Омонимия в китайском языке

РОЗДІЛ 1. Явище омонімії в китайській мові та джерела його виникнення

1. Специфічні для китайської мови риси мовного явища омонімії

Проблема омонімії –  важлива теоретична проблема, пов’язана  із встановленням меж основної одиниці  мови – слова, а також одне з найскладніших питань практичної лексикографії [21,c.1]. Омонімія  - поняття, що відіграє важливу роль в логіці, логічній семантиці та семіотиці. Вона являє собою графічний та (або) фонетичний збіг слів (та взагалі знаків, сполучень знаків та словосполучень), які мають відмінне значення [ 3,с.467].

Під поняттям «омоніми»  маються на увазі слова, які мають  однакову фонетичну оболонку, включно із етимологічним тоном, та (або) однакове написання, але різне значення. Слова, які співпадають за звучанням у своїй словоформі називаються лексичними омонімами. При цьому до лексичних омонімів віднесені слова з відмінним значенням, незалежно від того, належать вони до одної чи до різних частин мови [21,с.1].

Російська лінгвістична традиція зараховує до проявів явища  омонімії також омофони, омографи та омоформи [4,с.240]. Якщо перші два, безумовно, можна прослідкувати у сучасній китайській мові, то останнє поняття навряд має у ній вияв. Оскільки китайську мову прийнято вважати мовою ізолятивною, тобто такою, в якій кількість лексичних морфем значно переважає кількість граматичних [16,с.160], явище омоформи для неї не властиве у такій мірі, в якій воно властиве мовам флективним, наприклад українській чи російській.

Омонімія протилежна до синонімії та зближується з  полісемією. Омонімія як і полісемія виявляють себе у тому, що одна й та ж звукова одиниця має декілька різних значень. Разом з тим різниця між омонімією та полісемією полягає у наступному: у випадку полісемії всі значення багатозначного слова складають певну систему, відношення між ними усвідомлюються мовцями. За омонімії значення слів не пов’язані між собою.

У випадку полісемії  різні значення слова мають спільні  компоненти, за омонімії спільні компоненти відсутні, окрім найбільш абстрактних, на зразок «предметність», «дія».

Наприклад, слово 放має наступні основні значення:

• поставити, покласти: 放手впустити;
• пустити: 放箭пустити стрілу;
• звільнити: 把俘虏放了звільнити полоненого;
• відпустити, пасти: 放牛пасти корову;
• випускати, стріляти: 放炮стріляти з гармати.

Всі вказані значення мають змістовий зв’язок між собою, тому вони розглядаються як значення одного слова. При цьому різні значення слів стають зрозумілими з контексту. У таких випадках присутня полісемія.

     Що стосується  омонімії, то на противагу явищу  багатозначності, значення омонімів не мають жодного змістового зв’язку, одне значення неможливо вивести з іншого. У сучасній китайській мові існує немало слів, що мають однакове звучання, але цілковито відмінні значення. Наприклад, 信вірити та 信лист; 管труба, трубка, 管керувати, завідувати, відати та管дієслово-прийменник замість 把 [13,с.174].

Дискусія щодо питань омонімії у китайській мові найширше розгортається у п’ятидесяті  роки двадцятого століття у зв’язку  із реформою китайського ієрогліфічного письма. Питання, поставлені тоді в китайській науковій пресі, й до сьогодні не знайшли свого вирішення. Лінгвістами прийнято вважати, що найширше явище омонімії було розповсюджене у давньокитайській мові у зв’язку із моносилабізмом цієї мови, який власне спричинив подальше виникнення полісилабічних слів сучасної китайської мови, але не усунув проблему омонімії [21,с.1].

Явище омонімії, властиве китайській мові, відзначається низкою рис та якостей, які привертають увагу лінгвістів-синологів та спеціалістів з інших мов. Специфічним для неї є, наприклад, наявність суттєвих відмінностей кількісного та якісного порядку в омонімії серед односкладової та двоскладової лексики. Характерним для омонімії китайської мови також є те, що вона утворюється в основному на базі односкладових слів та властива більше всього розмовній лексиці [20,с.173].

