Підприємництво як соціально-психологічний феномен

     Міністерство  освіти і науки України

     Львівський  національний університет імені  Івана Франка 
 
 
 
 
 

     Реферат:

     Підприємництво  як

     соціально-психологічний феномен 
 
 
 
 
 
 

                                                          Виконала:студентка ФФП-52м

                                Войтович Є.В.

                                    Перевірив:проф. Пачковський Ю.Ф. 
 
 
 
 
 
 

Львів-2011

     План

     I.Поняття підприємництво………………………………………………..ст.3

     II.«Хвилі» наукового аналізу підприємництва………………………...ст.5

     III.Основні напрями досліджень психології підприємництва………...ст.8

     IV.Підприємництво як особливий тип поведінки……………………..ст.12

     4.1.Психологічні  бар’єри підприємництва……………………………ст..13

     V.Висновки………………………………………………….……………ст.15

     VI.Література…………………………………………………………….ст.17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

I.Поняття підприємництво

     В російській та українській соціально-економічній  літературі та практичній економічній  діяльності поняття підприємництва набуло поширення як еквівалент поняття бізнес (з англ. business) - дієве підприємництво, а бізнесмен - як підприємець, людина, що робить вигідну справу. У сучасній вітчизняній соціальній та економічній науці підхід до розуміння підприємництва і бізнесу як синонімічних понять досить поширений. Суть проблеми полягає в тому, що англійське слово "бізнес" є багатозначним. Воно може означати якесь діло, покупку, комерційне або виробниче підприємство, комерційну практику або політику окремого підприємця чи цілої фірми. Синонімами слова бізнес є комерція, торгівля, фірма, ділова активність, підприємництво. Першими підприємцями в історії людства були купці та ремісники. Вони не тільки прагнули більших доходів, а й уміли віднаходити нові шляхи їх отримання. З розвитком виробництва бажання людей до збагачення спричинило виникнення нового виду професійної діяльності — підприємництва і людей цієї професії — підприємців.

     Підпри́ємництво, підприє́мницька дія́льність — це перш за все самостійна ініціатива  із виробництва продукції,виконання робіт,надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю, автори відомого підручника «Економікс», розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог:

     1) підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.

     2)підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті не рутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства.

     3)підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства.

     4)підприємець — це людина, що йде на ризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.Цікаво простежити еволюції терміна “підприємець” та “підприємство”:

     1725 р. Річард Кантільон: підприємець людина, що діє в умовах ризику

     1798 р. Бодо: особа, що несе відповідальність за почату справу; той, хто планує, контролює організовує та є власником підприємства.

     1876 р. Френсіс Уокер: потрібно розрізняти тих, хто надає капітал та отримує за це процент, та тих, хто одержує прибуток завдяки своїм підприємницьким здібностям.

     1934 р. Йозеф Шулепетер: підприємець – новатор, розробник нових технологій.

     1964 р. Пітер Друкер: підприємець – людина, що використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою.

     1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – людина, що виявляє ініціативу, організовуючи соціально-економічні механізми. Працює в умовах ризику, він несе певну відповідальність за можливу невдачу.

     1985 р. Роберт Хізріг: підприємство – процес створення чогось нового, що має вартість, підприємець – людина, що витрачає на це увесь необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик .

     У вітчизняній економічній науці  існує ще одне визначення  підприємництва  за З. С. Варналієм:«Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу». 

II.«Хвилі» наукового аналізу підприємництва

     Процес розвитку теоретичних основ підприємництва формувався внаслідок трьох «хвиль» наукового аналізу підприємництва.Вперше поняття «підприємець» (фр. - entrepreneur — посередник) у науковий обіг запровадив англійський економіст Р. Кантільйон. Він висунув положення про ризики як основної функціональної характеристики підприємництва. Саме перша «хвиля» була пов´язана з концентрацією уваги на явищі підприємницького ризику і виникла ще в XVII ст. Економіст-теоретик вважав, що підприємець — це будь-який індивід, що вміє передбачати і в якого є бажання прийняти па себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються надією одержати прибуток і водночас готовністю до втрат.

