Первые космонавты

1. Державна служба як різновид публічної служби: поняття, види, моделі та принципи. Правове регулювання та державна політика у сфері державної служби

Служба є одним із напрямів діяльності людства, важливим видом  суспільно-корисної праці (до інших  її видів належить виробництво матеріальних та нематеріальних цінностей, навчання, домашнє господарювання, громадська діяльність, підприємництво тощо). Служба як робота та діяльність завжди пов'язана з такими категоріями, як управління, керівництво, контроль, нагляд тошо. В літературі зазначається, що служба в суспільстві розподіляється відповідно до існування державних та недержавних організацій (громадських, корпоративних та самоврядних) на державну та недержавну. Існує також поділ служби в суспільстві на публічну та цивільну. До цивільної служби належить служба в недержавних організаціях і установах, громадських та політичних об'єднаннях, а також в державних організаціях, служба в яких не має статусу публічної. До публічної служби відносять державну службу та службу в органах місцевого самоврядування. Визначення публічної служби на законодавчому рівні міститься в КАС: публічна служба — діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, логічним є розуміння  державної служби як складової публічної  служби. У науці адміністративного  права вироблені різні підходи  до поняття «державна служба». Традиційно її розглядають У трьох аспектах: соціальному (здійснення завдань та функцій держави в суспільстві), політичному (формування державної влади) та правовому (передбачає її правове регулювання).

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Саме це визначення закріплено на законодавчому рівні та зумовлює відповідні ознаки державної служби:

— це різновид державної, суспільно-корисної діяльності;

— здійснюється на професійній основі особами, які займають посади в державних органах та їх апараті;

• спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави;
• за виконану роботу особи одержують державну платню за рахунок державних

коштів.

Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на цивільну (іноді її визначають як загальнофункціональну) та мілітаризовану. Цивільна державна служба пов'язується з виконанням однотипних функцій загального, галузевого та міжгалузевого характер у без виділення принципової специфіки (переважно це служба в апараті органів державної виконавчої влади). Мілітаризована державна служба має багато особливостей, які відображені в нормативно-правових актах, що визначають статус відповідного державного органу (служба в органах внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, податкових, митних органах та органах, які здійснюють охорону кордонів, тощо). До мілітаризованої служби також відносять службу в інших органах виконавчої влади, де встановлені спеціальні звання, — Міністерстві транспорту України, Державному казначействі України, Антимонопольному комітеті тощо. У світі існують різні моделі державної служби. Наприклад, системи державної служби умовно поділяють на закриті та відкриті. Для закритої системи, її ще можна назвати європейською, характер ним є обмежений доступ до державної служби та низька мобільність службовців у межах міжвідомчих переміщень, а також їх політична нейтральність. Прикладами такого «елітного» підходу є Франція, Японія, частково Велика Британія, Італія, Німеччина, Фінляндія тощо. У свою чергу типовими представниками відкритої системи державної служби є США та Швеція. Ця модель передбачає відсутність елітних спеціалізованих закладів для підготовки керівного персоналу, є більш мобільною та спрощеною у сфері вступу на державну службу, отже, має демократичний характер. Окрім того, така система більш лояльна до політичної діяльності державних службовців.

У нашій державі на конституційному  рівні закріплено право рів-[ ного доступу громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Законом України «Про державну службу» встановлено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової і національної належності, статі політичних поглядів та релігійних переконань, місця проживання які одержали відповідну освіту, професійну підготовку та пройшли конкурсний відбір чи за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах, служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Перелічені принципи належать до групи загальних принципів державної служби, закріплених у Законі України «Про державну службу», і є вихідними, основними, керівними положеннями, правилами, на яких базується система державної служби. їх практична значимість полягає у втіленні цих засад як важливих елементів професійної свідомості державних службовців в їхній щоденній діяльності.

