Оцінка вартості нематеріальних активів

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний політехнічний університет

Кафедра «Економіки підприємства»

 

 

 

 

 

Розрахунково-графічна робота

з дисципліни «Потенціал і розвиток підприємства»

за темою «Оцінка вартості нематеріальних активів»

 

 

 

 

 

                                                                    Виконав:

                                                                                        ст. IV курсу гр.ОП-083

                                                                      Пушков Ю.С.

                                                                    Перевірив:

                                 доц. Свиридова С.С.

                                                                      

 

 

Одеса, 2012

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність нематеріальних ресурсів й активів та основні підходи щодо їх оцінки на підприємстві.

1.1. Характеристика поняття та визначення нематеріальних ресурсів й активів підприємства, їх класифікація.

2. Методи оцінки ринкової вартості нематеріальних активів в різних ситуаціях.

3. Оцінка вартості нематеріальних активів дохідним підходом.

4.Удосконалення методики оцінки нематеріальних активів підприємства.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Індивідуальні переваги та лідерство компанії в сучасній економіці все більшою мірою стають наслідком ефективного використання унікальних за своєю природою факторів нематеріального характеру, які включають в себе об'єкти інтелектуальної власності. Для успішної комерційної діяльності підприємств необхідне введення об'єктів інтелектуальної власності в господарський обіг, створення для них цивілізованого ринку.

Одним з ключових моментів для перетворення нематеріальних активів на товар є їх оцінка, тобто системний і добре обґрунтований підхід до визначення вартості різних категорій нематеріальних активів: інтелектуальної власності (патентів і торгових марок), ділової репутації та клієнтських взаємин, а також вартості укладених договорів і контрактів.

Під інтелектуальною власністю (ІВ) розуміють права на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації учасників господарчого обороту, товарів та послуг, що мають правову охорону відповідно до законодавства України. Умовно ІВ поділяються на три групи: права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо); авторські і суміжні права (твори науки, літератури і мистецтва, аудіо та відеопродукція, програми та бази даних для ЕОМ тощо); нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності (сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця).

Єдиним діючим нормативним актом є "Порядок експертної оцінки нематеріальних активів", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.08.1995р. за №292/828. Але, цей Порядок має дуже обмежене значення, оскільки передбачає тільки експертну оцінку вартості неврахованих нематеріальних активів під час приватизації, а наведена в ньому формула для розрахунку вартості нематеріальних активів не витримує критики.

 

Розділ 1. Економічна сутність нематеріальних ресурсів й активів та основні підходи щодо їх оцінки на підприємстві.

1.1. Характеристика поняття та визначення нематеріальних ресурсів й активів підприємства, їх класифікація.

 

Нематеріальні активи це частина активів підприємства, які мають вартість, але не мають матеріального змісту. Вони використовуються в господарському обороті і здатні приносити дохід. У залежності від призначення і виконуваних функцій нематеріальні активи можна поділити на три основні групи: інтелектуальна власність, майнові права і відкладені (капіталізовані) витрати.

Як правило, оцінка нематеріальних активів потрібна при вирішенні певної конкретної задачі, пов'язаної з використанням майнових прав на дані нематеріальні активи і обумовлена метою цього використання.

За своєю економічною сутністю, нематеріальні активи прийнято ділити на три основні розділи:

1) промислову власність - патенти на винаходи, патенти на селекційні досягнення, патенти на промислові зразки, свідоцтва на товарні знаки, свідоцтва на знаки обслуговування;

2) об'єкти авторського права і суміжних прав - твори науки, літератури, музики, живопису та інших видів мистецтва, програми для ЕОМ, бази даних і топології мікросхем;

3) інформація, яка становить комерційну таємницю - ноу-хау - тобто знання технічного, фінансового або адміністративно-управлінського характеру, що приносять або можуть приносити дохід або іншу користь, результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що не охороняється патентами проектна, конструкторська і технологічна документація.

Оцінка нематеріальних активів найчастіше проводиться у зв'язку з: угодами купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності; наданням ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності; визначенням збитку від порушення прав інтелектуальної власності; внеском до статутного капіталу; постановкою на баланс нематеріальних активів; оцінкою бізнесу; приватизацією підприємства; реорганізацією підприємства; внесенням змін у фінансову звітність.

Інтелектуальна власність -- це юридична категорія для визначення і закріплення результатів творчої праці людини, яка застосовується для:

• визначення таких результатів творчої праці людини як твори науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності;
• позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;
• закріплення за відповідними суб'єктами творчої діяльності особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

На рис. 1.1 показано загальновизнані для практичного використання на підприємстві можливі об'єкти інтелектуальної власності.

