Перші відомості про Японію

Перші відомості про Японію.

Російсько-японські відносини надзвичайно цікава тема для дослідження, адже вона включає в себе кілько вікові події та різноманітні особливості ментальностей двох народів.

Стосунки  Росії та Японії пройшли довгу  дорогу з цікавими епізодами та своєрідним колоритом.

Відомості та чутки про Японію проникали  завдяки різним посольствам та мандрівникам. Зокрема у ХІІІ ст. чутки про  багату країну за монгольськими володіннями. У 1271-1295 рр. у Східну Азію мандрував  венеціанець Марко Поло, котрий дізнався про Японію з твору відомого середньовічного мандрівника аль-Ідрісі. Поло зібрав досить суттєвий матеріал про Японію, державу Чепінгу, під час свого перебування при дворах монгольський правителів, зокрема у їх столиці Хамбалиці (Пекін). Що цікаво, в оклицях Хамбалику жили російські «полоненики», які стали першими росіянами, котрі отримали відомості про японців. Ці самі «полоненики» були забрані у військо монголів і вони були присутніми при поході хана Хубілая на Японію у ХІІІ ст.

У російських хронографах 1617 р. і пізніх додатках до них – космографіях-картах – з 1620 р. до кінця ХVII ст. на місці Японії і у східному морі зображувались якісь казкові острови «Поблизу Блаженного Раю», з якого «залітають птахи Гамаюн і Фенікс», де живуть «человецы», які мають «голови песині», «родить черв пісок золотий», а вірують на небо до Бога».

Одна  з таких карт, знайдених істориком  Л.С.Багровим в старих паперах Петра  І, відноситься до періоду з 1620 і 1646 р., коли були складені списки третього розряду хронографа третьої російської редакції.

 Лише у кінці XVII ст. в одному із списків такого хронографа 1696 р., автор якого піддав переробці його основну редакцію, з’являється більш менш реальний опис Японії. Але їй помилково дається назва Ніканське царство, яке схоже за звучанням самоназви «Ніппон» або «Ніхон».

У цьому  списку хронографа російської редакції 1696 р. ішлось: «Близ же Богдайского (Манчжурського) и Китайского государств есть царство  Никанское, велико и пространно…лежит на островах великого моря окисна восточного в части Азии во жребии Симове, людей имеет зело множество и багатство имеет многое, злата и серебра и камений других и бисера шмать зело множеств, и к деланью … к телесным по хотям зело и играм слабы и необладаемы никим, кроме свого царя».

В 1637 р., у Посольському приказі у Москві Богданом Ликовим при співпраці Івана Дорна був завершений переклад повного текса описів до знаменитого голандського Атласу Г.Меркартора з додатковими відомостями про східні країни. До них відноситься і опис Японії П.Монтанусом, який був вперше опублікований в латинському виданні 1606 р., і повторений у виданні 1613 р., з якого і робився цей переклад.

Компіляція  перекладів з цього атласу з географічними  описами разом з основною редакцією  польської «Хроніки усього світу» Мартіна Бєльського (з копії 1584 р.) і матеріалами х деяких інших джерел увійшли в «Книгу, глаголемую космография, сиречь описание сего света земель и государств великих», складену між 1655 і 1667 рр., а у 1667 р., Японія вперше була нанесена на карту під назвою Квінзан (Kwin an) в «розпису» «Креслень усього Сибіру, зібранному у Тобольську» за указом царя Олексія Михайловича.

В 22-ій статті цього розпису говорилось: «Да за Китайским царством городы: город Кинзан, а внем всякие русские овощи, и яровой всякий хлеб сеют, и золото, и серебро, и каменье дорогое родится; а езду до того города от Китайского царства сухим путем 6 недель».

