Особливості комп’ютерного реагування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 Вступ                                                                                                                    3

2. Особливості комп’ютерного реагування                                                       4       

3. Системи редагування                                                                                      6

4.Комп’ютерний словник                                                                                    8     

5. Комп’ютерна корректура                                                                                9

6. Видавнича діяльність                                                                                     11

7. Поліграфічні норми                                                                                       12

 Висновок                                                                                                             13

 Список використаної літератури                                                                        14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Редагування та видавничий бізнес сьогодні немислимий без комп'ютерних видавничих систем, що розсовують обрії творчості, дозволяючи реалізувати усі наші задуми. Видавничі програми та программи редагування легко піддаються освоєнню навіть непрофесіоналам у видавничій роботі. Однак недостатньо усього лише опанувати інструментами, що вони пропонують. Потрібно володіти, крім іншого, базовими поняттями видавничої справи, мати представлення про видавничий процес.

Редагування не мета, а засіб в  утвердженні себе. Для багатьох категорій  мовців воно входить у професійні обов’язки. Це освітяни, працівники культури, держапарату, засобів масової інформації.Особлива відповідальність належить працівникам радіо і телебачення. Щоб вміти редагувати, треба мати високий рівень культури усного і писемного мовлення.У наш час, коли системи редагування не можуть замінити людину-редактора, їх слід використовувати як помічників людей-редакторів. На теперішньому етапі в цьому полягає основна функція систем редагування.

На даному етапі редагування україномовних текстів поки що має дуже низький ступінь автоматизації, а тому вимагає суттєвого поліпшення.  В наш час ступінь редагованості, який забезпечують системи редагування — СР, є значно нижчим, ніж у людей - редакторів. Проте така відповідь не повинна вести до припинення досліджень і конструювання СР [11]. Адже те, що системи комп’ютерного перекладу — СКП забезпечують значно нижчу якість роботи, ніж люди — перекладачі, зовсім не призвело до припинення розроблення СКП, а, викликало появу на ринку ще більшої їх кількості.

Для науки, що описує теорію редагування  повідомлень і видавничу діяльність, поки що не існує загальноприйнятої  назви. Останнім часом як назву цієї науки запропонували вживати  термін едитологія.

Мета цієї роботі полягає в тому, щоб дати загальне уявлення про комп’ютеризацію  редагування та видавничої діяльності, дізнатися про сучасні системи  редагування та їх функціонування, визначити роль видавничої справи у  перебігу суспільних процесів. Опрацювати ступені автоматизації комп’ютерного редагування та етапи опрацювання тексту.

Опрацьовуючи дане питання я використаю такі методи дослідження: описовий, історичний, зіставний.

 

 

 

2. Особливості комп’ютерного  реагування

Редагування - це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Сучасне уявлення про редагування почало формуватися з виникненням книгодрукування (в Європі — сер. XV ст.). Є редагування технічне і мовно-літературне. Структура редагування включає редакторський аналіз, прийняття рішення й правку. За визначенням Партика З. І. « Редагування - це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ» [4, С. 382]. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.

Комп'ютерне редагування  має особливості, які відрізняють  його від традиційного. Зокрема, в  ньому можна виділити такі ступені  автоматизації:

1. комп’ютеризоване редагування (операції контролю і виправлення здійснює людина; комп'ютер використовують лише як "електронне перо"; прикладом СР, які дають змогу здійснювати комп'ютеризоване редагування, є ТП);

2. автоматизоване редагування (більшу частину операцій контролю виконує СР, а людина - меншу частину операцій контролю та більшість операцій виправлення);

3. автоматичне редагування (більшу частину операцій контролю й виправлення виконує СР, а меншу — людина; крім того, людина приймає рішення в неформалізованих конфліктних ситуаціях) [4, С. 334].

Комп'ютерне редагування  має також специфічні розмежовані  в часі етапи опрацювання тексту:

1. передредагування, тобто попереднє ручне розмічування оригіналу, яке виконує людина з метою наступного автоматизованого чи автоматичного редагування, наприклад задання для рубрик спеціальних стилів їх оформлення, розставлення міток у  бібліографічному описі тощо;

2. інтерредагування, яке виконує сама СР, проводячи операції контролю й  виправлення тексту;

3. постредагування, яке виконує людина, проводячи ті операції контролю й  виправлення тексту, що їх не змогла виконати СР) [4, С. 334].

