Інноваційні програми розвитку регіонів

ВСТУП

Посилення залежності країн та регіонів від світового господарства, перехід до інформаційного суспільства і економіки знань, зміни у способі життя людей, а також екологічні проблеми вимагають застосування нових підходів до управління розвитком регіонів та забезпечення їх конкурентоспроможності. Основним пріоритетним завданням регіональної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності регіонів, повинен стати розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалу регіонів. Процес поширення інновацій має перейти від централізованого до локального, коли окремі регіони, завдяки локальним інноваційним процесам, стануть "точками інноваційного зростання" національної економіки. Для України, з її значною територією та відмінностями соціально-економічного розвитку, регіональні аспекти науково- технічної та інноваційної політики мають суттєве значення [5, с. 6]. Незважаючи на розуміння на усіх рівнях управління важливості інноваційного шляху розвитку, дієвих механізмів державної чи регіональної підтримки інновацій в Україні все ще немає, а практика діяльності підприємств свідчить про низку проблем у цій сфері та низьку інноваційну активність, що не сприяє підвищенню конкурентоспроможності регіонів. Водночас глобальні фінансово-економічні впливи, територіальна конкуренція за ресурси та їх обмеженість засвідчили актуальність інноваційного розвитку регіонів, що, у свою чергу, потребує застосування адекватних сучасним суспільним та економічним тенденціям інструментів та методів.

Одним із найбільш розроблених напрямів вітчизняних досліджень в інноваційній сфері є інноваційний розвиток держави, якому присвячено праці А.Гейця, Я.Жаліла, М.Гончарова, В.Семиноженка, Д.Табачника та ін. Разом з тим питання інноваційного розвитку регіонів та формування відповідної регіональної політики лише протягом останніх років почали знаходити своє відображення у наукових працях, що обумовлено новими тенденціями регіонального розвитку у світі, поглибленням процесів децентралізації та стрімкими зрушеннями в інноваційній сфері. Серед досліджень з питань інноваційного розвитку регіонів, становлення регіональних інноваційних систем слід виділити роботи С.Архієреєва, П.Бєлєнького, П.Бубенка, І.Гагауз, А.Кузнєцова, В.Соловйова, Д Стеченка, В.Феєра. Але сьогодні ні вітчизняна, ні зарубіжна теорія ще не дає достатніх відповідей щодо конкретних інструментів інноваційного розвитку регіону та відповідної державної і регіональної політики.

Теоретично можна стверджувати, що мотиваційними домінантами держави щодо формування ефективних механізмів інноваційного розвитку її територій є вичерпність природних ресурсів, світові тенденції розвитку економіки та значний інноваційний потенціал України. Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму в 2009 р. Україна серед 134 досліджених країн, незважаючи на низькі показники з багатьох позицій, за показниками здатності до інновацій, займає 32 місце [9]. Проте в державі мало приділяється уваги питанням інноваційного розвитку територій та науки, яка є основою інновацій. Так, наприклад, головний критерій цієї уваги фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету, починаючи з 1999 р., не перевищує 0,5% [6; 7, с. 10, 26], хоча згідно зі ст. 34 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України [1]. Однією з причин такої ситуації є складність прийняття рішень на державному рівні та недостатнє усвідомлення державними суб'єктами особливої важливості цього питання для розвитку держави та підвищення її конкурентоспроможності. Водночас, враховуючи постійне прискорення процесів в усіх сферах суспільного життя, потрібні швидкі та адекватні реакції влади на них, відтак відповідні рішення мають прийматись на рівні, ближчому до інноваційних суб'єктів, що є ще одним з доказів необхідності проведення в Україні адміністративно-територіальної реформи та здійснення децентралізації. Досвід багатьох зарубіжних країн засвідчив неефективність централізованої інноваційної політики та позитивні результати від створення сильних регіональних інноваційних систем.

