Покарання за умисні вбивства за Кримінальним кодексом України

Тема: Покарання за умисні вбивства

за Кримінальним кодексом України

ПЛАН

Передмова                                                                                                                 3-4                                                                  

1.  Умисне вбивство: поняття, юридичні ознаки, види                                     5-12

2. Покарання за умисні вбивства: поняття, ознаки, види                                13-18

Висновки                                                                                                               19-20

Список використаних джерел                                                                             21-23        

Передмова

Актуальність  теми реферату. Розбудова правової держави та громадянського суспільства в України неможлива без міцних правових основ, без досконалих правових норм у всіх сферах державного і суспільного життя. Тому проблеми безпеки громадян, охорони їх життя та здоров’я  займають сьогодні один з пріоритетних напрямів у загальнодержавній соціальній політиці.

Конституції України (ст. 27) закріпила  головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід'ємне  право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш суворі кримінальна відповідальність та покарання.

Умисне вбивство – це найтяжчий злочин проти життя, який існував з давніх часів і до сьогоднішнього дня рівень умисних посягань на життя, на жаль, не має тенденції до зниження. Вбивства вчиняються з більшою жорстокістю, що пов’язано з розквітом організованих злочинних угрупувань, корупції, бандитизму, вбивств на замовлення. Слід підкреслити, що зареєстровані вбивства не відображають реальної кількості цих злочинів, оскільки вбивства не рідко маскуються під самогубства, а кількість потерпілих у справах про вбивства, як правило, статистикою не враховуються.

Актуальність  дослідження  набуває у зв’язку з необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу (далі - КК) України, – перш за все, з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

Питання кримінально-правової характеристики умисних вбивств та боротьби з цими злочинами завжди привертали увагу науковців. Ця тема була предметом дослідження у працях багатьох науковців, зокрема: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, А.В. Байлова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, С.В. Бородіна,      В.К. Грищука, В.Т. Дзюби, Н.А. Дідківської, М.Й. Коржанського,                 М.П. Короленка, О.П. Литвина, В.М. Мамчура, Ю.А. Пономаренка,              О.Л. Старко, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, Л.А. Остапенко, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка,          С.С. Яценка та інших.

Мета даного реферату конкретизується у завданнях, які полягають у наступному:

• проаналізувати проблемні питання визначення поняття «вбивство»;
• визначити зміст юридичних ознак вбивства та його види, передбачені у Кримінальному Кодексі (далі - КК) України;
• з’ясувати види та розміри покарань за вчинення умисних вбивств.

1. Умисне вбивство: поняття, юридичні ознаки, види

Охорона життя людини – самого цінного її блага – найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство являє найбільшу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому вирішальна боротьба з вбивствами є важливою задачею правоохоронних органів.

У ст. 1 КК України закріплені завдання Кримінального закону, а саме: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Тобто першочерговим завданням є захист прав і свобод людини, зокрема право на життя. Виходячи з цього, перше, що звертає на себе увагу, це місце норм щодо злочинів проти людини в системі Особливої частини КК України. Якщо людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека, згідно ст. 3 Конституції України, є найвищими соціальними цінностями, то норми, що передбачають відповідальність за посягання на ці цінності повинні бути розташованими у першому розділі Особливої частини КК України. Слід погодитись з думкою В.К Грищука про те, що розміщення їх, починаючи з другого розділу, після статей про злочини проти основ національної безпеки України, свідчить, що синдром примату інтересів держави над інтересами людини ще до кінця не переборено¹.

Відповідно до ст. 115 КК України вбивством визнається умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Тобто всі інші види і способи заподіяння смерті в чинному КК України не можуть визнаватися вбивством. У такому разі слово «умисне» в диспозиціях ст.ст. 116, 117, 118 КК України є зайвим, а словосполучення «вбивство через необережність» у ст. 119 КК України є взагалі алогічним і таким, що утворює колізію кримінально-правових норм (ст. 115 та ст. 119 КК)².

