Інноваційний процес

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Розрахунково-графічна робота

з дисципліни

«Інноваційний менеджмент»

Варіант № 6

Підготувала:

Студентка гр.. ММГКТС-2008-1

Півнєва С.Н.

Перевірила:

Матвєєва Н. М.

Харків 

ХНАМГ - 2013 
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Теоретична частина…………………………………………………………….4

1.1. Інноваційний процес: сутність та етапи розвитку…………………..4

1.2. Організація впровадження  і трансферу інновацій…………………15

2. Практична частина……………………………………………………………21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…….24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….……25

ВСТУП 

Інновації дедалі більше стають тим фундаментом, який визначає конкурентоспроможність підприємства та його перспективи на світовому ринку. На підприємствах, в країнах, що належать до інноваційних лідерів, спостерігається висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу (з найбільшим вмістом доданої вартості в ціні продукту), переважно високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі власної країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є екологоємними, ресурсоємними тощо, зосередження найбільших фінансових потоків. Незважаючи те, що між цими країнами спостерігається жорстка конкуренція за високорентабельні види діяльності, у випадках виникнення спільної загрози існуванню чинної соціально-економічної моделі вони об'єднують свої зусилля для реалізації спільної політики щодо джерел цієї загрози.

Інноваційна діяльність є  складним процесом трансформації новоотриманих  ідей та знань в об'єкт економічних  відносин. Зрозуміло, що такий процес становить складну багаторівневу систему економічних відносин щодо дифузії технологій, якій властиві специфічні взаємозв'язки та закономірності. З огляду на значну, часом визначальну роль, яку інноваційні процеси відіграють в сучасній економіці, визначення та врахування цих особливостей є неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави.

Формування таких умов можливе лише через активізацію  суб'єктами господарювання інноваційної діяльності. Це означає, що першочерговим завданням, у цьому напрямку, повинно стати дослідження тих питань, вирішення яких кардинально змінить відношення до процесу інноваційної діяльності всіх його учасників: продукувати та впроваджувати інновації повинно стати не тільки економічною доцільністю, але й необхідністю.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1. Інноваційна діяльність: сущність та види

Ключовим фактором розвитку людства починаючи з другої половини ХХ ст. стали інновації, як наслідок поєднання результатів наукової діяльності та їх подальшого практичного  впровадження у найрізноманітніші  галузі суспільної діяльності. Інноваційна  діяльність, під якою розуміється вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг, на сьогоднішній день залишається чи не найважливішим чинником у забезпеченні ефективної діяльності, як окремих підприємств так і глобальної економічної системи в цілому.

Інновація -- це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, правових і соціальних стосунках, науці, культурі, освіті тощо) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності, тобто використання чогось нового, прогресивного, перспективного. Але це нове, прогресивне, перспективне не завжди з повною яскравістю проявляється на поверхні. Його треба виявити, сприйняти, переконатися, довести при організації фінансування інноваційних проектів, визначити їх привабливість для інвесторів. Інновація, інноваційний проект є моделлю майбутньої інновації, поза як кожна інновація повинна працювати на перспективу, прогресивний розвиток того чи іншого підприємства, галузі, народного господарства в цілому [15, с. 22].

Результатом інноваційних процесів є нововведення, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією.

Таким чином, інновація -- це нововведення, пов'язане з науково-технічним  прогресом (НТП) і, що полягає у відновленні  основних фондів і технологій, в  удосконалюванні управління й економіки  підприємства.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, види послуг чи методи тільки тоді одержать визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізація), і вже в новій якості вони виступлять як інновації.

Процес переходу новації  в інновації вимагає витрат різних ресурсів, основними з яких є інвестиції і час. В умовах ринку як системи економічних «відносин купівлі-продажу товарів», у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, основні компоненти інноваційної діяльності -- це новації, інвестиції й інновації.

