Поняття суспільної свідомості і його структура

Поняття суспільної свідомості і його структура

Суспільна свідомість являє  собою сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства  і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і  розвивається разом з виникненням  суспільного буття, так як свідомість можливо тільки як продукт соціальних відносин. Але й суспільство може бути названо суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість.

Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених уявлень, ідей, теорій, почуттів, звичаїв, традицій, тобто всього того, що становить  зміст суспільної свідомості, утворить духовну реальність, виступає складовою  частиною суспільного буття. Але  хоча матеріалізм і затверджує визначену  роль суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості, однак не можна спрощено говорити про первинність  першого і вторинності іншого. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно  і в єдності з ним. Без суспільної свідомості суспільство просто не могло  б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчої. Сутність свідомості саме в тому й полягає, що воно може відображати суспільне  буття тільки за умови одночасного  активно-творчого перетворення його.

Але, підкреслюючи єдність  суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і  про їхні відмінності, специфічної  роз'єднаності, відносної самостійності.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття  може як би оцінювати його, розкривати його потаємний сенс, прогнозувати, через практичну діяльність людей  перетворювати його. А тому суспільна  свідомість епохи може не тільки відбивати  буття, але й активно сприяти  його перетворенню. У цьому полягає  та історично сформована функція  суспільної свідомості, яка робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного  устрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням  їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки повиснуть у повітрі.

Зв'язок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранна і різноманітна.

Так, речі, створені людиною, представляють собою опредметнення  відповідних ідей, органічно містять, таким чином, в собі елементи суспільної свідомості. Відбиваючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно  впливати на нього через перетворювальну  діяльність людей.

Відносна самостійність  суспільної свідомості виявляється  в тому, що воно має наступність. Нові ідеї виникають не на порожньому місці, а як закономірний результат  духовного виробництва, на основі духовної культури минулих поколінь.

Будучи відносно самостійним, суспільну свідомість може випереджати  суспільне буття або відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекта виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагерром фотографування. Ідеї практичного використання радіохвиль здійснювалися майже через 35 років  після їх відкриття і т. д.

Суспільна свідомість являє  собою особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише йому характеристиками, специфічними закономірностями функціонування та розвитку.

Суспільна свідомість, відбиваючи всю складність і суперечливість суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона набула класову  структуру. Відмінності у соціально-економічних  умовах життя людей, природно, знаходять  своє вираження в суспільній свідомості.

У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємовідносини між різними  націями відбиваються у свідомості людей. У тих суспільствах, де національна  свідомість превалює над загальнолюдським, верх бере націоналізм і шовінізм.

За рівнем, глибиною і ступеня  відображення суспільного буття  в суспільній свідомості розрізняють  свідомість буденне і теоретичне. З точки зору матеріальних її носіїв варто говорити про суспільний, груповому  та індивідуальному свідомості, а  в історико-генетичному плані  розглядають суспільну свідомість у цілому або його особливості  в різних суспільно-економічних  формаціях.

Суспільна психологія та ідеологія

Зміст:

1. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... .. 3

2. Основна частина.

2.1. Суспільна психологія ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ............. 4

2.2 Громадська ідеологія  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 12

3. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ......... 19

Список використаної літератури ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... .......... 22

1. Введення

Суспільна свідомість - складне  і багатогранне явище. Його дослідження  пов'язане з чималими труднощами, які позначаються вже в тому, що духовні явища не виступають у  чистому вигляді, - вони неодмінно  об'єктивувати. Опановуючи продуктами духовного виробництва, ми тим самим  опановуємо і суспільною свідомістю.

Структурними компонентами суспільної свідомості в соціологічному аспекті є суспільна психологія і ідеологія.

Суспільні потреби суб'єктів  свідомості виступають як їх інтереси. Ідеологія і суспільна психологія служать при цьому духовними  засобами усвідомлення і здійснення інтересів різних спільнот. Між цими сторонами (сферами) суспільної свідомості є розходження в способі їх зв'язку з дійсністю й у відповідних  функціях.

Суспільна психологія характеризує психологічний образ і виражає  інтереси різних соціальних груп. Це ставлення  суспільства до дійсності. Суспільна  психологія включає в себе також  емоційні відносини особистості  або соціальної групи до явищ суспільного  життя.

Суспільну психологію необхідно  враховувати при проведенні політичних змін. Потрібно вивчати настрої людей, вміти прогнозувати їхню реакцію  на ті чи інші політичні дії.

