Організація як відкрита динамічна система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНТИТУТ»

Кафедра математичного моделювання економічних систем

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни  «Менеджмент»

 

на тему «Організація як відкрита динамічна система»

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи УК-01

Жовтан Вероніка Анатоліївна

Перевірила:

Григорська Наталія Миронівна

 

Київ – 2012

 

 

 

 
ВСТУП

 

Актуальність теми. Відкрита система визнає динамічну взаємодію з навколишнім світом. Організації одержують свою сировину і людські ресурси саме з навколишнього світу. Вони залежать від стану економіки, міжнародних подій, науково-технічного прогресу, а також від клієнтів і замовників із ззовні, що споживають їхню продукцію. Сьогодні багато дослідників відносять організацію до закритої системи. Як правило, вони, розглядаючи окремі структурні одиниці організації та займаючись проблемами управління і застосування владної дії керівників і підлеглих, лише частково враховують вплив зовнішнього оточення, не замислюючись про те, що організація є його невід'ємною частиною. Але у разі підходу до організації як до закритої, самодостатньої системи, вплив зовнішнього оточення враховується у вигляді дії окремих чинників, що обурюють і навіть змінюють внутрішню структуру організації. Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього середовища. Підходи ж, які розвивали ранні школи, не могли задовольнити всі ситуації, оскільки в них припускалось, що організації являються закритими системами. Вони не розглядали середовище в якості важливої змінної в управлінні, можливо саме тому і досі панують розбіжності у тому, до якої ж системи належать організації.

Розуміння того, що організації представляють собою складні відкриті системи, які складаються з декількох взаємозалежних підсистем, допомагає пояснити, чому кожна з управлінських шкіл виявилася прийнятною лише в обмежених межах. Кожна школа прагнула зосередити увагу на якійсь одній підсистемі організації. Біхевіорістская школа в основному займалася соціальною підсистемою. Школи наукового управління і науки управління - на технічними підсистемами. Отже, вони часто не могли правильно визначити всі основні компоненти організації. Жодна зі шкіл серйозно не замислювалася над впливом середовища на організацію. Пізніші дослідження показують, що це дуже важливий аспект роботи організації. Зараз широко поширена точка зору, що зовнішні сили можуть бути основними детермінантами успіху організації, які зумовлюють - який із засобів арсеналу управління може бути придатним і, найімовірніше, успішним.

Можна сказати, що актуальність даної теми полягає в тому, що вона розкриває зміст поняття організації як відкритої соціально-економічної системи, розширяє знання про діяльність підприємства, його залежність від зовнішнього середовища.

Мета: Ознайомитися детальніше з поняттям організація, дослідити її зв’язки з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Завдання: Довести, що організація є відкритою динамічною системою. Визначити проблеми розвитку діяльності організації як відкритої системи. Проаналізувати життєві цикли організації.

    1. Сутність, поняття організації, її ознаки та різновиди
      1. Поняття та сутність організації

Поняття організація має кілька трактувань. Організація - це група людей з усвідомленими загальними цілями. Організація - специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і (або) послуг.

Вітчизняні економісти терміном «організація» найчастіше позначають складне виробниче утворення, сформоване із виробничо самостійних, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств.

У зарубіжній літературі це поняття розглядають набагато ширше. Наприклад, в американському менеджменті організація визначається як «група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей». Таке трактування дає змогу розглядати проблематику організацій комплексно - від дослідження причин виникнення і організаційного оформлення до побудови ефективних організацій (вибору оптимальних організаційних форм і структур, проведення організаційних змін тощо).

Зважаючи на принцип внутрішнього життя, сукупність організацій як соціальних утворень можна класифікувати на формальні і неформальні.

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Формальна організація не може існувати за відсутності в її складі індивідів, які спілкуються між собою, мають спільну мету, є учасниками групових дій.

Неформальна організація ґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв'язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп (до 10 осіб). Соціальні взаємодії у неформальній організації не мають загальної або свідомо координованої спільної мети.

      1. Ознаки організації

Головною ознакою організації вважається саме наявність мети, до досягнення якої прагнуть її члени. Загальна мета організації утворює фундамент для розробки стратегії розвитку та встановлення ключових цілей за таких найважливіших функціональних підсистем організації, як маркетинг,виробництво, НДР (науково-дослідні розробки), персонал, фінанси,менеджмент. Кожна з цих підсистем реалізує свої цілі, які логічно випливають з місії, як загальної мети організації.

