Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Перспективні структурні зрушення національного багатства України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра ЕП

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Національна економіка» на тему:

«Перспективні структурні зрушення національного багатства України»

Студента IIІ курсу

Факультету економіки та управління

групи 6.507 - 2

Манчика В’ячеслава Анатолійовича

Науковий керівник:

Молозіна Н.А.

Кривий Ріг

2011 р.

Тема: «Перспективні структурні зрушення національного багатства України»

1. Сутність і структура національного багатства України

Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства.

Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень визначається в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршанні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини.

Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Зменшується обсяг національного багатства і в умовах економічної кризи, яка поглиблюється в Україні.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню національного багатства країни. Воно включає людський, фізичний і природний капітал.

Всесвітній банк на експериментальній основі використовує нові методи оцінки національного багатства. Хоча ці методи і не є досконалими, вони принесли ряд несподіваних результатів.

Головним компонентом багатства країни традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди).

Переваги людського потенціалу особливо очевидні в країнах з високим рівнем доходу. У деяких з них, таких як Німеччина, Японія і Швейцарія, його частка досягає 80 відсотків від загального обсягу капіталу. Проте в країнах Африки, розміщених на південь від Сахари, де людські ресурси обмежені, більше як половину національного багатства, як і раніше, становлять природні ресурси.

Рис. 1. Склад національного багатства у 192 країнах світу (а)

і в Україні (б)

Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до національного багатства входять: 1) фонди виробничого призначення; 2) фонди невиробничого призначення; 3) природні ресурси — лише та частина, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва.

Фонди виробничого призначення охоплюють: 1) основні виробничі фонди (виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування тощо); 2) запаси матеріальних оборотних фондів — матеріальні запаси у виробничій сфері (запаси сировини, палива і матеріалів, незавершене виробництво і будівництво) та готову продукцію виробництва засобів виробництва на складах підприємств, комерційних установ, у дорозі; 3) суспільні резерви засобів виробництва (у тому числі засоби, предмети праці та матеріали); 4) нагромаджені матеріальні та трудові витрати на поліпшення земель, лісів та інших природних ресурсів.

Фонди невиробничиго призначення містять: 1) фонд особистого споживання населення; 2) фонд суспільного невиробничого споживання, який є необхідним для суспільства, але безпосередньо не визначає матеріального добробуту населення.

Фонд особистого споживання населення складається з таких елементів: 1) основні невиробничі фонди установ охорони здоров'я, народної освіти, побутових послуг, культурного обслуговування, спорту і житловий фонд; 2) готова продукція — предмети споживання (на складах підприємства, в торгівлі та громадському харчуванні, в особистих підсобних господарствах, у дорозі); 3) особисте майно (предмети тривалого користування) населення; 4) суспільні резерви предметів споживання.

Фонд суспільного невиробничого споживання містить: 1) основні фонди наукових установ, установ державного управління, фінансової системи політичних і громадських організацій, основні фонди воєнних установ і організацій; 2) запаси матеріалів типу оборотних фондів у перелічених установах, запаси воєнного майна і резерви.

Під природним багатством розуміють не взагалі всю сукупність предметів і сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а лише ту його частину, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва.

Наявність природних багатств створює сприятливі умови для зростання національного багатства.

2. Сучасний стан національного багатства України

Національне багатство є нагромадженим запасом ресурсів та благ, який виступає пріоритетним визначником результатів економічної діяльності та можливостей нації щодо майбутнього соціально-економічного розвитку. Воно формує матеріальну і духовну культуру нації та її найвищу цінність - людину. В різні періоди існування людства змінювалась увага дослідників до цієї макроекономічної категорії: від широкої популярності до повного забуття. Адже національне багатство збагачується відображенням економічного, соціального, екологічного прогресу чи регресу суспільства. Відповідно до зміни пріоритетів та джерел економічного зростання важливого значення набувають тенденції його гуманізації та екологізації.