     Ж.-Б. Сей говорить про підприємця як про  особу, «яка береться за свій рахунок  і ризику і на свою користь зробити  певний продукт». Згідно з твердженням  Ж.-Б. Сея, підприємець — це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, і тому відрізнявся образним сприйняттям підприємництва, чого були позбавлені інші класичні економісти. Також поставив підприємця в центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Адам Сміт у праці «Дослідження природи і багатства народів» (1776 р.) наголошував, що підприємець сам планує, організовує виробництво, реалізовує вигоди, пов'язані з поділом праці, і розпоряджається результатами виробничої діяльності. Підприємець як власник капіталу для реалізації своєї ідеї та отримання прибутку йде на ризик, пов'язаний з непевністю в отриманні очікуваного прибутку.  Друга «хвиля» пов´язана з виділенням факту інноваційності як найважливішої відмінної риси підприємництва. Основоположником цього напрямку є один з найбільших представників світової економічної думки американець Й. Шумпетер.Вивчаючи закономірності суспільного прогресу, Й. Шумпетер робить висновок, що рушійною силою економічного розвитку є підприємець, діяльність якого «полягає у створенні і втіленні нових комбінацій». Підхід Й. Шумпетера до визначення підприємця як суб´єкта, що здійснює нові комбінації, означає неможливість тривалий час залишатися таким. З моменту масового впровадження пової комбінації у виробництво особа, яка вперше ЇЇ застосувала, втрачає можливість називатися підприємцем. Таким чином, не існує окремого класу підприємців. Крім того, підприємець, за Й. Шумпстером, не є власником.Нові ж комбінації можуть вивести економічну систему на новий рівень рівноваги, а їх безпосереднім результатом може бути: виготовлення нового, дотепер невідомого споживачу блага; відкриття нових технологій і нових способів комерційного застосування товару; освоєння нових ринків збуту; відкриття нових джерел сировини; проведення реорганізації виробництва (підриви монополії) тощо.Погляд на підприємця як на новатора, вперше запропонований Й. Шумпетером, став своєрідним фундаментом теорії підприємництва.

     Поява третьої «хвилі» відрізняється зосередженням уваги па особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті управлінських рішень) і на ролі підприємця як регулюючого початку в ринковій економічній системі, тобто підприємництво забезпечує рух ринків до етапу рівноваги розвитку теорії підприємництва .Пов´язана  ця «хвиля» з теоретичними розробками поставстрійської школи економічного аналізу, найбільш видатними представниками якої були Л. фон Мезес і Ф. Хайєк. Суб´єкт господарювання, за Л. фон Мезесом, діє в стані невизначеності, його уявлення про ситуацію па ринку недосконалі, а в основі прибутку лежить чисто спекулятивний процес. Однак у масштабах всієї економіки прибутки і збитки взаємно погашаються і встановлюється рівновага.На думку Ф. Хайєка, підприємництво — це скоріше характеристика поведінки людини, а не особлива її форма. Мета такої поведінки — пошук і дослідження нових економічних можливостей.Свій внесок у розвиток теорії підприємництва зробили представники австро-німецької школи М. Вебер та В. Зомбарт.Так, для М. Вебера підприємницька діяльність є втілення раціональності в широкому сенсі слова (ефективність, максимум віддачі від вкладених коштів, вибір найкоротшого шляху до обраної мети й ін.).B. Зомбарт, розглядаючи мету діяльності підприємця, виділяє головне — це сприяння зростанню і процвітанню власної справи. Окрім того, він говорить про збільшення прибутку, яка розглядається як друга мета, яка підлегла головній і необхідна як умова досягнення процвітання своєї фірми. Аналізуючи особисті якості підприємця, В. Зомбарт дійшов висновку про необхідність поєднання в ньому властивостей «завойовника», «організатора», «торговця».