У науці кримінального  права зустрічаються й інші визначення вбивства. Так, В.В. Сташис визначає вбивство як протиправне позбавлення життя іншої людини. С.С. Яценко визначає вбивство, як винне кримінально каране посягання на життя іншої людини, яке спричиняє їй смерть. М.Й. Коржанський визначає вбивство, як протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини. На думку С.С.  Яценка і С.Д. Шапченка, вбивство – це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричинає їй смерть. Аналогічне кримінально-правове визначення вбивства дає С.В. Бородін³.

Але поки недоречності з приводу законодавчо закріпленого поняття вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) та назви ст.119 КК не будуть усунуті в законодавчому порядку, в офіційних юридичних документах слід користуватися термінологією, передбаченою нині діючим КК України.

Заслуговує на увагу пропозиція Н.А. Дідківської про внесення таких змін у КК України: термін «вбивство» вживати лише щодо умисного позбавлення життя іншої людини, а для позначення необережного заподіяння смерті  пропонує використовувати такі термінологічні звороти, як «заподіяння смерті через необережність», «спричинення смерті через необережність», «необережне заподіяння смерті» тощо⁴.

Юридичними ознаками злочину «умисне вбивство» є:

1. об’єкт;
2. об’єктивна сторона;
3. суб’єкт;
4. суб’єктивна сторона.

Безпосереднім об’єктом вбивства є життя іншої людини. Вживання слова «іншої» є обов’язковим, бо цим стверджується відсутність вбивства там, де людина свідомо позбавляє себе життя – чинить самогубство. Важливим є визначення життя як періоду від народження до смерті. Початковим моментом життя як об’єкта посягання при вбивстві слід вважити початок фізіологічних пологів, у тому числі передчасних або штучних. Знищення плода до початку пологів, якщо воно не було заходом для врятування життя матері, повинно тягти відповідальність за незаконне проведення аборту. Якщо було здійснено спробу позбавити життя дитину, що народилася мертвою, відповідальність має наставати за замах на вбивство (непридатний замах).

Кінцевим моментом життя  є біологічна смерть – такий стан організму людини, коли зупиняється  робота серця, внаслідок чого відбувається безповоротний процес розпаду клітин центральної нервової системи. Від біологічної смерті необхідно відрізняти клінічну, коли, не зважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. Протиправне посягання, яке призвело до клінічної смерті потерпілого, але останній врешті-решт залишився живим, за відповідних умов може розцінюватися лише як замах на умисне вбивство або як спричинення умисного чи  необережного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно  від її життєздатності (хворої, божевільної, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми, хвороби  тощо), моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

Об’єктивна сторона  вбивства характеризується:

1. діяння у вигляді посягання на життя іншої людини;
2. наслідком у вигляді смерті людини;
3. причинним зв’язком між вказаними діяннями і наслідком.

Посягання на життя може бути вчинено і шляхом дії, і шляхом бездіяльності. Дія є активним елементом діяльності, проявляючись у поведінці людини, і може відбуватись у вигляді безпосереднього фізичного впливу на організм людини (нанесення ударів, вогнепальних ушкоджень в життєво важливі органи, скидання з висоти, утримання під водою, удавлення шиї тощо), психічного впливу, навіювання (провокація раптового і сильного афекту у хворої на серце людини і схиляння особи, яка не розуміє значення і наслідків своїх дій, до спричинення собі смерті; гіпнотичне навіювання тощо), створення смертельно небезпечної ситуації або використання деяких факторів зовнішнього середовища та речей (дія високої чи низької температури, електроструму, отрута, радіоактивних матеріалів та ін.).

Вбивство шляхом бездіяльності  трапляється тоді, коли винний не виконав дій, які б відвернули настання смерті потерпілого, хоча в даній конкретній ситуації він міг і повинен був такі дії виконати, він не бажав настання смерті, але ставився дуже байдуже до можливості її настання (відмова від годування дитини з боку матері, ухилення від лікування хворого медичним працівником тощо).

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку – біологічної смерті потерпілого. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчений злочин. У таких випадках в діях винного можуть бути ознаки готування до вбивства або замаху на вбивство.