Цей опис Японії стало відомим в Росії  після відкриття прямого шляху  на схід черех Архангельськ і Холмогори, був викладений в найбільш популярному списку російської «Космографії 1670 р.».У цій книзі розділ 70 називався «О Японии, или Япан-острое». Тут говориться: «Тот остров Мако Павлюций (Марко Поло) Панрий (від Япан) называет. В древние времена Храмозагини (Оттон Фрейзингемский, баварський історик ХІІ ст.) именовался Ямэкатор (Ямато або Ямагата), Аврея (Марк Аврелий Антоний 163-186 рр., посол якого побував 166 р., у Китаї) Херсонесур называет, то есть Золото-остров. Аднем об щем имянем Япония, или Япан, имянуется. Особенно три островы словом суть, ака Петр Матде (Петр Монтанус) пишет, окружень многими иными, меншими островами. Первый большой Япан именуется».

Отже, до 17 ст. відомості про Японію були лише фрагментарними та одиничними явищами  у російському суспільстві. Головним чином ці факти були відомі завдяки російським мандрівникам, що побували у країнах Арабського Сходу, Монголі та Китаї.

Перші контакти росіян з японцями.

Починаючи з 17 ст. ці відомості проникають в  Росію як із країн Західної Європи – Португалії, Італі, Голандії, Англії, Німеччини, кораблі котрих стали підходити до японських берегів, - так безпосередньо від перших японців у Росії і російських мандрівників, які починали освоювати далекосхідні райони Тихого океану, які граничили з Японією.¹

У російській історіографії існує помилкова думка, що першим у Росії японським джерелом по Японії і першими відомостями по Японії, отриманими від її жителя, була «скаска» японця Дембея Татекава, записана 1702 р. Вважається, що саме він був першим японцем, що побував у Росії.

Але відомо, що до Денбея Росію відвідав за 100 років інший японець. Його справжнє ім’я невідоме. Відомо було лише те, що він народився наприкінці 16 ст. в невеликій колонії японців в Манілі на Філіппінах; в юності він прийняв католицтво і християнське ім’я Микола. В 1599 р. разом зі своїм духовним наставником, Миколою де Мело, відправився до Риму. В Європу вони просувались через Індію, Персію і Росію. В Росію Микола потрапив у складі персидського посольства, виявився замішаним в справах Лжедмитрія і був відправлений в ссилку на Соловецькі острови, а потім у Борисоглібський монастир під Ростовом. В 1611 р. був страчений у Нижньому Новгороді. На жаль, перебування першого японця у Росії ажніяк не збагатило знань росіян про Японію.

Відкриття російськими першопрохідцями у першій половині 17 ст. сухопутного шляху до островів, призвело до того, що з’явилось нове джерело відомостей про японців – ним стали місцеві народи Далекого Сходу – нівхи (гиляки).

Зі слів нівхів японці подорожували через о.Сахалін  на о.Едзо (Хоккайдо), називаються у звіті С.В.Полякова «чижеми» - від нівхського «сизем» або «сісам», яке споріденен з айнським «шишам» («сусіди») від «ямшишам» («південні сусіди»).

Так само японців називали і айни півдня Камчатки. Звідси камчадальський етнонім японців  «шушаман» - у народній етимології, що відноситься до омоніму зі значенням «залізна голка». Це свідчить про те, що японські товари активно проникали у цей регіон.

Однак не дивлячись на усі відомості, на картах, зокрема на карті Сибіру 1667 р., цієї країни не було.

Впереше на російському «Загальному кресленні  Сибіру» Японія з’явилась в 1687 р.. В південно-східному куті креслення Сибіру 1687 р. наступним на північ від фантастичного Маканрійського острова значить окремо від Ніканського царства «остров Епан, двадцять царств», тобто князівств з колом, яке можна було прийняти за умовний знак столиці Японії Едо (Токіо).

Після цього зображення Японії почало поширюватись на усіх картах Сибіру.

До 1701 р. продовжувались мандрівки і розвідки на Далекому Сході.²

Але саме з царюванням Петра І пов’язаний збільшений інтерес до Японії. Його зацікавленість була спричинена прибуттям до двору японця Дембея. Саме він розповідав Петру І немов би фантастичні історії про свою країну.

