Невербальні компоненти ділового спілкування

План:

Вступ 
1. Характеристика невербальних засобів спілкування

2. Пози співрозмовників та їх психологічна роль

3. Значення різних типів рукостискань

4. Національні особливості невербального спілкування 
Висновки

Вступ

 
      Тема даної роботи: «Невербальні засоби ділового спілкування» є вкрай актуальною для дослідження, тому що часто слова співрозмовника не відповідають тому, що він насправді думає і відчуває. Але як це дізнатися? Щоб відповісти на це питання, потрібно знати мову жестів і рухів тіла, оскільки жести і міміка обличчя є точними індикаторами внутрішнього стану співрозмовника, його думок і бажань. Дійсно, інформація, що прочитується з рук і особи, є достовірнішою, ніж одержана через звичайний мовний канал спілкування, оскільки жести і рухи тіла управляються імпульсами нашої підсвідомості.

      Успіх будь-якої ділової розмови значною мірою залежить від уміння встановлювати довірчий контакт із співрозмовником, а такий контакт залежить не стільки від того, що ви говорите, скільки від того, як ви себе тримаєте. Тому особливу увагу потрібно звертати на манери, пози і міміку співрозмовника, а також на те, як він жестикулює.

       Розуміння мови жестів і міміки дозволяє точніше визначити позицію співрозмовника. Ви зможете зрозуміти, як сприйнято те, що ви говорите, - з схваленням або вороже, відкритий співрозмовник або замкнутий, зайнятий самоконтролем або нудьгує.

       Знання мови  жестів і рухів тіла дозволяє  не тільки краще розуміти співрозмовника, але і (що більш важливо)  передбачати, яку реакцію провело на нього почуте ще до того, як він висловиться із цього приводу. Іншими словами, така безсловесна мова може попередити вас про те, чи треба змінити свою поведінку або зробити щось інше, щоб досягти потрібного результату.

       Все це дозволяє зробити висновок, що якщо ви бажаєте досягти певних успіхів у взаєминах з партнерами, клієнтами і своїми колегами, вам необхідно оволодіти хоч би азами невербального, тобто безсловесного спілкування. У зв'язку з цим доцільно описати основні жести і рухи тіла і дати їх тлумачення стосовно умов ведення ділової розмови.

1. Характеристика невербальних  засобів спілкування

       Спілкування (як інформаційно-комунікативний процес) - процес обміну інформацією за допомогою вербальних і невербальних засобів в цілях передачі і розуміння що спілкуються наочного і особового сенсу повідомлень.

      Процеси передачі і прийому інформації здійснюються за допомогою словесної мови і різних несловесних невербальних засобів:

· інтонації голосу

· жестикуляції

· міміки і т. п.

     Мета цих процесів - встановити взаєморозуміння, передати якусь думку, відчуття, поставити завдання.

       Співвідношення вербальних і невербальних засобів в передачі сенсу надзвичайно складне. Особливо важко виявити «подвійний план» структури тексту, смислові відтінки, підтекст, а також справжнє відношення того, що говорить до змісту.

       Спілкування людей не може бути уподібнено передачі інформації по телеграфу, де комунікатор і реципієнт обмінюються вербальними повідомленнями. У спілкуванні людей виявляються закономірно включені емоції тих, що спілкуються, які певним чином відносяться і до комунікації, і до тих, хто залучений до спілкування. Це емоційне відношення, супроводжуюче мовний вислів, утворює особливий, невербальний аспект обміну інформацією, особливу, невербальну комунікацію.

       Засобами невербальної  комунікації є - жести, міміста,  інтонації, паузи, поза, сміх, сльози  і т.д., які утворюють знакову  систему, яка доповнює і підсилює, а іноді і замінює засоби  вербальної комунікації - слова.

       Товаришу, що повідав про горе, що спіткало його, співрозмовник висловлює своє співчуття, супроводжуваними знаками невербальної комунікації: засмученим виразом обличчя, пониженням голосу, притисненням руки до щоки і похитуванням голови, глибокими зітханнями і т.д.