Комп’ютерне редагування  здійснюють послідовно: від однієї одиниці до іншої. Закінчивши опрацювання  на одному рівні, переходять до наступного (в напрямі від нижчих рівнів до вищих).

Специфіка порівневого опрацювання  полягає в тому, що переходити до вищого рівня можна лише тоді, коли на нижчому всі помилки вже  усунуті (наявність помилки на нижчих рівнях унеможливлює опрацювання вищих).

Отже, комп'ютерне редагування має особливості, які відрізняють його від традиційного та специфічні розмежовані в часі етапи опрацювання тексту, на якы слід звертати увагу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Системи редагування

Редагування — аж ніяк не "наукотворча примха" людей. Воно існує тому, що автор і реципієнт об’єктивно через відсутність зворотнього зв’язку не можуть спілкуватися з потрібною ефективністю. Для її підвищення потрібні редактори, а редакторам для того, щоби забезпечити цю ефективність, необхідна наукова теорія, яка давала б змогу досягти цієї ефективності.

До найважливіших завдань  редагування належать: верифікація  повідомлень, адаптація повідомлень, адвербіалізація повідомлень, нормалізація повідомлень, рецепціація повідомлень, інтерпретація повідомлень, уніфікація повідомлень, політизація/деполітизація повідомлення, етизація повідомлення, естетизація повідомлень, мінімізація кількості відхилень у повідомленні.

Подання інформації у вигляді схем, діаграм, графіків, фільмів часток є зручним для її аналізу і опрацювання. Прикладне програмне забезпечення сучасних комп’ютерів містить потужні системи опрацювання і подання графічної інформації. Вони використовуються в діловій графіці ,при розв’язуванні прикладних задач,у навчаючих програмах,для створення мультиплікаційних фільмів, комп’ютерних ігор тощо [3, С. 328]. Такі програмні засоби дають змогу подавати окремі фрагменти рисунків у збільшеному вигляді, демонструвати перерізи тіл, вносити зміни до графічної інформації, зберігати її на зовнішніх носіях, виводити на друкуючі пристрої тощо.

Серед сучасних функціонуючих  редакційних систем доречно виділити:

а) текстові процесори;

б) системи редагування;

в) довідкові редакційні системи;

г) системи автоматизації  видавничої діяльності;

ґ) автоматизовані системи  керування ЗМІ [8, С. 127].

Сучасні системи редагування, як правило, збудовані на базі текстових  процесорів і є комп’ютеризованими чи автоматизованими (автоматичних систем редагування поки що не існує). У  цих системах найчастіше автоматизованими є операції контролю деяких лінгвістичних (орфографічних, синтаксичних, пунктуаційних  і стилістичних), психолінгвістичних (визначення ступеня семантичної  та синтаксичної складності), а також  поліграфічних норм.

Проведений аналіз близьких за суттю комп’ютерних інтелектуальних  систем дав змогу зробити висновок, що системи редагування найбільш близькі до експертних. Тому системи  редагування доцільно конструювати за методиками, створеними для розроблення  таких експертних систем.

За одним із означень, експертними  називають такі системи, які об'єднують можливості комп'ютера зі знаннями та досвідом експерта в такій формі, що система може запропонувати розумну пораду чи здійснити розумне вирішення поставленої задачі. Для виконання таких функцій ЕС повинні: мати знання в певній галузі (постійні знання); мати знання про особливості кожного конкретного випадку (змінні знання); на основі знань та конкретних даних про досліджуваний об'єкт вміти робити висновки (давати поради чи оцінки); вміти пояснювати свої рекомендації [4, С. 331]. У цьому плані ЕС є різновидом систем штучного інтелекту.

У текстових процесорах виправлення помилок редактор у більшості випадків робить вручну, оскільки виправлення суттєво впливають на семантику повідомлення, а семантичне опрацювання повідомлення в системах усіх видів поки що автоматизовано мінімально.