Іншою ознакою організації є її відособленість, що виражається в замкнутості внутрішніх процесів, яка забезпечує наявність кордонів, що відокремлюють організацію від зовнішнього оточення. Ці кордони можуть бути «Прозорими» або «непрозорими», матеріальними у вигляді стін і зборів або «Ідеальними», які базуються на різного роду приписи та заборони щодо тих чи інших дій.

 Третьою ознакою організації можна вважати здійснення її діяльності на основі принципу саморегулювання, який передбачає можливість в певних рамках самостійно вирішувати ті чи інші питання організаційного життя і по-своєму з урахуванням конкретних обставин реалізовувати зовнішні команди.

Організацію характеризують такі риси:

  • множина осіб або суборганізацій;
  • певна структура і порядок взаємодії між її складовими та співробітниками;
  • поділ праці;
  • загальні, взаємоузгоджені прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей;
  • ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності;
  • замінність персоналу (організація не зникає, якщо хтось піде, а інший вступить до неї);
  • виключність щодо навколишнього середовища, яка виявляється в особливому ритуалі вступу до організації, ознаках належності до неї, символах, титулах, традиціях тощо, доступних лише належним до організації.
      1. Структура організації

Внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації містить п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує виробничий цикл і потребує уваги керівництва.

Ціль - це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Під час процесу планування керівництво розробляє цілі і доводить їх до відома членів організації.

Організація може мати різноманітні цілі. Бізнесова організація зосереджена на створенні певних товарів в рамках специфічних обмежень - за витратами і отриманим прибутком. Відповідно, цілі - рентабельність (прибутковість) і продуктивність. Для цього необхідна координація зусиль у таких галузях, як частка ринку, розробка нової продукції, якість послуг тощо. Державні органи не мають на меті отримання прибутку, але витрати їх хвилюють. Звідси, їх цілі - надання конкретних послуг в межах певних бюджетних обмежень. При виконанні більшу увагу будуть приділяти соціальній відповідальності.

 Цілі підрозділів  повинні робити внесок у цілі організації і не суперечити їм.

Найрозповсюдженіші цілі організацій:

  1. зростання доходів;
  2. збільшення обсягів виробництва та продажу;
  3. збільшення частки ринку;
  4. зниження собівартості;
  5. підвищення якості продукції;
  6. підвищення конкурентоспроможності;
  7. розширення номенклатури та поліпшення якості товарів послуг;
  8. поліпшення обслуговування клієнтів;
  9. підвищення продуктивності праці;
  10.   соціальна відповідальність;
  11. добробут найманих працівників.

 Як вже зазначалось, формальна організація складається  з декількох рівнів управління  і підрозділів (функціональних областей), таких як маркетинг, виробництво, навчання персоналу чи планування  фінансів.

 Структура організації - це логічні взаємовідносини  рівнів управління та функціональних  областей, побудовані у формі, яка  дозволяє ефективно досягати  цілей організації.

 Існує дві основні  концепції відносно до структури: спеціалізований розподіл праці та сфера контролю.

 Майже у всіх організаціях  має місце розподіл праці по спеціалізованих лініях - по горизонталі. Спеціалістів групують разом в межах функціональної області.

 Вертикальний розподіл  праці, тобто відокремлення роботи  по координації від безпосереднього  виконання завдань, дає ієрархію  управлінських рівнів. Кількість  осіб, підлеглих одному керівнику, є сферою контролю.

 Завдання - це робота, серія робіт або частина роботи, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику, що її займає.

 Характеристики завдань полягають у тому, що вони традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією.

 Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди, інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, заздалегідь  заплановані. Люіс Дейвіс резюмує:

"Технологія - це поєднання  кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях".

 Всі типи технологій  поділяються на три категорії:

1) одиничне, дрібносерійне, або індивідуальне виробництво;

2) масове або багатосерійне  виробництво;

3) безперервне виробництво.

 Існує ще одна класифікація  технологій:

1) багато ланцюгові технологи - характеризуються серією взаємозалежних  завдань, які повинні виконуватись  послідовно;

2) посередницькі технології - характеризується застосуванням спеціальних прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в конкретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму).

 Відносно персоналу  організації та її кадрового потенціалу необхідно передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситуації. З цією метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної діяльності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точку зору тощо.

 Всі внутрішні зміні  взаємозв'язані. Зміни однієї з них певною мірою впливають на всі інші.

Організаційні процеси відрізняються соціальною сутністю, а взаємодія членів організації через організаційні процеси для досягнення єдиної спільної мети має бути чітко збалансованою.

