Організація як функція менеджменту
Зміст
Ведення……………………………………………………………
- Сутність функції організації……………………………………..4
- Основи теорії організації…………………………………………6
- Основи організаційного проектування………………………….13
- Типи організаційних структур управління……………………..22
- Управління організаційними змінами. …………………………25
Висновок…………………………………………………………
Список літератури…………………………………
Ведення
Функції менеджменту - це відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати певний вплив на управлінський об'єкт в цілях досягнення поставленої задачі.
Функції менеджменту підприємством, об'єднанням витікають із змісту виробничого процесу, визначаються об'єктом і складом вирішуємих задач. Вони визначають специфіку управлінської праці, тісно зв'язані з іншими категоріями науки управління: структурою, методами, технікою, кадрами управління, інформацією і управлінськими рішеннями.
Функції повинні мати чітко визначений зміст, опрацьований механізм здійснення і визначену структуру, в рамках якої завершується її організаційне відокремлення. Під змістом розуміють дії, які повинні здійснюватися в рамках конкретної функції.
- Сутність функції організації
В процесі вивчення цієї теми важливо, насамперед, усвідомити сутність трьох ключових категорій: "організація", "організаційний процес (діяльність)", "організаційна структура". Всі вони тісно пов’язані між собою, але не є синонімами.
Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.
Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.
Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є (докладніше вони розглядаються у третьому питанні лекції):
а) розподіл праці - розподіл
загальної роботи в організації
на окремі складові частини, достатні
для виконання окремим
б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) - департаменталізація;
в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень);
г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);
д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).
Організаційна структура в теорії управління визначається як абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації (рис.1.1).
Рис.1.1 Основні складові категорії "організаційна структура"
Під складністю розуміється те, як багато виразних ознак має організація. Чим глибше розподіл праці, чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління, тим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації.
Ступінь, у якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх робітників і є ступенем формалізації. Чим більше правил та регуляторів в організації, які вказують, що можуть робити співробітники, а що - ні, тим більш формалізованою є структура організації.
Централізація визначає місце, де переважно зосереджено право прийняття рішень. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою. Децентралізація означає, що право прийняття певних рішень передається з вищих рівнів управління на нижчі.
2. Основи теорії організації
За критерієм часу в розвитку теорії організації виділяють :
1) класичну (ієрархічну) теорію організації;
2) неокласичну ( поведінкову) теорію організації;
3) сучасну ( ситуаційну) теорію організації.
В основу класичної теорії
організації покладено
За Вебером ідеальна бюрократія має 5 наступних основних характеристик:
- високий ступінь розподілу праці - кожна операція повинна виконуватися спеціалістом;
- чітка управлінська ієрархія - кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;
- численні правила, стандарти та показники оцінки роботи - організація повинна розробити та встановити певний набір правил та стандартів, аби гарантувати певну єдність виконання робіт;
- "дух формальної безособовості" - менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих робітників;
підбір кадрів в організації має здійснюватися виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника
Сучасна теорія організації (ситуаційний підхід в теорії організації) розглядає організацію як відкриту систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого вовна має пристосуватися. На відміну від класичного та неокласичного підходів сучасна теорія грунтується на тому, що не існує найкращої, ідеальної структури або моделі до якої мають прагнути всі організації. Кращою структурою організації буде така, яка найбільш повно враховує вплив ситуаційних факторів, які характерні для даної організації.
До основних ситуаційних факторів, які впливають на формування організаційної структури сучасна теорія організації відносить такі:
- технологію;
- розміри організації;
- середовище;
- стратегію.
Технологія. У широкому розумінні технологія – це процес конверсії (перетворення) входів в організацію ( людських, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів) у виходи з організації (продукція, послуги, прибутки/збитки).
На початку 60-х років
група науковців під керівництв
Таблиця 2.1
Вплив типу використовуваної технології на вибір організаційної структури за Дж.Вудворд
Типи технологій | |||
Одиничне виробництво |
Масове виробництво |
Процесне виробництво | |
Структурні характеристики підприємств |
а) низька вертикальна диференціація б) низька горизонтальна диференціація в) низька формалізація |
а) середня вертикальна диференціація б) висока горизонтальна диференціація в) висока формалізація |
а) висока вертикальна диференціація б) низька горизонтальна диференціація в) низька формалізація |
Найефективніша структура |
органічна |
механістична |
органічна |
Недоліком класифікації технологій, запропонованої Дж.Вудворд є те, що її можна застосувати переважно для виробничих організацій.
Більш широку основу для класифікації технологій запропонував Ч. Перроу. Він розглядав технології крізь призму двох таких критеріів:
- ступінь мінливості завдань у роботі індивідуума;
- тип дослідних процедур для пошуку методів реагування на ці зміни (або ступінь, у якому проблема піддається аналізу).