Ідеологія - це вищий рівень суспільної свідомості, систематизоване  вираження корінних поглядів певної соціальної групи. Ідеологія має  звичайно певну теоретичну основу, програму дій і механізми поширення  ідеологічних установок в масах.

Мета даної роботи: дати поняття і проаналізувати суспільну  психологію та ідеологію.

2. Основна частина

2.1. Суспільна психологія

Суспільна психологія - це відносно самостійна, що сформувалася в ході історичного розвитку суспільства  система відображення об'єктивної реальності людьми, пов'язаними діловими та особистісними  відносинами.

Суспільна психологія - це сукупність почуттів, емоцій, несистематизованих поглядів, настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом  безпосереднього суспільного буття.

Зміст суспільної психології різноманітне. Зазвичай воно підрозділяється  на три групи соціально-психологічних  явищ:

· Психічний склад певної соціальної групи (соціальний характер, звички, традиції);

· Емоційні явища (настрої, соціальні  почуття і т. д.);

· Соціально-психологічні явища  безпосередньо взаємодіє групи (мода, чутки і т. д.).

Проте названі групи духовних явищ не вичерпують змісту психології.

Суспільна психологія, як масова свідомість, неодмінно містить у  собі політичні, правові, моральні й  інші ідеї і уявлення, але не в  формі теорій, систем поглядів, як це має місце в ідеології, а головним чином у формі переконань, вірувань, соціальних установок на сприйняття дійсності і ставлення до неї. Якщо в ідеології ми розрізняємо  ідеї і погляди, перш за все, по їх змісту, то в суспільній психології маємо  справу з переконаннями людей (цілих  груп класів), тобто з тим, наскільки  ідеї і погляди, поширювані в процесі ідеологічної роботи серед мас , оволоділи свідомістю останніх, є стимулами їх поведінки. При цьому неодмінно враховуються і змістовна сторона ідей і поглядів, але ніби в знятому вигляді; головне ж увага переноситься на їх засвоєння, на те, чи стали вони глибокими переконаннями чи ні, як вони проявляються у вчинках, переживаються, закріплюються у звичках, традиціях і т. д. Переконання соціальних груп, класів та інших спільностей складають основний зміст суспільної психології.

Найважливіша особливість  суспільної психології у тому, що вона виражає стан свідомості соціальних груп і їх відношення до дійсності. Під терміном «стан» маються на увазі  не тільки власне психічні стани (наприклад, впевненість, установки), а й емоційно-вольові  процеси, властивості особистості, стійкі риси психічного складу груп, спільнот (наприклад, колективізм, традиції, погляди  і т. д.) .

Як вважає А. К. Уледов, процес переконання включає в себе не тільки логіку, аргументацію, але й  сумніви, почуття, відносини довіри чи недовіри [1]. Пропаганда можлива  тільки шляхом встановлення соціально-психологічних  контактів, за допомогою механізмів, що дозволяють долати бар'єри і впроваджувати  ідеологію у свідомість людей, перетворювати  знання в переконання. Соціально-психологічні механізми впливу суспільної психології на людину общи, хоча вплив суспільної психології на ідеологію, на погляди  людей здійснюється переважно за допомогою механізмів навіювання, а  ідеології на суспільну психологію - механізмів переконання. У пропаганді необхідно враховувати діалектику психології суспільства, колективу  і особистості.

Всі видатні марксисти, будь то Антоніо Лабріоли або Август Бебель, Роза Люксембург або Г. В. Плеханов, пропагуючи і розвиваючи історичний матеріалізм, намагалися якомога конкретніше  уявити механізм, яким здійснюється закон: «суспільне буття визначає свідомість». І тому всі вони з найбільшою увагою вдивлялися в щось на перший погляд невловиме, але займає необхідне  місце в цьому механізмі - в  суспільну психологію.

Недооцінка психології призводить до вульгаризації вчення про базис  і надбудову. Неможливо скільки-небудь переконливо вивести з даного економічного стану, що панують у  даний час в головах людей  філософські, релігійні, естетичні  течії і системи.