Організації створюються й існують внаслідок того, що задана ціль не може бути досягнута однією людиною або навіть групою людьми, які працюватимуть незалежно та некоординовано. Менеджери займаються організаційною діяльністю, щоб виконати три речі:

  • процес організації підвищує ефективність і якість роботи. Тільки в процесі організації можуть бути створені умови для досягнення синергії (спільної, об’єднаної та знеособленої енергії двох або більше людей, направленої на досягнення єдиної для всіх цих людей мети). Групи людей, які ефективно працюють разом, можуть зробити набагато більше, ніж якби вони працювали по одному;
  • потреба в процесі організації зумовлена необхідністю встановлення відповідальності. Будь-які зусилля людей більш ефективні, коли вони розуміють свої специфічні обов’язки, добре орієнтуються у предметі своїх зобов’язань. Крім того дуже важливо, щоб кожна особа, знала перед ким вона має звітувати і хто буде доручати їй роботу та контролювати її виконання. Корисно також, щоб кожен робітник був ознайомлений зі структурою влади в організації. Взаємовідносини різних органів влади повинні бути зрозумілими всім, починаючи від робітників, що знаходяться на найнижчому щаблі організаційної піраміди, й закінчуючи вищим керівництвом;
  • полегшення комунікацій. Формальна комунікація прямо слідує за структурою влади в організації. Так, коли людина знає, хто її керівник і якими підлеглими керує вона, то формальні лінії зв’язку встановлюються у двох напрямках. Цей процес охоплює всіх, тому існує комунікаційна лінія, що проходить згори до низу через усю організацію.

Особливістю суті організаційної та організаційної-виробничої системи є те, що перш за все її елементами виступають люди і “машини”. Крім того, виявляється, що більшість подібних систем перетворює одну множину ресурсів-вхід (матеріали, гроші) в іншу (товари, послуги). Тому така система звичайно включає чотири елементи: люди, машини, матеріали й гроші.

Суттєвим в організаційній системі є те, що елементи мають бути взаємопов’язаними (взаємозалежними, взаємодіючими). Найрізноманітніші частини можуть бути об’єднані в “ціле”, але це “ціле” ще не система, доки не сформовано деякий дієвий організм. Будь-яка система може розглядатися як підсистема деякої крупнішої системи. Так карбюратор є підсистемою автомобільно двигуна і підсистемою самого автомобіля. Система перебуває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем як сукупність усіх елементів. Зміни властивостей останніх впливають на систему, а також на ті об’єкти, чиї властивості змінюються в результаті поведінки системи.

Життя будь-якої організації зводиться до двох груп процесів, спрямованих на її підтримку: процесам функціонування і процесам розвитку.

 Під функціонуванням  можна розуміти діяльність організації, безпосередньо пов'язану зі збереженням  її як цілого на основі постійної  підтримки сформованих відносин  і зв'язків, обміну ресурсами, енергією  та інформацією як всередині  себе, так і з зовнішнім середовищем. У процесі ж розвитку для цього створюються необхідні умови шляхом перетворення організації та її окремих елементів відповідно до вимог внутрішнього і зовнішнього середовища. У результаті таких постійних перетворень і переходу до нового якісного стану організація відновлює порушену в результаті накопичення змін внутрішню і зовнішню рівновагу, без якої її нормальне функціонування неможливе.

 У процесі розвитку  організації відмирають колишні елементи і зв'язки, і виникають нові, більшою мірою відповідні зміненим умовами. У залежності від характеру останніх розвиток може бути не тільки прогресивним, але нейтральним або навіть регресивним. Організаційний розвиток являє собою систематичне планомірне вдосконалення окремих сторін діяльності організації, що знаходить вираз у регламентації функцій окремих підрозділів та працівників; впорядкування в часі і просторі трудових, виробничих, соціальних, управлінських процесів та їх взаємодії.

      1. Різновиди організацій

Організації можуть бути юридичними та фізичними особами.  Організація може набути статус юридичної особи, якщо вона створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Це стосується не тільки господарських організацій, а й громадських та релігійних, які згідно з чинним законодавством повинні зареєструватися, а після цього набувають статус юридичної особи. Але відсутність статусу юридичної особи само по собі не перешкоджає діяльності інших організації, якщо їхня діяльність без державної реєстрації не порушує закон. Прикладом організації, яка не є юридичною особою, може бути авторський колектив, тобто колектив осіб, які спільно (у співавторстві) створили твір. Чинне законодавство не вимагає від них зареєструватися.