І у 1707 р. Петро І видає указ про приєднання Камчатки до Росії, а також указ про дослідження найближчих районів – Курильських островів і Японії. Кілька подорожей було здійснено військовими під командування Д.Анциферова та І.Козаревського. Вони дослідили Курильські острови, а також острів Онекотан. Однак через велику кількість штормів дослідження було припинено.

Велике  значення має експедиція Берінга, адже саме завдяки його плаванням було пройдено пролив між Євразією та Америкою, зроблена топографічна зйомка Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і частини узбережжя Японії.

У той  час коли експедиція Беринга досліджувала північну частину Тихого океану, капітан-лейтенант  М.Шпанберг здійснює плавання з Охотська в Японію і робить усе можливе  для дослідження Японських островів. У нього було кілька завдань, які включали в себе: розвідку Японії, ознайомитись з японським політичним та суспільним устроєм і налагодити торгівельні зв’язки.

Шпанберг  зустрівся з представниками Японії, але був змушений відплисти від  берега, побоюючись нападу.

Незалежно від Шпанберга плавання здійснював і Уільям Вальтон, він відвідав селище Амацумура, але так само як і Шпанберг побоюючись нападу невдовзі відплив в сторону російських земель.

Таким чином, експедиції Шпанберга і Вальтона в 1739 р. проклали морський шлях з півночі  до берегів Японії.³

У другій половині 18 ст., російські мандрівники  намагались налагодити економічні зв’язки  з Японією. Зокрема в 1744 р. збирач ясака Матвій Нограблєний отримали відомості про те, що купці о.Едзо мають намір торгувати з росіянами в особливо великих розмірах.

В ці ж  роки виокремлюється чітка тенденція  російських представників до посилення  вивчення японської мови, адже усіх потерпілих у морських штормах запрошували  до викладання японської мови. Так, у Іркутську було відкрито 1754 р. школу японської мови.

Досить  активно продовжувалось заселення  та підкорення росіянами Курильських  островів. З 1713 р. було підкорено Шумшу, Парамушира і Онекотана, у подальшому російські дослідники, захоплюючи Курили просувались на південь і в 1765 р. вони досягли острова Уруп.

У 1778 р. декілька десятків росіян з острова  Уруп прибули до узбережжя Ноккамапу у східній частині Едзо. Росіяни мали на меті встановлення торгівельних зв’язків. Спільна домовленість була досягнута, було домовлено зустрітись через рік уже з товарами.

Влітку  наступного року росіяни повернулись, але так і не дочекались своїх  партнерів, це було спричинено тим, що торгівля була заборонена десь інде, окрім  порту в Нагасакі.

У зв’язку  з тим, що у Японії з 1630 р. було заборонено ввіз іноземної літератури і тому в Японії були зовсім нові відомості про Росію. Однак відомо, що в князівстві Мацумае, яке знаходилось на півострові Осіма на південному-заході острова Хоккайдо, давно чули про росіян, а в роки Аней (1706-1710) з ними сталась безпосередня зустріч.

Не дивлячись на те, що керівники князівства Мацумае ретельно приховували факти просування росіян на південь, тим не менш плітки про це вийшли за кордони Нагасакі. Захист прикордонних районів Японії став головною проблемою держави.

У другій половині 18 ст., в період правління десятого сьогуна Иехару, в Японії слави зажив Танума Окіцугу. Він був головою ради старійшин і зосередив владу у своїх руках. Розмірковуючи щодо просування росіян в сторону Японії, тому у 1785 р. він дає розпорядження про дослідження Едзо. Дослідження просувались досить успішно до 1787 р., коли Танума втратчає свої позиції у державі, а смерть сьогуна Іехару остаточно припиняє дослідження Едзо.⁴

У кінці 18 ст. японські посадовці і купці  захопили риболовецькі регіони на Кунаширі і почали стягати податки з населення, користуючись військовою підтримкою Мацумае.