Для притягнення до кримінальної відповідальності за вбивство необхідно  встановити причинний зв'язок між  діяннями винного і настанням смерті потерпілого. При цьому, якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкодження до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має⁵.

В окремих випадках на кваліфікацію вбивств може впливати спосіб їх вчинення (наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб – п.5 ч.2 ст.115 КК України). Необхідно обов’язково встановлювати мету та мотив діяння винного. У деяких умисних вбивствах мотив та мета є обов’язковими ознаками складу злочину (п.6 ч.2 ст.115 КК України – умисне вбивство з корисливих мотивів, п.7 ч.2 ст.115 КК України – з хуліганських мотивів, п.8 ч.2 ст.115 КК України – з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення).

З суб’єктивної сторони  вбивство може бути умисним (ст.ст. 115 - 118 КК України) або необережним (ст. 119 КК України ). Умисне вбивство може бути вчинено з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом – коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання. Згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння. Евтаназія в Україні заборонена.

Суб’єктивне ставлення  винного до наслідків свого діяння є визначальним для відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного  ушкодження, через яке настала  смерть потерпілого. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а у випадку умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в результаті якого настала смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності і містить склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Суб’єктом умисного вбивства, передбаченого ст. 115-117 КК України є фізична осудна особа, яка досягла 14 років, а передбаченого ст. 118 КК України – яка досягла 16 років.

Умисні вбивства можна  класифікувати за різними ознаками:

1. За формами вини:
1. умисні вбивства (ст. 115 – 118 КК України);
2. вбивства, вчинені через необережність (ст. 119 КК України ).
2. За ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості):
1. просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК України);
2. вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство    (ч. 2 ст. 115 КК України ), а саме умисне вбивство:

а)   двох або більше осіб;

б) малолітньої  дитини  або  жінки,  яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

в)   заручника або викраденої людини;

г)   вчинене з особливою жорстокістю;

д)   вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

е)   з корисливих мотивів;

є)   з хуліганських мотивів;

ж) особи чи її близького родича у зв'язку з  виконанням  цією особою службового або громадського обов'язку;

з) з   метою   приховати  інший  злочин  або  полегшити  його вчинення;

і) поєднане із   зґвалтуванням або насильницьким  задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

й)   вчинене на замовлення;

к)   вчинене за попередньою змовою групою осіб;

л)  вчинене   особою,  яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу,

3. вчинене за пом’якшуючих обставин – привілейовані вбивства:
1. умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання – ст. 116 КК України ;
2. умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини  – ст. 117 КК України;
3. умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця – ст. 118 КК України.
3. За потерпілим:

1)   ст. 112 КК України -  посягання на життя Президента України,  Голови Верховної Ради України,  народного депутата  України,  Прем'єр-міністра  України, члена Кабінету Міністрів України,  Голови чи судді Конституційного Суду   України   або   Верховного   Суду   України,   або    вищих спеціалізованих  судів  України,  Генерального  прокурора України, Уповноваженого  Верховної  Ради  України  з  прав  людини,  Голови Рахункової палати,  Голови Національного банку України,  керівника політичної партії;

2)  ст. 348 КК - вбивство або замах  на  вбивство  працівника  правоохоронного органу  чи  його  близьких  родичів,  а  також  члена  громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця;

3)    ст. 379 КК - вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного  або  їх  близьких  родичів;

4) ст. 400 КК -  вбивство або  замах  на  вбивство  захисника  чи представника особи або їх близьких родичів;

5)   ч.4 ст. 404 КК – дії, пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби;

6)     ч.2 ст. 438 КК - військовополонені  або цивільне населення;

7)    ст. 443 КК - вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або  іншої  особи,  яка має міжнародний захист.

4. Спеціальні види умисних вбивств (за об’єктом посягання):

ст.  112 КК (посягання на життя державного чи громадського діяча), ст. 348 КК (посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця), ст. 379 КК (посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя), ст. 400 КК (посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги), ч.4 ст. 404 КК (умисне вбивство начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби), ч.2 ст. 438 КК (порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством), ст. 443 КК (посягання на життя представника іноземної держави).

