Охрана труда на предприятии. 3

Вступ

У сучасних умовах ринкових відносин в Україні функціонує велика кількість організацій, установ, підприємств, де роботодавці повністю несуть відповідальність за створення  безпечних і здорових умов праці, навчання працівників таких методів  праці, попередження випадків травматизму, профзахворювань, аварій і пожеж. Статистика свідчить, що смертність від нещасних випадків на виробництві посідає  третє місце після серцево-судинних та онкозахворювань у працездатному  віці. Травматизм завдає значної моральної  і матеріальної шкоди, тому безпеці  праці в Україні приділяється велика увага.

У 1999 р. був прийнятий  Закон України "Про загальне обов'язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". У 2002 р. прийнято нову редакцію Закону України "Про охорону  праці".

Вирішальна роль у забезпеченні охорони праці, попередженні травматизму і профзахворювань  належить роботодавцю. Адміністративна  реформа передбачає підвищення відповідальності роботодавців за стан охорони праці. Управління з боку державних, регіональних і галузевих органів має спонукати  до підвищення ефективності цієї діяльності на підприємствах.

Діяльність щодо охорони пращ на підприємстві мотивується  моральною і юридичною відповідальністю, а також зацікавленістю роботодавця  в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на пільги та компенсації  за роботу в шкідливих умовах, відшкодування  збитків потерпілим, штрафні санкції, ремонт пошкодженого обладнання, зменшення  страхових тарифів, підвищення конкурентоспроможності підприємств. Виходячи з цього, роботодавець формує і оприлюднює своє ставлення  до охорони праці шляхом розробки політики підприємства з цих питань і створює систему управління охороною праці й ризиком.

В Україні рівень виробничого травматизму значно вищий, ніж у багатьох інших країнах, а для його зниження необхідний системний  підхід. Тому кафедрою охорони праці  Національного університету "Львівська  політехніка" (проф. Г. Г. Гогіташвілі) у 1976 р. було вперше розроблено й теоретично обґрунтовано систему управління безпекою праці на базі створених стандартів підприємства з безпеки праці. Львівська  обласна рада профспілок активно  підтримала цю ініціативу і в 1976 р. видала розроблений ним комплекс типових  стандартів підприємства:

1) СТП 12.0.001-76. Система управления безопасностью  труда (СУБТ). Общие положения.  Организационное построение;

2) СТП 12.0.002-76. Система управления безопасностью  труда. Порядок разработки и  контроля исполнения мероприятий  по обезпечению безопасности  труда;

3) СТП 12.0.003-76. Система управления безопасностью  труда. Методика оценки безопасности  труда производственных подразделений;

4) СТП 12.0.004-76. Система управления безопасностью  труда. Порядок проведения "Дня  безопасности труда".

Одночасно було опубліковано "Методичні рекомендації з розробки та впровадження стандартів підприємств і системи управління безпекою праці". У 1977 р. було розроблено і видано облпрофрадою СТП 12.0.007-77, "Система управления безопасностью труда на рабочем месте". Загалом було розроблено і видано 15 назв стандартів підприємства з безпеки праці й низку методичних рекомендацій/Українська рада профспілок, а згодом ВЦРПС і Держстандарт СРСР схвалили цю ініціативу і запропонували впроваджувати систему на всіх підприємствах. У 1983 р. ВЦРПС і Держстандарт СРСР затвердили "Рекомендації. Управління охороною праці. Основні положення", які чинні в Україні сьогодні. Активне, наполегливе впровадження системи сприяло зниженню травматизму. За даними Укрпрофради, у 1980 р. порівняно з попередніми п'ятьма роками виробничий травматизм у господарстві республіки було знижено на 25 %.

У1992 р. Верховна Рада України затвердила Закон "Про  охорону праці", який вимагає забезпечувати  функціонування Системи управління охороною праці (СУОП) на всіх підприємствах.