Китайська мова – одна з найбільш омонімічних мов світу [21,с.19]. Виникнення такого високого ступеню омонімії в китайській мові визначається також очевидною обмеженістю її словотворчих засобів. Прядохін [1988] з цього приводу зазначає: «Протягом доступної для розгляду історії свого розвитку китайська мова була і залишається мовою аморфною в сенсі відсутності в ній флексії та аглютинації. Існуючі в ній два словотворчих суфікси лише підкреслює мізерність морфологічних словотворчіх засобів. Таким чином, з трьох можливих типів деривації – семантичної, морфологічної та синтаксичної – китайська мова в силу її типологічних особливостей могла використовувати лише два – семантичну деривацію, тобто розвиток в слові нових значень шляхом метафоричного та метонімічного переносу, та синтаксичну, тобто словоскладання (біномізація) та утворення стійких словосполучень».

Оскільки китайська  мова являє собою багатопланову  комбінацію різноманітних функціональних стилів, виникає питання про ступінь розповсюдження омонімії як у мові в цілому, так і в межах одного стилю, а також серед різноманітних частин мови [20,с.105].

В результаті дослідження  Хаматовою [1977] китайської лексики нею було встановлено, що з 37 000 наведених в досліджуваному нею словнику слів 5 615 є лексичними омонімами, що складає 13,8% усієї лексики словника; за даними словника було також з’ясовано, що на долю односкладових омонімів в ньому припадає 61,28 % (3 441 слова), на долю двоскладових – 38,62 % (2 168 слів). Безумовно, наявність у сучасній китайській мові великої кількості односкладових омонімів перш за все пов’язана із фонетичної організації складу. У путунхуа нараховується 424 склади, з урахуванням тонової диференціації – 1324 склади. Оскільки межа складу в китайській мові, як правило, співпадає із межею морфеми або односкладового слова, остільки фонетична організація складу в китайській мові справляє вплив на появу та існування омонімів серед односкладових слів та морфем. Повторюваність складів за їх обмеженої кількості в мові дуже велика і є одною з найважливіших причин існування такого ступеню лексичної омонімії. [21,с.3]

Таким чином, існування  такої великої кількості омонімів пов’язане не лише із фонетичною організацією складу, але і з морфологічними особливостями китайської мови в цілому та передусім із тим, що складоподіл у китайській мові морфологічно значущий.

Велика кількість двоскладових омонімів у китайській мові об’єктивно пояснюється характером полісилабізму  китайської мови, який є результатом  складання кореневих моно силабічних слів  у полісилабічні. Оскільки ж число односкладових омонімів у китайській мові велике, то відповідно, при складанні таких омонімічних моносилабів з’являються омоніми полісилаби. Можна сказати, що омонімія складних одиниць виникає та існує в китайській мові на основі омонімії односкладових одиниць. Саме тому полісилабізм не ліквідував можливості появи омонімів серед багатоскладових слів [21,с.4].

Існує також деяка  неточність у використання терміна  «омонімія» як такого стосовно китайської мови. Як зазначає Прядохін у своїх статті «Проблема омонимии и количественная норма слова в китайском языке» [1988]: «Прийнятий на позначення даного лексичного явища термін «омонімія» стосовно китайської мови не зовсім точний, оскільки в ієрогліфічному записі переважна кількість складоморфем, які називають омонімічними, чітко диференційовані через те, що китайська ідеографічна писемність записує складоморфему з боку значення, а не звукового складу, як фонетична або складова. Тому, точно кажучи, мова повинна йти про омофони. … це означає, що проблема омонімії у її теперішньому вигляді охоплює лише сферу усного мовлення, але не писемного, де графічна диференціація практично повністю її знімає».

85,5% усіх лексичних  омонімів мають графічну диференціацію. Безперечно, така велика кількість омонімів із відмінним графічним написанням дає можливість розрізняти їх на письмі. За умови переходу до фонетичного письма така можливість буде ліквідована [17,с.30].

Графічна диференціація, звичайно, зменшує кількість омонімів у писемній мові, але ніяким чином не впливає на їх кількість в усній. В китайській мові один і той же звуковий комплекс може відповідати множині різноманітних ієрогліфів, один і той же ієрогліф може представляти декілька складів, саме тому в китайській мові особливо багато омофонів та омографів [13,с.178].

