Невідновлювальні ресурси

Зміст

 

Вступ…………………………………………………...……………..3

1. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення…………………………………………………………………...4
2. Економічна оцінка земельних ресурсів. Невідновлювальні ресурси……………………………………...………..13

Висновки……………………………………………………………23

Список використаної літератури………………………………….24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Земля - перша й основна  умова будь-якого виробництва, але  в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент  продуктивних сил. Тому в цій сфері  результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

Сучасний земельний  фонд України становить 60,4 млн га. Значна частка земельної площі (69,3 %, або 41,8 млн га) - це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78 % (32,5 млн га) припадає на ріллю. Земельні ресурси України характеризуються високими біопродуктивними властивостями. За допомогою досліджень ґрунтового шару встановлено, що середній вміст гумусу в ріллі становив 3,2 % (124,8 т на 1 га). За оцінками вчених, при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства держава здатна прогодувати 300- 320 млн осіб.

Тому на сучасному  етапі аграрних перетворень основним завданням державної політики є подолання деяких негативних процесів в аграрному секторі економіки і підвищення ефективності функціонування усіх суб'єктів господарювання на основі суттєвого поліпшення їх наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення

 

Складовою аграрних відносин є рентні відносини. З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу - земельна рента. Рента (від фр. rendre - віддана) - це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Земельна рента у  докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

Є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолютний монопольна (рис. 12.5).

 

 

Рис. 12.5. Види земельної  ренти

 

Диференційна  рента

 

Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної  ренти наведено на рис. 12.6. Причиною її утворення є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання цих ділянок землі іншими економічними суб'єктами.

Рис. 12.6. Причини, умови  формування, джерела та форми вилучення  диференційної ренти

Природними умовами  існування диференційної ренти  є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого-кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних  угідь і зростаючий попит на продукцію  аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської  продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби  в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання: кращі, середні, гірші.

Отже якщо людство  змушене одночасно обробляти  всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні  умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й стримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Тому суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми витратами виробництва, яку промисловості, а індивідуальними  витратами виробництва на гірших ділянках землі. При цьому гіршими  вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов урожай, а отже і прибуток від його реалізації з кращих і середніх ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням), буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить диференційну земельну ренту з кращих і середніх ділянок. А на гірших ділянках диференційна рента не утворюється.

Слід розрізняти дві  форми диференційної ренти - першу  та другу.

Диференційна рента  І - це додатковий чистий дохід, одержуваний  у результаті продуктивнішої праці  на кращих за природною родючістю  і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Взаємозв'язок першої і  другої диференційної ренти полягає  в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а"друга - з економічною (штучною) родючістю ґрунтів.

 

Абсолютна земельна рента

 

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева  конкуренція, існує ще Й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших (рис. 12.9). її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві - понад середню норму.

 

Рис. 12.9. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення абсолютної ренти

 Абсолютна рента  утворюється на всіх земельних  ділянках як надлишок суспільної  вартості сільськогосподарської  продукції над ціною виробництва  (затрати виробництва плюс середній  прибуток).

Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

В інших галузях економіки  внаслідок постійних перетікань капіталу з однієї галузі в іншу утворюється щось подібне до спільного "котла", з якого підприємці різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Але сільське господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв'язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за своєю вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок над середнім прибутком.

Вона є даниною, яку  отримує землевласник на основі права  приватної власності.

Деякі економісти заперечують  існування абсолютної земельної  ренти. Дискусія з цього приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною економічною школою. Свій висновок про відсутність абсолютної ренти, особливо за сучасних умов економісти обґрунтовують тим фактом, що в сільському господарстві розвинутих країн органічна будова капіталу не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, вважають вони, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком.

Проте причина виникнення абсолютної ренти - монополія приватної власності на землю-залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві, яка є джерелом абсолютної ренти (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо).

 

Монопольна  рента

 

Крім диференційної  і абсолютної ренти існує монопольна рента (рис. 12.10). Вона утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних природно-кліматичних умовах можливе обмежене виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими, унікальними якісними характеристиками (наприклад, особливих рентисортів винограду та вина із нього, чаю, прянощів, тютюну, трояндової олії тощо).

