Підстави звільнення від покарання

Зміст

Вступ

Розділ  1. Поняття звільнення від покарання

Розділ 2. Підстави звільнення від покарання

            2.1.Звільнення від відбування покарання з випробовуванням.

             2.2.Звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

            2.3.Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

            2.4.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

            2.5.Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

            2.6.Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

            2.7.Звільнення від відбування покарання за хворобою.

             2.8. Звільнення від покарання на  підставі закону України про  амністію або акта про помилування.

Висновок

Список  використаної літератури

      Вступ

     Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'якшує призначене особі покарання. Конституція України та КК встановлюють принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоцільним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

     Метою реферату є дослідити при яких умовах, і які особи можуть звільнюватися від подальшого відбування покарання. Адже не всі особи можуть бути звільненні від подальшого відбування покарання. Також метою дослідження є визначення видів відбування покарання, тобто якщо особа може звільнитися від подальшого відбування покарання, то які види звільнення від відбування покарання до неї можуть застосовуватись, а які ні.

     Об’єктом  даного дослідження є – підстави звільнення від подальшого відбування покарання, а також особи щодо  яких ці підстави можна застосувати. КК України виділяє такі підстави звільнення від подальшого відбування покарання: звільнення від відбування покарання з випробовуванням; звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; заміна невідбутої частини покарання більш м’яким; звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; звільнення від відбування покарання за хворобою; а також у зв’язку з прийнятим закону амністії або помилування.

     Розділ  1. Поняття звільнення від покарання 

     За  наявності визначених у КК підстав  винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

     Звільнення  від покарання можливе лише в  тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоцільним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним. КК передбачає різні види звільнення від покарання. Їх частіше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнення умовне.

     При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-небудь вимоги в зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку. Їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання.

     До  умовного звільнення від покарання  належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; до безумовних — звільнення від покарання на умовах, звільнення у зв'язку із скінченням строків давності виконання обвинувального вироку, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від покарання за хворобою.

     Особливим видом звільнення від покарання  є звільнення від покарання у  разі прийняття нового закону, що виключає або пом'якшує призначене особі покарання. Конституція України та КК встановлюють принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Дія такого закону поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, але мають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкцію знов виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом.

      Розділ 2. Підстави звільнення від відбування кримінального

покарання.

     2.1. Звільнення від відбування  покарання з випробуванням 

     Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням трансформований  новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання – звільнення від відбування покарання з випробуванням. У КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде  висновку про можливість виправлення засудженого без  відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього.

     Крім  того, для звільнення з випробуванням  потрібно встановити достатню для цього підставу. КК описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випробуванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого можливе без відбування покарання.

     Звільнення  від відбування покарання з випробуванням  завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'ємною його ознакою.

     Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування

     Звільнення  від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язано з покладанням судом на такого засудженого певних обов'язків, передбачених законом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік тахих обов'язків:

     1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

     2) не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

     3)повідомляти  органи кримінально-виконавчої системи  про зміну місця проживання, роботи  або навчання;

     4) періодично з'являтися для реєстрації в ці органи;

     5) пройти курс лікування від  алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

     Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими.

     Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. 

     2.2. Звільнення від відбування покарання з випробування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років 

     Це  спеціальний вид звільнення від  відбування покарання і випробуванням, передбачений КК. Він за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання з випробуванням, встановленого в КК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лише відносно вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. У разі призначення покарання у виді  обмеження волі  або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини,  суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного,  так  і  додаткового покарання  з  встановленням  іспитового строку у межах строку,  на який згідно з законом жінку  може  бути  звільнено  від  роботи  у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок,  які мають дітей віком до семи років,  суд може покласти на засуджену  обов'язки,  передбачені  у  статті  76 цього Кодексу.  Контроль    за   поведінкою   засуджених   здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією.  Після  закінчення  іспитового  строку  суд,  залежно   від поведінки засудженої,  звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. У  разі,  коли  звільнена  від  відбування   покарання   з випробуванням жінка відмовилася від дитини,  передала її в дитячий будинок,  зникла з  місця  проживання,  ухиляється  від  виховання дитини,  догляду  за  нею,  не  виконує  покладених  на  неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення,  що потягли  за собою  адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на  шлях  виправлення,  суд  за  поданням   контролюючого   органу направляє  засуджену  для  відбування  покарання  згідно з вироком суду. Якщо засуджена вчинила в період  іспитового  строку  новий злочин,  суд призначає їй покарання за правилами,  передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу. 

     2.3. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку 

     Обвинувальний вирок з тих чи інших причин може своєчасно не приводитися у  виконання. У цьому разі його наступне виконання може виявитися недоцільним з точки зору як спеціального, так і загального попередження. Засуджений за цей час може виправитися, тому застосування до нього покарання, призначеного в минулому, може суперечити меті покарання і виявитися зайвим. З огляду на це ст. 80 КК передбачає звільнення від покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, у зв'язку з чим засуджений звільняється від виконання призначеної судом міри покарання. При цьому суспільна небезпечність вчиненого не змінюється (якщо не змінилася обстановка або сама санкція статті, у відповідності з якою особі призначене покарання). Це пов'язано з тим, що суспільна небезпечність злочину встановлюється судом на момент його вчинення, і закінчення будь-якого строку без зміни обстановки або закону, що встановлює відповідальність за злочин, не може змінити цю оцінку.