Особливістю інноваційного розвитку регіону є те, що він як ніякий інший розвиток потребує державної та регіональної підтримки. Якщо в інших сферах відповідні зрушення відбуваються часто "всупереч", то інноваційний шлях розвитку регіону потребує зацікавленості не тільки господарюючих суб'єктів, а й органів влади, бо це та діяльність, яка відбувається лише за умови створення певних сприятливих умов, серед яких:

ефективне регуляторне середовище;
якісне інформаційне забезпечення інноваційної діяльності;
наявність та активне функціонування об'єктів інноваційної інфраструктури;
мотиваційні інструменти щодо активізації інноваційних процесів;
належний захист інтелектуальної власності та ін.

Ідеальним є варіант, коли регіон самостійно визначає інструменти, які можуть забезпечити його інноваційний розвиток. Водночас завжди будуть мати місце ресурсні обмеження і доведеться обирати інструменти, найбільш адекватні щодо регіональної ситуації та визначених пріоритетів. Необхідно відмітити, що певний набір інструментів є у будь-якого регіону, навіть у якого немає бажаного рівня автономії та ресурсного забезпечення (українські регіони), а імпульси до інноваційного розвитку можуть бути надані навіть заходами, які не потребують значних ресурсних вкладень.

Одним з найбільш важливих інструментів є планування інноваційного розвитку, про що свідчить зарубіжний досвід. Починаючи з середини 1990-х рр. регіональні програми технологічного розвитку, а потім регіональні інноваційні стратегії стали важливими інструментами інноваційного розвитку європейських регіонів. Наприклад, в іспанських регіонах Кастилії і Леоні у 1997 р. було розроблено програму технологічного розвитку, пріоритетами якої були визначені [8]:

розвиток технологічних та інноваційних структур в регіоні;
поінформованість населення регіону про технологічні зміни і регіональну інноваційну політику;
стимулювання інноваційної діяльності компаній стратегічних галузей;
заходи щодо заохочення співпраці між усіма суб'єктами інноваційного розвитку регіону (університет - уряд - промислові відносини).

Ці перші кроки на шляху регіонального інноваційного розвитку було зроблено виходячи з розуміння важливості контактів і взаємодії для стимулювання інноваційної діяльності, адже її ефективність визначається, насамперед, взаємовідносинами усіх суб'єктів регіональної інноваційної системи - науково- дослідних інститутів, університетів, підприємств, органів влади, фінансових установ, консалтингових фірм та ін. Ці відносини забезпечують не тільки вирішення певних питань, а й формують відповідне культурне середовище, без якого неможлива побудова ефективної регіональної інноваційної системи.

Не випадково в Болгарії особливо важливим для інноваційного розвитку регіонів визнане питання інноваційної культури. Регіональними інноваційними програмами було передбачено низку заходів щодо стимулювання інноваційно орієнтованого мислення підприємців, споживачів і громадян. Інформаційні дні, наради у невеликих колах, семінари, громадські консультації, листівки і бюлетені були визнані найбільш ефективними засобами комунікацій і формування в регіоні творчого потенціалу. На думку експертів, ці та інші заходи (з підтримки започаткування підприємницької діяльності, отримання патентів, заохочення наукових досліджень, бізнес-кооперації тощо), які були започатковані на початку ХХІ ст., протягом останніх років дали свій позитивний результат [11, с. 1].

Країни і регіони, що досягли успіхів в економічному розвиткові завдяки інноваціям, приділяють велику увагу питанням формування і реалізації особистісного творчого потенціалу. Так, Міністерство праці США та Адміністрація зайнятості і підготовки кадрів у 2006 р. ініціювали широкомасштабну державну програму використання інновацій в регіональному економічному розвитку. Метою цієї програми було створення сприятливих умов для інновацій у регіонах, інноваційний розвиток регіонів з урахуванням економічних кадрових ресурсів, а також продемонструвати, що розвиток таланту може керувати економічними трансформаціями у регіональній економіці на всій території Сполучених Штатів. У цій програмі взяли участь 13 регіонів, кожен з яких протягом трирічного періоду отримав 15 млн дол. США для створення регіональних партнерств та інвестування коштів у розвиток людського капіталу [13].

