Побудова Дніпровської ГЕС

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

НА ТЕМУ: «ПОБУДОВА ДНІПРОВСОЇ ГЕС»

Виконала

Студентка 1 курсу

Групи 3574-1

Шаповалова Оксана Олександрівна

Перевірив

Лях Сергій Романович

Запоріжжя

2014 р.

План

1. Вступ…………………………………………………………………..3
2. Тертя в Політбюро про початок будівництва………………………5
3. Вибір проекту, американських консультантів, компаній………….6
4. Керівництво проектом……………………………………………......7
5. Початок будівництва…………………………………………………8
6. Закінчення будівництва………………………………………………14
7. Література……………………………………………………………..20

Вступ

Дніпро ГЕС - п'ята, найстаріша, ступінь каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Електростанція знаходиться в місті Запоріжжя нижче затоплених дніпровських порогів. Входить до складу «Укргідроенерго». На основі енергетики Дніпро ГЕС-у був побудований промисловий комплекс Запоріжжя, включаючи такі енергоємні виробництва, як виплавка алюмінію і сталеливарне електродугове виробництво. Основа Дніпрогесу, як і довколишня територія, лежить на породах Українського щита.

До складу гідровузла входять: будівля машинного залу ГЕС-1 довжиною 236м і шириною 56м, розташоване на правому березі, в якому розміщені 9 радіально-осьових гідроагрегатів (шість гідроагрегатів РО45-В-545 з потужністю турбін 73,6 МВт, частотою обертання турбін - 83,3 об / хв.; поставлені харківським ВАТ «Турбоатом» у 1997-2002 роках) і 1 генератор власних потреб потужністю 2,6 МВт, частотою обертання 428 об / хв.; 5-ти поверхова будівля головного пульта управління; щитова стінка ГЕС-1 довжиною 216 м, водозливна криволінійна гребля довжиною по гребеню 760 м.; машинний зал ГЕС-2; найбільшою будівельною висотою 60 м; глуха гребля довжиною по гребеню 251 м. Спочатку всі вісім турбін і п'ять електрогенераторів до них були американськими. Але вже шостий, сьомий і восьмий генератори виготовили на ленінградському заводі «Електросила». Американське обладнання частково працює і зараз. Судноплавні споруди на лівому березі включають аванпорт в верхньому б'єфі, трикамерний шлюз, однокамерний шлюз (шахтного типу) та низова підхідний канал. ГЕС автоматизована, обладнана телекеруванням, телевимірюванням і телесигналізацією основного обладнання. Напірний фронт загальною довжиною 1200 м утворює Дніпровське водосховище. Будівля машинного залу ГЕС-1, облицьований рожевим вірменським туфом, являє собою пам'ятник архітектури.

У 1969 розпочато розширення гідровузла будівництвом Дніпрогесу II потужністю 828 МВт, яке в комплексі з судноплавним шлюзом було закінчено до 1975-1980.

У 2010 р був підписаний акт прийому-передачі автодорожнього переїзду по греблі Дніпрогес з балансу міста на баланс ВАТ «Укргідроенерго».

Ідея будівництва ГЕС на Дніпровських порогах витала в повітрі ще з початку 20-го століття. Перший проект їх затоплення був створений ще в 1905 році інженерами Г. О. Графтио і С. П. Максимовим.

Цей проект передбачав будівництво на ділянці від Дніпропетровська до сучасного Запоріжжя трьох ГЕС загальною потужністю до 90 MВт. Тоді цей проект не був здійснений.

10 серпня 1921, тобто ще до затвердження 9-м З'їздом Рад термінів реалізації плану ГОЕЛРО було прийнято постанову РНК «про звільнення земель, що підлягають затопленню при будівництві гідроелектростанції у міста Олександрівська (Запоріжжя)». Землі під затоплення звільнялися відповідно до проекту, створеним І. Г. Александровим за завданням на проектування, видане 5 березня 1921.

У проектуванні і будівництві використовувався досвід таких ГЕС, як «Куінстон» на Ніагарі (сьогодні ГЕС Адама Бека, «Айль-малина» на р. Сагеней і «Ла-Габель» на річці Св. Лаврентія.

