Основи фінансів підприємств

Тема 1: Основи фінансів підприємств

1. Поняття фінансів підприємств та їх функції;
2. Основи організації фін підприємств;
3. Управління фінансами;
4. Фінансові ресурси підприємств та їх формування

1. Поняття фінансів підприємств та їх функції;

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи функціонують у сфері суспільного виробництва де створюється національний дохід, основне джерело фінансових ресурсів. Тому можна стверджувати, що  фінансове становище усієї країни визначається станом фінансів підприємств. Вихідним моментом у розумінні сутності фінансів підприємств є те, що зазначене поняття поєднує в собі дві важливі економічні категорії фінанси та підприємство.

Фінанси – це економічні відносини у сфері грошового обігу які пов’язані з формуванням доходу і фондів грошових коштів фінансових ресурсів та їх використання.

Підприємство – це відокремлений техніко-економічний та соціальний комплекс призначений для виробництва суспільних благ.

Виходячи  з цього фінанси підприємств  можна визначити як економічні відносини, що охоплюють широке коло грошових відносин пов’язаних з формуванням і використанням капіталу, доходів фінансових ресурсів в процесі їх кругообороту і виражених у вигляді різних грошових потоків певного господарського  суб’єкту.

Фінанси підприємств є складовою частиною державних фінансів України. Фінанси підприємств включають підприємства різних галузей народного господарства та різних форм власності. Але не залежно від галузі і форми власності, суть і основні функції принципи фінансів підприємств єдині. Це рає змогу об’єднати їх у єдину ланку фінанси підприємств. Від правильної організації фінансів багато в чому залежить досягнення найбільших результатів шляхом раціонального використання матеріальних та грошових ресурсів. Виходячи з цього предметом вивчення курсу є економічні відносини підприємств зв’язані з утворенням розподілом і використання фінансових ресурсів та діюча практика фінансового планування.

Фінанси підприємств представляють сукупність економічних відносин які пов’язані з утворенням, розподілом, і використання грошових доходів і нагромадження.

Фінанси підприємств виконують наступні функції:

• Створення доходу і фінансових ресурсів;
• Використання доходу і фінансових ресурсів.

Результатом першої функції є забезпечення джерелами  розвитку підприємства його фінансової стійкості та інтересів власників.

Виділення цих двох функцій, що їх виконують фінанси дає можливість чіткіше показати роль фінансів в економіці. Зрозуміти їх об’єктивну необхідність природу і визначити які результати досягаються або можуть бути досягнуті завдяки їх функціонуванню.

2. Основи організації фін підприємств

Принципи  основної організації фінансів підприємств  наступні:

1. Плановість. Кожне підприємство свою діяльність здійснює на базі цього принципу. При адміністративно-командній системі фінансові плани підприємств зводилися у директивному порядку. В ринковій економіці це дуже важливий фактор діяльності, але у директивного він перетворюється на розрахунковий.
2. Комерційний розрахунок. Це один з найважливіших принципів побудови ринкової економіки. Теоретично цей принцип існує в Україні. Суть його полягає в тому, що кожне підприємство повинно отримувати прибуток розмір якого дає можливість сплачувати платежі з прибутку, дивіденди, створювати фінансові резерви та направляти прибуток на соціальні потреби колективу.
3. Ділення коштів на власні і залучені. Кожне підприємство в момент утворення створює статутний фонд. Але в ході виконання поставлених цілей цих коштів може не хватати і тому підприємство вкладає в оборот мінімальну кількість фінансових ресурсів яка дає можливість забезпечити кругооборот коштів підприємства, але трапляються випадки коли на певну дату підприємстві може не вистачати коштів і тому існує банківська система
4. Створення фінансових резервів. Це створення резервів. Пов'язаний він з тим що підприємство на той чи інший момент може мати труднощі в ресурсах і тому підприємство створює резерв для майбутніх витрат.
3. Управління фінансами.

Кожна галузь економіки здійснює свою діяльність шляхом управління який здійснює відповідний  адміністративний апарат. Управління – це сукупність прийомів і методів ціле направленого впливу на об’єкт для досягнення певного результату.