Після розпаду СРСР поділ національного багатства відбувався за так званою «територіальною ознакою». Внаслідок цього до Росії перейшло 60% загального обсягу національного багатства СРСР, до України - 16%, Білорусії - 3,6 %, в республіках Прибалтики залишилось 3,2%, середньоазіатським республікам - більше 11%, закавказьким республікам - 3,9% «загальносоюзного» національного багатства[3]. На передній план вийшла проблема оцінювання національного багатства та використання його з метою здійснення економічного аналізу та прогнозування. Її розв'язанню перешкоджала глибока економічна криза, яка супроводжувалась гіперінфляцією, та перехід вітчизняної статистики на систему національного рахівництва.

Відсутність єдиної системи оцінки елементів національного багатства та недосконалість методик його обчислення викликає необхідність формувати власний системний підхід, який був би зорієнтованим на правдиве відображення економічних пропорцій і тенденцій розвитку, уніфікацію методології та принципів здійснення оцінки національного багатства та його елементів в рамках розширеної концепції національного багатства. Ефективному розв'язанню цієї проблеми сприятиме попередній аналіз національного багатства України в 2000-2005 роках [6,75]. Це дасть можливість більш повного дослідження цієї макроекономічної категорії.

Отже, динаміка національного багатства України характеризується деяким зростанням: з 7,7 трлн. грн. у 2000 році до 9,9 трлн. грн. у 2005 році (рис. 1). Найбільший темп зростання зафіксовано у 2005 році - 8,5%, що перевищило темп зростання у 2001 році на 1,1%. Найвагоміша частка у структурі національного багатства України 2005 року належить людському капіталу як результату нагромадження знань, досвіду, умінь, здоров'я і інших факторів якості населення (46,7%), дещо менші частки (34,9% та 12,6%)- природному та основному капіталу відповідно.

Рис.1. Динаміка національного багатства України в 2000-2005 рр., трлн. грн.

Водночас варто зазначити, що частка людського капіталу у структурі національного багатства зменшується (з 55,7% у 2000 році до 46,7% у 2005 році). Тому зараз важко передбачити, який шлях розвитку обере Україна: спрямує свій потенціал на нарощування людської складової багатства як найефективнішого фактора сталого (збалансованого) розвитку країни, чи на зростання лише матеріально-речових елементів багатства, від якого більшість країн вже давно відмовилися. Обрання першого шляху розвитку дозволить Україні забезпечити нову якість економічного зростання через впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Рис. 2. Структура національного багатства України в 2000-2005 рр., %

Природні ресурси тепер трактуються не як «бездонний резервуар» дарів природи, а як ресурс, який може вичерпатися з плином часу. Тому на його відновлення потрібно витрачати великий обсяг праці та цілеспрямованої господарської діяльності.

Використання природних ресурсів в економіці має важливе практичне значення. Це вимагає адекватної оцінки їх обсягу, яка здійснюється для:

ведення кадастрів природних ресурсів і формування єдиного державного банку даних оцінки окремих видів природних ресурсів;
розробки стратегій, довгострокових планів розвитку економіки країни;
вибору оптимальних параметрів експлуатації (використання) природних ресурсів;
відображення в структурі національного багатства країни питомої ваги природних ресурсів;
визначення економічних активів країни з врахуванням вартості природних ресурсів;
виявлення економічної ефективності роботи галузей, підприємств і організацій щодо використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
удосконалення господарського механізму управління економікою країни; обґрунтування нормативів видобування корисних копалин у процесі їх видобутку і переробки, нормативів вилучення сільськогосподарських і лісових угідь для потреб будівництва; визначення збитків від нераціонального використання природних ресурсів; розробки нормативів економічного стимулювання підприємств і організацій за покращення використання природних ресурсів, їх збереження, і економічних санкцій за порушення норм раціонального природокористування; розумного і об'єктивного оподатковування;
інших цілей [7].

