Поняття, сутність, роль ціни. Види ціни

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. Поняття, сутність, роль ціни. Види ціни…………………………………5
2. Процес ціноутворення. Цінова політика фірми. …………………………13
3. Прийняття управлінських рішень по ціноутворенню. Інформація необхідна для прийняття управлінських рішень за цінами…………………………...28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….35

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………...37

ВСТУП

Ціна належить до найважливіших  економічних категорій, бо справляє неабиякий вплив на всі аспекти  господарської діяльності кожного  окремого підприємства і усієї країни в цілому. За допомогою ціни відшкодовуються витрати підприємства, які розподіляються на заробітну плату працівників, матеріали, оренду приміщень, сплату податків та ін. Ціна є орієнтиром для покупців при виборі товару для купівлі, за допомогою цін значною мірою регулюються зв'язки між попитом і пропозицією. Ціну найлегше змінити, але знайти й обґрунтувати її оптимальний, за певних бізнес-умов, рівень – надзвичайно складне і неоднозначне завдання. Це, без перебільшення, – мистецтво, причому мистецтво управлінської діяльності.

Динамічний характер сучасної української економіки разом  з недостатнім досвідом господарювання в умовах ринку викликає неабиякі труднощі у менеджерів компаній, відповідальних за цінову політику. Зазвичай ціну встановлюють інтуїтивно, або ж «таку, як у всіх», не надто переймаючись питаннями її обґрунтування. Водночас теорія ціноутворення в ринкових умовах пропонує надзвичайно широкий спектр наукових методів встановлення ціни та способів її зміни в бік підвищення чи зниження. Тож майбутнім спеціалістам в сфері управління вкрай необхідно бути озброєними потрібними знаннями і розуміти, як треба грамотно обирати та обґрунтовувати цінову стратегію компанії, як ефективно застосовувати різні методи аналізу чинників ціноутворення, як обрати з-поміж багатьох підходів до встановлення ціни саме той, який буде найкращим за наявних умов та обмежень, як доцільно будувати оперативну цінову політику з урахуванням економічної кон'юнктури, що схильна до постійних змін.

Ринок розглядається як сфера взаємовідносин між споживачами та виробниками, в якій відбувається узгодження та реалізація їхніх інтересів під час обміну товарами за допомогою ринкових цін. Отже, ціна є не тільки інструментом утворення доходу, але й інструментом узгодження інтересів. Така роль ціни дозволяє використовувати її як ефективний спосіб боротьби за покупця – що і призводить до виникнення час від часу так званих «цінових воєн». Це явище все частіше можна спостерігати на ринку України, але йому все ще не достатньо приділено уваги з боку вітчизняних науковців.

Однією з основних проблем  розробки стратегії ціноутворення  є необхідність узгодження не лише зовнішніх інтересів (продавець-споживач, виробник-продавець, виробники-конкуренти, продавці-конкуренти), але й внутрішніх. Основне протиріччя в сфері ціноутворення виникає між фінансовими, виробничими і маркетинговими службами. Ситуаційно, інтереси деяких сторін можуть збігатися або бути діаметрально протилежними. Так, для фінансових служб головною задачею при встановленні цін може бути підвищення прибутковості, а для маркетингових – збільшення ринкової частки. Причому найчастіше одночасне досягнення таких цілей неможливе. Альтернативою, що погоджує інтереси фінансистів і маркетологів, може стати підвищення довгострокової рентабельності.

В результаті переходу до ринкових відносин виникли такі поняття, як «конкуренція», «конкурентна боротьба», «орієнтація  на потреби та можливості кінцевого  споживача». В зв'язку з цим найважливішу роль в діяльності підприємств будь-якої форми власності стала відігравати  ціна. Виникла необхідність в чіткому  визначенні того, що впливає на її величину, як вона змінюється під дією яких чинників, яку роль повинна відігравати  держава в процесі ціноутворення.

4. Поняття, сутність, роль ціни. Види ціни.

