Основні проблеми теорії масової комунікації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

Кафедра видавничої справи, редагування і теорії інформації

 

 

Скоченко Яна  Олександрівна

 

 

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

 

 

 

Доповідь

студентки 1 – Р курсу

денної форми навчання

навчально-наукового  інституту

української філології  та

соціальних комунікацій

 

 

Науковий керівник:

ЗРАЖЕВСЬКА  Ніна Іванівна

кандидат філологічних наук, доцент

 

 

 

ЧЕРКАСИ 2012

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП.……………………………………………………………………………3

 

Розділ І. Історія  вивчення масових комунікацій

1.1  Становлення науки про масову комунікацію…………………………...4

1.2  Етапи розвитку науки про масову комунікацію……………………...…5

1.3 Розвиток науки про масову комунікацію в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка…………..7

Розділ ІІ. Теорії масової комунікації

1. Основні теорії масової комунікації……………………………………....8

Розділ ІІІ. Напрями і методи досліджень масової  комунікації

1. Напрями досліджень масової комунікації……………………………...10
2. Методи досліджень масової комунікації...……………………………..11

 

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...13

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Основні проблеми теорії масової комунікації пов’язані  з великою кількістю поглядів на систему спілкування різних вчених.

Існують різні  версії історії досліджень масових  комунікацій. Масові комунікації зазвичай не є неодмінною і достатньою причиною впливу на аудиторію, функціонуючи радше між опосередкованими чинниками і впливами через них.

- Ці опосередковані чинники такі, що здебільшого перетворюють масові комунікації на другорядну, а не єдину причину у процесі зміни актуальних умов. Незалежно від первісних умов і намірів людей мас-медії швидше посилюють, ніж змінюють ці наміри.

- У тих випадках, коли масові комунікації все ж виконують функції зміни, вірогідна наявність однієї з двох умов: опосередковані чинники не діють, тому вплив мас-медій виявляється безпосереднім; опосередковані чинники, які зазвичай сприяють посиленню, будуть сприяти змінам.

- Залишаються певні ситуації, у яких мас-медії, мабуть, здійснюють безпосередній вплив або безпосередньо і самі собою виконують певні психофізичні функції.

- Ефективність масових комунікацій як другорядної причини чи як джерела безпосереднього впливу визначається різноманітними аспектами самих ЗМК або ж комунікативною ситуацією, включаючи, наприклад, особливості текстової організації, характер джерела і тип передачі інформації, громадську думку та інші аналогічні чинники.

 

 

 

 

Розділ І. Історія вивчення масових комунікацій

 

1.1  Становлення науки про масову комунікацію

 

Вивчення масової комунікації  так чи інакше передбачає вихід на поняття масового і мас та медіавпливу  і медіаефектів. Самі дефініції масової  кому-нікації незалежно від часу, коли вони були сформульовані, вже включають поняття засобів масової комунікації та поняття адресата у різних його масо-видних формах. І взагалі, явище масової комунікації оцінюється як таке, що виникло тільки завдяки появі ЗМК. Це якоюсь мірою є перебільшенням, ос-кільки до появи ЗМК існували нехай не такі потужні, але все одно форми пе-редачі інформації на більші за міжособистісне спілкування відстані для ве-ликої кількості людей, що організовувало їх у маси. Прикладом може бути хоч би швидкий спосіб передачі інформації про наближення ворога через за-палювання стогів у козацьку добу: ті, хто на відстані бачили вогонь, знали, що наближаються татари, гуртувалися на оборону — і самі запалювали стіг, попереджаючи інших про наближення ворога. Але безперечно, з появою мас-медіа розвиток масового спілкування набув іншого технологічного змісту, що дало поштовх і для зміни природи масової комунікації, як процесу по-ширення інформації, повідомлень за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис, а також нових медіа — ко-мп’ютерних мультимедіа).