Рис. 1.1. Об'єкти інтелектуальної власності підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

До способів, як об'єктів винаходу, належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами за допомогою інших матеріальних об'єктів.

Корисна модель -- це нова за виглядом, формою, просторовим розміщенням елементів, конструкція виробу, яка є результатом творчої діяльності людини. Корисна модель є тільки конструктивним вирішенням пристрою.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, об'єктом котрої може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і слугують для задоволення естетичних потреб.

Товарний знак--це оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головна ознака товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку завдяки одночасному рекламуванню та гарантуванні якості цього товару.

Фірмове найменування -- це стале позначення підприємства або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.

Порівняльна характеристика товарного знака і промислового зразка наведена у табл. 1.1.

Об'єктами, що охороняються авторським правом є оприлюднені і не оприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети.

 

 

Таблиця 1.1. Характеристика товарного знака і промислового зразка.

	Критерій	Товарний знак, що засвідчується свідоцтвом	Промисловий зразок, що засвідчується патентом
1	Новизна, або оригінальність	Цей образ може вже існувати, головне щоб він не охоронявся в даний час іншим свідоцтвом, патентом, міжнародним договором.	Досить високі вимоги.
2	Реєстрація	За один раз можна подати на реєстрацію лише один знак.	За один раз можна подати заяву на реєстрацію промислового зразка в багатьох варіантах, охоплених єдністю, що зручно для серії товарів (послуг).
3	Коло замовників	Не обмежено	Одержати патент можуть лише автор, його роботодавець-замовник або їх правонаступник.
4	Охорона права володаря	Свідоцтво на знак можна продовжувати кожні десять років. Права володаря на користування товарним знаком стають недоторканними з моменту подання. .заявки	Охорона патенту починається з дня публікації про його видачу і триває десять років з дати представлення заявки, та додатково 5 років за додатковим піклуванням.
5	Сплата зборів	Коли необхідно продовжувати термін свідоцтва на товарний знак.	Сплачується річний збір, який зменшується в 2 рази, якщо надати бажаючим можливість використовувати. зразок
6	Дострокове припинення	У зв'язку з недостатнім використанням без поважних причин.	У судовому порядку володар продає зацікавленій особі дозвіл на використання промислового зразка.

 

Під нематеріальними активами підприємства розуміють нематеріальні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року, або одного операційного циклу, якщо він перевищує термін в один рік, для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим особам.

Реалізація права власності на всі нематеріальні ресурси можлива самим підприємством або наданням права іншій заінтересованій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія -- це дозвіл на використання нематеріального ресурсу або технічного досягнення протягом певного строку за винагороду, існує кілька видів ліцензій (рис. 1.2.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Класифікація видів ліцензій.

 

Ліцензійна угода -- це договір власника нематеріального активу передачі іншій заінтересованій стороні (ліцензіату) ліцензії на використання цього активу в певними обмеженнями.

За комерційне використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Найбільш поширеними на практиці є періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, або одноразові виплати, краще наперед на весь строк дії ліцензії.

Паушальною виплатою називається одноразова виплата за право користування об'єктом ліцензійної угоди, яка по суті є ціною ліцензії.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за окремими групами. Групою є сукупність однотипних за призначенням та умовами їхнього використання нематеріальних активів. Згідно П(С)БО 8, кожній групі нематеріальних активів відповідають окремі субрахунки, а до окремих груп належать такі:

1. Права користування природними ресурсами.

2. Права користування майном.

3. Права на знаки для товарів і послуг.
4. Права на об'єкти промислової власності.

 5.Авторські та суміжні з ними права.

6. Гудвіл, або ділова репутація.

 

2.Методи оцінки ринкової вартості нематеріальних активів в різних ситуаціях.

Слід зазначити, що до нематеріальних активів не завжди повною мірою можна застосувати стандарт ринкової вартості. Справа в тому, що ринкова вартість - це найбільш ймовірна ціна, за якою об'єкт може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції. Але для ряду нематеріальних активів не доводиться говорити про найбільш імовірною ціну угоди, оскільки ринок таких об'єктів розвинений слабо або практично відсутній. Деякі дослідники відзначають, що для ряду нематеріальних активів можна говорити лише про так званий «arm 's-length standard» (стандарт вартості «з рук в руки»). Цей стандарт не вимагає наявності ринку, припускаючи лише незалежність учасників угоди і відсутність тиску на здійснюючу операцію з боку.