     За  загальним правилом, перебіг строку давності виконання покарання починається  з дня набрання обвинувальним  вироком законної сили. Проте з різних причин (тривала хвороба засудженого, яка перешкоджає виконанню вироку, стихійне лихо, втрата кримінальної справи і таке інше) вирок може не приводитися у виконання. З урахуванням цього в кримінальному законі встановлюються особливі строки, після закінчення яких, якщо їх перебіг не був перерваний, засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Не вчинення ним за цей період нового злочину свідчить про значну або повну втрату ним суспільної небезпечності, а відтак, про недоцільність застосування до нього покарання, призначеного вироком суду.

     Із  КК України випливає, що існують  три умови застосування         давності обвинувального вироку:

     1) закінчення зазначеного в законі  строку; 

     2) не ухилення засудженого від відбування покарання,

     3) не вчинення ним протягом встановленого законом строку нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

     КК  України встановлює диференційовані строки, закінчення яких виключає виконання обвинувального вироку. Тривалість цих строків залежить від виду та тяжкості призначеного судом покарання. Так, обвинувальний вирок не приводиться у виконання, якщо з дня набрання ним чинності минули такі строки:

     1) два роки — у разі засудження  до покарання менш суворого, ніж  обмеження волі;

     2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення полі ча злочин невеликої тяжкості;

     3) п'ять років — у разі засудження  до покарання у виді позбавлення  волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на сірок не більше п'яти років за тяжкий злочин;

     4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

     5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

     Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку може зупинятися і перериватися. 

     2.4. Умовно-дострокове звільнений від відбування покарання 

     Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

     КК  України встановлює вичерпний перелік  покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює не відбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умом звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

     Застосування  умовно-дострокового звільнення додатково підтверджує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

     При умовно-достроковому звільненні, як зазначено  в КК України, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

     Підстави  застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави  кримінальний закон  називає:

1. доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава);
2. фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох 
   чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізована підстава).

     Засуджений  може бути достроково звільнений судом  тільки у разі, якщо він довів  своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

     Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбутого покарання, а не за час, що безпосередньо передував вирішенню питання про звільнення.

     Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

     Якщо  виправлення засудженого, як уже  зазначалося, с матеріальною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне відбуття зазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.

     Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за 
   злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний 
   тяжкий злочин;
2. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом 
   за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, 
   а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості 
   знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3. не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

     Таким чином, законодавець чітко визначає мінімальний строк покарання, після  відбуття якого особа може бути умовно-достроково звільнена від подальшого відбування покарання. Тому в судовій практиці питання про визначення мінімального строку, який повинен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочується актом амністії або помилування, а також у наглядовому порядку постановою судових органів.

     Якщо  покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той  мінімальний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

     Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні. Умовність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

     Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний невідбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-достроково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспитового строку вважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазначити цю частину строку покарання у своїй постанові.

     На  практиці виникає питання про  обчислення іспитового строку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового покарання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорівнює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове покарання більш тривале, ніж невідбута частина основного покарання, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночасне умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додаткового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення. 

     2.5. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким 

     Заміна  невідбутої частини покарання більш  м'яким передбачає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її заміну іншим, більш м'яким видом покарання, яке засуджений продовжує відбувати. В цьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутої чистини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений стан на шлях виправлення, і для закріплення досягнутих результатів бажано продовжити виправний вплив на нього в інших, менш суворих умовах. Відповідно до КК України невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шлях виправлення.

     Більш м'яким вважається покарання, яке у  системі покарань стоїть вище, ніж те покарання, яке особа відбуває.

     Заміна  невідбутої частини покарання більш  м'яким застосоується після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2. не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкій злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,а також у разі, коли особа раніше відбувала покаранняу у виді возбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

     3)не  менше двох третин  строку покарання,  призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила повторно умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

     При заміні невідбутої частини покарання  більш м'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково від відбування додаткового покарання  у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю .

     Відповідно  до КК  України до осіб, яким покарання замінене більш м’яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими України.

     У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, повторного злочину, суд відповідно до правил КК України додає до покарання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання. 

     2.6. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок,

які мають дітей віком  до трьох років 

     Засуджених  до  обмеження  волі  або  до  позбавлення  волі жінок,  які  стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання,  крім засуджених до позбавлення волі  на  строк  більше п'яти  років  за умисні тяжкі та особливо тяжкі  злочини,  суд може звільнити від  відбування покарання в межах  строку,  на який згідно з  законом  жінку  може  бути  звільнено  від  роботи  у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною  трирічного віку. Звільнення  від  відбування  покарання  застосовується  до засудженої,  яка має сім'ю  або родичів, що дали згоду на спільне  з нею  проживання,  або  яка  має  можливість самостійно забезпечити  належні умови для виховання  дитини. Контроль   за   поведінкою   таких   жінок  здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання. Після  досягнення  дитиною  трирічного  віку або в разі її смерті суд  залежно від поведінки засудженої може звільнити її  від покарання  або  замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання,  призначеного  за  вироком.  У цьому  разі  суд  може  повністю  або  частково зарахувати у строк відбування покарання  час,  протягом якого засуджена  не  відбувала покарання. Якщо   засуджена,   яка   була  звільнена  від  відбування покарання,  відмовляється  від  дитини,  передала  її  у   дитячий будинок,  зникла  з  місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду  за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли   за   собою  адміністративні  стягнення  і  свідчать  про небажання  стати  на  шлях  виправлення,  суд  може  за   поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Якщо  в  період  звільнення   від   відбування   покарання засуджена  вчинила  новий  злочин,  суд  призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу 

     2.7. Звільнення від покарання за хворобою. 

     Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільно  небезпечні діяння. Не підлягають покаранню  і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.