У визначеннях радянського періоду обов’язковою була вказівка на адресата масового спілкування з точки зору ідеологічної інтерпретації. Так, “Философский словарь” передбачає, що масова комунікація — процес поши-рення інформації, за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на кількісно більші, розпорошені аудиторії… Метою діяльності більшості західних соціологів і соціальних психологів є перш за все вивчення впливу ЗМК на аудиторію, визначення ступеня зміни переконань під впливом пропаганди. Із завдань дослідників постає різниця між буржуазною і соціалістичною масовою комунікацією: буржуазна масова комунікація розглядається, як механізм прямого впливу на аудиторію, майже маніпуляції нею; соціалістична — як процес опосередкованого впливу через потреби людські, де аудиторія є активним суб’єктом спілкування.

Системне вивчення масової  комунікації, зокрема медіаефектів, розпочинається у ХХ ст., коли в найбільших університетах США запроваджувалися магістерські програми з вивчення масової комунікації.

 

1.2  Етапи розвитку науки про масову комунікацію

 

В науці розглядають  чотири етапи становлення масової  комунікації.

Перший  етап у розвитку науки про масову комунікацію.

Інтерес до масової аудиторії (мас, гетерогенної і часто великої  кількості індивідуумів, людей тощо) виник із самого початку науки  про масову комунікацію ще на першому  етапі її існування (від початку  ХХ ст. до кінця 30-х років). “Бурхливий розвиток преси, що досягла масових тиражів, а також документального і художнього кінематографа, активне впровадження радіо в побут привернули до них увагу, породили переконання, що ці мас-ме-діа мають неабияку владу над масовими аудиторіями, впливають на суспільну думку, змінюють ставлення та поведінку, нав’язують політичні орі-єнтації”.

Другий етап у розвитку науки про масову комунікацію.

Другий етап у розвитку науки  про масову комунікацію (40-ві — початок 60-х років) посилює зацікавлення учених масами як об’єктом впливу і разом із тим змінює уявлення про маси як пасивну аудиторію на маси — активну

аудиторію, від якої залежить ефект  впливу ЗМК на людей. Країною розквіту теорії масової комунікації стали  США, повсюди відкривалися школи журналістики, або як їх найчастіше називають школи, факультети масової комунікації, де обов’язковим є вивчення масового спілкування. У 40-ві — на початку 50-х років праці П. Ф. Лазарсфельда, Г. Годе та ін. були присвячені ефектам та ефективності масової комунікації. “Значний вплив,— вважає

О. В. Зернецька, — не тільки на американських, але й на європейських дослідників масовокомунікаційних процесів справили концепції

Г. Д. Ласвелла, який у своїх працях “Комунікаційні дослідження в політиці” (1942) та “Структура і функції комунікації” (1948) так висловив формулу дослідження феномену: ХТО говорить — ЩО сповіщає — яким КАНАЛОМ — КОМУ — з яким ЕФЕКТОМ… У ході розвитку досліджень масової комунікації складники формули Г. Д. Ласвелла були розподілені на дискретні частини окремих дисциплін: контрольний аналіз (хто), контент-аналіз (що), аналіз аудиторії (кому) і ефект-аналіз (ефект, справлений на аудиторію)”.

Третій етап у розвитку науки про масову комунікацію.

Третій етап у розвитку теорії масової  комунікації (друга половина 60-х  — кінець 70-х років, період могутнього розвитку телебачення) позначився активною організацією досліджень, присвячених впливам телебачення на масову аудиторію, “його ролі у визначенні соціальної реальності та формуванні соціальних норм. Визначними на цей час були праці англійського вченого Дж. Д. Голлорана… присвячені впливу телебачення на зростання жорстокості та злочинності (зокрема підліткової); а також видані в співавторстві і за його редакцією дослідження, присвячені ефектам на аудиторію, що справляв на неї показ демонстрацій… Зростав інтерес до студій ефектів телебачення як могутнього чинника під час кампаній — політичних… і рекламних… Суттєвого поширення набули соціо-психологічні студії, присвячені експозиції поведінки членів аудиторії, що вибірково сприймають інформацію.

Четвертий етап у розвитку науки про масову комунікацію.