Управлінню  притаманні всі сфери людської діяльності. В управлінні велику роль відіграє держава через свої органи. Важливою системою управління є управління фінансами, що дає можливість власник отримати максимальний прибуток. Важливим в управлінні є вибір найбільш ефективного з числа наявних, або створення умов для раціонального використання застосовуваних методів з метою швидкого вирішення поставлених задач.

В управлінні фінансами виділяються об’єкт і  суб’єкт управління.

В якості об’єкта виступають різноманітні види фінансових відносин, щодо суб’єктів то це організаційні структури які здійснюють управління фінансами. На підприємствах як правило головним є фінансовий менеджер, фінансовий відділ. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами називається фінансовим апаратом.

Незалежно від форми власності і галузі економіки всім підприємствам притаманні єдині прийоми і способи управління. До таких єдиних функціональних елементів управління відносять планування, оперативне управління і контроль.

Планування управління займає важливе місце в ході проведення фінансового планування будь який суб’єкт всебічно дає оцінку фінансових ресурсів їх необхідності та можливості виявлення їх росту. Управлінське рішення процесу планування слід приймати лише на основі аналізу фінансової інформації яка повинна бути повна і достовірна.

В ринкових відносинах до фінансового планування відносяться як до процесу оцінки майбутніх фінансових потреб, але виходячи з того як проводилось попереднє фінансування і на які потреби витрачались кошти. Це в свою чергу дає можливість приймати достовірне рішення з використанням коштів у плановому періоді. Інформаційною базою для управління фінансами підприємств є бухгалтерська, статистична, і оперативна звітність.

Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розраховують протягом року на основі оперативного аналізу фактичної фінансової ситуації і переслідує мету отримати максимальний ефект при мінімальному ризику за допомогою маневрування фінансовими ресурсами.

Контроль як елемент управління здійснюється як в ході планування так і протягом оперативного управління. Дає можливість виявляти резерви росту фінансових ресурсів і приймати ефективні рішення для використання ресурсів.

4. Фінансові ресурси підприємств та їх формування

В сучасних умовах немає точного визначення фінансових ресурсів підприємств. Створення  фінансових ресурсів на підприємств це створення самого підприємства. Його джерелами бувають акціонерний капітал, пайові внески, бюджетні кошти держави. В процесі виробництва фінансові ресурси підприємств формуються в ході розподілу виручки від реалізації. Основним власним джерелом є прибуток і амортизація.

В сучасних умовах з’явились нові фінансові  ресурси – це залучені кошти до яких входять банківський кредит, кошти інвесторів, спонсорські внески, страхові відшкодування, дивіденди  і % по цінних паперах.

Тема 2: Організація  грошових розрахунків підприємств.

1. Основи організації грошових розрахунків. Порядок відкриття рахунків в банках;
2. Розрахунки платіжними дорученнями;
3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.
4. Розрахунки за допомогою розрахункових чеків
5. Розрахунки акредитивами.

1. Основи організації грошових розрахунків. Порядок відкриття рахунків в банках

В результаті виробничої діяльності кожне підприємство незалежно від форми власності  вступає в взаємодію з іншими підприємствами, що породжує необхідність здійснення грошових розрахунків.

Системою  грошових розрахунків керує держава. Сукупність всіх грошових розрахунків, що виникають у юридичних та фізичних осіб в процесі використання грошей утворює грошовий оборот держави.

Грошовий  оборот поділяють на дві частини: готівковий, безготівковий.

Розрахунки готівкою  виникають між підприємствами і населенням але в обмежених розміром які встановлює НБУ. В першу чергу ці обмеження стосуються розрахунків між підприємствами. При безготівковому обороті гроші беруть участь умовно. Безготівковий оборот – це сукупність грошових розрахунків шляхом записів на поточних рахунках банку.

При безготівковому обороті гроші виступають лише у функції засобу платежу. В  будь якій державі важливим завданням  щодо організації грошового обороту  є широке застосування безготівкових розрахунків.

Розвиток  безготівкових розрахунків скорочує витрати обігу. Прискорює оборот матеріальних цінностей і тому являється  великою економією для держави. Це дає можливість державі через  її банківську систему здійснювати  контроль за використанням грошей в різні періоди.

При безготівкових розрахунках списання банками коштів з рахунку покупця  на рахунок постачальника, проходить  лише по згоді першого і при  наявності у нього вільних  коштів на рахунках.