В Росії на початок ХХІ століття на людський капітал припадало 50% національного багатства, на природні ресурси - 32%, на основний капітал - 18%; в країнах " великої сімки" - відповідно 78, 4 і 18% [5, 26]. Як бачимо, високо розвинуті країни набагато інтенсивніше використовують свій людський капітал, який є основним стратегічним ресурсом держави та домінуючим фактором інноваційного розвитку. Крім того, його застосування супроводжується малим споживанням природних ресурсів (менше 20%). Саме людський капітал визначає ефективність і конкурентоспроможність економіки, можливості створення високоякісних товарів і послуг, темпи науково-технічних змін. Нерівномірне розміщення і поступове вичерпання природних запасів призвело до того, що країни з однаковим рівнем розвитку мають приблизно однакову виробничу і фінансову забезпеченість. Тому державі потрібно збільшувати витрати на освіту, кваліфікацію, здоров'я, поліпшення житлових умов і інших сторін рівня життя населення, розширювати "середній клас", що сприятиме збільшенню "інвестицій в людину" як на рівні сім'ї, так і в суспільстві. За прогнозами спеціалістів питома вага населення, яке має основні ознаки середнього класу (рівень доходів, професійно-освітній статус, можливості самовизначення), зросте з 22% у 2003 р. до 32% у 2009 р., 38-40% - у 2011 р. та 45% у 2015 р. [4, 260]. Ці інвестиції призведуть до нагромадження і споживання суспільством певного обсягу "людського капіталу", який забезпечить зростання кількості вироблених товарів і наданих послуг, підвищення рівня доходів населення. Адже підготування і випуск на ринок праці освіченої, творчої та активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією із першооснов життєдіяльності національної економіки.

Зараз розвиток людини є кінцевою метою, а економічне зростання сприймається лише як засіб досягнення цієї мети. Адже розвиток людини визначається не великою кількістю товарів і послуг, а рівнем збагачення матеріального і духовного життя людей. На жаль, ще потрібно розробити методи збалансування попиту і пропозиції на людський капітал. Це дозволить суспільству динамічно розвиватися і виробляти відповідну державну політику.

Поряд із людським капіталом для характеристики демографічного і трудового потенціалів використовується індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) або індекс людського розвитку. Він розроблений спеціалістами Програми розвитку ООН (ПРООН) для порівняння окремих країн за рівнем розвитку людських ресурсів. У ньому враховані значення для життя людей економічних і соціальних факторів. Цей індекс є середньою арифметичною із трьох важливих індикаторів рівня життя (індексу очікуваної тривалості життя при народженні, індексу рівня освіти населення, індексу реального середньодушового ВВП). Значення цього показника змінюються від 0 до 1 (чим ближче воно до 1, тим вищий рівень розвитку людського потенціалу). Коли значення його дорівнює 0,8 і більше, держава вважається з високим рівнем розвитку людського потенціалу; від 0,5 до 0,799 - з середнім; 0,5 і менше - з низьким рівнем розвитку. У 2001 р. Україна за індексом розвитку людського потенціалу зайняла 75 місце зі 175 країн. За даними ООН, індекс рівня освіти населення України у 2001 р. становив 0,93 і перевищував середній індекс країн Східної Європи та СНД [4,116].

На початок третього тисячоліття національне багатство світу становило 550 трлн. дол. [1, 110]. Дані табл.1 вказують на те, що:

половина світового багатства є власністю країн "сімки" (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Канада, Японія) та ЄС;
людський капітал перевищує половину нагромадженого національного багатства світу (365 трлн. дол.) і його роль у процесі відтворення цієї категорії постійно зростає;
природний капітал нерівномірно розподілений по території світу;
обчислення національного багатства значно залежить від застосованих розрахункових методів.

О. Сухарєв національне багатство поділив на дві частини: невикористане при виробництві ВВП багатство (його невикористані елементи) і частина багатства, втілена у ВВП. Тому створений і нагромаджений національний продукт вчений розглядає як елемент національного багатства, яке подає у вигляді такої формули:

Науковець запропонував показник відношення валового національного продукту до вартісної оцінки національного багатства країни, який показує, наскільки ефективно економіка використовує багатство в процесі створення національного продукту [5, 36]:

Як бачимо, найбільшим національним багатством володіє Росія. Проте виробляє менший національний продукт, ніж США, Японія та Німеччина. Водночас Японія, яка має майже втричі менше національне багатство на душу населення від Росії, виробляє майже в 7 разів більший від неї національний продукт (37,5 тис. дол. на душу населення). Найбагатша країна Росія не використовує ефективно свій економічний потенціал. Найбільш ефективно розпоряджається ним Японія. Тому ця країна характеризується найвищим Кеф (16%). Україна виробляє найменший національний продукт [8] із перелічених країн, проте свій економічний потенціал використовує ефективніше від Росії. Отже, цей коефіцієнт показує, який продукт припадає на одиницю національного багатства, тобто є індикатором ефективності функціонування економіки країни.

