Інституціоналізація розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні

Реферат

з дисципліни: «Сільськогосподарська кооперація»

на тему: « Інституціоналізація розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні»

м. Миколаїв 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні

2. Сільськогосподарська кооперація – шлях підвищення добробуту селянина

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Становлення ефективної аграрної економіки потребує розвитку повноцінного інституту сільськогосподарської кооперації. Необхідність стимулювання розвитку сільськогосподарського кооперативного руху на сьогоднішній день є об’єктивною необхідністю, за рахунок чого можуть бути приcкоренні бажані позитивні зміни в економіці. Внаслідок обмеженої ресурсної бази розвиток сільськогосподарської кооперації стає особливо важливим для держави. Оскільки в найближчій перспективі інвестиційна привабливість і можливості аграрної сфери залишатимуться обмеженими, сільськогосподарські кооперативи потенційно виступають головним каталізатором розвитку сільського господарства в цілому. Тому необхідно сконцентрувати зусилля на створенні сприятливих інституціональних передумов для активного розвитку сільськогосподарських кооперативів. Інституціоналізація як заміна спонтанної поведінки на передбачувану, очікувану, дозволить набагато ефективніше виконувати ті завдання, які стоять перед сільськогосподарською кооперацією.

Сільськогосподарська кооперація – це спільна підприємницька діяльність на добровільних засадах, яка ґрунтується на взаємодопомозі і взаємній вигоді, у сфері сільськогосподарського виробництва (з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) та в суміжних (до – і післявиробничій) сферах громадян і/або юридичних осіб України, які є, як правило, сільськогосподарськими товаровиробниками, для полегшення і сприяння у веденні ними сільськогосподарського виробництва з метою задоволення матеріальних, а також соціальних, культурних та інших потреб та захисту інтересів учасників кооперації.

Сьогодні є всі підстави вважати, що успіх ринкових перетворень у сільському господарстві України залежатиме саме від здійснення кооперативної підприємницької діяльності – адже це дає змогу поєднувати приватну власність, конкурентну боротьбу, ринкове господарство, справжню демократію з можливістю селян відчувати себе господарями на землі.

Кооперативна підприємницька діяльність, здійснювана у формі сільськогосподарських кооперативів та їхніх об’єднань, не є нині поширеним явищем у сільському господарстві України, хоча у цьому напрямі є вже певні зрушення. Все ж у цій галузі переважають господарські товариства, особливо у тій сфері діяльності, яка має назву посередницька (збут сільськогосподарської продукції, постачання сільськогосподарським товаровиробникам паливно-мастильних матеріалів, техніки, насіння, добрив тощо), хоча традиційно у всьому світі підприємницька діяльність аграрного сектора будується головно на кооперативних засадах. Серед об’єктивних причин такого стану було те, що упродовж тривалого періоду не було Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" Відтак був втрачений час і можливості для створення кооперативів (як виробничих, так і обслуговуючих) під час реорганізації колгоспів та приватизації майна підприємств агропромислового комплексу України.

Крім того, на початку економічної перебудови в Україні ідея сільськогосподарської кооперації не фігурувала як важлива передумова побудови цивілізованих ринкових відносин у сільському господарстві України, як невід’ємний атрибут, який забезпечує ефективність аграрної реформи. Колгоспний стереотип кооперативу завадив тверезо оцінити і використати переваги і можливості кооперації як самостійної, безпосередньої та іншої діяльності, яка здійснюється в демократичній атмосфері взаємодопомоги і взаємної вигоди. Безперечно, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" дасть поштовх розвитку підприємницькій кооперативній ініціативі, що в кінцевому результаті відповідає інтересам селянства України в цілому.

1. Розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні

Лібералізація економічних відносин відкрила “нішу”, яку зайняли численні посередницькі структури та інші ринкові суб’єкти несільськогосподарського походження. Така ситуація призводить до експлуатації сільськогосподарських товаровиробників та потребує об’єднання їх зусиль для створення власних, повністю ними контрольованих структур агробізнесу. Активізація групових дій сільськогосподарських товаровиробників повинна стати адекватною реакцією на зменшення державного контролю за сільським господарством [4, С. 9].

Наявна у даний час мережа інфраструктурних формувань за обсягами надання послуг та їх якістю не задовольняє зростаючих потреб сільськогосподарських товаровиробників, особливо власників особистих селянських і фермерських господарств та сільського населення в цілому. За даними Міністерства аграрної політики Автономної Республіки Крим, Головних управлінь агропромислового розвитку облдержадміністрацій, на початок 2010 р. в Україні налічувалося 645 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 28471 сільський населений пункт, або лише 2,3 кооперативи на 100 сільських населених пунктів (табл. 1).