Четвертий етап розвитку теорії масової  комунікації (з 80-х років до кінця  ХХ століття) позначений зростанням кількості  робіт, присвячених вивченню аудиторії  ЗМК, її соціальної структури. “У 80-ті роки всепоглинаючу увагу у світі теоретиків мас-медіа отримали такі визначення, як “масова культура, “мас-медіа та суспільство”, “розвиток і суспільство”, “комунікація і культурне домінування”, “культурна залежність” і “культурний плюралізм”

1.3  Розвиток науки про масову комунікацію в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

На початку ХХІ століття, у 2002 році, створюється перша в  Україні кафедра теорії масової  комунікації в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, розпочинається викладання спеціальних дисциплін: “Теорія масової комунікації”, “Масова інформація”, “Комунікаційні технології”, ”Основи професіональної комунікації” тощо.

На цей період уже  було видано кілька помітних наукових праць, зокрема з теорії комунікації, проте українська наука не може засвідчити наявність монографічного видання, яке всеохопно репрезентувало б вітчизняну нау-кову думку в галузі власне масової комунікації.

Центральними фігурантами  теорії масової комунікації, вважають в Інституті журналістики були і залишаються маси та здебільшого комуніканти-професіонали (а ними можуть бути і журналісти), як соціальні суб’єкти, що професійно впливають на суспільну поведінку та діяльність. Журналістика, що зароджувалася в лоні масового спілкування і чинить на нього величезний вплив, є найбільш яскравою представницею масової комунікації. Однак для науки про масову комунікацію має залишатися очевидним таке: незалежно від того, який соціальний суб’єкт виступає у ролі комуніканта-професіонала — журналіст, пропаган-дист, агітатор, піарник, лектор, священик,— середовище масової комунікації тисне на комуніканта і змушує його грати за правилами цього середовища. Порушення цих правил веде до зміни виду спілкування або до виходу за його межі. Через те варто стверджувати, що ЗМК і журналістський колектив — речі не обов’язково тотожні; що під ЗМК не варто розуміти винятково журналістські колективи, а під комунікантом-професіоналом — не лише журналіста. Теорія масової комунікації завжди буде розглядати журналістику лише в тій частині, в якій вона є саме фігурантом масовокомунікаційних процесів.

 

Розділ ІІ. Теорії масової комунікації

 

2.1  Основні теорії масової комунікації

 

Теорія  масового суспільства і сильних  медіа. 30-ті роки дали поштовх для розвитку масової культури, в лоні якої формувалися спільноти з ізольованих індивідів, що загубили традиційні культурні зв’язки між членами того соціуму, до якого вони належали. Масові спільноти зазнають маніпулятив-них впливів, виникає культурна еліта, яка веде за собою маси. Роль медіа в масовому суспільстві визнається сильною, тобто вони ефективно здійсню-

ють той вплив, який планується. Така концептуальна модель теорії масового суспільства і сильних медіа.

Теорія  двоступеневого впливу. Аналіз ефективності комунікаційних кам-паній, що проводилися, зокрема, під час війни, змусили вчених у 1940—1950 років переглянути теорію сильних впливів медіа. Функціоналіст П. Ла-зарсфельд та його колеги зрозуміли, що міжособистісна комунікація поряд із упливом лідерів думок на громадську думку опосередковує зв’язок між ма-сою та медіа.

Теорія  дифузії інновацій. Згідно з цією теорією, будь-яка інновація (нова ідея, техно-логія, нові знання, нова поведінка тощо) поширюється в суспільстві за певною моделлю, яка графічно являє собою S-подібну криву, пов’язану з поширенням інновації в часі. Деякі люди беруть інновацію відразу, інших треба переконувати, що вимагає певного часу. Дифузія інновацій тримається на міжособистісній комунікації, участі лідерів думок, а також масовому спілкуванні. Ця теорія вважається теорією масової комунікації через те, що у поширенні інновацій активно задіюються

медіа, а також, що кінцевим результатом дифузії є утворення  масових спіль-нот.