Наприкінці 18 ст. японці перетворили Кунашир  в базу для своїх набігів на російські зимівники, зосереджені  на Південних Курильських островів.Влітку 1789 р. японці напали на домівки айну на Кунаширі і Ітурупі і вбили 30 чоловік, а також багатьох взяли в полон. В липні 1791 р. ця звістка була доставлена Большерецк.

Відкриття і освоєння Сахаліна також супроводжувалось численними жертвами. Росіяни дуже часто потерпали від корабельних аварій, ті ж, хто вижив залишались на о.Сахалін доживати віку. У кінці 18 ст. японці з’явились на Сахаліні, де зустріли російських старожилів.

Відомо  також, що ані Сахалін, ні Едзо, ні Курильскі  острови до середини 19 ст. не були володінням Японії. Навіть на початку 19 ст. події на Едзо розглядались японським урядом як те, що відбувається за межам держави. Це було зумовлено тим, що феодальна Японія не мла достатніх ресурсів для того, щоб колонізувати Едзо і навіть забезпечити оборону головного острова – Хонсю. Голландці, які заважали встановленню торгівельних відносин з росіянами, розносили плітки про те, що росіяни загрожують північним кордонам Японії. ⁵

Кроки до налагодження стосунків.

У 80-х  роках 18 ст. посилилось прагнення сибірських купців відкрити Японію для торгівлі. Тож 8 серпня 1785 р. Катерина ІІ підписала указ про спорядження експедиції в північно-східну частину Тихого океану. Але завершення експедиції відбулось достроково через витрати на війну з Туреччиною і Швецією.

Експедиція  А.К.Лаксмана (1792-1793).

Коли  в 1791 р. в Петербурзі вирішено було зав'язати  торгові стосунки з Японією, користуючись нагодою, що доводилося надсилати на батьківщину декількох японців, які потерпіли аварію у російських берегів, вироблення настанови експедиції доручена була Е.Лаксману, а послати в це відрядження було наказано одного з його синів.

20 травня 1792 р., За приписом генерал-губернатора, А.Лаксман виїхав в Охотськ, 1 серпня того ж року туди ж прибув з Петербурга Е.Лаксман з японцями. Не без труднощів споряджений був тут Галіот "Свята Катерина", ще скрутніше було набрати для нього екіпаж; нарешті, 13 вересня 1792 р., А.Лаксман вийшов у море з екіпажем до 40 чоловік. Головна мета експедиції була комерційна - встановлення торговельних зносин Росії з Японією.

Лаксман віз із собою листа від іркутського  генерал-губернатора, подарунки від  його ж імені, листи і кілька подарунків від свого батька до трьох японським  ученим. - 9 жовтня 1792 російська Галіот пристав біля держави Кімура, на південному краю о-ва Мацумі або Езо. Тут вирішено було перезимувати. Підозрілість японців затримала тут Лаксмана на цілих вісім місяців. Браку ні в чому росіяни не терпіли, але будь-які стосунки затягувалися японцями надмірно; на перше письмове прохання Лаксмана про те, щоб губернатор найближчого міста повідомив уряд про його прибуття, відповідь була отримана лише через два місяці. Після декількох відвідин різними японськими чиновниками, тільки 29 квітня 1793 в Кімура прибуло численне посольство, в складі 200 чоловіків, з відповідним листом від імператора. Дозволялося тільки в супроводі цього посольства доставити привезених японців у м. Мацумай.

Лаксман, за порадою одного з колишніх супутників Бенковского, заявив, що він все одно сам поїхав би морем в Хакодате, найближчий до Мацумаю порт. Як не старалися японці спонукати його до відправлення на японському судні, Лаксман відправився 4 липня 1793 р. на своєму, і під час цього шляху, і раніше в Кімура він збирав різні предмети, скільки було можливо це робити, не порушуючи надмірно підозрілості японців. 4 липня Лаксман прибув в Хакодате і був прийнятий японською владою дуже люб'язно. 13 липня посольство рушило всередину країни, оточене як і раніше люб'язністю і всіма можливими способами ізольовувалось від будь-яких стосунків з жителями. 17 липня прибули до Мацумай. Тут кілька днів тривали переговори про церемоніалі для подання; пред'явлена була вимога, щоб Лаксман з'явився босоніж і говорив лежачи на животі; ці вимоги йому вдалося відхилити; але в допущенні до імператора було рішуче відмовлено.