     В китайській мові в одиничних випадках можна прослідкувати явище, яке називається внутрішньослівною омонімією, або енантиосемією. Це семантичне явище являє собою здатність слова виражати два значення, що знаходяться в антонімічних відношеннях.

     Інколи  вважають, що енантиосемія виступає  різновидом полісемії. Шанський  вважає, в свою чергу,  що такі  слова являють собою вже не  антоніми, а один з різновидів  омонімів, що виникли в результаті розходження значень одного й то же слова до полярних. [25,с.64]. Ця точка зору є найбільш логічною, через те, що навряд чи в одному слові, яке являє собою цілісну лексичну одиницю, можна поєднати два діаметрально протилежних значення. Дане явище можна проілюструвати наступним прикладом: 乖1) слухняний, покірний; 2) норовливий, непокірний, всупереч, або 工夫1) час; 2) вільний час; 3) праця, робота. [5,с.121].

     Отже, ознайомившись  із загальними відомостями про  омонімію в китайській мові, ми  виділили низку рис, які відрізняють це явище в рамках даної мови від аналогічного у інших мовах. По-перше, термін «омонімія» стосовно китайської мови дещо узагальнюючий, оскільки більша частина омонімічних морфем чітко розрізняються на письмі в силу традиційної ієрогліфічної системи запису слів [12,с.184]; більш поширеним для даної мови є скоріш існування омофонів. З цієї причини нескладно визначити, що омонімія у значно більшій мірі зачіпає сферу усного мовлення, ніж писемну мову. Через особливості фонетичної організації мови та морфологічно значущого складоподілу у ній у китайській мові також присутня чітка різниця між якісним та кількісним складом односкладових та двоскладових омонімів.

Для китайської мови, зокрема, також не є властивим існування  омоформ, оскільки вона є ізолятивною мовою, а не флективною. Також специфічним для китайської мови є явище енантиосемії, яке пов’язане із довгою історією розвитку китайської мови та впливу на її лексику її численних діалектів.

Звичайно, китайська мова має й певні спільні для  усіх мов риси даного мовного явища, але в силу діаметрально різних культурно-історичних формацій, різних особливостей психіки та мислення Сходу та Заходу, китайська мова також безумовно має численні характерні лише для неї ознаки лексики та граматики, та зокрема явища омонімії.

     1.2 Джерела виникнення омонімії в китайській мові

     Сфера дослідження  джерел походження явища омонімії  є, безумовно, сферою дослідження  діахронічного аспекту даної  мови. Хаматова у своєму дослідженні [1977] відносить до джерел омонімії китайської мови: 1. Фонетичні процеси. 2. Семантичний розвиток слів. 3. Словотворчі процеси. 4. Запозичення. 5. Односкладова лексика давньокитайської мови. 6. Діалектна лексика, яка застосовується в літературній мові. Останні два зі вказаних джерел зазвичай відносять до специфічних джерел омонімії в китайській мові. Роль та питома вага вказаних процесів в утворенні омонімії китайської мови відмінні [23,с.175]. Для двоскладової лексики лише два з наведених вище процесів є джерелами омонімії – це словотворчі процеси та розпад полісемії слова [24,с.183].

     Безумовним  джерелом, або причиною існування  омонімії в китайській мові, є  особлива фонетична організація  китайської мови, а також ті  фонетичні процеси, які зумовлюють  таку організацію китайської мови.

     Сучасний  стан китайської мови характеризується  тим, що за допомогою обмеженої  кількості складів китайська  мова має виражати ту ж кількість  елементарних значень, як і  будь-яка розвинута мова, якій  властиве значно більше звукове  розмаїття. На практиці це виявляється в тому, що з однією і тією ж звуковою оболонкою (складом) пов’язана велика кількість різноманітних значень, які можуть бути пов’язані між собою, утворюючи полісемію односкладового слова чи морфеми, або не пов’язані між собою, утворюючи омонімічні одиниці [21,с.15].