У 1978 p. у США була видана перша версія ISRS (International Safety Rating System), розроблена International Loss Control Institute, Longville, Georgia. Ця методика як складова системи зменшення втрат на підприємстві неодноразово вдосконалювалася і стала міжнародним інструментом оцінки і сертифікації систем управління охороною праці на підприємствах. Вона охоплює велику кількість питань, однак вони не систематизовані у вигляді загальних і спеціальних функцій управління, котрі є обов'язковими для процесу управління соціально-економічними системами.

У 1996 р. було затверджено  Британський стандарт BS 8800-96 Guide to Occupational Health and Safety Management Systems "Керівництво  щодо систем управління охороною здоров'я  і безпекою праці, а в 1999 р. був  прийнятий міжнародний стандарт OHSAS 18001 "Occupational Health and Safety Assessment Serias" (Серія "Система управління охорони  здоров'я і безпекою праці"), який впроваджується і функціонує в багатьох європейських країнах, у т. ч. у Польщі та Росії.

У пропонованому  навчальному посібнику наведено основні положення OHSAS 18001 і розробленої  в Україні СУОП, котрі доповнюють одна одну і на підставі яких створена Система управління охороною праці  й ризиком (СУОПР), що наведена в посібнику.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні  міжнародні договори, згода на обов'язковість  яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором або  міжнародною угодою, у яких бере участь Україна, запроваджено інші правила, ніж ті, які містить законодавство  України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або  міжнародної угоди (ст. 1—8 КЗпП України). Таким чином, у Конституції нашої  держави і в Кодексі законів  про працю України закріплено принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного  законодавства.

Стандарт OHSAS орієнтований на створення такої СУОП, яка у  вигляді підсистеми могла би бути об'єднана з іншими підсистемами (якості, охорони середовища) у рамках єдиної інтегрованої системи управління підприємством (організацією). Він дає можливість перевірити функціонування СУОП на підприємстві сторонніми сертифікаційними фірмами.

На сьогодні OHSAS є єдиним міжнародним стандартом з охорони праці, що "працює" на мінімізацію ризиків на всіх виробничих ділянках, і немає іншого документа, який міг би переконати потенціального іноземного інвестора, що на підприємстві все гаразд із професійною безпекою і немає ризиків виникнення виробничих аварій.

У Євросоюзі  сертифікату OHSAS 18000 страхові компанії довіряють. Відтак, страхуючи бізнес на випадок, приміром, аварії, у власників  сертифіката більше шансів укласти  зі страховиком вигідний для себе договір страхування.

Одним із важливих компонентів активізації підприємства в Україні є залучення людського  фактора. Для того, щоб він був  ефективно задіяний, для працівника на його робочому місці, відповідно до професії, необхідно створити безпечні умови праці. Це є показником сучасного  рівня культури виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Основнi поняття та визначення охорони праці

Державний стандарт України ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять" регламентує такі терміни та визначення з питань охорони праці:

— охорона праці  — система правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних  і лікувально-профілактичних заходів  та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці;

— безпека —  стан захищеності особи та суспільства  від ризику зазнати шкоди;

— рівень безпеки  — оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик;

— ризик —  імовірність заподіяння шкоди з  урахуванням її важкості;

— виробничий ризик  — імовірність ушкодження здоров'я  працівника під час виконання  ним трудових обов'язків, що обумовлена ступенем шкідливості та (або) небезпечності  умов праці й науково-технічним  станом виробництва;

— недопустимий ризик — ризик, якого сучасний рівень розвитку науки, техніки й  технології дозволяє уникнути;

— шкода —  фізичні ушкодження і (або) збитки, заподіяні  здоров'ю людей і (або) майну чи навколишньому середовищу;

— промислова безпека  — безпека від аварій на виробничих об'єктах і наслідків цих аварій;

— небезпека  — потенційне джерело шкоди;

— безпечні умови  праці; безпека праці — стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих чинників усунуто, або вплив шкідливих  виробничих чинників не перевищує допустимих значень;

— вимоги безпеки (праці) — вимоги, передбачені актами законодавства, нормативними і проектними документами, правилами та інструкціями, виконання яких гарантує безпечні умови  праці та регламентує поведінку  працівника;