У цілому для оцінки НМА застосовуються три основні підходи, що застосовуються для оцінки в цілому: це витратний, дохідний і порівняльний підходи. Разом з тим по відношенню до НМА використання цих підходів несе свою специфіку, оскільки нематеріальний актив є досить нестандартним об'єктом для оцінки.

Так, величина вартості в рамках витратного підходу базується на витратах, які необхідно понести, щоб відтворити об'єкт оцінки. Наскільки ці витрати відображають ринкову вартість, наприклад, товарного знака? Якщо мова йде про оцінку новоствореного, не - розкрученого товарного знака, то, ймовірно, таке ототожнення може бути справедливим, особливо якщо всі витрати здійснені нещодавно. Якщо ж мова йде про оцінку вже розкрученого бренду, то понесені витрати найчастіше мають досить віддалене відношення до його ринкової вартості, будь то витрати на рекламу (ефективність якої, як відомо, може бути різною) або тим більше витрати на реєстрацію.

Не завжди застосуємо до нематеріальних активів порівняльний підхід. Справа в тому, що нематеріальні активи найчастіше продаються в складі бізнесу, окремо ж продаж об'єктів НМА трапляється досить рідко. Крім того, існує ряд об'єктів, наприклад, патенти або права на твори мистецтва, до яких дуже складно підібрати аналоги в повному розумінні цього слова. Звичайно, відомі випадки, коли той чи інший бізнес купується ради торгової марки або, наприклад, що належить підприємству технології, але найчастіше буває непросто виділити вартісну частку покупки, що припадає на нематеріальний актив.

Тому основним підходом при оцінці нематеріальних активів найчастіше є прибутковий підхід. Цей підхід заснований на доходах, які очікує отримати власник об'єкта оцінки (у нашому випадку - нематеріального активу). Оцінюючи нематеріальний актив в рамках дохідного підходу, аналітик шукає спосіб виділити дохід, що відноситься до оцінюваного нематеріального активу, щоб визначити вартість НМА за допомогою звичайних методів дохідного підходу (капіталізації або дисконтування).

В цілому зручність застосування того чи іншого підходу залежить від того, який саме нематеріальний актив оцінюється.

Нижче ми розглянемо найбільш поширені методи оцінки нематеріальних активів. Але перш ніж переходити до опису цих методів, необхідно зробити кілька зауважень. Оцінка нематеріального активу, використання якого пов'язане з отриманням доходу для його власника, найчастіше проводиться одним з методів, що відносяться до дохідного підходу (метод звільнення від роялті, метод переваги у прибутку, метод виграшу в собівартості, правило 25% та інші). Всі ці методи об'єднує те, що для отримання вартості активу в їх рамках спочатку виділяється грошовий потік, який припадає на нематеріальний актив (причому кожний з перерахованих методів підходить до визначення величини потоку по - своєму).

Для отримання величини вартості нематеріального активу необхідно, перш за все, отриману величину доходу, пов'язаного з використанням оцінюваного НМА, скорегувати на величину витрат, пов'язаних з обслуговуванням і використанням НМА (це можуть бути, наприклад, різні організаційні, економічні витрати, витрати на підтримку патенту, на маркетинг та інші). Далі, якщо передбачається, що грошовий потік від активу буде змінюватися з часом використання обумовлений накопиченим зносом об'єкта нерухомості.

Для оцінки новостворених нематеріальних активів, наприклад, зареєстрованих (але ще не розкручених) товарних знаків, патентів, які зареєстровані, але ще не використовуються у виробництві і т. д., у ряді випадків застосуємо метод вартості створення, що відносяться до витратного підходу. Оцінка вартості об'єкта НМА в рамках даного методу представляє собою оцінку витрат, необхідних для створення оцінюваного активу, при цьому повинні бути враховані прибуток підприємця і накопичений знос (нематеріальні активи схильні до двох типів зносу - функціонального зносу і зовнішнього зносу).

На практиці цей метод можна використовувати лише у випадках, коли немає можливості застосувати інші методи оцінки об'єкта НМА. По - перше, понесені витрати не гарантують відмінну від нуля величину вартості нематеріального активу: наприклад, патент або технологія може не приносити підприємству економічних вигод і внаслідок цього мати нульову вартість. По - друге, якщо, навпаки, нематеріальний дохід бере участь в отриманні його власником прибутку, величина цього прибутку в багатьох випадках прямо не пов'язана з величиною витрат на створення нематеріального активу.

