Особистість і соціальні ролі

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ІМ. А. С. МАКАРЕНКА 
 
 
 
 
 
 

       РЕФЕРАТ

       з навчальної дисципліни «Соціологія»

       на  тему:

       Особистість і соціальні ролі 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка 442 групи

фізико-математичного факультету

Лазуткіна Юлія

Перевірила: доц., кандидат філософських наук Кондратенко  С. В. 
 

Суми  – 2011 
План

Вступ.

1. «Особистість» в різних трактуваннях.
2. Теорія соціальних ролей.
3. Місце особистості в суспільстві.

Висновки

Список використаних джерел

        Вступ

       Актуальність  теми. Дане питання є дуже актуальним. Зрозумівши значення та місце особистості  у суспільстві, її роль не лише в  сім'ї та родині, у будь-якому колективі, на робочому місці, а й для покоління  загалом, можна визначити власне місце в суспільстві й відповідно моделювати та коригувати власну поведінку, а також передбачати поведінку інших відповідно їх соціальних ролей.

       Моя майбутня професія – вчитель. У своїй  роботі, зокрема класного керівника, мені дуже це знадобиться. Кожній дитині потрібно буде пояснити, що вона займає певне місце в суспільстві, і яке саме місце вона буде далі займати, залежить тільки від неї.

       Мета  роботи: дослідити місце особистості  в суспільстві та її поведінку  згідно соціальної ролі.

       Виходячи  з мети, можна сформулювати наступні завдання:

• визначити, хто це – особистість;

       – проаналізувати соціальні ролі та їх зв'язок з особистістю;

       – дослідити місце особистості  в суспільстві.

       Об’єкт  дослідження: особистість.

       Предмет дослідження: місце особистості  у суспільстві згідно її соціальної ролі.

        1. «Особистість»  в різних трактуваннях

       Структурне  зображення особистості, тобто виділення  певних її складових, залежить передусім  від розуміння сутності особистості, а також від особливостей методів  тієї науки, в межах якої розглядається  особистість. У соціології особистість вивчається насамперед як член суспільства, носій певних соціальних функцій. Тому основною соціологічною теорією особистості в соціології є зображення її через структуру виконуваних ролей.

       Філософи  розглядали особистість під кутом зору вічного і тимчасового. Так робили Сократ, Платон, Арістотель, пізніше Кант і Гегель, а в XIX - XX століттях датський філософ Сирен Кьеркегор російські мислителі Володимир Соловйов, Микола Бердяєв, Павло Флоренський, Сергій Булганов і американець Пітер Дукер. Проблема вічного і тимчасового в людині вирішувалася в одному випадку в рамках екзистеціоналізму, а в іншому - релігійної філософії. Представники обох напрямів розглядали людське існування (по-французьки "екзистенцію") у двох перпендикулярних гіперплощинах - у вічності і в часі.

       Людина  у вічності - носій вічних цінностей. Людина в часі-всього лише фізичне  явище: він народжується і помирає. Існування у часі - це наше буття  як громадян суспільства. В часі ми їмо і спимо, боремося за владу  і ростимо дітей, добиваємося успіхів і зазнаємо поразки. Живучи в суспільстві, ми не можемо бути вільними від нього як істоти соціальні. Всі ми частки сім'ї, колективу, професії, класу. Однак сутність людини в іншому - в людському безсмерті і людській волі.

       Наше  існування - завжди напруга між тимчасовим і вічним. Поведінка людини лежить в двох різних вимірах, тому вона завжди суперечлива. Існування в часі можна спостерігати, у вічності тільки переживати. Такі дві площини людського буття, які розглядали філософи.

       Особистість - одне з центральних понять соціології. Воно відіграє важливу роль в "будівництві" соціального знання, допомагаючи зрозуміти, чому людський світ так відрізняється від решти природного світу і чому залишається людським тільки на основі збереження багатства індивідуальних відмінностей між людьми.

       На  соціологію особистості помітно  впливають філософські концепції  і психологічні теорії.

