Поняття про спілкування

Поняття про спілкування, його структура

"Якщо, слухаючи вас,  дивляться вам  в обличчя, реагують  на ваші слова, погляд спрямований вам в очі - будьте впевнені: ви спілкуєтеся".

М. І. Лісна

Серед чинників, що формують особистість, у психології виділяють насамперед трудову діяльність, пізнання і спілкування. Якщо формами і методами трудової діяльності, а також способами пізнання світу людина оволодіває протягом досить тривалого часу, то мистецтву спілкування особистість не навчається ніколи й ніде. Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім'ї, школі, на роботі, виникають саме тому, що люди не знають механізмів, законів спілкування, не є соціально компетентними. Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільними потребами, суспільним способом її буття, необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь-яка діяльність, і в першу чергу, трудова, не буде здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

У психології існують  суперечливі трактування співвідношення понять спілкування та діяльності. Одні автори вважають спілкування різновидом діяльності, оскільки вміщує в себе стандартну структуру діяльності. Інші припускають, що спілкування - компонент будь-якої діяльності. Імовірніше, що виступаючи окремою психологічною категорією, спілкування однак тісно пов'язане з діяльністю, а саме: - виступає способом організації діяльності (настанови дорослих щодо дій дітей),

Поняття "спілкування" розмежовується з  поняттям "комунікація". Остання - передача інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер

Поняття "спілкування" вживається в психологічній  літературі в різних значеннях:

- як обмін думками, почуттями, переживаннями,

- як один з видів  діяльності,

- як взаємодія,  стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер тощо

- іноді уособлює  зміст діяльності (робота вчителя, бесіда друзів),

- може супроводжувати  діяльність (граючись, діти спілкуються  між собою).

Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємо-переживанні

Крім взаємної спрямованості дій людей під час спілкування, найважливішою його характеристикою є те, що кожна особа у взаємодії однаковою мірою постає як суб'єкт, як особистість. В ході спілкування люди звертаються одне до одного, розраховуючи отримати відгук.

Структура спілкування

Рис. 3.4.1. Структура спілкування

Суб'єктами спілкування  є люди (не менш, ніж двоє) чи групи  людей, які беруть участь у процесі  взаємодії, зміст - наповненість спілкування - інформація, дії, емоції чи почуття, засоби - механізми передачі змісту - вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг), результати - практичні - обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні - осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів.

Види  спілкування: альтернативні підходи

Залежно від  ознак, що є основою для класифікації, спілкування має ряд різновидів.

Рис. 3.4.2. Класифікації видів  спілкування

Так, міжособистісне спілкування передбачає спілкування  всіх суб'єктів спілкування - окремих  людей; особистісно-групове- спілкування одного суб'єкта, яким постає окрема особистість, з іншим - групою людей; між групове - спілкування груп людей.

Безпосереднє  спілкування - коли суб'єкти спілкуються віч-на-віч; опосередковане - особи використовують певні допоміжні об'єкти - телефон, Інтернет, листи, інших людей.

Короткочасне  спілкування, коли один акт спілкування триває не більше двох годин; довготривале - тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин.

При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються; під час конфліктного-наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах.

Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.

Засоби  та функції спілкування

Головним засобом  спілкування в людській спільноті  є мовлення. Однак поряд з ним широко використовуються й немовні (невербальні) засоби (міміка, пантоміміка, жести та ін.). Останні є другорядними і використовуються як допоміжні до мовних засобів.

Мовленнєве спілкування  дає можливість отримувати різнобічну й узагальнену інформацію про зовнішній світ, про суб'єктивні стани індивіда, його думки, почуття, бажання, мрії та ідеали.

Більшість дослідників розділяють думку про те, що словесний канал використовується для передачі інформації, на той час як невербальний застосовується для "обговорення" міжособистісних стосунків, а в деяких випадках використовується замість словесних повідомлень.