В обставинах 1922 негайно приступити до втілення в життя цього проекту було неможливо. Вітчизняна промисловість не виробляла енергоагрегатів необхідної потужності, а економічна ізоляція Радянської Росії ще не була повністю подолана. Переговори про прийнятні умови поставки обладнання затягувалися. Насувається економічна криза допоміг вирішити проблему з постачанням обладнання - американці запропонували повний цикл будівництва ГЕС, аж до здачі її замовникові, проте було прийнято паліативне рішення - будівництво вели вітчизняні кадри, але під наглядом американських консультантів.

Тертя в Політбюро про початок будівництва

ДніпроГЕС був одним з головних об'єктів плану ГОЕЛРО. Комісію з будівництва станції очолив Л. Д. Троцький, і саме він стояв на чолі початкового виконання проекту. Лев Давидович був активним прихильником проекту, але через суперництво між ним та І. В. Сталіним Політбюро партії не могло прийняти остаточного рішення про початок будівництва. І. В. Сталін був проти початку будівництва станції через брак коштів на його будівництво, Однак, до наприкінці 1926 року Сталін взяв вверх над Троцьким. Троцький був зміщений з поста голови комісії з Дніпробуд і на XV партійній конференції було прийнято остаточне рішення про початок будівництва ДніпроГЕСу. 31 січня 1927 Політбюро прийняло рішення про початок зведення Дніпробуду, в якому було підкреслено, що воно повинно вестися «власними ресурсами за умови залучення компетентної іноземної допомоги»

Вибір проекту, американських консультантів, компаній

Будівництво ГЕС почалося в 1927 році, для цього було створено підприємство «Дніпробуд». Цьому передувала напружена робота по розробці плану будівництва. Автором проекту був інженер Іван Гаврилович Александров. Досвіду будівництва великих гідротехнічних об'єктів в Радянському Союзі не було. У 1926 році в радянському уряді було прийнято рішення відправити делегацію в США з кількома цілями: обговорити з провідними американськими фахівцями проект будівництва ДніпроГЕСу, вибрати компанії для закупівлі обладнання необхідного для реалізації планів будівництва Дніпробуду і знайти інвесторів для цього будівництва. У 1920 роках американська електротехнічна промисловість була далеко попереду промисловості будь-якої іншої країни. Переговори проводилися з Х'ю Купером до цього часу найвідомішим американським фахівцем гідро-будівельником. Серед його досягнень було будівництво електростанцій поблизу порогів Horseshoe Rapids недалеко від Ніагарського водоспаду (проект закінчено в 1907 році), Кеокук станції (Keokuk Water Power) на річці Міссісіпі (закінчений в 1913 році) і Станція на озері Зумбро (Lake Zumbro), Міннісота (закінчено 1919 г).

Керівництво проектом

Спочатку через Дніпро передбачалося побудувати металеві аркові мости з масивними гранітними устоями великої висоти. Веснін і тут проявив своє конструктивне мислення і запропонував замінити гранітні велетні легкими й економічними металевими конструкціями. Дніпрогес був великим досягненням радянської архітектури першої п'ятирічки. В простих, строгих формах сучасної архітектури, відповідних новим будівельним матеріалам і досягненням будівельної техніки того часу, Дніпрогес відповідав класичним вимогам до архітектурного ансамблю - органічного єдності доцільності, міцності і краси.

І. Г. Александров - керівник                                       А. В. Вінтер - начальник

проекту Дніпробуд                                                       будівництва ДніпроГЕСу

Х'ю Купер - В. А. Веснін - архітектор, головний проектував ДніпроГЕС і консультант проекту з американської сторони

Початок будівництва

Розмах будівництва вражав: в березні, коли будівництво тільки починалася, працювало всього 650 чоловік, а коли в листопаді 1927 року була офіційна закладка Дніпровської ГЕС, трудилося вже понад 10 тисяч осіб. Урочистий мітинг з приводу закладки станції відбулися 7 листопада 1927 року, в річницю Жовтневої революції. На ньому були присутні члени українського уряду. Чавунну меморіальну дошку з текстом російською та українською мовами забетонували на місці майбутньої станції. До кінця року задиміли труби тимчасової теплової станції, піднялося бетоноване будівля управління Дніпробуду, залізні дороги прорізали навколишні пагорби. Механізмів було мало, хоча будівництво Дніпровської ГЕС вважалося самим механізованим. Земляні роботи в основному виконувалися вручну - Грабар та землекопами, за допомогою лопати, грабарки і тисяч коней. Народ на будівництві, як записував Вейде, був різний: колишні ув'язнені, бандити, петлюрівці, злодії всіх мастей, колишні білі офіцери, контрабандисти, священики, спекулянти, кулаки, сектанти, учасники заколотів, аристократи.