Теорія  Г. Лассвелла. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассвелл запропонував лінійну модель спілкування, яка стала класичним зразком досліджень масової комунікації: хто говорить — що сповіщає — яким каналом — кому — з яким ефектом. У ході розвитку досліджень масової комунікації складники формули Г. Лассвелла були розподілені на дискретні частини окремих дисциплін: контрольний аналіз (хто), контентаналіз (що), аналіз аудиторії (кому) і ефект-аналіз (ефект, справлений на аудиторію).

Теорія  чотирьох функцій. Основним концептом цієї теорії є уявлення про чотири соціальні функції мас-медіа: спостереження за поточними подіями (виробництво новин), взаємозв’язок між членами суспільства, передавання соціальної спадщини, розвага.

Теорія  модернізації Лернера. Ця теорія в 60-х роках ХХ ст. була основою соціальної модернізації в країнах “третього світу”, для чого використовувалися ЗМІ. Соціальні зміни розглядалися як односпрямований процес — згори донизу.

Теорія  використання і задоволення. Ця теорія стверджує, що споживачі медіа самостійно вибирають інформацію, необхідну їм для використання чи принесення задоволення. Через те вплив ЗМК на людей зумовлений їхніми ж соціально-психологічними характеристиками. Одне з головних положень теорії — уявлення про відбір фільмів, передач, газет споживачами для задоволення своїх власних потреб як постійний, активний процес. Дослідники, які працюють в рамках теорії використання і задоволення, більше уваги приділяють дослідженням мотивації, психологічних особливостей споживачів, їхній поведінці, ніж прямому впливу медіа на свою аудиторію. Ця теорія використовується для пояснення процесів масифікації.

Теорія  ефекту третьої особи. В. Девісон довів, що люди схильні недооцінювати впливи медіа на себе (на “мене”) чи на співбесідника (на “вас”) і переоцінювати вплив на третіх осіб — “на когось”, “на них”. Згідно з цією теорією вплив на третіх осіб інтуїтивно провокує першу особу на можливий захист третіх осіб від небажаного медіавпливу.

Та багато інших теорій…

Розділ ІІІ. Напрями і методи досліджень масової комунікації

 

3.1  Напрями досліджень масової комунікації

 

Історія вивчення масової  комунікації й проведення прикладних досліджень у цій галузі — це фактично історія вивчення медіа  з точки зору їхнього впливу на спільноту, а також на людину з  метою перетворення її у “масову людину”, учасника спільноти. Через те дослідження медіавпливу є головним напрямом досліджень масової комунікації.

Дослідження медіа  впливу

 Офіційна історія вивчення медіавпливів починалася в США й охоплювала результати військової пропаганди під час першої світової війни, а також комерційної реклами і зв’язків з громадськістю після війни. Вважалося, що ЗМІ чинять на аудиторію могутній, потужний вплив. Цю “стурбованість” фахівців поділяла й громадськість. Вплив масової інформації порівнювався з кулями або наркотиками, що кололися в вену. Ці образи стали основою теорії шприца або теорії кулі для пояснення впливу ЗМІ. Ранні наукові роботи писалися в рамках цих теорій і визнавали величезну владу ЗМІ над аудиторією, виношувалася концепція суспільства ізольованих індивідів, які потрапляли під уплив всемогутніх ЗМІ

Переглянута версія історії медіавпливу. Переглянута історія не заперечує “офіційної”, що стала своєрідною біблією для вчених, вона лише знімає питання однозначного трактування періодів розвитку — від уявлення про потужний вплив через обмежений, помірний до сильного впливу. Річ у тім, що в усі періоди розвитку науки про масову комунікацію були роботи, які не вкладалися в “офіційну” історію, і їх просто ігнорували. Ці роботи ніби суперечили прийнятій точці зору на той час. Переглянута версія історії включає ці роботи в науковий обіг і стверджує, що вплив медіа існує постійно, тільки він різний, бо залежить від багатьох чинників.

Усі дослідження в  своїй сукупності довели, що медіавплив буває когнітивним, поведінковим або афективним (емоційним). Він може бути прямим або непрямим, коротким, довгим або сповільненим, ізольованим або загальним. Вплив має індивідуальні відмінності, залежить від психологічних факторів, середовища і характеристик соціальних груп, які керують сприйняттям масової інформації та реакцією на неї. Через те все залежить від того, який саме вплив потрапляє в поле зору дослідника. Але абсолютизувати той вплив, який потрапив під спостереження, не варто.

