Перехід від тоталітаризму до демократії

 

 

 

 

 

 

 

Модульна  контрольна робота

на тему: «Перехід від тоталітаризму до                                                                                                                              демократії»

 

 

 

 

 

 

Роботу виконав

Студент 1-го курсу

Групи СП-09-1

Кафедри політології

Кравченко Максим

 

2009 р.

План:

1.Вступна  частина

2.Тоталітаризм

2.1.Поняття  тоталітаризм

2.2. Причини встановлення тоталітаризму

2.3 Ознаки та види тоталітарних  режимів

3. Демократія. Форми та різновиди демократичних режимів.

4. Причини зміни режиму з тоталітарного  на демократичний

5.Виснвок

6.Використана  література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Дана робота присвячена проблемі переходу від тоталітаризму  до демократії.  Відзначимо, що в  ХХ столітті, особливо після закінчення другої світової війни, політична історія  багатьох країн пов'язана з переходом  до демократичних режимів  від  різних форм тоталітаризму і авторитаризму (Греції, Іспанії, Бразилії, Аргентини  і ін.). Здавалося б, тема вже далеко не нова, їй присвячена безліч наукових праць. Це, наприклад, роботи Ф. Хайека “ Дорога до рабства ” (1944 р.), Х. Арендт “ Витоки тоталітаризму ”(1951 р.) , К. Фридрихса і З. Бжезинского “ Тотальна диктатура і демократія ”, Р. Арона “ Демократія і тоталітаризм ” (1958 р.) і багато що інше. Практично всі дослідники приходять до висновку, що передумови тоталітаризму багатообразні і виникають з різних сфер суспільного життя: господарською, політичною, соціальною. У їх основі – світоглядні передумови і психологічні чинники. І що особливо важливе, в кожній з країн, в яких виник тоталітарний політичний режим, разом із  загальними передумовами (характерними для всіх тоталітарних країн), були і свої, специфічні, характерні лише для даної країни деякі з них ми розглянемо нище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття тоталітаризм,види тоталітарних режимів  та їх особливості встановлення в  тій чи іншій країні.

• 1.Поняття тоталітаризм

Тоталітаризм (від латів. totalis — весь, цілий, повний; лат. totalitas — цілісність, повнота) — політична система, яка прагне до повного (тотального) контролю держави над всіма сторонами життя суспільства. У порівняльній політології під тоталітарною моделлю розуміється теорія про те, що фашизм (зокрема, нацизм), сталінізм і, можливо, ряд інших систем були різновидами однієї системи — тоталітаризму.

Історично поняття  «Тоталітарна держава» (італ. stato totalitario) з'явилося на початку 1920-х для характеристики режиму Бітто Муссоліні. Тоталітарній державі були властиві не обмежені законом повноваження влади, ліквідація конституційних прав і свобод, репресії відносно інакодумців, мілітаризація суспільного життя. Правознавці італійського фашизму і німецького нацизму використовували термін в позитивному ключі, а їх критики — в негативному. На Заході в роки холодної війни здобула широку популярність теорія, згідно якої сталінізм нарівні з фашизмом був однією з форм тоталітаризму. Ця модель стала предметом досліджень в області історії і політології.

При використанні в даний час цього терміну, як правило, мається на увазі, що режими Гітлера в Германії, Сталіна в  СРСР і Муссоліні в Італії були тоталітарними. Різні автори також відносять до тоталітарних режими генерала Франко в Іспанії, Мао в Китаї, «червоних кихмерів» в Кампучії, Хомейні в Ірані, талібів в Афганістані, Ахмеда Зогу і Енвера Ходжі в Албанії, Кім Ір Сено в Північній Кореї, самодержавства в Росії, Піночета в Чилі, Сапармурада Ніязова в Туркменістані, Сомоси в Нікарагуа, Хорті в Угорщині та інші.