Рис. 12.10. Причини, умови  формування, джерела та форми вилучення  монопольної .

Оскільки виробництво  такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а високий попит на продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізувати таку продукцію за монопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів.

Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і  його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у  розпорядження землевласника.

Джерело монопольної  ренти перебуває поза межами сільського господарства. Вона не є результатом  додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це, як правило, частина прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через монопольні ціни, тобто внаслідок перерозподілу доходів заможних покупців. Тому монопольну ренту можна вважати "незаробленим" доходом землероба або "квазірентою".

 

Рента та орендна плата

 

Орендна плата - це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою.

В суму орендної плати  насамперед входить сама земельна рента. Якщо земельна ділянка здається в  оренду з розташованими на ній  будівлями, іригаційними спорудами, на ній проведено меліоративні роботи тощо, то орендар за користування цим основним капіталом, вкладеним в землю, повинен платити амортизаційні відрахування. А оскільки орендар користується цим капіталом в кредит, то він платитиме ще і позичковий відсоток від нього. Таким чином, орендна плата крім ренти може містити амортизацію за використання основного капіталу, вкладеного в землю, та відсоток на нього (рис. 12.11). Наставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умови платежу.

 

 

Рис. 12.11. Структура орендної плати

 

 

 

Рента в неаграрному секторі економіки

 

Ренти утворюються і  вилучаються не лише в сільському господарстві, а й у несільськогосподарських  галузях.

Власники деяких земельних  ділянок можуть отримувати гірну, будівельну, житлову, туристичну, екологічну й інші види рент. Особливості цих рент пов'язані зі специфікою використання землі у несільськогосподарських галузях - гірничодобувній промисловості, будівництві, організації зон відпочинку, туризмі і т. ін. Тут також можуть утворюватися диференційна і монопольна ренти. Закономірності їх виникнення такі самі, як і в сільському господарстві.

Наприклад, диференційна гірна рента (у гірничодобувній  промисловості) залежить від природних  умов залягання корисних копалин, вмісту компонентів у руді, їх співвідношення, умов та відстані транспортування тощо. Монопольна гірна рента існує на земельних ділянках, з яких добувають рідкісні копалини (дорогоцінні метали, алмази, уранову руду тощо). На величину будівельної ренти значно впливає місцезнаходження земельної ділянки, її рельєф, наявність комунікацій тощо.

Екологічна рента - це ціна, яка сплачується власнику землі  за право користування ліпшими екологічними умовами. На її величину впливають якість природного середовища, чистота повітря, рівень озеленення, наявність рекреаційних зон (курортів, пляжів, ігрових майданчиків) тощо.

Туристична рента - це дохід, який отримує власник туристичних  ресурсів. Туристичні ресурси - це природні, історичні й соціально-культурні  фактори, здатні задовольнити духовні  потреби людей і сприяти відновленню та розвитку їх фізичних сил.

Усі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками і тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, підприємці тощо).

Економічна  рента

 

У сучасній західній літературі використовують термін "економічна рента", який є більш широким поняттям, ніж земельна рента.

В загальноекономічному розумінні економічна рента-це рента  за використання ресурсу, кількість  якого значно обмежена, тобто пропозиція якого нееластична.

При такому визначенні економічної ренти інші види рент, в тому числі і земельна, виступають різновидами економічної ренти. Економічну ренту отримують і власники людського ресурсу - талановиті музиканти, співаки, спортсмени, кінозірки, топ-моделі, шахісти у вигляді супергонорарів за свій рідкісний професійний ресурс.

Кількісно економічна рента  є різницею між реальною ціною  рідкісного ресурсу і тою мінімальною  ціною, яку необхідно сплатити, щоб  спонукати власника цього ресурсу  його продавати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Економічна оцінка земельних ресурсів. Невідновлювальні ресурси

 

Наявність природних  ресурсів є головною передумовою  розміщення продуктивних сил на певній території. При освоєнні значних  джерел природних ресурсів виникають  великі промислові центри, формуються господарські комплекси, що визначають ринкову спеціалізацію, місце регіонів у територіальному поділі праці. Розміщення, умови видобутку і характер використання природних ресурсів впливають на зміст і темпи регіонального розвитку.