Основними причинами низького рівня розвитку сільськогосподарської кооперації є, по-перше, загальні несприятливі умови ведення аграрного виробництва (низький рівень захисту внутрішнього ринку від субсидованого імпорту продовольства і сільськогосподарської сировини, недостатня державна підтримка сільського господарства, нерозвиненість матеріально-технічної бази ринкової інфраструктури АПК та ін.). По-друге, це прискорений розвиток за рахунок іноземних інвестицій акціонерних компаній, що спеціалізуються на перевезенні, зберіганні, переробці і продажу імпортного продовольства та сільськогосподарської сировини. Останні не зацікавлені у формуванні ефективної державної політики підтримки кооперативного руху на селі.

Таблиця 1.

Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні

По-третє, до стримування активного розвитку кооперації призвела недооцінка в процесі економічних реформ кооперативних форм господарської діяльності. Практично уся система переробних, постачальницьких, торговельних та обслуговуючих підприємств стала власністю приватних акціонерних компаній, що практично виключило можливість створення на їхній базі споживчих кооперативів [1, 3, 7, 13].

Історико-економічний аналіз еволюції сільськогосподарської кооперації в розвинутих країнах світу дозволив виявити певні тенденції цього процесу. Поширення кооперації головним чином відбувалося через необхідність створення альтернативи приватно-посередницькому бізнесу. У багатьох країнах активізація кооперативних процесів і формування кооперативного руху в національному масштабі припала на період депресій або інших економічних негараздів, коли взаємодопомога товаровиробників була єдиним реальним захистом від проявів недосконалості ринкової системи [4, С. 24].

Не сприяє розвитку кооперації також психологічна неготовність селян до кооперування та недостатній рівень знань сільського населення щодо переваг кооперації, впевненість багатьох аграрних товаровиробників у можливості самостійного успішного виходу на ринки продовольства і матеріально-технічних ресурсів; слабкий рівень державної підтримки малих форм господарювання в АПК і сільськогосподарських кооперативів.

Сільськогосподарські кооперативи є виходом із кризи, що переживають виробники сільськогосподарської продукції. Історія свідчить, що перед тим, як стати характерною рисою сільськогосподарського сектора в більшості країн з розвинутою ринковою економікою, кооперативний рух отримував поштовх у часи криз і змін. Споконвічно це були дії “самооборони” з боку фермерів, підтримані пізніше владою [12, С. 7]. Розвиток кооперації, особливо на початковому етапі, потребує державної підтримки, важливим чинником якої є розробка і реалізація спеціальних державних програм [2, С. 190].

Державна підтримка та регулювання розвитку сільськогосподарської кооперації має бути насамперед сконцентрована на питаннях фінансово-кредитної підтримки сільськогосподарської кооперації, інформаційного, консультаційного і методичного забезпечення діяльності сільськогосподарських кооперативів, підготовки кадрів. Державна фінансово-кредитна підтримка сільськогосподарської кооперації має включати, з одного боку, заходи для підтримки малих форм господарювання, що сприятиме розширенню соціальної бази кооперації, з іншого боку, – власне самих кооперативів [5, С. 17]. При цьому проблема полягає як у необхідності виділення необхідних ресурсів, так в удосконаленні механізму їхнього розподілу, що має включати заходи щодо розвитку на селі мережі кредитних кооперативів та інших мікрофінансових організацій (регіональних фондів підтримки малого підприємництва, фондів підтримки сільського розвитку та ін.).

Фінансово-кредитна підтримка сільськогосподарських кооперативів повинна передбачати фінансову допомогу новостворюваним кооперативам при здійсненні організаційних витрат; надання кооперативам цільових довгострокових бюджетних кредитів і субсидій на будівництво та ремонт приміщень, придбання устаткування, транспортних засобів, поповнення оборотних коштів. Доцільним є створення Державного та регіональних фондів кредитних гарантій для сільськогосподарських кооперативів. Бюджетні ресурси на підтримку сільськогосподарської кооперації мають направлятися у виді субсидій в регіони і розподілятися при участі громадських організацій сільськогосподарських виробників на конкурсній основі. При цьому має враховуватися ефективність використання ресурсів.

Однією з важливих передумов успішного розвитку сільськогосподарської кооперації є заходи щодо забезпечення доступу кооперативів до ринку наукових, освітніх, консультаційних послуг і інформації. Вказані заходи доцільно реалізувати у рамках єдиної системи інформаційного забезпечення АПК. Члени кооперативів зможуть одержувати своєчасну і якісну інформацію про державну аграрну політику, умови кредитування, оподаткування, субсидування, обсяги торгівлі, ціни і т.д.