Згідно  з існуючим положенням НБУ всі  підприємства повинні зберігати кошти на рахунках банків.

Для здійснення цих розрахунків необхідно  відкрити поточні рахунки в банка. Існує порядок відкриття рахунку  в банках. Для цього юридична особа  повинна представити в банк наступні документи.

1. Заява на відкриття рахунку;
2. Картка зі зразками підписів та печаткою;
3. Статут;
4. Копія документів з податкових органів.

Підприємство  може закрити свої рахунки в таких  випадках:

1. Подання заяви;
2. На підставі рішення органу на який покладено функції щодо реорганізації, або ліквідації підприємства.
3. На підставі рішення суду;
4. На інших підставах передбачених договором між банком та власником рахунку.

Крім  цього операції можуть бути тимчасово  припинені за рішенням суду, податкових органів, та правоохоронних органів.

Безготівкові  розрахунки можуть здійснюватись у слідуючих формах:

1. Платіжним дорученням;
2. Платіжним вимогою-дорученям;
3. Розрахунковим чеком;
4. Акредитивом;
5. Векселем.

2. Розрахунки платіжними дорученнями;

Платіжне доручення – це бланк встановленої форми в якій є певні реквізити. Він передається в банк покупця і служить наказом банку для перерахування коштів з банку покупця до банку постачальника.

Строк дії платіжного доручення – 10 днів з дати його виписки, причому день оформлення не враховується. Платіжне доручення приймається банком для оплати як товарних і нетоварних операцій, а саме:

1. за відвантажену продукцію і виконані послуги;
2. у порядку попередньої оплати;
3. для завершення розрахунків на по актам звірки;
4. для розрахунків між юридичними та фізичними особами.

Ця  форма проста, забезпечує швидку оплату але основний недолік: вона не гарантує стовідсоткову оплату за поставлену продукцію. При цій формі покупець не має стовідсоткової гарантії, що продукція яку він отримає відповідає тій яка вказана в договорі.

3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.

Розрахунки  платіжними вимогами дорученнями відносно нова форма розрахунків. Вона відповідає ринковим умовами господарювання і  як правило використовується по товарними  операціям.

Для розрахунку за допомогою вимоги доручення НБУ  встановлює спеціальний бланк форма якого є обов’язковою. Платіжна вимога-доручення складається з двох частин. Верхню частину заповнює постачальник, а нижню покупець. У верхній частині постачальник заповнює реквізити, завіряє печаткою і підписом. Цей документ передається покупцю обминувши банк з товарно транспортною документацією, або за погодженням з банком цей документ може  доставлятися в панк отримувача через банк платника на договірних умовах. При цій формі розрахунків покупець отримавши товарно транспортну документацію та вимогу-доручення очікує коли надійдуть товарно матеріальні цінності. Перевіряє і після цього заповнює нижню частину і здає в банк.

Банк  не несе відповідальності. Банк платника приймає вимогу-доручення протягом 20 днів з дати оформлення постачальника.

Причини не оплати постачальником доручення  з’ясовується між постачальником і  платником.

Недоліком цієї форми є відсутність гарантії платежу; уповільнюється рух цінностей  та грошового обороту.

4. Розрахунки за допомогою розрахункових чеків

В свій час була основною формою безготівкових розрахунків. Розрахункові чеки видає банк. Чек представляє собою письмове розпорядження чекодавця банку, в якому знаходиться «рахунок оплатити». Позитивною стороною розрахункових чеків є те що він гарантує постачальнику оплату за товарно матеріальні цінності.

Чек – це бланк строгої звітності який виготовляється банк нотно монетним двором НБУ.

Для його виготовлення використовується спеціальний  папір і вказується всі реквізити. Для отримання чекової книжки необхідно представити заяву в якій вказується сума на яку ви хочете отримати чекову книжку. При цьому додається платіжне доручення для того, щоб банк забронював кошти на окремий аналітичний рахунок «Розрахунок чеками». Строк дії чекової книжки визначається підприємством. Невикористані чекові книжки можуть бути продовжені банком. Але при цьому банк на обкладинці робить відмітку.