Інколи термін використовується для характеристики окремих аспектів політики (наприклад, мілітаризму США при президенті Дж.Буші). В той же час, подібне вживання поняття «тоталітаризм» продовжує викликати критику. Критики виражають незгоду з прирівнюванням політичних систем сталінізму і фашизму, довільним вживанням терміну політиками, зіставленням звинувачених в тоталітаризмі режимів демократії. Зокрема, ідеологи СРСР наполягали, що тоталітаризм властивий лише у буржуазному світі(але як ми знаємо це не завжди так,можна тільки згадати яких людських втрат зазнав СРСР під час сталінізму,або світ від Гітлерівського геноциду).

Термін «тоталітаризм», що вперше з'явився у Джованні Амендоли в 1923 для критичної характеристики режиму Муссоліні, був згодом популяризован самими італійськими фашистами. Зокрема, в 1926 його початків використовувати філософ Джованні Джентіле. У статті Муссоліні «Доктрина фашизму» (1931 р.) тоталітаризм розуміється як суспільство, в якому головна державна ідеологія володіє вирішальним впливом на громадян. Як писав Муссоліні, тоталітарний режим означає «Tutto nello Stato, niente al di fuori dello Stato, nulla contro lo Stato» що в перекладі з італійської означає «Всі аспекті життя кожного громадянина країни підпорядковуються державі. Джентіле і Муссоліні вважали, що розвиток комунікаційних технологій приводить до безперервного вдосконалення пропаганди, слідством чого з'явиться неминуча еволюція суспільства у бік тоталітаризму (у їх трактуванні). Після приходу до влади Гітлера термін «тоталітаризм» став використовуватися в адресу режимів Італії і Німеччини, причому прибічники фашизму і нацизму використовували його в позитивному ключі, а противники — в негативному.

Паралельно, починаючи з кінця 1920-х на Заході стали звучати аргументи, що певні межі схожості є між політичними системами СРСР, Італії і Німеччини. Наголошувалося, що у всіх трьох країнах встановилися репресовані однопартійні режими на чолі з сильними лідерами (Сталіном, Муссоліні і Гітлером), прагнучі до всеосяжного контролю і закликаючи порвати зі всіма традиціями в ім'я якоїсь вищої мети. Серед перших, хто обернув на цю увагу, були анархісти Армандо Борги (1925) і Всеволод Волин (1934)[20], священник Луіджи Стурцо (1926) та інші. Після показових процесів 1937 років ту ж ідею стали виражати в своїх роботах і виступах історики Елі Хальові і Ханс Кон, філософ Джон Дьюї, письменники Юджін Лайонс, Елмер Девіс і Уолтер Ліппман, економіст Кельвін Гувер та інші. Так, сенатор Уїльям Бора в своєму публічному виступі в 1937 році назвав нацизм і комунізм двома собаками, що гавкають на конституційні уряди.

У 1939 році висновок Пакту Молотова — Ріббентропа викликало глибоку заклопотаність на Заході, яка переросла в бурю обурення після вторгнення Червоної Армії до Польщі, а потім до Фінляндії. Драматург Роберт Шервуд відповів п'єсою «Та згине ніч», удостоєній премії Пулітцеровськой, в якій він засудив спільну агресію Німеччини і СРСР проти світової демократії. Сценарист Фредерік Бреннан для своєї повести «Дозволь називати тебе товаришем» придумав слово «коммунацизм». У червні 1941 британський прем'єр-міністр Уїнстон Черчилль сказало, що нацистський режим невідмітний від гірших меж комунізму (що співзвучно його ж вислову, зробленому після війни: «Фашизм був тінню або потворним дітищем комунізму»).

