Планування як функція менеджменту. Стратегічне планування і управління в ГРБ. Суть організації стратегічного планування й управління на п

Міністерство науки та освіти , молоді та спорту України

Одеська Національна Академія Харчових Технологій

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

 

“Планування як функція менеджменту. Стратегічне планування і управління в ГРБ. Суть організації стратегічного планування й управління на підприємствах. Сіткове планування й управління стратегічних комплексних робіт.”

 

 

 

 

 Виконала:

                                                                                                   Ст-ка 4-го курсу,  факультета ІТХГРіТБ

                                                                                                      Гр. ГРС-402 

Сейрік А.В.

 

 

 

 

 

 

Одеса 2012

ПЛАН

 

     Вступ

1. Планування як функція менеджменту.
2. Стратегічне планування і управління в ГРБ.
3. Суть організації стратегічного планування й управління на підприємствах.
4. Сіткове планування й управління стратегічних комплексних робіт.
5. Висновок .
6. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Функції управління - є спеціалізованими видами різнорідних  робіт, які можна розглядати, як з точки зору їх виконавців (конкретних працівників управлінського апарату), так із точки зору змісту процесу управління та характеру виконуваних робіт. У функціях менеджменту поєднуються принципи, методи й зміст управлінської діяльності. Разом з тим, у прикладному розумінні функціями менеджменту називають відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінські дії. Функції менеджменту відбивають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Процес управління виробництвом послуг на підприємствах готельно-ресторанного бізнесу вимагає планування цієї діяльності, організації роботи відповідних структур (відділів, служб, підрозділів, бюро), мотивації (стимулювання) працівників виробництва послуг, контролю результатів діяльності всіх структурних підрозділів. Після контролю здійснюється зворотний зв'язок з метою усунення виявлених недоліків або відхилень, який виконує функція регулювання. Отже, функції менеджменту планування, організації, мотивації і контролю є головними на підприємствах готельно-ресторанної сфери, оскільки будь-яка інша управлінська діяльність здійснюється шляхом послідовного їх застосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Планування  як функція менеджменту

Управління  сучасним виробництвом, у наш динамічний час, є досить складною роботою, яку можуть виконувати лише фахівці нової генерації, озброєні найсучаснішими знаннями. Фахівці в галузі менеджменту повинні вміти виконувати функції менеджменту (визнання цілей, планування, рішення, організація, оперативний вплив, мотивація, контроль) для досягнення певних цілей.

Функція «Планування» відіграє велику роль в координації  діяльності підприємства тому, що складання  плану завжди розглядається як початковий процес етапу управління. Планування передбачає вибір мети, розробку шляху її досягнення та просування цим шляхом.

У менеджменті  планування – це конкретизація цілей  управління в системі показників господарської діяльності підприємства та розробка тактики виробничої та управлінської діяльності. Планування означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано.

Процес планування є інструментом, який допомагає у  процесі управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень  та змін на підприємстві, щоб адекватно  реагувати на зміни у зовнішньому  середовищі.

План – необхідна  передумова успішної діяльності будь-якого  ділового починання підприємства; є  процесом підготовки подальших дій  підприємства.

Планування  в менеджменті має три цілі:

-   внесення моменту свідомої організації господарської діяльності;

-   спонукання працівників «заглянути у майбутнє», тобто прищеплення їм здібності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку підприємства;

-     критерії контролю фактичних параметрів.

Функція «Планування» має тривалості планового періоду. Відповідно до цього розрізняють короткострокові плани – до 12 місяців, у тому числі поквартальні; середньострокові плани – від одного до п’яти років; довгострокові плани – від п’яти до десяти років. В менеджменті виділяють таке поняття як економічне планування, – це розробка планів фінансово-господарської діяльності, виражених сукупністю кількісних та якісних економічних показників. Функція менеджменту «Планування» не обмежується тільки розробкою змісту та послідовності економічних показників плану фінансово-господарської діяльності. Під плануванням розуміють також розробку змісту та послідовність дій для досягнення сформованих цілей, у тому числі відображення в економічних планах. Ця складова функції «Планування» називається організаційним плануванням.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою,

надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє

найбільш повно  і ефективно використовувати  ресурси, комплексно, якісно

та швидко вирішувати різноманітні завдання.