Проте вирішення зазначених завдань було б неможливим без створення відповідної інфраструктури, яка також є важливим інструментом інноваційного розвитку регіону. На думку В.Шовкалюка, інноваційна інфраструктура має виконувати в регіонах завдання функціонально повного інноваційного циклу: від розробки інноваційної пропозиції, маркетингу й техніко-економічного обґрунтування до впровадження й комерціалізації новацій [7, с. 24], тому необхідне створення в регіонах цілої низки об'єктів, що на сьогодні є надто складним завданням для самостійного вирішення на цьому рівні. Враховуючи цю неспроможність регіону та відповідний зарубіжний досвід, створення базової інноваційної інфраструктури - це завдання держави.

У багатьох європейських регіонах функціонують регіональні агентства з технологій та інновацій, які створені за підтримки держави і здійснюють підтримку інноваційної діяльності в регіонах шляхом:

проведення семінарів для дослідників з питань управління знаннями;
надання допомоги в отриманні патентів та ліцензій;
організації трансферу технологій;
проведення конкурсів серед інноваторів;
фінансування участі інноваційних суб'єктів у міжнародних виставках;
організації інноваційних форумів та фестивалів;
надання грантової допомоги для виконання наукових тем студентам;
координації діяльності університетів та наукових установ;
підтримки діяльності інноваційних кластерів [10, с. 15].

На сьогодні є потреба створення аналогічних структур в українських регіонах. Їх першочерговими завданнями є не тільки надання послуг інноваційним суб'єктам, а й виконання ролі інтегруючого фактора у регіональній інноваційній системі. Сьогодні ж слід відмітити пасивність держави щодо розбудови інноваційної інфраструктури в регіонах і невеликі можливості щодо цього самих регіонів. Але регіональні органи влади в межах відповідних регіональних програм можуть самостійно робити певні кроки в цьому напрямі. В зв'язку із залежністю обласних державних адміністрацій від рішень вищестоящих органів та відсутністю власного бюджету створення структур, які б надавали підтримку інноваційній діяльності у регіоні, можливе у формі установ чи підприємств органів місцевого самоврядування. Це також можуть бути об'єкти, створені за спільною участю й інших зацікавлених сторін. Однак результати від їх діяльності можуть з'явитись через лише через тривалий термін, і вони не одразу стануть прибутковими. Водночас в їх ефективному функціонуванні мають бути зацікавлені не тільки місцеві органи влади, а й інші суб'єкти інноваційного розвитку регіону, для яких вони власне створені. Без досягнення високого рівня порозуміння між владою, наукою і бізнесом неможливий інноваційний шлях розвитку. Тому сьогодні одним із завдань регіональної політики є застосування механізмів стимулювання інноваційних суб'єктів до співробітництва та кооперації. Через вдосконалення і розвиток таких взаємовідносин можна суттєво прискорити необхідні зміни в інноваційній сфері. Саме на цих засадах функціонують інноваційні промислові кластери.

Необхідно зазначити, що останнім часом кластерний підхід є найбільш популярним підходом у забезпеченні інноваційного розвитку регіону. Однак існуючі вітчизняні та зарубіжні теоретичні напрацювання не дають повної відповіді щодо наслідків його застосування. Більшість робіт відзначає позитивні сторони кластерного підходу, але ще не досліджені його слабкі місця, які вочевидь існують, що доведено негативними глобальними економічними процесами у 2007-2009 рр.

Разом з тим в італійському регіоні Емілія-Романья з населенням трохи більше ніж 4 млн людей успішно працюють кластери, які є світовими лідерами у точній механіці, робототехніці, пакувальних машинах, виробництві кераміки й устаткування для фабрик. Їх успішне функціонування науковці пояснюють застосуванням у регіоні інтерактивної моделі взаємодії бізнесу та влади. Для прискорення інноваційних змін ще у 1974 р. тут була створена перша організація, яка займалась виробленням технологій регіонального розвитку. З часом мережа підтримки інноваційного розвитку регіону розширювалась, це було одним з найголовніших завдань регіональної політики. Як результат, у 2006 р. в регіоні налічувалось 27 суто наукових лабораторій, 6 технопарків, 24 інноваційних центри, 12 прикладних лабораторій, 26 дочірніх інноваційних компаній та більше п'ятисот дослідницьких проектів, а темпи збільшення ВВП були одними з найвищих у Європі [2].