       Філософія більше оперує ємним поняттям "людина", яке включає і його біологічну, і ментальну, і культурну природу. Соціологи беруть до уваги перш за все соціальні якості, які формуються у людей в процесі гуртожитку (як безпосередній продукт співіснування з іншими), декілька абстрагуючись від усього іншого.

         Психологія звертає увагу на  індивідуальні відмінності людей: їх темперамент, характер, особливості поведінки та оцінки, вивчаючи, чим і чому вони відрізняються один від одного. Для соціолога "особистість" - це, навпаки, те, що робить людей схожими один на одного (тобто вони відзначають в людях соціально типове).

       Таким чином, можна сказати, що як правило, в ланцюжку людина - особистість - індивід  відображено своєрідний розподіл праці  філософа, соціолога та психолога, хоча кожен з них (вивчаючи своє) може використовувати будь-який з цих  термінів. Іншими словами, особистість в соціології - це щось особливе.

       У філософії "особистість" у відповідності  зі сформованими традиціями розглядається  як:

       • твір (Природи, Бога або Товариства), продукт умов існування, який може лише пізнати себе і не повинен намагатися змінити (людина адаптується, пристосовується);

       • творець, безмежно активний, що змінює свої власні умови, або керуючий своєю уявою про умови свого життя і про себе (людина, що створює себе сам);

       • діяч, що перетворює сам себе за допомогою  інструментальної, предметної активності, що зв'язує його розвиток з зовнішнім світом (людина, що виробляє нові предмети і передає в предметах свій досвід).

       У психології "особистість" – це цілісність психічних властивостей, процесів, відносин, що відрізняють даний суб'єкт від іншого. Для психолога потенції суб'єктів різні, оскільки як вроджені, так і придбані якості людей індивідуальні. Індивідуальність відображає неповторність біологічних і соціальних властивостей людини, роблячи його унікальним актором (чинною одиницею) якоїсь групи або спільності.

       І філософія, і психологія справляють істотний вплив на розвиток соціологічних  уявлень про особистість, проте  їх особливий погляд на цей предмет  і специфічна термінологія використовуються тільки на рівні спеціальних теорій.

       Отже, соціологи, як правило, оперують поняттями "соціальний суб'єкт" і "особистість" для опису соціальної суті і соціальних якостей людини.

       У сучасній соціології особистість, як суб'єкт (який, може бути індивідуальним - тотожним "особистості" і груповим - тотожним "спільності"), означає активне соціальне начало, якийсь соціально - історичний тип здатності до діяльності.

       Вважається, що особистість як соціально типова характеристика людей пережила певну  емоцію разом з ходом історичного  прогресу. Первісна людина характеризувалася діяльністю адаптивної, пристосувальної, в той час як сучасна має значно багатший функціональний репертуар і в цілому відіграє активну перетворюючу роль в природі і суспільстві. Можна сказати, що особистість все повніше виявлялася, формувалася і заповнювала людину, вириваючи її зі світу єства (бажань і пристрастей) і приводячи у світ творчості, осмислення і розуміння знаків "іншого".

       У цьому сенсі особистість як соціальна  якість людини ставала все більш  концентрованою субстанцією його особливої (громадської) природи.

       В наш час абсолютна більшість  учених (як українських, так і зарубіжних)

розглядають людину в єдності її біологічних  та соціологічних якостей. Людина є біологічна істота, що наділена здатністю мислити, виготовляти знаряддя праці і осмислювати навколишній світ. Кожна людина поєднує в собі загальне, особисте, одиничне. На відміну від тварини, людина є представником виду Homo Sapiens. Це в ній загальне. Вона належить до певної раси, національності, є чоловіком чи жінкою, тобто належить до певної статі. Це в ній особисте. На кінець, вона володіє індивідуальними якостями, які притаманні лише їй одній. Це в ній одиничне.

Отже, кожна людина своїми соціальними і біологічними якостями пов’язана із загальним, тобто суспільством.

       Індивід – це конкретна людина з притаманними їй індивідуальними якостями.