Ведучи  постійно суперечки з японцями, вислухавши безліч докорів за те, що він з'явився всупереч законам країни в гавань, куди доступ іноземцям заборонений, Лаксман тим не менше встиг досягти деяких результатів; до певної міри це було наслідком того, що він встиг вселити японцям особисті до себе симпатії:

По самому предмету своєї місії він встиг  отримати дозвіл одному російському  кораблю щорічно приставати в  Нагасакі. Потім, щедро обдарований, 24 липня він вийшов з Мацумі, колишнім порядком досяг 30 липня Хакодате, 5 серпня перейшов на своє судно і тільки 11 серпня, через супротивні вітри, зумів вийти в море. Зворотнє плавання було швидким; 8 вересня "Свята Катерина" кинула якір біля Охотська. Вся експедиція обійшлася в 23217 руб., А асигновано було на неї 36 тис. А.Лаксман був викликаний з батьком в Петербург, отримав чин капітана. Він призначався до участі в експедиції до Японії, яку передбачалося спорядити в 1795 р., але спочатку справа дещо сповільнилася, а потім смерть Е.Лаксмана і Шеліхова, і самої імператриці Катерини зовсім припинили підготовку до нього

Експедиція  М.П.Рєзанова (1803-1805).

10-го  червня 1803 М. П. Рєзанов був  нагороджений орденом св. Анни 1-го ст., підвищений до звання камергера Найвищого двору і призначений посланником до Японії. При цьому він отримав наступний Найвищий рескрипт: " Избрав вас на подвиг, пользу отечеству обещающий, как со стороны японской торговли, так и в рассуждении образования Американского края, в котором вам вверяется участь тамошних жителей, поручил Я канцлеру вручить вам грамоту, от меня Японскому императору назначенную, а министру Коммерции по обоим предметам снабдить вас надлежащими инструкциями, которые уже утверждены Мною. Я предварительно уверяюсь по той способности и усердию, какие Мне в вас известны, что приемлемый ваш отличный труд увенчается отменным успехом, и что тем же трудом открытая польза отечеству откроет вам новый путь к достоинствам, а сим вместе несомненно более еще к вам же обратит и Мою доверенность ".

 Інструкція  була складена дуже докладно: В ній описаний був, так би мовити, кожен крок, кожне слово Посольства, яке мало ціллю отримати дозвіл від Японського імператора для проходу російських торгових суден у Нагасакі або домагатися установи мінової торгівлі на Матсмае (острів Езо), дізнатися, кому належить частина островів Лікейського і, "Буде оні від власних царів залежать, то не можливо буде вам до них досягти і тамо Наш торг поширити".

 З  Н.П Резановим відправлялися і подарунки Японському імператору і його найголовнішим сановникам; йому доводилося запастися й товарами для початку торгових зносин. 27-го липня 1803 Рєзанов виїхав з Кронштадта на суднах "Надія" і "Нева".

Згідно  з інструкцією, головним начальником  експедиції був Рєзанов, під час же подорожі І.Ф.Крузенштерн, який у донесеннях до Головного Правління Російсько-Американської Компанії неодноразово писав, " что он, Крузенштерн, призван по Высочайшему повелению командовать над экспедицией, и что оная вверена Резанову без его ведения, на что он никогда бы не согласился; что должность его не состоит только в том, чтобы смотреть за парусами...". На суднах незабаром стався бунт, і Рєзанову довелося витерпіти багато неприємностей і образ, так що він змушений був піти в свою каюту, з якої і не виходив до приходу в Петропавловськ. Тут він звернувся до представника адміністративної влади, генерал-майора Кошелева, який почав формальне слідство. Так як справа стала приймати для Крузенштерна несприятливий оборот, то він вибачився публічно перед Резановим і просив Кошелєва не давати подальшого ходу цій справі.