Виділяють також групу  організаційно-функціональних принципів: єдність системи державної служби (єдина державна політика, єдина законодавча база, єдина централізована система у цій сфері); принцип політичної нейтральності (участь у політичній та громадській діяльності лише поза межами службових обов'язків та робочого часу); принцип рівності доступу до державної служби; принцип ієрархічності системи державної служби (чітко встановлена підлеглість нижчих органів та посад державної влади вищим, виконавча дисципліна); принцип стабільності кадрів державної служби (зміна керівника не може бути підставою для припинення державної служби, крім державних службовців патронатної служби); принцип системи заслуг (прийняття на службу та її проходження здійснюється на підставі ділових та особистих якостей, компетентності та кваліфікації). Саме ці принципи визначають організаційні засади функціонування інституту державної служби. В спеціальній юридичній літературі пропонуються й інші варіанти підходів до класифікації принципів державної служби, наприклад виділяють групу конституційних принципів або доповнюють організаційно-функціональні принципи іншими принципами, однак в цілому висловлені пропозиції не суперечать одна одній, а лише розширюють та вдосконалюють наявні.

Становлення та розвиток правового  регулювання вітчизняної системи  державної служби відбувалися на всіх етапах її історії. У розвиненому вигляді офіційну професійну державну службу започатковано в Європі та США у середині XIX ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепція державної служби сучасного типу. В незалежній

Україні процеси реформування інституту державної служби на підставі нового якісного підходу розпочалися  у 1993 р. Однією з перших на пострадянському  просторі наша країна законодавчо врегулювала  організаційно-правові питання функціонування державної служби шляхом прийняття спеціального Закону України «Про державну службу». З часу прийняття цього Закону створено нормативно-правову базу, яка нараховує, як зазначається в літературі, понад 650 нормативно-правових актів, серед яких близько 37 законів («Про боротьбу з Корупцією», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру», від 20 вересня 2001р. «Про дипломатичну службу», від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів», від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» тощо). Важливого значення у системному становленні державної служби набули відповідні укази Президента України та акти Кабінету Міністрів України. Фундаментальними для розвитку державної служби стали норми, закладені Конституцією України.

Загалом, оцінюючи чинний Закон  України «Про державну службу» як прогресивний та корисний для свого  часу, слід визнати, що його положеннями  охоплені не всі проблеми державної служби. Фактично, він стосується лише служби в органах виконавчої влади. Нині тривають процеси реформування інституту державної служби, важливу роль у яких відіграє вдосконалення відповідної системи законодавства. Основні напрями реформування державної служби закладені у відповідних концепціях розвитку та вдосконалення державної служби, інших нормативно-правових актах. Серед останніх програмних документів — Концепція розвитку законодавства про державну службу в Україні, схвалена Указом Президента України від 20 лютого 2006 р. № 140/2006.

Державна політика у сфері  державної служби визначається Верховною  Радою України. Основними напрямами  державної політики у сфері державної  служби є визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворюється Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішуються цими органами. З метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об'єднання усіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби створюється міжвідомчий дорадчий орган — Координаційна рада з питань державної служби в державних органах. Положення про Координаційну раду з питань державної служби в дер жавних ор ганах затвер джу ється Кабінетом М іністр ів Укр аїни.

2. Правове регулювання статусу державного службовця

Поняття «державний службовець»  відповідно до Закону України «Про державну службу» є похідним від поняття «державна служба».

Державний службовець — це особа, яка займає певну посаду в  державних органах або їх апараті, здійснює на професійній основі діяльність щодо практичного виконання завдань  і функцій держави, наділена у  зв'язку з цим відповідними службовими повноваженнями і одержує за це заробітну плату за рахунок державних коштів. Поділ державних службовців здійснюється за різними критеріями, залежно від яких виділяють такі види державних службовців:

а) за характером і обсягом службових повноважень:

• кер івники;
• спеціалісти;
• техніч ні виконавці;

б) за характером і обсягом владних повноважень:

• посадові особи;
• представники влади;
• адміністративно-допоміжний персонал;
• функціональний (оперативний, основний) персонал;

в) за видами служби, на якій особи перебувають:

• службовці звичайної (цивільної) служби;
• службовці спеціальної (мілітаризованої) служби;

г) за розподілом державної влади:

• дер жавні службовці законодавчої влади;
• дер жавні службовці виконавчої влади;
• дер жавні службовці судової влади.