     Деякі фонетичні  процеси у китайській мові  також безумовно відіграють неабияку  роль у збільшенні омонімії  в усному мовленні, а саме 1) зміна  системи фіналей, 2) зміна складу ініціалей, 3) історична зміна та спрощення тонів, 4) існування нейтрального тону та зміна тону у словосполученні. У результаті фонетичних змін, що відбулися, за одною звуковою оболонкою закріпилося кілька значень. Вони можуть бути пов’язаними між собою, утворюючи систему різних значень одного слова, або полісемію, або не пов’язаними між собою утворюючи полісемію. Наприклад, в результаті зміни спочатку різних ініціалей на однакові 代 епоха та 贷  давати в борг тепер мають однакове звучання, як і 天 небо та 添 збільшувати. Ієрогліфи 后останній та候чекати також нині мають однаковий тон, хоча спочатку їм належали різні [13,с.179]. Нейтральний, або редукований, тон інколи також називають п’ятий або нульовим тоном. Зазвичай він зустрічається в кінці слів та вимовляється коротше та трохи тихіше, ніж склад, що передує йому. Саме таке особливість може спричинити ускладнення у розрізненні лексичної одиниці у потоці мовлення. Зміна тону відбувається за сполучення складів із певним тоном, при цьому розрізняють два правила, за яких відбувається така зміна: 1) якщо поряд стоять два або більше складів із третім тоном та 2) при сполученні 一 та 不 із іншими морфемами. Якщо у двоскладовому словосполученні присутні два склади із третім тоном, то перший з них змінює свій тон на другий, наприклад可以 kě yǐ вимовляється як ké yǐ. В трьохскладових сполученнях для визначення, в якому складі змінюється тон, користуються правилом найбільшої близькості слів, тобто тим, які ієрогліфи споріднені між собою. Морфеми 一та不 змінюють свій тон на другий перед четвертим тоном, наприклад不是 bú shì або一个 yí gè. Перед усіма іншими ієрогліфами ці морфеми вимовляються четвертим тоном, а 一 у складі числівників має перший тон. Але слід також зазначити суперечливість цих явищ щодо впливу на омонімію, адже з одного боку вони ускладнюють адекватне сприйняття інформації в усному мовленні, а з іншого виконують розрізнювальну функцію, як у випадку із морфемою 一[6,с.199].

     Особливості звукової  організації китайської мови  в тій чи іншій формі у  більшій чи меншій мірі лежать  в основі майже усіх мовних  факторів, які зазвичай розглядають як окремі джерела омонімії. Саме тому, вочевидь, визначальну роль в утворенні омонімії  відіграють фонетичні процеси.

До самостійних джерел омонімії також віднести розпад полісемії  слова, який в специфічних умовах китайської звукової системи майже в усіх випадках, принаймні в сучасній мові веде до появи омонімів. Дане джерело омонімії характерне як для односкладової, так і для двоскладової лексики сучасної китайської мови і є, як і фонетичні процеси, самостійним джерелом. Схоже до європейських та японської мов омоніми, які утворилися в результаті розпаду полісемії, можуть графічно диференціюватися [23,с.177].

Деякі китайські автори називають  джерелом омонімії давні односкладові слова. Односкладові слова давньокитайської мови в значній мірі використовуються в якості компонентів складних та похідних слів. Тому вони в першу чергу збільшують омонімію морфем. Омонімію серед слів у сучасній китайській мові збільшу та частина односкладової лексики давньокитайської мови, яка увійшла в сучасну мову та застосовується без будь-яких обмежень, а також такі давні слова, синтаксична самостійність яких обмежена в сучасній мові рамками однієї чи декількох конструкцій або рамками фразеологічного сполучення.

     Причина,  по якій давні односкладові  слова збільшують кількість омонімів, - це ті ж фонетичні процеси, які призвели до руйнування складної сполуки складів у давній мові і порівняно обмеженої кількості складів, які звучать однаково. З цієї точки зору слова давньої мови не самі по собі є джерелом омонімії, а лише настільки, наскільки їх звукові оболонки – склади піддалися дії відповідних фонетичних процесів.