— небезпечний (виробничий) чинник — виробничий чинник, вплив якого на працівника, за певних умов, може призвести до захворювання, зниження працездатності й (або) негативного  впливу на здоров'я нащадків;

— травма — порушення  анатомічної цілісності організму  людини або його функцій внаслідок  дії чинників зовнішнього середовища;

— виробнича  травма — травма, що виникла внаслідок  дії виробничих чинників;

— виробничий травматизм — явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві;

— нещасний випадок  — непередбачений збіг обставин і  умов, за яких заподіяно шкоду або  настала смерть людини;

— нещасний випадок  на виробництві — раптове погіршення стану здоров'я або настання смерті працівника під час виконання  ним трудових обов'язків унаслідок  короткочасного (впродовж однієї робочої  зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника;

— трудове каліцтво — втрата здоров'я працівником  унаслідок виробничої травми;

— умови праці  — сукупність чинників виробничого  середовища й робочого процесу, які  впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконання нею  трудових обов'язків;

— виробниче  середовище — сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов'язків;

— робоча зона —  визначений простір, у якому розташовано  робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників;

— небезпечна вона — простір, у якому можлива  дія на працівника небезпечного та (або) шкідливого виробничого чинника;

— робоче місце  — місце постійного або тимчасового  перебування працівника під час  виконування ним трудових обов'язків;

— тяжкість праці  — характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення  до роботи м'язів та відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного  навантаження;

— напруженість праці — характеристика трудового  процесу, що відображає переважне навантаження на центральну нервову систему;

— культура безпеки  — кваліфікаційна і технологічна підготовка осіб, для яких гарантування безпеки потенційно небезпечного об'єкта є пріоритетною метою і внутрішньою  потребою, що зумовлює самоконтроль і  самоусвідомлення відповідальності під  час виконання робіт, які впливають  на рівень безпеки. 

2. Законодавство України з охорони праці

В Основному  Законі — Конституції України (ст. 43) зазначено: "Кожен має право  на належні, безпечні й здорові умови  праці, на заробітну плату, не нижчу  від визначеної законом"; "Використання праці жінок і неповнолітніх  на небезпечних для їхнього здоров'я  роботах забороняється". "Кожен, хто працює, має право на відпочинок" (ст. 45). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також  щорічної оплачуваної відпустки, встановленням  скороченого робочого дня щодо окремих  професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. Громадяни  мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у  старості та інших випадках, передбачених законом.

Зазначені права  реалізуються шляхом виконання вимог, викладених у Кодексі законів  про працю, а також Законах: "Про  охорону праці", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про  пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного  благополуччя населення", "Про  використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про охорону  навколишнього природного середовища", "Про колективні договори і угоди", "Про дорожній рух", "Про поводження з радіоактивними відходами". Положення  цих Законів конкретизуються  у відповідних правилах, стандартах, нормах, інструкціях та інших нормативно-правових актах, перелік яких наведений в "Державному реєстрі нормативних  актів з охорони праці"

  2.1.Закон України "Про охорону праці"

Закон України "Про  охорону праці" передбачає економічні методи управління охороною праці:

— створення  фонду охорони праці на підприємстві;

— обов'язкове соціальне  страхування працівників від  нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— збереження середнього заробітку працюючого за період простою  у разі відмови працюючого від  дорученої роботи, якщо виникла виробнича  ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я, його самого або для людей, які його оточують, чи навколишнього  природного середовища;

— виплата вихідної допомоги при розриві трудового  договору за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує вимог законодавства  або умов колективного договору з  питань охорони праці;

— безплатне  забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги й компенсації  працівникам, що зайняті на роботах  з важкими та складними умовами  праці;

— безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, змивальних та знешкоджувальних засобів на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах;

— відшкодування  збитків у зв'язку з каліцтвом  чи іншим ушкодженням здоров'я (або  його сім'ї у разі смерті потерпілого), пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, а також моральної шкоди. 

