Підсистеми планування діяльності туристичних підприємств

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

« Підсистеми планування діяльності туристичних підприємств »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ

Розділ І  Методи в плануванні діяльності підприємства

1.1 Балансовий метод 

1.2  Нормативний метод

1.3  Програмно-цільовий метод

Розділ ІІ Планування діяльності туристичного підприємства

2.1 Види планів. Способи планування

2.2 Побудова трьох підсистем планування діяльності туристичних підприємств

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

    Планування - це процес формування мети діяльності підприємства, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення на основі комплексу робіт, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, необхідних для їх виконання. Планування діяльності підприємства зводяться до розробки плану.

    План – це система сформульованих в його рамках цілей, яка містить комплекс завдань, робіт, методів, способів їх виконання, необхідних матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів, ряду управлінських рішень та заходів для їх реалізації.

    Згідно з Законом «Про  підприємства в Україні» об’єктом  планування на підприємстві є: виробнича, соціальна, екологічна діяльність.

    Поточним завданням виробничої, господарської, комерційної діяльності  підприємства є отримання прибутку  та задоволення потреб, соціальних, економічних інтересів окремого  споживача і суспільства в  цілому при раціональному використані  всіх видів ресурсів.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І Методи в плануванні діяльності підприємства

    Процес планування виробництва на промисловому підприємстві вимагає систематичного вирішення великої кількості питань техніко-технологічного, організаційного, економічного, соціального та правового характеру. Оптимальне вирішення цих питань може бути досягнуто на основі використання економіко-математичних моделей, враховуючи складність процесу планування та наявність значної кількості факторів, що впливають на кінцеві результати. На великих підприємствах функціонує комплексна система оптимального виробничого планування, використання якої дає позитивні результати.

    В залежності від змісту  техніко-технологічних, організаційних  та соціально-економічних задач  для отримання оптимального плану  застосовують економіко-математичні  методи, до складу яких входять  методи математичного моделювання, лінійного, динамічного, стохастичного  та інших видів програмування, стохастичного моделювання, моделі, що побудовані на використанні  теорії черг (масового обслуговування), теорії управління запасів, теорії  ігор та інших математичних  теорій.

    Використання того чи  іншого методу планування залежить  від цілей та завдань, які стоять  перед економікою, тривалості планових  періодів, кваліфікації працівників  тощо. Так, при перспективному плануванні найчастіше використовують програмно-цільовий метод, а при розробці поточних планів переважають балансовий і нормативний методи [3, .c.28-38].

1.1 Балансовий метод

    Макроекономічна  збалансованість у суспільстві  виступає як сукупність пропорцій  між виробництвом і споживанням, ресурсами та їх використанням, пропозицією та попитом, факторами  виробництва і його результатами, матеріальними і фінансовими  потоками.

    Баланс відображає  співвідношення між взаємопов’язаними  частинами, сторонами будь-чого, між  тим, що надходить і що витрачається. В конкретній практичній діяльності широко застосовують поняття «баланс» як систему взаємопов’язаних показників, що характеризують наявність матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових ресурсів та використання цих ресурсів. Відповідно до ролі в плануванні суспільного виробництва баланси поділяються на технологічні та економічні.

    Технологічні  баланси використовують для оцінки  обсягів виробництва та споживання  конкретних видів продукції і  включають матеріальні баланси  предметів праці (сировини, палива, матеріалів), баланси засобів праці (машин, обладнання, приладів) та баланси  предметів споживання (продуктів  харчування, одягу, взуття тощо). , Економічні  баланси характеризують сукупність  предметів та явищ які не  можуть порівнюватися між собою  з використанням натуральних  показників, складаються із-за цього  тільки у грошовому виразі. Це фінансові баланси підприємств, бюджетних організацій, банків, місцевих органів влади, народного господарства країни.

