Реферативна робота

з предмету «Охорона праці» на тему:

Поняття про професійні шкідливості

та професійні захворювання 

Зміст 

1. Вступ.
2. Професійні шкідливості та професійні захворювання
3. Сутність стомлення та заходи профілактики
4. Виробничий травматизм
5. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення
6. Причини виробничого травматизму та професійних захворювань
7. Література
 

8. Вступ

Професійна  захворюваність акумулює категорію хвороб, які виникають  внаслідок впливу на організм людини несприятливих факторів виробничого середовища, а також самого трудового процесу. Стан професійної захворюваності — невід'ємна частина показника соціально-економічного, технічного, культурного, етичного розвитку держави, її трудового потенціалу. Тобто йдеться про проблему, яку треба розглядати у тісному взаємозв'язку із загальною соціально-економічною і демографічною ситуацією. А вона в Україні характеризується нині тим, що розвиваються ринкові відносини, реструктуризуються промисловість і сільське господарство, з'являються підприємства різних форм власності — приватні, орендні, кооперативні, сімейні тощо. За таких умов надзвичайно актуальним завданням стає вироблення нових, адекватних часові підходів до розв'язання цієї проблеми. Якими ж вони мають бути?

Головна мета національної політики у галузі охорони і гігієни праці — підвищення рівня охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам і травматизму, спричиненим виробничою діяльністю або пов'язаними з нею чинниками. Значна увага приділяється цим питанням у різних міжнародних документах. Так, в Європейській соціальній хартії і додаткових протоколах сформульовані вимоги щодо необхідності дотримуватись прав працівників на безпечні і здорові умови праці та на участь у визначенні й поліпшенні умов праці і виробничого середовища на підприємстві, проголошуються обов'язковими заходи, спрямовані на усунення або зменшення ризиків на робочому місці.

За останні  десять років в Україні сформована правова основа, яка створює умови  для запобігання професійним і виробничо зумовленим захворюванням шляхом ідентифікації і контролю, зниження або ліквідації факторів ризику їх розвитку, а також сприяє виявленню і лікуванню ранніх проявів захворювання.

Ці позиції  відображені, зокрема, в таких стратегічних документах держави, як Конституція України (1996) та «Основи Законодавства України про охорону здоров'я» (1992). Засадничі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я у процесі трудової діяльності визначаються Законом України «Про охорону праці» (1992), Кодексом законів про працю (1972, 2001), законами «Про підприємство в Україні» (1991) тощо.

У 2001 р. видано Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо запобігання  виробничому травматизму і професійним  захворюванням», в якому наголошено, що створення безпечних і нешкідливих умов праці, збереження життя і здоров'я працюючих — важливий напрям реалізації соціальної політики. Значна увага приділена розв'язанню цих проблем у Концепції розвитку охорони здоров'я населення України (2001) у розділі «Державна політика у сфері охорони здоров'я».

До нормативно-правових документів, які є підґрунтям для  санітарного нагляду за умовами  праці, соціального захисту працюючих, моніторингу обліку профзахворювань, належать і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (2001), Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (1994), Постанови Кабінету Міністрів України: «Про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (2001), «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» (1999), «Про створення Фонду соціального страхування та реєстру підприємств-страхувальників з шкідливими умовами праці» (2000), «Про затвердження переліку професійних захворювань» (2000).

Видані  також нормативно-правові документи  галузевого рівня — такі, як Наказ МОЗ України «Про удосконалення автоматизованої системи обліку та аналізу профзахворюваності в Україні» (1998), Наказ МОЗ і АМН України «Щодо закріплення за науково-дослідними інститутами гігієнічного профілю галузей економіки та адміністративних територій з питань гігієни праці та профпатології» (2002) та інші. Вагомою складовою нормативно-правової бази з проблем профпатології є положення та накази Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Здійснюються конкретні кроки, необхідні для приведення національного законодавства до європейських норм і стандартів.

Однак прийняття вагомих нормативноправових документів поки що недостатньо позначається на розв'язанні проблеми професійної  патології у країні. Причина — в економічній неспроможності більшості підприємств і цілих галузей, руйнуванні системи медичного забезпечення працюючого населення. Для роботодавців і представників виконавчої влади всіх рівнів не стало обов'язковою умовою створення безпечних умов праці, які гарантували б збереження життя і здоров'я працівника.