Виходячи із визначення поняття  інновації і завдань, що стоять перед  інноваціями порівняно із «звичайними» інвестиційними проектами, реалізація інновацій має наступні принципові особливості:

• вищий ступінь невизначеності параметрів проекту (прогнозованих результатів, термінів розробки і реалізації, витрат доходів), що суттєво зменшує достовірність попередньої фінансової оцінки проекту. Це вимагає додаткових критеріїв відбору, що ґрунтуються на зборі великої кількості необхідної інформації, щоб не виконувати додаткової роботи, яка призвела би до зростання витрат на розробку проекту;
• орієнтація на довгострокові результати, що вимагає суворого підходу до прогнозування результатів та до врахування фактору часу;
• необхідність залучення висококваліфікованих досвідчених наукових фахівців;
• можливість припинення реалізації проекту без суттєвих втрат матеріальних і грошових ресурсів. Причини припинення реалізації проекту можуть бути різні, наприклад, неможливість подальшого фінансування проекту, виявлення прорахунків ефективності чи доцільності інновації тощо;
• висока ймовірність отримання вищих результатів проекту, які не очікувались, проте мають комерційну привабливість. Це дає можливість розраховувати на швидку дифузію проекту і на потенційно високі прибутки.

Враховуючи ці принципові особливості щодо розробки і впровадження в практичну діяльність інновацій, підприємство-інноватор оцінює свої виробничі (ресурсні) та фінансово-економічні можливості і вибирає найпривабливіший з його точки зору проект інновацій. Аналізує кон'юнктуру ринку, діагностує виробничі потужності і асортимент продукції, адміністративно-управлінський та науково-технічний персонал фірми.

Необхідний підприємству варіант нововведення повинен задовольняти декілька основних критеріїв, найголовнішими серед яких є ринковий потенціал та розмір очікуваного прибутку.

При визначенні привабливості  проекту, інвестор надає важливого  значення таким фінансово-економічним  фактором: сумі інвестицій, терміну  окупності, рентабельності і ефективності, чистому доходу. Особливого значення ці показники набувають при залученні  стратегічного інвестора фінансової установи, яка спроможна профінансувати інновацію.

Однак бувають випадки, коли фінансово-економічні фактори відіграють не головну роль, а другорядну: наприклад, при реалізації екологічних інноваційних програм або програм у культурно-освітній діяльності, які майже завжди є збитковими.

Таким чином, інвестиційна привабливість  інноваційного проекту залежить як від фінансово-економічних, так  і від позаекономічних факторів. В усіх випадках фінансова політика в інноваційній діяльності пов'язана з мобілізацією капіталу і, виходячи із життєвих циклів інновацій, на початковій стадії інноваційної діяльності необхідно забезпечити інвесторів необхідним капіталом, оскільки цикл створення інновацій є збитковим. Після мобілізації капіталу для інноваційної діяльності необхідно забезпечити розгортання наукових розробок з метою отримання науково-технічної інформації. Після цього наступає етап матеріалізації цієї інформації, розробка технологічного процесу, створення досліджених взірців, доведення до серійного виробництва. З виходом на ринок інновація стає прибутковою, наступає зрілість. На етапі зрілості підприємство отримує максимальні прибутки і має можливість забезпечити нагромадження капіталу, який не можна використати в інноваційній діяльності [32, с. 180].

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність охоплює:

• випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
• розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Об'єктами інноваційної діяльності є розроблення техніки та технології підприємствами незалежно від їх форм власності та організаційно-правової форми, що знаходяться на території країни.

Суб'єктами інноваційної діяльності є ті організації та особи, які здійснюють інноваційну діяльність, тобто організовують, стимулюють і розвивають інноваційну діяльність з урахуванням специфічних особливостей такої діяльності.

Таблиця 1.1

Організації - суб'єкти інноваційної діяльності

Залежно від суб'єктів інвестиційної  діяльності, джерел інвестування та форм власності розрізняють такі її види:

• інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами, підприємствами, господарськими об'єднаннями, спілками та товариствами, іншими юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності;
• інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• іноземне інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
• спільне інвестування, що здійснюється громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Поділ інвестиційної діяльності на види має практичне значення: залежно  від суб'єктів, форм власності та джерел інвестування може розрізнятися правове регулювання інвестиційної  діяльності. Зокрема, регулюється спеціальним законодавством інвестиційна діяльність, що здійснюється державними суб'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджетних і позичкових коштів; має спеціальний режим іноземне інвестування, в т. ч. спільне інвестування; спеціальний порядок встановлено для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення.