       Невербальне спілкування не припускає використання звукової мови, природної мови як засіб спілкування.

       Невербальне спілкування  - це спілкування за допомогою  міміки, жестів і пантоміміки,  через прямі сенсорні або тілесні  контакти.

       Це тактильні,  зорові, слухові, нюхові та інші  відчуття і образи, що одержуються  від іншої особи. Більшість  невербальних форм і засобів  спілкування у людини є природженими  і дозволяють йому взаємодіяти,  добиваючись взаєморозуміння на  емоційному і поведінковому рівнях, не тільки з собі подібними, але і з іншими живими істотами.

       Багатьом з вищих тварин, у тому числі і понад усе собакам, мавпам і дельфінам, дана здатність невербального спілкування один з одним і з людиною.

       Завдяки невербальному спілкуванню людина дістає можливість психологічно розвиватися ще до того, як віна засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років).

      Саме по собі  невербальне спілкування сприяє  розвитку і вдосконаленню комунікативних  можливостей людини, унаслідок чого він стає здібнішим до міжособових контактів і відкриває для себе ширші можливості для розвитку.

      Невербальні засоби  спілкування

1) оптокінетичні: жестикуляція, міміка, пантоміміка - рух і пози, напрям погляду, візуальний контакт, почервоніння і збліднення шкіри, стереотипи моторики).

       В процесі комунікації уважне спостереження за окоруховими реакціями співрозмовника може дати інформацію про стан його свідомості:

2) паралінгвісттичні: інтенсивність, тембр, інтонація голосу, якість голосу, діапазон голосу, тональність голосу.

3) екстралінгвістичні: паузи, темп мови, зв'язність мови, сміх, покашлювання, заїкання.

4) проксемічні: фізична дистанція  контакту: персональний простір:  інтимна (0-40-45 см), особиста (45 -120-150 см), соціальна (150-400 см), публічна (400-750-800 см), кут повороту до співбесідника

5) наочні контактні, тактильні  дії: рукостискання, обійми, поцілунки, поплескування, поштовхи, прогладжування, торкання, ляпаси, удари.

6) ольфакторні - пов'язані із  запахом.

       До засобів невербальної комунікації можуть бути віднесені і різні умовні позначення, за допомогою яких комунікатор інформує про щось значущому для нього, адресованому для зведення можливих реципієнтів.

      Траурна стрічка (чорна в Росії і на Заході, біла в Китаї) повідомляє про втрати, що осягнула людину.

      Зірочки і просвіти на погонах - про високе військове звання.

      Татуїровка - про місце, яке в злодійській ієрархії займає або займав правопорушник.

2. Пози співрозмовників та їх психологічна роль

     В процесі ділової розмови треба звертати увагу на пози співбесідника, бо вони, як і жести майже не фіксуються свідомістю і тому набагато краще за слова передають його дійсні думки і настрої, що можна бачити на прикладі малюнків, приведених нижче. Як правило, людина піднімає плечі, коли віна напружена, і опускає, коли розслаблена. Людина, що стоїть перед великою групою людей і має намір зробити якесь повідомлення або доповідь, може одержати істотну інформацію про настрій аудиторії, спостерігаючи за положенням плечей і голів слухачів. Чим більш негативно настроєна і напружена аудиторія, або чим більш негативно настроєна черга або інша група людей, тим більше там піднятих плечей і опущених куточків рота.

     Піднята голова і опущені плечі можуть означати відвертість, інтерес, настрій на успіх, відчуття контролю над ситуацією.

     Опущена голова, підняті плечі можуть виражати замкнутість, відчуття поразки, презирство, незадоволеність, страх, невпевненість.

     Поза, яку співрозмовник приймає, коли сідає, теж говорить про багато що. Так, посадка на стілець за спинкою означає агресивність і іноді перевага. Якщо співрозмовник сидить схрестивши ноги, то внутрішньо він вже «кипить», а якщо схрещені ще і руки, то його ворожість досягла межі. У кріслі всі ці пози прийняти практично неможливо, тому, щоб співрозмовника якось «остудити», його краще пересадити із стільця. Можливість фізичного розслаблення повинна негайно привести і до розслаблення психологічного, а тому і зниженню гостроти протистояння.