Метод угод є основним методом порівняльного підходу. У рамках цього методу вартість НМА аналізується на основі ринкових угод, що відбулися з аналогічними нематеріальними активами. У цілому застосування цього методу можна розбити на наступні етапи:

по - перше, аналізуються переваги та недоліки об'єктів - аналогів в порівнянні з оцінюваним об'єктом НМА;

далі, встановлюються корегуючі коефіцієнти, пов'язані з відмінностями між об'єктами - аналогами і оцінюваним нематеріальним активом;

нарешті, проводиться розрахунок мультиплікаторів та їх застосування до параметрів оцінюваного нематеріального активу для розрахунку вартості цього об'єкта.

Якщо ринок об'єктів, аналогічних об'єкту оцінки, існує, то даний метод є найбільш простим і прямим методом оцінки нематеріальних активів. На жаль, як ми вже згадували, на практиці найчастіше має місце зворотна ситуація: ринок аналогічних об'єктів вкрай малий або відсутній. 

Для застосування методу переваги у прибутку необхідно встановити величину додаткового чистого прибутку до оподаткування, що отримується. Використовується даний НМА підприємством, у порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну продукцію без використання такого об'єкта НМА.

На практиці для отримання величини додаткового прибутку може бути використана різниця в ціні продукції, виробленої з використанням оцінюваного НМА і аналогічної за своїми якостями продукції, виробленої без його використання, наприклад, конкуруючими підприємствами. Вказана різниця в ціні, помножена на обсяг випуску, ототожнюється з додатковим прибутком власника НМА.

Спорідненим попереднього методу є так званий метод виграшу в собівартості. Часто виявляється, що нематеріальний актив, наприклад, використання запатентованої технології, корисної моделі і т. д. призводить до скорочення витрат підприємства, що її використовує. Наприклад, до скорочення витрат може приводити використання запатентованої технології, ноу - хау і т. д. Також до скорочення витрат може призводити, наприклад, наявність у фірми кваліфікованих співробітників, професійні якості яких дозволяють вести господарську діяльність з меншими витратами.

Розрахована величина виграшу в собівартості ототожнюється в рамках методу з доходом, припадає на нематеріальний актив. Згідно з тим, що було сказано раніше, цей дохід може бути приведений до поточного моменту за допомогою ставки капіталізації або капіталізований в залежності від того, чи передбачаються ці доходи постійними в часі.

В основі методу звільнення від роялті лежить припущення про те, що оцінюється нематеріальний актив (наприклад, товарний знак, запатентована технологія і т. д.) Не належить його поточному власникові, а наданий йому на ліцензійній основі третьою стороною. Відповідно, у цьому випадку нинішньому власнику довелося б виплачувати періодичні платежі за право використання активу, так звані «роялті». Найчастіше розмір роялті прив'язаний до виручки від реалізації продукції, виробленої з використанням нематеріального активу, і являє собою, наприклад, відсоток від цієї виручки.

Зручність методу звільнення від роялті полягає в тому, що типова величина ставок роялті може бути порівняно легко визначена виходячи з аналізу ринку. Так, наприклад, у різних джерелах наводиться інформація про стандартні ставки роялті в залежності від виду діяльності компанії або продукту, що випускається. Найбільшого значення величини роялті досягають у найбільш технологічних галузях промисловості - так, для авіаційної промисловості стандартні показники роялті становлять 6-10%.

Правило 25%.

Це правило, зване в ряді джерел «правилом бігунка» або «правилом великого пальця», є спорідненим методу звільнення від роялті, але на відміну від останнього воно не вимагає проведення аналізу ринку. У його основі також лежить припущення про те, що об'єкт НМА не належить власнику, а наданий йому на ліцензійній основі, але на відміну від методу звільнення від роялті як показника доходу зазвичай використовується не виручка, а прибуток до сплати податків. Згідно з «правилом бігунка» вигода від використання нематеріального активу розподіляється наступним чином: 25% - власникові об'єкта ІС, 75% - покупцеві ліцензії. Такий розподіл досить добре підтверджується досвідом ліцензування.

Розрахувавши величину гіпотетичних платежів третій особі на основі прогнозу значення прибутку компанії від діяльності з використанням оцінюваного нематеріального активу, необхідно привести ці платежі до поточної вартості за допомогою ставки дисконтування.

 

3. Оцінка вартості нематеріальних активів дохідним підходом.

В оцінці нематеріальних активів і, особливо, інтелектуальної власності доходному підходу належить особливе місце як підходу, що найбільше вірогідно відображає дійсну цінність нематеріальних активів. Вартість об'єктів інтелектуальної власності в цьому підході визначається кількістю, якістю і тривалістю надходження майбутніх вигод від їх використання.