Після початку  Великої Вітчизняної війни і  особливо після вступу США до Другої світової війни критика СРСР пішла  на спад. Більш того, почав набувати поширення погляд, що між СРСР, США  і Великобританією є багато загального. Але в той же час в 1943 вийшла книга публіциста Ізабел Патерсон «Бог з машини», в якій СРСР був названий «тоталітарним суспільством»

Подібні критичні погляди на СРСР із самого початку  викликали гострі спори, проте в  роки холодної війни придбали масову популярність і були підхоплені антикомуністичною  пропагандою. Багато лібералів, соціал-демократи, християнські демократи, анархісти  і інші ідеологічні противники фашизму, нацизму і сталінізму стали прибічниками теорії («тоталітарній моделі»), що всі три системи були різновидами однієї системи — тоталітаризму. Так, 13 травня 1947 президент США Гарі Трумен сказав: «Немає жодної різниці між тоталітарними державами.Мені все одно, як ви їх називаєте: нацистськими, комуністичними або фашистськими». Поряд із словом «тоталітарний», по відношенню до комуністичної ідеології використовувалося вираження «червоний фашизм». Тоді як одні вважали подібний підхід спірним, іншим він здавався очевидним. Так, генерал Джон Дін опублікував книгу «Дивний союз», в якій висловив щире співчуття, що російський народ не бачить схожості між режимами в рідній країні і в переможеній нацистській Німеччині.

 

 

 

 

 

 

2.Причини встановлення тоталітаризму

Причини встановлення тоталітаризму до кінця ще не з’ясовані ,проте можна виділити декілька основних причин за яких на тій чи іншій територія встановився лад тиранії та деспотії.Основних причин три ,а саме:матеріальне прична,соціально-економічна причина та політичне підгрунття.Всі ці причини ми розглянемо докладніше нище .

2.1 Матеріальна причина

На загальну думку тоталітаризм виникає як реакція  на загрозу безпеки тієї або іншої  держави. Загроза ця найчастіше виникає  унаслідок деякого відставання  даної держави від більш передових  країн. Так само однією з найважливіших  причин виникнення тоталітаризму є  низький рівень матеріальної забезпеченості суспільства. Боротьба за засоби існування  руйнує суспільство, розвиваючи «війну всіх проти всіх». У такій ситуації до влади можуть прийти найбільш сильні соціальні групи, які встановлюють в країні такий порядок, який вигідний перш за все їм. При цьому остання частина населення не обов'язково складає опозицію влади, що висувається, багато хто готовий пожертвувати своїми переконаннями ради стабільності. Схематично вплив матеріальних умов життя людей на їх суспільно-політичні стосунки можна інтерпретувати так: на початковому етапі розвитку цивілізації недолік коштів для існування спонукає людей до постійного суперництва. Для того, щоб вижити в цих умовах, люди об'єднуються в групи. В результаті боротьби і суперництва до управління суспільством приходять ті групи, які зуміли подавити опір своїх противників. Нова влада демонструє готовність всіма силами відстоювати інтереси суспільства. Проте люди, що з часом перебувають при владі, звикають до зручностей і переваг свого положення. Монопольна влада надає їм деколи необмежені можливості для задоволення будь-яких бажань і потреб. Виправдовуючись тяготами обтяжуй служіння суспільству, вони встановлюють для себе цілий ряд привілеїв, що сильно віддаляють їх від народу. Їх наступники прагнуть до влади вже з однією лише метою: використовувати її у власних інтересах. Так в суспільстві назріває революційна ситуація, і розвивається нова криза влади. Боротьба за засоби існування спонукатиме людей до завоювання політичної влади до тих пір, поки є можливість використовувати її для придбання значних матеріальних благ.