Усі природні ресурси  мають дві основні ознаки — походження і використання. Відповідно до цього склалася їхня подвійна класифікація — природна й економічна (господарська).

 Ознака походження  доповнюється ознакою вичерпності  та відновлюваності ресурсів. Це  має важливе значення з позицій  охорони природи, можливостей відтворення ресурсів та визначення стратегії використання їх. За цими ознаками розрізняють такі види ресурсів:

- вичерпні невідновлювані ресурси — мінеральна сировина, паливо, ґрунтовий гумусовий покрив, підземні води;

- відновлювані — запас води в річках і озерах, річний поверхневий і підземний стоки, запас поживних речовин у грунті, рослинний і тваринний світ;

- невичерпні відновлювані — тепло, світло, енергія Сонця, вітру, океану, припливи та відпливи, теплова енергія Землі та океанів, запаси океанічної води, ресурси глибинної будови матерії, космічні ресурси.

Економічна класифікація природних ресурсів грунтується  на переважному використанні їх у  сферах і галузях господарської  діяльності.

 За цією ознакою ресурси  поділяють так:

- промислові — паливні, енергетичні, металургійні, агрохімічні, будівельні, водні, лісосировинні тощо;

- сільськогосподарські — ґрунтово-земельні, у тому числі рілля та кормові угіддя, вода для зрошення, суми температур і опадів вегетаційного періоду, промислові тварини тощо;

- невиробничої сфери — водойми, що використовуються для потреб населення, лісові масиви навколо міст і природоохоронні, ресурси для відпочинку та оздоровлення людей (рекреаційні та бальнеологічні), ресурси спортивного полювання і рибальства тощо.

 В економічній науці склалися три основні підходи до оцінювання природниче ресурсів. Всі вони спираються на визначення матеріальних витрат, пов'язаних з ресурсовикористанням. У зв'язку з цим оцінити природні ресурси, їхнє джерело можна лише опосередковано — через величину цих витрат та економічну вигоду.

1. Оцінювання за витратами на  залучення до використання грунтується  на обліку прямих витрат на  розвідку, освоєння, поліпшення (наприклад,  меліорацію) джерела ресурсів. Порівняння  цих витрат з витратами за  іншими джерелами дає можливість виявити ті, які забезпечують економію сил, часу і матеріальних засобів на залучення до експлуатації нових джерел.

2. Оцінювання за затратами  на використання засноване на  теорії диференціальної ренти  та розрахунку економічної вигоди (економії витрат і одержання прибутку), яка виникає при експлуатації родовища, ділянки землі тощо, кращих порівняно з іншими. Іх обчислюють за різницею між приведеними витратами на гіршому (замикаючому) джерелі ресурсів та тому, що оцінюється, якщо відомі кількість і склад джерел для забезпечення потреби в ресурсах. Це дає змогу вибрати «найдешевші» варіанти забезпечення країни ресурсами, а також розрахувати прийнятні податки при передачі джерел ресурсів в оренду, при зміні їхніх власників, розпорядників, користувачів.

3. Оцінювання за витратами  на відтворення або компенсацію  — фактичне оцінювання майбутніх  витрат суспільства у разі, якщо  це джерело ресурсів не використовуватиметься  в результаті виснаження або  деградації. Це оцінювання прийнятне  для відновлюваних або взаємозамінних ресурсів і спрямоване на економічну експлуатацію джерел ресурсу, враховуючи допустимі витрати на його відновлення або заміну іншим ресурсом. Воно також може використовуватися для регулювання відносин між ресурсокористувачами у вигляді стягнень за погіршення якості ресурсів.

 Загальне економічне  оцінювання природних ресурсів  передбачає облік сукупності  чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які  обумовлюють просторові відмінності  та значимість природних ресурсів для життєдіяльності людини. Для їх економічного оцінювання використовують такі параметри, як масштаб родовища, що визначається його сумарними запасами; якість сировини, що видобувається; її склад і властивості, умови експлуатації, потужність пластів та умови залягання, річний обсяг видобутку.

 

Невідновлювальні  ресурси

 

До невідновлюваних  ресурсів належить більша частина корисних копалин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ.