Розрахунковий чек повинен заповнюватись лише в момент господарської операції. Невикористані чекові книжки повертаються в банк, а су які залишились повертаються на поточний рахунок. Виписаний чек завіряться печаткою і підписом. Всі чеки повинні реєструватись. Позитивною стороною цієї форми є те, що той хто отримує чек має 100% гарантію оплати, а покупець має можливість здійснювати контроль за товарною операцією. Негативною стороною є те що на підприємстві уповільнюється грошовий оборот.

5. Розрахунки акредитивами.

Розрахунки  акредитивами застосовуються переважно в іногородніх розрахунках, тобто коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати, а також міжнародних розрахунках.

Акредитив це грошове зобов’язання банку яке видається ним за дорученням клієнта. Акредитиви бувають: покриті, непокриті, відзивні і без відзивні.

Покриті – це акредитиви для проведення платежів при якому напередодні бронюють кошти в повній сумі і на окремому рахунку.

Непокриті – це акредитиви – оплата по яких здійснюється за рахунок гарантій банку за рахунок видано передоплати без бронювання коштів.

На  кожному акредитиві повинно бути вказано який це акредитив. Якщо таких  вказівок немає то банк вважає такий акредитив відзивним.

Відзивний – це акредитив який може бути змінений або анульований по розпорядженню платника, яке він дає через свій банк без попереднього погодження з постачальником.

Без відзивний – акредитив який може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника.

Строк дії акредитиву визначається обома  сторонами. Банк строго регулює дотримання акредитиву перед  сторонами.

Акредитив може бути закритий банком постачальника  в таких випадках:

1. після закінчення строку акредитиву;
2. за заявою постачальника про припинення дії акредитиву до закінчення дії його строку;
3. за заявою покупця про відмову від акредитиву повністю або частково.

Ця  форма розрахунку гарантує постачальнику  повну і своєчасну оплату за відвантажені товарно-матеріальні цінності. Негативною стороною є те що відволікає з обороту кошти, а в разі несвоєчасного відкриття акредитиву затримує реалізацію продукції.

Тема 3: Грошові  надходження підприємств

1. Характеристика та склад грошових надходжень;
2. Виручка від реалізації готової продукції та її розподіл;
3. Ціни на продукцію підприємств в сучасних умовах;
4. Валові доходи та їх склад;
5. Валові витрати та їх склад;
6. Витрати на виробництво і реалізацію продукції;

1. Характеристика та склад грошових надходжень;

У процесі  виробничо господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів тобто вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення продукції і отримання виручки від її продажу. Забезпечення грошових надходжень потрібні для відшкодування витрат виробництва і обороту своєчасного використання фінансових зобов’язань перед державою банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною в діяльності підприємств.

Грошові надходження – це кошти які  надходять на поточний рахунок і інші рахунки в банках та в касу підприємств.

Термін  грошові надходження є ширшим ніж виручка від реалізації. По суті він охоплює всі вхідні грошові  потоки підприємств.

У грошових надходження підприємств найбільша  питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам.

Операційна діяльність це основна діяльність підприємства.

Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

• Доходи від звичайної діяльності;
• Доходи від реалізації надзвичайних подій.

Грошові надходження від звичайно діяльності включають доходи: від основної операційної діяльності, від іншої операційної діяльності, від фінансової діяльності, від фінансових операцій, від інвестиційної діяльності, інша діяльність.

Доходи  від надзвичайних подій включають:

• відшкодування збитків від надзвичайних подій;
• інші доходи від надзвичайних подій.

2. Виручка від реалізації готової продукції та її розподіл;

Головним  джерелом грошових надходжень від операційної  діяльності є грошові кошти отримані від покупців і замовників.

Операційна  діяльність як правило є основним джерелом доходу підприємства. У доходах  від операційної діяльності важливе  місце посідають доход від  реалізації продукції, робіт і послуг.

Нормальне функціонування підприємств можливе  лише за умов, що вироблена на ньому продукція знайшла на ринку свого споживача який би її оплатив.

В разі порушення цього циклу воно може стати банкрутом. Не всі грошові  надходження можна відносити  до виручки від реалізації.