2.2 Соціально-економічна причина

Історія показала, що слаборозвинена економіка і відповідна їй соціальна структура з неминучістю  народжують тоталітаризм. Аграрне суспільство  засноване на необхідності колективної  праці. Відповідно цьому і спосіб життя індивіда, його ідеологія і  психологія виявляються вельми специфічними, як правило заперечливими людську  індивідуальність. Селянин, зайнятий приватною працею, навпаки, наданий самому собі. Це неминуче звужує його суспільний кругозір. І оскільки він користується простими знаряддями праці і виконує циклічно одну і ту ж роботу, можна говорити про досить низький інтелектуальний рівень як одного члена, так і всього суспільства в цілому. Робочий рух також сприяє виникненню тоталітаризму. Усуспільнення праці об'єднує робітників у вельми згуртовану соціальну силу. Їх уявлення про найкращий пристрій суспільства зустрічають підтримку з боку політичних кар'єристів, що намагаються використовувати ситуацію в особистих цілях. Уявлення про раціональний пристрій суспільства виявляються баченням його як свого роду фабрики, що функціонує по єдиному плану. Ця позиція веде до усунення всякої конкуренції думок, і суспільству нав'язується одна-єдина стратегія розвитку, всі інші відкидаються. Тоталітаризм може бути здоланий лише у тому випадку, коли в суспільстві сформувався значний шар інтелігенції, по своєму матеріальному і соціальному положенню близькою до народу. Перевага ринкової економіки перед командною для цивільного суспільства полягає в тому, що тут людина має широке право вибору. Ніхто не може змусити його займатися тим, що йому не подобається. Але без відповідних соціальних і політичних інститутів ринкова економіка водить суспільство від однієї кризи до іншого, від одного спалаху безробіття до іншої. Це викликає в обивателях тугу по «твердій руці», що гарантує стабільність. Історія показала, що лібералізм може вироджуватися в свою протилежність – тоталітаризм. Саме у країнах з добре розвиненою ринковою економікою, але недосконалими соціальними і політичними інститутами зміг народитися фашизм – тоталітарний суспільний устрій, що звів принцип конкуренції в абсолют і на цій основі що заявив про свої претензії на світове панування.

 

2.3Політичне підгрунття

Держава виникає  у відповідь на потреби суспільства. Розвинений ринок неможливий без  держави. Проте влада має тенденцію  зайняти такі позиції в економіці, які роблять її слухняній політичній волі. У одному випадку держава може обслуговувати економіку, сприяти її розвитку, а в іншому – панувати над нею, перешкоджати прогресу. Історично склалося так, що державна влада набуває найбільш сильного характеру, коли народ страждає або від усобиць, або від невигідного географічного положення. Але, одного дня виникнувши, влада перетворюється на чинник, що пануючий над цивільними суспільством, підпорядковує його собі. Суспільство тепер вимушене погоджувати всі свої дії з державою. Без «високого» рішення всякі спроби реформування стають неможливі. Все це приводить до того, що в країні складається потужний державний апарат, гальмівний будь-які рухи і перетворення. Також велике значення мають розміри країни. Вони породжують в правителях або помірність їх політичних домагань, або відчуття величі і необмеженість їх владних устремлінь. Це приводить до імперіалістичних тенденцій і придушення внутрішньої політичної опозиції. Потужність великої країни, здатна закрутити голову навіть самому тверезомислячому правителеві, може стати причиною політичної безрозсудності і, як наслідок, виникнення тоталітаризму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Ознаки та види тоталітарних режимів

3.1 Ознаки тоталітаризму

Основними ознаками тоталітаризму є:  верховенство держави, що носить всеосяжний характер; повний контроль над всіма сферами життя; зосередження всієї повноти влади в руках вождя партії ,усунення населення і рядових членів партії, що спричиняє за собою, від участі у формуванні і діяльності державних і партійних органів; заборона демократично орієнтованих організацій; ліквідація конституційних прав і свобод; репресії як основна форма придушення у зародку проявів опозиційності і інакомислення; мілітаризація суспільного життя; єдина для всіх ідеологія і так далі Декларована вища мета і турбота держави – “ благо народу ” і “ світле майбутнє ”.

3.2 Види тоталітарних режимів

У дослідженнях західних соціологів, як правило, розрізняються  два види тоталітаризму – праворадикалістський (фашистський і соціалістичний для націонала) і лівоекстремістський (його пов'язують найчастішим з ідеологією і практикою сталінізму). Вітчизняні учені виділяють три різновиди тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм, фашизм і націонал – соціалізм.

• Ліворадикальний тоталітаризм

Льоворадікальниє тоталітарні політичні режими приживаються в среднеразвітих і країнах, що розвиваються, де зміна тих, що існували раніше соціальних і політичних структур, форм власності на абсолютно нові здійснювалася через робітничо-селянські революції, що направляються компартіями.