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної  діяльності:

а) інноваційна діяльність – така форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій;
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
• розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища;

б) капітальне будівництво – інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою  створення нових і відтворення  діючих основних фондів, в які вкладаються  кошти;

в) лізинг – довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого  призначення (з поєднанням елементів  відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізен-гоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їхнє придбання;

г) корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування – вкладення  коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу; залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування розрізняють такі її види:

• портфельне інвестування – вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1–5 до 10% статутного фонду) пакетів акцій з метою отримання дивідендів; як правило, так званий портфельний інвестор, вкладає інвестиції в кілька, чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі котрогось з таких підприємств;
• фінансове інвестування – придбання значних за розміром (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;
• стратегічне інвестування – вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства.

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і включає  комплекс різноманітних дій, що іменуються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії – досягнення окупності вкладень і отримання запланованого результату – прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційний цикл складається з  таких основних етапів:

• передінвестиційна фаза, що включає прийняття рішення про інвестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизу інвестиційного проекту;
• фаза інвестицій, що включає вкладення коштів в об'єкт інвестування та здійснення необхідних для цього практичний дій (наприклад, будівництво об'єкта);
• експлуатаційна фаза – відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту (відбувається в результаті експлуатації об'єкта інвестування).

Головною метою інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

Інноваційна діяльність у  повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює  такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції.

Необхідно відзначити, що на інноваційну діяльність впливає  ряд факторів, які можна розбити на наступні групи:

- техніко-економічні;

- організаційно-управлінські;

- юридичні;

- соціально-психологічні.

При цьому вплив даних  факторів може носити як стимулюючий  так і стримуючий характер.

Інновації на сучасному етапі  розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною частиною підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Інноваційна діяльність спрямована на практичне використання наукового, науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою одержання  нової чи радикально поліпшеної виробленої продукції, технології її виробництва  і задоволення платоспроможного попиту споживачів у високоякісних товарах і послугах, удосконалення соціального обслуговування.

Інноваційний процес — цілеспрямована діяльність щодо перетворення наукового  знання в інновацію та дифузію  останньої, тобто свідомий послідовний  ланцюг подій, спрямований на отримання  інноватором визначеного виду ефекту за допомогою задоволення існуючих або нових потреб. Це не просто відтворення новинок, а свідома, планомірна діяльність для ефективного втілення знань.

Інноваційний процес можна уявляти  по-різному. У найширшому контексті початковою стадією здійснення інноваційного процесу можна вважати проміжок часу від визначення (усвідомлення) необхідності реалізації інновації до створення робочої версії інноваційного проекту. Середня стадія триває від розробки кінцевого варіанта технічного обґрунтування й бізнес-плану інноваційного проекту до його практичної реалізації па підприємстві як експериментального зразка. Завершальна стадія — це реалізація трансферу інновацій та їх подальше поширення в економіці країни й поза її межами. На рис. 1.2 представлено 10 етапів — від ухвалення рішень щодо нового засобу задоволення суспільної потреби до реалізації інноваційного проекту.

У спрощеному варіанті інвестиційний  процес складається з таких основних етапів:

— зародження ідеї інновації;

— обґрунтування необхідності інноваційної зміни;

— оцінка ефективності інновації;

— розробка та технічна реалізація інноваційної ідеї;

— реалізація інновації в системі;

— просування інновації на ринку.

               Рис. 1.2. Сутність інноваційного процесу

Таким чином інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації  винаходів, нових технологій, видів  продукції та послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної діяльності.

1.2. Інноваційне підприємництво 

Інноваційне підприємництво - багатогранний вид економічної діяльності. В якості підприємця виступають фізичні та юридичні особи, які здійснюють такі види ініціативної діяльності, пов'язані з відтворювальним циклом інноваційного продукту:

• створення інноваційного продукту (власне інноваційне підприємництво);
• виконання посередницьких функцій (надання послуг, пов'язаних з просуванням інноваційного продукту і його передачею від безпосереднього творця його споживачеві);
• здійснення функцій у фінансовій сфері для забезпечення інноваційної діяльності.