Під майбутніми вигодами від застосування інтелектуальної власності варто розуміти майбутні надходження чистого прибутку, створюваною безпосередньо цією власністю. Її варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріального активу.

Визначення ринкової вартості інтелектуальної власності з застосуванням дохідного підходу повинне виходити з результатів її поточного використання. Тільки при такій постановці оцінки можна говорити про її однозначність. Жоден з активів підприємства сам по собі не може створювати регулярних грошових потоків. Оцінюваний актив за станом на дату оцінки повинний утворювати в нерозривному зв'язку з іншими активами підприємства єдиний економічний організм, що генерує чисті грошові потоки (принцип залежності). Лише при такій умові можна говорити про існування ринкової вартості, обумовленої через дохідний підхід.

Головна проблема оцінки об'єктів інтелектуальної власності полягає в необхідності виділення з грошового потоку, що утвориться в бізнесі, тієї його частини, яку можна обґрунтовано вважати результатом використання саме цього об'єкта оцінки. Застосування доходного підходу починається з цієї найбільш відповідальної операції.

Дохідний підхід має чотири методи розрахунку, які називаються методом: надлишкових прибутків; дисконтованих грошових потоків; звільнення від роялті та переваги в прибутках. Розглянемо кожний з цих методів застосуванням на практиці.

Метод надлишкових прибутків заснований на передумові того, що надлишкові прибутки приносять підприємству не відбиті в балансі нематеріальні активи, що забезпечують прибутковість активів і власного капіталу вище середньогалузевого рівня. Цим методом оцінюють переважно гудвіл. Основні етапи методу надлишкових прибутків:

1. Визначають ринкову вартість всіх активів.
2. Нормалізують прибуток підприємства, що оцінюється.

3.Визначають середньогалузеву прибутковість на активи або 
на власний капітал.

4.Розраховують очікуваний прибуток на основі множення 
середнього по галузі доходу на величину активів.

5.Визначають надлишковий прибуток. Для цього від нормалізованого прибутку віднімають очікуваний прибуток.

6. Розраховують вартість гудвілу шляхом розподілу надлишкового прибутку на коефіцієнт капіталізації.

Метод дисконтованих грошових потоків. При дисконтуванні грошових потоків проводяться такі роботи:

1. Визначається очікуваний термін корисного життя, що залишився, тобто період, впродовж якого прогнозовані доходи необхідно дисконтувати.
2. Прогнозуються грошовий потік, прибуток, який приносять нематеріальні активи.
3. Визначається ставка дисконтування.
4. Розраховується сумарна поточна вартість майбутніх доходів.
5. Визначається поточна вартість доходів від нематеріального активу в пост прогнозний період (якщо в цьому є необхідність).
6. Визначається сума всіх вартостей доходів у прогнозний і пост прогнозний періоди.

Особливу увагу потрібно звернути на вибір ставки дисконту, яка розраховується за формулою 1.1. Ставка дисконту складається з без ризикової ставки r _бр і премії за ризик r _р :

Коли оцінюються об'єкти інтелектуальної власності, премія за ризик вибирається підвищеною, оскільки вкладення в ці об'єкти відрізняються великим ризиком

Метод звільнення від роялті. Цей метод використовується для оцінки вартості патентів і ліцензії. Власник патенту надає іншій особі право на використання об'єкта інтелектуальної власності за визначену винагороду (роялті). Роялті виражається у відсотках від загального виторгу, отриманого від продажу товарів, зроблених з використанням патентованого засобу.

Відповідно до даного методу вартість інтелектуальної власності являє собою поточну вартість потоку майбутніх платежів по роялті протягом економічного терміну служби патенту або ліцензії. Розмір роялті визначається на підставі аналізу ринку.

Цей метод несе риси як дохідного, так і порівняльного підходу.

Основні етапи методу:

1.Складається прогноз обсягу продажів, по яких очікуються 
виплати роялті.

2. Визначається ставка роялті. Дані беруться з таблиці стандартних розмірів роялті.
3. Визначається економічний термін служби патенту або ліцензії. Юридичний і економічний терміни служби можуть не збігатися, тому варто зробити реалістичний прогноз щодо тривалості платежу.
4. Розраховуються очікувані виплати по роялті шляхом розрахунку відсоткових відрахувань від прогнозованого обсягу продажів.
5. З очікуваних виплат по роялті віднімають усі витрати, пов'язані з забезпеченням патенту або ліцензії (юридичні, організаційні, адміністративні витрати).
6. Розраховуються дисконтовані потоки прибутку від виплат по роялті.
7. Визначається сума поточних вартостей потоків прибутку від виплат по роялті.