Таким чином в узагальненому вигляді  тоталітарний політичний режим можна  представити як систему насильницького панування партійно-державної бюрократії над суспільством і особою, загального контролю правлячої партійної номенклатури над економікою, соціальною, ідеологічною, духовною і навіть побутовою сферами. При тоталітарному режимі спотворюється  історичне минуле, заперечуються  традиційні форми існування суспільства та моралі.

• Праворадикальний тоталітаризм

Тоталітарні режими з правим ухилом з'явилися  вперше в Італії і Германії, тобто  в промислово розвинених країнах, але  з відносно нерозвиненими демократичними традиціями. Праворадикальний тоталітаризм ставить своєю за мету укріпити в суспільстві існуючий порядок без корінних змін, за допомогою звеличення ролі держави, скасування окремих суспільних інститутів і елементів. Одну з крайніх форм представляє фашистський режим, який перш за все характеризується націоналістичною ідеологією, уявленнями про перевагу однієї нації над іншими, крайньою агресивністю. Фашизм, як правило, грунтується на націоналістичній, расистській демагогії, яка зводиться в ранг офіційної ідеології. Метою держави оголошується охорона національної спільності, захист чистоти раси. Головна посилка фашистської ідеології така: люди не рівні перед законом, владою, судом, їх права і обов'язки залежать від того, до якої національності, расі вони належать. Одна нація, раса при цьому оголошується вищою, основнішою, ведучій в державі, в світовій спільноті. Інші нації або раси, якщо і можуть існувати, то всього лише як неповноцінні нації. Тому фашистський політичний режим – це, як правило, человеконенавістний, агресивний режим, ведучий у результаті до страждань насамперед всього свого народу. Але фашистські режими виникають в певних історичних умовах, при соціальних розладах суспільства, зубожінні мас. У їх основі лежать певні суспільно-політичні рухи, в які упроваджуються націоналістичні ідеї. Пошук зовнішнього ворога, агресивність, схильність до розв'язування воєн певним чином відрізняють фашизм від інших форм тоталітаризму.  При фашизмі відбувається руйнування загальнолюдських правових і моральних цінностей, зростає свавілля, робляться жорстокими санкції і вводяться особливі заходи, руйнівні права і свободи особи, збільшується число діянь, що визнаються злочинними. Держава при фашизмі неймовірно розширює свої функції і встановлює контроль над всіма проявами суспільного і особистого життя. Знищуються або зводяться нанівець конституційні права і свободи громадян. Відносно інших прав громадян часто допускаються порушення з боку властей і відкрито демонструється зневага до прав особи, на противагу їм підкреслюються державні пріоритети. В даний час фашизм в його класичній формі ніде не існує. Проте сплески фашистської ідеології можна побачити в багатьох країнах.

 

В першій частині  цієї роботи ми познайомилися з тоталітарним режимом . З’ясували що таке тоталітаризм,які бувають різновиди цього режиму, якими методами творить свою владу,які чинники сприяють що на тій чи іншій території сформувався тоталітарний режим. Далі ми будемо розглядати демократичний режим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Демократія. Форми та різновиди демократичних  режимів.

Демократія  – (від старогрецького DEMOS – народовладдя і CRUTOS – влада) це одна з основних форм пристрою будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і прийнятті  в ній рішень по більшості, ідеал  суспільного пристрою, свобода, рівність, пошана людської гідності, солідарність, соціальний і політичний рух за народовладдя.

У політичному  житті суспільства демократія  була і залишається вищим типом  політичного режиму, оскільки вона характеризується високою мірою  політичної свободи людини, реальним здійсненням його прав, що дозволяє йому робити вплив на державне управління суспільством. Початкову класифікацію демократичного режиму дали філософи античності. Ідеологічну основу демократичного режиму складають багаточисельні і постійно оновлювані теорії демократії, в розвиток яких внесли свій вклад не лише сучасні політичні демократи, але і їх попередники.