Всі робочі жили в темних бараках. Бригади поповнювалися так стрімко, що не встигали будувати нові бараки. З'явилися жінки, зазначає автор записок. Поряд з підготовчими роботами по зведенню гідростанції розгорнулося будівництво житла. На правому і лівому берегах Дніпра заклали відразу кілька селищ для сімейних і холостяків: Земельний, Мірошницький, 159-й версти. Фахівці, що приїхали зі Сполучених Штатів, жили окремо в спеціально збудованих для них в американському стилі котеджах, з гаражами і майданчиках для тенісу. Для них був відкритий магазин "Торгсин".

Керували будівництвом фахівці високого класу. Багато з них пройшли Волховстрой: Гарін, Шредер, Іванов, Марков, Васильєв. Головним інженером був великий вчений в галузі енергетики, учасник складання плану ГОЕЛРО Вєдєнєєв, начальником Дніпробуду - Вінтер, інженер і вчений у галузі будівництва та експлуатації електростанцій і енергосистем, вольовий, цілеспрямований чоловік.

Говорячи про робітників і керівниках, Вейде пише, що стрункої системи оформлення кадрів не було, а оскільки потреба в робочій силі була велика, то брали кого попало. Багато йшли, щоб отримати робочий номер і оселитися в бараку. Приїхало й чимало селян. Біржа праці не брала їх на облік через відсутність документів (паспортів у селян тоді не було). В результаті з'явилося багато липових довідок, з якими в бригади потрапляли злодії і безпритульні. Вони заважали працювати чесним людям. Процвітали пияцтво і злодійство. Ночами міліція виробляла облави. Тих, хто попався, вивозили кілометрів за сорок від будови та залишали.

Особливий контингент на будівництві складали грабарі - робітники, що виконували земляні роботи. Вони ніде не оформлялися, відмовлялися жити в бараках, а селилися без документів в землянках і мазанках на лівому березі в селищі "Кавказ". Одного разу міліція затримала двох будівельників, у яких були знайдені дві великі валізи, набиті печатками і штампами. Виявилося, затримані представляли цілу групу виробників фальшивих документів. Так була розкрита таємниця селища грабарів. Але була ще одна велика біда, фіксує Борис Вейде, - куркульство.

Кулаки, пише автор щоденника, йшли "в народ", читали робочим газети і, як би між іншим, роняли фрази: "Дніпробуд - це вигадка більшовиків", "За все, що беруть за кордоном, платять українською пшеницею, а якщо селяни не захочуть давати свій хліб, то і будівництву кінець "і так далі. Ці нашіптування впливали на настрої в робітничому середовищі. Особливо вірили куркульським наговорам, коли на будівництві траплялися аварії. Одна з великих аварій сталася навесні 1928: впав металевий шпунт перемичок правого берега. Пішли чутки про затримку будівництва, про те, що "всьому кінець". Коли з'ясувалося, що причина аварії - крадіжка ворогами соціалізму тросів кріплення, будівельники з нечуваним ентузіазмом взялися за роботу і на 18-й день поставили шпунти на місце. Страйк ні на жоден день не була відстрочена.

В Україні на Дніпробуд рушили також колишні князі, поміщики й офіцери. Влаштуватися на роботу їм допомагали родинні зв'язки з фахівцями будівництва. Усі відділи та підвідділи заповнили вельможні родичі, з обуренням зазначає Вейде. У 1929 року "Правда" опублікувала вказівку партійних органів про чищення радянського апарату від морально розклалися бюрократів, саботажників, хабарників, шкідників, підкуркульників. Було зазначено замінювати їх новими кадрами і готувати висуванців з передових працівників.