Не  включаються у виручку:

• сума податку на додану вартість;
• акцизний збір та інші податкові та обов’язкові платежі які настають із виручкою, але повинні бути перераховані до бюджету та позабюджетні фонди;
• суми попередньої сплати продукції, товарів, послуг;
• сума завдатку під заставу або погашення позики, якщо це передбачено договором та надходження які належать ішним особам.

Виручка від реалізації продукції визначається підприємством у разі наявності  таких умов:

1. Покупцеві передані ризики в вигоди пов’язані з правом власності на продукції;
2. Коли сума виручки може бути достовірно визначена.
3. Коли у підприємства є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства , а витрати пов’язані з правом власності на продукцію.

В бух  обліку сума виручки відображається у сумі вартості активів які отримані підприємством. Отримана виручка від реалізації поділяється:

1. На покриття витрат пов’язаних з процесами виробництва і реалізації продукції;
2. Створення прибутку;
3. Сплати у позабюджетні фонди;
4. Сплата ПДВ, акцизного збору, митних зборів.

Фактором  росту виручки служить: збільшення випуску продукції; збільшення ціни на продукцію; покращення якості та конкурентноздатності.

Планову виручку від реалізації продукції  визначають методом прямого розрахунку: множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначається з формулою: В=Р*Ц, де В – виручка; Р – кількість виробів, Ц – ціна.

Обсяг реалізації можна розрахувати виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду, тобто плановий обсяг реалізації обчислюють за формулою: Р=З₁+Т-З₂, де Р обсяг реалізації в плановому періоді; З1 – залишки кожного виду готових виробів на складах та відвантажених на початок планового періоду, Т – випуск товарної продукції в плановому періоді, З2 – залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні  ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду які корегують на передбачувані зміни в плановому періоді.

Коли  асортимент виробів надто великий  розрахунок плану реалізації можна  здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручи від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом.

Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів  додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними цінами

3. Ціни на продукцію підприємств в сучасних умовах;

В сучасних умовах діє закон про ціни і  ціноутворення в основу якого  покладено ринкові умови господарювання. Ціни повинні будуватись так щоб підприємство могло покрити витрати зв’язані з виробництвом і реалізацією а також отримати прибуток. За умови ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно. Тобто державою. Переважно на послуги першої необхідності і на товари які монопольно виготовляються державою.

Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності підприємства першої необхідності. При цьому державою встановлено індикативні ціни, тобто мінімальний і максимальний рівень.

У решті  випадків користуються вільними цінами, тобто цінами які склалися на рину під впливом помиту і пропозиції за домовленістю сторін тобто постачальників та споживачів.

Установлюючи  рівні ціни за основу беруть собівартість і прибуток, потім додають акцизний збір, і податок на додану вартість.

Орозрхунок  ціни можна здійснювати за такими формулами:

Ц₁=С+П; Ц₂=С+П+ПДВ; Ц₃=С+П+ПДВ+АЗ. Де Ц – ціна виробника продукції, С – собівартість продукції, П – прибуток.

Роздрібна ціна продукції обчислюється за формулою:

Ц=С+П+ПДВ+А_З+Торгова націнка.

Залежно від того кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні  ціни.

Відвантаження продукції здійснюється посередником оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію за роздрібними торговими організаціями за цінами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами тобто з торговою націнкою.

За  умов ринкової економіки стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і впливають на попит і пропозицію.

4. Валові доходи та їх склад;

В ході господарської діяльності підприємство отримує валові доходи. Валові доходи – це загальна сума доходу від усіх видів діяльності отриманого протягом звітного періоду в грошовій матеріальній або нематеріальних формах, як на території України та к і за її межами.

Валовий дохід включає:

• Дохід від реалізації товарів робіт послуг у т.ч. допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичних осіб, а також доходи від реалізації цінних паперів;
• Доходи від здійснення страхових банківських та інших операцій з наданням послуг, торгівля валютними цінностями;
• Доходи від спільної діяльності;
• Доходи які виникли в попередніх періодах але виявлені у звітному  періоді;
• Доходи від інших джерел, а саме суми безповоротної фінансової допомоги, яка отримана підприємством у звітному періоді, вартість товарів робіт і послуг безоплатно наданих підприємству у звітному періоді, вартість мат цінностей переданих і використаних підприємством у власному виробництві.