Інституцiйнi засади реалiзацii валютноi полiтики

     МІНІВСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА  СПОРТУ УКРАЇНИ

       ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               РЕФЕРАТ

                                         На тему :

    “ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТНОЇ

                                     ПОЛІТИКИ” 
 
 
 
 
 
 

                                                                                 Виконав:

                                                                                                        Студент групи Екф-34

                                                                                                        Бонк Андрій 
 

                                                       Львів-2011

                                                                    ЗМІСТ

1.ВСТУП……………………………………………………………………………….3

2.ІНСТИТУЦІЙНІ  ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ…………….4

3.ВИСНОВОК………………………………………………………………………….8

4.ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………...9 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                  

                                                        ВСТУП 

   Динамічні процеси формування ринкових відносин у всіх сферах господіяльності  діяльності нашої країни,включаючи зовнішньо-економічні операції,потребують

 осмислення  й оцінки всіх змін,що відбуваються  під час становлення національної

 грошової  і валютної системи у контексті  розвитку світового господарства та подаль-   шої інтеграції  економіки України.Розбудова повноцінного валютного ринку в нашій        державі та його ефективне регулювання є необхідною умовою формування відкритої ринкової економіки з усіма необхідними засобами стимулювання  роботи господа-риючих суб’єктів у зовнішньоекономічній сфері.

      Ефективну організацію повноцінних валютних відносин в Україні визначають

умови їх належного  регулювання,що є об’єктивним процесом інтеграції національ-

ного господарства у світову валютну систему і міжнародну економіку.Одне з ключо-

вих місць у цьому процесі належить розробці та реалізації валютної політики держа-

ви,що охоплює  всі необхідні важелі впливу на валютні  відносини і є одним із най-

важливіших елементів  у загальній системі заходів  щодо підтримання макроекономічної та фінансової стабільності в країні,стимулювання економічного

зростання та підвищення добробуту населення.

     Важливість  реалізації валютної політики  як одного з ключових напрямів  держав-

ного регулятивного впливу на економіку визнають у своїх працях провідні відчиз-

няні і зарубіжні  науковці та практики.Проте в існуючих дослідженнях,на вашу дум-

ку,приділено недостатньо уваги аналізу характерних рис та проблем валютного ре-

рулювання в  нестабільних умовах перехідного періоду  із притаманними йому особ-

ливостями впливу тих інституційних зрушень,які позначаються як на всій еконо-

мічній системі,так і на організації валютних відносин суб’єктів ринку.Зазначені обставини визначають актуальність дослідження проблем реалізації валютної полі-

тики в Україні,що нерозривно пов’язана із процесами становлення та розбудови на-

шої держави,а також є відображенням послідовності тих перетворень,які визначають

ринкову трансформацію  національної економіки і відмову  від адміністративно-ко-

мандних методів управління господарством.   
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                         

             ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ  ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ 

     Провадження  валютної політики як однієї  з найважливіших складових державної

економічної політики передбачає наявність відповідних  ринкових інститутів,тобто

механізмів,які  забезпечують реалізацію державного впливу на систему валютних від-

носин.

     Інституційні  засади валютної політики –  це система суб’єктів та об’єктів валютної

політики в їх тісній взаємодії та взаємозв’язку.

     Інституційні  засади реалізації валютної політики  дають змогу чітко структурувати

взаємини усіх учасників валютних відносин у процесі  регулятивного впливу держави

на ці відносини.

     Суб’єкти валютної політики – це учасники економічних процесів,які реалізують

механізм державного впливу на валютні відносини,а також  економічні агенти,на діяльність яких поширюється зазначений вплив.

     Суб’єктами валютної політики,які виконують функції з її реалізації,є ті уповно-

важені державою органи,що розробляють стратегії  та провадять на практиці комп-

лекс регулятивних заходів впливу на діяльність усіх суб’єктів валютних відносин.

     Інститутами,що  реалізують валютну політику  держави на національному рівні

є як правило  центральний банк,міністерство фінансів,державні органи валютного 

контролю.На міждержавному рівні такими інститутами є Міжнародний валютний

фонд,Світовий банк,регіональні  банки розвитку,Європейський центральний  банк та

інші міжнародні фінансові та валютно-кредитні організації.

     В  Україні окремі повноваження  з реалізації регулятивних функцій  у сфері валют-

них відносин відповідно до чинного законодавства покладено  на уповноважені бан-

ки,Державну податкову адміністрацію,Державну митну службу та інші органи.Голов-

ним органом,на який покладається реалізація валютної політики,є Національний банк

України,що обумовлено його ключовою роллю у здійсненні грошово-кредитного ре-

гулювання, однією з основних форм якого і є власне,регулювання валютних відносин.

