Основні фонди підприємства: суть, склад, структура, джерела формування, суб’єкти власності

УКООПСПІЛКА 
Львівська Комерційна Академія

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на  тему: 
«Основні фонди підприємства: суть, склад, структура, джерела формування, суб’єкти власності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів – 2013

 

План

Вступ

1. Суть, склад і структура основних фондів підприємства
2. Джерела формування основних фондів підприємства

Висновки

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В сучасних умовах підприємство є головним структуроутворюючим   елементом економіки. На підприємствах  зосереджено найбільш кваліфіковані  кадри, вирішуються питання оптимального використання ресурсів, високопродуктивної техніки та новітніх технологій, розробляються  бізнес-плани, здійснюється ефективне  управління. Усе це вимагає фундаментальних  і глибоких економічних знань, а  отже, і відповідної підготовки фахівців з економіки.

Однієї  з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва  насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного  використання внутрішньогосподарських  резервів. Для цього необхідно  раціонально використовувати основні  фонди і виробничі потужності.

До складу виробничих фондів промислових підприємств  входять основні й оборотні фонди, котрі є засоби виробництва, що складаються  відповідно з засобів і предметів  праці.

 

Суть, склад, структура основних фондів підприємства

 

Всякий  виробничий процес являє собою взаємодію  засобів праці, предметів праці  та робочої сили. Засоби праці і  предмети праці складають засоби виробництва, тобто матеріальні  речові елементи виробничого процесу. Соціально-економічною формою, у  якої засоби виробництва виступають на підприємствах, з’являються виробничі  фонди. В результаті конкретної праці  робітника виробничі фонди беруть участь у створенні споживчої  вартості та вартості створюваного продукту. 

Економічна  визначеність виробничих фондів витікає  з кругообігу засобів підприємства. В ході свого руху одна частина  засобів підприємства постійно знаходиться  у сфері виробництва, друга –  у сфері обороту. Засоби виробництва, які функціонують у сфері виробництва, створюють виробничі фонди. При  тому засоби підприємств створюють  основні фонди, а предмети праці  – оборотні фонди. Розпізнаною особливістю  основних фондів, які складають найбільшу  частину необоротних матеріальних активів підприємства, є своєрідність перенесення ними вартості на готовий  продукт, що обумовлено характером функціонування засобів праці у виробничому  процесі. 

Основні фонди – це засоби праці, які приймають  участь у виробничому процесі  на протязі багатьох періодів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості основні фонди складають приблизно 80%.

За участю у виробничому процесі основні фонди поділяються на:

• основні виробничі
• основні невиробничі фонди

Основні виробничі фонди – це ті, які  приймають безпосередню участь у  виробничому процесі. Вони поділяються  на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки  чому забезпечується належний обсяг  і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди). Проте віднесення об’єктів до активної чи пасивної частини залежить від специфіки галузі. Так, для машинобудування машини і обладнання – активна частина. У нафтодобувній промисловості активною частиною є споруди (наприклад, свердловини).

Основні невиробничі фонди –  це фонди, які знаходяться на балансі  підприємства і призначені для обслуговування працівників. До основних невиробничих фондів відносять такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі садки, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення). Вони перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва).

Структура основних фондів - це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у процентах від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому. Структура основних фондів відображає особливості галузі й конкретного підприємства, рівень матеріально-технічної бази виробництва. Зміна структури за певні проміжки часу дає уявлення про динаміку якісних змін основних фондів, про технічний рівень виробництва.  Наприклад, збільшення питомої ваги машин, обладнання та інших елементів активної частини основних фондів підприємства сприяє зростанню випуску продукції (надання послуг) на кожну 1 грн. основних фондів.

Найважливішим чинником, що характеризує галузеву структуру основних фондів підприємства, слід вважати  техніко-економічні особливості, що обумовлюють  певні поєднання натурально-речових  елементів, необхідних для здійснення виробничо-експлуатаційної діяльності.

Співвідношення окремих груп основних фондів (ОФ) становить їх структуру (рис.1.). Поліпшення структури основних виробничих фондів, насамперед підвищення частки активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

 

Основні фонди

Житлові будинки та інші об’єкти  соціально – культурного й  побутового обслуговування, які перебувають  на балансі підприємства

Пасивна частина

-будівлі

- споруди

-господарський інвентар

Активна частина

- робочі машини  й устаткування;

- транспортні  засоби;

- вимірювальні  й регулюючі прилади

- обчислювальна  техніка

Невиробничі основні фонди

(Не беруть  участь у проуесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт)

Виробничі основні фонди

(Беруть участь  у процесі виробництва, зберігають  свою натуральну форму. Вартість  переносять на собівартість продукції  поступово, у міру використання)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Склад  основних фондів підприємства

 

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань згідно із Законом України "Про оподаткування  прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. із змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.12.2002 р. № 349-IV, основні фонди розподілені за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Є такі види оцінки основних фондів: за первісною (початковою), відновною, залишковою вартістю. Визначити сутність фізичного і  морального зношення засобів праці. Розкрити  необхідність та порядок  здійснення переоцінки основних фондів.  Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості.