Вивчаючи процес спілкування, соціальний психолог Г. Андрєєва визначила три провідні його сторони (функції):

Рис. 3.4.3. Функції спілкування

Комунікативна - функція обміну інформацією між суб'єктами спілкування. Останні виступають як комунікатор

Альберт Майербіан встановив, що передача інформації відбувається за рахунок  вербальних засобів (лише слів) на 7 %, за рахунок  звукових засобів (тон  голосу, інтонація  тощо) на 38% і за рахунок невербальних засобів на 55 %

(той, що передає  інформацію) та реципієнт (той,  хто отримує інформацію), періодично  обмінюючись ролями.

В процесі спілкування  ефективному здійсненню цієї функції  можуть заважати комунікативні бар'єри, Ось найбільш типові з них:

- лінгвістичний (немає спільної мови для обговорення),

- семантичний (неузгодженість змісту слів, їх різне значення для співрозмовників),

- термінологічний (використання комунікатором термінів, незрозумілих для реципієнта),

- установчий (реципієнт має негативну установку щодо сприймання інформації).

В процесі розгортання  комунікативної функції виявляються  такі її аспекти:

- нерефлексивне слухання (умовно-пасивне, невтручання у мовлення комунікатора),

- рефлексивне слухання (із зворотним зв'язком підтвердження від реципієнта),

- з'ясування (уточнення правильності розуміння сказаного),

- перефразування (власне формулювання почутої інформації реципієнтом),

- резюмування (підведення підсумків реципієнтом).

Перцептивна функція  спілкування розгортається як сприймання співрозмовника із подальшим формуванням  першого враження чи ставлення до співрозмовника.

У формуванні першого  враження можливі вияви типових  перцептивних бар'єрів (стосовно нашого особистого досвіду):

- стереотип статусу (чим вищий статус співрозмовника, тим кращі особистісні якості ми йому приписуємо),

- стереотип схожості (якщо співрозмовник схожий на нашого попереднього знайомого, ми приписуємо йому ідентичні якості цього знайомого),

- стереотип зовнішності (про співрозмовника судимо за виробленими діагностичними канонами типу "блондинки - нерозумні").

Формування  першого враження про співрозмовника визначається взаємною дією трьох факторів:

- самоподача людини,

- наш особистий  досвід,

- специфіка ситуації  знайомства

Поєднання цих  аспектів визначає психологічний комфорт  учасників спілкування, а відтак і визначає його успішність

В перцептивній стороні спілкування виявляються  й такі її аспекти:

- візуальний контакт (погляд може бути публічним (лінія очей чи зона обличчя) та інтимним (рухи очей вздовж тіла співрозмовника),

- комунікативний простір (інтимний - до одного метра, неформальний - до трьох метрів, соціальний - більше трьох метрів), - експресивні реакції (міміка, жести, пантоміміка, інтонація голосу, паузи).

Інтерактивна  функція спілкування проявляється через обмін діями, речами впродовж взаємодії. Успішність її реалізації суттєво визначається тими завданнями, які поставили суб'єкти спілкування щодо нього, та узгодженістю цих завдань.

Люди, взаємодіючи  між собою, прагнуть здійснити вплив одне на одного, отримати від партнера бажаної відповіді, виконати прохання тощо. Форми впливу партнерів по спілкуванню можуть бути найрізноманітнішими.

Прямою формою впливу є примус, висловлений у  формі наказу, розпорядження, вимоги, погрози покарання, якщо вони не будуть виконаними.

Між тим існує  багато більш ефективних способів впливу, ніж прямий примус. Часто використовується вплив у формі переконання, під впливом якого в індивіда формується аргументована установка здійснювати певні дії та вчинки як найбільш доцільні для досягнення поставленої мети.

Іноді для впливу на особистість використовують такий  спосіб як навіювання, за допомогою якого намагаються викликати або змінити у партнера по спілкуванню бажані для того, хто навіює, погляди, переконання, вірування, установки. Можливим є і такий вплив як зараження, коли стан однієї особистості передається іншій, що і спонукає її наслідувати діям цієї особистості.