“Непоновлювані ресурси  Землі повинні розроблятися таким  чином, щоб забезпечити захист від  виснаження ресурсів у майбутньому  та щоб зиск від їх розробки отримувало все людство” (Декларація з проблем оточуючого людину середовища. Принцип 5, Стокгольм, 1972)

 Невідновлювані природні  ресурси належать до групи  вичерпних ресурсів. Під час використання  вони не відновлюються природою

 До невідновлюваних ресурсів належить більша частина корисних копалин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ. Далі розглянемо деякі з найбільш використованих невідновлюваних ресурсів, а саме деякі енергоресурси.

Невідновлювані  енергоресурси

 Невідновлювані енергоресурси  - це органічне паливо, що складається  з пальних речовин, незгоряючих  залишків і вологи. Паливні копалини характеризуються спільним походженням пальної частини. Вони утворюються переважно з рослинної маси, але містять також певну кількість білкових і жирових речовин тваринного походження.

 Мільйони років  у надрах Землі тривав процес розкладання рештків тварин і рослин, що колись переробили і зберегли сонячну енергію. У результаті утворилися такі непоновлювані джерела енергії, як нафта, вугілля, природний газ, торф, запаси котрих досить обмежені, рано чи пізно вони будуть вичерпані. Використання непоновлюваних джерел енергії завдає великої шкоди природі.

 Багато природних  сполук, що містять значні запаси  енергії, знаходяться у надрах  Землі. Важливі з поміж них  - нафта, вугілля, природний газ,  торф і уран. Непоновлювані вони  тому, що потрібні мільйони років, аби мізерні кількості щорічних запасів сонячної енергії перетворилися на великі поклади вугілля, нафти, газу чи урану. Енергія таких джерел зберігається тільки на Землі. Поки людство не почало використовувати непоновлювані джерела, кількість накопиченої в них енергії залишалась сталою. Так , величина грошового скарбу, заритого в землю, залишається незмінною, доки хто-небудь не знайде цей скарб і не почне його витрачати. І як тільки люди почали використовувати не поновлювані джерела, кількість накопиченої в них енергії почала незворотньо зменшуватися. Швидкість, з якою ми витрачаємо непоновлювані джерела енергії, в багато разів перевищує час їх утворення .Тому рано чи пізно вони будуть вичерпані. Це їх перший недолік.

Другий значний недолік - використання непоновлюваних джерел енергії завдає великої шкоди природі.

 Чому ж людство  використовує непоновлювані джерела  енергії попри всі їх вади  й далі? Цьому є кілька причин: економічні (прагнення швидко отримати  прибутки); психологічні (небажання змінювати звичний спосіб життя); і, навіть, політичні (енергія - це влада).

 Органічне паливо  складається з пальних речовин,  незгоряючих залишків і вологи.

 Тверді паливні  копалини характеризуються спільним  походженням пальної частини.  Вони утворюються переважно з рослинної маси, але містять також певну кількість білкових і жирових речовин тваринного походження.

 Початкові стадії  розкладання в товщі Землі  відмерлої багатоклітинної рослинності,  які відбуваються в заболочених  місцях, де шар води перешкоджає вільному доступу повітря, називаються оторфненням. Процес оторфнення призводить до утворення темно-бурої маси - торфу, в якому трапяються залишки частин рослин, що не розклалися (листя, стебел).

 Під дією тиску,  температури і мікроорганізмів  подальші процеси перетворення торф’яної маси призводять до утворення бурого вугілля. Продуктами наступних стадій перетворення бурого вугілля є кам’яне вугілля й антрацит.

 До твердого видобувного  палива належать і горючі сланці. Це мінеральні породи, просякнуті органічними речовинами.

 Природним рідким  паливом є нафта – суміш  рідких вуглеводнів з молекулярними  масами з різних груп. Крім  того, у ній міститься деяка  кількість рідких кисневих, сірчистих  і азотистих сполук. Нафта - це  продукт розкладання одноклітинних рослин і організмів, що існували сотні мільйонів років тому. Гинучи, вони формували відкладення на глибинах від 30 метрів до 8 кілометрів.