     Співрозмовник, що сидить в позі «як» укопаний, з напружено випрямленим тілом і «врослими» в підлогу ногами, не відриваючись дивиться на свого партнера, насправді його, як правило, не слухає і зайнятий своїми думками. Зацікавлений слухач звичайно сидить на краю крісла або стільця, подавшись вперед, схиливши голову убік і спершись на руку.

     Взагалі нахил голови убік - свідоцтво зацікавленості, уважного стеження за ходом думки співрозмовника. Якщо нитка оповідання втрачається, слухач випрямляється, підводиться, а потім опускає плечі. Його погляд починає блукати по стінах, стелі або присутніх особах. Звичайно він робить рух тіла у напрямку до виходу. Все це свідчить про те, що розмову пора закінчувати.

     На переговорах з партнером не слід приймати позу, що характеризує закритість в спілкуванні і агресивність: насуплені брови, трохи нахилена вперед голова, широко розставлені на столі лікті, зчеплені і особливо стислі в кулаки пальці. Не слід надягати затемнені окуляри, особливо при першій зустрічі. Не бачивши очі співрозмовника, партнер може відчувати себе ніяково, оскільки значна частка інформації, що прочитується з очей, виявляється йому недоступною. В результаті буде порушена атмосфера спілкування.

     Пози учасників бесіди завжди відображають їх субординацію. Дуже важлива психологічна субординація - прагнення домінувати або, навпаки, підкорятися, що може не співпадати із статусом.

     Іноді співрозмовники займають рівне положення, але один з них прагне показати свою перевагу. Розглянемо це на прикладі. Розмовляють двоє. Один з них сів на краєчок стільця, поклавши руки на коліна, інший розвалився, недбало закинувши ногу на ногу. Взаємини цих співрозмовників легко розуміються, навіть якщо не чутно, про що йде мова: другий вважає себе господарем положення, а перший - що підкоряється (при цьому неважливо дійсне співвідношення займаних ними позицій). Про прагнення до домінування свідчать такі пози: обидві руки на стегнах, ноги трохи розставлені; одна рука на стегні, інша спирається об косяк двері або стіну; голова трохи підведена, руки перекинуті у талії.

     При бажанні підкреслити згоду з партнером співбесідник часто копіює його пози і жести. Так, якщо під час дружньої бесіди один із співбесідників сидить підперши голову рукою, то інший майже автоматично робить те ж, як би кажучи цим: «Я теж такий же, і я так думаю».

     При розсадженні учасників офіційних прийомів також треба враховувати пози, які вони приймають. У робочих кабінетах столи звичайно ставляться буквою «Т». Чим вище положення керівника, тим більше ця буква. Відвідувачу пропонують сісти за стіл, у центрі якого знаходиться господар кабінету. Відразу відчувається відношення домінування. Деколи його прагнуть спеціально підкреслити.

     В тому випадку, якщо господар кабінету хоче показати себе на одному рівні із співрозмовником, він приймає його, сідаючи за окремий стіл, який може використовуватися і для нарад з підлеглими, якщо керівник хоче триматися з ними «на рівних».

     Форма такого столу також має психологічне значення. Не випадково існує вираз «розмова за круглим столом». Круглий стіл має на увазі рівноправ'я учасників, неформальний характер зустрічі, вільний обмін думками. Бесіда за журнальним столиком носитиме ще більш неофіційний характер. Якщо в кабінеті є тільки один «Т» - формовий стіл, а господар кабінету не бажає демонструвати домінування, то він покидає своє крісло і сідає навпроти, а при менш офіційних розмовах - навскоси від співбесідника.

     Дуже виразні пози, що фіксують тільки положення тіла, по яких також можна судити про внутрішній стан співбесідника. Якщо людина говорить те, що думає, його тіло посилає сигнали, які ми називаємо однозначними. У таких випадках поза, як правило, буває прямою, без особливих вигинів, і може бути описана прямою лінією, що сполучає голову із ступнями. Коли ж відповідність між думками і словами порушується, тіло починає посилати подвійні сигнали, і лінія, що сполучає голову і ступні, стає ламаною.