     Роль іншомовних запозичень  як джерела омонімії в китайській  мові не настільки велика, як  наприклад, у кхмерській чи  японській мовах. По-перше, сама кількість фонетичних запозичень в китайській мові вкрай обмежена, по-друге, ті фонетичні запозичення, які все ж потрапляють до китайської мови, зазвичай багатоскладові та рідко мають слова, які мають таке ж звучання, серед власне китайський слів. Кількість омонімів в китайській мові збільшують ті запозичення, які потрапляють до китайської мови в односкладовій формі та передаються у китайській мові одним із представлених у ній складів. Тут також виявляє себе специфіка фонетичної організації китайської мови [21,с.16]

     Діалектна лексика  може бути джерелом омонімії  в сучасній китайській мові. Однак  за рахунок цього джерела відбувається  лише незначне поповнення односкладових  омонімів.

     В утворенні омонімів  беруть участь всі найважливіші  словотворчі процеси сучасної китайської мови: словоскладання (складання основ), афіксація, скорочення слів, конверсія [23,с.178].

    Специфіка словоскладання  як джерела омонімії в китайській  мові полягає в ступіні розповсюдженості  цього способу в утворенні  двоскладових лексичних омонімів. За цим способом утворена більшість двоскладових лексичних омонімів. Двоскладові омоніми при цьому можуть відрізнятися за повнотою омонімічного складу: у двоскладових омонімів може бути або одна спільна морфема поруч із іншими омонімічними морфемами, або усі морфеми у складі двоскладових омонімів омонімічні.

     Протягом вже дослідженої  історії свого розвитку китайська  мова була і залишається мовою  аморфною в сенсі відсутності  в ній флексії та аглютинації.  Оскільки у китайській мові  існує лише два словотворчі суфікси 子  та 儿, можна говорити, як ми вже зазначали раніше, про певну обмеженість словотворчих засобів даної мови. Саме з цієї причини з трьох можливих типів деривації – семантичної, морфологічної та синтаксичної – китайська мова в силу її типологічних особливостей могла використовувати лише два – семантичну деривацію, тобто розвиток в слові нових значень шляхом метафоричного та метонімічного переносу, та синтаксичну, тобто словоскладання (біномізація) та утворення стійких словосполучень [12,с.185].

     Лексичних омонімів  похідних слів в китайській  мові значно менше, ніж омонімів, утворених шляхом словоскладання. В їх утворенні беруть участь  найбільш продуктивні словотворчі  афікси та напівафікси китайської  мови. Значну частину омонімів, утворених таким шляхом, складають слова із суфіксом 子.

     Процеси словоскладання  та афіксації, які в однаковій  мірі забезпечували перехід до  двоскладової норми слова, не  змогли повністю подолати омонімію  в китайській мові, оскільки омонімія  складних слів та похідних слів базується на омонімії односкладових елементів.

     Оскільки омонімія  складних одиниць базується та  існує на основі односкладових  омонімічних одиниць, можна вважати,  що фонетичні процеси, які відіграли  важливу роль в утворенні односкладових омонімів, є непрямим джерелом появи двоскладових слів.

     У сфері афіксації  лише утворення похідних слів  за допомогою суфікса 儿за певних умов може бути джерелом омонімії, оскільки в результаті нарощування суфіксу 儿на односкладові морфеми у певних випадках стираються звукові відмінності, які існували раніше між цими повнозначними морфемами та утворюються нові односкладові омонімічні слова [21,с.17]

     Одним зі шляхів  утворення омонімії в китайській  мові є такий словотворчий  процес як скорочення слів, наприклад скорочення公交 від公共交通 громадський транспорт звучить однаково із工交.

     Самостійним  джерелом омонімії в китайській  мові, безумовно, є конверсія [18,с.56]. Роль конверсії як словотворчого методу серед двоскладових слів менш значна, ніж серед односкладових. Можна казати про певну зміну характеру явища конверсії протягом розвитку китайської мови. Про це свідчать, наприклад, дані про різну участь односкладових та двоскладових одиниць в утворенні різних типів конверсійних омонімів. Так, якщо з односкладового слова можуть по конверсії утворюватися не тільки два, а й три, і чотири різних слова, то від одної двоскладової одиниці, як правило, за конверсією утворюється лише одне слово. Подібна «багаточленна» конверсія серед односкладових слів в сучасній китайській мові відображає, вочевидь, певне положення односкладових слів у давньокитайській мові, коли одному складу була властива велика «функціональна ємність», якою не володіють двоскладові слова сучасної китайської мови.

