Організація і проектування фірми

Зміст: 

ТЕМА№1. ОРГАНІЗАЦІЯ СТВОРЕННЯ НОВОЇ ФІРМИ

• мотиваційна природа створення фірми;
• підприємницька ідея, джерела і методи пошуку;
• порядок створення нової фірми.

Практичне завдання, нарисуйте схеми:

• класифікація організацій;
• фактори, що впливають на організацію;
• зовнішній вплив на організацію;
• схема організаційної структури фірми.

ТЕМА №2. ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ФІРМИ

• загальна характеристика потенціалу фірми;
• структура потенціалу фірми;
• особливості формування потенціалу фірми.

Практичне завдання, нарисуйте схеми:

• ситуаційні фактори проектування фірми;
• основні типи ситуацій в залежності від характеру факторів зовнішнього середовища;
• вплив технологій на проектування організації;
• взаємозв’язок між стратегією та організаційними дизайном.

ТЕМА №3. ФОРМУВАННЯ ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОЕКТУВАННІ ФІРМИ.

• поняття і значення засобів виробництва;
• основні виробничі фонди і підвищення їх використання;
• оборотні фонди фірми, їх економія.

Практичне завдання, нарисуйте схеми:

• вплив орієнтації споживачів на проектування фірми;
• елементи побудови «організаційної будівлі»;
• типи департаментизації, що виділяються на основі напрямку групування;
• фактори, що впливають на визначення масштабу керованості.

Список використаної літератури. 
 
 

ТЕМА№1 ОРГАНІЗАЦІЯ СТВОРЕННЯ НОВОЇ ФІРМИ 

1. Мотиваційна природа створення фірми.

  Створення  власної фірми є результатом  роздумів і готовності до цього  потенційного засновника, його рішення  та певних практичних дій.

  Роздуми  засновника полягають у його  самооцінці власних можливостей,  та можливостей що створює ринкове середовище, і осмисленні можливого способу перетворення цих можливостей на конкретну справу.

  Створення  будь-якого підприємства спонукається  певними мотивами, природа яких  має складне, інколи суперечливе  походження. Засновниками підприємства можуть бути юридичні і фізичні особи, проте конкретним генератором, виконавцем і реалі затором є людина, конкретна особа.

   Діяльність людини спонукається, звичайно, одночасно кількома мотивами, з яких один - головний, провідний,  інші – підпорядковані.

   Мотиви можна розглядати к  складу ієрархічну побудову, що  складається з багатьох чинників: політичні – класові; суспільно-історичні – потяги, потреби, побудова держави; адміністративні – влада, управління; соціальні – потреби, інтереси, умови, рівень життя, сім’я, матеріальне стимулювання; психологічні – інстинкти, потреби,інтереси, емоції, моральне задоволення; корпоративні – матеріальні стимули, організація виробництва, конкуренція; організаційні – форми підприємства, організація виробництва і праці; економічні – матеріальні потреби, стимули, інтереси, незалежність, свобода; етичні – культурний рівень, незалежність.

   В теоретичному плані вихідною  позицією вирішення проблеми  є визнання того, що вся система  мотиваційних механізмів працює:

    - по-перше, лише тоді, коли вони  реалізовані;

    - по-друге, система мотивів має бути сприятливою для розуміння і складатися з чітко означених стадій. Зокрема, це пошук ресурсів, управління підприємством;

    - по-третє, мотиви корпорації  і окремого працівника повинні бути взаємозалежними і доповнювати один одного.

   В кожній фірмі, зорієнтований на досягнення конкретної мети успіх залежить, в основному, від сили мотиву до організації своєї справи.

   До системи мотивів на макрорівні  відносяться основні, що характеризують активізацію трудової діяльності безпосередніх працівників. Це, зокрема, відносини власності ( персоніфікація, приватизація землі і майна), влада, організація праці ( форми і системи), організація та управління виробництвом, система матеріального стимулювання праці.