     Таким чином, в широкому розумінні підприємництво необхідно розглядати як складний соціально-економічний  та соціально-психологічний феномен, специфіка якого визначається історичними  та економічними особливостями розвитку підприємницького середовища і своєрідністю психології особистості як основного  суб´єкта підприємницької активності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     III.Основні напрями досліджень психології підприємництва

     Починаючи з робіт І. Шумпетера, в економічній літературі робляться спроби визначення підприємця не просто як суб'єкта особливого виду економічної діяльності, а як особливого психологічного типу людини, відмінні властивості якого можуть проявлятися і розглядатися безвідносно до змісту виконуваної ним економічної функції. Ця ідея послужила потужним поштовхом до проведення психологічних досліджень, основною метою яких з'явився пошук тих специфічних якостей, які спонукають людину до підприємницької діяльності та забезпечують ефективне виконання підприємницьких функцій.

     Американський психолог Д. Макклеланд, розвиваючи теоретичні ідеї і етичні підходи дослідження мотивації досягнення X.Мюррея, провів серію експериментальних досліджень, об'єктами яких виступали як студенти навчаль- них закладів, так і підприємці. Його книга «Суспільство досягнення» (1961) стала однією з перших серйозних спроб застосування теорії і методів психолог- гичної науки для аналізу і вирішення проблем економічного розвитку.

     Основна ідея Д. Макклеланда полягала в тому, що відмінною особливістю підприємців є більш високий рівень мотивації досягнення. Останню Д. Макклеланд визначав як «змагання з якимись існуючими стандартами». Мотивація досягнення проявляється при наступних умовах:

     1.  ситуація поведінки індивіда характеризується наявністю певних стан дартів, за якими оцінюється успішність або не успішність вирішення індивідом поставлених завдань;

     2.  індивід розглядає себе як суб'єкта, відповідального за результати своєї поведінки;

     3. досягнення успіху у вирішенні задачі не є заздалегідь вирішеним, але пов'язано з певним рівнем ризику.

     Для оцінки вираженості мотивації досягнення Д. Макклеланд використовував ТАТ- проективну методику, розроблену американським психологом X. Мюрреєм і модифіковану згодом німецьким психологом X. Хекхаузеном.  У результаті тривалої серії лабораторних експериментів, Д. Макклеланд і його співробітники прийшли до висновку, що індивіди з високим рівнем мотивації досягнення вели себе як успішні, раціональні підприємці.

     Вони  встановлювали для себе середній рівень складності завдань і прагнули до досягнення максимального успіху у їх вирішенні. Крім того, для них  були характерні: позитивне ставлення  до ситуації досягнення; прагнення  до вирішення цікавих, досить складних, але реально здійсненних задач; впевненість в успішному вирішенні  завдання; висока наполегливість у  досягненні поставленої мети; прагнення  до розумного ризику і відсутність  інтересу до надскладних і дуже простих  завдань; інтерес до ситуації змагання з іншими індивідами і активний пошук  інформації про свої результати; прояв  активності, рішучості та відповідальності за результат у невизначених ситуаціях; підвищення рівня домагань при досягненні успіху і його зниження при невдачі.В іншому дослідженні Д. Макклеланд простежив взаємозв'язок між ступенем вираженості потреби в досягненні (за результатами аналізу представленості відповідних ключових категорій у змісті дитячих книжок) і швидкістю економічного розвитку країни (яка визначалася за динамікою споживання електричної енергії).Ці та інші спроби прямо пов'язати економічний розвиток країни або будь-якої соціальної групи з рівнем потреби в досягненні викликали широкий суспільний інтерес і разом з тим, не менш серйозну критику за надмірне перебільшення ролі психологічних факторів і неувага до інших, зокрема, таких як сприятливість соціально-економічних умов. Аналізуючи літературні дані, Д. Макклеланд і Д. Вінтер прийшли до висновку, що за відсутності сприятливих для економічного розвитку умов висока мотивація досягнення може привести до економічного регресу.