 

3.2  Методи досліджень масової комунікації

 

 

Цей розділ написано за книгою В. В. Різуна та Т. В. Скотникової “Методи  наукових досліджень у журналістикознавстві ” (К.: Преса України, 2007).

Наукові знання передбачають доказове пояснення фактів, їх осмислення у системі понять певної науки. При цьому особиста переконаність дослідника, його віра, ідеологія, емоції й навіть так званий „ здоровий глузд ” у науці доказами не вважаються. Існують критерії науковості знань — це правила, за якими оцінюється відповідність (невідповідність) отриманих знань стандартам наукового знання. До критеріїв науковості знань належать: об’єктивність, доказовість, раціональність, методичність, системність. Специфіка наукової діяльності передбачає:

- відповідність отриманих результатів дослідження критеріям науковості;

- усталену структуру наукового твору (дисертації, статті, доповіді тощо);

- науковий стиль викладу.

У науці вагомими аргументами  вважаються лише такі дані, які отримано за відповідними правилами і з  дотриманням відповідних процедур. Тільки такі дані надають науковому дослідженню переконливості й доказовості.

Відомо, що певну теорію можна вважати науковою, якщо вона :

- описує певну групу явищ матеріального чи духовного світу (тобто від-дзеркалює досліджувані явища у статиці);

- розкриває закономірності функціонування цих явищ (тобто описує досліджувані явища в динаміці);

- передбачає результати такого функціонування (тобто здатна більш-менш точно спрогнозувати подальший розвиток досліджуваних явищ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Тож, ми бачимо, що думки  вчених різняться. Але вони не суперечать, а лише доповнюють одне одного. Кожен з теоретичних підходів вносить свій внесок у розуміння системи теорії масової комунікації. Поки ще не розроблена така теорія, яка б адекватно охоплювала всі аспекти цієї проблеми, в тому числі когнітивні, емоційні і поведінкові.

Теорія масової комунікації  входить складовою частиною в теорію пізнання (гносеологію), причому приватні, конкретні напрямки її є суміжними, прикордонними, взаємно проникаючими з такими науками як соціологія, культурологія, журналістика, історія, філософія, психологія, лінгвістика, кібернетика, інформатика. Терміни та поняття, що є об'єктивно існуючим інструментарієм в інших науках, такі, наприклад, як інформація, масові інформаційні процеси, мова, знак, символ, та й саме поняття "комунікація" або "система" прийшли в теорію масової комунікації з інших наук, перш за все з бурхливо розвиваються в другій половині XX століття кібернетики та інформатики.

Тому теорія масової  комунікації розвивалася у міру зростання технічних можливостей, що забезпечують ці науки, а також на основі прогресу технічних засобів самої МК - насамперед електронних (телебачення, радіо, відео - і лазерні технології, електронна періодика, комп'ютерні мережі). Цей розвиток здійснювався, як правило, в умовах використання методології і понятійного апарату зазначених вище наук.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Березин В. М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия / В. М. Березин. – М. : РИП-холдинг : 2003. – 174с.

2. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация / В. Ю. Бореев, А.В. Коваленко. – Москва : 2009. – 112с.

3. Бориснев С. В. Социология коммуникации: Учебное пособие для студ. вузов / С. В. Бориснев. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: 2003. – 270с.

4. Зражевська Н. І. Масова комунікація і культура / Н. І. Зражевська: Лекції. – Черкаси : Брама–Україна. –  172с.

5. Квіт С. Масові комунікації / С. Квіт. – Київ : Видавничий дім, 2008. –  207с.

6. Назаров М .М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований / М. М. Назаров. – М., 2000. – 171с.

7. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г. Почепцов. – К. : Рефл-бук, Ваклер, 2001. – 651с.

8. Різун В. В. Теорія масової комунікації / В. В. Різун: Підручник. — К.: Просвіта. 2008.— 260 с.