При цьому пролетарське походження і партійність не були страховкою від чистки. На будівництві траплялися незрозумілі аварії поїздів, найгрубіший бюрократизм у відділах та інше. Йшли розмови про підкопу під склад вибухових речовин на правому березі.

В червні 1929 на Дніпробуд прибула комісія "по чистці" під керівництвом Біленького. У всіх великих відділах оперативно створили осередки сприяння цієї комісії, в одну з них увійшов і автор щоденника Борис Вейде. Робота "по чистці" була складною, тому що треба було "перевіряти і перевіряти ще", писав Вейде. Але за допомогою робочих, які стежили за подіями з великим інтересом і всіляко допомагали, "було виявлено багато негідних працівників, ціла галерея шкідників та паразитів, чужих цьому великому всенародному будівництву". Виявили ряд осіб, які переховувалися під маскою учасників будівництва. Скажімо, завідувач матеріальним складом Тупиков опинився в минулому полковником армії Денікіна, комірник Архипов - колишнім жандармом, заступник начальника матеріального відділу Розенштейн - меншовиком, спекулянтом валютою в період голоду, а помічник бухгалтера Хоруженко - петлюрівцем. В ході чистки зняли з роботи 233 особи, багатьох перемістили за посадою. Результатом "чистки" стало і створення відділу найму та звільнення, у який на посаду завідувача урахуванням перевели Вейде.

Борис Олександрович докладно розповідає, як протягом трьох місяців четверо співробітників відділу копітко переглядали тисячі списків робітників, приводячи в порядок заплутану і запущену систему кадрового обліку. В результаті будь-яку довідку про кожного працівника будівництва можна було видати за п'ять хвилин. Однак на цьому "чистка" не закінчилася. "Перетрушувати" кожного працівника: посилали письмові запити на місця колишньої роботи, проживання, в архіви. Так виявилося ще багато "колишніх", а нині тихих, виконавчих, зовні скромних співробітників. Когось після цього заарештували, когось зняли з роботи. В травні 1932 року у відділі найму був затриманий абсолютно нешкідливий на вигляд Леонтій Бичек. Пручався він відчайдушно, навіть витягнув з халяви довгий ніж, яким ріжуть свиней. Його насилу скрутили і обеззброїли. У Бичека опинилися липові документи на бланках сільради та срібний годинник з написом: "вахмістр Бичек за вірну службу. Микола II". Бичека заарештували.

Рух робочих кадрів на Дніпробуді було величезне. Тільки в 1932 році взяли понад 90 тисяч осіб, а звільнили 60 тисяч.

Бородаті мужики в постолах, молодь зі значками КІМу (комуністичний інтернаціонал молоді) на косоворотках, чоловіки і жінки показували чудеса самовідданості і невтомності, дивуючи навіть американців. Протягом 1929 належало укласти величезну кількість бетону в лівому протоці - 106 тисяч кубометрів. Якби це не вдалося, будівництво втратила б цілий рік. Представники німецької консультації заявили: можна укласти максимум 75-80 тисяч кубометрів. Американці вважали, що люди не в змозі перейти на тризмінну укладку бетону. Але головний інженер Вєдєнєєв, якого підтримав весь колектив будівельників, приступив до виконання свого плану. Робота в три зміни була налагоджена, програма бетонування виконана достроково.

У той час не було механізмів з укладання бетону. Маси бетону ущільнювали ногами. Цим важкою працею займалися в основному жінки. У 1930 році потрібно було укласти 500 тисяч кубометрів бетону. На це мобілізували весь колектив. На будівництві часто бували виїзні редакції "Правди" і "Комуніста".

Для "завоювання" середнього протока річки знадобилося 800 каменоломень. Їх не було. Механізми опинилися під загрозою бездіяльності. Могло промити перемички. Був створений штаб по ліквідації прориву, оголошено збір добровольців. На допомогу прийшли робітники запорізьких заводів, студенти, селяни, чекісти, партробітники. Багато щодня відпрацьовували по чотири години після основної зміни. Закінчивши прибирання каменю в котловані, кожен міг отримати в їдальні тарілку пшоняної каші з салом (хліба не було). Американці, стоячи на майданчику біля спуску в котлован, дивувались небаченому ентузіазму людей і одного разу, слідуючи загальному пориву, спустилися в котлован і самі відпрацювали традиційні чотири години.

