Підприємництво та малий бізнес

МІНІСТЕРСТВО ОВІТИ ТА НАУКИ  УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки та фінансів

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни: «Підприємництво та малий бізнес»

4 варіант 

Підготувала: ст. гр. ЕП-09-1

Красноступ К. Р.

Перевірила: Ульяницька О. В.

Алчевськ, 2013

ЗМІСТ

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1. Історичний розвиток підприємництва
2. Суб`єкти малого підприємництва згідно із ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва»
3. Ким і на який термін видається ліцензія? Хто встановлює цей термін?
2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
1. Визначення доцільності інвестицій в реальне виробництво
2. Визначення середнього та предельного продукту
3. Визначення щорічних внесків на проведення капіталовкладень
4. Оцінка економічної ефективності від підприємницької діяльності
5. Пряме оподаткування, місцеві та інші податки і збори, ресурсні платежі підприємств та фізичних осіб
6. Непряме оподаткування підприємницької діяльності
1. Загальні та специфічні акцизи
2. Мито

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Історичний розвиток підприємництва

Підприємництво  як процес організації виробництва  товарів і надання послуг для  задоволення постійно відновлюваного попиту й одержання прибутку, а  також як функція управління цим  процесом має свою історію і динаміку розвитку.

Термінологічна  сутність і зміст поняття "підприємництво" змінювалися й упорядковувалися в процесі розвитку економічної  теорії. За часів римського права під "підприємництвом" розуміли заняття, діяльність, здебільшого комерційну.

Досить  ємне і разом з тим просте визначення підприємництва дав В.І.Даль, розуміючи  його як "затію, бажання виконати будь-яку нову справу, здійснити  щось значне". Звідси власне і поняття; "підприємець", тобто людина, яка  започаткувала якийсь новий вид  діяльності.

Вважається, що одним з перших науковців, хто  серйозно зацікавився підприємництвом, був А.Сміт. Однак до нього цей "феномен" досліджував Р. Кантильйон, який сформулював тезу, відповідно до якої розбіжності між попитом  та пропозицією на ринку дають  можливість окремим суб'єктам ринкових відносин купувати товари дешевше і  продавати їх дорожче. Саме він визнав цих суб'єктів ринку підприємцями (в перекладі з франц. - посередник).

У сучасній економічній ненормативній літературі чіткого визначення підприємництва немає. Сутність цього явища здебільшого  визначається метою підприємницької  діяльності. Наприклад, А.Н. Азріллян у  своєму "Великому економічному словнику" дає таке визначення; "Підприємництвом  є ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання  прибутку чи особистого доходу, здійснювана  від свого імені, під свою майнову  відповідальність чи від імені і  під юридичну відповідальність юридичної  особи". Майже такий підхід панує  сьогодні в Україні, оскільки він  закріплений законодавчо, зокрема, у Господарському Кодексі України, інших нормативних документах, якими керуються в разі здійснення підприємницької діяльності.

Однак, підприємництво можна розглядати з різних позицій, зокрема як:

- діяльність, спрямовану на максимізацію прибутку;

- ініціативну  діяльність громадян, спрямовану  на одержання прибутку, що полягає  у виробленні товарів і наданні  послуг;

- пряму  функцію реалізації власності;

- основну  виробничу функцію;

- процес  організаційної новації з метою  одержання прибутку;

- дії,  спрямовані на зростання капіталу, розвиток виробництва і одержання  прибутку;

- специфічний  вид діяльності, спрямований на  безупинний пошук змін в існуючих  формах життя підприємств і  суспільства, постійна реалізація  цих змін.

В більшості  випадків наголос ставиться на одержанні  прибутку, розглядаючи його як кінцеву  мету підприємницької діяльності. Однак  підприємництво має своєю кінцевою метою не стільки прибуток, скільки  безперервність відтворювального процесу, пов'язаного з формуванням платоспроможного попиту і задоволенням мінливих і  постійно зростаючих в напрямку вибагливості потреб індивідуума (соціальної групи, суспільства в цілому). Тому зміст  підприємництва слід визначати через  призму відносин "дослідження потреб споживачів → організація виробництва  → задоволення потреб споживачів", причому для ефективного задоволення  потреб споживачів слід використовувати  найсучасніші методи і способи організації  збуту, маркетингу, логістики, менеджменту, орієнтованих на інноваційні розробки.

Отже, за сучасних умов господарювання акцент робиться не на максимізації прибутку, а на споживачеві, на його потребах, задоволення яких завдяки високому рівню організації підприємництва і може принести максимальний прибуток.