3. Значення різних типів рукостискань

    У діловій розмові рукостискання грає дуже важливу роль як на початку, так і в кінці бесіди. Але воно використовується не тільки при вітанні. Це ще і символ укладення угоди, знак довіри і пошани до партнера. Таким чином, рукостискання - дуже важливий невербальний засіб, що свідчить про внутрішній стан співрозмовників і їх зовнішню культуру. Тому має сенс розглянути найбільш поширені в діловому світі рукостискання, кожне з яких має цілком певне значення.

    Жест, коли рука подається вперед прямо, а кістка служить продовженням лінії руки (при цьому руки залишаються в однаковому положенні), говорить про те, що зустрілися рівні люди, що випробовують один до одного відчуття пошани і взаєморозуміння.

    Рука подається твердо і в той же час якось ласкаво-галантно. Ми відчуваємо, що вона дуже підходить до вашої. Так подає руку упевнена в собі людина, яка знає, чого хоче, але може і пристосовуватися до нас.

    Якщо рука подається  твердо, але в рукостисканні є  щось застигле, і нам доводиться  як би пристосовувати свою  руку, щоб не відчувати в пальцях  шматок дерева - з нами вітається жорстка людина, що знає, чого він хоче, в критичних ситуаціях вимагає пристосування лише від інших.

    Коли партнер подає руку твердо, але в тому, як він бере і тримає нашу, є щось власницьке і нам доводиться злегка смикнути свою руку, щоб звільнитися від захоплення, можна припустити, що ця людина хоче легкої здобичі, і те, що потрапило до його рук, не випустить.

     За допомогою різного розвороту долоні можна надати цьому жесту різні значення. Коли ваша рука захоплює руку іншої людини так, що та виявляється поверненою вниз своєю долонею - це владне рукостискання. Воно свідчить про те, що ви хочете очолювати процес спілкування з вашим партнером. В тому випадку, якщо перед вами жінка, яка також подає руку долонею вниз, то це, навпаки, означає очікування підтримки або є провокуючим натяком на поцілунок руки і свого роду кокетуванням.

    Коли ви протягуєте руку, розвернувши її долонею вгору, - це покірне рукостискання. Воно необхідне в ситуаціях, коли потрібно віддати ініціативу іншій людині або дозволити йому відчувати себе господарем положення.

    Потиск прямою, не зігнутою рукою, як і владне рукостискання, є ознакою неповаги. Його головне призначення в тому, щоб зберегти дистанцію і нагадати про нерівність.

    Потиск кінчиками пальців нагадує потиск прямою, не зігнутою рукою: замість руки в долоню полягають тільки пальці. Мета ініціатора цього рукостискання полягає в тому, щоб тримати партнера по спілкуванню на зручній для себе відстані. М'якший варіант такого рукостискання полягає в тому, що партнер подає руку, гроно якої відхилене вниз від лінії прямої руки.

    При рукостисканні слід звернути увагу на положення корпусу людей, що вітаються. Якщо партнер, протягуючи вам руку, подається корпусом вперед, це свідчить про його зацікавленість в спілкуванні з вами, розташованої до вас. Якщо ж при поданій руці його корпус залишається прямим і навіть дещо відхиляється назад, а голова злегка підведена (підборіддя задерте вгору), то можна припустити дещо зарозуміле відношення з його сторони.

    Рукостискання з використанням обох рук (іноді його називають «рукавичкою») зустрічається досить часто. Його сенс полягає в демонстрації того, що його ініціатор чесний і йому можна довіряти. При такому рукостисканні ви берете руку партнера правою рукою і додатково охоплюєте її лівої. Інша форма цього жесту: потискуючи руку партнера своєї правої, поплескували ще і лівою. Для передачі переповненості відчуттів використовується ліва рука, яка зверху кладеться на праву руку. Ступінь глибини відчуттів залежить від того, на яке місце кладеться рука. Якщо рука кладеться на лікоть партнера, то це виражає більше відчуття, ніж при захопленні зап'ястя. Якщо рука кладеться на плече, то це означає більше відчуття, ніж коли вона знаходиться на передпліччі.