Національне багатство, як показник загального економічного потенціалу, характеризує загальні можливості держави або регіону, економічну силу, потужність, тобто передусім кількісний бік функціонування економіки. Рівень економічного розвитку та економічний потенціал органічно пов'язані між собою. Перший поєднує кількісну і якісну сторони господарської діяльності, характеризує ефективність наявного економічного потенціалу, тобто рівень використання усіх виробничих ресурсів, можливості задоволення найважливіших національних та індивідуальних потреб [2, 12].

Характеризуючи національне багатство України потрібно вирішити наступний комплекс завдань:

здійснити оцінку якості національного багатства;
визначити різницю (співвідношення) між поняттям "національний дохід" та категорією "національне багатство";
до категорії "національне багатство" потрібно включити показники охорони довкілля, які сприяють збільшенню багатства шляхом його збереження;
зробити вартісну оцінку обсягу національного багатства на душу населення;
напрацювати єдині принципи складу і оцінки природних ресурсів;
здійснити обчислення національного багатства на рівні регіонів.

Зараз необхідно на законодавчому та інституційному рівні розробити і закріпити механізми, які б гарантували кожній людині і майбутнім поколінням однакове право на отримання доходу від використання невідновних природних багатств, оскільки національне багатство - власність кожного українця.

Загалом, Україна потребує зміни економічної парадигми. Перехід з сировинної на інноваційну модель розвитку національної економіки сприятиме раціональному використанню національного багатства та збільшенню частки людського капіталу в ньому. Адже економічні перетворення нездійсненні без втручання людського фактора.

Отже, українцям потрібно вибрати правильний спосіб життя і поведінки, щоб мати можливість розвиватися дальше і виробити правильні моделі взаємодії людини, суспільства та природи.

Забезпечення стійкого (збалансованого) розвитку України можливо здійснити шляхом залучення всіх здібностей нації, що допоможе вирішити комплекс проблем розвитку і охорони довкілля для подальшого розвитку і процвітання України.

3. Перспективні структурні зрушення національного багатства України

Економіка незалежної України потребує істотних структурних змін у національному багатстві.

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного поліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, наукомістких галузей машинобудування, порошкової металургії, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

Гостро не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в Україні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випуску зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, косарок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнювати виробничі потужності з виробництва літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світовому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у національному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслуговують, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства харчування і підприємства, що виробляють туристичні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20-40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.

По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Тут мова йде про створення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчування, взуття, одягу, а й предметів довготривалого користування — легкових, пральних машин, телевізорів тощо.

По-п'яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури знаходяться у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів.

Знання, у тому числі економічні, стають найважливішим мірилом неоекономічної моделі. На професії, в яких переважаючою є інтелектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості. Так, за розрахунками фахівців, у США цей показник становить 85 відсотків, у Німеччині — 89, у Великій Британії — 95, у Японії — до 90 відсотків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нестеров Л., Аширова Г. Национальное богатство и человеческий капитал // Вопросы эономики. - 2003. - № 2. - С. 103-110.
Поповкін В.А., Калитенко А.П., Розинка В.О. Рівні соціально-економічного розвитку регіонів України // Наукові доповіді. Випуск 24. - Київ: НІСД.
Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) Шляхом Європейської інтеграції / Авт. Кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.
Сухарев О. Национальное богатство и структурная политика / Экономист. - 2006. - № 2. - С. 24-38.
Шумська С. С. Національне багатство: методологічні підходи та оцінки по Україні/Економічна теорія. - 2006. - № 4. - С. 62-76.
http://www.dpr.ru/joumal/joumal_9_7.htm.
http://www.finfacts.com/biz10/globalworldincomepercapita.htm.

Перспективні структурні зрушення національного багатства України 📙 Реферат → 🆔 194632