Часто в  практиці господарських відносин підприємництво ототожнюють з бізнесом, але ці поняття слід відокремлювати одне від  одного, адже, як слідує з наведеного в Господарському Кодексі визначення, підприємництво - це стиль господарювання, якому властиві принципи новаторства, антибюрократизму, постійної ініціативи, орієнтації на нововведення в процеси  організації виробництва, маркетингу, товароруху тощо. Тоді як бізнес - це репродуктивна  діяльність у сфері організації  виробництва, товароруху без обов'язкового використання елементів новаторства, без ініціативи в розвитку інноваційних процесів. Іншими словами, бізнес - це здійснення чи організація одного й того самого виробництва, збуту, товароруху чи іншої  діяльності із застосуванням апробованих  технологій, норм і правил для задоволення  сформованих потреб.

Еволюція  термінологічної і змістовної Сутності понять "підприємець" і "підприємницька діяльність" тісно пов'язана з  історією становлення відтворювальних  відносин (в тому числі з його складовими елементами: виробництвом, обміном, розподілом і споживанням), а також з рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Найбільш вагомі визначення цих категорій наведені в табл.1.

Таблиця 1 - Еволюція понять "підприємець" і "підприємництво"

Продовження табл.1

Продовження табл.1

Продовження табл.1

2.  Суб`єкти малого підприємництва згідно із ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва»

Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм  підтримки малого підприємництва, які  затверджуються відповідно до законодавства.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні  є комплексом заходів, спрямованих  на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Верховною  Радою України шляхом прийняття  відповідного закону, а саме Закону України "Про державну підтримку  малого підприємництва" від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ.

Нині цей Закон (єдиний в Україні, дія якого стосується сфери малого підприємництва) визначає правові засади державної підтримки суб'єктів  малого підприємництва незалежно від  форми власності з метою якнайшвидшого  виходу з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Кабінет Міністрів України щорічно  разом із проектом Закону України  про Державний бюджет України  подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обґрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.

Але у чинному законодавстві  в Україні тісно переплелися  такі поняття як малий бізнес, мале підприємство і платник єдиного  податку. Необхідно розібратися: хто  ж з них має право сподіватися  на державну підтримку своєї діяльності?

Отже, основу малого бізнесу становлять невеликі (малі) підприємства, характерними ознаками яких є незначна кількість  штатних працівників та невеликі обсяги виробництва.

Але, до вступу в силу з 01.01.2004 р. нового Господарського кодексу України  основним критерієм віднесення суб'єктів  господарювання до числа малих підприємств  були не тільки кількісні критерії, а і сфера діяльності підприємства. Так, у 1991 році п. 2 ст. 2 Закону про підприємства було встановлено, що до малих підприємств  відносяться новостворювані і діючі  підприємства: у промисловості і  будівництві - з чисельністю тих, що працюють до 200 осіб; у інших галузях  промисловості - до 50 осіб; у науці  і науковому обслуговуванні - до 100 осіб; у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Розглядаючи кількісні критерії поділу підприємств на великі, середні та малі в межах України, треба опиратися  на ст. 63 глави 7 Господарського кодексу  України, яка зазнала змін разом  з Законом № 2063-Ш після вступу в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України з питань регулювання  підприємницької діяльності" від 18.09.08 г. № 523-17.

У Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ наведено визначення суб'єкта малого підприємництва, якими  вважаються фізичні особи, зареєстровані  в установленому законом порядку  як суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середньооблікова чисельність за звітний період (календарний) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу з 2008 р. не перевищує 70 млн грн.

Одже, малими (незалежно від форми  власності) визнаються підприємства, в  яких середньооблікова чисельність  працюючих за звітний фінансовий рік не перевищує 50 осіб, а обсяг  валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

Великими тепер визнаються підприємства, де працює більше 250 осіб, а дохід  перевищує 100 млн грн.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Таким чином, дія Закону № 2063 поширюється  на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що функціонують у галузі сільського господарства. Виняток становлять довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові  установи, суб'єкти підприємництва, які  здійснюють діяльність у сфері грального  бізнесу, обміну валют, є виробниками  та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємництва, у статутному капіталі яких частка вкладів юридичних осіб, що не можуть мати статусу суб'єкта малого підприємництва, перевищує 25 %.

Як бачимо, поняття малого підприємства та суб'єкта малого підприємництва - юридичної  особи збігаються між собою, що надає  право малим підприємствам сподіватись  на державну підтримку.