Для односкладових слів, на відміну від двоскладових, характерна участь в тих типах конверсійних омонімів, з яких один омонім є повнозначним словом, а другий – службовим словом. Найбільшою продуктивністю відрізняється тип «дієслово - іменник», а серед різних частин мови найбільша активність в утворенні конверсії властива дієсловам. Більша частина конверсійних омонімів відноситься до розмовної мови та до лексики, яка використовується на радіо та телебаченні. Менш за все конверсія торкається тієї частини лексики, яка відноситься до спеціальних та наукових термінів, сленгу, табу тощо [18, с.58].

     Отже, проаналізувавши різноманітні джерела виникнення омонімії китайської мови та їх аспекти, ми змогли, перш за все, визначити, що омонімія односкладових лексичних одиниць походить з більшого розмаїття джерел у порівнянні із омонімією двоскладових одиниць. Джерелами останньої є лише два процеси із зазначених шести для омонімії односкладових лексичних одиниць. По-друге, шляхом зіставлення мір впливу різних джерел на формування лексичної омонімії в китайській мові ми дійшли висновку, що найбільшу роль у виникненні даного явища відіграють фонетична організація мови та фонетичні явища. Окрім прямого впливу, вони також є першопричиною виникнення деяких інших джерел, таких як розпад полісемії слова або словотворчі процеси. Певні фонетичні процеси мають двоякий вплив на явище омонімії: у різних мовних ситуаціях вони можуть або збільшувати її ступінь, або зменшувати. Безумовно, із розвитком мови характер усіх поданих вище явищ змінювався, тому вивчення джерел даного явища полягає насамперед у вивченні діахронічного аспекту мови, зокрема китайської, адже історія будь-якого мовного явища сучасної мови йде вглиб до процесів у прамові, які його зумовили.

РОЗДІЛ 2. Типологія омонімів та практичне застосування знань про омонімію при перекладі

2.1 Підходи до класифікації омонімів китайської мови

Головним завдання будь-якої науки є узагальнення та систематизація даних, отриманих під час практичного  дослідження. До цього часу, на жаль, не було створено загальної класифікації омонімів китайської мови із урахуванням усіх граматичних та лексичних ознак даних одиниць. Отже, створення такої класифікації стало метою другої частини нашого дослідження.

Перш за все, ми вирішили дослідити омоніми та класифікувати  їх за діахронічними критеріями. Отже, Горєлов [1984] подає таку класифікацію омонімів за походженням (етимологічну). В залежності від причин, які породжують омонімію лексичних одиниць, він виділяє дві етимологічні різновиди омонімів, існуючих в китайській мові: генетично споріднені омоніми та генетично роз’єднані омоніми.

Генетично споріднені омоніми  з’являються як природний результат  семантичного процесу, зумовленого  розвитком структури слова. Тому інколи їх називають невипадковими  омонімами. Вони етимологічно пов’язані, між ними існують генетичні відношення. Однак унаслідок повного розмежування колись пов’язаних між собою значень, яке позначило собою розпад полісемії, ці слова існують нині в мові у якості лексичних омонімів.

Виділяють наступні омонімічні пари, які виникли в результаті розпаду полісемії: 好хороший - 好дуже; 该слід - 该заборгувати; 副пара, комплект - 副помічник; 注вливати - 注примітка, коментар; 刻вирізати, гравірувати - 刻чверть години. В останньому випадку існує певний предметно-логічний зв’язок між різьбленням по металу та водяним годинником, який у давні часи виглядав як мідна посудина [5,с.118].

Генетично роз’єднані омоніми  виникають унаслідок нічим не зумовленого розпаду звукової оболонки одвічно різних лексичних одиниць, через що їх часто називають випадковими  омонімами. Вони не пов’язані етимологічно.

В китайській мові існує  багато слів, які відносяться до цього різновиду омонімів, наприклад: 冰лід - 兵солдат; 花квітка - 花витрачати; 吨тонна - 墩насип; 会могти - 会зібрання; 里子підкладка - 李子слива; 例子приклад - 栗子каштан; 形式форма - 形势ситуація.

