Офіційна реєстрація шлюбу у житті сучасної людини

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет  ім.. М. П. Драгоманова

Інститут соціальної роботи та управління

кафедра соціальної педагогіки

 

 

Офіційна реєстрація шлюбу  у житті сучасної людини

З дисципліни : Етика і психологія сімейного життя

 

 

 

                                                                   

                                                               Реферат виконала:

                                                                              Студентка 33 – СППЗ групи

                                                          Ковальчук І. М.

                                                       

 

                                                   Перевірила:

                                                        канд. пед. наук

                                                                                 Васильєва-Халатникова М. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

Зміст

Вступ

1. Теоретичні витоки поняття реєстрація шлюбу.

1. Громадянський шлюб та його класифікація.
2. Погляди суспільства на громадянський шлюб.

2. Шлюб і сім’я як об’єкт вивчення соціально-педагогічної діяльності.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сім'я - це маленька святиня  для кожного з нас. Вона об'єднує в собі не лише біологічні аспекти продовження роду, але й духовні, матеріальні аспекти та, згідно із старими соціальними доктринами, сім'я також є первинною ланкою суспільства.

Сьогодні в суспільстві  все більшої актуальної соціальної ваги набирають громадянські шлюби, тобто фактичні сімейні відносини між чоловіком та жінкою. Чинне законодавство України передбачає також поняття фіктивного шлюбу, тобто шлюбу між чоловіком та жінкою, зареєстрованого у встановленому порядку, але такого, що не має на меті створення фактичних сімейних відносин.

Звісно,громадський шлюб можна називати "генеральною репетицією" перед шлюбом; такий союз засновується виключно на взаємному коханні та довірі. В той же час, якщо повірити в те, що чоловіка такий варіант цілком влаштовує, ще можна, то в апатію нашої жінки чи дівчини до законного шлюбу - ніколи!

Говорити про любов  тут не доводиться. Адже любов - це, в  першу чергу, відповідальність одне за одного. Взаємна відповідальність геть-чисто відсутня в «цивільному  шлюбі». Виходить, що для жінки подібний «шлюб» - це ілюзія сім’ї, а для чоловіка - ілюзія свободи. Жінка немов би живе в сім’ї, але це не сім’я, тому що чоловік не бере на себе відповідальності за свою «дружину». А чоловік начебто формально вільний, але в той же час перебуває під контролем «дружини». Рідко яка дружина, навіть в «цивільному шлюбі» дозволить чоловікові відкрито шукати собі нову подругу.

Чоловіки в «цивільному  шлюбі» розуміють, що нічого не втрачають. Дітей доглядати повинна мати, гроші стягнути з такого «чоловіка», який будь-якого моменту може просто обернутися й піти, досить проблематично. Цікаво, що жінка, як правило, називає свого співмешканця чоловіком, а чоловік свою «цивільну дружину» коханкою, співмешканкою, подругою. І лише деякі дружиною.

Шлюб в нашій країні є моногамною, добровільною, рівноправною спілкою чоловіка й жінки, укладеною у встановленому законом порядку. Дійсним визнається тільки шлюб, укладений в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб, укладений у церкві, або шлюб, укладений за місцевими чи національними обрядами, з юридичної точки зору шлюбом не є й ніяких правових наслідків не породжує. Також не є шлюбом, тобто не породжують правових наслідків, фактичні шлюбні стосунки, не зареєстровані в органах реєстрації актів громадянського стану.

Першою необхідною умовою укладення шлюбу є його реєстрація в державних органах. І тільки другою необхідною умовою для укладення  шлюбу, є взаємна добровільна  згода чоловіка й жінки, які вступають  у шлюб. З наведеного видно, що першочергову позицію в правовому регулюванні сімейних стосунків займає саме питання реєстрації шлюбу, а не спільного бажання чоловіка й жінки одружитися. Оскільки лише після того, як подано заяву в РАГС, можна розглядати питання про взаємну згоду сторін одружитися. І якщо виникає така перешкода, заява може бути відхилено. Цей юридичний аспект особливо важливий у питанні розгляду взаємин у так званому «цивільному шлюбі».