Саме центральному банку в переважній більшості  країн належить ключова роль у 

реалізації регулятивних функцій держави у сфері валютних відносин,що визначається

його становищем на грошовому ринку та безпосереднім  впливом на діяльність бан-

кінської системи  країни,яка виступає головним посередником в організації цих відносин.Іншими словами,якщо йдеться про валютну політику країни,то саме цент-

ральний банк є уособленням держави при її здійсненні.

     Суб’єктами валютної політики,на яких поширюється вплив державних органів валютного регулювання,є ті економічні агенти,які беруть участь у купівлі-продажу,

переміщенні та інших операціях з валютними  цінностями.Усі вони поділяються на

дві основні  групи:резидентів та нерезидентів.Склад учасників валютних відносин

та їх поділ  на резидентів та нерезидентів визначається чинною в країні нормативно-

правовою базою.

     Необхідність поділу економічних  агентів на резидентів та нерезидентів  визначає-

ться потребою регламентації та формалізації валютних відносин між їхніми суб’єк-

тами – юридичними і фізичними особами – передусім із метою розмежування зов-

нішньоекономічних операцій і внутрішньогосподарської діяльності.

     Суб’єктами валютних відносин,на діяльність яких може впливати валютна полі-

тика в умовах розвинутих ринкових відносин та високого рівня інтеграції національ-

ної економіки у світове господарство є,як правило,зовнішньоторгові та виробничі

підприємства,банки,валютні  біржі,брокерські фірми,інвестиційні фонди й інші орга-

нівації та окремі особи.

     Основними серед них є:

     1.Комерційні банки,що здійснюють більшість валютних операцій,оскільки прак-

тично всі учасники валютних відносин утримують свої кошти на рахунках у банках,

здійснюючи  необхідні розрахункові,обмінні  та депозитно-кредитні операції.Валют-

ний ринок  – це передусім ринок міжбанківських операцій із валютою.

     2.Підприємства,що здійснюють зовнішньоторговельні  операції,тобто беруть 

активну участь у міжнародній торгівлі,формуючи стійкий попит на іноземну валю-

ту та валютну пропозицію.Крім того,зовнішньоторговельні компанії можуть роз-

міщати власні валютні ресурси у вигляді депозитів.

     3.Приватні особи,тобто фізичні особи,які здійснюють широке коло неторгових

операцій  з валютою,зокрема щодо переказів  заробітної плати,гонорарів та інших

платежів,зарубіжного  туризму,купівлі-продажу валюти на внутрішньому ринку.

     4.Валютні біржі,тобто організаційно  оформлені ринки,що постійно функціоную-

ть,завдання яких – здійснювати обмін валют для юридичних та фізичних осіб і фор-

мувати ринковий валютний курс.На валютних біржах формується обмінний курс

національної  валюти щодо валют інших країн  світу.

     5.Брокерські фірми,функція яких  – зводити продавців і покупців  іноземної валю-

ти та здійснювати конверсійні валютні  операції.Брокерські фірми володіють інфор-

мацією про обсяги та динаміку валютних угод та надають її спеціалізованим агент-

вам і  комерційним банкам.

     6.Інвестиційні фонди,головним призначенням  яких є диверсифіковане управління

портфелем активів шляхом розміщення коштів у  вигляді зарубіжних депозитів,дер-

жавних і приватних цінних паперів різних країн.До цієї ж групи суб’єктів можуть бу-

ти віднесені  транснаціональні корпорації,які здійснюють прямі іноземні інвестиції

для створення  філіальних мереж,дочірніх структур та ін.

     У зв’язку з тим,що до суб’єктів валютної політики можна віднести всіх учасників

валютних  відносин, сам процес реалізації валютної політики можна розглядати з по-

зиції чотирьох основних рівнів взаємодії її суб’єктів:

     1) Рівень приватних підприємств і фізичних осіб,які володіють незначними обся-

гами  валютних коштів,беруть участь у валютних операціях і діяльність яких зазнає

впливу  державних органів валютного  регулювання і валютного контролю;

     2) Рівень підприємств,організацій  і банків,що володіють значними  обсягами ва-

лютних коштів,беруть активну участь у валютних відносинах та формують власну

валютну політику,виходячи з того,що їхня діяльність з огляду на значні масштаби

валютних  операцій здатна вплинути на внутрішній валютний ринок;

     3) Рівень національних держав,які через уряди та центральні банки відповідно до

стратегічній  цілей економічного розвитку країни розробляють валютну політику,що визначає особливості поведінки  усіх інших суб’єктів валютних відносин;

     4) Міждержавний рівень,на якому  валютна політика формується  на основі міжна-

родних угод у валютній сфері,покликаний координувати валютну політику окремих

країн,узгоджувати  їх між собою,визначати заходи для  запобігання або подолання

наслідків валютних криз.

     Таким чином,інституційні засади  реалізації валютної політики  відображають її

регулятивний  вплив на організацію валютних відносин на різних рівнях взаємодії.

Однак природно,що найбільш важливим є процес формування і реалізації валютної

політики  на національному рівні,що здійснюється державою в особі центрального

банку країни.