Форма використання взаємовпливу залежить у багатьох випадках від дистанції  між тими, хто спілкується, від тих офіційних  та міжособистісних  стосунків, які існують між ними

Конфлікти в спілкуванні, їх причини та способи  реагування

Кожна людина виконує  безліч функцій: службові (начальник, підлеглий, учень, лікар, педагог та ін.), сімейні (мати, батько, чоловік, дружина, сестра та ін.), що обумовлює формальне або неформальне спілкування.

Формальне спілкування - спілкування, обумовлене соціальними функціями, регламентоване за змістом та формою

Людині властиве прагнення до неформального спілкування, до розкриття внутрішнього складу своєї особистості.

Неформальне спілкування - спілкування, яке насичене суб'єктивним особистісним сенсом, обумовлене тими особистісними стосунками, які були встановлені між партнерами

Здатність встановлювати  неформальне спілкування залежить від:

- рис особистості  (спрямованість на спілкування,  довіра тощо);

- володіння "технікою" спілкування (встановлення контакту, уміння бачити і розуміти іншого) тощо.

В процесі спілкування  часто виникають міжособистісні конфлікти.

Конфлікт - сутичка  протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів  або суб'єктів взаємодії

Підґрунтям для кризи можуть бути розбіжності в галузі моральних цінностей, особистих інтересів, бажань, прагнень, цілей. Конфлікти можуть виникати в зв'язку з порушенням правил і норм взаємодії між людьми, а також нечесна, несправедли

Соціологи вважають, що кожна хвилина конфлікту дорівнює 20 хвилинам наступних переживань. А у людей з поганим настроєм результативність розумової праці знижується на 60-70 %

ва, нетактовна поведінка однієї особистості по відношенню до іншої.

Міжособистісний конфлікт має не лише негативне, але й позитивне значення в процесі спілкування між людьми.

Негативну роль відіграє так званий тупиковий конфлікт, в основі якого лежать непримиренні протиріччя, які виникли між особистостями  в результаті образливих дій одного з партнерів по спілкуванню.

Позитивну роль відіграє конфлікт в зв'язку з тим, що є сигналом неблагополуччя в міжособистісних  відносинах, які слід змінити, вирішуючи  конфліктну ситуацію в інтересах  всіх людей, які до нього залучені. Крім того, ситуативний конфлікт відіграє роль стимулятора розвитку процесу спілкування, оскільки привносить пожвавлення в процес спілкування.

На конфліктні ситуації люди здатні реагувати по-різному, обираючи ту чи іншу стратегію поведінки в конфлікті.

Рис. 3.4.4. Стратегії поведінки  в конфлікті

Компроміс виявляється  у намаганні не загострювати ситуацію за рахунок взаємних поступок інтересами. Партнери не враховують глибинних потреб, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

Девіз: Щоб кожен  із нас щось виграв, кожен повинен щось програти.

Пристосовуючись, людина адаптується до ситуації, не відстоюючи своїх інтересів. Девіз: Щоб ти виграв, я повинен програти.

Уникання пов'язане  з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Девіз: Щоб не було конфлікту, краще я  відступлю.

Конкуренція - активний, майже агресивний наступ, намагання  вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Людина доводить свою думку, як єдину і правильну, ігноруючи міркування інших. Девіз: Щоб я переміг, ти повинен програти.

Співробітництво проявляється в прагненні разом  підійти до ефективного вирішення ситуації з урахуванням інтересів, потреб обох сторін. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає багато часу. Девіз: Щоб я виграв, ти теж повинен виграти.

Найоптимальнішою  є стратегія співробітництва. Однак, обираючи ту чи іншу поведінку в конфлікті, людина має зважати на умови, в яких він відбувається, обставини, що його викликали, індивідуальні особливості учасників конфлікту.