У той же час не можна не згадати  про існування Указу Президента "Про внесення змін до Указу Президента України № 727 від 03.07.1998р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності  суб'єктів малого підприємництва" № 746/99 від 28.06.1999 р., в якому наводяться кількісні критерії суб'єктів малого підприємництва, які надають право  на використання спрощеної системи  оподаткування, обліку та звітності. Згідно з Указом № 727 система сплати єдиного податку запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

o фізичних осіб, які здійснюють  підприємницьку діяльність без  створення юридичної особи і  у трудових відносинах з якими,  включаючи членів їхніх сімей,  протягом року перебуває не  більше 10 осіб та обсяг виручки  яких від реалізації продукції  (товарів, робіт, послуг) за рік  не перевищує 500 тис. грн;

o юридичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності будь-якої організаційно-правової  форми та форми власності, в  яких за рік середньооблікова  чисельність працюючих не перевищує  50 осіб і обсяг виручки яких  від реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) за рік не перевищує  1 млн грн.

Дія цього Указу не поширюється  на:

o суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону  України "Про патентування  деяких видів підприємницької  діяльності" у частині придбання  спеціального патенту;

o довірчі товариства, страхові  компанії, банки, інші фінансово-кредитні  та небанківські фінансові установи;

o суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному капіталі яких  частки, що належать юридичним  особам - учасникам та засновникам  даних суб'єктів, які не є  суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

o фізичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності, які займаються підприємницькою  діяльністю без створення юридичної  особи і здійснюють торгівлю  лікеро-горілчаними та тютюновими  виробами, пально-мастильними матеріалами;

o спільну діяльність, визначену  п. 7.7 Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств" (334/94-ВР).

Зазначимо, що цим Указом для суб'єктів  малого підприємництва був спрощений  не тільки бухгалтерський облік, але  й оподаткування і звітність. Таким чином, з'явилося поняття "Платник  єдиного податку" (суб'єкт малого бізнесу), тобто суб'єкт малого підприємництва, який побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності і отримав Свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Таким чином, всі суб'єкт малого бізнесу діляться на 3 групи:

1) які скористалися правом переходу  на спрощену систему оподаткування,  обліку і звітності;

2) які таке право мають, але  не порахували потрібним (вигідним) його реалізувати;

3) які не мають права переходу  на спрощену систему оподаткування,  обліку і звітності.

3.  Ким і на який термін видається ліцензія? Хто встановлює цей термін?

Передавання прав на об'єкти промислової власності  на комерційній основі може здійснюється у таких формах:

• патентні угоди - торгова операція, за якої власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцю патенту;
• ліцензійні угоди - торгова операція, за якої власник нематеріальних активів надає іншій стороні дозвіл на використовування прав на інтелектуальну власність у певних межах;
• ноу-хау - надання технічного досвіду і секретів виробництва, включаючи відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. Предметом купівлі-продажу є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність;
• інжиніринг - надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Сюди входить широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, випробувань, гарантійного і післягарантійного обслуговування.

До числа  заходів передавання технології на некомерційній основі належать виставки, наукові конференції, симпозіуми, обмін  публікаціями і т. п. Передавання  технологій передбачає відповідну правову  забезпеченість.

Найбільш  широке застосування у сфері обміну науково-технічними досягненнями в  міжнародних відносинах мають ліцензійні договори.

Ліцензія - це дозвіл, який надається власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу, на певній території і за певну плату.

Ліцензійні  договори є головною формою міжнародного науково-технічного обміну в наш  час. Ліцензійна торгівля стабільно  в 3-4 рази перевищує темпи торгівлі традиційними товарами.

Ліцензійні  операції сконцентровані в основному  в промислово розвинених країнах - понад 90 % купівлю-продажу. Провідне місце  посідають США, Японія, Великобританія. Країни, що розвиваються, почали пропонувати  передову технологію лише від 1970-х років  в основному у вигляді субліцензій, при цьому вони, як правило, імпортують новітні технології.

До економічних  мотивів ліцензування можна віднести:

• прагнення прискорити початковий етап виробництва;
• зниження витрат;
• одержання доступу до додаткових ресурсів;
• розширення ринків збуту своєї продукції.

У галузях, в яких існує потреба частої зміни  технологій виробництва (хімічна і  електротехнічна промисловості), фірми  різних країн практикують обмін  технологією, замість того, щоб вести  конкурентну боротьбу за кожним видом  продукції і на окремих ринках. Такий варіант ліцензування називається  перехресним ліцензуванням. Подібна  форма дає вигоду всім учасникам  завдяки освоєнню взаємодоповнюючих  технологій, скороченню витрат на реалізацію операцій, зняттю блокуючих умов і  запобіганню дорогим патентним  суперечкам.

Ліцензії  продаються на основі ліцензійної угоди, яка встановлює вид ліцензії, характер і обсяг прав на використовування технології, виробничу сферу і  територіальні межі використовування предмета ліцензії.