У невеликій частині випадків автоматизовані чи автоматичні виправлення здійснюють кількома способами:

1) СР здійснюють виправлення в пакетному режимі, тобто самостійно від першого до останнього виправлення (ефективність такої реконструкції найнижча);

2) СР здійснюють виправлення в діалоговому режимі на безальтернативній чи альтернативній основі.

Безальтернативні виправлення  передбачають, що СР пропонують редакторові  лише один варіант реконструкції, який редактор може прийняти, відхилити  або запропонувати свій. Альтернативні  виправлення передбачають, що СР пропонують редакторові кілька варіантів реконструкції, з яких він може вибрати один; відмовитись від запропонованих і ввести свій; відмовитися від  виправлення взагалі.

Сказане дає підстави стверджувати, що в наш час у СР практично  в повному обсязі можуть бути автоматизовані операції, які не виключають аналізу  семантики повідомлення, й лише мінімально — операції, пов’язані зі семантикою. Отже, на сучасному етапі бар’єром у розвитку СР є семантика повідомлень [12]. Решта бар’єрів або вже успішно подолані, або для їх подолання нема істотних перешкод крім фінансових.

Тобто, у наш час, коли СР ще не можуть замінити людину — редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей — редакторів. У цьому зараз полягає основна функція СР.

 

 

4. Комп’ютерний словник

Комп’ютерний словник  для СР найчастіше створюють на основі частотного словника потрібної мови. Це викликане тим, що слова в тексті за частотою розподіляються згідно із законом Ципфа.

Цей закон формулюють так: якщо для якогось досить великого тексту скласти список усіх слів, що вживаються в ньому, полічити для  кожного слова частоту його вживання, розмістити слова в порядку спадання цих частот, перенумерувати ці слова  від 1 (номер "1" присвоюють найбільш частому слову) до R, то добуток порядкового номера будь-якого слова списку на його частоту появи в тексті буде майже сталою величиною (с).

Щоб забезпечити максимальне покриття тексту, яке істотно залежить від семантичного наповнення словника, часто чинять так: у комп’ютерному словнику виділяють словник загальновживаної лексики (загальний словник) і лексику окремих галузей знань (галузеві словники). У кожний галузевий словник, крім термінів і номіналів, включають також персоналії (власні імена й прізвища людей), географічні назви, скорочення та абревіатури [7, С. 57]. Далі для контролю тексту якоїсь конкретної галузі використовують загальний словник, а також добирають потрібний галузевий словник.

Комп’ютерні словники, які  використовують для редагування  текстів, класифікують:

1. за типом лексичних одиниць — словники словоформ, в яких слова подають у всіх їх словозмінних формах, і словники основ, у яких до основи кожного слова вказують всі її можливі закінчення;

2. за наявністю блоків для аналізу морфем (префіксів, суфіксів, закінчень), за допомогою яких від основ можна утворювати нові похідні слова [12].

Для аналітичних мов (на зразок англійської) частіше використовують словники словоформ, а для синтетичних (як українська) — словники основ.

Кожен із цих словників  має свої недоліки і переваги. Так, словник словоформ дуже легко  можна створити, опрацювавши на комп’ютері достатньо великий масив текстів  і записавши всі однакові слова  у вигляді словника на комп’ютерний носій інформації. На жаль, такий  словник за обсягом у кілька разів  буде перевищувати аналогічний словник  основ, який можна створити лише нетрадиційним  способом [7, С. 59]. Тому інколи для синтаксичних мов використовують комбінований тип словників, в яких для найуживаніших словоформ подають також усі інші можливі закінчення.

 

 

 

5. Комп’ютерна коректура

Коректура — це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригіналом.

Комп'ютерна коректура  — коректура, в якій процеси виправлення авторського чи видавничого оригіналу відбуваються в його електронній версії і з використанням відповідних можливостей програмного забезпечення [10].

Для коректури з набірної форми на коректурних верстатах  виготовляються пробні коректурні відтиснення. При звіренні відтиснення з текстом  оригіналу виявляються помилки, які можуть бути результатом неуважності  і недостатньої кваліфікації складача, неправильної підготовки набірної каси або несправностей в набірній машині, а також низької якості самого оригіналу; разом з орфографічними і пунктуаційними помилками в  наборі можуть бути і технічні погрішності.