Спілкування пронизує життя людини вже з самого початку  її існування і має важливе  значення, оскільки постає як:

- засіб обміну  інформацією (первинна за історично-біологічним  походженням функція, її вияви  спостерігаються й у тварин);

- джерело передачі  суспільного досвіду (виникає  ще до появи писемності, а після цього втілюється в письмові форми);

- фактор формування  особистості (впродовж першого  року життя дитини спілкування  є провідною діяльністю немовляти, визначаючи успішність психічного розвитку);

- механізм налагодження  та підтримання взаємин між людьми;

- засіб міжособистісної  інтеграції (спілкування лежить  в основі дружніх, прихильних, любовних взаємин);

- спосіб організації  діяльності (особливо дорослих з  дітьми за рахунок настанов, інструкцій, порад);

- основа діяльності  більшості професій (вчитель, лікар,  психолог тощо).

Отже, особистість  буде почуватися щасливою за умови  успішного оволодіння мистецтвом спілкування. 
 
 
 

Що таке ігрова залежність?

Гра на гроші є одним з найдавніших способів розваг. Ще з часів Римської Імперії, люди грали на рабів, худобу і вдома. Сьогодні ж, ігровий бізнес вражає широтою своїх варіацій, рівнем поширеності і доступності. Що ж являє собою гра на гроші, очима ігроманів? По-перше, це ризик і азарт, по-друге, на їхню думку, це можливість заробити легкі гроші, по-третє, це можливість відігратися у разі програшу. Якщо подивитися на три цих фактора уважно, то ми зрозуміємо, що ці мотиви утворюють собою кругообіг, причому виставляти їх можна в будь-якій послідовності. Ну, наприклад, виграв людина в карти 200 доларів, одразу думка: «Значить« поперло », значить потрібно грати ще». І в кінцевому підсумку обов’язково приходить до пункту про програш і вважає, що потрібно відігратися і не може такого бути, щоб весь час не щастило. Ну і, звичайно, все це супроводжується азартом і розповідями знайомих, про те як «Вася з іншого ринку» виграв цілий статок. Світ азартних ігор для ігромана, при всьому своєму розмаїтті, складається з цих трьох чинників, і дуже важливо, щоб ми розуміли ці початкові мотиви. Пізніше до початкових мотивами обов’язково додасться ще й страх, страх за своє життя і майно, у випадку не віддачі кредиторам боргів, а борги в цьому середовищі не люблять особливо. І ось після того, як з’являється ще й острах за себе і своїх близьких, людина опиняється втягнутим у цей круговорот повністю.

Причини і наслідок

Допомогти людині, яка страждає ігровою залежністю, складно, але можливо. Хоча ефективніше  буде зробити, як глаголить народна мудрість: «Краще запобігти проблемі, ніж її вирішувати». Для початку ми повинні проаналізувати середовище, у якому потенційний ігроман працює і спілкується, так як це є початковим фактором, що підштовхує людину до азартних ігор. Візьмемо роботу, тут є свої «групи ризику». Так, наприклад, чоловік, що працює продавцем на ринку, схильний до ризику розвитку пристрасті до азартних ігор, ніж офісний працівник. Тому що у ринкового торговця є вільний час, який хочеться «скоротати», завжди знайдуться компаньйони для гри в карти і майже завжди на руках є гроші. Причому, як показує практика, досить часто все починається з нешкідливих карткових ігор типу «Дурень». Тобто, спочатку мови про гроші не йдеться. Звідси висновок: якщо близькій вам людині не чужий азарт і дух змагання і він збирається йти працювати в «зону ризику», то цього потрібно у міру сил і можливостей перешкоджати. Тому що саме цей фактор може стати початком його сумної «кар’єри».