Під плануванням розуміють вид управлінської діяльності, який визначає

перспективу та майбутній стан організації. З допомогою  планування

створюється орієнтир майбутньої діяльності організації.

Загальна мета внутрішньої координації діяльності підприємства скласти

уяву про дійсний стан справ на підприємстві, визначити власні сильні та

слабкі сторони  і досягти бажаного результату.

Фахівці ринкової економіки виділяють такі позитивні  результати

формального планування:

- воно примушує  керівників перспективно мислити; 

- змушує чітко визначити свої завдання;

- робить підприємство  більш підготовленим до ринкових  змін;

- дає можливість  застосувати контроль.

Система планування на підприємстві складається з розробки й застосування

як перспективних  так і поточних планів. Дехто вважає, що планувати

діяльність  підприємства в умовах ринкової ситуації - це марно витрачати

сили і час. Проте, як свідчить досвід ефективно  працюючих підприємств

існує прямий зв’язок  між успіхом підприємства і плануванням  їхньої

діяльності.

Для того, щоб функція "Планування" досягла цілей, вона повинна

ґрунтуватися  на таких принципах:

- а) принцип  повноти.

Планування  повинне охоплювати всі галузі діяльності підприємства, усі

дії та операції управління. Якщо при плануванні щось випаде з сфери

уваги менеджера, то неминуче виникнення зривів неузгодженості;

- б) принцип  точності.

При плануванні потрібно максимально досягти високої  точності в

кількісних  та якісних показниках.

- в) принцип  безперервності.

Планування  досягає поставлених цілей тоді, коли воно здійснюється

безперервно.

- г) принцип  масовості.

Обґрунтовані  плани можуть бути розроблені тільки при залученні до

процесу планування співробітників, які виконуватимуть ці плани.

Розрізняють два  види планування:

- стратегічне  планування;

- планування  реалізації стратегії.

 

Стратегічне планування і управління в ГРБ

Стратегічне планування як теорія виникло й набуло розвитку в Америці завдяки наполегливій роботі дослідників бізнесу, наукових працівників (експертів) консультаційних  фірм різних рівнів і напрямів діяльності, а також менеджерів-спеціалістів з організації та управління великих підприємств. Нині на зазначених посадах працюють доктори наук (10%), магістри (25%), особи, з двома університетськими освітами (25%), бакалаври й практики з великим досвідом роботи. Заробітна плата таких працівників і їх статус прирівнюється до вищого управлінського персоналу й не відрізняється від нього ані за вагомістю діяльності, ані за рівнем кваліфікації, ані за фаховим авторитетом. Спеціалісти й консультанти в області стратегічного планування - це найзабезпеченіший прошарок інтелігенції, й лише за ними йдуть лікарі, викладачі та юристи. Ор-ганізатори-управлінці американських фірм працюють виключно на стратегічний розвиток своїх підприємств. У них відсутній режим робочого дня, а його тривалість визначається за їхнім власним розсудом. Ці працівники наділені правом доступу до всіх документів, в тому числі і з грифом «таємно», бути присутніми на нарадах різного рівня, виїжджати до інших країн для вивчення передового досвіду, давати вказівки щодо впровадження розроблених рекомендацій, минаючи вищі інстанції, безпосередньо керівникам окремих структурних підрозділів.

 Такі надзвичайно  широкі права й повноваження  спеціалістів із стратегічного  планування пояснюються лише  одним - надзвичайно великою результативністю й значимістю їхньої праці для успішного функціонування підприємств на сучасному етапі розвитку цивілізації.