     У більш пізніх дослідженнях мотивації (Д. Аткінсон, X. Хекхаузен) стали розрізняти мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдачі. Для людей, мотивація на досягнення успіху, характерні: чітка постановка позитивних цілей діяльності та активну послідовне прагнення до їх досягнення, впевненість у своїх можливостях, адекватна самооцінка. Вони володіють завданнями середніх труднощів, а при невдачах вони мобілізують свої сили і підвищують активність. Люди, мотивовані на уникнення невдачі, проявляють невпевненість у своїх можливостях, можливість невдачі викликає у них тривогу. Вони нерідко характеризуються неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), тому схильні вибирати або дуже легкі, або дуже важкі завдання. Успіх підвищує їх активність, проте невдачі призводять до різкого її зниження. На думку багатьох дослідників, відмітною особливістю успішних підприємців є виражене домінування мотивації досягнення успіху над мотивацією уникнення невдач.Практика психологічного консультування показує, що за допомогою спеціальних вправ можна коригувати індивідуальні особливості мотивації людини, підвищуючи його впевненість у собі і спрямованість на досягнення успіху.

     Дж. Роттер запропонував розрізняти людей по тому, де вони переважно мають (локалізують) чинники контролю над власною поведінкою і значущими для них подіями. Люди з переважанням зовнішнього (екстернальний) локусу контролю-екстернали - схильні вважати, що основні значущі події їх життя визначаються переважно зовнішніми обставинами : сприятливих зовнішніх умов, впливом інших людей, випадковістю і т. д. Свої успіхи і невдачі вони також схильні пояснювати переважно зовнішніми по відношенню до себе факторами. Люди з переважанням внутрішнього (інтервального) локусу контролю - інтернали, - навпаки, вважають, що вони самі здатні у високому ступені контролювати значимі для себе події і схильні приймати на себе відповідальність як за свої досягнення, успіхи, так і за невдачі. Оцінюючи рівень екстернальності-інтернальності за допомогою спеціально розробленого опитувальника, Д. Роттер та інші дослідники показали, що переважання екстернальний локусу контролю частіше поєднується з такими якостями як конформність, тобто поступлива, залежна поведінка, невпевненість у собі, тривожність. Люди з переважанням інтернальності відрізняються більш високою активністю, незалежністю і самостійністю, вони більш впевнені в собі, мають більш високу самооцінку і виявляють більш високу відповідальність за свою поведінку.

     Підводячи підсумок стану досліджень психології підприємництва у світовій науці, можна  відзначити, що, незважаючи на наявність  серйозних досліджень окремих аспектів цієї проблеми, єдиної теорії, що дозволяє відповісти на питання, які психологічні особливості обумовлюють вибір  підприємницької діяльності і успішність її здійснення, поки не створено. До числа  важливих феноменів психології підприємництва, безумовно, відносяться розглянуті нами особливості мотивації досягнення, інтервальний локус контролю та схильність до помірного ризику. Проте жоден з цих факторів сам по собі, ні навіть їх поєднання не можуть розглядатися як достатні та визначальні характеристики психології підприємництва. Відмінною особливістю підходу західних дослідників є виняткова увага до проблеми особистості підприємця при майже повній відсутності досліджень, присвячених соціально-психологічним аспектам підприємництва: спілкування і взаємодії підприємця з партнерами і представниками інших соціальних груп, спільної підприємницької діяльності, підприємницьких спільнот. У цьому, безумовно, проявляються особливості західної, переважно індивідуалістичної культури.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

IV.Підприємництво як особливий тип поведінки

     Підприємництво - це явище, що постійно розвивається, тому воно змінюється навіть в своїх змістовних характеристиках і має глибоку  специфіку в різних історичних, економічних  та соціокультурних умовах.В сучасній науковій літературі існують два основні підходи ,що стосуються розуміння підприємництва як типу поведінки та діяльності особистості.Під підприємницькою поведінкою розуміється ланцюг послідовно здійснюваних вчинків, які спрямовані на отримання суб´єктивних переваг від різниці між докладеними зусиллями та отриманим результатом в процесі придбання, зберігання матеріальних та духовних цінностей.