Допомога при  ігровій залежності

Як потрібно поводитися, щоб допомогти людині, яка потрапила в «мережі азарту». Перше, не треба сперечатися, кричати і доводити його / її неправоту. Потрібно триматися нейтральної позиції, необхідно завоювати довіру ігромана, щоб отримати інформацію. З позиції «співчуваючого товариша» нам буде простіше підійти до наступного кроку, а саме, до психологічного тиску. Спокійно і наполегливо ми ретельно пояснюємо ігроманії, чим він ризикує і що втрачає. Тут ви повинні оперувати такими словами як «сім’я», «друзі», «робота», але цього буде недостатньо. Звертаю увагу читачів Donlcc, що підхід до цієї розмови повинен бути таким, як до створення високоякісної презентації, необхідно розбавляти ліричні відступи фактами: скільки гравців стали повними банкрутами, скількох звели рахунки з життям, скільки втратили родину, скільки залишилося без роботи та друзів. Така статистика завжди буде грати не на їх користь. Якщо у вашому оточенні немає постраждалих від ігрової залежності людей, то завжди можна придумати сумну історію, яка сталася з подругою подруги та її чоловіком. В даному випадку це буде «брехня для порятунку». 
І пам’ятайте, людини, яка кричить, сприймають менш серйозно, а нам необхідно, щоб вас сприймали максимально серйозно. Потрібно намагатися відносно мирним шляхом обмежити небажані контакти «хворого» і, найголовніше, встановити тотальний контроль грошових потоків в сім’ї. Натиск і тиск поступово потрібно збільшувати, знову ж оперуючи фактами і конкретними цифрами, скільки і куди грошей витрачено, чого ви не докуповуєте в сім’ю, через його пристрасть до азартних ігор і безцільно витраченим грошам. Рекомендую читачам Donlcc навіть складати такі списки і змушувати ігромана під ним підписуватися, що вже само по собі буде досить ефективно. Ці списки зберігайте та систематично використовуйте під час «пресингу». Уявіть, що боротьба з ігроманією у близької вам людини, це операція, яку ви повинні провести з кришталевої чіткістю, відсуньте емоції на другий план, тисніть фактами і ще раз фактами, дорікайте аргументовано. 
Наступний етап. Підключіть до проблеми друзів і родичів, попросіть зіграти в цій боротьбі з вами пліч-о-пліч. Це важливий момент: всі повинні дотримуватися єдиної тактики, не давати грошей в борг, використовувати психологічний пресинг, в кінцевому підсумку – створювати несприятливу для ігромана атмосферу. На цьому етапі він повинен чітко зрозуміти, що його ніхто не підтримує, в тому числі і ті, хто спочатку ставилися до цього питання нейтрально. 
Всіма цими діями, ви повинні змусити прийти його до усвідомлення того, що доведеться робити вибір на користь сім’ї і нормального майбутнього або на користь гри і життя мота, два цих поняття несумісні. 
 

Термін «ігрова  залежність» в останнє десятиріччя  у нашій країні став таким же звичним як алкогольна або наркотична залежність. У дев'яностих роках міста наповнили ігрові автомати, які обіцяли легкі гроші, при цьому вельми доступно для кожного. До чого ж привели суспільство азартні ігри?

Велике число  представників молодого покоління  просиджують годинами в ігрових  залах, забуваючи про навчання, роботу, сім'ю. Що змушує людину спускати останні гроші? На перший погляд відповідь очевидна: виграти гроші швидко і без зусиль. Але якщо це так, то повинно вистачити одного-двох програшів, щоб зрозуміти, що продовження загрожує лише втратою. Людина, яка розумно міркує, пару раз невдало спробувавши, зрозуміє, що надійніше підробити і отримати хоч невеликі, але гарантовані гроші. Виходить, що гроші — це не причина даного способу життя, спрямованого на просиджування за ігровим автоматом в пошуках нових систем виграшу або шляхів обману комп'ютерної машини.

Вивчивши дану соціальну проблему, психологи прийшли до висновку, що на поверхні лежать емоції, а саме адреналін, який розбурхує психіку, дає трепетне відчуття очікування перемоги. А доступність в отриманні таких емоцій за допомогою ігрових автоматів є найпростішим способом зарядки адреналіном.