 Історія  розвитку стратегічного планування  й управління в нашій країні  лише зароджується, але для його  успішного становлення є всі передумови.

 Нині існує  багато визначень стратегії, але  в основі всіх визначень лежить  поняття стратегії як усвідомленої  й продуманої сукупності норм  і правил, використовуваних в  процесі прийняття стратегічних  рішень, що впливають на майбутній стан підприємства. В літературних джерелах пропонуються такі визначення стратегії:

Стратегія  - програма, план, генеральний курс суб'єкта управління для досягнення ним стратегічних цілей у всіх сферах діяльності .

Стратегія  - це план управління фірмою, спрямований на закріплення її позицій на ринку, задоволення попиту споживачів і досягнення поставлених цілей.

 Стратегія  повинна пов'язувати минуле й  майбутнє, водночас визначаючи шлях  до розвитку. Розробка стратегії  базується на глибокому розумінні  дії механізмів ринку, вірогідній оцінці позицій підприємства на ринку, усвідомленні й розвитку конкурентних переваг.

 Головним  завданням розробки стратегії  є досягнення підприємством конкурентних переваг і рентабельності.

 Стратегії  класифікуються як:

-  корпоративні стратегії  (стратегії, які є загальними для підприємства). Наприклад, стратегія вдосконалення якості обслуговування тих, хто проживає у готельному комплексі;

-  стратегії  за напрямами діяльності  підприємства (стратегія бізнесу). Наприклад, в  готельних комплексах сферою діяльності є використання номерного фонду, виготовлення продукції масового харчування й надання додаткових послуг (туристичне обслуговування, надання послуг перукарні, обмінного пункту валют, ксерокопіювання, торгівля промисловими товарами, надання транспортних послуг тощо);

-  функціональні  стратегії,  прикладом яких можуть  бути стратегія маркетингу, стратегія  проведення наукових досліджень, стратегія управління персоналом, стратегія ресурсозбереження тощо.

На відміну  від командної, ринкова економіка передбачає не пошук ефективних шляхів виконання завдань в умовах досить прогнозованого зовнішнього середовища, а самовизначення й само-прогнозування самими підприємствами своїх довготермінових цілей і стратегії їх досягнення.

 Стратегічні рішення, які принесли деяким підприємствам успіх після 1991 р. нині виявляються неефективними, ряд організацій припинили діяльність, або досягнувши певного рівня перебувають у стані стагнації. Саме тому керівники організацій дійшли висновку про необхідність розробки стратегії розвитку. Мінливість зовнішнього середовища вітчизняних підприємств стимулює запровадження нових методів, систем і підходів до стратегічного планування.

 

Суть організації  стратегічного планування й управління на підприємствах

Проблема успішного функціонування і забезпечення безперервності розвитку підприємств готельно-ресторанного індустрії є першорядною в умовах ринкової економіки, в умовах динамічно невизначеного й нестійкого середовища. Для успішного функціонування підприємств в таких умовах система управління повинна мати в своєму арсеналі не меншу кількість різноманітних реакцій, ніж можлива кількість негативних змін, які можуть виникнути у середовищі, яке його оточує.

 Підприємства готельно-ресторанного  сервісу, які функціонують на визначеному ринку (середовищі), надають різноманітні послуги й пропонують широкий асортимент продукції харчування, здійснюючи при цьому певні витрати, розмір яких залежить від потенціалу підприємства, організації управлінської, фінансової, правової діяльності, факторів зовнішнього й безпосереднього середовища. Значна роль у скороченні витрат належить організації стратегічного планування розвитку підприємства.

 Суть організації  стратегічного менеджменту на підприємствах готельно-ресторанного бізнесу полягає в створенні необхідних умов для стратегічного управління, планування, реалізації планів та контролю за їх виконанням.