Окрім медичних, соціальних і моральних  збитків окремим людям, професійні захворювання продовжують приносити  величезні економічні втрати суспільству. Так, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, такі втрати щорічно становлять майже 1 млрд грн. Пільги і компенсації тим, хто працює у шкідливих умовах, у 2001 р. були встановлені для 2 млн 201 тис. осіб (32,6% від загальної кількості працівників; 44,6% — у промисловості; 32,0% — у будівництві; 11,5% — у сільському господарстві). Найбільший відсоток припадає на додаткові відпустки. Досить поширеними є такі пільги, як скорочений робочий день, безплатне одержання молока чи інших харчових продуктів, підвищені тарифні ставки, доплати за умови й інтенсивність праці. Державну пенсію на пільгових умовах у зв'язку з несприятливими виробничими факторами одержують 1 млн 248 тис. осіб (18,4%). Особливо значні витрати на пільги і компенсації реєструються (у відсотках до загальної чисельності працюючих) у Донецькій (51,6%), Луганській (49,3%), Дніпропетровській (48,3%) областях.

Професійні  шкідливості та професійні захворювання

     Зрозуміти, як впливає трудова діяльність на здоров'я людини, можна лише шляхом детального вивчення особливостей її професії. Професія - це вид діяльності людини, що забезпечує її існування і визначає становище в суспільстві.

     Професійна  шкідливість - фактори трудового  процесу (включаючи і зовнішні фактори  праці), що можуть мати шкідливий вплив на стан здоров'я людини, яка працює.

     Професійні  шкідливості можна розділити  на три групи:

     1. Шкідливості, що пов'язані з  неправильною організацією праці  (надмірне напруження нервової  системи; тривале вимушене положення тіла; надмірне напруження рухового апарату та окремих органів чуття; нераціональний режим праці).

     2. Шкідливості, що пов'язані з  виробничим процесом та умовами  навколишнього середовища, яке оточує  робітника під час його трудової  діяльності (несприятливі мікрокліматичні умови; інтенсивне променеве тепло; підвищений чи знижений тиск повітря; радіоактивне випромінювання; надмірний шум; підвищений вміст у повітрі пилу тощо).

     3. Шкідливості, пов'язані з обставинами  праці. Вони не є специфічними  і зустрічаються на будь-якому виробництві (недостатні вентиляція, освітлення, площа, кубатура приміщення тощо).

     У ряді випадків професійні шкідливості  відіграють вирішальну роль у виникненні патологічного процесу в організмі. Так, у працівників, які вдихають пил, що містить двоокис кремнію, може розвинутись силікоз; у працівників, які зазнають дії пилу свинцю, може виникнути свинцеве отруєння; у працівників, які під час роботи часто повторюють дрібні рухи, можуть з'явитись координаційні неврози, тощо. Хвороби, в основі яких лежить виключно чи переважно професійний фактор, називають професійними. Але значно частіше вплив професійних факторів проявляється у зниженні опірності організму до захворювань, у зниженні працездатності.

Сутність  стомлення та заходи профілактики

     Стомлення - це зниження працездатності, що зумовлене виконанням певної роботи. Об'єктивно процес стомлення проявляється у зниженні продуктивності праці, а суб'єктивно - у відчутті стомлення.

     На  основі вчення І.П. Павлова, О.О. Ухтомського  було з'ясовано основну причину стомлення, що полягала в зміні функціонального стану центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку. В результаті праці в корі головного мозку виникає процес гальмування, який запобігає надмірному виснаженню клітин кори. Ця теорія пояснює питання про механізм стомлення в результаті розумової праці й статичної праці, яка супроводжується незначними затратами енергії.

     Проте зміни, які виникають, коли людина стомлюється, неможливо розглядати ізольовано як зміни в корі головного мозку  і не враховувати зрушень в цілому організмі. Адже стомлення пояснюється зміною функціонального стану цілого організму, причому провідна роль належить змінам в центральній нервовій системі.

     Розрізняють стомлення, що швидко розвивається в  результаті незвичної або надмірної праці, та стомлення, яке розвивається повільно в результаті хоча і звичної для людини, але тривалої праці.

     Необхідно відзначити, що процес стомлення зворотний. Після відпочинку стомлення зникає і працездатність повністю відновлюється. У результаті неправильної організації праці навіть після нічного відпочинку працездатність повністю не відновлюється і поступово наступає перевтомлення.

     Основними ознаками процесу перевтомлення  є головний біль, втрата сну (безсоння), втрата апетиту, підвищена дратівливість, послаблення пам'яті, зниження опірності організму.

     Основним  заходом щодо боротьби з перевтомленням є раціональне поєднання періодів праці та відпочинку (перерви). Перерва  повинна бути достатньою для повного  відновлення фізіологічних функцій. Позитивний вплив мають фізичні вправи під час перерви, автоматизація та механізація виробництва.