Психологія розглядає  однаково будь-якого виду залежності, тому ігрова залежність прирівнюється  до наркотичної та алкогольної. Єдина  різниця між ними — залежність від ігрових автоматів не тягне за собою фізичних порушень, але психічні наслідки такі ж, як при вживанні алкоголю та наркотиків.

Психологічні  дослідження вже давно встановили, що залежність будь-якого характеру є альтернативою порожнечі внутрішнього світу, яка наступає в силу різних причин, що дає людині головне, чого їй не вистачало — емоції, які породжують енергію. Як правило, коріння такої проблеми треба шукати в сім'ї, в тих умовах, при яких виховувалася і розвивалася особистість.

Отже, ігрова залежність — це хвороба психологічної природи, а тому потрібне лікування. Якщо ви помітили, що в рідної чи близької вам людини розвивається дана залежність, найкраще, що ви можете зробити — направити її на консультацію до психолога. Не завжди вдається просто переконати людину відвідати фахівця, тому скористайтеся наступними порадами:

1. Не кажіть  їй, що вона хвора, краще скажіть, що вас турбує її дратівливість і нервозність, швидка стомлюваність, тобто минайте тему автоматів, посилаючись на вторинні ознаки.

2. Не представляйте  їй психолога, як лікаря, який  «полікує голову». Грамотний психолог завжди знайде метод розпитати людину про її проблеми, і тільки на основі її запитів буде давати рекомендації в подальшій поведінці.

3. Ніколи не  наполягайте і не прив'язуйте  її до конкретного психолога,  натякніть, що такі консультації  анонімні, і вона буде мати  можливість сказати те, що не  може висловити близьким людям.

Тобто, ваше завдання — посіяти ідею, а фахівець і методи лікування, будьте впевнені, знайдуться. 
 
 
 
 

За всю історію  людства не було ще такого часу, коли люди б не страждали від яких-небудь залежностей.

Комп`ютерна залежність розвивається швидше, ніж алкоголізм. Достатньо півтора року. Скільки  дітей в Україні вже догралося  до стану «ігроголіка», ніхто не підраховував. Але що їх багато –  вже факт.

Діти, які ночують  у приміщенні комп`ютерних залів, – реальність сьогоднішнього дня. Наслідки для молодого організму регулярного  багатогодинного сидіння у приміщенні, перенасиченому випромінюваннями від  комп`ютерів, «довгограючі» і виявляються  пізніше. Наприклад, у безплідді  – і жіночому, і чоловічому. А  ще втрата зору, дратівливість, підвищена  збудливість і стомлюваність, порушення  сну або, навпаки, сонливість [4].

Медики розвинених країн вже б`ють на сполох. Підлітки все більше часу проводить за комп`ютером, віддаючи перевагу віртуальному світу  над реальним, у пресі час від  часу з`являються повідомлення про  «смерть за монітором». Західні психіатри  навіть придумали спеціальний термін «інтернет-залежність», проте більшість  українських психологів про це небезпечне захворювання і не чули.

Надмірна захопленість Інтернетом змушує багатьох людей проводити  все більше часу в Мережі. Психологи  сперечаються: чи йде мова про появу  ще одного виду залежності? Феномен "залежності від Інтернету" інтенсивно обговорюється в даний час (Це напевно єдина галузь у всьому спектрі гуманітарних досліджень в Інтернеті, на розробку якої не претендує ніхто, крім психологів). .

Стан дослідження  проблеми

Термін «інтернет-залежність»  вперше був запропонований американським  лікарем Голдбергом, кілька років  тому. Під цим поняттям він розумів  непереборне бажання до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем виходу від реальності інтернет-залежність дуже нагадує потяг  до наркотиків, алкоголю, азартних ігор. Згідно з дослідженням американських  учених, 6-8% користувачів Інтернету  вже мають дану патологію, адже багато хто використовує його не тільки для  роботи або навчання, але і ведуть листування, користуються сайтами, призначеними для розваг.