   Особливе місце посідає група  мотивів, до якої можна віднести  прагнення влади. Ще з давніх-давен  помічено: будь-яка організація лише  тоді починає нормально діяти, коли має таку ієрархічну підпорядкованість, по якій може просуватися більшість працівників. Мотив влади є з одним найважливішим серед механізмів регулювання організаційної і виробничої діяльності. 
 

2. Підприємницька  ідея, джерела і методи пошуку.

   Започаткування фірми здійснюється  відповідно до певної технології створення бізнесу. Вона є специфічною для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності. Проте попри особливості економічного і правового середовища, специфіки сфери діяльності, існують і загальні проблеми, які необхідно вирішити засновнику підприємства. Однією з перших таких проблем є пошук підприємницької ідеї.

   Пошук привабливої ідеї бізнесу  це досить важке і відповідальне  завдання засновника, який має  віднайти в ідеї можливість  реалізувати свої знання і  здібності. На цьому важливому етапі започаткування власної справи виникає проблема – де і як шукати нову підприємницьку ідею.

   Джерела ідей можуть бути різними,  починаючи від спеціальних досліджень  і розробок. Проте найчастіше  вони надходять від:

• споживачів;
• фірм і підприємств, що працюють в цій сфері бізнесу;
• парламенту і уряду.

   Споживач є по суті вихідним  пунктом формування ідеї нового  продукту або послуги. Тому  слід вести пошук формальних  і неформальних способів виявлення  його думки це може привести  до ініціювання споживачем перспективної ідеї бізнесу.

   Детальний аналіз діючих фірм дає змогу знайти знайти нові можливості вдосконалення продукції, послуг тощо, обґрунтувати концепцію власного бізнесу.

   Діяльність парламенту і уряду,  періодичне оприлюднення її результатів також можна буде використати як джерело нових підприємницьких ідей.

   Власні або запозичені результати  досліджень і розбором є найбільш  плодотворним джерелом нових  ідей щодо бізнесової діяльності.

   В процесі пошуку і вибору  підприємницької ідеї необхідно оцінювати шанси на успіх при практичній їх реалізації. Оцінювати нової ідеї має бути комплексним. Тобто з різних точок зору:

• рівняння конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;
• наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;
• виробничих можливостей майбутньої фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;
• реальних можливостей залучення фінансових коштів;
• стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання;
• компетентності, досвіду і управлінських здібностей засновника і його команди.

   Наука і практика розробила  основні методи творчого пошуку  підприємницької ідеї: методи індивідуального  творчого пошуку, методи аналогії, метод інверсії, метод ідеалізації;  методи колективного пошуку, «мозковий» штурм, конференція ідей, метод колективного блокнота; методи активізації пошуку, метод контрольних запитань, метод фокальних об’єктів, метод морфологічного аналізу. 

3. Порядок створення  нової фірми

   Для створення нової фірми  необхідно пройти ряд обов’язкових етапів: на початковому етапі створення фірми визначається склад засновників і розробляються установчі документи: статут підприємства і договір про створення і діяльність підприємства з зазначенням його організаційно-правової форми. Поряд із цим оформляється протокол №1 зборів учасників товариства про призначення керівника і голови ревізійної комісії. Потім відкривається тимчасовий рахунок у банку, куди протягом 30 днів після реєстрації підприємства, повинно надійти не менше 50% статутного капіталу. Далі підприємство реєструється за місцем свого заснування в місцевому органі влади. Для державної реєстрації у відповідний орган подаються такі документи:

• заява засновника (або засновників) про реєстрацію;
• статут підприємства;
• рішення про створення підприємства( постанова зборів засновників);
• договір засновників про створення і діяльність підприємства;
• свідчення про оплату державного збору.

   Після завершення реєстрації  й одержання свідоцтва про  реєстрацію всі дані про нове  підприємство передаються у фінансові і податкові органи для включення його в державний реєстр. Тут підприємству присвоюється код.