Таким чином, ми з’ясували, що в науці кримінального права не існує єдиного підходу до визначення поняття «умисне вбивство», але поки не будуть внесені відповідні зміни в КК України, необхідно керуватися нині діючими положеннями кримінального закону; дослідили юридичні ознаки складу даного злочину і розглянули класифікацію умисних вбивств за формами вини, ступенем суспільної небезпеки (тяжкості), об’єктом (потерпілим) та перерахували спеціальні види умисних вбивств.

2. Покарання за умисні вбивства: поняття, ознаки, види

Конституція України, кримінальне  законодавство та практика його застосування свідчать про те, що держава відводить  покаранню значну роль у виконанні  свого обов’язку забезпечувати  охорону прав і свобод людини, всіх форм власності, громадського порядку  та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства. Серед заходів державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покарання є необхідним і важливим інструментом. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності.

Історія свідчить, що ще з давніх часів  вбивство вважалося найтяжчим злочином і за його вчинення встановлювалися  найжорстокіші покарання. Вперше згадки про вбивство як злочин знайдені у договорі Олега (911 р.) з греками, де у ст. 3 говорилося, що «якщо русин вб'є християнина або християнин русина, він помре на місці, де вчинив вбивство. Якщо ж вбивця зникне і у нього виявиться майно, то найближчий родич вбитого отримає частину його майна. Якщо ж  вбивця, який сховався, не має майна, він залишається під судом, а після розшуку буде вбитий». Аналогічне положення міститься в ст. 12 договору Ігоря з греками.

Російська  Правда  Ярослава (1016 р.) дає  більш повну  картину  відповідальності за вбивство. У ній визнається право кровної помсти: брат мстить за брата, син – за батька, батько – за сина, брат сестри – за її сина.

У Соборном уложенні 1649 р. всі вбивства каралися також смертною карою⁶.

Смертну кару як покарання  на території України остаточно було скасовано рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року як таке, що суперечить Конституції України. У зв’язку з цим на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» N 1483-III від 22.02.2000 ст. 24 КК України 1960 року, яка мала назву «виняткова міра покарання - смертна кара», було виключено.

У КК України 2001 року смертної кари як виду покарання вже не передбачено. Але і до тепер науковці не залишають без уваги питання скасування смертної кари. Особисто мені важко сказати: я за чи проти, але усвідомлюючи «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» як сказано в преамбулі Конституції України, на мою думку, смертна кари не повинна існувати на даному етапі розвитку нашої держави.

Що ж таке покарання? КК України у ч.1 ст. 50 визначає покарання як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Аналіз цього поняття, а також статей 1, 2 і 88 КК України дає можливість виділити основні ознаки покарання, які визначають його соціальний та правовий зміст і відрізняють цей вид державного примусу від інших. Такими розпізнавальними ознаками є:

• визнання покарання найбільш суровим заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання, воно примушує винну особу до законослухняної поведінки;
• застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, тому що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину  не буде доведено в законному порядку, отже, воно є логічним юридичним наслідком злочину;
• покарання – це визначений у законі (ст. 51 КК України) вид державного примусу, застосування якого можливе лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру;
• покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. В цьому проявляється така його властивість, як кара, що робить покарання найгострішим заходом державного примусу. Кара – це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень;
• покарання засудженого завжди виражає негативну оцінку з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця;
• покарання завжди носить особистий характер, тобто його призначення і виконання можливі тільки щодо особи, винної у вчиненні злочину;
• покарання винної особи за вчинення злочину тягне за собою судимість.

Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його до особи, що вчинила злочин. У  ч. 2 ст. 50 КК України мета покарання чітко визначена. Це:

1. кара як відплата засудженому за вчинене діяння;
2. виправлення засудженого;
3. запобігання  вчиненню  нових  злочинів самим засудженим;
4. запобігання  вчиненню  злочинів з боку інших осіб.