Ціна – найважливіший  економічний параметр будь-якого  підприємства, саме рівень цін впливає  на його фінансове положення, оскільки зумовлює розмір отримуваного прибутку і відповідно можливості його виробничого  і соціального розвитку, а також  розмір особистого доходу власника.[17]

Ціна, за своєю суттю, є складним і динамічним явищем, вона повинна враховувати цілий комплекс факторів, під впливом яких відбувається процес її формування. Проте досить тривалий час у нашій вітчизняній економічній літературі визнавалась думка, що ціна – це грошовий вираз вартості товару. Таке уявлення про сутність ціни складалось в умовах, коли єдиною правильною доктриною визнавалось вчення К. Маркса, що ціна формується лише на основі вартості товару (теорія трудової вартості). Вартість товару, в свою чергу, визначалась спільно необхідними витратами праці, які складались у процесі виробництва. Це вчення вважалося вершиною економічної думки, єдино правильним і безперечним, що, безумовно гальмувало розвиток економічної науки.

Сьогодні економістами визнано, що ціна, як важлива складова ринкової економіки, є еквівалентом обміну товарів  та елементом рівноваги між попитом  та пропозицією. Саме завдяки ціні формується більшість економічних відносин у сучасному суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так  і сфери їх реалізації.[22]

Виходячи з сутності ціни, її роль полягає в тому, що вона повинна покривати витрати на виробництво товарів (послуг) і приносити товаровиробнику гарантований прибуток, забезпечуючи справедливий рівень рентабельності. [2]

Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено  тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку. Існують такі функції ціни:

- Облікова функція сприяє визначенню витрат суспільної праці, а такоє вартості потреб суспільства. Виконуючи цю функцію, ціна дає змогу визначити вартість матеріалів, сировини, комплектуючих виробів, праці, інших ресурсів, що були використанні в процесі виробництва. Завдяки обліковій функції ціна є засобом визначення кількісних і якісних показників. Якісними показниками є прибутковість, продуктивність праці, фондовіддача, продуктивність витрат тощо. Кількісними є валовий внутрішній продукт, національний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту, обсяг продукції, виготовленої різними підприємствами та галузями загалом.[22]

- Стимулююча функція пояснює вплив ціни на пропозицію та споживання товарів. Стимулюючий вплив ціни відбувається через рівень прибутку. В умовах ринкової економіки ціна є також критерієм оцінювання раціональності щодо прийнятих рішень щодо будь-якого напрямку діяльності.[13]

- Розподільна функція зумовлена відхиленням ціни від вартості під впливом різних чинників, і пов’язана з розподілом та перерозподілом національного доходу між різними суб’єктами економіки. Завдяки розподільчій функції взаємопов’язуються доходи і витрати як виробників, так і споживачів.[22]

- Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробник,  посередника, споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець – одержати за проданий товар. [22]

- Рівноважна функція або функція балансування попиту та пропозиції Ця функція встановлює зв’язок між попитом і пропозицією на ринку. Якщо в суспільстві утворюється диспропорція між ними, то ціна є гнучким елементом для досягнення рівноваги. В умовах ринкової економіки, тобто коли ринок є конкурентним, ціна є регулятором суспільного виробництва.[17]

- Функція переміщення або функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перехід капіталів здійснюється підприємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції й попиту. Тільки підприємство вирішує, в який вид діяльності, в яку галузь, сферу економіки йому вкладати свій капітал. [13]

Між різними  функціями ціни існує взаємозв’язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція  ціни сприяє реалізації функції збалансованості  попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню  виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє  перевищує попит.

Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів  у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари й характерна висока норма прибутку.

Облікова  функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно  відхиляються від витрат виробництва  і реалізації. [22]

У ринковій економіці  можуть діяти різні види цін, що обслуговують і регулюють економічні відносини  між різними учасниками національного  і світового ринків. Поділяють  ціни на матеріальні продукти і на послуги.

Залежно від  порядку ціноутворення, рівня втручання  держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють  такі їх види:

• вільні;
• фіксовані та регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі  види товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вони встановлюються на ринку під дією попиту, пропозиції та конкуренції. Зауважимо, що вільне ціноутворення є необхідним засобом створення стимулів розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, формування незалежних товаровиробників, залучення конкуренції і конкурентних ринків, які становлять основу ринкової економіки.

Державні  фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін (насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі  товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні  послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету.[19]

 Отже, регульовані ціни – це ціни, що складаються на ринку в процесі прямого впливу держави. За умови формування вони поділяються на фіксовані та граничні ціни. За допомогою встановлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів прибутковості здійснюється недопущення необґрунтованого зростання цін у національній економіці. Методи державного регулювання цін у кожній країні встановлюються чинним законодавством.[19]

Також, види цін розрізняють за характером обігу і стадіями ціноутворення;

- оптові ціни  виробника продукції;

- відпускні  оптові ціни;

- оптові ціни  закупівлі;

- роздрібні ціни.