До середини травня 1931 всі бички греблі були побудовані до верху. Прокладені по ним з обох берегів залізничні колії зімкнулися. В цей же час на правому березі йшов монтаж турбін в машинному залі. У будівництві було задіяно багато кранів, Деррік, паровозів, складних механізмів каменедробильного і бетонних заводів. Вперше в країні почав працювати екскаватор з розробки скелі. Широке поширення набули автогенна різання і зварювання, електрозварювання, електростатичні апарати для стикування арматури та інші механізми, пише Борис Вейде у своєму щоденнику.

Для ліквідації дефіциту кадрів організували багато різних курсів і шкіл. Були створені робітфак та два інститути - будівельний і енергетичний. Школи, курси, інститути трудящі відвідували в основному без відриву від виробництва. "Якось в" Правді "за 2 серпня 1932 мені попалося висловлювання Бернарда Шоу:" Все, що пишуть буржуазні газети про СРСР - брехня, брехня і ще раз брехня ", - пише Вейде. І далі міркує про те, що закордонним базік і базікам невідомо, що на Дніпробуді створена школа нових методів організації робіт великого будівництва, що, крім найбільшої ГЕС, в степу виростає комплекс сучасних металургійних підприємств.

За рекомендацією Сталіна, пуск ГЕС приурочили до дня народження начальника Дніпробуду.

Вранці 28 березня 1932 ударниками Дніпробуду остання бадья бетону була привезена з заводу і покладена в гребінку греблі. Перед наповненням водосховища виявилося, що між 32-й і 33-й бичками греблі, на 30 метрів нижче бетонної кладки - гнила скеля. Це могло викликати посилену фільтрацію і загибель греблі. Виникла небезпека затримки підйому води у водосховищі. Американці пропонували одне, німці - інше. Інженер Росинський прогнав іноземців з майданчика і прийняв пропозицію бурити площадку і скелю до материка, а потім нагнітати туди цемент під тиском. Так і зробили. Досягнувши скелі, увігнали в неї 60 вагонів кращого новоросійського цементу і навік ліквідували плавун.

Закінчення будівництва

17 вересня 1932 «за особливо  видатну роботу на Дніпрогесі» 6 американських консультантів, у  тому числі шеф-консультант Х'ю  Купер і інженер «General Motors» C.Дж. Томсон, були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора. Ілля Ільф та Євген Петров, у своїй «Одноповерховій Америці» згодом описували свою зустріч з Томсоном і його спогади про роботу в СРСР.

10 жовтня 1932 відбувся мітинг  з нагоди пуску ДніпроГЕС. Прибуло 118 представників преси, з них 36 закордонних. На пусковому майданчику юрмилися тисячі делегатів найбільших фабрик і заводів Союзу, колгоспники, представники радянської громадськості, іноземні гості. Були присутні також партійні вожді: Орджонікідзе, Калінін, Косіор, Чубар. Ось як описує Вейде продовження урочистостей: "Два дні тривали банкети в ресторанах правого і лівого берега. Був багатий вибір страв, були і вина з підвалів Масандри. Демократія була повна: поруч із прославленим комбригом сидів рядовий колгоспник, з академіком чокався монтажник. М.І. Калінін сидів на чолі столу . в конторах відділів стояли столи з горілкою, м'ясом, хлібом. Будь-хто міг випити, закусити по своєму смаку і потребам. А потім в клубі на правому березі в дружній обстановці, без помпезності Калінін вручив ордена багатьом керівникам будови та передовим працівникам. Вручення нагород Калінін супроводжував народними приказками і примовками. Наприклад, вручаючи А.Г. Штумпфа грамоту про присвоєння йому звання інженера-механіка, він сказав: "Ну, ось, не вчившись, в люди вийшов!". він був підкупливо простий ".

ДніпроГЕС нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1939). В результаті будівництва дамби були затоплені дніпровські пороги, що забезпечило судноплавство по всій течії Дніпра. Гребля електростанції утворює Дніпровське водосховище. На той час це була найбільша гідроелектростанція СРСР. Перше судно пройшло без перешкод серед затоплених порогів носило ім'я Софії Перовської.