       Особа (особистість) – це не сама по собі людина, а її соціальна характеристика і рівень її індивідуальності та суспільної свідомості, духовної потреби та інтересів, цінності орієнтації, ставлення до інших людей і та. ін. Це єдність соціального і індивідуального в людині, яка не народжується особистістю, а стає нею в процесі соціалізації, здобуваючи знання і соціальний досвід, використовуючи те, що створено іншими.

        2. Теорія соціальних  ролей

       Поняття соціальної ролі запропонували Р. Лінтон та Дж. Г. Мід незалежно один від одного у 1930 р., причому перший описував роль як одиницю суспільної структури, другий — у контексті процесу взаємодії людей, коли людина, приймаючи роль іншої людини, засвоює певні соціальні норми.

       Лінтонівський напрям у розвитку теорії ролей набув  подальшого розвитку в теоріях структурного функціоналізму (структурного зображення суспільства), насамперед у працях Т. Парсонса, Альфреда Радкліфф-Брауна, Р. Мертона.

       Ідеї  Дж.Г. Міда було використано насамперед у психологічній науці, а в соціології вони започаткували напрям інтеракціонізму (від англ. interaction — "взаємодія", тобто теорія, що описує взаємодію людей). Сучасний інтеракціонізм існує у вигляді двох наукових шкіл: чиказької (Г. Блумер, А. Сторос, Т. Шибутані), для якої характерний інтерес до процесуальних аспектів взаємодії, та айовської (М. Кун, Т. Партленд та ін.), де акцент робиться на вивченні результатів взаємодії — стабільних соціальних структур.

       У радянській літературі значний внесок у розвиток та популяризацію теорії соціальних ролей зробив І. Кон.

       Соціальна роль у соціології визначається як соціальна функція, модель поведінки, об'єктивно задана позицією особи  в системі суспільних відносин та міжособових стосунків.

       Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Індивід не є режисером та автором соціальної ролі, яку він виконує. Його можна порівняти з актором. Не випадково багато понять, що використовуються в теорії соціальних ролей, запозичено з театральної лексики. Звичайно, різні актори грають ту чи іншу роль по-різному, вносячи у виконання своє бачення ролі, свої особистісні якості. Проте роль вже написана драматургом, її по-своєму тлумачить режисер у контексті усього спектаклю, у зміст її зробили внесок художник, композитор, інші актори, і всі вони очікують від актора відповідності своїм уявленням про роль.

       Так само і в житті: ролі задані людині об'єктивно — суспільством, культурою, соціальною групою. За зміст ролі правлять прийняті в суспільстві чи соціальній групі соціальні норми, тобто ті вимоги, яким має відповідати поведінка людей, які займають певну позицію в суспільстві. А глядачами є середовище, що оточує індивіда, яке має певні очікування щодо "правильності" гри, відповідності поведінки особи соціальній ролі, яку вона виконує. Так, від матері очікують, щоб вона турбувалася про свою дитину, хоч якою б безвідповідальною не була ця жінка за своєю природою, роль батька передбачає, що він має забезпечувати свою сім'ю. Соціальна роль студента означає, що він має вчитися, готувати себе до майбутньої професії. Навіть ті ролі, які, здавалося б, зумовлені біологічно, насправді залежать від типу суспільства та його культури. Так, у Середні віки дитина розглядалась як маленький дорослий і відповідно мала поводитися, не маючи права на якусь дитячу "особливість". Психічно хвора людина в сучасному суспільстві може сподіватися у кращому разі на допомогу та чуйне ставлення, у Середньовіччі ж юродивого шанували, бо вважалося, що він причетний до божественного одкровення і наділений даром провидіння.

       Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі  вже задані їй від народження: дитина народжується сином чи дочкою, чоловіком  чи жінкою. В кожному суспільстві  вже встановлено, що має робити добра  дочка чи син (скажімо, в суспільствах з переважно авторитарним типом сім'ї слово батька — закон для дітей, хоч у якому б віці вони не були; в суспільствах, де більшість сімей будується на демократичних засадах, діти мають право самі обирати свій шлях). "Ролі" жінки та чоловіка теж не задані біологічно: канони жіночості та чоловічості змінюються від епохи до епохи і від суспільства до суспільства. Колись Жорж Сайд у брюках сприймалась як зухвалий виклик моралі та суспільним канонам жіночості, сьогодні брюки — неодмінний компонент жіночого гардеробу.