Первісна (початкова) вартість основних фондів - історична (фактична) собівартість необоротних  активів у сумі грошових коштів або  справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для  придбання (створення) основних фондів. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва. Первісна вартість будь-якого виробничого  устаткування, крім його ціни, включає  витрати на його транспортування  і установку на місці використання. За цією вартістю основні фонди  обліковуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього  функціонування (рядок 031 балансу станом на 1.01.2008 р.).

Відновлена  вартість основних фондів - це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує витрати, як і первісна вартість, але за сучасними  цінами. Зі зміною умов виробництва  й цін на ті самі елементи засобів  праці між первісною і відновленою  вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення  23 обліку й поточного регулювання  процесу відтворення основних фондів. Для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводять їхню переоцінку за відновною вартістю.

Залишкова вартість основних фондів характеризує їхню вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між первісною вартістю і накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів (рядок 030 балансу станом на 1.01.2008р.).

Ліквідаційна  вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку  підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Переоцінена вартість - вартість основних засобів  після їх переоцінки.

Підприємство  переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи  основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінену первісну вартість і суму зносу об'єкта основних засобів  визначають множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається  діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його  залишкову вартість.

Зношення  основних фондів, тобто втрата ними частини вартості є фізичним і моральним.

 Фізичне зношення - це втрата основними фондами їх споживчих якостей. Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (Кф.знош), що обчислюється за формулою:

 

Кф.знош =А / В_n

 

 

де А - сума амортизаційних відрахувань від  початку служби (сума зношення), грн;

Вп - первісна вартість основних фондів, грн.

Моральне  зношення являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) знецінення основних фондів, викликане  або здешевленням

відтворення основних фондів (моральне зношення першого роду), або використанням  більш продуктивних засобів праці (моральне зношення  другого роду).

Мірилом морального зношення 1-го роду є коефіцієнт морального зношення 1-го роду (К_{м зношення.1}), що обчислюється за формулою

 К_{м зношення.1} = (В_n – В_в)/ B_n

де В_в - відновна вартість основних фондів.

 Моральне  зношення 2-го роду оцінити неможливо,  тому що воно є різним для  різних споживачів.

Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (К_{заг. зношення}) визначається як:

К_{заг. зношення} = 1 – (1 – K_{ф.зношення})*(1 – К_{м. зношення 1})

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна  об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними  фондами;

2) стан основних фондів;

3) ефективність використання основних  фондів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела формування основних фондів підприємства

 

Згідно  з Законом України “Про підприємства”  від 25 листопада 1998 р. Підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої  діяльності, що здійснюється з метою  отримання прибутку і задоволення  суспільних потреб. 
Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.

Згідно  з Законом України “Про підприємства”  майно підприємства становлять основні  фонди та оборотні кошти, а також  інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Різниця між ними у тому, що оборотні кошти  переносять свою вартість протягом одного виробничого циклу, тоді як основні  фонди роблять це поступово протягом певного періоду часу.

При створенні  підприємства статутний капітал  направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення  нормальної виробничо-господарської  діяльності, вкладається в придбання  ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні  прибутку. Таким чином, початковий капітал  інвестується у виробництво, в процесі  якого створюється вартість, що виражається  ціною реалізованої продукції. Після  реалізації продукції вона приймає  грошову форму - форму виручки  від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок  підприємства.

Виторг - це ще не прибуток, але  джерело  відшкодування  витрачених  на виробництво продукції коштів та  формування  грошових  фондів  і  фінансових резервів підприємства. В результаті використання виторгу  з  її  виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

    Насамперед  це  пов'язано  з  формуванням  амортизаційного  фонду,   що утворюється  у  вигляді  амортизаційних  відрахувань  після  того,  як  знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів  прийме  грошову  форму.

Обов'язковою умовою  утворення  амортизаційного  фонду  є  продаж  зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

    Оскільки матеріальну  основу  утворюваного  товару  складають  сировина, матеріали, покупні  комплектуючі  вироби  і  напівфабрикати,  їхня  вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних  виробничих  фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства  по  виробництву продукції, що  приймають  форму  собівартості.  До  надходження виторгу ці витрати  фінансуються  за  рахунок  оборотних  коштів  підприємства,  що  не витрачаються, а авансуються у виробництво.  Після  надходження  виторгу  від реалізації товарів оборотні кошти відновляються,  а  понесені  підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.