Х'ю Купер мав багато розповідей, пов'язаних з будівництвом греблі на Дніпрі в Запоріжжі. Цікаві його спогади, пов'язані з російськими робітниками, які будували греблю і які поступово освоювали сучасну будівельну техніку і технологію. Деякі з них не могли відрізнити гайковий ключ від розвідного, але при цьому у них не було недоліку в такому інструментах як здоровий глузд і здатності придумувати, то що називається вродженою винахідливістю. Якось раз потрібно було встановити велике і важке обладнання в приготовлену для цього шахту. Навколо степ, на багато миль немає жодного крана, здатного підняти привезене устаткування. Інженери не могли знайти рішення виниклої задачі. Робітники, обговоривши між собою ситуацію, запропонували оригінальне рішення - засипати шахту льодом, зверху поставивши обладнання. При таненні льоду ОБОРУДУВАНІЯ опускатиметься і зрештою «сяде» в потрібне місце. Це рішення все життя приводило в захват Х'ю Купера. «Це хороший урок для інженерів. Інженер і винахідник споріднені слова », говорив він.

Після початку Великої Вітчизняної війни 18 серпня 1941 при поспішному відступі радянських військ гребля ДніпроГЕСу була підірвана спецпідрозділами НКВД, обладнання машинного залу знищене. Вибух 20 тонн амоналу лише частково зруйнував греблю, але за течією вниз помчала величезна хвиля. За спогадами очевидців, хвиля заввишки в декілька десятків метрів обрушилася на прибережну запорізьку смугу і колони біженців. Крім військ і біженців в плавнях і береговій зоні також загинуло місцеве населення, тисячі голів худоби. Лавина води стрімко залила величезні простору Дніпровської заплави, зруйнувала переправи, змусивши відступаючі частини РККА переправлятися через Дніпро на підручних засобах, кинувши важке озброєння. За одну годину була знесена вся нижня частина Запоріжжя з величезними запасами промислового обладнання та військових матеріалів, десятками тисяч тонн продуктів харчування. В катастрофічному потоці загинули десятки суден разом із судновими командами. Поспішність і неузгодженість дій при підриві греблі коштували життя тисячам власних громадян. Німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі в 1500 чол. В умовах хаосу відступу, відсутності зв'язку і паніки переправляв через Дніпро військові частини і мирне населення не були поінформовані про вибух греблі і не встигли евакуюватися. Виконавці були прийняті за диверсантів і арештовані контррозвідкою, звільнені тільки після втручання їх керівництва.

В даний час ці події використовуються окремими українськими націоналістичними організаціями в якості негативного прикладу політики радянського керівництва щодо населення України.

Для відновлення переправи через Дніпро та електростанції зруйнована частина греблі була відновлена німецькими будівельними частинами, а влітку 1942 року замість виведеного з ладу запрацювало нове, німецького виробництва обладнання гідроелектростанції. Станція постачала електроенергією окуповані території.

Восени 1943 г. При відступі німців гребля Дніпрогесу знову була підірвана. При цьому план повного знищення греблі був реалізував не повністю, оскільки радянським саперам і розвідникам вдалося пошкодити частину проводів що йдуть до детонаторів. Наказ був відданий командуючим 1-й танковою армією вермахту Макензену, а безпосередня відповідальність за підрив заряду, що складався з 300 т самої різної вибухівки, покладалася на командира 40-го танкового корпусу генерала Хенріці. Підрив греблі Дніпрогесу був серед пунктів звинувачення німецьких військових злочинців в ході Нюрнберзького процесу. Подвиг радянських солдат, які не допустили підриву, увічнений у Пам'ятнику, встановленому на могилі Невідомого солдата.

Електростанція була знов пущена в 1944-1950 роках. При відновленні з січня по серпень 1944 сапери витягли з тіла греблі 66 тонн бомб і вибухових речовин, 26 тисяч мін, снарядів і гранат.

Після війни проект відновлення Запоріжжя та станції очолював В. А. Веснін. При консультаціях Віктора Олександровича відродженням цього важливого для народного господарства комплексу займався один з авторів проекту Г. Орлов. В цей період в архітектуру електростанції були внесені деякі зміни, спрямовані на «збагачення» його занадто простого способу. На щастя, Весніну вдалося відстояти свої основні творчі прийоми, поступившись незначними деталями.