       Рольові приписи можуть бути як "писаними", тобто зафіксованими в офіційних  документах, так і "неписаними", закріпленими у звичаях, традиціях, нормах. Проте в будь-якому разі в суспільстві діє досить жорстка  система контролю за правильним дотриманням ролі.

       Цій меті слугує розгалужена система  соціальних санкцій, застосовуваних як оцінка дій людей у суспільстві. Вони можуть бути позитивними і негативними (відомий метод "батога та пряника"), жорстко регламентованими, що застосовуються владними органами, і неформальними, як, наприклад, моральний осуд. Тих своїх членів, які задовільно виконують ролі, суспільство заохочує матеріально і морально, у разі відхилення від рольових норм порушника буде покарано. Як правило, за порушення "писаних" законів припадає так само офіційно відрегульована система покарань (так, за порушення правил дорожнього руху накладають штраф або навіть позбавляють прав водія, тобто особа усувається від ролі водія). Проте й у разі порушення "неписаних" рольових приписів покарання може бути не менш жорстоким. Коли знайомі відмовляються подати руку, це, звичайно, страшніше, ніж штраф. Глузування, вияв зневаги і навіть вигнання зі своєї соціальної групи — набагато дійовіші санкції, ніж записані в офіційних документах.

       Проте соціальна роль виконує не лише негативну функцію обмеження сваволі окремих індивідів. Головна конструктивна функція її полягає в тому, що узгодження щодо змісту соціальних ролей дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, передбачати реакцію оточення на свої дії. Виступаючи в певній ролі, людина сподівається, що інші учасники також дотримуватимуться "правил гри", які не залежать від того, хто в цю гру грає. Коли водій веде машину, він має дотримуватися правил дорожнього руху і сподівається, що решта робить так само. В іншому разі безпека на дорогах була б неможливою.

      3. Місце особистості в суспільстві

     В родинну соціальну інституцію людина включена з народження. Активною стадією її перебування в цій інституції можна вважати створення своєї сім'ї, народження дітей, відхід від матеріального утримання батьків.

     В педагогічній соціальній інституції людина теж перебуває з дитинства. Переломною стадією соціалізації є продовження удосконалення своєї кваліфікації, професійної освіти, коли людина вже працює після отримання дипломів про середню загальну або спеціальну чи вищу освіту, хоча деякі індивіди одержують освіту, працюючи в трудовій сфері.

     Включення в економічну соціальну інституцію відбувається на стадії переходу людини до самостійного матеріального забезпечення з моменту працевлаштування.

     Одержання паспорту й права брати участь у виборах до державних і місцевих органів влади є стадією включення  в політичну соціальну інституцію. Але активна участь у політичному житті пов'язується з роботою у владних структурах, з громадсько-політичною діяльністю активістів у партійних осередках, з формуванням у населення громадської думки в руслі тієї чи іншої ідеології.

     Активна участь в культурницькій соціальній інституції починається на стадії здатності до активного творення матеріальних і духовних цінностей, а не тільки пасивного «споживання» продукції культури.

     Що  стосується релігійної соціальної інституції, то до неї долучаються люди протягом усього життя – від народження й до глибокої старості.

     Підготовчий період до повноцінного й активного включення в соціальні інституції суспільства закінчується на певних рівнях статусу в кожній з них.

     Люди  з більш високим рівнем соціалізації мають достатню освіту і здатні формувати  більш-менш задовільні соціогенні потреби, які переважно короткотермінові, творчо малонасичені, реалізація яких хоч і супроводжується радісними й втішними емоційними переживаннями, але не дає відчутного стану творчої самореалізації. Вони в трудовій сфері в основному орієнтовані на заробіток, тобто на задоволення загальної соціогенної потреби в накопиченні вартісного резерву, який можна було б використати в своїй діяльності в соціальних утвореннях інших соціальних інституцій, наприклад, в сім'ї для виховання й утримання дітей, в художній студії для реалізації своїх художніх здібностей тощо.