У навчальній та науковій літературі пропонуються й інші варіанти поділу державних службовців. Найбільше  практичне значення має класифікація за характером і обсягом владних  повноважень, до того ж найбільші  труднощі викликає розмежування понять «посадова особа» і «представник влади».

До посадових осіб належать керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законодавчими  актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Посадові особи мають право здійснювати в межах своєї компетенції владні дії, які призводять до юридичних наслідків.

Представники влади —  це державні службовці, які мають  право ставити юридично-владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не пов'язані з ними службовими відносинами і не перебувають в їхньому підпорядкуванні, тобто щодо «третіх осіб» (наприклад, працівники міліції під час виконання своїх службових обов'язків, державних спеціалізованих інспекцій, податкової служби, прокуратури, контрольно-ревізійної служби тощо).

До функціонального (оперативного) складу належать державні службовці  — спеціалісти, характер роботи яких зумовлений завданнями державного органу, в якому вони працюють. Вони особисто здійснюють функції, заради яких створено даний орган. Такі посади не пов'язані з керівною, організаційною діяльністю, а отже, дії службовців лише як виняток можуть тягти за собою юридичні наслідки. У свою чергу, адміністративно-допоміжний персонал складається зі службовців, службова діяльність яких не передбачає дій, що призволять до юридичних наслідків, які впливають на зміст рішень органу. Ця категорія службовців, виконуючи дії матеріально-технічного характеру, готує умови для здійснення юридично значущих дій. До цієї категорії відносять секретарів, діловодів, архіваріусів тощо.

Правовий статус службовця  нерозривно пов'язаний із поняттям «посада» і визначає такі його аспекти: соціальний (горизонтальні та вертикальні відносини); організаційний (місце посади в структурі органу), правовий (коло повноважень, функції, права, обов'язки, відповідальність). Посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Штат — це постійний, встановлений склад співробітників певної юридичної особи, які перебувають в організаційно-правовому зв'язку і забезпечують виконання покладених на них функцій та завдань. Посада є частиною структури органу, виявом його компетенції як сукупності встановлених в офіційній формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу або посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов'язкові для виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходів відповідальності.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового  рівня органу, обсягу й характеру компетенції особи на певній посаді, ролі й місця посади у структурі державного органу. Останнім часом актуальним є питання класифікації державних посад (ця категорія ширше ніж посада державної служби), в основі якої розподіл посад на політичні та посади державної служби. В органах державної влади виокремлюються такі три типи посад: політичні (посади, які не належать до посад державних службовців, замішуються, як правило, представником партії, що перемогла на виборах, чи особою, яка безпосередньо обрана народом на певний термін, це, наприклад, посади Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів); адміністративні (посади перших заступників міністрів, державних секретарів міністерств, керівників, заступників керівників та спеціалістів, окрім політичних та патронатних); патронатні (посади радників, консультантів, помічників, прес-секретарів та інші посади, передбачені штатним розписом для організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій, які самостійно здійснюють добір на зазначені посади).

Як вже зазначалося, регулювання  державної служби базується на положеннях Конституції України, Закону України «Про державну службу» та цілої низки нормативно-правових актів. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та заступників, народних депутатів, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та членів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого господарського суду України, Генерального прокурора України, його заступників визначається спеціальними законами України. Правовий статус державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ визначається згідно з положенням Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

Традиційно до статусу  державного службовця включаються  такі елементи: права, обов'язки, обмеження, заохочення, гарантії та відповідальність, які органічно поєднуються між  собою. Розглянемо окремі аспекти статусу державного службовця, починаючи з наданих йому прав.

Законодавством надано широкий  обсяг прав державних службовців:

• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку кер івників, співробітників і громадян;
• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
• на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
• безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад вищої категор ії;
• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

— захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

У свою чергу, основними обов'язками державних службовців є:

— додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

— забезпечення ефективної роботи та виконання завдань Державних органів відповідно до їх компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів Чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
• збереження державної таємниці, інформації про громадян, Що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

— постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

— сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі

одержання доручення, яке  суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Важливого значення набуває закріплення на законодавчому рівні етичних вимог до діяльності державного службовця. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державну службу» державний службовець повинен:

— су млінно виконувати свої службові обов'язки;

• шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
• не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Правове регулювання питань професійної етики державних  службовців сьогодні є дуже актуальним та потребує вдосконалення, оскільки регулюється переважно підзаконними актами: Загальними правилами поведінки державного службовця, затвердженими наказом Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58, та різними етичними кодексами, статутами тощо, які приймаються стосовно окремих професійних груп (податкової служби, судді, прокуратури тощо) на локальному рівні. Ще у 2000 р. фахівцями було розроблено проект Кодексу етики державного службовця, який мав би стати частиною та черговим етапом кодифікації адміністративного права. Важливе значення має також запропонований до обговорення проект Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функції держави, розроблений Міністерством юстиції України.

Конкретні обов'язки та права  державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інстр укціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх ко мпетенції.

Особливість правового статусу  зумовлюють визначені щодо державних службовців певні обмеження загального та спеціального характеру:

— займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через представників, окрім випадків, передбачених законодавством; виконувати роботу на умовах сумісництва (окрім наукової, викладацької діяльності та медичної практики);

— сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди або пільг;

— входити до складу керівних органів суб'єктів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

— приймати подарунки чи послуги від осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю;

— брати участь у страйках або вчиняти інші дії, що перешкод- / жають нормальному функціонуванню державного органу, тощо/

Більшість таких обмежень, як і низка етичних вимог, мають на меті профілактику корупції в органах державного управління. Антикорупційну спрямованість має встановлення вимоги декларування доходів державних службовців. Відповідно до Закону України «Про державну службу» особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, передбачених ст. 25 Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, зокрема і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених ст. 25 Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам ц сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Особливий правовий статус державних  службовців зумовлює специфіку їх соціального  забезпечення, тобто систему державного забезпечення та обслуговування державних службовців. Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їхніх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

За сумлінну безперервну  працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань. Законом України «Про державну службу» Регулюються також питання надання щорічних та додаткових відпусток, соціально-побутового забезпечення державних службовців, пенсійного забезпечення і грошової допомоги державним службовцям.

За порушення правових норм державні службовці несуть адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність. Остання має певні особливості, оскільки дисциплінарні стягнення застосовуються за невиконання або неналежне виконання службовцями своїх службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення, обмежень щодо проходження державної служби тощо. Окрім дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), до державних службовців можуть застосовуватися заходи дисциплінарного впливу:

— попередження про неповну службову відповідність;

— затримання доходного року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.

Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або  заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою зі збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу в якому працює цей службовець. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це р ішення скасовується.

3. Правові питання проходження  державної служби

Правове регулювання проходження  державної служби здійснюється в  частині організації підбору  кадрів, просування (переміщення) по службі та умов припинення державної служби. Проходження державної служби — це сукупність юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме з прийняттям на державну посаду, службовою кар'єрою та припиненням служби. Цей постійно триваючий процес має стадійний характер. Традиційно виділяють такі стадії (або етапи): 1) прийняття на службу; 2) просування по службі; 3) припинення служби. Це найбільш простий варіант класифікації стадій, які обов'язково проходить працівник на державній службі. В літературі виділяють також факультативні (необов'язкові) стадії — переведення на іншу посаду, притягнення до відповідальності, позачергове присвоєння р ангу тощо.

Проходження дер жавної служби завжди починається зі вступу на державну службу. Розрізняють загальні та спеціальні вимоги, дотримання яких є необхідним для вступу на державну службу та її проходження. Загальні вимоги пов'язані передусім із правовим статусом осіб, зокрема громадянством України. Також згідно зі ст. 12 закону України «Про державну службу» не можуть бути обраними бо призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи які визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України. Спеціальні вимоги висуваються до особи залежно від сфери державної служби та конкретного виду посади, на яку особа претендує. Такі вимоги стосуються рівня освіти кваліфікації, фахової підготовки, стану здоров'я, проходження випробувального терміну або стажування, необхідності перевірки на допуск до державної служби, стажу роботи, наявності вчених ступенів та звань тощо. Стаття 13 Закону України «Про державну службу» встановлює вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, подання за місцем майбутньої служби відомостей про доходи та зобов'язань фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сімЧ нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери?