Облік і розподіл загальновиробничих витрат. 2

Міністерство  освіти і науки  України

Реферат

на тему: 

«Облік  і розподіл загальновиробничих витрат» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    План 

    Вступ

1. Характеристика рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»
2. Склад статей загальновиробничих витрат
3. Порядок розподілу загальновиробничих витрат
4. Списання загальновиробничих витрат

    Висновок

    Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

    Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції – виготовлення продукції (надання послуг).

    Поточні витрати чинників виробництва бувають  циклічними та безперервними. Перші  повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну  плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

    Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

    Слід  відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі – це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

    Ясна  річ, що будь-які витрати орієнтовано  на певний результат. Тільки це виправдовує  їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати – Випуск».

      Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

    1. Характеристика рахунку  91 «Загальновиробничі  витрати» 

    Облік виробничих витрат на організацію виробництва  та управління цехами, ділянками, відділеннями, бригадами й іншими підрозділами основного та допоміжного виробництва, а також витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Цей рахунок не застосовується підприємствами торгівлі.

    За  дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом ― щомісячне  списання, з відповідним розподілом, на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації». Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами та статтями (видами) витрат.

    Для синтетичного обліку загальновиробничих витрат використовують Журнал 5 (5А).

    Загальновиробничі витрати збираються у відомостях №12, де відображаються дані в дебет рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» з кредита рахунків:

    Д 91 «Загальновиробничі витрати»;

    К 13 «Знос необоротних активів» ― на   суму   зносу   основних  засобів,

        інших          необоротних          активів,       нематеріальних         активів

        загальновиробничого призначення;

    К 20 «Виробничі запаси» ― на   суму   витрачених  на обслуговування та

        управління цехами матеріальних  ресурсів;

    К 23 «Виробництво» ― на  суму  послуг  наданих допоміжними цехами

        для загальновиробничих  потреб  (теплова енергія, водопостачання  та

         інше);

    К 37 «Розрахунки   з    різними    дебіторами» ― витрати      на      оплату

        відряджень;

    К 65 «Розрахунки за страхуванням» ― відрахування  на страхування від

        фонду оплати працівників цехів та дільниць;

    К 66 «Розрахунки   з   оплати   праці» ― на      суму    заробітної     плати

        працівників   апарату   управління   та   робітників,   які   обслуговують

        виробничий процес у цехах  та дільницях;

    К 68 «Розрахунки за  іншими операціями» ―   на   суму   робіт   і  послуг

        сторонніх організацій.

    Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Конкретний перелік постійних  та змінних загальновиробничих витрат визначається підприємством, для чого треба вивчити характер зв’язку кожної статті із загальним обсягом виробництва. Якщо взяти інформацію про витрати за кожною статтею і обсяг продажу за останні 3 роки, то можна визначити, які з витрат є залежними (змінними) і незалежними (постійними). Такий поділ необхідний для обґрунтованого їх розподілу  та   включення    до

собівартості  продукції.

    Змінні  загальновиробничі витрати списуються на собівартість продукції записом:

    Д 23 «Виробництво»;

    К 91 «Загальновиробничі витрати» (змінні).

    Постійні  витрати списуються залежно від бази розподілу, яка визначається в якості нормальної потужності підприємства у машино-годинах роботи. Нормальною вважається така потужність, котра характеризує середній обсяг діяльності, досягнутий протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Склад статей загальновиробничих  витрат 

    Рахунки Класу 9 «Витрати діяльності» застосовуються для узагальнення про витрати  операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків.

    На  рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» ведеться облік виробничих витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами  та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

    Орієнтований  перелік статей загальновиробничих витрат наводиться у стандарті бухгалтерського  обліку 16 «Витрати». До таких витрат належать:

    1. витрати   на     управління   виробництвом    (оплата     праці     апарату

        управління    цехами,   дільницями  тощо;  відрахування   на   соціальні

        заходи    і    медичне      страхування      апарату    управління     цехами

        дільницями; витрати   на   оплату   службових   відряджень   персоналу

        цехів, дільниць тощо);

    2. амортизація     основних    засобів    загальновиробничого    ( цехового,

        дільничного, лінійного) призначення;

    3. амортизація нематеріальних  активів   загальновиробничого  (цехового,

        дільничного, лінійного) призначення;

    4. витрати    на     утримання,   експлуатацію   та    ремонт,    страхування,

        оперативну  оренду   основних   засобів,  інших   необоротних   активів

        загальновиробничого призначення;

    5. витрати   на    вдосконалення   технології    й   організації  виробництва

        (оплата   праці   та   відрахування   на   соціальні   заходи   працівників,

        зайнятих   удосконаленням   технології    й    організації   виробництва,

         поліпшенням       якості     продукції,     підвищенням    її     надійності,

         довговічності, інших експлуатаційних   характеристик  у виробничому

         процесі; витрати   матеріалів   купівельних  комплектуючих   виробів і

         напівфабрикатів, оплата послуг  сторонніх організацій тощо);

    6. витрати  на  опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення  та

        інше утримання виробничих приміщень;

    7. витрати   на   обслуговування    виробничого    процесу  ( оплата  праці

        загальновиробничого   персоналу,  відрахування  на  соціальні заходи,

        медичне страхування  робітників  і апарату  управління  виробництвом,

        витрати   на   здійснення   технологічного   контролю  за  виробничими

        процесами та якістю продукції,  робіт, послуг);

    8. витрати на охорону праці, техніку безпеки  й  охорону  навколишнього

        природного середовища;

    9. інші  витрати (внутрішньозаводське   переміщення матеріалів, деталей,

        напівфабрикатів, інструментів зі  складів  до  цехів  і   готової продукції

        на  складі;  нестачі  незавершеного   виробництва;  нестачі і  втрати  від

       псування матеріальних цінностей  у цехах; сплата простоїв тощо).

    3. Порядок розподілу  загальновиробничих  витрат 

    В кінці місяця загальновиробничі  витрати розподіляються за кожним цехом окремо між придатною продукцією і виправним браком, між товарною продукцією і незавершеним виробництвом, а також між виробами або групами виробів.

    Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати»  перелік і склад змінних і  постійних загальновиробничих витрат встановлюється підприємством, що зазначається в Наказі про облікову політику.

    До  змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехами,ділянками),які  змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу(годин роботи обладнання, заробітної плати,обсягу діяльності,прямих витрат),виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Іншими  словами,змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції(робіт,послуг)  у період їх  виникнення, тобто списуються на витрати виробництва(за дебетом рахунку 23»Виробництво» щомісяця у повному обсязі.

    До  постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом,які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва. Загальновиробничі постійні витрати формуються протягом звітного періоду в однакових розмірах незалежно від обсягу випущеної продукції,виконаних робіт,наданих послуг. Серед них - амортизація,орендна плата за основні засоби,які використовуються з виробничою метою,витрати на утримання будівель і обладнання цехів (ділянок), опалення, освітлення цехів, дільниць, а також витрати на управління виробництвом, зокрема, витрати  на оплату праці управлінського персоналу цеху тощо.

    Постійні  загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням  бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу виробництва,прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно та зазначається в Наказі про облікову політику підприємства.

    База  розподілу - це показник (грошовий або  натуральний), в розрахунку на одиницю  виміру якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат.

    Оскільки  фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і в бік зменшення, то для встановлення величини постійних загальновиробничих витрат, які підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості,необхідно запланований на одиницю бази розподілу норматив постійних витрат помножити на фактично досягнутий обсяг діяльності.

    Усі розподілені витрати є елементами собівартості готової продукції  та незавершеного виробництва. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

    Таким чином, розподіл загальновиробничих витрат проводиться у наступній послідовності:

• перший етап – розподіл всіх загальновиробничих витрат на постійні і змінні;
• другий етап – вибір бази розподілу. Кожному підприємству слід вибрати за базу розподілу таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає на зміну величини загальновиробничих витрат. Вибір невідповідної характеристики буде означати, що суми загальновиробничих витрат,які відносяться на окремі вироби (роботи,послуги), неточно відобразять фактично понесені витрати.

    При виборі бази розподілу необхідно  звернути увагу на те, щоб між  зміною загальновиробничих витрат і  зміною бази розподілу існувала пропорційна або майже пропорційна залежність.

    Враховуючи  особливості відповідних виробництв застосовуються, як правило, наступні бази розподілу загальновиробничих витрат:

    ― вартість прямих витрат матеріалів ―  якщо загальновиробничі витрати  прямо пов’язані з величиною і кількістю матеріалів, з якими здійснюють певні технологічні операції;

    ― прямі витрати на оплату праці  ― якщо загальновиробничі витрати  прямо пов’язані з величиною  прямих витрат на оплату праці, використовується тільки на підприємствах з однаковим  рівнем механізації і автоматизації виробництва;

    ― години роботи ― якщо немає значної  різниці між величиною заробітної плати робітників;

    ― витрати з переробки (хімічна, нафтопереробна промисловість); кількість (маса) виготовленої продукції (металургія, виробництво будівельних матеріалів, гірничовидобувна промисловість);

    ― машино-години ― якщо наявні значні капітальні вкладення і загальновиробничі  витрати тісно пов’язані з  використанням обладнання та техніки (наприклад, значна вартість електроенергії для обладнання або вартість обслуговування обладнання тощо).

• третій етап ― визначення нормальної потужності підприємства та вираження її в одиницях виміру обраної бази. Щоб розрахувати нормальну потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал обладнання, але й змінний режим роботи, тенденції попиту на продукцію тощо;
• четвертий етап ― обчислення суми постійних і змінних загальновиробничих витрат за умови досягнення підприємством нормальної потужності;
• п’ятий етап ― розрахунок нормативу постійних і змінних витрат на одиницю бази розподілу. Розділивши відповідні суми витрат на раніше визначену нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних і постійних витрат у розрахунку на одиницю бази розподілу (на кожну відпрацьовану машино-годину, на кожну гривню основної заробітної плати виробничого персоналу, на одиницю випущеної продукції тощо).

    Загальновиробничі витрати, які знаходяться у межах  нормативів, вважаються розподіленими  та списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво». Інші витрати є нерозподіленими та відносяться у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації».

    Приклад 1

    Здійснити розподіл загальновиробничих витрат на підставі наступних даних:

    ― база розподілу за нормальної потужності – 12000 маш.год.

    ― ЗВВ за номінальної потужності – 50400 грн., в т.ч. змінні – 36000 грн.; постійні – 14400 грн.

    ― фактичні загальновиробничі витрати  в березні – 44200 грн., в квітні – 47000 грн.;

    ― база розподілу за фактичної потужності в березні –10000 маш.год., в квітні – 13000 маш.год.

    Розподіл  загальновиробничих витрат:

1. Розрахунок нормативу витрат на одиницю бази розподілу:

а) змінні: 36000 грн./12000 маш.год. = 3грн.;

б) постійні: 14400 грн./12000 маш.год. = 1,2грн.

2. Фактичні  загальновиробничі витрати в  березні:

     а) змінні: 10000 маш.год.* 3грн. = 30000грн.;

     б) постійні: всього: 44200 – 30000 = 14200грн., з них

         ― розподілені: 10000 маш.год. * 1,2грн. = 12000грн.

         ― нерозподілені: 14200 – 12000 = 2200грн.

3.ктичні  загальновиробничі витрати в  квітні:

     а) змінні: 13000 маш.год. * 3 грн. = 39000 грн.

     б) постійні: всього: 47000 – 39000 = 8000 грн., з них

             ― розподілені: (13000 маш.год. * 1,2 грн. = 15600) 8000 грн. – не більше суми  фактичних постійних ЗВВ.

    Так як за березень не була досягнута нормальна  виробнича потужність (10000 машино-годин замість «нормальних» 12000 машино-годин), фактичні постійні витрати перевищили норму на 2200 грн., відповідно вони відносяться на собівартість реалізації в кореспонденції рахунків: Д-т 90 «Собівартість реалізації», К-т 91 «Загальновиробничі витрати 2200 грн. змінні загальновиробничі витрати та розподілені постійні витрати на суму 42000 грн. списуються в кореспонденції рахунків Д-т 23 «Виробництво», К-т 91 «Загальновиробничі витрати».

    У квітні обсяг виробництва більший  за нормальну потужність, тому всі постійні витрати знаходяться в межах встановлених норм, отже, всі загальновиробничі витрати відносяться у Д-т 23 «Виробництво».

    Таким чином, при розподілі постійних  загальновиробничих витрат можуть виникати наступні ситуації, якщо фактичний  обсяг виробництва:

• менший за нормальну потужність, то до виробничої собівартості включається добуток нормативу постійних витрат на фактичний обсяг виробництва, тобто до собівартості включається лише частина постійних загальновиробничих витрат : Д-т 23 «Виробництво», К-т 91 «Загальновиробничі витрати». Частина постійних загальновиробничих витрат, що залишилася, є нерозподіленою і включається до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення: Д-т 90 «Собівартість реалізації», К-т 91 «Загальновиробничі витрати»;
• дорівнює нормальній потужності, то вся сума постійних витрат включається до  виробничої  собівартості  продукції: Д-т 23  «Виробництво»,

К-т 91 «Загальновиробничі витрати»;

• більше нормальної потужності, то нерозподілених витрат немає: Д-т 23 «Виробництво», К-т 91 «Загальновиробничі витрати». При цьому слід пам’ятати, що відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

    Первинними  документами при відображенні накопичення  загальновиробничих витрат є накладна, рахунок, ВКО, виписка банку, авансовий  звіт розрахунок (довідка) бухгалтерії  тощо. Щомісячне списання загальновиробничих витрат за відповідним розподілом оформлюються довідкою (розрахунком) бухгалтерії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4. Списання загальновиробничих  витрат 

    Загальновиробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об’єктами витрат (видами продукції, що виготовляється, роботами, послугами) пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією. Так, на підприємствах хімічної і нафтопереробної промисловості загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно сумі прямих затрат по переробці; на підприємствах кольорової металургії, добувної промисловості ― пропорційно кількості добутої продукції; на підприємствах енергетики ― пропорційно витратам умовного палива тощо.

    Розподілена сума загальновиробничих витрат списується з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунків:

    23 «Виробництво» (в сумі, що відноситься  до затрат виробництва);

    90 «Собівартість реалізації» (в  сумі,що відноситься до собівартості  реалізованої продукції).

    Змінні  загальновиробничі витрати списуються на собівартість продукції записом:

    Д 23 «Виробництво»;

    К 91 «Загальновиробничі витрати» (змінні).

    Постійні  витрати списуються залежно від  бази розподілу, яка визначається в  якості нормальної потужності підприємства у машино-годинах роботи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок 

    Отже, випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

    Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

    Облік витрат на виробництво організовується  з метою розподілу витрат на кожну  окрему операцію або кожен окремий  продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

    Завдання  обліку витрат на виробництво полягає  в накопиченні витрат, яке досягається  шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою  зведення даних в системі накопичення  витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах – продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат – це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.