ДніпроГЕС входив в Єдину енергетичну систему Європейської частини СРСР і постачав електроенергією Придніпров'я, Донбас і Кривий Ріг.

В 80х роках турбіни ДніпроГЕСу почали розвалюватися. Був підготовлений проект, який передбачав повну заміну устаткування - турбін, генераторів, металоконструкцій, гребельних кранів. В результаті потужність ДніпроГЕСу повинна була зрости з 650 до 800 МВт. Однак поки проект погоджували, СРСР припинив своє існування. Довелося відкласти модернізацію ГЕС до кращих часів. Такі наступили лише в 1997 році, та й то лише частково. Від колишніх масштабів модернізації довелося відмовитися, обмежившись більш економічним варіантом: замінили тільки турбіни, трансформатори та генератори залишилися старі. Цікаво, що цього разу закупили французькі турбіни, причому запозичили у французьких інженерів, які здійснювали монтаж, звичай називати агрегати жіночими іменами. Отже зараз на ДніпроГЕСі працюють «Надія», «Людмила», «Вікторія» та реконструйована турбіна «Валентина».

У 2008 році розпочато реконструкцію машинних залів станції. Харківське підприємство ВАТ «Турбоатом» виробляло на ДніпроГЕС II заміну турбіни пропелерного типу на турбіну поворотно-лопатевого типу ПЛ 40-В-700 номінальною потужністю 115 МВт і діаметром робочого колеса 7 м, вага близько 500 тонн. Поворотно-лопатева турбіна дозволить збільшити надійність гідротурбіни установки, обсяг вироблюваної електроенергії, і може експлуатуватися в ширшому діапазоні по напору і навантажень.

В даний час діє обмеження швидкості руху по мосту -30 км на годину. До такого рішення прийшли через вердикту вчених столичного інституту «Проектстальконструкція», які після експертизи бетонного гідроісполіна дійшли висновку, що частина автопереходу знаходиться в перед аварійному стані. А адже саме за цими транспортним смугам греблі рухаються тролейбуси і великовантажні автомобілі.

Останнім часом у жителів міста достатньо приводів для хвилювань за подальшу долю «гордості радянської електрофікації». ДніпроГЕС все частіше підносить неприємні сюрпризи. Час від часу в його бетонному тілі з'являються тріщини, що говорить про похитнувся здоров'я «старого».

Одне з останніх заяв вчених Дніпропетровського Національного гірничого університету свідчить, що нібито, геологи «за непрямими ознаками» встановили, що під ДніпроГЕСом може перебувати геологічний розлом. І є загроза, що гребля зруйнується від найменшого руху земної кори. Наслідки, які передрікають вчені від можливого техногенного події, можуть бути непередбачуваними, адже нижче за течією Дніпра знаходиться Запорізька АЕС ... Тому не виключають, що ДніпроГЕС доведеться зруйнувати. Хоча запорізькі мостовики спростовують інформацію про можливе катаклізм, і переконують, що місцеві фахівці експлуатаційної служби невсипно стежать за технічним станом ДніпроГЕСу, місцева влада вирішила перестрахуватися і за допомогою українських та іноземних фахівців з'ясувати точно: чи є розлом під дамбою. Але поки вагомих доказів тектонічного розлому під греблею немає. За словами директора ДніпроГЕСу, гребля гідроелектростанції відповідає всім експлуатаційним вимогам. Рішенням міжвідомчої комісії вона допущена до експлуатації з оцінкою «нормальний стан». Станція працює в проектних режимах, підтримуючи на належному рівні екологічні, технологічні і судноплавні норми, запевнив він. Начальник управління Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки Головного управління МНС України в Запорізькій області Євген Соловйов зазначив, що оскільки гребля відноситься до переліку техногенно-небезпечних об'єктів, розроблено плани ліквідації надзвичайної ситуації. «Але, як свідчать розрахунки, навіть у самому несприятливому випадку аварія на гідроспоруді не викличе затоплення Запорізької атомної електростанції, розташованої нижче за течією Дніпра. Згідно з проектом, АЕС споруджена на узвишші ».