Г. В. Плеханов розвинув теорію, згідно з якою допомогою ланкою між  економічним розвитком та історією культури в широкому сенсі є зумовлені  соціально-економічним розвитком  зміни в психології людей. На думку  прихильників такого погляду, ідеї, культура - це згусток суспільної психології. Г. В. Плеханов розчленовує всю соціальну  структуру суспільства на п'ять  незалежних один від одного елементів: «Дана ступінь розвитку продуктивних сил; взаємовідносини людей у  ​​процесі суспільного виробництва, що визначаються цим ступенем розвитку; форма суспільства, яка виражає  ці відносини людей; певний стан духу і моралі , відповідне цієї формі  товариства; релігія, філософія, література, мистецтво, відповідні здібностям, напрямами  смаку і уподобань, породжуваним цим станом »[2].

Г. В. Плеханов наполягав, що без тієї ланки, яка тут названо  «стан духу і моралі», яке в  інших випадках він називає «переважна настрій почуттів і умів», яке  ширше визначається як суспільна  психологія, можна зробити жодного  кроку в науковому вивченні історії  літератури, мистецтва, філософії і  т. п. Він писав: «Щоб зрозуміти історію  наукової думки або історію мистецтва  в даній країні, недостатньо знати  її економію. Треба від економії вміти перейти до суспільної психології, без уважного вивчення і розуміння  якої неможливо матеріалістичне  пояснення історії ідеологій  ».

В іншому місці Плеханов сформулював  цю думку ще коротше: «Всі ідеології  мають один спільний корінь - психологію даної епохи».

Психологія завжди пов'язана  зі сферою людських дій (у тому числі  з гальмуванням і придушенням  дій).

В. І. Ленін неодноразово підкреслює народження почуттів, настроїв, інстинктів, одним словом, психічних станів різних класів і мас, з їх економічного стану  і корінних економічних інтересів. Це - перший і найглибший джерело  соціально-психічних явищ. Без економічних  вимог нічого йти з пропагандою  в масу трудящих [3].

Поняттям «стихійність»  Ленін передавав ті риси в суспільній психології, які більшою чи меншою мірою тяжіють у бік несвідомості, хоч і не збігаються з нею. Сюди, в «стихійність», потрапляють переважно  дві групи явищ:

1) пригніченість людей,  покірність їх злиднях і безправ'я,  звичка до пригнобленого стану;

2) протест, обурення, бунт, але звернені лише проти безпосереднього  джерела лих, що носять негативний  характер, не освітлені громадської  теорією.

Ставлення Леніна до першої групи особливо негативно.

Друга група явищ стихійності  привертала величезну увагу Леніна як теоретика і практика революції. Йому було абсолютно чуже доктринерские  ставлення до стихійності. Навпаки, він писав, «що стихійність руху є ознака його глибини в масах, міцності його коренів, його непереборності, це безсумнівно», «стихійний елемент» являє собою, по суті, не що інше, як зародкову форму свідомості. І  примітивні бунти виражали вже собою  деяке пробудження свідомості: робітники  втрачали споконвічну віру в непорушність давили їх порядків, починали ... не скажу  розуміти, а відчувати необхідність колективної відсічі, і рішуче поривали з рабською покірністю перед начальством. Але це було все-таки набагато більше проявом відчаю і помсти, ніж боротьбою  ».

Кожна людина в результаті суб'єктивного відображення об'єктивної реальності формується особистістю  зі специфічними особливостями своєї  індивідуальної психології. Навіть у  відносно однакових умовах люди однієї соціальної групи, однією мікросередовища  різняться за своєю психологією. Причиною тому - своєрідність відображень  зовнішнього і внутрішнього середовища, специфічні, індивідуальні умови  існування.

Але разом з тим, люди різні, але належать одній мікро-і макросередовищі, однієї соціальної групи (аж до самої  великий) мають чимало подібних, загальних  психічних властивостей і рис, що відрізняють їх від осіб інших  соціальних груп, від осіб, що живуть в іншій мікро - і макросередовищі. Загальні, більш-менш, стабільні економічні, політичні, культурні та інші соціальні  умови визначають класові, національні  особливості людей, у сукупності своїй складові громадську типологію.

Суспільна психологія, що розглядається  як складне соціальне явище, охоплює  області, «здавалося б, незалежні один від одного: емоційний шар суспільної свідомості, неконцептуальний рівень останнього взагалі, елементи концептуального  відображення буття, звички, психологічний  аспект розвитку та функціонування форм свідомості, особливості психіки  різних соціальних спільнот, характерну для певних умов духовну архітектоніку  особистості ..., психічні явища, що виникають  при безпосередній взаємодії  сукупності людей у ​​деяких ситуаціях  », - так писали в своїй книзі  радянські соціальні вчені, які  працювали в Прибалтиці [4]. І пропонували  для її дослідження системно-структурний  підхід як найбільш плідний для такого складного утворення.