    Рукостискання  з використанням обох рук застосовується  тільки по відношенню до близьких  друзів і добре знайомим людям. Застосовувати цей жест по відношенню до клієнтів і партнерів не слід, бо вони в подібній ситуації відчувають себе украй незручно. Проте багато політичних діячів упираються в його використанні. Досить пригадати телерепортажі про зустрічі політиків і керівників нашого недалекого минулого, та і сьогодення.

    Існує також декілька рукостискань неформального спілкування. Перш за все це жест, коли рука подається збоку широким рухом. Якщо він характерний для даної людини, то це говорить про його прагнення до нав'язування себе або просто про простакувату його характеру. Якщо такий жест в цілому не типовий для даної людини, то це показник (іноді демонстративний) близькості відносин.

    Жест, коли  як рукостискання робиться швидкий  взаємний виляск по кінчиках  пальців, використовується звичайно в ознаменування успішного результату тісної взаємної співпраці у важливій для обох співбесідників справі. В деяких випадках таке рукостискання носить характер сталої традиції. Але найчастіше воно є свого роду грою в молодіжних колективах.

    Щоб одержати більш вичерпну інформацію про людину по його рукостисканню, потрібно також враховувати його інтенсивність і тривалість. Дуже коротке, мляве рукостискання дуже сухих рук може свідчити про байдужість. Навпаки, тривале рукостискання і дуже вологі руки свідчать про сильне хвилювання. Трохи подовжене за часом рукостискання разом з усмішкою і теплим поглядом демонструє дружелюбність. Проте затримувати руку партнера в своїй руці не варто: у нього може виникнути відчуття роздратування - він неначе потрапив в капкан.

    Слід враховувати різницю в поглядах на рукостискання у іноземців. Наприклад, при зустрічі з бізнесменами з Азії не треба стискати їм долоню дуже сильно і довго. Навпаки, західноєвропейські і американські підприємці терпіти не можуть млявих рукостискань, оскільки у них дуже цінуються атлетизм і енергія. Їм слід потискувати руку енергійно і сильно.

4. Національні особливості невербального спілкування

     Зустрічаючись з іноземцями або відвідуючи інші країни, діловій людині слід знати характерну для них міміку, жести і пози. Легковажне поводження із звичайними для нас жестами може привести до найнесподіваніших наслідків. Посилює положення також і той факт, що нерідко один і той же виразний рух або жест у різних народів може мати абсолютно різне значення.

    Так, жест, яким російський скрушно демонструє пропажу або невдачу, у хорвата означає ознаку успіху і задоволення. Якщо в Голландії ви покрутите вказівним пальцем у скроні, маючи на увазі якусь дурість, то вас не зрозуміють. Там цей жест означає, що хтось сказав дуже дотепну фразу. Кажучи про себе, європеєць показує рукою на груди, а японець - на ніс.

    Жителі Мальти замість слова «ні» злегка торкаються кінчиками пальців підборіддя, повернувши кисть вперед. У Франції і Італії цей жест означає, що у людини щось болить.

    У Греції і Туреччині офіціанту у жодному випадку не можна показувати два пальці (по вашому розумінню - дві каву) - це жорстока образа, подібна плювку в обличчя.

    Досить часто один і той же жест має не тільки різне, але і прямо протилежне значення.

    Утворивши колечко з великого і вказівного пальців, американці і представники багатьох інших народів повідомляють нас, що справи «о'кей». Але цей же жест в Японії використовують в розмові про гроші, у Франції він означає нуль, в Греції і на Сардинії служить знаком відмашки, а на Мальті їм характеризують людину із збоченими статевими інстинктами.

    В процесі спілкування представники різних народів кивають головою. У одних народів це є знаком згоди, а у інших (наприклад, у болгар) кивок служить знаком заперечення. У японців вертикальний швидкий рух головою швидший означає «я уважно вас слухаю», але не обов'язкова згода. У зв'язку з цим іноземці іноді скаржаться: «Як же так, весь час мій партнер ствердно кивав, а як дійшло до укладення оборудки, виявилось, що він зі мною не згоден».