Будучи відносно самостійними дані види підприємницької діяльності в інноваційній сфері доповнюють один одного, хоча і можуть істотно відрізнятися за організаційно-правовою формою, за змістом операцій і способів їх здійснення. Вибір форми інноваційного підприємства залежить від особистих пристрастей, сфери діяльності, наявності грошових коштів. 
Як свідчить зарубіжний досвід, мале підприємництво в інноваційній сфері - перша за масовістю і найбільш динамічна структурна складова ринкового інноваційного потенціалу промислово розвинутих країн. 
Дійсно, основу інноваційного підприємництва складають малі інноваційні фірми (експлеренти) - технологічні лідери в зароджуваних галузях економіки, що відкривають нові сегменти ринку, розвиваючі нові виробництва, що підвищують наукоємність і конкурентоспроможність виробництва і тим самим сприяють формуванню нових технологічних укладів.

До сильних сторін малих  інноваційних підприємств відносяться  наступні:

• оперативне прийняття управлінський рішень, що дозволяє скоротити тривалість інноваційного циклу;
• низький рівень накладних витрат, завдяки прямим і персональним контактам з ними;
• відсутність бюрократичних процедур в організації на увазі мінімальної управлінської ієрархії підприємств.

Труднощі в діяльності таких підприємств пов'язані з  низьким професійним рівнем менеджменту, обмеженими можливостями зовнішнього  фінансування, низькою спеціалізацією робочих місць. Через відсутність  безлічі структурних підрозділів, що пов'язано з незначним ступенем поділу праці, малі інноваційні підприємства не отримують синергетичний ефект.

Засновникам малих інноваційних підприємств властива висока мотивація  підприємницької діяльності незважаючи на персональну відповідальність за її успіх в умовах комерційного ризику. До мотивів інноваційного підприємництва можна віднести:

• можливість реалізації власних творчих проектів;
• високий ступінь самостійності та свободи в прийнятті рішень;
• утвердження високого іміджу і творче визнання успіху в інноваційній сфері та ін.

Підвищеної інноваційної активності малого підприємництва сприяють свобода пошуків, відсутність бюрократизму, швидка апробація нововведень і  те, що інноваційна діяльність - це єдиною можливість для підприємця, господарюючого у невеликій фірмі, підвищити  свій статус, створити більш масштабну  організацію. Через обмеженість  всіх видів ресурсів малий бізнес зацікавлений у прискореної розробки та використанні нових технологій, виробництві нових продуктів, доведенні  до стадії промислового зразка нововведень, які передаються на комерційній основі для використання великим підприємствам.

Багато економістів пов'язують інноваційне підприємництво зі здатністю  просування інновацій за допомогою  ризикового бізнесу, а до суб'єктів  інноваційного підприємництва відносять  малі ризикові фірми, здатні реалізувати  комерційно привабливі нововведення і  отримати на цій основі прибуток. Однак крім малих форм інноваційного підприємництва (типовими представники є венчурні підприємства, створювані для апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації ризикових нововведень), функціонують середні та великі організаційні форми інноваційного підприємництва.

Як малі, так і середні  форми інноваційних підприємств  можуть бути представлені наступними організаціями:

• діловий центр (бізнес-інкубатор), що сприяє розвитку спільного підприємництва і забезпечує керування та послуги в юридичної, бухгалтерської, економічної та іншої діяльності малим підприємствам;
• впроваджувальна фірма, що спеціалізується на впровадженні, патентуванні та ліцензуванні, просуванні на ринок науково-технічних нововведень і об'єктів інноваційної діяльності, доведенні винаходів до комерційного використання і продажу ліцензій.

На відміну від названих вище форм інноваційного підприємництва, венчурні (ризикові) фірми є тимчасовими  структурами, що створюються для  отримання конкретного кінцевого  інноваційного продукту. Малі інноваційні підприємства мають порівняно з подібними великими суб'єктами високі шанси на отримання підприємницького прибутку при:

• використанні стратегії, орієнтованої на малі ніші ринків;
• відсутності жорсткої конкуренції і складних бар'єрів на ринку;
• невисокою капіталоємністю виробництва і просуванні на ринок;
• використанні результатів базисних, піонерних НДДКР в прикордонних областях науки і техніки;
• можливості прямих контактів із споживачами;
• можливості багатоваріантного використання результатів виконаних НДДКР, додаток їх до різних потреб;
• відносної стабільності економічних умов діяльності та стійкість цін на сировину, матеріали, комплектуючі, енергію та ін.