Для позначення на відтисненні  виявлених помилок застосовують систему коректурних знаків.

Коректурними знаками (знаками  виправлення) називають спеціально утворену для видавничої справи і  прийняту на державному рівні множину  знаків, яку використовують для фіксації місця розгалуження помилок у  повідомленні та задання методу їх виправлення [6, С. 526].

Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для  ілюстраційної частин оригіналу, їх застосовують як під час опрацювань авторського і видавничиго оригіналів (частину знаків), так і під  час опрацювання проекту видання (всі знаки) [8, С. 237]. Іноді коректурні знаки для опрацювання авторського і видавничих оригіналів подають навіть окремо, хоча вони є лише частиною загальної множини коректурних знаків.

Комп’ютеризована технологія, коли подають авторський оригінал на папері, вимагає спершу проводити  коректуру і тільки потім редагування. Адже, в текст недоцільно вносити  виправлення, коли заздалегідь відомо про наявність у ньому спотворень.

У комп'ютерній коректурі  можна виділити методи дублювання і  методи контрольних розрядів. Методи дублювання базуються на перевірці самого оригіналу, а метод контрольних розрядів — на перевірці окремих порцій тексту оригіналу різними математичними функціями [4, С. 351].

Метод дублювання найдоцільніше  використовувати тоді, коли автор  подає його у традиційному вигляді, тобто на паперовому носії, і коли має бути забезпечена найвища  достовірність тексту (офіційні і  довідкові видання, словники, енциклопедії, прейскуранти).

Контроль методом дублювання полягає в тому, що послідовно — відповідно до зростання номерів знаків — порівнюють їх коди в двох варіантах одного й того ж повідомлення. Якщо коди знаків тотожні, то їх вважають неспотвореними, а в іншому випадку - спотвореними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Видавнича діяльність

Видавничий бізнес сьогодні немислимий без комп'ютерних видавничих систем, що розсовують обрії творчості, дозволяючи реалізувати усі ваші задуми.  Видавнича справа є важливою ланкою життя сучасного суспільства [9, С. 279]. У сучасних умовах розвитку різних форм власності та господарювання, поступового переходу до нових економічних відносин фахівець із видавничої справи та редагування спроможний виконувати одночасно кілька функцій, які ще недавно були притаманні різним спеціальностям: редактора, коректора, верстальника, складальника, макетувальника, оформлювача тощо. Комп’ютеризація суспільства сприяє виникненню малих видавничих служб при офісах, на малих підприємствах тощо [2, С. 178]. Це потребує фахівців зі знанням видавничої справи, які могли б швидко та високоякісно готувати до друку оперативну, рекламну, просвітницьку та іншу інформацію.

В історії комп’ютеризованого видавничого  процесу, якщо врахувати ще й виникнення технічних засобів, можна виділити п’ять етапів:

1) етап виникнення обчислювальної  та фотовивідної техніки (початок ХІХ ст. —початок 50х років ХХ ст.);

2) етап великих експериментальних  систем готування повідомлень (СГП) (середина 50х  — середина 60х років);

3) етап великих промислових СГП (середина 60х  — початок 80х років);

4) етап настільних промислових  не мультимедійних СГП (початок 80х років —  середина 90х років);

5) етап настільних промислових  мультимедійних СГП (середина 90х років — наш час) [7, С. 76].

Підготовка публікацій до видання — складний і тривалий процес. Він складається з довгого ланцюжка взаємозалежних етапів. Донедавна кожен етап виконував професіонал вузької спеціалізації: редактор, коректор, художник, складач, друкар. Поява настільних видавничих систем (Desktop Publishing — DTP) сприяло стиранню граней між окремими етапами підготовки видань.

 

 

 

 

 

 

7. Поліграфічні норми

Особливо важливим під  час редагування щодо поліграфічних  норм є контроль за дотриманням правил переносу.