Організаційно-технічні заходи та засоби, покликані забезпечити  такий рівень організації праці  на підприємстві й такі технічні (інженерні) рішення з охорони праці для  усього технологічного процесу, обладнання та інструментів, які виключали б  вплив на працівників небезпечних  виробничих чинників, а також виключали  б або зменшували до допустимих нормативних  значень вплив на робітників шкідливих  виробничих чинників.

Організаційними заходами охорони праці є: належна  навченість робітників, чітке та своєчасне  проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці; наявність  розроблених відповідно до вимог  охорони праці регламентів проведення робіт та технологічних карт; правильне  планування робочих місць; безпечне утримання проходів і проїздів: наукова  організація праці; нагляд за роботою  працівників; зручна робоча поза, правильне  чергування роботи й відпочинку згідно з КЗпП; відсутність фізичного  або іншого перенапруження; застосування безпечних способів праці; дотримання встановленого ходу технологічного процесу; справний стан засобів колективного та індивідуального захисту; наявність  відповідних знаків безпеки та ін.

Технічними заходами та засобами охорони праці є: застосування технічно досконалого та справного  обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів, засобів колективного захисту (огороджень, блокування, сигналізації); використання за призначенням якісних  засобів індивідуального захисту (спецодягу, спецвзуття та засобів захисту  органів дихання, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху) тощо.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають попередження шкідливого впливу виробничих чинників на людину та дотримання допустимих рівнів цих  чинників на робочих місцях, а також  забезпечення відповідності умов на робочих місцях вимогам до нормативних  документів.

Приміщення, обладнання, робочі місця та умови праці мають  відповідати вимогам таких нормативних  документів:

— розміри виробничих приміщень повинні відповідати  вимогам СН 245-71 (Санитарные нормы  проэктирования промышленных предприятий) і ОНТП-24-86 В (Общесоюзные нормы  технологического проектирования), а  допоміжних — В СНіП 2.09.04-87 (Строительные нормы и правила); наприклад, об'єм виробничого приміщення на одного працівника має становити не менш як 15 м3, а  площа — 4,6 м2;

— робочі місця  повинні організовуватись відповідно до ГОСТ 12.2.082-78, ГОСТ 12.2.033-78 та ін.;

— метеорологічні умови (температура, відносна вологість  та рухливість повітря) у робочій  зоні повинні відповідати вимогам  ГОСТ 12.1.005-88, ДСН 3.3.6.042-99;

— концентрація шкідливих речовин у повітрі  робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій, регламентованих ГОСТ 12.1.005-88, ДСН 3.3.6.042-99;

— параметри  виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості та коефіцієнт пульсації при штучному освітленні) повинні відповідати вимогам  СНіП 11-4-79;

— рівні шуму, інфра-, ультразвуку та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, регламентованих ДСН 3.3.6.037-99;

— напруженості постійних електричних та магнітних  полів на робочих місцях не повинні  перевищувати допустимих значень відповідно до "Санітарно-гігієнічних норм допустимої напруженості електростатичного поля" № 1757-77 та гранично допустимих рівнів впливу постійних магнітних полів  при роботі з магнітними пристроями та магнітними матеріалами № 1742-77;

— напруженості електричних та магнітних полів  частотою 50 Гц не повинні перевищувати гранично допустимих напруженостей  за ГОСТ 12.1.002-84 для електростатичних полів та гранично допустимих рівнів впливу магнітних полів чистотою 50 Гц для магнітних полів;

— параметри  електромагнітних випромінювань радіочастотного  діапазону не повинні перевищувати допустимих значень, регламентованих  ГОСТ 12.1.006-84 та "Санітарними нормами  і правилами при роботі з джерелами  електромагнітних полів високих, ультрависоких  та надвисоких частот" ДсанПіН 3.3.2-007-98;