 Стратегічне  управління  підприємств являє  собою діяльність спрямовану на визначення сфери діяльності й досягнення довготермінових цілей в постійно змінних умовах навколишнього середовища.

 Стратегічне  планування  - це передбачення  характеру й шляхів розвитку  макросистеми, тенденцій розвитку  галузі та їх впливу на стан  підприємства, перспектив і етапів його розвитку, а відтак визначення стратегії бізнесу на підприємстві.

 Характер  діяльності підприємств готельно-ресторанного  бізнесу відповідатиме вимогам  середовища лише тоді, якщо підприємства  виготовлятимуть і реалізовуватимуть продукцію та послуги такої якості й у такому асортименті, які відповідатимуть потребам і вимогам даного ринку за екологічними, економічними й фізіологічними показниками. В разі порушення такої відповідності й структура громадського харчування готельних комплексів, і сфера обслуговування в номерному фонді зазнаватимуть втрат як матеріальних, так і моральних (втрата довіри до підприємства з боку споживачів).

 

 Зазначена  невідповідність зумовлюється причинами,  які поділяють на дві групи:  поточні й стратегічні.

 До поточних  причин відносять такі, що впливають  на зниження економічності виготовлених  послуг і їх реалізації (нераціональне  використання виробничих потужностей,  трудових і фінансових ресурсів, низька продуктивність праці  всіх категорій працівників, відсутність ресурсозберігаючих технологій, зниження якості послуг і продукції, звуження їх асортименту через виробничі проблеми, неефективна організація маркетингової служби тощо).

 До стратегічних  причин відносять такі, що впливають  на досягнення цілей підприємства (непередбачуваність дій конкурентів, помилки у визначенні платоспроможного попиту, сегменту ринку, оцінки якості пропонованої продукції й послуг).

 Поточну  невідповідність можна ліквідувати  засобами оперативного управління, змінивши організацію виробничого процесу, кваліфікаційний і чисельний склад працівників, підвищивши коефіцієнт використання діючого обладнання, продуктивність праці, запровадивши ресурсозберігаючі та інноваційні технології, більш досконалу рекламу.

 Стратегічна  невідповідність ліквідується за допомогою корегування або зміни цілей підприємства, здійснення диверсифікації, застосування принципово нових форм управління, посилення роботи маркетингової служби тощо.

 Розвиток  підприємств готельно-ресторанного  бізнесу - це процес орієнтований на перспективу з урахуванням тенденцій змін навколишнього середовища й своєчасної ліквідації поточних причин невідповідності.

 Стратегічне  управління й планування розвитку  підприємств - це сфера діяльності  керівництва вищої ланки, головним обов'язком якої є визначення пріоритетних напрямів діяльності та розвитку підприємств, визначення цілей, розподіл ресурсів і всього того, що надає підприємству конкурентних переваг.

Стратегія підприємства являє собою систему управлінських  рішень для визначення перспективних напрямів розвитку, сфери, форм і способів діяльності підприємства в умовах оточуючого середовища, а також порядку розподілу ресурсів для досягнення поставлених цілей.

 За формою  стратегія - це набір управлінських  документів, представлених як графіки, таблиці, описові тексти, слайди, інші зображення ілюстративного характеру, які можна демонструвати всіма існуючими засобами аудіо-, відеотехніки й візуального зображення.

 

 За змістом  стратегія - це модель напрямів  дій, інструмент для досягнення мети організації. На підприємствах готельно-ресторанного бізнесу стратегія відбивається у стратегічних планах розвитку.

 Структура  стратегічного плану розвитку  підприємства має включати такі розділи:

1.  Передбачення  характеру й шляхів розвитку макросистеми. Тенденції розвитку галузі та їх вплив на стан підприємства. Перспективи й труднощі розвитку підприємства.

2.  Стратегія  маркетингової служби.

3.  Напрями  й заходи щодо створення конкурентних  переваг: 

3.1. Стратегія  оновлення послуг, пропонованих підприємством.