    Німці часто піднімають брови на знак захоплення чиєюсь ідеєю. Але те ж саме в Англії буде розцінене як вираз скептицизму.

    Найбільш експресивна мова жестів у французів. Коли француз чимось захоплений, він сполучає кінчики трьох пальців, підносить їх до губ і, високо піднявши підборіддя, посилає в повітря ніжний поцілунок. Якщо ж він потирає вказівним пальцем підставу носа, то це означає, що він попереджає: «Тут щось нечисто», «Обережно», «Цим людям не можна довіряти».

     Постукування італійцем вказівним пальцем по носу означає: «Бережіться, попереду небезпека, вони щось замишляють». Але цей же самий жест в Голландії означає: «Я п'яний» або «Ти п'яний», в Англії - конспірацію і секретність.

      Ми в спілкуванні не надаємо особливого значення лівій або правій руці. Але будьте обережні на Близькому Сході: не надумайтеся кому-небудь протягнути гроші або подарунок лівою рукою. У тих, хто сповідає іслам, вона вважається нечистою, і ви можете завдати образи співбесіднику.

     Іноді навіть незначна зміна жесту може абсолютно змінити його значення. Так в Англії трапилося з жестом з двох пальців, вказівного і середнього, піднятих вгору. Якщо при цьому долоня повернена до співбесідника, ця жахлива образа, а якщо долоня повернена до себе, то це перша буква слова «victory» (перемога). Ми часто бачили, як цим жестом виражали свою радість відомі політики, а також пам'ятаємо ліс тих, що зметнулися V над головами вітаючих їх прихильників.

    В порівнянні з англійцями американці більш товариські. Це сприяє легкості знайомства і невимушеності вітань, коли крім дружнього рукостискання цілком доречно поплескати знайомого або не дуже знайомого по плечу.

     У Чехії після традиційного вітання: «Здрастуйте! Як поживаєте? Як здоров'я?» у відповідь чують суцільні нарікання на складності в справах, на турботи і труднощі. Створюється враження, що у співбесідників справи йдуть погано. Проте це не так. Просто чехи при зустрічі не говорять, що життя йде добре, а вважають за краще скаржитися на неї, хоча це мовиться бадьорим тоном. Вони як би гордяться труднощами і турботами, оскільки, за їх поняттями, без труднощів живуть лише нероби, а у серйозних людей на розумі одні турботи.

     При зневажливому відношенні до співбесідника руку в Кореї протягувати для вітання не прийнято. Поплескування по плечу там може виражати зневагу у формі заступництва, хоча в цілому свідчить про схвалення. При вітанні кореєць, що виявляє пошану, подібно до японця, нахиляється, згинаючись в поясниці, що дає можливість додати спрямованість погляду «від низу до верху» незалежно від зростання.

     Розглянемо тепер деякі жести, які прийняті в європейських країнах, але дещо відрізняються по значенню від тих, що існують у нас.

     Піднята права рука на рівні плеча або голови означає запрошення офіціанта. Те ж значення має поклацування великим і середнім пальцями - жест, який у нас вважається образливим. Таку ж негативну реакцію у нас викликає ще один жест запрошення офіціанта, прийнятий на Заході, - неодноразове згинання вказівного пальця.

      Якщо в наших учбових закладах готовий відповідати учень або студент тягне руку, то в європейських школах піднімають вказівний палець правої руки. Якщо ж після закінчення лекції у вузах Німеччини ви почуєте стукіт кулаків по столах, то це не обструкція викладачу, а подяка за добре прочитану лекцію.

      Характерні жести, які можуть спантеличити або обдурити іноземця, існують у арабів. Зокрема, перше, що привертає іноземців в Лівані, це жест заперечення: короткий різкий рух головою назад, підняті підборіддя і брови, цокання мовою. Людині, що не володіє арабською мовою, доведеться зіткнутися і з виразом подиву: похитування головою з одного боку в інший, брови високо підняті, рот напіввідкритий.

