Основні риси Європейського Союзу і форми його функціонування

Основні риси Європейського  Союзу і форми  його функціонування. 
 

     План 

1. Вступ                                                                                                          2

2. Історія виникнення Європейського Союзу                                      4

3. Форми функціонування Європейського Союзу                            17

4. Основні законодавчі документи ЄС                                                 19

5. Висновок                                                                                                  22

6. Список використаних джерел                                                            23 

                                                    ВСТУП 

Економічні зв"язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв"язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення  суспільних потреб та розвитку світового  господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. — понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

               Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об"єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.

            Міжнародні економічні зв"язки країн Західної Європи завжди вирізнялись високою інтенсивністю. У повоєнні роки тут розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв"язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв"язки, тобто зв"язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок — посилилась взаємозалежність промислово розвинутих країн Західної Європи. 

Історія виникнення  Європейського Cоюзу. 

Європейський Союз є результатом кількадесятилітніх старань, спрямованих на інтеграцію Європи. Потреба побудови європейської спільноти з’явилась після закінчення Другої світової війни. Створення понаддержавних структур повинно було сприяти  відбудові Європи і забезпечити мирне співіснування народів. Ідею створення “Сполучених Штатів Об’єднаної Європи” вперше висунув Вінстон Черчіль, виступаючи у 1946 р. з промовою у Цюріху. Впродовж майже п’ятдесяти років на реалізацією цієї ідеї працювало багато знаних політиків, яких часто називають "батьками-засновниками" ЄС.

Об’єднання почало набирати інституційних форм з утворенням Європейської Спільноти:

Європейської економічної  Спільноти (ЄЕС), Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі та

Європейської спільноти  з атомної енергії (Євроатом).

Створення Європейського  Союзу було затверджено Трактатом 7 лютого1992 року в Маастрих (Нідерланди). Побутує думка, що Європейський Союз і Європейська Спільнота є  тим самим об’єднанням. Насправді,  між ними є різниця.

Договір з 1992 року не відмінив статусу юридичної особи Європейських Спільнот і не надав статус суб’єкта права для Європейського Союзу. Як наслідок, усі договори, що підписуються з третіми сторонами (країнами) – підписуються від імені Спільноти або країнами-членами Спільноти. ЄС, для реалізації власних завдань, теж користується інституціями Спільноти.

           Початок післявоєнної інтеграції

Інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські  політики та дипломати 50-х років  XX століття. В період 1945-1950 років кілька  державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру.

У травні 1948 року в  Гаазі на конгресі, який було скликано з ініціативи політиків, інтелектуалістів з різних країн континенту, було прийнято декларацію, яка закликала європейські країни  прикласти зусилля на шляху до інтеграції. А 5 травня 1949 року було створено Раду Європи (The Council of Europe) – перша міжнародна організація співпраці у Європі. Засновниками її були 9 країн: Франція, Велика Британія, Італія, Люксембург, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Фінляндія і Норвегія. Метою діяльності Ради є: розвиток демократії, охорона прав людини, сприяння культурній самоідентифікації європейців.

          Європейська Спільнота

У травні 1950 року Роберт Шуман – тогочасний міністр закордонних справ Франції – представив план інтеграції економічних відносин між європейськими країнами (ідея була висунута  Жаном Моне).  9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створення організації, що контролюватиме видобуток вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня сьогодні вважається святом – День Європи.

План було реалізовано18 квітня 1951 року, коли Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина  та Італія в Парижі підписали  договір  про створення  Європейського  Співтовариства Вугілля і Сталі (ECSC - European Coal and Steel Community). Відповідно до паризького договору  гірничовидобувні сектори, виробництво сталі були піддані міжнародному контролю. Було також створено понаддержавні інституції: Висока Влада (першим головою став Жан Моне), Рада Міністрів, Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів), Суд та Комітет Економічної, Соціальної Політики. В наступних роках  були здійснені безуспішні спроби поглибити інтеграцію у військовій та політичній сфері.