 Природний газ суто  газових родовищ складається  переважно з метану (95-98 % CH4). Природний  газ, як нафта і вугілля, утворився в надрах Землі з рештків рослин і дрібних тварин.

 Сучасне індустріальне  суспільство немислиме без таких  непоновлюваних енергоджерел, як  газ, нафта і вугілля. Високорозвинуті  країни отримують з них близько  80 % енергії. Крім того, що запаси цих енергоджерел обмежені, їхнім величезним недоліком є забруднення навколишнього середовища як у місцевому, так і у всепланетному масштабі. При цьому маса утворених газоподібних чи твердих продуктів згоряння, що надходять у навколишнє середовище, у кілька разів перевищує массу використаного палива. Наприклад, при спалюванні природного газу - у 5 разів, при спалюванні вугілля - у 4 рази!

 Завдяки застосуванню  сучасніших технологій у виробництві  енергії можна трохи знизити  негативний вплив паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) на навколишнє середовище.

 Для вироблення  електроенергії у світі за  останні 30 років на теплових  електричних станціях (ТЕС) використано  76 млрд тонн вугілля, 3 млрд тонн  мазуту, 3 трлн. метрів кубічних газу, а на атомних електричних станціях (АЕС) - тільки 0,2 млн тонн ядерного палива.

 Якщо розглядати  структуру світової витрати палива  людством, то атомна енергетика  посідає близько 6%, органічне  паливо - близько 89%, а всі нетрадиційні  джерела енергії - лише 2%. Спалювання  органічного палива призводить до щорічного викиду 27 млрд тонн вуглекислого газу (СО2) в атмосферу і мільйонів тонн оксидів сірки та азоту [3, с. 26-27]..

Торф

 Торф — порода  життєвого походження, утворена  протягом тисяч років з недорозкладених  рослинних залишків (трав, мохів та деревини), які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря мінералізувалися лише частково [4].

 Давня назва торфу  — займиста земля. Згадки про  торф як «займисту землю», що  нею західноєвропейці користувалися  для нагрівання їжі, трапляються в «Природничій історії» (46 р. н. е.) римського історика Плінія Старшого [5].

 Торф є найменш  сформованною формою вугілля,  що досить сильно зберегла  риси рослинного походження, та  містить 50—60 % вуглецю (решту складають  вода та та летючі матеріали ( 5%))[4].

 Залягає торф переважно  на болотах. За даними Х Міжнародного  конгресу по торфу 1996 р., торф’яні  болота покривають 4 млн кмІ всієї  поверхні суходолу .

 Поклади торфу в  Україні поширенi, головним чином,  у західних, північно-західних та  північних областях. На сьогодняшній час в нас виявлено понад 2500 родовищ торфу із запасами понад 2260 млн. т. Можливе його використання на теплових електричних станціях (ТЕС).

 Вік сучасних торфовищ  вимірюється 5—10 тисячами років.  Усі торф'яники зазвичай дуже  заводнені й заболочені. Торф іноді вкритий невеликим шаром ґрунту.

 Більшість торф'яних  покладів (близько 80 %) розташована  в верхніх широтах; близько  60 % усіх заболочених територій  у світі мають запаси торфу.  Найбільші торф'яні суцілі зосереджені  в обширних пониженнях рельєфу.

 За деякими оцінками, світові запаси торфу складають  близько 267 мільярдів тон.

 

Вугілля

 

Вугілля — тверда осадова  порода, горюча копалина, утворена шляхом вуглефікації рослинних залишків. Виділяють  гумоліти (вугілля кам'яне, вугілля буре та антрацити), сапропеліти й сапрогумоліти. Викопне вугілля — один з найбільш поширених видів корисних копалин, вони виявлені на всіх континентах земної кулі. Відомо близько 3000 вугільних родовищ і басейнів. Існують різні оцінки загальних світових запасів викопного вугілля — від 3,7 до 16 і більше трлн. т (на 1990 р.). Викопне вугілля складає близько 87,5 % викопного палива Землі. Розвідані запаси вугілля Світовим енергетичним конгресом 1998 р. в млрд. т. у. п. були оцінені так: світові — 799,8; Європа — 72,6; Україна — 34,0. У світовому паливно-енергетичному балансі викопне вугілля складає близько 25 %.