      Прямуючому на Близький Схід іноземцю слід мати на увазі, що запрошення наблизитися позначається так: витягнута вперед рука обернена долонею вниз, пальці роблять ті, що як би скребуть по повітрю руху. Здалеку цей жест може бути сприйнятий в протилежному сенсі - як вимога віддалитися. Наказ пред'явити документи позначається ударом ребром долоні по згину іншої у ліктя.

      У народів різних культур існують різні уявлення про оптимальні відстані між співбесідниками. Наприклад, росіяни при ділових бесідах підходять ближче один до одного, чим американці. Інакше кажучи, соціальна дистанція для росіян менше, ніж для американців. А якщо узяти американців, то у них ця дистанція буде більша, ніж, наприклад, у латиноамериканців. Так, жителі США звичайно ведуть розмову, стоячи на відстані не ближче 60 сантиметрів один від одного. Латиноамериканець в розмові з жителем США прагне наблизитися до співрозмовника, тоді як житель США, якщо його запитати про його враження про латиноамериканця, може відповісти, що той надмірно наполегливий і претендує на встановлення близьких відносин. А латиноамериканець з подивом скаже, що його співбесідник - зарозуміла і гордовита людина. І обидва, таким чином, помиляться, оскільки при розмові мимоволі порушилася звична для кожного з них дистанція.

      Після декількох зустрічей подібне помилкове тлумачення поведінки звичайно зникає. Алан Піз, відомий австралійський психолог, приводить опис цікавої сценки, яку йому довелося спостерігати під час однієї з наукових конференцій. Розмовляли і поволі пересувалися по залу американець і японець. Американець, звиклий до того, що дистанція при діловій бесіді повинна складати приблизно 90 см, весь час робив крок назад, а японець, для якого аналогічна дистанція складає 25 см, постійно наближався до нього.

Представники різних народів при бесіді віддають перевагу наступній відстані:

- близька відстань - араби,  японці, італійці, іспанці, греки,  французи, жителі Південної Америки;

- середня відстань - англійці, німці, австрійці, шведи, жителі  Швейцарії;

- велика відстань - біле населення Північної Америки, австралійці, новозеландці.

      Є відмінності у народів різних культур і в сприйнятті простору. Так, американці звикли працювати або у великих приміщеннях, л бо - якщо приміщень декілька - тільки при відкритих дверях, оскільки вони вважають, що «американець на службі зобов'язаний бути у розпорядженні тих, що оточують». Відкритий кабінет означає, що його господар на місці і, головне, що йому нічого приховувати. Багато хмарочосів в Нью-Йорку цілком побудовані з скла і є видимими наскрізь. Тут все - від директора фірми до посильного - постійно на вигляді. Це створює у службовців цілком певний стереотип поведінки, викликаючи у них відчуття, що «всі разом роблять одну загальну справу».

     У німців подібне робоче приміщення викликає лише подив. Традиційні форми організації робочого простору в Німеччині принципово інші. Кожне приміщення там повинно бути забезпечено надійними (часто подвійними) дверима. Розкриті навстіж двері символізують для німця крайній ступінь безладу.

     Для американця відмова розмовляти з людиною, що знаходиться з ним в одному приміщенні, означає крайній ступінь негативного до нього відношення. У Англії це загальноприйняте правило.

     Американець, коли бажає побути один, йде в кімнату і закриває за собою двері. Англієць же з дитинства звик не користуватися простором для того, щоб відгородитися від інших. Неспівпадання поглядів на використання простору призводить до того, що чим більше американець замикається в просторі у присутності англійця, чим наполегливіше той намагається з'ясувати, чи все в порядку.

      Таким чином, не знаючи відмінностей невербального спілкування у різних народів, можна легко сплохувати, образивши або гірше за те, образивши вашого співбесідника. Щоб уникнути цього кожен підприємець (особливо той, хто має справу із зарубіжними партнерами) повинен бути обізнаний про відмінності в трактуванні жестів, міміки і рухів тіла у представників ділового світу в різних країнах.