Така диференціація  відображає кількісний взаємозв'язок цін, що складається по мірі руху товару від виробника до споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії.[22]

Оптова ціна – це ціна, за якою одні виробники реалізують свій продукт (товар) іншим господарським суб'єктам, тобто ціна, за якою товари реалізуються у великій кількості всім категоріям споживачів, окрім населення.

Оптова ціна виробника складається із повної собівартості реалізованої продукції (в т.ч. адміністративні витрати  і витрати на збут) і прибутку. За оптовими цінами виробника продукція реалізується іншим підприємствам або торговельно-збутовим організаціям, якщо така продукція не оподатковується податком на додану вартість.

Оптова ціна відпускна складає оптову ціну виробника, акцизний збір (підакцизні товари) і  податок на додану вартість. За цією ціною продукція реалізується іншим підприємствам, а також підприємствам, які займаються оптовою торгівлею.[17]

Оптова ціна закупівлі складається з чотирьох економічних елементів: оптової  відпускної ціни, витрат посередника, прибутку посередника і податку  на додану вартість. Оптові ціни служать базою для формування роздрібних цін.

Роздрібні ціни – це ціни, за якими товари реалізовуються безпосередньо індивідуальним споживачам (покупцям). Вони містять оптову відпускну ціну виробника і торговельну надбавку (витрати, прибуток і податок на додану вартість торговельної організації).

Ціни на послуги  називають тарифами, які поділяють  на комунальні, побутові, транспортні  тощо. Тарифи можуть відноситися до сфери оптової торгівлі (наприклад, вантажні транспортні тарифи, фрахт) і роздрібної (пасажирські тарифи).[18]

Залежно від  частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які  включаються до ціни, вони поділяються  за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського franco) буквально  означає «вільний», а стосовно комерційної  діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший  вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспортні  витрати несе постачальник. Ці витрати  щодо просування товару, до вказаного  місця входять до складу ціни і  будуть компенсовані постачальнику  покупцем після оплати вартості придбаної  продукції.[14]

Франкування цін широко використовується як у  внутрішній, так і в міжнародній  торгівлі. У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення  франкування цін набуло на залізничному транспорті. У цій галузі діють  такі види франко: «франко – склад постачальника», «франко – станція відправлення», «франко – вагон станція відправлення», «франко – вагон станція призначення», «франко – станція призначення» і «франко – склад споживача». Так, якщо виробник реалізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко – склад постачальника» означає, що всі витрати на доставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко – станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко – вагон станція відправлення». При ціні «франко – станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі сплати транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко – склад споживача», то всі витрати на транспортування і навантажувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця несе постачальник.

Залежно від  інших видів транспортних засобів, що використовуються для перевезення  продукції, застосовуються різновиди  франко: на морському транспорті – «франко – порт», на річковому – «франко – пристань», на автомобільному – «франко – кар’єр» та ін. [14]

Відповідно  до характеру використання ціни поділяються на:

- довідкові;

- ціни фактичних  угод;

- стартові;

- лімітні;

- заставні;

- сезонні та ін.

Довідкові – це інформаційні ціни, що є відправною точкою для встановлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в різних друкованих виданнях, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прайслистах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базисних цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін. [13]

На відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критерієм  для встановлення контрактної ціни. Однак такі ціни регулярно не публікуються, а з’являються у пресі лише щодо окремих операцій. Між тим  зіставлення цін фактичних угод і довідкових дає змогу об’єктивніше встановити рівень цін у певному  контракті.

Стартові – це вихідні ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підвищує її до рівня, що відповідає конкретним умовам і термінам реалізації продукції. Такі ціни застосовуються під час продажу товарів на аукціонах або на конкурсній основі.[7]

Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на стадії розроблення нової продукції, переважно, виробничо-технічного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності  розроблення нової техніки з  заданими параметрами.

Заставна ціна – це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети в прокатних пунктах, у ломбардах.

До сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні  коливання цін значною мірою зумовлюються змінами у витратах на виробництво та реалізацію товарів у різні періоди року. Найбільш широко сезонні ціни застосовуються на сільськогосподарську продукцію.[9]

За ступенем стійкості  в часі розрізняють такі ціни:

- тверді, які встановлюються під час укладання договору і діють протягом всього його терміну дії;

- рухливі: зафіксована в договорі ціна, у разі зміни ринкової ціни товару, може змінюватися в момент постачання;

- змінні: у договорі встановлюється вихідна ціна і передбачається формула внесення поправок у випадку зміни вартості ціноутворюючих факторів;

- з наступною фіксацією: при укладанні договору визначаються умови фіксації і принцип визначення ціни. [7]

Розрізняють ціни і за територіальним критерієм:

• регіональні (поясні);
• національні;
• світові.

Регіональні ціни – встановлюються на певних територіях країни. Національні ціни – це ціни, за якими здійснюється реалізація продукції на національному ринку. Вони формуються структурою національного виробника, витрат на реалізацію продукції та ін. Особливе місце серед цін посідають світові ціни. їх формування принципово відрізняється від визначення національних цін. Вони поділяються на експортні ціни світових постачальників товарів і послуг та імпортні ціни в країнах їх ввезення. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на базі митної вартості імпортних товарів, валютного курсу, витрат на реалізацію певних товарів усередині країни їх ввезення.[19]

Ще розрізняють ціни за формами продажу:

• контрактні (договірні) ціни – це ціни, встановлені за фактичною домовленістю між сторонами угоди купівлі-продажу;
• біржові котирування – це ціна того чи іншого товару, за якою він реалізовується через біржу;
• ціни ярмарків і виставок (такі ціни часто бувають пільговими);
• аукціонні ціни.[13]

За стадіями продажу розрізняють такі ціни:

- ціни пропозиції – це стартові ціни, які встановлює продавець;

- ціни попиту – ціни, за якими покупець зацікавлений придбати товар;

- ціни реалізації – це фактичні ціни угоди купівлі-продажу.

Також існує такий вид  цін, як трансфертні ціни – це умовно-розрахункові ціни, за якими структурні підрозділи підприємства передають один одному товари або надають послуги.[17]

Встановлення трансфертних цін – трудомісткий процес, в якому відображаються різні інтереси представників структурних підрозділів. Існує кілька підходів до встановлення трансфертних цін.[16]

Трансфертні ціни можуть встановлюватися  на базі:

• ринкових цін (або договірних) – у цьому разі за основу беруть поточні або середні ринкові ціни; в разі відсутності ринково обґрунтованих цін на нову продукцію – ціни на продукти-аналоги. Практикується введення певних знижок, що стимулює підрозділи фірми виконувати послуги внутрішніх, а не зовнішніх партнерів;
• фактичної ціни готової (кінцевої) продукції, що встановлюється, наприклад, на деталі та комплектуючі вузли виходячи з фактичної ціни реалізації кінцевої продукції, за винятком витрат на виробництво та прибутків підприємств-постачальників. «Очищення» фактичної ціни відбувається зворотнім чином відносно до технологічного ланцюга виробництва шляхом урахування витрат та доданої вартості в кожному виробничому підрозділі (від «реалізації» до постачання). Водночас розраховується певна величина прибутку, яка прирівнюється до середньої норми прибутку, або обсягу товарообігу (вузла чи деталі);
• витрат на виробництво, де відбито повні, прямі (змінні), нормативні та граничні (маржинальні) витрати. Найчастіше в цінах відображено фактичні витрати, що калькулюються у відділеннях; іноді такі ціни коригуються з використанням «зовнішніх» критеріїв конкурентоспроможності продукції, що реалізується на певному ринку;
• договорів між окремими підрозділами. Такі ціни враховують ринковий рівень цін;
• змішаних методів, де відбито переважно ринкові ціни, що визначає конкурентоспроможність окремих відділень порівняно із зовнішніми агентами.[13]

Наведений перелік не вичерпує всі види цін, які використовуються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування.