Залежно від рівня інноваційного розвитку регіону більш складними стають і відповідні інструменти. Наприклад, Балтійський інститут Фінляндії, що створений у 1994 р. за підтримки міської влади м. Тампере, серед іншого реалізує проекти регіонального співробітництва з 17 партнерами з різних країн, серед яких: заохочення інноваційної діяльності суб'єктів малого і середнього підприємництва в сільській місцевості (Німеччина), підключення інноваційних суб'єктів до міжнародних інформаційних систем (Німеччина), оцінка використання інструментів інноваційного розвитку (Швеція), створення Міжвузівського науково-дослідного центру (Польща), формування інноваційного духу серед молодого покоління (Латвія) [9, с. 10]. Реалізація аналогічних інтерактивних проектів в Україні сьогодні малоймовірна, оскільки для цього ще не сформовані відповідні передумови. Однак усі інноваційні структури, незалежно від місця розташування і особливостей функціонування, мають спрямовувати свою діяльність на ефективне використання можливостей глобальних інноваційних систем, які нині функціонують за мережевим принципом.

Отже, враховуючи зарубіжний досвід, регіональна інноваційна політика має здійснюватись через розроблення та впровадження інноваційних програм і стратегій та передбачати серед іншого:

заходи щодо сприяння кооперації та взаємодії різноманітних суспільних інститутів у здійсненні інновацій (науково-дослідних інститутів, ВНЗ, банків, підприємницьких структур, громадськості та ін.);
організацію ярмарок, виставкових заходів, розміщення в регіонах постійно діючих виставкових салонів;
створення за рахунок бюджетних коштів регіональних інноваційних структур;
стимулювання інновацій шляхом розміщення в технопарках чи на підприємствах, при вищих навчальних закладах бізнес-інкубаторів за рахунок коштів місцевих бюджетів;
регулювання інноваційного підприємництва шляхом надання суб'єктам господарювання податкових пільг, цільових субсидій та ін.;
сприяння кадровому забезпеченню інноваційних підприємств шляхом організації тренінгів, семінарів, стажування тощо.

Зазначені заходи можуть виступити як біфуркаційні механізми інноваційного розвитку території. В цьому аспекті увагу також слід приділяти розвитку інноваційних малих підприємств. Якщо не прийняті регіональні інноваційні програми, це питання має знайти своє відображення в обласних програмах розвитку малого підприємництва.

За даними Державного агентства України з інвестицій та інновацій, станом на 2009 р. програми інноваційного розвитку затверджені в 9 регіонах, у 9 розроблені проекти програм, а ще в 9 немає навіть проектів (Житомирська, Київська, Луганська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька і Чернівецька області, міста Київ та Севастополь) [6]. На нашу думку, головним стримуючим чинником щодо цього є державна політика. Лише прийняття програми ще не означає успішність її реалізації і необхідний вплив на регіональну інноваційну систему. Розробка таких документів та їх виконання, крім фінансових ресурсів, які зосереджені на державному рівні, потребує відповідних знань і вмінь, яких на сьогодні у фахівців регіонального рівня ще недостатньо у зв'язку з відсутністю відповідного досвіду та наділення регіонів більшими повноваженнями і ресурсами.

Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду основними складовими технології розробки і впровадження регіональної стратегії інноваційного розвитку є наступні:

виявлення пріоритетних секторів регіональної економіки;
аналіз регіональної інноваційної системи та кожного з її елементів (застосовується для виявлення загроз і можливостей, що випливають з економічних можливостей регіону) та її моделювання;
розкладання стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку регіону на конкретні завдання та напрями діяльності;
прогнозування економічних та соціальних результатів від реалізації запланованих заходів;
визначення ресурсів, які необхідні для інвестування в інноваційну сферу регіону з різних джерел - з державного, комунального бюджетів, венчурних фондів чи інших джерел;
досягнення консенсусу між суб'єктами регіональної інноваційної системи, виконавцями завдань стратегії;
інформування громадськості про плани, заходи та їх виконання.