26-го вересня 1804 російські суда прибули в Японію; тут Рєзанов оточений був увагою і всілякими знаками пошани і поваги, але по суті його перебування там було не що інше, як почесний полон, який японці намагалися замаскувати ввічливістю і посиланням на стародавні звичаї. Зав'язати торгові стосунки Рєзанова не вдалося, і в відповідній грамоті, наданій йому, між іншим, читається: " Могущественный государь Российский присылает посланника и множество драгоценных подарков. Приняв их, властитель Японский должен бы, по обычаям страны, отправить посольство к Императору России с подарками, столь же ценными. Но существует формальнее запрещение жителям и судам оставлять Японию. С другой стороны, Япония не столь богата, чтобы ответить равноценными дарами. Таким образом, властитель Японский не имеет возможности принять ни посланника, ни подарков ".

6-го  квітня 1805 Рєзанов залишив Японію  і, відвідавши Американські селища, в 1806 році прибув до Охотського порту; відправивши корабель, він сам поїхав до Петербурга сухим шляхом. Підірване здоров'я змушувало Рєзанова робити зупинки для лікування і, не доїхавши до Петербурга, він помер у Красноярську 1-го березня 1807 року.

Після Рєзанова експедицію в Японію здійснив Н.А.Хвостов. Його експедиція супроводжувалась постійними локальними сутичками, але все ж після посольства Рєзанова та експедиції Хвостова у Японії посилились тенденції до зближення з Росією. Це було викликано кризою сьогунату та економічною ситуацією у країні.

Експедиція  В.М.Головніна (1811-1813) сприяла поширенню в Японії відомостей про Росію і ліквідації конфлікту між обома країнами, що породило надії на встановлення офіційних російсько-японських стосунків.

З 1814 – 1845 спроби налагодити торгівельні відносини з Японією були прийняті іншими посольствами. Лист губернатора Іркутська Трєскін відправив листа з потерпілими корабельну аварію японцями до японського уряду про надії на співпрацю, але несприятливі умови завадили встановленню добрих відносин.

Тоді  російський уряд поклав завдання на встановленню відносин з Японією на Російсько-американську компанію, котра засновувала землеробські факторії на Південному Сахаліні і Курильських островах. Компанія справлялась із своїм завдання, заселяючи Курили, сприяючи розвиткові економіки на Курилах.

У 1835 р. уряд дав наказ компанії відправити з Охотська на Ітуруп трьох японців. Капітанові ж потрібно було запевнити  власті Японії в тому, що це лише дружня допомога і уникати підозр японців.

Схожа ситуація повторилась і 1841 р. Врятовані  японці мали передати прохання росіян про торгівельну співпрацю.

26 червня 1843 р. була споряджена експедиція  під командуванням Е.В.Путятіна, який пропонував налагодити і  відносини з Китаєм, але експедиція  була скасована через страх  розірвати дружні стосунки з  Англією.

Так ж  доля спіткала і ініціативу Крузенштерна, який наполягав на випередженні англійців у справах з Японією, але марно.

Хоч усі  намагання були невдалими, але Міністерство закордонних справ впевнилось у  тому, що стосунки налагоджувати потрібно, і лише небажання сьогунату стоїть на заваді розвиткові рівноправних міждержавних стосунків.⁶

Список  використаної літератури.

1. Кабузан В.М. Дальневосточный край в XVII – начале ХХ в. (1640 – 1917): Историко-демографический очерк. - М., 1985.
2. Накамура Синтаро Японцы и русские. Из истории контактов. - М., 1983.
3. Файнберг Э. Русско-японские отношения в 1697 – 1875 гг. - М., 1960.
4. Черевко К.Е. Зарождение русско-японских отношений 17-19 вв. – М. – 1999. – С. 8-13.