Відповідно до цього (рис.2.1) Ч.Перроу виділив наступні технології: рутинну, інженерну, нерутинну, ремісничу.
Ступінь мінливості завдань
Рис.2.1. Класифікація технологій за Ч.Перроу
Ч. Перроу зробив такі висновки:
- якщо проблеми, які виникають в організації можна вивчити на системній основі з використанням логічного та раціонального аналізу, то слід використовувати рутинну та інженерну технологію;
- якщо проблеми, які виникають в організації не можуть бути вирішені раціональними методами, а вимагають використання інтуіції, передбачень, досвіду, то слід використовувати ремісничу та нерутинну технологію;
- якщо нові, незвичайні проблеми з’являються досить часто, для їх вирішення доцільно використовувати інженерну або нерутинну технології;
- якщо нові проблеми виникають порівняно рідко , то перевагу слід надавати рутинній або ремісничий технології.
Розміри організації. Вчені Астонського університету з Бірмінгему вивчали широке коло організацій з метою визначення впливу технології та розмірів фірми на її структуру. За результатами своїх досліджень вони прийшли до таких висновків:
- Технологія чинила сильний вплив на структурні характеристики тільки в малих фірмах.
- В крупних фірмах тісний зв’язок між технологією та структурою зникає. Сильніший вплив на структуру в цьому випадку чинили розміри організації.
Ключові аспекти впливу розміру організації на її структуру схематично можна представити так (див. ріс.2.2.):
Ріс. 2.2 Аспекти впливу розміру організації на її структуру
Середовище. Вплив середовища на організаційну структуру залежить від його наступних характеристик (Табл.2.2):
- складність середовища - визначається кількістю його компонент, які впливають на функціонування організації;
- динамічність середовища - характеризується кількістю змін середовища в одиницю часу та подібністю змін;
- невизначеність середовища - визначається кількістю інформації про компоненти та зміни в середовищі, а також якістю та визначеністю такої інформації.
Таблиця 2.2
Порівняльна характеристика
механістичної та органічної
структур Т.Барнса і Дж.Сталкера
Параметри |
Характеристики організаційних систем | |
механістична (закрита, стабільна) |
органічна (відкрита, адаптивна) | |
1. Загальне середовище |
спокійна |
турбулентна |
2. Передбачення змін середовища |
добра |
недостатня |
3. Технологія |
стабільна |
динамічна |
4. Вплив середовища на |
слабкий |
сильний |
5. Наголос в діяльності |
на виконання робіт |
на вирішення проблем |
6. Процес прийняття рішень |
піддається програмуванню |
не піддається програмуванню |
7. Загальноорганізаційні цінності |
ефективність, передбаченість, безпека, запобігання ризику |
результативність, адаптивність, сприйняття ризику |
8. Процедури та правила |
багато, часто формалізовані, письмові |
мало, часто неформальні |
9. Кількість ієрархічних рівнів |
багато |
мало |
Продовження таблиці 2.2
10. Джерело влади |
позиція в організаційній ієрархії |
рівень знань індивідуума |
11. Відповідальність |
визначена посадою |
приймається самим індивідуумом |
12. Міжособові взаємовідношення |
формальні |
неформальні |
13. Мотиваційні фактори |
нижчі рівні споживачів |
вищі рівні споживачів |
14. Стиль керівництва |
автократичний |
демократичний |
15. Зміст комунікаційних процесів |
безособова передача рішень та інструкцій |
поради та неформальне спілкування |
16. Процеси контролю |
використання правил і регуляторів |
міжособові контакти, переконання та підтримка |
Стратегія. Вплив стратегії на організаційну структуру досліджувався багатьма вченими і перш за все Альфредом Чандлер та Генрі Мінцбергом (Табл.2.3).