25 березня 1957 р.  підписана Римська угода, яка започаткувала Європейську економічну Спільноту (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом). Угода вступила в дію з 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про спільні, для трьох Співтовариств, інституції, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції:

Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі (ЄСВС):

Висока Влада,

Спеціальна Рада міністрів

Європейська економічна Спільнота (ЄЕС):

Комісія,

Рада міністрів

Європейська спільнота  з атомної енергії (Євроатом):

Комісія,

Рада міністрів

8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію.

Наступні етапи:

Римські договори і  Договір про об’єднання  (1955-1967)

Розширення європейської спільноти і початок спільної валютної політики (1967-1975)

Уніфікований європейський договір. Прийняття нових членів (1975-1986)

На шляху до Європейського  Союзу. Чергове розширення  (1986-1995)

Маастрихтський договір

Амстердамський договір

Переговори з пострадянськими  країнами (1998-2002)

Єдина валюта. Ніццький договір. Конвенція (1999-2002)

Самміт в Брюселі  (Laeken) - 2001

Самміт в Барселоні - 2002

Акцесорний договір. Конференція в Римі - 2003

Розширення Європейського  Союзу  - 2004 

Батьки-засновники Європи:

Після II Світової війни ряд видатних європейських політиків мріяли про об'єднання народів Європи задля постійного миру та приязні. Під час наступних 50 років, протягом яких будувався ЄС, їх мрії здійснилися. Тому їх називають "батьками-засновниками" ЄС.

Вінстон Черчіль

Роберт Шуман

Пол Генрі Спаак

Жан Моне

Алкід  де Гаспер

Конрад Аденауер

Етьєн Давіньон

Жак Люсьєн Делоп

Європейський Союз – це об’єднання  демократичних  європейських країн, які об’єдналися заради миру та розвитку.

Європейський Союз – це міждержавне утворення,  країни, що входять до його складу, заснували  спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.

Засади діяльності Європейського Союзу

У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:

вільний рух товарів,

вільний рух осіб,

вільний рух капіталу,

вільний рух послуг.

7 лютого 1992 підписана Маастрихтська угода (Угода про Європейський Союз). Ця угода запровадила: Інститут омбудсмана, який розглядає скарги громадян держав-членів ЄС на інституції Союзу та Комітет Регіонів, який має представляти регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.

Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох  стовпах:

1. Повноваження першого  стовпа дуже широкі, а саме:

спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,

митний союз,

спільна торговельна  політика,

спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,

спільна транспортна  та енергетична політика,

Європейський Соціальний Фонд,

спільна політика з  питань охорони навколишнього середовища,

захист конкуренції,

підтримка наукового та технологічного розвитку,

охорона здоров'я  та споживачів,

цивільна оборона,

туризм та спорт.

2. Другий стовп  – це Спільна Зовнішня Політика  та Політика Безпеки (СЗППБ).

Їі завданням є  зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:

охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об'єднаних Народів,

зміцнення безпеки ЄС та його членів,

збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,

підтримка міжнародної співпраці,

розвиток та зміцнення  демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини і основних свобод .

3. Третій стовп  – співпраця у сфері юстиції  та внутрішніх справ.

Визначаючи обов'язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:

забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,

запобігати расизму  і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,

запобігати організованій  злочинності та боротися з ними,

боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями. 

Маастрихтська угода  створила нову структуру з трьома “опорами”, які мають як політичний, так і економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).

Отже, діяльність ЄС базується на 4 угодах:

Угода про створення  Європейського співтовариства вугілля  та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність  23 липня 2002року;

Угода про створення  Європейського Економічного  Співтовариства (ЄЕС) – підписана 25 брезеня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.;

Угода про створення  Європейської агенції з атомної  енергетики (Євроатом), підписана в Римі разом з ЄЕС. На ці дві угоди часто посилаютья як і на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська угода”, мається на увазі лише ЄЕС;

Угода про Європейський Союз (ЄС),  підписана в Маастріхті 7 лютого 1992р., набрала чинності 1 листопада 1993р.

2 жовтня 1997 р.підписано  Амстердамський Договір, набув  чинності 1 травня 1999р., вніс зміни  в угоду про Європейське Співтовариство  та Європейський Союз, замінивши  літери у назвах статей Угоди про Європейський Союз числами. Договір не мав суттєвого впливу на функціонування ЄС.