Щось подібне стверджував  і І. Т. Левикін, який писав, що «вивчення  соціальної психології як системи вимагає  застосування структурно-функціонального  аналізу» [5].

Розглядаючи психологію класу, званого селянством, І. Т. Левикін  викладав якусь систему, котра має  свою структуру. Він пропонував багатопрофільну  модель психології селянства, що складається  з психології реальних колективів, психології умовних соціально-психологічних  груп, психології підгруп і психології особистості. У ті роки такий підхід, безсумнівно, був цікавим і багатообіцяючим. Але абсолютно очевидні були і  його слабкості. Занадто невизначеними  виявлялися підстави для структуризації феномена.

При визначенні структури  суспільної психології як соціального  явища або, навпаки, соціальної психології як суспільного феномену, на мій  погляд, необхідно враховувати наступне.

Будь-яка структура як єдність цілого і складових його елементів припускає, що між цілісністю і кожним елементом може бути (а  в даному випадку, обов'язково мається) ряд досить складних підструктур, тобто  проміжних структур різних рівнів. При переході від структури більш  високого рівня до більш низького або (що те ж саме) при виділенні  підструктур різного рівня слід керуватися принципом «необхідності  і достатності». Це означає, що кожного  разу число підструктур цілого повинна, по-перше, включати в себе всі елементи цього цілого і, разом з тим, не повинно бути більше того. Ступінь  залежності сутності цілого від кожної з його підструктур не рівнозначна. Є більш-менш істотні для цілого підструктури, але не може бути зовсім не суттєвою підструктури цілого.

Структура - це не просто єдність  елементів, їх зв'язків з цілим. На нашу думку, структура - це, образно  кажучи, багатоповерхова піраміда, кожен поверх якої є одночасно  підставою для наступного і немислимий без нього.

Можна припустити, що структура  суспільної психології складається  з наступних підструктур.

1. Психологічні особливості  формалізованих спільнот, груп колективів  і т. п.

2. Психологічні особливості  неформальних груп (друзі, любителі  пива, спорту, нічних клубів, казино  і т. п.

3. Психологічні особливості  демографічних і територіальних  спільнот (молодь, жінка, москвичі, ярославці,  пошехонці і т. п.).

4. Психологічні особливості  професійних спільнот (механізатори, фермери, докери, шахтарі, моторобудівники,  нафтовики і т. п.).

5. Психологічні особливості  окремих особистостей в спільнотах (лідери, ведені, агресивні, законослухняні, віруючі, атеїсти і т. п.).

Психологія людей будь-якої з названих груп (великий або малої) включає незмінно певну систему  наступних елементів:

1. Суспільно-психологічні  властивості або якості (потреби,  інтереси, ідеали, смаки, а також  риси психологічного складу, менталітету)  конкретної соціальної групи,  наприклад, колективізм та індивідуалізм,  працьовитість і лінощі, агресивність  і конформізм та інші.

2. Суспільно-психологічні  відносини в даній спільності (звичаї, традиції, соціальні звички, сімейно-шлюбні, ділові, релігійні установки,  а також атракції, симпатії, антипатії,  елементи психологічної сумісності, спрацьованості і т. п.).

3. Суспільно-психологічні  стани (емоції, почуття, суспільні  настрої, умонастрої, войовничість, толерантність і т. п.).

4. Суспільно-психологічні  процеси (наслідування, навіювання, зараження, конформність, звані агресивність, терпимість, ініціативність і т.  п.), ще не стали характерними  рисами групи.

2.2. Громадське ідеологія

Специфіка ідеології проявляється в тому, що вона виникає на основі існуючих у суспільстві економічних  відносин і відображає дійсність  через призму цих відносин. У сучасному  суспільстві економічні відносини  виступають у формі класових інтересів, тому специфіку ідеології можна  конкретніше уявити як відображення дійсності через призму інтересів  певних класів, як систему ідей і  поглядів класів. Ідеологія є теоретичне зброю, самосвідомість класів. У цьому  полягає її головна соціальна  функція.

В ідеологічних концепціях чи теоріях висловлюються, перш за все, найістотніші, корінні інтереси класів. Не випадково тому класові суперечності знаходять свій прояв і в ідеологічній боротьбі. Ідеологія носить класовий характер. У сучасному суспільстві  немає і не може бути надкласової  або внеклассовой ідеології.