     Підприємництво як особливий тип поведінки має наступні складові:

1. ініціатива- особлива чутливість до змій і прагнення щось змінити у своєму житті; 
2. ризик- взяття па себе відповідальності за можливі невдачі і поразки, готовність ризикувати ;
3. новаторство-сприяння реалізації і використанню нових технологічних можливостей шляхом впровадження у життя винаходів та інновацій; організація або реорганізація соціально-економічних механізмів для того, щоб з вигодою використати наявні ресурси і конкретну ситуацію ;
4. самостійність суджень під час прийняття важливих рішень (елемент свободи);
5. активность-спрямованість на діяльне перетворення навколишнього світу, побудову нових відносин; вміння випереджати події і вести конкурентну боротьбу.

     в західній психології підприємництва розроблені моделі підприємницької поведінки  :

1. інвестиційна  модель базується на організації та впровадженні інвестиційних проектів, які  здійснюються власниками або користувачами капіталів на свій ризик;
2. інвесторна модель характеризується поведінкою продуцента та власника інноваційних продуктів та процесів, що самостійно просувають товари на контрактній основі своє „ноу-хау”;
3. організаційна  модель описує дії підприємців, що реалізують інноваційні методи інтегрування та комбінування людських ресурсів, з метою максимізації нестандартних управлінських рішень;
4. посередницька модель забезпечує інтеграцію економічних інтересів та отримання додаткової вигоди, що виникає як наслідок нестандартних арбітражних угод;
5. активізаційна модель характеризує дії підприємців, які встановлюють контроль над економічними ресурсами інших власників з метою їх концентрації „у своїх руках” та наступного впровадження в підприємницький обіг;
6. комерційна модель направлена на створення нових нестандартних каналів обміну (купівлі-продажу) послуг та інформації, що дозволяють підвищити норму прибутку;
7. кон’юктурно-ігрова модель базується на венчурних методах комбінування цінової та іншої конфіденційної інформації з метою отримання переваг перед іншими агентами;
8. консалтингова модель забезпечує професійну підтримку широкого кола питань.

     Дані  моделі охоплюють не тільки поведінку так званих

     „офіційних підприємців” (засновників та власників підприємств), а й

     проектуються  на поведінку людей, які, займаючись своєю основною

     діяльністю, проявляють ознаки підприємницької  поведінки та діють в рамках зазначених моделей.

4.1.Психологічні бар’єри підприємництва

           Російська дослідниця Є.П. Єрмолаєва зупинилася на проблемі психологічних бар’єрів, що стають на шляху до підприємництва,виділяючи з них загальні та специфічні.Загальні психологічні бар’єри – це взагалі опір бізнесу як будь-якій новій діяльності і професії, особливо якщо вона незвична та психологічно чужа.Специфічні психологічні бар’єри – ті, що  властиві ставленню людей саме до підприємництва як особливого роду занять. Ці бар’єри автор поділяє на реальні, породжені дійсно існуючими причинами, та уявні (міфічні), пов'язані із упередженнями та забобонами. На думку Є.П. Єрмолаєвої,найсерйознішою проблемою розвитку масового підприємництва є психологічні бар’єри у тих людей, для яких цей вид діяльності стане головним і навіть єдиним джерелом існування.Є.П. Єромлаєва виділяє 7 типів психологічних бар’єрів:

     1) бар’єри „особистої ініціативи” охоплюють проблеми, пов’язані з труднощами прояву індивідуалізму і реалізації „духу підприємництва”,  опору змінам, здатністю до саморозвитку;

     2) бар’єри „помилкової установки”: вони містять у собі  всі аспекти соціальної та особистої „міфотворчості” з приводу  підприємництва, цінності праці, матеріального блага тощо, а також суперечності свідомості, властиві перехідним ситуаціям;

     3) бар’єри автономності: їх взаємопов’язані  компоненти  –незахищеність особистості (правова та соціальна) та синдром „залежності” (зокрема, в ухваленні рішень);

     4) бар’єри досягнення – відображають  аспекти, пов’язані з мотивацією  досягнення, прагненнями до успіху, труднощами в реалізації ухвалених  рішень, зокрема: проблеми неадекватного  прогнозування, недостатньої швидкості  ухвалення рішень і реагування  на ситуацію, невміння своєчасно  відмовитися від невірного рішення,  відсутністю варіативності в  рішеннях і поведінці;

     5) бар’єри ризику, що містять раціональний (зважений ризик) та емоційний  (відповідальний ризик) аспекти;

     6) бар’єри комунікації, що відображають  перешкоди на шляху  інформаційної  доступності та довіри у діловому  спілкуванні;

     7) бар’єри сприйнятливості до нового, що відображають професійний  догматизм, „вузькість” освіти, неприйняття нових ідей і варіантів поведінки .

V.Висновки

     Останнім  часом спостерігається тенденція  з'єднання академічної психології з різними областями її практичного застосування. Підприємницька діяльність зараз є тією областю, де цей процес йде дуже інтенсивно. Ще недавно управлінське консультування було на периферії науки, а такої сфери діяльності практичних психологів, як бізнес-консультування взагалі не існувало. 
В даний час професійне психологічне консультування стає формою цивілізованого вирішення проблем для все більшого числа ділових людей в нашій країні. Зараз сучасні психологічні знання все активніше використовуються в діагностичній, корекційній та орієнтаційній частині цієї роботи. Бізнес-консультування, по суті, є діяльністю, спрямованою на актуалізацію й усвідомлення підприємцем тих якостей своєї індивідуальності, які були сформовані раніше і впливають на його роботу і розвиток. Воно дає можливість адекватно оцінити себе як професіонала в бізнесі з позиції критеріїв психологічної науки і вимог реальної ситуації сьогоднішнього дня. Бізнес-консультування дозволяє також побачити нові напрями і шляхи досягнення своїх цілей і отримати конкретні психологічні методики і прийоми для реалізації свого потенціалу. Бізнес-консультування в нашій країні використовує як результати досліджень вітчизняної соціальної психології, так і великі напрацювання західної економічної психології. Закордоном накопичений більш ніж піввіковий досвід у професійній діяльності психологів-консультантів.   
Цей арсенал діагностичних, корекційних та інших методик все в більшому обсязі береться на озброєння і застосовується на практиці психологами в нашій країні. І якщо на початку цього процесу методичне оснащення переносилося на наш грунт без урахування тих теоретичних концепцій, в контексті яких воно створювалося, і без урахування специфіки країни, то зараз цей пробіл ліквідується, що підвищує ефективність застосування західного досвіду. 
Бізнес-консультування та управлінське консультування є ефективною, але не єдиною формою надання допомоги підприємцям. Зараз психологи все активніше залучаються до роботи з формування команд і роботи з персоналом, проведення групових тренінгів і семінарів. На таких заняттях за допомогою спеціальних методів навчання можна освоїти нові психотехніки в бізнесі, сформувати вміння швидко знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, добре розбиратися в психологічному стані оточуючих людей і вміти не директивно впливати на партнерів і персонал, розвинути поведінкову гнучкість, вміння впевнено почувати себе в складних ситуаціях, вміти керувати своїми емоціями, переконливо й аргументовано висловлювати свої позиції, домагатися узгодженого вирішення спірних питань. У ході такої підготовки значне число людей відкривають у собі нові можливості і виявляють здібності, які потім можуть бути реалізовані в новій практиці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     VI.Література:

     Агеев А. И. Предпринимательство: Проблемы собственности и культуры / АН СССР, Ин-т экономики. — М.: Наука, 1991.- 106с.

     Андреева И. В. Экономическая психология.– СПб.: Питер, 2000. - 512 с.

     Глущенко Е. В. и др. Основы предпринимательства: Учеб, пособие / Глушенко Е. В., Капцов А. И., Тихо- нравов Ю. В. - М.: Вестник, 1996. - 412 с. 

     Китов А. И. Введение в экономическую психологию. – М.,Просвещение,1983.-208с.

     Клочко Ю.,Черняк Т.Проблеми малого бізнесу в Україні // Економіка України,№1. - 2000.

     Ковальчук В.М. Основи ринкової економіки. – Тернопіль: СМП "Астони", 1994. - 228с.

     Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. – СПб: Питер, 1996. – 684 с.

     Мочерний С.В. Основи економічної теорії.Тернопіль: А.Т. “Тарнекс”, 2000. - С.205-219.