Виділяють кілька видів ліцензій.

1. Залежно від характеру об'єкта, що передається за ліцензійним договором:

• патентна ліцензія - передавання прав на використання запатентованого винаходу, тобто продаж патентних прав без ноу-хау;
• безпатентна ліцензія - передавання прав на використання конфіденційної інформації, незапатентованих технічних досягнень, ноу-хау.

2. Залежно від обсягу прав на використання ліцензії:

• звичайна ліцензія залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію та іншим ліцензіатам на даній території;
• виняткова (виключна) ліцензія дає монопольне право ліцензіату використовувати і продавати куплену технологію, але в обсязі, визначеному умовами договору. Це може бути, зокрема, тільки виробництво виробу без його продажу, використання ліцензії тільки на певній території або кількісне обмеження обсягів виробництва виробів. Одночасно ліцензіар позбавляється цих прав;
• повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на використовування патенту або ноу-хау протягом строку дії угоди і передбачає відмову ліцензіата від самостійного використовування предмета ліцензії протягом цього терміну.

3. Залежно від підстави, на якій видається дозвіл використовувати об 'єкт ліцензії:

• примусова ліцензія - як антимонопольна міра видається державою компаніям на виробництво продукту, запатентованого іншою компанією;
• добровільна ліцензія - власник патенту з власної волі передає майнові права іншій фізичній або юридичній особі на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування і порядок виплати винагороди.

Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо укладений  у письмовій формі, підписаний сторонами  і зареєстрований. Як правило, вид  ліцензії визначається галуззю промисловості.

У зв'язку з бурхливим розвитком електронної  торгівлі з'явилися нові види ліцензійних  відносин. Так, у Південній Африці створений електронний торговий квартал, який об'єднує близько 50 підприємств, що торгують книжками, подарунками, горілчаними  напоями і надають туристичні послуги. Для оренди й експлуатації сайтів в цьому кварталі підприємці укладають ліцензійні угоди, в якій між власником сайта і роздрібним торговцем фіксується відповідальність ліцензіата за всі здійснювані в  мережі грошові перекази з використанням  кредитних карток та ін.

Існує кілька видів ліцензійних платежів.

Роялті - це періодичні відсоткові або фіксовані сумарні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара за права, надані ліцензіаром. У ліцензійних угодах встановлюється розмір, база числення і періодичність виплати роялті. У міжнародній практиці розмір роялті визначається з середнього рівня стандартних ставок поточних відрахувань, характерних для галузей: чим більше наукомістка галузь, тим вище розмір роялті. Наприклад, у фармацевтиці вона може коливатися від 2-5 до 10-15 %, що викликане значними витратами на розробку ліків, їх обов'язковим патентуванням і складною процедурою одержання дозволу на продаж. В інших галузях роялті можуть становити від 1-3 до 5-10 %. Найбільш високі стандартні ставки роялті в таких галузях: електронна промисловість, авіатехніка, озброєння - 4-10 %, точне приладобудування, верстатобудування - 4-7 %, автомобільна промисловість - 1-3 %, виробництво споживацьких товарів тривалого користування - 5 %, споживацьких товарів з малим терміном використання - 0,2-1,5 %.

Роялті  можуть обчислюватися з обсягів  прибутку, суми продажів, відпускної ціни і становлять 3-5 %. Найпоширенішою базою  роялті є ціна продажу продукції, розрахована на дату укладання угоди. Ставки роялті повинні як мінімум покривати ліцензіару витрати, пов'язані з підготовкою угоди і передаванням ліцензії. У свою чергу максимальні виплати, на які може погодитися ліцензіат, дорівнюють вартості альтернативного рішення, яке може замінити придбання ліцензії.

Паушальний  платіж є зафіксованою в тексті ліцензійної угоди сумою, яка виплачується у вигляді одноразового платежу або частинами. Ця величина не пов'язана в часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюється наперед через експертні оцінки.

За паушальними  платежами ліцензіар прагне одержати таку суму, яка, будучи розміщеною на банківському рахунку, забезпечила б йому прибуток, рівний за величиною і часом виплаті  у вигляді роялті. Паушальна форма  платежу страхує ліцензіара від  комерційного та інших ризиків і  використовується у ході продажу  ліцензії маловідомій фірмі як гарантія від розголошування секретів у разі передавання ноу-хау, а також при  поставках комплектного устаткування і у випадках, коли ліцензіат хоче уникнути контролю за подальшим використанням  технології. У той же час ліцензіар  позбавляється можливості одержання  додаткових сум, якщо виробництво ліцензійної  продукції перевищить розрахункові обсяги.