Для успішного розвитку сільськогосподарської кооперації необхідні постійна підготовка і підвищення кваліфікації фермерів, власників особистих підсобних господарств, сільських підприємців; фахівців сільськогос-подарських кооперативів, державних службовців і представників органів місцевого самоврядування. З цією метою мають бути розроблені учбово-методичні матеріали для аграрних навчальних закладів, а також для створених державного і регіональних інформаційно-консультативних навчально-методичних центрів; розширена підготовка аграрних товаровиробників, працівників органів управління АПК і місцевої влади через систему підвищення кваліфікації при аграрних навчальних закладах.

Важливою проблемою, що потребує вирішення, є організація Держкомстатом України постійних статистичних спостережень за розвитком сільськогосподарської кооперації, результатом яких має бути отримання всебічної інформації про їхню господарську діяльність. Наукові організації та аграрні навчальні заклади у співробітництві з регіональними інформаційно-консультативними навчально-методичними центрами проводитимуть незалежний моніторинг розвитку сільськогосподарської кооперації.

2. Сільськогосподарська кооперація – шлях підвищення добробуту селянина

     Важливим напрямом розбудови аграрного сектору економіки на сучасному етапі є розвиток сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. На сьогодні за обсягами та якістю надання послуг вони не задовольняють потреб виробників сільськогосподарської продукції та її споживачів. Адже понад 70 відсотків трудомісткої сільськогосподарської продукції повсякденного споживання (картоплі, овочів, фруктів, молока та м’яса) виробляється в особистих селянських і фермерських господарствах та фізичними особами-сільськогосподарськими товаровиробниками, які не мають постійнодіючих каналів реалізації такої продукції. Як результат – значна частина вирощеної сільськогосподарської  продукції, особливо у віддалених від приміської зони селах, згодовується худобі або псується. Частина її потрапляє до кінцевих споживачів, але через посередників, чи продається селянами на стихійних ринках.

     У зв’язку із значною кількістю особистих селянських, фермерських господарств та фізичних осіб-сільськогосподарських товаровиробників доцільно сприяти формуванню за безпосередньою їх участю кооперативного сегменту аграрного ринку. Водночас його формування стримується недосконалістю законодавства, слабкою матеріальною базою, відсутністю кваліфікованих кадрів – організаторів кооперативного руху, недостатньою обізнаністю селян у перевагах об’єднання зусиль на умовах кооперації для подальшого розвитку і відсутністю належної державної підтримки.

     Як наслідок, в Україні практично зупинився процес створення обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, а в окремих районах вони припинили свою діяльність. Станом на 2009 рік в Україні було зареєстровано 936 таких кооперативів, що на 191 одиницю менше порівняно з відповідним періодом 2005 року.

     Країни – члени ЄС, Сполучені Штати Америки, Канада та інші розв’язали проблему збуту продукції, вирощеної селянами, шляхом підтримки створення ними прозорої постачальницької, заготівельно-збутової інфраструктури на засадах кооперації та її інтеграції з торгівлею, підприємствами харчової і переробної промисловості.

     Вирішення зазначеного питання в Україні можливе за умови розвитку мережі сільськогосподарських кооперативів як важливого чинника підвищення конкурентоспроможності особистих селянських і фермерських господарств та фізичних осіб-сільськогосподарських товаровиробників, поліпшення їх соціально-економічного стану та розширення сфери їх самозайнятості.

     Особисті селянські, фермерські господарства та фізичні особи-сільськогосподарські товаровиробники в умовах загострення конкуренції на аграрному ринку стали перед проблемою реалізації надлишків продукції. Підвищення цін на енергоресурси, сільськогосподарську техніку, добрива та корми, низький рівень закупівельних цін, відсутність стабільних та надійних каналів збуту сільськогосподарської продукції робить її виробництво збитковим.

     Недостатній рівень розвитку кооперативного сегмента аграрних ринків призводить до скорочення чисельності осіб, самозайнятих в особистих селянських господарствах, відпливу працездатного населення із сільської місцевості, руйнування її соціальних об’єктів та інженерної інфраструктури.

     Особисті селянські і фермерські господарства та фізичні особи-сільськогосподарські товаровиробники не здатні самостійно адаптуватися до вимог СОТ і кон’юктури  аграрного ринку щодо виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції.

     Виходячи із цієї ситуації, відповідно до розробленої Державної цільової економічної програми підтримки розвитку сільськогосподарських кооперативів на період до 2015 року управління агропромислового розвитку надає населенню положення щодо створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, основних принципів їх діяльності, економічних взаємовідносин.