Вид організацій

  1. За метою й характером діяльності – комерційні та некомерційні;
  2. За форою власності майна – приватні, колективні, державні;
  3. За правовим статусом і формою господарювання – одноосібні, кооперативні, господарські товариства;
  4. За галузево-функціональним видом діяльності – промислові, сільськогосподарські, будівельні, торговельні, банківські та ін.;
  5. За розміром та чисельністю працівників – великі, середні та малі.

Найбільш важливою серед наведених ознак є класифікація організацій за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини. Воно відповідає за свої зобов'язання усім своїм майном чи капіталом. Таке підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філія іншого. Форму одноосібних мають здебільшого підприємства з невеликою кількістю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян, створені з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного члена колективу в діяльності, використання власного або орендованого майна.

Господарські товариства являють собою об'єднання підприємців з певною залежністю від характеру інтеграції осіб чи капіталу, а також мірою відповідальності за свої зобов'язання. До них належать:

  • повні;
  • з обмеженою відповідальністю;
  • командитні;
  • акціонерні.
  •  
    1. Модель організації як відкритої системи, керуюча та керована підсистеми

Розрізняють системи відкриті та закриті. Поняття закритої системи породжене фізичними науками, де розуміють, що система є самодостатньою. Її головна характеристика в тому, що вона істотно ігнорує ефект зовнішнього впливу.

Відкрита система визнає динамічну взаємодію з навколишнім світом. Організації одержують свою сировину і людські ресурси з навколишнього світу. Вони залежать від клієнтів і замовників із зовнішнього світу, що споживають їхню продукцію. Банки, які активно взаємодіють із навколишнім світом, використовують депозити, обертають їх у кредити та інвестиції, використовують отриманий прибуток для підтримки самих себе, розвитку, виплати дивідендів і сплати податків.

Ступінь розмежування відкритої чи закритої систем змінюється в рамках систем. Відкрита система може стати більш закритою, якщо контакти з оточенням зменшуються згодом. У принципі можлива і зворотна ситуація.

Однією з важливих особливостей організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем та суттєва залежність від останнього, що проявляється у необхідності одержання ресурсів для свого функціонування і розширення кола своїх споживачів, що використовують результати діяльності організації. Організація не може залишатися ізольованою, їй необхідно взаємодіяти з іншими системами (суспільними організаціями, постачальниками, замовниками, вищими органами управління, профспілками тощо) для забезпечення умов існування та розвитку.

Отже, організація є цілісною відкритою системою, яка багатьма зв'язками з'єднана з зовнішнім та внутрішнім середовищем.

На організацію впливає значна кількість зовнішніх факторів, які поділяться на дві групи: фактори непрямої та прямої дії.

Фактори непрямої дії  є такими, що впливають на діяльність організації не безпосередньо, а опосередковано, тобто через певні механізми та відносини. Група факторів непрямої дії включає: технологічний, економічний, політико-правовий, соціально-культурний, міжнародний і природний фактори.

Фактори прямої дії  є такими що безпосередньо впливають на діяльність організації. До них відносять споживачів послуг, представників суміжних галузей, конкурентів, контактні аудиторії та постачальників.

З погляду системного підходу до організації як соціально-економічної системи існують такі їх системоутворюючі фактори та властивості:

  1. організації є цілісними системами;
  2. організації складаються з окремих підсистем, що є їх складовими;
  3. наявність спільної головної мети для всіх компонентів та підсистем організації;
  4. підпорядкування цілей кожного компонента спільній меті системи та усвідомлення кожним виконавцем своїх завдань і загальної мети;
  5. виконання кожним елементом своїх функцій, зумовлених поставленими завданнями;
  6. відношення субординації та координації між компонентами системи (тобто ієрархічний принцип будови й управління);
  7. наявність зворотного зв'язку між керуючою та керованою підсистемами;
  8. суттєва залежність від зовнішнього середовища.

Велике значення має і той факт, що хоча організація і залежить цілком від зовнішнього середовища, довкілля, це, як правило, знаходиться поза межами впливу менеджерів.

Дослідження показують, що великі та складні організаційні системи мають тенденцію до подальшого росту й розширення. Вони одержують визначений запас міцності, що виходить за межі забезпечення тільки виживання. Багато підсистем у рамках системи мають можливість одержувати енергії більше, ніж потрібно для виробництва своєї продукції. Вважається, що стабільне положення застосовується до простих систем, але на більш складному рівні воно стає одним з факторів збереження системи через ріст і розширення.