Прийнято  вважати, що одним з найважливіших  стабілізуючих чинників демократії, певною гарантією демократичної  дороги розвитку держави є наявність  в країні середнього класу. Як правило, до середнього зараховують:

1) управлінський і адміністративний персонал

2) наукових і інженерно-технічних працівників

3) міських і сільських місцевих власників

4) дрібних і середніх підприємців

5) високооплачуваних працівників сфери обслуговування Демократичний тип суспільного устрою відрізняється від тоталітарного політичного режиму наступними формально-юридичними принципами:

• суверенітет народа

В демократичній  державі носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Суверенний народ, якому належать верховенство і повнота державної влади, сам  визначає своє відношення до соціальної дійсності і виражає його за допомогою  держави і права, самостійно встановлює рамки і форми державно-правового  «вторгнення» в різні сфери суспільного  життя. Саме народ обирає своїх представників  влади і може періодично змінювати  їх.

• періодична виборність

Уряд народжується з виборів і на певний, обмежений  термін. Для розвитку демократії недостатньо  регулярно проводити вибори, необхідно, щоб вона спиралася на виборний уряд. Тому, необхідна умова демократичної  держави – особи, що здійснюють верховну владу, обираються, причому обираються на певний, обмежений термін, зміна  уряду повинна відбуватися в  результаті виборів, а не побажанню.

• народовладдя

При демократичному режимі забезпечується максимально  широка участь населення в управлінні справами держави. Участь населення  в справах законодавчої влади  забезпечується шляхом демократичних  виборів – загальних, рівних, прямих або непрямих при таємному голосуванні  – законодавчих державних органів. Участь населення в діяльності виконавчої влади досягається, як правило, проголошенням і гарантованістю рівного доступу до державної або цивільної служби за умови наявності відповідної кваліфікації (незалежно від раси, національності, підлоги, релігійної приналежності, місця проживання, роду занять). Участь населення у відправленні правосуддя може бути забезпечене двома шляхами. Перший полягає в рівному доступі до посад професійних суддів при дотриманні правив, другий – у створенні таких інститутів, як суди присяги і колегії судових засідателів при професійних суддях.

• гарантії основних прав людини

В сучасній політичній науці  і політико-правових документах права людини прийнято підрозділяти на: цивільні, політичні, економічні, соціальні  і культурні. Крім того, прийнято розрізняти права індивідуальні, які людина може здійснювати один, самостійно (наприклад, право на працю) і права  колективні, такі, що реалізовуються лише спільно з іншими людьми (наприклад, право на об'єднання).

Цивільні  права – це невід'ємні права людини, властиві йому як вільній особі. До них зазвичай відносять: право на життя, право на особисту недоторканість, право на недоторканість приватного життя, включаючи право на житло, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових і інших повідомлень, право на захист честі і гідності, свободу пересування і вибору місця проживання і деякі інші.

Політичні права – забезпечують можливість участі громадян в управлінні державними справами. Це – право обирати і бути вибраним, право участі різними способами в прийнятті і реалізації політичних рішень, свобода слова, свобода об'єднань, свобода зборів, мітингів, ходів, свобода друку, право на інформацію, свобода совісті.

Свобода слова – одне з найважливіших прав людини. Громадяни демократичних держав живуть з переконанням, що за допомогою відкритого обміну думками і ідеями правда кінець кінцем переможе неправду, цінності і аргументи один одного будуть краще зрозумілі. Свобода совісті означає право сповідати будь-яку релігію, дотримуватися атеїстичних переконань або займати нейтральну позицію. Ця свобода стала признаватися після тривалого протиборства різних релігій. У демократичних країнах закони не в змозі змусити людину визнати офіційну церкву або зректися своєї віри. Можливі різні варіанти стосунків держави і церкви: церква може бути відокремлена від держави або бути як би частиною державної структури, але незалежно від цього за людиною признається свобода совісті. Свобода об'єднань передбачає право людей вільно об'єднуватися в будь-які асоціації (союзи, суспільства, рухи, партії, блоки), полягати в них і діяти за умови, що ці об'єднання не переслідують цілі і не здійснюють діяльність, заборонені конституцією і законами.