На сьогодні найбільш складним завданням серед зазначених є технологізація досягнення цілей, розкладання пріоритетів інноваційного розвитку на конкретні завдання. Головною суперечністю в даному разі є те, що наука визначає підходи до інноваційного розвитку, не пропонуючи конкретних прикладних технологій, а практика, не маючи відповідного наукового досвіду і теоретичної підготовки, може випустити з виду важливі методологічні орієнтири, які могли б забезпечити необхідні синергетичні ефекти. В цьому аспекті важливим завданням держави і самих регіонів є підготовка фахівців високої кваліфікації, які б вміли розробляти ефективні технології інноваційного розвитку, враховуючи регіональні особливості.

Інноваційний розвиток регіону потребує інноваційних підходів до його забезпечення, що обумовлює трансформації і в самій регіональній системі. Управлінські структури мають бути здатними успішно вирішувати різноманітні проблеми та протиріччя, що виникають при переході від наявної до бажаної моделі розвитку, тому необхідно сформувати таку команду управління, яка була б сприятливою для дотримання та розвитку ознак її інноваційності [4, с. 12, 24]. Проте, як доводить у своїй роботі російський учений М.Казаков [3], невід'ємною складовою інноваційного розвитку є лідерство. Зокрема, в роботі цього науковця відзначається, що керівництво як специфічне заломлення феномена лідерства в процесі управління має пряме відношення до персональних і технологічних умінь, здібностей, впливу, хоча може і не бути центром неформальної інтеграції. Здатність сучасних організацій до інновацій залежить насамперед від наявності таких правил гри, які заохочують кооперацію, конструктивну і новаторську діяльність замість того щоб прагнути до збереження рівноваги, гармонії і консервації існуючих відносин [3, с. 14]. Характерними рисами вітчизняної системи регіонального управління та місцевого самоврядування є збереження рівноваги та існуючих позицій, а питання створення сприятливого інноваційного середовища унеможливлюється низкою факторів, серед яких: відсутність ефективних економічних та соціально-психологічних стимулів для реалізації творчого потенціалу, перевантаженість працівників зайвими функціями, відсутність відповідної культури відносин, а головне - відсутність далекоглядних регіональних лідерів, здатних створити сприятливі умови для вироблення інноваційних рішень щодо регіонального розвитку.

ВИСНОВОК

Виходячи з вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

Об'єктивно зумовленою є необхідність децентралізації функцій і повноважень держави щодо підтримки інноваційної діяльності в Україні. Тільки таким чином можна забезпечити формування повноцінних регіональних інноваційних систем.
На сучасному етапі одними із пріоритетних завдань держави щодо інноваційного розвитку регіонів є завдання формування адекватної сучасним регіональним запитам нормативно-правової бази, забезпечення її безумовного виконання, створення у регіонах об'єктів інноваційної інфраструктури та підготовка фахівців-технологів у сфері регіонального інноваційного розвитку.
Зарубіжний досвід свідчить про екслюзивність стратегій інноваційного розвитку регіонів та підходів до їх реалізації, однак всі починали з налагодження контактів і взаємодії між регіональними інноваційними суб'єктами та розбудови інфраструктури. Наступним кроком було формування інноваційного типу мислення у населення та інноваційної культури, а потім реалізація міжрегіональних проектів та встановлення міжнародних контактів. Новітні світові тенденції засвідчують актуалізацію питання підтримки розвитку людського капіталу як головного джерела інноваційного розвитку територій, що має бути враховано при формуванні регіональної інноваційної політики в Україні.
Шлях інноваційного розвитку регіонів обумовлює необхідність проведення послідовної та ефективної регіональної політики, яка узгоджує правові, фінансові, організаційні можливості органів влади та існуючі потреби інноваційних суб'єктів і забезпечує відповідність їх дій пріоритетним завданням стратегії інноваційного розвитку. Вирішення цих завдань потребує використання інтерактивної моделі інноваційного розвитку, яка є безальтернативним варіантом для регіонів.