    Балансовий метод базується на тому, що кожний вид продукції, роботи чи послуги є, з однієї сторони, результатом будь-якої діяльності, а з іншої – ресурсом для використання, що дозволяє планомірно встановлювати і пов’язувати натуральні та вартісні пропорції в народному господарстві.

    Найбільш чисельні  та розповсюджені – матеріальні  баланси, які характеризують процес  виробництва та споживання, складаються  по окремих видах продуктів  виробництва в натуральному виразі (видах машин, обладнання, видах сировини, паливно-енергетичних та матеріальних  ресурсів).

    Основне призначення матеріальних балансів – збалансування загальних потреб в певних видах продукції з наявними ресурсами. В ринкових умовах матеріальні баланси повинні створювати умови для раціонального розподілу продукції між товаровиробниками та між регіонами.

    Матеріальні баланси складаються в натуральних показниках і поділяються на зведені, комплексні, міжгалузеві. Узагальнюючі матеріальні баланси складають у вартісних показниках.

     Основним видом матеріальних балансів, який використовують на всіх стадіях і рівнях планування, єдиний матеріальний баланс.

1.2  Нормативний метод

    Нормативний метод в плануванні – це один із методів розробки планових документів, оснований на розробці і використанні норм та нормативів.

Використання нормативного методу для прогресивних норм і нормативів виступає основою для забезпечення міжнародним стандартам рівня економічного та соціального розвитку, досягнення оптимальної збалансованості виробництва та споживання, своєчасного пошуку резервів, їх ефективного використання, впровадження прогресивної організації праці, розвитку ринкових відносин.

    Достовірність нормативної бази має бути особливо необхідною в умовах формування нових економічних відносин в Україні у зв’язку із здійсненням ринкових перетворень. Актуальність застосування на підприємствах достовірної нормативної бази, яка б відповідала сучасним вимогам розвитку економіки, зростає, підвищується в умовах, коли відбувається становлення виробничої сфери.

    Необхідно відрізняти такі поняття як «норма» та «норматив».

    Норма — це науково і максимально допустима величина абсолютних витрат сировини, матеріалів, палива, електроенергії, трудових затрат, інших ресурсів, необхідних для виготовлення одиниці продукції, виконання робіт, надання послуги заданої якості протягом планового періоду (наприклад, норма витрати металу показує, скільки кілограм металу необхідно використати на один виріб).

    Норматив – відносний показник, що характеризує складові норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, затрат праці на одиницю роботи, ступінь ефективного використання ресурсів (наприклад, витрати заробітної плати на 1 грн. готової продукції). Норматив встановлює величину параметрів, які визначають, регламентують значення конкретної норми або певного завдання на виконання конкретної роботи.

    В нормах та нормативах має бути відображений динамізм у зміні організації та технології виробництва. Нормативна база має систематично оновлюватися та вдосконалюватися, враховуючи що на підприємствах здійснюються різноманітні зміни, що безпосередньо впливають на використання матеріалів і пов’язані з постійними змінами техніки та технології виробництва, зміною замовлень та виготовлення тої чи іншої продукції в залежності від вимог ринку, що в свою чергу впливає на обсяг виробничої програми.

    Система норм і нормативів — це комплекс науково абл.ього ди матеріальних, трудових, фінансових норм і нормативів, їх формування, поновлення і використання при розробці планових документів.

    Для ефективного використання в процесі планування господарської діяльності підприємства норми і нормативи класифікують за такими ознаками [3, .c.28-38].

    1. За терміном дії: перспективні – використовують для розробки стратегічних планів; поточні – поділяють на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм розробляють поточні плани діяльності підприємства; оперативні – використовують для оперативно-виробничого планування, для видачі в цехи матеріалів на декаду, зміну.

    2. За характером поширення: цехові, заводські, які розробляються на підприємстві; міжзаводські, які розробляються до однотипного виробництва; галузеві, які розробляються для підприємств галузі; міжгалузеві, які розробляються на певні види робіт і процесів, які виконують в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості.