     Другою основною складовою інституційних  засад валютної політики є  її об’єкти.

Об’єкти валютної політики – це сфери суспільного виробництва,пов’язані з валют-

ними  відносинами,на які спрямовуються  зусилля державних органів регулювання 

для забезпечення умов нормального функціонування національної економіки.

     Основними об’єктами впливу валютної політики є:

• Валютний курс;
• Платіжний баланс;
• Грошовий обіг;
• Зовнішньоекономічна діяльність;
• Операції суб’єктів господарювання з іноземною валютою.

     Загалом об’єктом валютної політики можна вважати валютний оборот. Під валютним оборотом слід мати на увазі всі операції суб’єктів валютних відносин

із валютними  цінностями, що здійснюється всередині  країни і за кордоном.

Інституційні  засади реалізації валютної політики мають бути підпорядковані

певним  нормам і правилам, сукупність яких безпосередньо утворює те правове

поле, у  рамках якого власне і проводиться  валютна політика. Це означає, що юри-

дично інституційний механізм реалізації валютної політики має бути оформлений            у вигляді певного валютного законодавства.

     Валютне законодавство – це спеціалізована система нормативно-правових

актів, що регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями на те-

риторії країни і за її межами. Ця система охоплює не лише закони, а й усі інші

підзаконні  акти нормативного характеру (постанови  уряду, укази Президента,

інструкції  Національного банку та інших  уповноважених державних органів),

що регулюють  валютний оборот.

     Валютне законодавство передбачає  регламентацію діяльності суб’єктів  валют-

ної політики, а також визначає об’єкт впливу цієї політики відповідно до ступеня

втручання держави в економічні процеси. Чим  масштабніше таке втручання, тим

ширші сфери валютних відносин охоплює валютна політика, тобто вагомішими є

об’єкти регулювання. Валютне законодавство, таким чином, є невід’ємною скла-

довою інституційного механізму реалізації валютної політики, оскільки воно ут-

ворює те правове поле, у рамках якого лише і можлива діяльність уповноважених

державних органів зі здійснення тих чи інших  заходів валютної політики.

     Особливості різних етапів економічного розвитку країни визначають відмінно-

сті у рівні охоплення валютних відносин регулятивним впливом держави. Неста-

більні умови економічного розвитку, пов’язані з різними кризовими явищами, визначають потребу активнішої участі держави у подоланні негативних наслідків

ринкового механізму організації валютних відносин. Після стабілізації макроеко-

номічної ситуації, включаючи і валютну сферу, потреба в регулятивному впливі

може  зменшуватися, що визначає лібералізацію  механізму здійснення валютних операцій.

     Таким чином, зміст інституційного  механізму реалізації валютної  політики виз-

начається стратегічними завданнями розвитку. Жорстокі антикризові й стабіліза-

ційні заходи державної економічної політики та кола уповноважених органів, які

її реалізують. І навпаки, стратегія економічної  політики держави щодо лібераліза-

ції і налагодження ринкових, конкурентних механізмів взаємодії учасників валют-

них відносин передбачає процес звуження сфер впливу валютної політики у плані 

як суб’єктів, так і об’єктів. Що ж до безпосереднього  практичного наповнення заз-

наченого механізму, то воно визначається певними конкретними формами реаліза-

ції валютної політики, серед яких важливу роль відіграють валютне регулювання

і валютний контроль. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                ВИСНОВОК

   У сучасних умовах можливості регулятивного впливу держави на економіку на

можуть  замикатися лише на національному рівні, оскільки жодна національна

економіка не є закритою. Світ все більше глобалізується, а економіки різних країн

стають  усе більше взаємозалежними. За таких  обставин валютна політика як одна

з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового

значення  у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських

процесів  з метою реалізації стратегії  економічного розвитку і розбудови  ефективного ринкового механізму.

     Валютна політика – складне  економічне поняття. У вітчизняних  законодавчих та

Нормативних актах, зокрема законах України “Про Національний банк України”,

“Про банки та банківську діяльність”, Декреті Кабінету Міністрів України “Про сис-тему валютного контролю” та інших документах, не подається окреме визначення

“валютна політика”. В економічній і фінансовій літературі складно знайти два однакові визначення валютної політики.

     На мою думку, валютна політика  – це комплекс економічних,  організаційних,

правових, адміністративних та інших заходів, методів, форм, інструментів, які змі-

нюються державою у сфері валютно-фінансових і кредитних відносин відповідно до

поточних  та стратегічних цілей загальної  економічної політики країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                   ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 
 

1.Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: підручник. – К.: КНЕУ, 2003 р.

2.Опарін  В.М. Міжнародні фінанси: загальна теорія.-К.: КНЕУ,2008 р.

3.Шемет Т.С. Теорія і практика валютного курсу: навч. посіб. /За ред О.І. Рогача. – К.: Либідь, 2006 р.