Так, ідеологія експлуататорських  класів у своїх теоріях виправдовує  пригнічення й соціальну несправедливість у суспільстві. Ідеологія ж робочого класу служить справі визволення цього класу і всього суспільства  від експлуатації та гноблення, служить  справі побудови комуністичного суспільства. Ідеології експлуататорських класів за своїм характером є, як правило, ілюзорними, в той час як ідеологія робітничого  класу - марксизм-ленінізм - носить науковий характер. Наукову ідеологію розробляє  Комуністична партія і вносить її шляхом переконання в уми широких  мас народу.

Щодо внесення марксистсько-ленінської ідеології в свідомість мас слід зауважити, що необхідність його зберігається і в умовах соціалістичного та комуністичного будівництва. Пролетарська ідеологія при своєму виникненні мала матеріальну основу - становище  пролетаріату в капіталістичній  системі на тому етапі її розвитку, коли капіталістичні, виробничі відносини  вступили в конфлікт з виниклими  при капіталізмі новими продуктивними  силами. Пролетарська ідеологія склалася як ідеологія революційного, комуністичного руху. З перемогою соціалістичної революції основу розвивається свідомості мас стали складати нові суспільні  відносини. Однак ідеологія не лише в минулому, але й у сьогоденні не є безпосереднім відображенням  умов життя суспільства, становища  мас, тому перед суспільством завжди буде вставати завдання внесення ідеології  в свідомість людей.

Суспільно історична практика показує, що для появи нової ідеології  потрібно, по-перше, наявність певних об'єктивних умов - до них відносяться  пізнані наукою і ідеологом об'єктивні  закономірності природи і суспільства - і, по - друге, наявність необхідної ідеальної, суб'єктивної причини - нею  є деяка стійка, істотна тенденція  суспільної психології. Тому можна  строго, відповідно до загальноприйнятого науковим визначенням причинно - наслідкового зв'язку, стверджувати, що будь-яка життєздатна  ідеологія має своєю причиною деяку тенденцію суспільної психології.

Ця причинно - наслідковий  зв'язок не оборотна: ідеологія, сама по собі, не створює якісно нових тенденцій  в суспільній психології.

Сформульоване положення  можна назвати принципом вторинності  ідеології.

Отже, безпосередні причини  ідеологій завжди лежать в суспільній психології, і є ідеальними. Наявність  об'єктивних умов і пізнаних закономірностей  природи і суспільства є необхідним, але ще не достатньою умовою для  народження життєздатної ідеології.

Якщо ідеологія народилася без наявності причини, тобто, якщо вона не відображає деяку істотну  тенденцію суспільної психології, то вона є гласом волаючого в пустелі: які б мислимі блага не обіцяла  вона людям, вона все одно залишається  не потрібної їм.

І навпаки, будь-яка ідеологія  чи ідеологічний догмат, які надають  помітний вплив на суспільне буття, завжди мають причину - деяку істотну  тенденцію суспільної психології.

Історії відомі випадки, коли ідеологія народжувалася за відсутності  необхідних для умов, тобто без  опори на науку і суспільні  закони [6]. У цьому випадку вона є не ідеологією, в повному розумінні  цього слова, а утопією, або однієї з релігій, і не може служити в  якості продуктивної, змістовної матеріально  і безпосередньої мети діяльності людей.

Тим не менш, вона може мати величезну  моральну або духовну цінності, виступаючи в якості віддаленої, телеологічною, «вічної» мети, і, тому, все ж може привертати до себе уми, душі і увагу  величезної кількості людей, і бути їх своєрідним ідеологічним прапором , в ім'я досягнення ними якихось  конкретних, практичних і творчих  цілей.

Яскравими прикладами таких  утопічних, але вічних, ідеологій  є християнська, православна і  мусульманська релігії.

Як тільки ідеологія публічно заявлена ​​і почала проникати  в маси, вона починає працювати, тобто  прискорювати розвиток тенденції суспільної психології, якій зобов'язана своїм  народженням. Ідеологія є своєрідним каталізатором суспільних процесів.

Якщо ж говорити точніше, ідеологія передбачає і передбачає майбутнє на основі пізнаних закономірностей  природи і суспільства, які є  її істинної, незаперечною частиною, у  напрямку відповідної тенденції  суспільної психології, що є її целеполагающей частиною, реальним орієнтиром, і робить зворотний вплив на суспільну  психологію, духовно підживлюючи  свою ідеальну причину, і як можна  довше продовжуючи їй життя.