    Відокремлення  витрат у вигляді собівартості  дає  можливість  зіставити отриманий  від  реалізації  продукції  виторг  і зроблені  витрати.   Зміст інвестування коштів  у  виробництво  продукції  відображається  в  одержанні чистого прибутку , і якщо виторг  перевищує  собівартість,  то  підприємство одержує його у вигляді прибутку.

    Прибуток,  що   залишається   в   розпорядженні   підприємства   -   це багатоцільове джерело фінансування його  потреб,  але  основні  напрямки  її використання  можна  визначити  як  нагромадження  і  споживання.  Пропорції розподілу прибутку на  нагромадження  і  споживання  визначають  перспективи розвитку підприємства.

      Прибуток  від реалізації продукції   –  представляє  собою  різницю  між виторгом від реалізації продукції без податку на додану  вартість,  акцизів, експортних тарифів і витратами на  виробництво  і  реалізацію,  включених  у собівартість продукції. Виторг від реалізації продукції визначається або  по мірі її  оплати  (при  безготівкових  розрахунках  –  по  мірі   надходження фінансових коштів за товари на рахунки у банки, а при  розрахунках  готівкою – по надходженням коштів у  касу),  або  по  мірі  відвантаження  товарів  і представлення покупцю розрахункових  документів.  Метод  визначення  виторгу від  реалізації  продукції  визначається  підприємством  на   довгостроковий період виходячи з умов  господарювання  і  укладених  договорів.  В  галузях товарного  обігу  (торгівля,  громадське  харчування,   заготівля)   замість категорії  “виторг  від  реалізації  продукції”  використовується  категорія “товарооборот”.  Зміст  товарообороту   становлять   економічні   відносини, пов’язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу.  В іноземній практиці часто використовується замість  терміна  “виторг”  термін “валовий доход”.

    Прибуток від  іншої реалізації – представляє собою  прибуток,  отриманий від реалізації основних  фондів  і  іншого  майна  господарюючого  суб”єкта, відходів, нематеріальних  активів  і  т.д.  Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом  від реалізації  і  витратами  на  цю реалізацію. При встановленні  прибутку  від релізації  основних  фондів  і іншого майна враховується різниця  між  продажною  ціною  і  первісною,  або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова  вартість  майна застосовується до основних  фондів,  нематеріальних  активів,  малоцінним  і швидкозношуваним речам.  Залишкова  вартість – це  балансова вартість  за мінусом зноса.

    Доходи від  позареалізаційних операцій включають:

• доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, належачих господарюючому суб’єкту;
• доходи від здачи майна в аренду;
• доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;
• присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;
• прибуток минулих років, виявлений у звітньому році;
• позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в

іноземній валюті;

• суми коштів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;
• інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

    Балансовий прибуток  – представляє собою суму прибутків  від  реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям  за вирахуванням витрат  по  них.  При  цьому  слід  зауважити,  що  доходи  від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи  по  цінним  паперам оподатковуються по іншій ставці,  ніж  прибуток.  Тому  ці  доходи  потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

    Господарюючий   суб’єкт   самостійно   визначає   напрями   використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

Основні  фонди  підприємства згідно з Законом України “Про підприємства”  формуються за рахунок:

• грошових та матеріальних внесків засновників;
• доходів, одержаних від реалізації продукції,  а  також  від  інших

видів

• господарської діяльності;
• доходів від цінних паперів;
• кредитів банків та інших кредиторів;
• капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;
• надходжень від роздержавлення і приватизації власності;
• придбання майна іншого підприємства, організації;
• безоплатних  або   благодійних   внесків,   пожертвуваннь   організацій,підприємств і громадян;
• інших джерел, не заборонені законодавчими актами України.

 

Висновки

Отже  можна зробити висновок, що діючі  підприємства нашої країни мають  у своєму розпорядженні основні  виробничі фонди на загальну суму 120 млрд. гр.

Підвищення  ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається  повсюдний і глобальний спад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що достались у спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально  ефективно використовувати те що їсти, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції  насамперед за рахунок більш повного  й ефективного використання внутрішньогосподарських  резервів і шляхом більш повного  використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей. 

                 Список використаних джерел

 

1. Бойчик I. М., Харiв М. С., Хончам М. I., Пiча Ю. В. Навч. Посібник Економiка пiдприємства. - : "Каравела" , 2000. - 293 с.

2. Бондар Н. М. Економіка підприємства. – К: АСН, 2004

3. Економіка промисловості. К. Знання 1992

4. Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. із змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.12.2002 р. № 349-IV

5. Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 7«Основні засоби» наказом Міністерства фінансів України від 27.04.99 №92, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 18.05.2000р. за №288/4509