Таблиця 2.3
Принципи класифікації організацій за Г.Мінцбергом
Критерії класифікації організації |
Параметри критеріїв |
1. Основний механізм координації
(підхід, який використовується для
координації організаційної |
1.1. Пряме управління (одна людина несе відповідальність за роботу інших) 1.2. Стандартизація робочих 1.3. Стандартизація виходу (координація
шляхом визначення кінцевих 1.4. Стандартизація знань ( 1.5. Взаємна узгодженість (робота
координується через неформальн |
Продовження таблиці 2.3
2. Ключова частина організації
(частина організації, яка |
2.1. Стратегічна верхівка (вищий менеджмент) 2.2. Оперативна база (робітники, які реально виконують завдання організації) 2.3. Середня лінія (середній та нижчий менеджмент) 2.4. Техноструктура (інженерний персонал і працівники функціональних підрозділів) 2.5. Штат, що обслуговує (підрозділи, які забезпечують операційну діяльність) |
3. Тип децентралізації (спосіб
розподілення влади в |
3.1. Вертикальна децентралізація 3.2. Горизонтальна децентралізація 3.3. Селективна децентралізація |
Використовуючи таку
класифікацію, Г.Мінцберг виділив
п’ять основних форм організаці
Таблиця 2.4
Типи організаційних структур за класифікацією Г.Мінцберга
Структурна конфігурація (тип структури) |
Основний механізм координації |
Ключова частина організації |
Тип децентралізації |
1. Проста структура |
Пряме управління |
Стратегічна верхівка |
Вертикальна та горизонтальна централізація |
2. Машинна бюрократія |
Стандартизація робочих |
Техноструктура |
Обмежена горизонтальна |
3. професійна бюрократія |
Стандартизація знань |
Оперативна база |
Вертикальна та горизонтальна децентралізація |
4. Дивізіональна форма |
Стандартизація виходів |
Середня лінія |
Обмежена вертикальна |
5. Адхократія |
Взаємне узгодження |
Штат, що забезпечує |
Вибіркова децентралізація |
- Основи організаційного проекту
вання
З практичної точки зору реалізація функції організації, тобто процес організаційного проектування, складається з взаємопов’язаних етапів. Розглянемо кожен з них більш докладно.
1.Розподіл праці – це процес розподілення загальної роботи в організації на окремі завдання, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей. Фактично це є спеціалізацією.
З практичної точки зору спеціалізація означає з’ясування сутності та змісту кожної роботи в організації. Цей процес називається проектуванням робіт в організації та має такі конкретні результати:
- специфікації робіт;
- посадові інструкції;
- кваліфікаційні характеристики.
Процес проектування робіт складається з двох стадій:
а) аналіз робіт (аналіз виробничих операцій);
б) власне проектування робіт.
Проектування робіт – це процес визначення обсягів та змісту кожного виду робіт в організації.
До основних методів перепроектування робіт належать (Рис.3.1):
1) Ротація робіт – переміщення
робітників через певні
2) Формування робочих модулів – ротація у відносно короткі проміжки часу, наприклад, впродовж одного робочого дня.
3) Розширення роботи (JOB ENLARGEMENT) - означає горизонтальне розширення даної роботи за рахунок збільшення кількості операцій, які виконуються в її межах, та частоти повторення циклу роботи. Розширення робіт означає їх диверсифікацію.
Рис. 3.1 Методи перепроектування робіт в організації
4) Збагачення роботи (JOB ENRICHMENT) - це процес поглиблення роботи, підвищення її змістовності. Процес збагачення роботи розширює її вертикально шляхом:
5) Використання альтернативних
графіків роботи. Найчастіше тут
використовуються такі
а) “стиснутий робочий тиждень” (програма 4-40, тобто 4-добовий 40-годинний робочий тиждень);
б) “гнучкий час” (робітник має відпрацювати певну кількість годин в тиждень, але він має можливість в певних межах змінювати години початку та закінчення робочого дня).
На практиці в процесі перепроектування робіт досить часто використовується інструмент, який отримав назву “Модель характеристик роботи” Р. Хекмана (МХР).
Згідно з МХР, будь-яку
роботу в організації можна
Рис.3.2 Модель характеристик роботи Р.Хекмана
- сполучання навичок – це ступінь, у якому робота вимагає варіювання різних дій так, аби робітник мав можливість використовувати декілька своїх різних навичок та здібностей;
- визначеність завдання – це ступінь, у якому робота в цілому вимагає завершеності, та ступінь, у якому можна ідентифікувати окремі частини роботи;
- значущість завдання – це ступінь, у якому дана робота впливає на роботу інших співробітників організації;
- самостійність (автономність) – це ступінь, у якому робота забезпечує реальну свободу дій (незалежність) робітника щодо встановлення графіку роботи та процедур її виконання;
- зворотній зв’язок – це ступінь, у якому робота вимагає отримання чіткої інформації про ефективність її виконання.
2. Департаменталізація – це процес групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи організації (бригади, групи, сектори, відділи, цехи, виробництва тощо).
Відповідно до принципу, який покладено в основу групування видів діяльності, розрізняють декілька базових схем департаменталізації (Рис.3.3.):
- функціональну департаменталізацію – за основними функціями управління в організації;
- продуктову департаменталізацію – за окремими видами продуктів, що виробляються фірмою;
- територіальну департаменталізацію – за географією фізичного розташування окремих підрозділів фірми;
Кожний із зазначених
способів групування обумовлює
виникнення проблем
Рис.3.3 Способи групування структурних одиниць в організації
3. Делегування повноважень – це процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.