26 лютого 2000 р. –  Ніццький Договір, набрав чинності 1 лютого 2003р., спрямовувався на вирішення  інституційних проблем ЄС, пов'язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо).

Інституції Європейського  Союзу

Європейський Союз є міждержавним об’єднанням,  яке існує завдяки наявності трьох засад: Європейська Спільнота, Спільна політика у сфері міжнародних відносин і безпеки,  а також спільна діяльність у внутрішній політиці та системі правосуддя. Відповідно до договорів, інституціями Європейського Союзу є:

- Рада Європи 

- Рада Європейського  Союзу 

- Європейська Комісія 

- Європейський Парламент  

- Європейський Суд  

- Суд Першої Інстанції 

- Рахункова Палата 

- Комітет Економічної,Соціальної Політики

- Комітет Регіонів

- Європейський Банк  Реконструкції і Розвитку 

- Європейський Інвестиційний  Банк 

- Європейський Центральний  Банк 

Атрибутика Європейського  Союзу 

Державні мови Європейського  Союзу

           Які державні мови Європейського  Союзу? Вже перша постанова,  прийнята Радою об'єднання, яке  на сьогоднішній день є Європейським  Союзом, стосувалася питання мови. 15 квітня 1958 року Рада постановила,  що офіційні мови країн-членів  повинні стати як офіційними  мовами Співтовариства, так і  робочими мовами установ Співтовариства.

Офіційна мова кожної країни-члена є офіційною мовою  ЄС. Оскільки кілька держав-членів мають  ту саму офіційну мову, то це означає, що існує 21 офіційна мова.

Це такі мови: чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, португальська, іспанська, шведська, ірландська (з 1 січня 2007, але з обмеженням), латвійська, литовська, мальтийська, польська, словацька, словеньська. 

Єдина валюта

         У 1992 році було прийнято рішення створити в рамках ЄС Економічно-валютний союз (ЕВС) і запровадити єдину європейську валютну одиницю, управління якою мав здійснювати Європейський центральний банк. Єдина європейська валюта – євро була впроваджена 1 січня 2002 року. Саме тоді банкноти та монети євро прийшли на заміну національним валютам у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). З 1 січня 2007 року до єврозони приєдналась і Словенія.

Прапор Європейського  Союзу

 Історія створення  прапору починається у 1955 році. Тоді Європейський Союз існував лише у вигляді Європейського об’єднання вугілля та сталі, до якого входило шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації. В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й символом єдності.

Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти  та єдності. Прапор залишається незмінним  протягом років, не зважаючи на розширення ЄС.

Пізніше Рада Європи закликала інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року.

Європейський прапор – це єдина емблема Європейської Комісії, виконавчого органу ЄС. Інші європейські установи та органи додають  до прапора свою власну емблему. 

Європейський гімн

         Гімн  Європейськго Союзу є  гімном усієї Європи.  Музика  гімну взята з Дев’ятої симфонії  написаної,  Людвігом ван Бетховеном  у 1823 році. У фінальній частині  своєї симфонії Бетховен поклав  на музику „Оду до радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен.

У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробляв  і ухвалював дизайн європейського  прапора) схвалила бетховенську тему „Оди до радості” у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон  Караяну було доручено написати три  інструментальні аранжування –  із соло для фортепіано, для духових  інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн ЄС. Гімн ЄС – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

Країни-члени Європейського Союзу

Засновниками Європейської Спільноти були:

Бельгія, Франція, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Італія

Пізніше до Європейської Спільноти приєднались:

Великобританія, Ірландія і Данія  в  1973 році,

Греція в 1981 році,

Іспанія і Португалія в 1986 році.

А також Австрія,

Фінляндія і Швеція в1995 році.

1 травня 2004 року  повноправними членами Європейського  Союзу стали Кіпр, Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина.

1 січня 2007 року  до Європейського Союзу увійшли  Болгарія і Румунія.

  До Європейського  Союзу також входять заморські  території країн-членів. 

Країнами, кандидатами на прийняття до Європейського Союзу, є Хорватія і Туреччина. 