Кожна організація виступає як відкрита система і характеризується певними рисами і властивостями:

    • Система складається з деякої кількості частин, які називаються елементами;
    • Компоненти системи зв'язані між собою;
    • Форма зв'язку організаційно закріплена в структурі;
    • Компоненти впливають один на одного своїм перебуванням у системі і виходом з неї, що є результатом взаємного впливу і взаємодії з навколишнім середовищем;
    • Зміни, що відбуваються в результаті взаємодій, називаються процесами;
    • Система - цілісність, що виявляє властивості і виникає тільки в результаті взаємодії її компонентів;
    • Властивості системи, на підставі яких її можна ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему;
    • Представлено явищами, утвореннями, що, не будучи частиною системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи;
    • Система - це концепція, особлива форма якої відбиває цілі та цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію.

Керування пов’язане з формуванням процесів, які визначають цілеспрямовану поведінку системи в рамках наявного ресурсу; при цьому незмінними залишаються інформаційний і морфологічний описи (у відношенні елементного складу). Зовнішнє керування здійснюється з боку іншої системи або середовища, а внутрішнє керування відбувається з боку однієї з підсистем, тому розрізняють керуючу і керовану підсистеми.

Керуюча підсистема (суб'єкт управління) - сукупність органів управління і управлінських працівників з певними маштабами своєї діяльності, компетенцією і специфікою виконуваних функцій, а також сукупність методів управління з допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Керована підсистема (об'єкт управління) - сукупність ресурсів і орг.екон-х умов, що супроводжують відтворювальні процеси на підприємстві (в об'єднанні). Дана підсистема характеризується рухом виробничих засобів. Становить єдність підсистем нищого порядку: технічна (сукупність засобів праці); технологічна (сукупність ек-х зв'язків між елементами системи). Соціально-економічна система - людино-машинна система, яка має чітко виражену стохастичну (випадкову, імовірну) природу, процеси і явища  в якій не можна точно передбачити. Основні характеристики: невизначеність (зовнішні і внутрішні фактори); ієрархічна структура; потенціальні системи (можливість нарощувати ефективність); підпр-во (відкрита система); чутливість, стійкість, швидкість реакції; не можна точно визначити зворотні зв'язки. Тобто керуюча система  включає елементи, які забезпечують процес управління організацією, керована ж система включає елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Характерною рисою керованої системи є її здатність змінювати поведінку, місце розташування, переходити в новий стан під впливом різних керуючих впливів – команд, що надходять від керуючої системи. При цьому завжди мається на увазі наявність деякої заздалегідь визначеної множини можливих станів, положень, форм поведінки керованої системи, з яких здійснюється вибір.

 

    1. Життєвий цикл організації, її культура
      1. Життєвий цикл організації

Організація, як і будь-яка система іншого походження та призначення, незалежно від форми власності, галузі та масштабів діяльності, підпорядковується циклічним законам життєдіяльності. Можливість модифікуватись, переходити на вищі стадії розвитку або ж, навпаки, потрапляти у кризові становища, потребує від організації зміни цілей, стратегій та способів їх реалізації.

Кожна організація розвивається циклічно, що супроводжується змінами всіх елементів системи організації. Отже, розвиток – це необоротні, направлені, закономірні зміни матерії та свідомості, їх універсальна властивість; у результаті розвитку виникає новий якісний стан об’єкта - його складу і структури. Виділяють прогресивну, висхідну лінію розвитку, та регресивну, спадну лінію розвитку.

Розвиток організації відображається в його “життєвому циклі”, оскільки стадії розвитку організації - це періоди життя організації в рамках однотипних ціннісних установок, що фіксують особливості управлінських завдань, що перебувають у центрі уваги керівництва. Таким чином, періоди, в які організація принципово змінює цінності й орієнтації, називають циклами чи фазами розвитку організації.

Проблематику життєвого циклу підприємства вивчали чимало науковців, а саме: Д. Ліппіт та В. Шмідт, Л. Г рейнер, Д. Міллер та П. Фрізен, Д. Кац та Р. Канн, Б. М Ільнер, С. Корягіна, Г. Широкова, Г. Козаченко, О. Шацька та ін. Варто зазначити, що кожен автор, який досліджував чи досліджує теорію життєвого циклу підприємства дещо по-своєму трактує об’єкт дослідження. Тому для означення поняття життєвого циклу підприємства та конкретизації розуміння зазначеної категорії було узагальнено підходи різних авторів до визначення сутності поняття «життєвий цикл підприємства (організації)».

Варто зазначити, що І.Бланк автор підручника “Управление активами” подає наступне визначення так: “Життєвий цикл підприємства - загальний період часу від початку діяльності підприємства до природного припинення його існування або відродження на новій основі (з новим складом власників і менеджерів, з принципово новою продукцією, технологією, тощо)”.

Організація як відкрита динамічна система