ВИСНОВОК

Сільськогосподарська кооперація є основою для подальшого розвитку інфраструктури аграрного ринку, відіграє виняткову роль у зміцненні економічного потенціалу, конкурентноздатності і соціального статусу сільськогосподарських виробників, поліпшенні умов господарювання і створенні  стимулів для росту товарної продукції. Проте до цього часу її розвиток знаходиться на низькому рівні, основними причинами чого є недооцінка в процесі економічних реформ кооперативних форм господарської діяльності, загальні несприятливі умови ведення аграрного виробництва, психологічна неготовність селян до кооперування та недостатній рівень знань сільського населення щодо переваг кооперації, слабкий рівень державної підтримки малих форм господарювання в АПК і сільськогосподарських кооперативів.

Процес інституціоналізації розвитку сільськогосподарської кооперації передбачає формування загальних цілей її функціонування, прийняття та дотримання відповідних норм, правил і процедур, зокрема щодо державної підтримки, яка має передбачати розробку і реалізацію спеціальних державних програм, спрямованих на фінансово-кредитну підтримку, інформаційне, консультаційне і методичне забезпечення діяльності кооперативів, підготовку висококваліфікованих кадрів. Державна підтримка та регулювання мають зосереджуватися не лише безпосередньо на кооперативах, а й враховувати необхідність реалізації відповідних заходів щодо малих форм господарювання на селі.

Інституціоналізація вказаних процесів дозволить чітко розподілити обов’язки та організувати діяльність учасників кооперативного руху, згуртовувати їх на основі взаємозв’язку та взаємовідповідальності, інтегруватися шляхом консолідації зусиль, мобілізації ресурсів за рахунок максимального вкладу кожного учасника кооперативного руху на селі свого потенціалу в досягнення спільних цілей.

Кооперативна підприємницька діяльність, здійснювана у формі сільськогосподарських кооперативів та їх об’єднань, не є, на жаль, на сьогоднішній день поширеним явищем у сільському господарстві України. Хоча у цьому напрямку є вже певні зрушення. Все ж переважають у цій галузі господарські товариства, особливо у тій сфері діяльності, яка зветься посередницькою (збут сільськогосподарської продукції, постачання сільськогосподарським товаровиробникам паливно–мастильних матеріалів, техніки, насіння, добрив тощо), хоча традиційно у всьому світі підприємницька діяльність аграрного сектора будується, як правило, на кооперативних засадах. Серед об’єктивних причин такої ситуації була відсутність тривалий час Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", внаслідок чого було втрачено час і можливості для створення кооперативів (як виробничих, так і обслуговуючих) при реорганізації колгоспів та приватизації майна підприємств агропромислового комплексу України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова І.В. Організаційно-економічний механізм державної підтримки сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.02 „Економіка сільського господарства і АПК” / І.В. Абрамова. – Житомир, 2006. – 20 с.

2. Аграрна реформа в Україні / [Гайдуцький П.І., Саблук П.Т., Лупенко Ю.О. та ін.]; за ред. П.І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

3. Українська модель сільськогосподарської кооперації: етапи формування та розвитку / [Беренштейн Л.Ю., Каденюк О.С., Коломієць С.С. та ін.] / КМУ; Національний аграрний ун-т; Тернопільська академія народного господарства / Л.Ю.Беренштейн (наук.ред.). – К. : НАУ, 2002. – 100 с.

4. Зіновчук В.В. Сільськогосподарська кооперація: теорія, методологія, практика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора екон. наук: спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» / В.В. Зіновчук. – К., 2000. – 35 с.

5. Концепция развития сельскохозяйственных потребительских кооперативов. – М.: Министерство сельского хозяйства РФ:  – 2006. – 68 с.

6. Методика создания региональных и муниципальных программ развития сельскохозяйственных потребительских кооперативов. – М.: Министерство сельского хозяйства РФ, 2006. – 61 с.

7. Могильний О.М. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки / О.М. Могильний. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 430 с.

8. О государственной поддержке сельскохозяйственных потребительских кооперативов в Республике Башкортостан: Закон Республики Башкортостан от 30 ноября 2006 года // Республика Башкортостан. – 2006. – №241 (26224).

9. О сельскохозяйственной кооперации: Федеральный Закон РФ от 8 декабря 1995 года N 193-ФЗ // Российская газета. – 2006. – №250.

10. Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. №1858 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 51. – стор. 38. – стаття 2293.

11. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 липня 1997 року №469/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 39. – ст.261.

12. Сельскохозяйственные обслуживающие кооперативы. Ключевой элемент восстановления сельского хозяйства в ННГ: Проект Тасис по распространению технической информации. – Брюссель, Европейская комиссия. – 2000. – 40 с.

13. Швець Т.В. Формування і функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів при сільських громадах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.02 „Економіка сільського господарства і АПК” / Т.В. Швець. – Житомир, 2007. – 20 с.

1