Форми функціонування Європейського союзу. 

Ефективність діяльності ЄС забезпечується відповідними його органами. Організаційна будова ЄС базується на загальних засадах західної політичної системи, проте її конкретні форми суттєво відрізняються від національних систем. До характерних її рис належать:

1. Об"єднання інститутів  двох типів — міждержавних і наднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Члени органів іншого типу також призначаються кожною державою, проте діють як незалежні особи, що не зв"язані будь-якими інструкціями своїх урядів. Такий подвійний принцип формування особового складу сприяє підтримці балансу між інтересами окремих держав-членів та інтересами Союзу в цілому.

2. Гнучкий розподіл  компетенцій між органами ЄС та національними урядами. Можна окреслити три основних варіанти розподілу компетенцій: сфери, де здійснюється спільна політика ЄС (аграрна, торговельна тощо); сфери змішаної компетенції, коли за окремі напрями чи групи питань відповідають органи ЄС, а решта лишається під керівництвом національних урядів (регіональна, соціальна тощо); сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів та розробкою рекомендацій (макроекономічна політика, політика в галузі охорони навколишнього середовища тощо).

3. Значна кількість  типів рішень, які приймаються — від регламентів та директив, що обов"язкові для виконання національними урядами і всіма учасниками об"єднання, до висновків, що мають лише рекомендаційний характер.

4. Примат права ЄС над національними законодавствами держав-членів у межах, які визначені змістом установчих договорів.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:

- Європейський парламент

- Європейська Рада

- Рада Міністрів

- Європейська Комісія

- Європейський Суд

- Палата аудиторів 

      Основні  законодавчі документи Європейського  Союзу. 

Основними законодавчими  документами Європейського Союзу (ЄС) є Єдиний європейський акт, Договір  про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути цієї організації, їх функції та порядок формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва.

          Відповідно до цих документів  метою ЄС є:

        1. Сприяння проведенню збалансованої  і довгострокової соціальної та економічної політики, зокрема шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного та соціального вирівнювання, створення економічного і валютного союзу, що має на меті введення спільної валюти.

        2. Утвердження Європейської спільноти  на міжнародній арені, зокрема  шляхом проведення спільної зовнішньої  політики та політики в галузі  суспільної безпеки, яка могла  б привести до створення у разі необхідності системи спільної оборони.

        3. Посилення захисту прав та  інтересів громадян держав-учасниць  шляхом введення громадянства  Союзу.

        4. Розвиток тісного співробітництва  у галузі судової практики  та внутрішніх справ.

        5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства і, виходячи з нього, визначення, якою мірою політика та форми співробітництва, що встановлені Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів ЄС. 

Згідно з установчими  документами до компетенції ЄС належать такі види діяльності:

         - скасування мита і кількісних  обмежень на імпорт та експорт  товарів між державами -учасницями, а також інші заходи, що мають ту ж спрямованість;

        - спільна торговельна політика;

        - внутрішній ринок, що характеризується  зняттям перешкод для вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталів між державами-учасницями;

       - заходи, що стосуються в"їзду  та переміщення на внутрішньому  ринку;

        - спільна політика в галузях  сільського господарства та риболовства;

        - спільна транспортна політика;

        - встановлення системи, що запобігає  порушенням на внутрішньому ринку;

          - зближення національних законодавств  держав-учасниць такою мірою, яка необхідна для нормального функціонування спільного ринку;

          - політика в соціальній сфері, включаючи діяльність Європейського соціального фонду;

          - економічне і соціальне єднання;

          - політика захисту навколишнього  середовища;

          - підвищення конкурентоспроможності промисловості Союзу;

          - сприяння дослідженням та технологічному розвитку;

          - стимулювання зусиль по створенню  та розвитку транс"європейських  комунікаційних мереж та інфраструктури;

           - внесок у досягнення високого  рівня охорони здоров"я;

          - внесок в освіту, професійне  навчання та розквіт культури  держав-учасниць;

            - політика співробітництва у  сприянні всебічного розвитку  держав-учасниць;

             - асоціація з заморськими країнами  та територіями для розширення  торгівлі й спільного сприяння економічному і соціальному розвитку;