Багато пар, що висловлюють  бажання «пожити разом» повинні  розуміти, що державне правове регулювання їхніх взаємин може початися лише після реєстрації їх шлюбу в органах РАГСу. Це важливий аспект сімейного життя. Адже держава, санкціонуючи конкретний шлюб, приймає на себе зобов’язання захищати новоутворену сім’ю, особисті й майнові права її членів. Реєстрація дає можливість учасникам сімейних стосунків здійснювати права й вимагати виконання обов’язків, які виникають у них у зв’язку із встановленням шлюбних відносин, а також охороняти особисті й майнові права та інтереси подружжя. Все це не може бути досягнуте в «цивільному шлюбі». Жоден суд не стане на захист прав і свобод, запропонованих у Сімейному кодексі й порушених в «цивільному шлюбі». З погляду юридичного права «цивільний шлюб» не є шлюбом.

Мета реферату: розкрити настільки важливим є реєстрація шлюбних стосунків, для кожної людини у суспільстві.

Завдання відповідно до мети:

1. Розкрити поняття сім’ї та шлюбу за законодавством України.
2. Розглянути суть поняття громадянський шлюб та його класифікація.
3. Розкрити погляди суспільства на громадянський шлюб.
4. Шлюб і сім’я як об’єкт вивчення соціальної педагогіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття сім’ї  та шлюбу за законодавством  України

Для періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від  природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу, характерними були невпорядковані статеві зносини, тобто кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік - кожній жінці. Це племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Тобто не існувало такого поняття як шлюб чи сім'я, а було лише плем'я, як неділима ячейка.

З цього первісного стану  виникли дві форми групового  шлюбу:

1. Кровноспоріднена сім'я. 

2. Сім'я пуналуа - екзогамна.

Кровноспоріднена сім'я - перший ступінь розвитку сім'ї. В цій формі групового шлюбу споріднена група (орда, селище) поділялася на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються лише в межах одного покоління, а між членами різних поколінь шлюбні стосунки були заборонені. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення - без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються між братами і сестрами. Прикладом країни в якій був обичай заключати такі шлюби, є Афіни. Шлюб між близькими родичами для цієї країни було звичайним явищем. Історик Непот розповідає, наприклад, про афінського політичного діяча, який був одружений на своїй єдинокровній сестрі. Укладаючи цей шлюб, він скоріше підкорявся обряду ніж коханню. Та єдиною умовою таких шлюбів було тим, що у афінян дозволялося брати за дружину сестер від одного і тогож батька, та від різних матерій [1].

Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару, виникла родина пуналуа.

Пуналуа - це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

На мові мешканців  Гавайських островів пуналуа означає «подружній товариш» - так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних зв'язків ще більш обмежується. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно, що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.

Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду. Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.

Чоловіки приходили  в цей рід для шлюбного співжиття  і не були родичами. Шлюби всередині  роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього  слова, бо тоді права, як такого не було. А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.

Існування такої форми  шлюбу не випадкове явище, воно має  під собою матеріальний ґрунт. Цим  ґрунтом було тоді колективне домашнє  господарство і жінка в ньому  займала провідне місце. Навколо  сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть [9].

У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою.

Минали роки, а разом з ними змінювались поняття та ознаки всіх галузей права, вже існуючої на той час держави. Згодом з’явилися перші декрети про шлюб та сім’ю в Україні.

Декрет Раднаркому України  «Про громадянський шлюб і про  ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року скасував церковний шлюб, який до революції був головною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, що зареєстровані в органах РАЦСу, що до речі залишилося і до наших часів, адже Новий Сімейний Кодекс  України, як і Кодекс про Шлюб та Сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб.

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого  в органах РАЦСу, то новий Сімейний Кодекс України  визнає,  що майно, набуте особами, що не  перебували  у зареєстрованому шлюбі,  але спільно проживали громадським шлюбом  більше п’яти років вважається   сумісним,  якщо  інше  не  встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного Кодексу України).

Церковні ж шлюби були проголошені декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Введення громадянського шлюбу і скасування церковної  форми шлюбу проводилося в  повній відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленого в Україні 22 січня 1919 року.

Декретом від 20 лютого 1919 р. були встановлені основні умови  вступу в шлюб. Перш за все, це принцип  свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень до вступу в шлюб (зокрема по дореволюційному законодавству особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедура державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу [8].

Надавши вирішальне значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не говорив про фактичний шлюб. Разом з тим декрет прирівнював  церковні шлюби, укладені до видання  цього декрету, до зареєстрованих громадянських шлюбів.

Сучасні поняття та ознаки шлюбу в Україні не мають істотних змін в порівнянні з першими декретами  про шлюб та сім’ю.

Шлюб є початком і  ядром сім'ї, він пов'язаний переважно  з народженням дітей та їх вихованням. Корені терміну «шлюб» ідуть в  глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові - «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь», значення якого цілком зрозуміле.

Характерними особливостями  шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне  виховання дітей. Наше суспільство  вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Відповідно до ст. 21 Сімейного  Кодексу України,  шлюб - вільний, рівноправний, сімейний союз жінки  та чоловіка, який укладається у  встановленому законом порядку  і зареєстрований у державному органі реєстрації актів сімейного стану.

Але таке визначення не розкриває  повною мірою зміст цього поняття, а лише конкретизує його. В юридичній  літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на мою думку, шлюб має свої специфічні ознаки, непритаманні договору [2].

Ознаки шлюбу:

1. Добровільність, тобто   наявність добровільної згоди  обох  з  подружжя  (ст. 24  Сімейного Кодексу України та  ст. 51 (II розділ) Конституції України);

2. Рівноправність між жінкою і чоловіком. Вступаючи до шлюбу обидві сторони       користуються між собою рівними, як в особистих, так і в майнових  відносинах,  правами;

3. Спрямованість на  утворення особистого сімейного  союзу чоловіка і жінки;

      4. Реєстрація  шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним Кодексом.

З часів племінного періоду  поняття шлюб значно змінилось.  По-перше  змінилось те що  шлюб особи можуть реєструвати за власним  бажанням, а в часи коли існувала кровноспоріднена сім'я, не дивлячись на те що шлюб укладався між родичами і членами сім'ї, що категорично заборонено в наші дні, шлюб укладався не за власним бажанням, а за бажанням голови того чи іншого плем'я. Тобто шлюб укладався лише для продовження роду, а зовсім не для задоволення власних потреб.  По-друге, на відміну від сім'ї пуналуа, в наші часи заборонено жінці мати декілька чоловіків, а чоловікові мати декілька жінок за дружину [2].

 

1. Громадянський шлюб та його класифікація.

Поняття громадського шлюбу - не таке вже й нове. Правда, раніше зміст його був трохи іншим. Тривалий час це поняття не мало нічого спільного із фактичними сімейними вдіносинами, не зареєстрованими необхідним чином. Просто існувало дві форми шлюбу - цивільний та церковний, тобто шлюб, що є законним для держави та шлюб, що є законним для церкви. Так, батьківщиною цивільного шлюбу ще в XVI столітті стала Голландія. Коли її громадяни, які належали до різних релігійних конфесій, не могли обвінчатися в церкві, власті дозволили оформляти їм свої стосунки в мерії. Саме такий шлюб і почали називати «цивільним». Тепер під цією назвою розуміють добровільне спільне проживання й ведення спільного господарства двома людьми: чоловіком і жінкою «без жодних взаємних зобов’язань». Хоча в юриспруденції поняття цивільного шлюбу зберегло початкову сутність і стосується пар, які оформили свій союз офіційно в РАЦСі без вінчання в церкві. Вільні ж сімейні стосунки в чинному законодавстві України названо фактичним шлюбом.

Минули сторіччя, і у відносинах між чоловіком і жінкою в усьому цивілізованому світі стався величезний прорив - «сексуальна революція». Україна цей процес, зважаючи на все, бурхливо пережила на початку 90-х. Тоді проблеми інтимного життя почали активно обговорювати в багатьох друкованих і електронних ЗМІ, а відверті еротичні сцени стали незамінною частиною вечірнього телеефіру. І тільки церква як інститут суспільної моралі в цей неспокійний час витримала потужний натиск «сексуальної революції». Її позиція щодо вільного кохання залишилася вкрай негативною. «Цивільний шлюб, — розповідає «ДТ» священнослужитель Покровського монастиря отець Вассіан, - з погляду православного християнства вважається гріховним. У таких стосунках немає жодної відповідальності перед Богом, оскільки будуються вони переважно на плотських утіхах. Справжні ж шлюби, як відомо, здійснюються на небесах. Щоб отримати благословення Господнє для себе й своїх дітей, людям, які кохають одне одного, слід обвінчатися в церкві» [6].

Слід також уточнити, що православна  церква не вправі осудити шлюб, зареєстрований у РАЦСі, оскільки покликана шанувати державні закони. Адже інститут сім’ї існував задовго до виникнення християнства, а саме таїнство вінчання з’явилося тільки в IX ст. н.е. З того часу оформленням сімейних стосунків почала опікуватися виключно церква. Але після жовтневої революції реєстрація шлюбів у нашій країні знову стала прерогативою державних органів. На підставі Декрету РадНарКому України, виданого 20 лютого 1919 року, законним визнавався лише шлюб, зареєстрований в державних органах, а церковний шлюб більше ні до яких юридичних наслідків не призводив. Таким чином, розглядуваному поняттю більш підходить назва "фактичного шлюбу", аніж цивільного, тобто шлюбу, що не визнаний ані церковю, ані державою. Втім, остання всіма методами підтримує і без того ламкий інститут сім'ї в нашій країні, і Сімейним кодексом від 10 січня 2002 року фактичний шлюб, як стверджує велика кількість юристів, був прирівнений до цивільного [6].

Отже, повернімося до фактичних шлюбів. Давайте проаналізуємо, чи в повній мірі вони прирівнені до цивільних шлюбів. Законодавець встановив основні вимоги до союзу, щоб той міг бути визнаний фактичним шлюбом. Це, по - перше, співпроживання чоловіка та жінки на одній території, по - друге, спільне ведення господарства, по - третє, проживання без реєстрації своїх відносин в державних органах і - що важливо! - наявність наміру створення сім'ї цими чоловіком та жінкою. Стаття 74 Сімейного кодексу не в повній мірі прирівнює фактичні шлюби до цивільних, оскільки вступаючи в фактичних шлюб, люди погоджуються на юридичну невизначеність у своїх відносинах, коли фактично виникають юридичні права та обов'язки, що захищаються законом лише в зареєстрованому шлюбі. Багато в чому, фактичний шлюб - це усний договір, що заснований на певних емоціях, почуттях, але такий, що не має юридичної сили. Крім того, виникає проблема вступу у фактичний шлюб громадянами, що перебувають у цивільному шлюбі. Питання, що пов'язані із вирішенням цих питань, не вирішені в Сімейному кодексі; крім того, вони вступають у протиріччя із одним з основних його принципів - одношлюбність, тобто можливість одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Нерідко законодавець у випадках фактичного шлюбу рекомендує вирішувати проблеми правового харатекру через суд, але оскільки в нашому закондавстві відсутній єдиний підхід до фактичного шлюбу, відсутня також система правового регулювання такого виду відносин, і підхід судів до таких справ також не однаковий. Таким чином, система протиричіть сама собі [6].

 

2. Погляди суспільства на громадянський шлюб.

                Постійно доводиться чути, що молоді люди, перед тим як піти в «ЗАГС» для подання заяви, намагаються пожити разом в «цивільному шлюбі», який іноді називається «пробним». Чого молоді люди цим домагаються? «Цивільний шлюб» стає якоюсь формою можливості перевірити свої почуття одне відносно одного, на якийсь час побути чоловіком і дружиною, скуштувати всіх принад сімейного життя. І лише потім зареєструвати свої стосунки.

Для православного християнина  є цілком незрозумілими ці бажання «погратися» в сім'ю. Абсолютно зрозуміло, що молоді люди, які починають подумувати про шлюб, виросли з віку дитсадка і вже давно не бавляться ляльками. Невже бажання побавитися все ще теплиться в душі, а «цивільний шлюб» стає зручною нагодою вдовольнити цю потребу? Швидше за все, ні. То чому ж для того, щоб перевірити свої почуття, не можна просто продовжувати зустрічатися, спілкуватися, і цілком логічним шляхом підійти до весілля й повноцінного шлюбу? Чому бажання жити під одним дахом в якості «пробного» подружжя візьме верх над здоровим глуздом? Таких питань можна задавати безліч [12].

Можна було б все списати  на розбещеність звичаїв сучасної молоді. Але вражає позиція батьків, з  дозволу яких молодь починає жити в «пробних шлюбах». Ще більше дивує, коли в «цивільний шлюб» вступають люди літні, які вже мали досвід сімейного життя і, найчастіше, що пережили розлучення. Чим їх приваблює «громадянський шлюб»

Відповідь проста - непевність у завтрашньому дні. Люди, що мають  сумний досвід розлучення, воліють не обтяжувати себе штампом у паспорті, щоб уникнути згодом можливих проблем із другим розлученням. То навіщо ж тоді взагалі вступати в такий шлюб, коли заздалегідь думаєш про розлучення? Подібні думки, коли кожне з подружжя готове гримнути дверима при першому ж скандалі, не можуть позитивно впливати на атмосферу в родині.

Взагалі важко назвати  родиною подібне співмешкання, коли кожен просто отримує від такого «шлюбу» те, що йому потрібно. Жінка  дістає формальний статус «дружини», її вже важко звинуватити в блуді з першим зустрічним. Чоловік отримує від такого «шлюбу» доморобітницю, котра варить їсти, переє, прибирає, крім цього виконує «подружні обов'язки», але при цьому не є його законною дружиною, і він усвідомлює, що нічим з нею не зв'язаний і в будь-який момент може просто піти, ні ким і ні в чому не звинувачений.

Так, психолог Інституту  сім'ї й подружнього життя Христина Решетило вважає, що причина передусім - в емансипації жінки в українському суспільстві, яка дедалі зростає. На її погляд, жінки хочуть багато досягти у фаховій сфері, щоб відчувати себе незалежними, тому не поспішають реєструвати свої стосунки й готові народити й виховувати дітей самотужки. З цим абсолютно не згоден кандидат психологічних наук, провідний спеціаліст дослідного Інституту психології ім. Г.Костюка Академії педагогічних наук України Ігор Манілов. Він вважає, що цивільний шлюб в Україні вигідний у більшості випадків чоловікові, який, щоб уникнути відповідальності перед законною дружиною, часто є ініціатором вільних стосунків із жінкою. Це твердження підкріплено статистичними даними КМІС. Так, в Україні 69% чоловіків не бачать нічого поганого в спільному житті «без зобов'язань». Серед жінок такі відносини підтримали тільки 55% опитаних. І причина, з якої представниці слабкої статі погоджуються на співжиття в цивільному шлюбі, за словами Ігоря Феліксовича, аж ніяк не почуття, а, хай як дивно, брак власного житла й нормального матеріального забезпечення. «Оскільки жінка залежна у фінансовому плані від чоловіка, говорити про існування повноцінних цивільних шлюбів в Україні складно, -- вважає І.Манілов. -- Це можливо тільки в цивілізованих західноєвропейських країнах, таких як Німеччина, Нідерланди, Франція, де чоловік і жінка не залежать матеріально одне від одного, тому будують свої стосунки виключно на коханні. На жаль, у нашому суспільстві така фінансова рівноправність неможлива. У результаті таких «псевдоцивільних» шлюбів у більшості випадків страждають «незаконні дружини». У переважної більшості жінок через непевність у відносинах і статусі в суспільстві з роками виникають невротичні розлади -- депресії й страхи, які згодом можуть спричинити серйозні захворювання серцево-судинної системи й шлунково-кишкового тракту. Все це негативно позначається на здоров'ї дітей, народжених у такому шлюбі» [10].