 Що ж стосується покарання за умисне вбивство, то у ст. 115 КК передбачено позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Але багато науковців не погоджуються з такою мірою покарання за даний вид злочину. Так С. Бережний звертає увагу на ту обставину, що, незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності, як життя людини. В цьому можна впевнитися, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч.3 ст. 262 КК України, якою передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років із конфіскацією майна за розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, або ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років із конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом, у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Як бачимо, за умисне позбавлення життя іншої людини законодавець передбачає менш суворе покарання, ніж за розбій з метою викрадення вогнепальної зброї і таке саме покарання, як і за незаконне заволодіння транспортним засобом, у випадку завдання великої матеріальної шкоди⁷.

У кримінально-правовій літературі науковцями неодноразово критикувалися  санкції ч. 2 ст. 115 КК України. Так, В.Т. Дзюба пропонує передбачити в санкції ч. 2 ст. 115 КК покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 25 років позбавлення волі або довічне ув’язнення⁸.

Стає незрозуміло, чому верхня межа покарання у вигляді  позбавлення волі на певний строк  однакова і для умисного вбивства без обтяжливих і без пом’якшуючих обставин, і для умисного вбивства за обтяжуючих обставин.

На відміну від КК України кримінальне законодавство зарубіжних держав встановлює вищу верхню межу покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення умисного вбивства у разі при обтяжуючих обставинах. Так у КК Республіки Болгарія,  Грузії, Іспанії, Російської Федерації, Литовської Республіки верхня межа становить 20 років, у КК Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Республіки Польща – 25 років, а у КК Республіки Сан-Марино – 35 років.

Ще одним аргументом щодо необхідності перегляду верхньої межі покарання за ч. 2 ст. 115 КК України є той факт, що для особи, яка вчинила одне умисне вбивство за обтяжуючих обставин,  караність така ж сама, як для особи, яка вчинила два, п’ять, десять умисних вбивств.

Слід також звернути увагу не те, що відповідальність, а відтак і покарання за спеціальні різновиди умисного вбивства у разі обтяжуючих обставин передбачена не лише в розділі ІІ КК України , а й в інших розділах, зокрема, це статті 112,  348,  379,  400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК України. Мінімальні розміри позбавлення волі в цих нормах менші мінімального розміру позбавлення волі за ч. 2 ст. 115 КК.

Так, санкція ст. 348 КК передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічне позбавлення волі. Статті 379, 400, 443 КК України - позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або довічне позбавлення волі. А санкції ч. 2 ст. 115, ст. 112, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438 КК України передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі. 

Отже, всі вище перераховані кримінально-правові норми є спеціальними по відношенню до ч. 2 ст. 115 КК України, створюються вони з метою диференціації кримінальної відповідальності на підставі ступеня суспільної небезпечності. Сенс існування спеціальних норм полягає саме в тому, що в них передбачається більше або менше покарання порівняно із загальною нормою. В іншому разі немає сенсу в існуванні таких норм. Тому законодавцю було б доцільно переглянути санкції статей, які встановлюють відповідальність за вбивство спеціальних суб’єктів, по відношенню до санкції, передбаченої ч. 2 ст. 115 КК України.

С.В. Бородін пропонує передбачити наряду з позбавленням волі за вбивство відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої вбивством, на користь родичів потерпілого, а при їх відсутності – в дохід держави.

Існують й інші можливості відшкодування шкоди, завданої вбивством. Втрачаючи своїх громадян, суспільство несе моральну шкоду, а держава – матеріальні збитки. Вона витрачає на кожну людину кошти на виховання в дошкільних закладах, у школах, середніх та вищих учбових закладах тощо і не завжди отримує віддачу, особливо при вбивстві чи іншому насильницькому позбавленні життя людини.

Крім цього, витрачається багато часу на розшук осіб, які вчинили вбивство, розслідування значної частини цих справ триває роками з проведенням слідчих дій в різних місцевостях, призначенням експертиз. Все це спричиняє величезні витрати фінансових та інших ресурсів держави⁹.

Отже, на законодавчому  рівні шляхом внесення відповідних  змін до КК України родичам потерпілого, а в разі готування чи замаху на вбивство самому потерпілому, прокуратурі, суду має бути надано право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди від особи, яка вчинила злочин.