   На заключному етапі створення  нового підприємства учасники  його повністю вносять свої  внески (частки), відкривають постійний розрахунковий рахунок у банку, підприємство реєструється в районній податковій інспекції, замовляє й одержує круглу печатку і кутовий штамп. З цього моменту підприємство функціонує як самостійна юридична особа.

   Якщо підприємство створюється  як акціонерне товариство, тоді  його фундатори здійснюють підписку на акції.

   При відкритій підписці фундатори  публікують оголошення про майбутню  підписку, у якому вказується: предмет,  цілі і терміни діяльності  майбутнього акціонерного товариства (АТ), склад фундаторів і дату  проведення установчої конференції, розмір статутного фонду, кількість і види акцій, їхню номінальну вартість, терміни початку і закінчення підписки на акції й інші необхідні дані. Ті, хто підписався на акції зобов’язані внести до дня скликання установчої конференції не менше 30% номінальної вартості акцій. Якщо ж всі акції розподіляються між фундаторами, то внесок повинен скласти не менше 50%.

   Повністю викупити акції акціонер  зобов’язаний не пізніше року  після реєстрації акціонерного  товариства.

   Потім проводиться установча  конференція. У її задачу входить рішення таких питань:

• про створення акціонерного товариства (АТ):
• затвердження статуту АТ:
• про розмір статутного фонду після завершення підписки на акції:
• вибір керівних органів АТ і ін.

   Після успішного завершення установчої конференції здійснюється реєстрація знову створеного акціонерного товариства і воно може починати функціонувати. 

Практичне завдання

Нарисуйте схеми: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ТЕМА  №2. ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ФІРМИ 

1. Загальна  характеристика потенціалу фірми

   Сучасний  економічний стан країни свідчить  про необхідність використання  нових теоретичних підходів, прикладного  інструментарію, які дають можливість  ефективно подати складним соціально-економічним  системам господарювання, певну  невизначеність динамічного ринкового середовища та дають змогу своєчасно адаптуватися до нього.

   Термін  “потенціал ” у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова “potentia” й означає “приховані можливості, які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю.

   Перехід  до нового механізму господарювання  значно підвищив актуальність  дослідження тих ринкових ознак  потенціалу, котрі якнайповніше  виражають поняття «потенціал  підприємства».

   Потенціал,  що об’єднує в собі як просторові, так і часові характеристики, концентрує одночасно три рівні зв’язків і відносин:

   По-перше,  він відображає минуле, тобто  сукупність властивостей, нагромаджених  системою в процесі її становлення  і таких, що зумовлюють можливість  до її функціонування та розвитку. У цьому плані поняття «потенціал» фактично набуває значення поняття «ресурс».

   По-друге,  він характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей. Це забезпечує розмежування реалізованих і нереалізованих можливостей. У цій своїй функції поняття «потенціал» частково збігається з поняттям «резерв».

   По-третє,  він орієнтується на розвиток (на майбутнє). Будучи єдністю  стійкого і мінливого станів, потенціал містить(як можливі)  елементи майбутнього розвитку.

   Рівень  потенціалу, характеризуючи наявний стан системи, обумовлений тісною взаємодією всіх трьох перелічених станів, що і відрізняє його від таких, на перший погляд близьких понять, «ресурс» і «резерв».

   Основний  зміст поняття «потенціал підприємства»  полягає в інтегральному відображенні поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага, максимально задовольняючи в такий спосіб корпоративні та суспільні інтереси.

   Потенціал  підприємства – це складна,  динамічна,полі структурна система.  Ця агломерація має певні закономірності  розвитку, від уміння використати які, вирішальною мірою залежить ефективність економіки, темпи та якості її зростання.