В цьому - сила ідеологій.

Якщо в суспільстві  є суперечливі тенденції суспільної психології, то відповідні їм ідеології  також будуть суперечливі, і між  ними буде відбуватися боротьба в  інтелектуальної та моральної областях, яка може, однак, переростати в  політичну боротьбу і в пряме  насильство над людьми: все залежить від гостроти вихідних протиріч. Передбачити  результат цієї боротьби, взагалі  кажучи, неможливо: він буде, в кінцевому  рахунку, визначатися результатом  зіткнення соціальних сил, зацікавлених в перемозі тієї чи іншої ідеології.

Перемогла ідеологію можна  також з повним правом назвати  істинною. Вона, звичайно, панує і  домінує в суспільстві.

Головні причини тенденцій  суспільної психології, на відміну  від причин ідеологій, є не ідеальними, а матеріальними, і лежать в громадському буття, тому ідеології не можуть тривалий час, самі по собі, бути живильним середовищем  для цих тенденцій, і не можуть продовжувати їм життя до нескінченності.

Може настати момент, коли деяка суттєва тенденція суспільної психології, під впливом своїх  головних, матеріальних, причин, почне  затухати, або, образно виражаючись, вмирати. Тоді відповідна їй ідеологія  одразу вступає в протиріччя з  природним напрямком розвитку зазначеної тенденції, і стає не прискорювачем, а гальмом суспільного прогресу в духовній сфері, оскільки реальне  напрямок суспільного прогресу в  цій сфері визначається, взагалі  кажучи, не ідеологією, а прогресивними, новими тенденціями суспільного  психології.

Але, якщо говорити строго, розвиток тенденцій суспільної психології не можна відірвати від зворотного впливу ідеологій, тому явне невідповідність  певною ідеологією реальному житті  стає помітним лише в самому кінці  життя відповідної тенденції  суспільної психології.

Після того як деяка суттєва  тенденція суспільної психології вмирає, вмирає і стає анахронізмом відповідна їй ідеологія: вона продовжує жити лише на папері і в промовах її апологетів, а в серцях і умах більшості  людей відгуку не знаходить і, тому, перестає бути спонукальним мотивом  їх дій . У цьому випадку можна  сказати, що ідеологія себе вичерпала. Саме вичерпала, а не застаріла: ідеологія  вмирає, не старіючи, так як її справжня частина - пізнані закономірності природи  і суспільства - живе вічно.

Слід відзначити ще один важливий момент. Вище було сказано, що суспільна  психологія має своєю головною причиною суспільне буття, і це дійсно так. Однак шукати, у свою чергу, причини  ідеологій у громадському буття  було б неправильно, тому що в готовому вигляді вони там не містяться.

Справа в тому, що будь-яка  ідеологія не може бути всеохоплюючою  та глобальної, тобто увязанной з  усіма істотними тенденціями  суспільної психології. Навпаки, вона завжди обмежена, тобто відбиває тільки одну, або деякі з них

У свою чергу, будь-яка тенденція  суспільної психології виникає не тільки як результат безпосереднього відображення суспільного буття даної епохи  в свідомості деяких людей, але і  як результат відображення суспільної свідомості у свідомості цих людей.

У силу цього необхідно  і доцільно будь-яку тенденцію  суспільної психології розглядати як результат безпосереднього впливу на людей матеріальних (головних) причин з суспільного буття даної  епохи і ідеальних причин, що виходять із сфери суспільної свідомості.

Первинне, безпосередній  вплив суспільного буття на суспільну  психологію може бути, в значній  мірі, пізнане ідеологом, і, в цьому  сенсі, він може, в значній мірі, пояснити, чому виникла і сформувалася та чи інша тенденція суспільної психології, але вторинне вплив суспільного  буття - через суспільну свідомість - на формування цієї тенденції пізнати  і пояснити повністю не можна: на нижчому  щаблі суспільної свідомості виникає  потужний, не передбачуваний ідеальний  фактор, який бере активну участь у  формуванні тенденцій суспільної психології і вносить невизначеність до процесу  цього формування, причому ця невизначеність є принципово не переборні.

Добре відомо, що людина не машина, і його поведінка не детерміновано  суворо суспільним буттям, тобто залежність суспільної психології від суспільного  буття даної епохи є не жорсткою.