Виробничий  травматизм

     Під виробничою травмою розуміють ушкодження, яке виникло в працівників  чи службовців при виконанні роботи на території виробничого підприємства чи установи і спричинило порушення цілісності тканини або функції органа чи організму в цілому.

     Розрізняють такі види виробничих травм:

     -  механічні - від рухомих частин  машин, ручного Інструмента, падаючих  предметів тощо;

     -  термічні - від прямого контакту з парою, гарячою рідиною, полум'ям, розплавленим металом;

     - хімічні - від концентрованих  хімічних речовин (кислот, лугів);

     -  електричні - від контакту з електричним  струмом, обриву проводів тощо.

     Єдиної  класифікації причин виробничого травматизму  не існує. Розрізняють три групи причин виробничого травматизму; технічні, організаційні та санітарно-гігієнічні.

     До  технічних причин відносять недосконалість конструкцій машин і устаткування, самого технологічного процесу, несправність верстатів, машин, ручного інструменту, відсутність чи недосконалість захисної техніки, устаткування.

     До  організаційних причин - неправильну організацію трудового процесу, застосування небезпечних методів праці, недотримання правил техніки безпеки, відсутність Індивідуальних засобів захисту.

     Серед санітарно-гігієнічних, причин слід відзначити порушення санітарно-гігієнічного режиму на виробництві, погане освітлення, високу температуру та вологість повітря чи надмірно низьку температуру, виробничий пил, високу концентрацію токсичних речовин у повітрі, забрудненість приміщення, сильний шум тощо.

     Виробничий  травматизм умовно можна поділити на дві групи (промисловий та сільськогосподарський), оскільки за умовами виникнення, характером та локалізацією, а основне, наданням медичної допомоги та заходами, щодо попередження травматизму вони суттєво відрізняються.

     Промисловий травматизм - це пошкодження, різні за характером, що були отримані на виробництві.

     Основні заходи щодо боротьби з травматизмом:

     -  контроль за обладнанням, інструментами,  за достатнім огородженням частин, що рухаються;

     -  покращення природного та штучного  освітлення;

     - систематичний нагляд за дотриманням правил техніки безпеки;

     - забезпечення всіх робітників  засобами індивідуального захисту  і контроль за їх використанням  під час роботи;

     -  проведення заходів щодо боротьби  з втомлюваністю, покращення зовнішнього  виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та відпочинку.

     Механізація сільськогосподарського виробництва, зростання культури трудівників  села, заходи з охорони праці знизили  травматизм у сільськогосподарському виробництві. Найважчі травми спостерігаються  у тваринницьких і бурякосійних господарствах, які мають низький рівень механізації, порівняно з іншими господарствами. Найбільше травмуються особи, зайняті на польових роботах (у рільництві).

     Основним  запобіжним заходом проти травматизму  на тракторах є заміна ручного запуску механічним, своєчасний ремонт, регулювання та усунення неполадок також може бути профілактикою травматизму. Щоб запобігти травматизму в тваринництві, обслуговуючий персонал повинен вивчити звички і поведінку тварин та обережно з ними поводитися.

Поняття охорони здоров'я на виробництві  та її правове забезпечення

     Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону  здоров'я, медичну допомогу та медичне  страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

     Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства" (Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998. - С. 360). У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності.

     Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення  для працівників здорових та безпечних умов праці (див. зазначену вище роботу, с. 446). Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на виробництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.

     Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

     Законодавством  про працю передбачені й інші гарантії в галузі охорони праці  жінок, неповнолітніх і осіб із зниженою працездатністю.

 Причини виробничого травматизму та професійних  захворювань

   У системі профілактики виробничого  травматизму й професійних захворювань  має, бути аналіз причин, що їх зумовлюють та особливий контроль і нагляд за травмо небезпечними ділянками робіт, та параметрами виробничого середовища.

   У виробничій сфері рівень травматизму  і професійних захворювань взаємопов’язаний з технологічними процесами, обладнанням, а також науково обґрунтованою  організацією виробництва та ергономічною організацією робочого місця.

   Статистика  свідчить про те, що більшість виробничих травм в межах держави скоюється  через ігнорування та нехтування працюючими елементарних вимог правил і норм безпеки під час виконання  робіт.

   В процесі розслідування й аналізу нещасних випадків встановлено, що переважна більшість (до 80%) їх трапляється не з технічних чи технологічних причин, а через неправильну організацію праці та дію людського чинника.