   Спираючись на основі характеристики потенціалу підприємства, можна стверджувати, що його модель визначається:

• обсягом та якістю наявних у нього ресурсів (кількістю зайнятих працівників, основними виробничими і невиробничими фондами або матеріальними запасами, фінансовими та нематеріальними ресурсами – патентами, ліцензіями, інформацією, технологією);
• можливостями керівників та інших категорій персоналу створювати певні види продукції, інакше кажучи, їхнім освітнім, кваліфікаційним, психологічним та мотиваційним потенціалом;
• можливостями менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (професійною підготовкою, талантом, умінням створювати й оновлювати організаційні структури підприємства);
• інформаційними можливостями, тобто можливостями підприємства генерувати і трансформувати інформаційні ресурси для використання їх у виробничій, комерційній та управлінській діяльності, та інші можливості.

   Разом  усі ці можливості створюють  сукупний (економічний та соціальний) потенціал підприємства, який стосовно аналогічного потенціалу будь-якого іншого підприємства відображає рівень його конкурентоспроможності. 
 

2. Структура потенціалу фірми

   Під структурною  системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найсуттєвіших,  стійких (інваріантних) зв’язків між елементами.

   Об’єктні  складові пов’язані з матеріально-речовою  та технологічно-особистністною  формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування.

   До них  належать: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

   Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

   Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий по потенціал є полі структурною системою. До його складу входять: потенціал землі та природно-кліматичні умови – можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності; потенціал основних фондів – наявні та скритні можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства; потенціал оборотних фондів – це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці ( сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів; потенціал нематеріальних активів – сукупність можливостей підприємництва використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб; потенціал технологічного персоналу – здатність робітників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

   Фінансовий потенціал – обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, що ними воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат. Головною складовою фінансового потенціалу є інвестиційний, тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення.

   Потенціал відтворення – це процес безперервного відновлення всіх його складових.

   Під потенціалом  відтворення слід розуміти сукупність  матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів  капіталу, які перебувають у розпорядженні  підприємства або можуть бути  додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

   Інформаційний  потенціал – це єдність організаційно-технічний  та інформаційних можливостей,  які забезпечують підготовку  й прийняття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

   Інформаційний  потенціал є найважливішою складовою  техніко-технологічної та управлінської бази сучасних підприємств. Розвинуті країни вже перейшли на новий постіндустріальний (інформаційний) рівень суспільного прогресу. Ефективне господарювання підприємств України, раціональне використання їхнього потенціалу неможливе без адекватного сучасним вимогам інформаційного забезпечення. У складі Інформаційного потенціалу можна окремо виділити інформаційно-обчислювальний потенціал, до якого належить комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно – економічних засобів і спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу виконання завдань управління підприємством у різних галузях людської діяльності. 

3. Особливості формування потенціалу фірми.

   При подальшому  дослідженні процесів формування  потенціалу сучасних підприємств необхідно зосередити увагу на ресурсному та галузевому аспектах. Вибір цих аспектів зумовлено такими міркуваннями:

1. галузевий розподіл підприємств є традиційними для нашої економіки;
2. ресурсна сегментація відображає найпоширеніший підхід до вивчення категорії «потенціал».

   Обидва  аспекти викладаються у діалектичній  єдності, що дає змогу по-новому  визначити галузі промисловості  та їхнє місце в народному  господарстві країни.

   В основу  аналізу галузевих особливостей  формування потенціалу підприємств  покладено специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, а також ринків збуту тощо.

   Залежно  від характеру споживання сировини  всі промислові підприємства поділяють на підприємства добувної та обробної промисловості. У свою чергу, добувну та обробну промисловість можна розділити на кілька великих галузей, що в системі створюють національну економіку. Так, наприклад, обробна промисловість включає машинобудування, чорну та кольорову металургію, легку, харчову промисловість тощо. Ці загальні галузі підрозділяють на низку менших підгалузей, які знову можуть бути в певний спосіб сегментовані. Наприклад, машинобудування включає верстатобудування, автомобілебудування, суднобудування і т.д. Верстатобудування включає групи підприємств, що спеціалізуються на виробництві токарних, шліфувальних верстатів тощо. Так само проводиться групування підприємств відповідно до будь-якого ключового фактора, що випливає з мети аналізу. 