3.2. Стратегія  розвитку організаційно-технічного  рівня виробництва й сфери  надання послуг.

3.3. Стратегія  ресурсозабезпечення певних структурних  підрозділів підприємства.

3.4. Стратегічний  фінансовий план.

3.5. Стратегія  розвитку міжнародної діяльності.

3.6. Стратегія  розвитку системи менеджменту. 

4.  Оцінка  ефективності стратегій. 

5.  Реалізація  й контроль за втіленням у  життя стратегії розвитку підприємства.

 

Сіткове планування й управління стратегічних комплексних  робіт

Планування виконання складних стратегічних комплексних робіт - одна із найпоширеніших управлінських ситуацій (проблем), які необхідно вирішувати управлінцям середньої й вищої ланки галузевих підприємств. Більшість ситуаційних проблем значно відрізняються одна від одної, що передбачає суто індивідуальний підхід щодо аналізу кожної з них, пошуку раціональних управлінських рішень і оцінки їх ефективності. Саме тому як зарубіжними, так і вітчизняними менеджерами усіх рівнів, у процесі основної діяльності використовується сіткове планування й уп­равління (СПУ) як специфічний вид планування, що дозволяє:

- досконаліше  організувати процес виробництва  продукції та послуг;

- ефективно  використовувати трудові ресурси  підприємств;

- володіти технологією  регулювання процесу виконання комплексу робіт;

- на основі  моделювання процесу діяльності  за різними напрямами визначати  стратегічний розвиток підприємства;

- здійснювати  поточний контроль за виконанням  комплексу робіт згідно з визначеним  стратегічним розвитком;

- виявляти невикористані резерви підприємства;

- оптимізовувати  процес виконання певних видів робіт тощо.

Сіткове планування й управління комплексом робіт передбачає спрощення ситуаційних проблем, що не вступає у протиріччя з методологією вироблення управлінських рішень, а є одним із найважливіших її принципів. СПУ передбачає реалізацію таких положень:

- застосування  ситуаційного підходу до процесів  управління;

- створення  сіткової моделі й сіткового  графіку;

- визначення  параметрів: подій, робіт і шляхів  сіткових графіків;

- запровадження  лінійного (календарного) графіка  виконання робіт і графіка  зайнятості виконавців;

- визначення  критеріїв оптимізації й обмежень  у плануванні;

- застосування  методів оптимізації сіткових  моделей.

Сіткове планування й управління базується на стандартних процедурах щодо раціонального вирішення проблеми з такою логічною послідовністю: теоретичне раціональне вирішення проблеми, визначення обмежень й критеріїв прийняття рішення, оцінка альтернатив, обрання конкретного рішення.

 Процес складення сіткових графіків і варіантів планів здійснюється у такій послідовності:

- розробка вихідного  варіанта сіткового графіка виконання  робіт;

- розрахунок  параметрів подій і робіт сіткового  графіка;

- визначення  першого варіанта календарного  плану виконання робіт;

- проведення  аналізу оптимальності вихідного  варіанта плану;

- проведення  оптимізації першого варіанта  плану виконання робіт;

- розрахунок  вартісної оцінки варіантів оптимізованого  плану. Розробка вихідного варіанта  сіткового графіка виконання  робіт є одним із найвідповідальніших моментів у сітковому плануванні й управлінні.

 Основними  елементами сіткового графіка є робота, подія, шлях.

 Робота  на  сітковому графіку позначається  безперервною стрілкою, тривалість  її виконання вказується над  стрілкою, необхідна чисельність виконавців - під стрілкою.

 Моменти  початку й закінчення роботи  позначаються кружками з відповідним  номером і називаються подіями.  Серед подій сіткового графіку  особливо виділяються початкова  й завершальна подія, які визначають  терміни початку й завершення роботи. Серед багатьох робіт можуть бути «фіктивні роботи», що символізують не процеси, а визначають логічний взаємозв'язок робіт між собою (вони не мають тривалості й не вимагають виконавців).