    3. За ступенем деталізації: специфіковані — являють собою величину витрат конкретного матеріалу (марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці продукції; зведені, які складаються по угрупованій номенклатурі матеріалів.

    4. За об’єктом нормування: готова продукція; напівфабрикати; види робіт.

    5. За методами розробки: дослідно-статистичні, основані на встановленні норм і нормативів як середньоарифметичне значення фактичних затрат праці і матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді; розрахунково-аналітичні, основані на вивченні факторів, які визначають витрату ресурсів, встановлюють кількісний вплив кожного з них чи їх сукупності на величину норми; експериментально-аналітичні, що встановлюють норми на основі спостережень, хронометражу, фотографії робочого дня.

1.3 Програмно-цільовий  метод

    Програмно-цільовий метод – це спосіб формування системи планових рішень стосовно визначення шляхів вирішення важливих народногосподарських проблем. В особливих випадках програмно-цільовий метод може застосовуватися для планування діяльності великих промислових підприємств металургійної, машинобудівної галузей економіки. Сутність методу полягає у виборі основної мети науково-технічного, економічного та соціального розвитку, розробці основних заходів для їх досягнення у визначені терміни при збалансованому забезпеченні виробництва ресурсами. Для досягнення мети економічного та соціального розвитку окремих підприємств розробляють комплексні програми, Вони розробляються на весь період, необхідний для реалізації поставленої мети, з виділенням планових періодів і основних етапів. Комплексними вони називаються тому, що в них передбачаються виконання необхідних заходів виробничого, організаційно-господарського, соціально-економічного характеру для досягнення кінцевої мети.

    Цільова комплексна програма – документ, в якому визначена мета та комплекс виробничих, організаційно-господарських, соціально-економічних та інших заходів, направлених на вирішення конкретної народногосподарської проблеми з врахуванням наявних трудових та матеріально-технічних ресурсів. За змістом цільові комплексні програми поділяють на науково-технічні, виробничо-економічні, територіальні, соціально-економічні, екологічні.

    Науково-технічні програми передбачають вирішення наукових і технічних проблем, використання досягнень науки в народному господарстві, впровадження інноваційних програм.

    Виробничо-економічні програми направлені на вирішення важливих галузевих та міжгалузевих проблем у виробництві, підвищення його ефективності, розвиток нових видів виробництва продукції технологічних процесів, впровадження нових транспортно-технологічних зв’язків.

    Територіальні програми передбачають комплексний господарську розвиток виробничої сфери окремих регіонів, формування нових виробництв та сприяння забезпеченості зайнятості населення та покращення умов життя людей.

    Соціально-економічні програми направлені на створення сприятливих соціальних умов для населення, покращення матеріального культурного життя населення, розвиток науки, освіти, культури, мистецтв, національних традицій тощо.

    Екологічні програми включають комплекс заходів абл.ього динну характеру, що спрямовані на забезпечення раціонального використання та охорону земельних, водних, лісових ресурсів, ліквідації негативного впливу шкідливих виробництв на здоров’я людей.

    По тривалості цільові комплексні програми можуть бути довго строковими, розробленими на термін 5 і більше років, і середньостроковими – до 5 років [3, .c.28-38].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ Планування діяльності туристичного підприємства

 

2.1 Види планів. Способи планування

 

    Процес планування є спробою уявити собі картину майбутнього. Це процес, який передбачає знання теперішнього стану справ і тенденцій розвитку, які допомагають спрогнозувати майбутнє, а також володіння методикою, яка дозволяє змоделювати перехід з теперішнього стану в майбутній прогнозований стан.

    Планування передбачає: обґрунтований вибір цілей, визначення політики,

розробку заходів та методів досягнення цілей, забезпечення основи для

прийняття наступних рішень.

    За різними класифікаційними ознаками (варіантність планів, спосіб виконання розрахункових операцій, форма подання планових показників),

методи планування можуть бути одноваріантними, поліваріантними, ручними, механізованими, автоматизованими, табличними, лінійнографічними та іншими.

    В діяльності туристичних підприємств існує багато способів планування, але основними з них, які стосуються роботи конкретного підприємства в ринкових умовах, є способи планування: зверху вниз, знизу вверх, змішаний і цільовий.

    Кожна фірма вибирає такий спосіб планування, який найбільш точно відповідає її потребам і специфіці роботи. Окрім того, вибір способу планування здебільшого визначається традиційними підходами до управління, які склалися в конкретній фірмі, місті, регіоні. Починаючи створювати свою фірму, будь-який підприємець повинен вибрати найбільш

прийнятний спосіб управління власною фірмою, оскільки часта зміна стилю

управління вносить розлад в управлінську систему.

    Планування зверху вниз. При цій формі планування керівник фірми разом зі своїми заступниками розробляє стратегію розвитку фірми на запланований

період і окреслює основні шляхи її досягнення. Потім основні показники розвитку фірми на запланований період передаються в плановий або економічний відділ для розробки планів і після затвердження керівництвом фірми доводяться до відома всіх підрозділів, які вишукують способи їх виконання.

    Цей вид планування найчастіше застосовується в Україні та інших країнах СНД, оскільки таке планування засноване на командно-адміністративному стилі управління, який звичний більшості наших нових підприємців.

    Недоліком такого підходу до планування є те, що керівництво фірми не завжди може побачити і врахувати потенційні можливості низових ланок. До того ж, недоліки планування чи поточної роботи фіксуються саме низовими ланками, які далеко не завжди мають можливість донести цю інформацію до

керівництва.

    Планування знизу вверх. Цей вид планування передбачає велику самостійність і відповідальність всіх підрозділів фірми і кожного працівника. Найбільш діючою ця система є для акціонерних товариств закритого типу. При такому способі планування кожний працівник аналізує свою поточну роботу, знаходить резерви для її вдосконалення і подає керівництву свого підрозділу пропозиції про роботу в майбутньому періоді. Керівник підрозділу самостійно або з працівниками на основі  наданих пропозицій формує програму (план) роботи свого підрозділу в плановому році і передає цю інформацію в плановий відділ, де власне і відбувається процес планування та координування роботи всіх підрозділів. Потім план повертається в підрозділи, де розглядається і схвалюється, а при необхідності і коректується з урахуванням зауважень і передається на затвердження керівнику підприємства.

    Змішаний спосіб планування застосовується в роботі багатьох іноземних приватних фірм. Суть його полягає в тому, що керівництво фірми розробляє основні показники діяльності в плановому періоді і передає їх в у відповідні підрозділи. Там аналізуються можливості виконання поставлених завдань, розробляються програми досягнення цілей і після коректування інформація передається в плановий відділ, де вона зводиться в єдиний чорновий план, який після розгляду та допрацювання у відповідності з побажаннями обох сторін погоджується та затверджується.

    Цільовий спосіб планування використовують, в основному, середні та великі туристичні фірми, які працюють в умовах жорсткої конкурентної боротьби. На першому етапі на основі результатів маркетингових досліджень і розроблених на їх основі прогнозів керівництво підприємства формує завдання підрозділам по обсягу надання послуг та прибутку, тобто ставить певну ціль. На другому етапі керівники підрозділів разом зі своїми підлеглими розробляють заходи по виконанню завдань та досягненню цілі і передають їх на розгляд адміністрації. Цей спосіб планування дозволяє об'єднати кращі риси трьох перших способів планування як при складанні річних, так і при розробці стратегічних планів.

 

2.2  Побудова трьох підсистем планування діяльності туристичних підприємств

   Процес планування діяльності організацій передбачає визначення:

— кінцевих і проміжних цілей;

— задач, рішення яких необхідне для досягнення цілей;

— коштів і способів їх вирішення;

— необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

План маркетингу є першим та важливим етапом планування діяльності підприємства. Він виступає тим зв'язуючим ланцюгом, що зводить докупи всі факти, що мають якесь відношення до функціонування фірми. Зокрема, це інформація про ринок товарів чи послуг певного підприємства, товар та його конкурентоспроможність на цьому ринку, споживчий сегмент та інші факти. Маркетингплан згуртовує весь персонал підприємства працювати воєдино, ставлячи головне завдання перед усіма — задовольнити якнайкраще всі потреби споживачів.

Маркетинговий план вважається тим концентратом маркетингових елементів, маркетингової суміші: товару чи послуги, що виступає товаром, місцем надання певної послуги, оптимальної ціни, просування продажу та успішного збуту, який приносить прибуток.

Серед безлічі складених фірмою планів є план із маркетингу. Розробка його, поряд із фінансовим та бюджетним планом, починається з вересня, а затверджуються вони до вересня. План маркетингу розробляється як складова частина загальної фірмової стратегії.

Виробничий план висвітлює всі питання, пов'язані безпосередньо з процесом підготовки та надання туристичних послуг. Завданнями виробничого чи техніко-економічного плану є: визначення короткотермінової цілі (тактики), для досягнення якої необхідним є обґрунтування виробничої структури фірми та схеми виробничого процесу; підведення балансу наявності основних та оборотних виробничих фондів; забезпечення використання засобів НТП; підрахунок виробничої потужності підприємства; визначення суми капітальних вкладів для забезпечення безперебійного функціонування підприємства.

Фінансовий план може бути як стратегічним, який включають у загальнофірмову стратегію, так і поточним, тобто оперативним. Система фінансових планів включає в себе такі елементи; прогноз балансу; прогноз прибутків і видатків; прогноз фінансових бюджетів; прогноз ключових фінансових показників.

 

 

ВИСНОВОК

    Планування - це процес  формування мети діяльності підприємства, визначення пріоритетів, засобів  і методів їх досягнення на  основі комплексу робіт, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, необхідних для їх виконання.

    Під методологією планування  розуміють систему підходів, принципів, показників, методів розробки і  обгрунтування планових рішень.

    Основними складовими елементами методології планування є принципи, методи, показники.

    Методи планування являють собою сукупність способів і прийомів, за допомогою яких забезпечується розробка і обгрунтування планових документів.

    До основних методів планування відносяться: системний, балансовий, нормативний, програмно-цільовий, математичні методи.

    Важливим розділом тактичного плану є виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції.

    Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає товарній номенклатурі, якості, вимогам плану продажу. Вона обґрунтовує завдання щодо введення нових виробничих потужностей, потребу в матеріальних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті. Цей розділ плану тісно пов’язаний з планами по праці та заробітній платі, витратах виробництва, прибутках, рентабельності, фінансовим планом. Підприємства промисловості формують виробничу програму на основі державного замовлення, замовлень споживачів, виявленого в процесі вивчення ринку споживчого попиту.

    Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва на випадок аварій або інших непередбачених обставин.

    Річний фінансовий план підприємства являє собою заключний розділ плану господарської та соціальної діяльності підприємства. У фінансовому плані узагальнюються у грошовому виразі всі планові показники роботи підприємства, визначаються обсяги, напрями використання грошових коштів, відображаються економічні відносини підприємства з його працівниками, з іншими підприємствами, банками, бюджетом. За економічним змістом у фінансовому плані відображаються результати господарської діяльності підприємства протягом певного періоду, джерела і обсяги формування та напрями використання фінансових ресурсів, в тому числі для внутрішньогосподарських потреб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року (в редакції змін та доповнень).

2. Бондар І.Ю., Пахомов В.Г. Управління витратами та собівартістю продукції: - Київ. КНТЕУ, - 2005.

3. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування  діяльності підприємства: Навчальний  посібник. - Рівне: НУВГП, 2008. - 136 с.

4. Павлов В.І. Основи підприємництва: бізнес-планування / Навчальний посібник. Т.1. - Луцьк: Надстир'я, - 2006.