Алгоритми, за допомогою яких шукають внутріслівні переноси, можнакласифікувати на словникові та несловникові. Словникові алгоритми передбачають наявність словника переносів, у якому для кожної міжлітерної позиції будь-якого слова вказують можливість переносу. Несловникові алгоритми відшукують у слові можливі місця переносу в процесі його лінгвістичного аналізу. У свою чергу несловникові алгоритми можна класифікувати на морфемні (переноси можливі тільки на границях морфем) і безморфемні (місця переносів у словах визначають за певними правилами незалежно від поділу слова на морфеми). Серед безморфемних алгоритмів переносу виділяють складові (переноси можливі тільки на границях складів) і біграмні (переноси можливі тільки в деяких типах біграм) [5, С. 126]. Тут складом вважають ланцюжок літер, що починається з однієї чи кількох приголосних і закінчується голосною.

Функціонування програм  пошуку місць переносу належить оцінювати  за такими

критеріями:

1) кількість неправильних  переносів, допущених програмою  (N);

2) кількість правильних  переносів, дозволених орфографічними  нормами, які 

програма в результаті аналізу не змогла віднайти, тобто  втратила (Y);

3) середня кількість знаків, які припадають на один перенос  (E);

4) обсяг програми в  байтах (V);

5) швидкість функціонування  програм, знаків чи слів за  секунду (W).

Деякі ТП, як для прикладу Microsoft Word, дають змогу контролювати й інші поліграфічні норми набирання тексту, зокрема біля розділових знаків. Для україномовних текстів у повному обсязі такий контроль реалізовано в експериментальній СР "Редактор" [4, С. 355]. Таких норм налічується кілька десятків (наприклад, поліграфічні норми забороняють після слова і перед розділовим знаком, крім тире, ставити пробіл).

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Комп’ютеризація суспільства вимагає від кожної окремої  галузі вдосконалення та комп’ютеризації. Ми зрозуміли, що на сьогодні комп’ютерні системи відіграють важливу роль у редагуванні та видавничій діяльності та сприяють полегшенню та вдосконаленню роботи. Важливою складовою цього процесу є системи редагування, які за своєю суттю наближаються до класу експертних систем. Проте СР мають і свої особливості, які відрізняють їх від класичних експертних систем. Ці особливості  полягають у тому, що СР не лише повинні контролювати текст, тобто давати експертну оцінку, а й виправляти його. Для порівняння зазначимо, що від класичних експертних систем не вимагають дій над експертованим об'єктом.

Поступово частка праці людини у функціонуванні СР буде зменшуватися до того мінімуму, без  якого сама СР працювати вже не зможе. Така інтелектуалізація приведе  до того, що, ймовірно, виникне штучний  інтелект редактора. Відповідно, інтелектуалізація  СР зумовить зростання кваліфікаційних  вимог до обслуговуючого персоналу — редакторів ЗМІ.

У рефераті було розглянуто загальне уявлення про комп’ютеризацію редагування та видавничої діяльності,  сучасні системи редагування та їх функціонування, було визначено роль видавничої справи у перебігу суспільних процесів. А також опрацьовано ступені автоматизації комп’ютерного редагування та етапи опрацювання тексту. Під час роботі над рефератом я використала описовий, історичний та зіставний методи дослідження. Мета реферату досягнута.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Алимов В. В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации: Учебное пособие.  – М. : Едиториал УРСС, 2005. — 160с.
2. Зелінська Н. Видавнича справа в системі сучаснихсоціальних комунікацій // Соціальні комунікації сучас но го світу : наук.-теорет. зб. — Запоріжжя, 2009. — 210 с.
3. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. — М. : Логос, 2005. — 524с.
4. Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. — Л. : ВФ Афіша, 2006. — 416с.
5. Партико 3. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: Навч. посібник. —К.:Вища школа, 1996. — 208 с.
6. Почепцов Г. Теория коммуникации . — К. : Ваклер,2006. — 656 с.
7. Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. К., 1995. – 468с.
8. Серажим К. С. Літературне редагування: навч.- метод. посібник. – К. : Паливода А. В., 2012. — 142с.
9. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний  посібник. — К. : Наша культура і наука, 2006. — 560 с.
10. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0
11. http://referatus.com.ua/zhurnalistika-telebachennya-zmi/redaguvannya-specdokumentaciyi/?page=2
12. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/journalism/24650/