   Щоб достовірно визначити причини, які зумовлюють виробничий травматизм і захворювання професійного характеру необхідно проаналізувати взаємозв’язок людини з елементами конкретного виробничого середовища. (рис. 1)

   Рис. 1. Схема взаємодії людини з елементами виробничого середовища.

   У виробничому середовищі людина вступає  в контактні виробничі відносини через засоби і предмети праці між якими існує прямий і зворотній зв'язок.

   Засоби  праці через управління ними людиною  впливають на предмет праці, який якісно змінюється або ж змінює своє положення в просторі. Наприклад, машиніст розробляє екскаватором грунт, вантажить його на машини чим змінює його положення у просторі. Однак і засоби праці одночасно впливають на людину, так машиніст при розробці слабких грунтів може отримати травму через перекидання екскаватора і т. ін.

   Отже  у виробничій сфері в процесі взаємодії виробничих елементів на організм людини діють, як засоби так і предмети праці, а від так організаційні і технічні чинники, а також чинники особистого характеру, що стосуються дотримання технологічної та трудової дисципліни.

   Дослідженням  причин виробничого травматизму  і професійних захворювань встановлено  таку їх класифікацію:

• Організаційні причини
• Технічні причини
• Психофізіологічні причини

   До  організаційних причин належить: неправильна  організація праці або робочого місця, відсутність інструктажів або неякісне їх проведення, порушення технологічного режиму або трудової дисципліни, відсутність інструкцій з безпеки праці на робочих місцях, неузгодженість у діях, відсутність ПВР (проектів виробництва робіт), а також нагляду й контролю за виробничою діяльністю, відсутність засобів захисту, спецодягу і т. ін..

   До  технічних причин належить: проектні і конструктивні недоліки, невідповідність  обладнання, транспортних та енергетичних пристроїв вимогам безпеки, недосконалість конструкцій машин, блокувальних систем, сигналізації, неправильний режим технологічного процесу, недосконале його виконання, відсутність інженерних розрахунків і т. ін..

   До  психофізіологічних причин належить: невідповідність умов праці анатомо-фізіологічним  і психологічним характеристикам організму людини, незадовільний психологічний клімат в колективі, хворобливі стани, високий ступінь ризику, вживання алкоголю, втома і т. ін..

   Така  класифікація причин виробничого травматизму  є досить умовною. Причинами виробничого травматизму та професійних захворювань, як показують результати розслідування, слід вважати групу взаємодіючих чинників, що пов’язані з організацією виробничої діяльності яка може спричиняти різний негативний вплив на організм людини. Здебільшого виробничі нещасні випадки та професійні захворювання носять не однопричинний, або багатопричиннй характер.

   Усі зазначені причини виробничого  травматизму та іншого негативного  впливу мають бути системою організаційних і технічних засобів, що запобігають  діям шкідливих та небезпечних виробничих чинників на організм людини.

   Під організаційними заходами розуміють  правильну одеанізацію праці  та робочих місць, дотримання відповідного режиму праці та відпочинку, проведення якісного навчання та інструктажів. Сюди слід віднести: постійний нагляд і контроль за дотриманням вимог законодавчих актів, огородження об’єктів, небезпечних зон, облаштування проходів і проїздів, забезпечення системи освітлення та санітарно-побутового обслуговування працюючих і т. ін..

   Під технічними заходами розуміють належне використання існуючих спеціальних колективних та індивідуальних засобів працюючих, виконання відповідних інженерних розрахунків, що забезпечують безпечне виконання робіт при використанні електричного струму фізичних, біологічних або інших потужностей, що певною мірою можуть спричиняти виникнення небезпечних або шкідливих обставин у виробничій сфері.

   Встановлення  причин виробничого травматизму  і професійних захворювань має  запобіжну мету, а також міру визначення відповідальності посадових осіб.

Література

1. Загальна  гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2003.
2. Дріжчана С. В. Удосконалення законодавства про працю неповнолітніх //У мон.: Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н.М. Хуторян. — К.: ІнЮре, 1999. - С. 82-88.
3. Севастьяновым., Штефанов Б. И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи. — М., 1990.
4. Шептулина Н.Н. Охрана труда работников, занятых на работах с неблагоприятными условиями труда / / Трудовое право. — 1998.
5. В.М. Москальова. Охорона праці. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. - Рівне.НУВГП , 2009
6. Ю. Кундієв, А. Нагорна. Професійна захворюваність в Україні 
   (соціально-економічний та гігієнічний аспекти) - Вісник НАН України. — 2003. — N 3.