5. Для забезпечення інноваційного розвитку регіонів необхідні якісно нові, інноваційні підходи в регіональному управлінні. Але на сьогодні для такої діяльності ні місцеві політики, ні спеціалісти місцевих органів влади ще не готові. І ті, й інші, як свідчить практика, орієнтовані на швидкі результати, коли запровадження інноваційних інструментів регіонального розвитку потребує тривалого часу.

Оскільки інноваційний розвиток регіонів визначається насамперед відповідною державною політикою, подальші розвідки у цьому напрямі мають стосуватись цієї сфери та державних механізмів формування і використання інноваційного потенціалу регіонів. Актуальними також є дослідження форм і методів вдосконалення взаємовідносин у регіоні щодо підтримки інноваційної діяльності, інноваційного потенціалу регіонів та інновацій у системі регіонального управління як чинника інноваційного розвитку територій.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАННЬ

Про наукову та науково-технічну діяльність : Закон України від 13 груд. 1991 р. № 1977 - XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=2&nreg=1977-12
Архієреєв С. І. Взаємозв'язок розвитку регіональної інноваційної системи, інтерактивних інноваційних комплексів, та інноваційної інфраструктури. Приклад регіону Емілія-Романья [Електронний ресурс] / С. І. Архієреєв, І. О. Дерід // Вісн. СумДУ. - 2009. - № 1. - Режим доступу : http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2009/Econom_1_09/09asipre.pdf
Казаков М. А. Инновации и лидерство на региональном уровне управления: технологический подход Електронний ресурс] / М. А. Казаков // Социология и социальная работа. Вестник Нижегородского ун-та им. Н. И. Лобачевского. - 2009. - № 1 (13). - С. 13-17. - Режим доступа : : http://[email protected]
Михненко А. М. Інновації в управлінні суспільним розвитком : навч. посіб. / А. М. Михненко, В. Д. Бакуменко, С. О. Кравченко. - К. : НАДУ, 2009. - 116 с.
Соловйов В. П. Інноваційний розвиток регіонів: питання теорії та практики : монографія / В. П. Соловйов, Г. І. Кореняко, В. М. Головатюк. - К. : Фенікс, 2008. - 224 с.
Офіційний сайт Державного агентства України з інвестицій та інновацій. - Режим доступу : http://www.in.gov.ua
Шовкалюк В. С. Сучасна інноваційна політика: стан, проблеми та перспективи розвитку : матеріали ІІІ Міжнарод. форуму (Дніпропетровськ, 19-20 листоп. 2009 р.) / Міністерство освіти і науки України, Німецьке товариство технічного співробітництва (ОТ2), Дніпропетровська обласна державна адміністрація. - Дніпропетровськ. - 2009. - С. 10-26.
Antón M. Innovation management implementation: real cases in Castilya y León, Spain / M. Antón, A. Sandovar. – Режим доступу : http:// www.in3.dem.ist.utl.pt/downloads/cur2000/posters/pos059.pdfKokkonen
E. Cooperation for Regional Innovation Promotion / E.Kokkonen – Riga, 25 October,2007. – 12p. –Режим доступу : http://www.vraa.gov.lv/uploads/documents/sadarbiba/ek_ riga_251007_
Monterisi A. Regional innovation strategies: the Apulian experience and the role of ARTI / A. Monterisi. – Brussels, 7 October, 2009. – 18 p. – Режим доступу : http:// www.arti.puglia.it/fileadmin/ user_files/download/OD_Puglia_7oct09_ilo.pdf
Regional Innovation Strategy for the South West region of Bulgaria. – Режим доступу-http://www.innovatingregions.org/download/RIS%20South%20West%20Bulgaria%20Executive%20Summary.pdf
The Global Competitiveness Report 2009-2010 // World Economic Forum. – Режим доступу : http://www.weforum.org/documents/GCR09/index.html
Workforce Innovation in Regional Economic Development Background. – Режим доступу : http://www.doleta.gov/wired/files/WIRED_overview.pdf

Інноваційні програми розвитку регіонів 📙 Реферат → 🆔 113896