     Люди  з високим ступенем соціалізації здатні формувати далекосяжні соціогенні потреби. З їх числа виходить еліта, яку становлять інтелігенція, творчі люди, здатні ставити стратегічні  цілі щодо задоволення своїх творчих  соціогенних потреб високої суспільної значущості: вчені, винахідники, письменники, художники, композитори, актори, громадські, політичні діячі.

     У ході реалізації програм життєдіяльності  особистість просувається вгору  сходинками статусу у відповідних  соціальних інституціях, що вимагає освоєння нових нормативів, законів, регламентів, а це означає, що відбувається подальша соціалізація особистості. Крім того, особистості, особливо з числа еліти, не тільки засвоюють певні регулюючі положення правового й морального походження, але й беруть участь в удосконаленні й творенні законодавства, тих чи інших нормативних положень різних організацій і соціальних структур. Особистості з числа еліти, як правило, очолюють різні соціальні утворення й керують процесом творення матеріальних й інформаційно-ідеальних цінностей середовища. Саме дорослій стадії соціалізації відповідає найбільш ефективне творення штучного соціального і штучно-природного середовища.

     Суб'єктність особистості зумовлена ступенем соціалізації і здатністю приймати рішення або самостійно щодо своєї діяльності, або як лідер щодо діяльності групи.

     Суб'єктність особистості визначається:

• ступенем свободи прийняття рішень у процесі задоволення своїх матеріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб'єктами;
• свідомою активністю суб'єкта в його конструктивній діяльності (тобто в творенні ціннісного штучного середовища);
• приватною власністю майна і вартісних (валютних) резервів;
• статусом у кожній соціальній інституції (в трудовому колективі, в громадсько-політичній організації, в аматорській студії, в сім'ї тощо);
• моральними і правовими, формальними і неформальними регламентами (правами й обов'язками за статусом організації, правилами, звичаями громад тощо).

     Формально суб'єктність може змінюватись від  абсолютної свободи в прийнятті  рішень і до абсолютної залежності від рішень іншого індивідуального або колективного суб'єкта. Наприклад, суб'єктність людини творчої професії має високий ступінь, а військовослужбовця, діяльність якого регламентована дисциплінарним статутом, має низький ступінь.

     Отже, особистість знаходиться в суспільстві  з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина, а це означає, що вся діяльність цього громадянина підпорядковується законодавству країни, і він несе відповідальність за свої дії і вчинки. З цього моменту громадянин стає повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.

      Висновки

     У процесі написання реферату я  досягла мети: дослідила зв'язок особистості та соціальних ролей, і розв’язала дослідницькі завдання: визначила, хто є особистістю; проаналізувала взаємозв’язок соціальної ролі та особистості; дослідила місце особистості в суспільстві. Зазначене дає підстави для наступних узагальнень.

     Отже, особистість є соціальною за своєю  сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність  соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою індивідуальний, особистий світ вміщує «світ людини».

     Людина  є соціальною істотою, яка орієнтована  і включена в контекст групової поведінки. Особистість формується у взаємодії  з іншими особистостями. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда забезпечують турбота з боку держави та дотримання високих соціальних стандартів.

     Особистість знаходиться в суспільстві з  народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина. Діяльність громадянина підпорядковується законодавству країни, він несе відповідальність за свої дії і вчинки, є повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях. 

        Список використаних джерел

1. А.Ф. Бондаренко «Социальная психология личности». – К., 1991.
2. В. Г. Городяненко «Соціологія». – К., 2003
3. В.В. Москаленко «Соціальна психологія». – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 687 с.
4. Л.Е. Орбан-Лембрик «Соціальна психологія». – К. Либідь. 2006. – 556 с.
5. В.Т. Циба «Системна соціальна психологія». – К., 2006. – 327 с.
6. В. Янів «Нариси до історії української етнопсихології». К. Знання. 2006. – 340 с.
7. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996.
8. Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.
9. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. — М.,1995.
10. Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.