 Шлях  це  є безперервна послідовність виконання робіт від початкової до завершальної події. Шлях, який має найбільшу тривалість, називається «критичним» і позначається подвоєною стрілкою. Критичний шлях має вирішальне значення при виконанні робіт, бо саме він визначає термін завершення всіх робіт. Порушення термінів виконання кожної з подій критичного шляху відбивається на термінах виконання всього комплексу робіт у той час, як події некритичних шляхів мають певну варіативність в термінах виконання (тобто резерви щодо термінів виконання).

Розподіл ресурсів за окремими роботами на сітковій моделі дозволяє отримати сітковий графік виконання робіт (рис. 1).

Рис. 1. Сітковий графік виконання робіт

Сіткові графіки (моделі) можуть мати безліч форм і конструктивних особливостей, несхожих одна на одну, що зумовлене наявністю в практичній діяльності підприємств значної кількості неординарних ситуаційних проблем, різноманітних комплексів робіт і стратегічних планів.

Лінійний графік виконання  робіт розробляється в такій послідовності . Насамперед на лінійному графіку в обраному масштабі часу - Т відкладають запланові ланцюжки робіт критичного шляху. Водночас на графіку зайнятості виконавців для кожної з цих робіт в координатах «час» (Т) визначають необхідну чисельність виконавців (Ч) і будують відповідні до них прямокутники, які відбивають потребу у часі й кількості виконавців при виконанні робіт.

На лінійному  графіку з позначеними критичними роботами між відповідними подіями  критичного шляху наносять ланцюжки некритичних робіт.

 Некритичні роботи  позначають за ранніми термінами здійснення початкових подій (у крайньому лівому положенні). Резерви часу некритичних робіт на лінійному графіку виділяються особливо (виділеною лінією).

 Паралельно з процесом доповнення лінійного графіка позначками некритичних робіт проводиться добудова графіка зайнятості виконавців - він доповнюється прямокутниками, які відбивають потребу у певній кількості виконавців для виконання некритичних робіт.

 

Висновок

Процес управління - це сукупність безперервних, послідовно виконуваних, взаємозв'язаних дій по формуванню і використанню ресурсів організації для досягнення нею своїх цілей. Ці дії є важливими для успіху організації і називаються функціями менеджменту. Таким чином, процес управління є загальною сумою всіх функцій .

Функції менеджменту - це відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати певний вплив на управлінський об'єкт в цілях досягнення поставленої задачі.

Функції менеджменту підприємством, об'єднанням витікають із змісту виробничого  процесу, визначаються об'єктом і складом вирішуємих задач. Вони визначають специфіку управлінської праці, тісно зв'язані з іншими категоріями науки управління: структурою, методами, технікою, кадрами управління, інформацією і управлінськими рішеннями.

Функції повинні мати чітко визначений зміст, опрацьований механізм здійснення і визначену структуру, в рамках якої завершується її організаційне відокремлення. Під змістом розуміють дії, які повинні здійснюватися в рамках конкретної функції.

Зміст дій і  функцій, здійснюваних в процесі  управління залежить від типу організації (адміністративна, суспільна), розмірів і сфери її діяльності (виробництво, освіта, торгівля, побутові послуги), рівня  керівництва в управлінській  ієрархії (вищий, середній або нижчий), ролі його в середині організації (виробництво, маркетинг, фінанси, кадри) і цілого ряду інших факторів.

На основі складу і об'єму  робіт по функціям визначають раціональну  побудову апарату управління (відділів, служб, секторів) і чисельність спеціалістів по кожній функції, розробляють документи організаційного регламентування (положення про служби, посадові інструкції та ін.). Функціональний розподіл процесів управління, їх класифікація мають вирішальне значення, поскільки визначають цілі задачі і напрямки діяльності всього апарата управління.