До речі, про занепокоєння й страхи. На Заході цивільний шлюб -поняття правове, у нас же інститут таких сімейних стосунків поки що перебуває в стадії формування. Це спричиняє певні наслідки. Перші труднощі в «нерозписаних» пар можуть виникнути вже при реєстрації новонародженої дитини. Так, для реєстрації маляти, народженого в шлюбі, слід подати заяву тільки одного з батьків і довідку з пологового будинку, яка підтверджує походження дитини. У разі ж, якщо мати й батько дитини -- цивільні чоловік і дружина, то одного документа буде не досить. Адже в нас походження дитини визначається по батькові. Тому треба подати заяву від обох батьків. Її можна подати в РАЦС як до, так і після народження дитини. Що ж до прав і свобод новонароджених, то, відповідно до Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі чи ні.

Погодьтеся, років 20 тому такі речі викликали б шквал обурення з боку громадськості й ревних охоронців норм комуністичної моралі. Але нині розмовами про спільне проживання чоловіка й жінки поза шлюбом нікого не здивуєш. Мало того, за результатами дослідження, проведеного 2006 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), із двох тисяч опитаних українців 45% висловили своє позитивне ставлення до сексуальних контактів поза сім'єю і шлюбом. Причому цей показник нині значно вищий, ніж, скажімо, 15 років тому на світанку незалежності України.

 

 

 

2. Шлюб і сім’я як об’єкт вивчення соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка –  це галузь, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Найважливішими об’єктами  вивчення соціальної педагогіки є шлюб і сім’я. Шлюб – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов’язки. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадський і церковний. На фоні загального зростання соціальної напруги поширюються такі феномени шлюбно-сімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення, конкубінат та ін.

Залежно від форми шлюбу виділяють: моногамію і полігамію, яка, у свою чергу, існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками), або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп).

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

У зв’язку з тим, що сім’я, як зазначалося, є об’єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Не претендуючи на абсолютну точні і вичерпну достатність, за основу можна прийняти визначення, за яким сім’я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення [13].

Щодо типів сім’ї, та найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я (від лат. nucleus – ядро). Вперше така назва вжита  в 1949 р. американським соціологом Ж.П.Мурдоком. Така сім’я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї – розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва члена подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.

Досліджуючи шлюбно-сімейні  відносини, соціальна педагогіка використовує такі категорії: умови та спосіб життя, структура сім’ї, її функції, спосіб мислення (сімейна ідеологія), етапи життєвого циклу сім’ї [9].

Під структурою сім’ї  розуміється сукупність відносин між  її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв’язку з цим авторитарні сім’ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім’ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов’язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного.

Важливим зрізом структури  сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш вагомим  вважається встановлення між особистісних каналів комунікації і характеру  їх функціонування. Структура комунікації  суттєво впливає на всі ці сторони  функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжям як на стадії формування сім’ї, так і на більш пізніх етапах сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволеність шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю її виховних функцій. Існує також рольова структура сім’ї. Вона пов’язана з виконанням кожним членом сім’ї певних ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Така структура характеризує систему взаємовідносин і відносин членів сім’ї відповідно до традицій та звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистісному досвіді членів сім’ї.