— щільності  потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не повинні перевищувати допустимих значень, регламентованих ГОСТ 12.1.005-88 і "Санітарними  нормами мікроклімату виробничих приміщень" № 4086-86 для інфрачервоних випромінювань  та "Гігієнічними вимогами до конструювання  і експлуатації установок з штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання для люмінесцентного контролю якості й промислових виробів" — для  ультрафіолетових випромінювань;

— рівні лазерних випромінювань не повинні перевищувати гранично допустимі значення за СНіП 2392-81;

— потужності експозиційних  доз невикористаного рентгенівського  випромінювання не повинні перевищувати норм, встановлених ГОСТ 12.2.006-83 та "Санітарними  правилами роботи з джерелами  невикористовуваного рентгенівського  випромінювання";

Санітарно-гігієнічні та інші норми для робочих місць  наведені в довіднику з охорони  праці на промислових підприємствах.

Лікувально-профілактичні  заходи передбачають попередні та періодичні медичні огляди працівників, переведення  працівників на легшу роботу за станом здоров'я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах  з тяжкими та шкідливими умовами  праці, відшкодування потерпілому  працівнику витрат на лікування, протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної допомоги, особливі вимоги з охорони  праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Під час укладання  трудового договору роботодавець повинен  поінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність  на його робочому місці небезпечних  і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права  працівника на пільги і компенсації  за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору, карт умов праці на робочому місці. Забороняється укладати договір  з громадянином, якому за медичними  та психологічними висновками протипоказана  запропонована робота.

Згідно із Законом "Про охорону праці", усі  працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, котрі  спричинили втрату працездатності.

Умови праці  на робочому місці, безпека технологічних  процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального  захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови  повинні відповідати вимогам  законодавства та нормативно-правовим актам про охорону праці.

Працівник має  право відмовитися від дорученої  роботи, якщо створилася виробнича  ситуація, небезпечна для його життя  чи здоров'я, або для людей, які  його оточують, або для виробничого  середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього  керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами  з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої  працівниками особи з питань охорони  праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою  з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має  право розірвати трудовий договір  за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про  охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому  колективним договором, але не менше  від тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я, відповідно до медичного  висновку, потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести, за згодою працівника, на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої  професії відповідно до законодавства.

На час зупинення  експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці  за працівником зберігаються місце  роботи, а також середній заробіток.

Працівники, зайняті  на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими  продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви  санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному  розмірі та інші пільги й компенсації, що надаються у порядку, визначеному  законодавством.

Якщо робота пов'язана з роз'їздами, працівникові виплачується грошова компенсація  на придбання лікувально-профілактичного  харчування, молока або рівноцінних  йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець  може за колективним договором (угодою, трудовим договором) за свої кошти додатково  встановлювати працівникові пільги й компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії  укладеного з працівником трудового  договору роботодавець повинен своєчасно, не пізніш як за два місяці, письмово інформувати працівника про зміни  виробничих умов та розмірів пільг  і компенсацій, з урахуванням  тих, що надаються йому додатково.

На роботах  зі шкідливими й небезпечними умовами  праці та пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами працівникам видається  безоплатно, за встановленими нормами, спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні  засоби. Працівники, які залучаються  до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією  наслідків аварій, стихійного лиха тощо, котрі не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені  зазначеними засобами.

Роботодавець  зобов'язаний забезпечити за свій рахунок  придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального  захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання  працівником спецодягу, інших засобів  індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти  роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором. Згідно з  колективним договором (угодою) роботодавець може додатково, понад встановлені  норми, видавати працівникові певні  засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Працівникові  відшкодовуються збитки, заподіяні  йому каліцтвом або іншим ушкодженням  здоров'я, пов'язаним з виконанням ним  трудових обов'язків, а при настанні стійкої втрати професійної працездатності сплачується одноразова допомога.

Закон з охорони  праці регламентує багато інших  питань організації й управління цією діяльністю на підприємстві, визначає державне управління охороною праці, державний  нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність працівників  за порушення законодавства з  охорони праці.