Практичне завдання

Нарисуйте схеми: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ТЕМА  №3. ФОРМУВАННЯ ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОЕКТУВАННІ ФІРМИ. 

1. Поняття і  значення засобів виробництва.

   Основна  ознака фірми – наявність в  його власності, господарському  веденні або оперативному управлінні  засобів виробництва. Тому при  організації і проектуванні фірми  значна увага повинна приділятись  оптимальному оснащенню та раціональному  використанню засобів виробництва.

   Фірма  може виконувати свої функції  тільки при наявності засобів  виробництва у вигляді засобів  праці, предметів праці, тобто  основних і оборотних фондів.

   Предмети  праці – це ті матеріальні  фактори виробництва, на які  спрямована праця людини (вони служать об’єктом її застосування).

   Засоби  праці – це ті матеріальні  фактори виробництва, за допомогою  яких людина впливає на предмет праці, видозмінює їх і одержує готову продукцію (машини, двигуни, обладнання, пристрої, виробничі приміщення, трубопроводи, лінії електропередач тощо). Засоби праці фірма може використовувати ті, що є у власності, оренді, лізингу, тимчасовому використанні і ін..

   Предмети  і засоби праці – це засоби  виробництва за допомогою яких  люди створюють матеріальні блага.

   Засоби  виробництва в грошовому виразі  виступають у вигляді основних  і оборотних фондів. 

2. Основні виробничі  фонди і підвищення їх використання.

Одним із головним факторів інтенсифікації виробництва, зростання його ефективності є підвищення віддачі основних фондів. Від ступеня їх використання значною мірою залежить ефективність функціонування фірми в цілому. «економічні епохи різняться не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці,- писав К.Маркс».

   Найбільш значимою частиною поза обігових активів є основні засоби, що значаться на балансі фірми і знаходяться в експлуатації, у запасі, на консервації, а також здані в оренду іншим фірмам.

   Основні  засоби – це грошова оцінка  основних фондів як матеріальних  цінностей, що мають тривалий період функціонування. Таким чином, основні фонди – це частина засобів виробництва, що ціликом або частково зберігають свою натуральну форму протягом усього терміну експлуатації і вроздріб переносить свою вартість на продукцію, що відзначаються і відшкодовуються з накопиченого фонду амортизації.

   У залежності  від характеру участі основних  фондів у процесі розширеного  відтворення вони поділяються  на виборниці і невиробничі  фонди.

   Виробничі  основні фонди функціонують у  сфері матеріального виробництва, зношуються поступово, а їх вартість переноситься на виготовлений продукт частинами у міру використання. Поповнюються вони за рахунок капітальних вкладень.

   Невиробничі  основні фонди – житлові будинки,  дитячі і спортивні установи, інші об’єкти культурно – побутового обслуговування, що перебувають на балансі підприємства. На відміну від виробничих фондів вони не беруть участь у процесі виробництва і не переносять своєї вартості на продукт, що створюється. Вартість їх зменшується в процесі споживання. Фонди їх відшкодування не створюється. Відтворюються вони за рахунок національного доходу.

   Незважаючи  на те, що невиробничі фонди  не здійснюють безпосереднього  впливу на обсяг виробництва,  їх постійне збільшення нерозривно  пов’язане з поліпшенням добробуту працівників, що в кінцевому рахунку впливає на результати діяльності підприємств.

   Основні  виробничі фонди підприємств  – це величезна кількість засобів  виробництва, що відрізняються  цільовим призначенням і терміном  служби. Звідси виникає необхідність класифікації основних фондів за визначеними групами, що враховують специфіку їх виробничого призначення.