Оскільки етимологічні зв’язки значень утворюються історично через низку мовних факторів та процесів, ми пропонуємо також розподілити омоніми відповідно до джерел їхнього походження. Як вже було значено у першому розділі роботи, джерелами омонімії односкладових одиниць є фонетичні, семантичні, словотворчі процеси, а також односкладова лексика давньокитайської мови, запозичення та вплив діалектної лексики [Хаматова, с. 15]. Отже, ми можемо розподілити односкладові омоніми згідно із зазначеними вище факторами на 6 видів. Що стосується двоскладової лексики, то до її джерел відносяться лише словотворчі процеси та розпад полісемії слова, отже ми відповідно можемо розподілити цей тип омонімів на два види.

В силу особливостей морфологічної  організації китайської мови суттєву  роль, як зазначає Горєлов [1984], також відіграє такий фактор, як кількісно-складовий склад лексичних одиниць. Односкладові та двоскладові омоніми, яким властиві їхні особливі структурні, а також функціонально-стильові якості, утворюють в сфері омонімічної лексики китайської мови два самостійних класи – односкладові та двоскладові омоніми.

Омонімія в китайській мові виникає та існує більшою  частиною в односкладовій лексиці, характерним для омонімії у китайській мові є також те, що вона властива більш за все розмовній мові[20,с.105].

Односкладові омоніми  властиві головним чином розмовному стилю. Вони також зустрічаються  у творах літературно-художньої  мови. Беручи до уваги велику кількість  омонімів цього класу, нескладно  навести приклади даного явища: 礼ритуал - 理справедливість, правота; 画картина - 话слово, мова; 坐сидіти - 做робити; 代епоха - 带мати при собі, нести; 省провінція - 省зберігати. Безумовно, наявність у сучасній китайській мові великої кількості односкладових омонімів перш за все пов’язана із фонетичної організації складу. У путунхуа нараховується 424 склади, з урахуванням тонової диференціації – 1324 склади. Оскільки межа складу в китайській мові, як правило, співпадає із межею морфеми або односкладового слова, остільки фонетична організація складу в китайській мові справляє вплив на появу та існування омонімів серед односкладових слів та морфем. Повторюваність складів за їх обмеженої кількості в мові дуже велика і є одною з найважливіших причин існування такого ступеню лексичної омонімії.

Таким чином, існування такої великої кількості односкладових омонімів пов’язане не лише із фонетичною організацією складу, але і з морфологічними особливостями китайської мови в цілому та передусім із тим, що складоподіл у китайській мові морфологічно значущий [11,с.89].

Двоскладових омонімів значно менше, ніж односкладових омонімів. Вони зустрічаються переважно в лексиці писемно-книжних стилів. Їх, зокрема, досить багато в термінологічній лексиці: 会话діалог - 绘画малювання, живопис; 树木дерева - 数目число; 先人пращур - 仙人небожитель; 司法юстиція - 私法приватне право;传票судова повістка -  船票квиток на пароплав. Велика кількість двоскладових омонімів у китайській мові об’єктивно пояснюється характером полісилабізму китайської мови, який за своєю суттю є складанням односкладових слів  у двоскладові. Оскільки ж число односкладових омонімів у китайській мові велике, то відповідно, при складанні таких омонімічних моносилабів з’являються омоніми полісилаби. Можна сказати, що омонімія складних одиниць виникає та існує в китайській мові на основі омонімії односкладових одиниць. Саме тому полісилабізм не ліквідував можливості появи омонімів серед багатоскладових слів [21,с.4].

Тим не менш, перехід до полісилабічного слова все ж завдав суттєвого впливу на омонімію китайської мови. Кількість двоскладових омонімів, у порівнянні із односкладовими омонімами, різко падає. Так кількість  двоскладових омонімів складає лише 6,9% від усього обсягу багатоскладової лексики [21,с.5].

Хаматова [1977] у результатах свого дослідження наголошує, що з переходом слова до полісилабічного складу у явищі омонімії китайської мови відбулися якісні зміни. Можна казати про те, що омонімія, наприклад, двоскладових слів якісно відрізняється від омонімії односкладових слів за цілою низкою моментів [21,с.6]. Такі зміни є наслідками процесу біномізації, однак причини його виникнення не мають ніякого відношення до процесу омонімії.