Економічні права забезпечують свободу господарської ініціативи. Вони вельми обширні: право власності, свобода підприємницької діяльності, право на працю, свобода інтелектуальної діяльності (наукового, технічного, художнього і тому подібне творчості).

Соціальні і культурні права повинні забезпечувати людині гідний рівень життя і соціальну захищеність: право на житлі, право на охорону здоров'я, право на освіту, свобода творчості, право користування культурними цінностями, право на сприятливе довкілля (інколи його відносять до особливих екологічних прав).

• рівність перед законом

Демократичні  держави гарантують рівність прав і  свобод громадян незалежно від підлоги, раси, національності, мови, походження, соціального і майнового положення, місця проживання, відношення до релігії, політичних і інших переконань і інших обставин, забороняють будь-які форми і види дискримінації.

• справедливе судопроїзводство

Для судової  влади характерні наступні принципи: презумпція невинності, право на захист, рівність громадян перед законом  і судом, гласності і змагальності процесу. Всі рівно перед законом  і судом, тому судді не віддають переваги яким-небудь органам, особам, що беруть участь в процесі сторонам по ознаках  їх державною, соціальною, половою, расовій, національній, політичній приналежності  або залежно від їх походження, майнового і посадового положення.

• свобода засобів масової інформації

До засобів  масової інформації відносяться  газети, журнали, радіо, телебачення. Основна  мета засобів масової інформації в будь-якому суспільстві – інформаційно-просвітницька.Ця їх функція набуває особливого значення в демократичному суспільстві, оскільки, щоб приймати розумні рішення, люди повинні володіти об'єктивною інформацією. У демократичних країнах друкарська продукція, теле- і радіопрограми в значній мірі є реакцією на реально існуючі або очікувані вимоги і інтереси суспільства. На відміну від тоталітаризму в демократичному суспільстві існує різноманіття точок зору, позицій, думок. ЗМІ покликані здійснювати контроль за діями уряду і інших інститутів влади. Тому окремі люди, групи, політичні партії можуть обнародувати свої погляди і позиції. Багато політичних партій, рухи, групи, асоціації мають свої засоби масової інформації:газети,журнали,теле- радіопрограми. Велику роль ЗМІ грають під час передвиборної компанії, коли народу чекає вибір тих, хто управлятиме країною, ухвалювати закони. Оскільки не всі кандидати ясно викладають свою програму, часто висувають нездійсненні обіцянки, поважно, щоб журналісти, оглядачі, кореспонденти роз'яснили їх погляди населенню, представили їх в об'єктивній формі, прокоментували їх.

• багато партійність

Демократичні  форми правління, на відміну від  тоталітарного режиму, передбачають широку участь населення в житті  країни. Окремі люди, всілякі об'єднання, групи, асоціації, партії, що не обов'язково входять в правлячі структури, можуть робити вплив на політику своєї держави. . Призначення політичної партії, що робить її необхідним компонентом політичного життя полягає в здійсненні функцій представництва інтересів різних соціальних груп, спільності на рівні загальних інтересів всієї соціальної цілісності. Партії мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують і захищають. В основному партії представляють інтереси соціальних груп, що розрізняються по своєму місцю в структурі виробничих стосунків. При демократичному режимі держава дєїдеологизіровано, тобто жодна ідеологія, будь то релігійна або світська, не може бути визнана обов'язковою, пануючою, офіційною. В умовах демократії признається і гарантується економічна свобода особи.   Таким чином, в демократичному суспільстві кожна окрема особа або колектив повинні поважати думки і бажання тих, що оточують, терпимо відноситися до відмінностей, що існують між людьми, визнавати інші, відмінні від власних позицій,поглядів,та бачення тієї чи інщої ситуації. Демократія – це не раз і назавжди встановлена система. Це механізм, що створює можливість за допомогою суперечок і дискусій удосконалювати суспільство, виявляти протиріччя, незмінно в нім що існують, і долати їх.