Між усіма цінами, що функціонують в економіці, існує нерозривний  зв’язок. Він базується на принципі «сполучених посудин», згідно з яким зміна того чи іншого виду цін веде до певних змін у формуванні рівня інших. При цьому першочергову роль у системі цін відіграють ціни на продукцію базових галузей промисловості, зокрема, паливно-енергетичної (вугільна, газова, нафтопереробна, електроенергетика) та металургії. Так, зміна цін на енергоносії швидко впливає на рівень цін усіх без винятку галузей економіки, а динаміка закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в першу чергу відбивається на цінах товарів легкої та харчової промисловості. Між змінами цін існує не тільки прямий, а й обернений зв’язок. Наприклад, підвищення цін у паливному комплексі через деякий час повертається в ці ж галузі через подорожчання спожитої ними техніки.

5. Процес ціноутворення. Цінова політика фірми.

Ціни відіграють важливу  роль не тільки в економіці в цілому, але і в підприємницькій діяльності окремих підприємств, тому від їх рівня залежать кінцеві результати їх діяльності, в тому числі прибуток і рентабельність. Ціни виступають основним фактором у вирішенні таких  питань, як визначення ринків збуту  продукції, доцільності виробництва  товарів або послуги, розрахунку витрат виробництва, визначення обсягів  інвестицій, тому все що пов'язано  з ціноутворенням є дуже важливим питанням для ефективної діяльності підприємством.

Ціноутворення являє собою процес встановлення ціни на доставлені на ринок або надані споживачеві у процесі виготовлення товари чи послуги.

Процес ціноутворення – це процес розроблення, ухвалення і практичної реалізації цінових рішень.[9]

Ціноутворення починається  з методики розрахунку ціни пропозиції, до якої належать такі основні елементи, як визначення завдання ціноутворення, оцінка витрат виробництва підприємства (собівартості продукції), вивчення попиту, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір методу ціноутворення і встановлення остаточної ціни.[9]

Завдання ціноутворення  визначають у процесі вибору таких  варіантів поведінки підприємства на ринку і цінової політики:

- забезпечення виживання підприємства;

- максимізація прибутку і розширене відтворення індивідуального та колективного капіталу;

- входження в лідируючу групу підприємств за величиною ринків збуту, привласненого прибутку, якості виготовлених товарів та надання послуг.

Основним завданням є  максимізація прибутку, оскільки в  ньому певною мірою відображаються всі інші завдання. [11]

При визначенні методологічних засад ціноутворення зазвичай розглядають методи, принципи, етапи, моделі ціноутворення та найпоширеніші типи цінової політики. Двома найважливішими елементами методології є методики і принципи ціноутворення.

Метод ціноутворення – це конкретний спосіб, прийом, сукупність послідовних дій щодо визначення та обґрунтування ціни конкретного товару. Існує чимало методів ціноутворення. Їхнє розділення на групи є доволі умовним і залежить від того, який чинник домінує при визначенні ціни і, відповідно, з якого чинника розпочинається її обґрунтування. Наприклад, методи, що базуються на попиті, означають, що базову ціну товару встановлюють передусім на основі вивчення попиту споживачів, на витратах – на базі розрахунку середніх витрат, на конкуренції – з урахуванням цін конкурентів і т.д. [9]

У практиці ціноутворення  використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об'єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми:

1) модель ціноутворення,  що базується на витратах виробництва;

2) модель ціноутворення,  що базується на попиті;

3) модель ціноутворення,  що базується на конкуренції.  Використання будь-якої з цих  моделей передбачає урахування  факторів, які покладено в основу двох інших моделей. Так, якщо використано витратну модель, визначену ціну на товар доцільно скоригувати з урахуванням ринкового попиту на цей товар і цін на товари конкурентів.[13] Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширеніші з них.

Витратні методи ціноутворення полягають в тому, що основою для визначення ціни є базові витрати на одиницю продукції, до яких додається надбавка – величина, що покриває невраховані витрати і прибуток. Через це їх часто називають "витрати плюс". Цими методами в ринковій системі господарювання визначають нижню межу ціни, відтак кінцева ринкова ціна може бути вище за неї.

Сферою застосування витратних  методів є ситуації, де збут гарантований, наприклад, при ціноутворенні на такі товари:[9]

• дорогу принципово нову, тобто унікальну продукцію;
• товари штучного виробництва (на замовлення);
• товари на держзамовлення (об'єкти ВПК, космічні дослідження, будівництво об'єктів, НДДКР та ін.);
• продукцію, для якої держава обмежує рівень рентабельності;
• продукцію підприємств-монополістів.