Делегування повноважень охоплює:
- передавання повноважень (надання підлеглому обмеженого права приймати рішення, використовувати ресурси і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання поставлених завдань);
- прийняття відповідальності (прийняття підлеглим зобов’язань виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх задовільне вирішення);
- підзвітність (це вимога до підлеглого, який, використовуючи свої повноваження, має усвідомлювати наслідки своїх дій і повідомляти про них своєму безпосередньому начальнику).
Делегування призводить до позитивних наслідків за умови зваженого узгодження цих трьох складових, які утворюють "піраміду управління" (Рис.3.4).
Рис.3.4. “Піраміда управління”
Повноваження, що передаютья підлелим, бувають трьох типів: лінійні; штабні; функціональні.
Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються від начальника безпосередньо йому підлеглому і далі іншим підлеглим. Делегування лінійних повноважень утворює ієрархію рівнів управління в організації. Така ієрархічна побудова називається "скалярним принципом організації". Отже, повноваження лінійного керівника знаходяться у прямому ланцюгу команд від вищого керівника до виконавця.
Штабні повноваження (апаратні, адміністративні) – це повноваження, що передаються особам, які здійснюють консультативні, обслуговуючі функції щодо лінійних керівників. Повноваження штабного керівника пов’язані з експертизою, підготовкою рекомендацій, підтримкою лінійних керівників. Сутність штабних посадових зв’язків полягає у їх дорадчому характері.
Функціональні повноваження - це повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників. Іншими словами, функціональні повноваження дають право контролю за окремими видами діяльності інших підрозділів.
4. Діапазон контролю. Внаслідок делегування повноважень в організації виникає кілька організаційних рівнів управління. Кількість організаційних рівнів визначається кількістю співробітників організації безпосередньо підлеглих одному керівникові.
Діапазон контролю – це кількість робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові.
Проблема постає в визначенні оптимального числа підлеглих.
Для усвідомлення проблеми визначення діапазону контролю часто використовується теорія зв’язків “підлеглий-керівник”, запропонована французьким консультантом з управління В.А. Грейкунасом (1933р.).
За теорією Грейкунаса існує 3 види посадових зв’язків “підлеглий-керівник” :
- прямий одиничний зв’язок (керівник-підлеглий);
- прямий груповий зв’язок (керівник-можливі групи підлеглих);
- перехресний зв’язок (зв’язки між підлеглими).
На практиці у вирішенні проблеми діапазону контролю в сучасних умовах домінуючим є ситуаційний підхід. Згідно до ситуаційного підходу кожна управлінська ситуація характеризується великою кількістю змінних, які і не дозволяють стверджувати, що існує оптимальна кількість підлеглих, якими менеджер здатний ефективно керувати. Отже, з практичної точки зору у кожному конкретному випадку скоріше слід шукати причини, які обмежують діапазон контролю, ніж передбачати, що існує його загальноприйнята кількісна межа (Табл. 3.1).
З іншого боку
розрізняють два види норми
керованості (діапазону
- норму на нижчих рівнях управління;
- норму на вищих рівнях управління.
Таблиця 3.1
Порівняльна характеристика високої та плоскої структур організації
Тип структури |
Переваги |
Недоліки |
Галузь застосування |
Висока |
простота, чіткість взаємодії, надійний контроль, більш щільне керування |
збільшення кількості |
керування роботами, які вимагають жорсткого контролю; роботи з частими змінами |
Плоска |
швидке проходження інформації та рішень, незначна кількість менеджерів, задоволеність підлеглих своєю роботою |
виконавці легко виходять з-під контролю |
роботи ідентичні для багатьох виконавців |
5. Механізми координації. Аби організація функціонувала як єдиний організм, необхідно налагодити взаємодію між створеними організаційними одиницями та окремими виконавцями. Це досягається шляхом створення механізмів координації.
Координація робіт – це процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.
Координація роботи здійснюється:

- Організація як функція управління
- Організмовий рівень функціонування екосистеми
- Організована злочинність
- Організована нелегальна міграція як різновид організованої злочинності в Україні
- Організування як загальна функція менеджменту
- Органістична теорія Г. Спенсера
- Органіція робочого місця та ергономічне забезпечення бухгалтерського обліку
- Організація у системі менеджменту персоналу
- Організація фінансів, кредитна і податкова системи в сфері аграрного бізнесу
- Організація фінансового контролю в Україні
- Організація харчування
- Організація цивільної оборони на об'єктах господарської діяльності
- Організація як відкрита динамічна система
- Організація як відкрита динамічна система