Поняття та види злочинів проти власності

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Поняття і  види злочинів проти  власності» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

студента  ТЗФ 1 курсу 1 групи

Гапчука Максима Михайловича 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2011 

       Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

      Юридичним вираженням відносин власності є  право власності — це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають — держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

      Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

      Єдність об'єкта — відносин власності —  не виключає того, що безпосереднім  об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності  мають також інші загальні об'єктивні  і суб'єктивні ознаки.

      Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

      Майно як предмет злочину має певні  ознаки:

      1) юридична — право на майно  належить певному власнику або  особі, якій воно на законній  підставі ввірено, знаходиться  у її веденні чи під її охороною; для винного майно є чужим;

      2) економічна — майно має представляти  певну матеріальну цінність, мати  певну вартість. Іноді цю ознаку  називають соціальною, оскільки  вона означає, що в майно  вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;

      3) фізична — це предмети, речі, які  можна вилучити, привласнити, спожити,  пошкодити, знищити тощо.

      Не  відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться  в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

      Не  є предметом злочинів проти власності  вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали  — статті 262—267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 та ін.

      Крім  майна у деяких злочинах проти  власності предметом можуть бути право на майно, а також дії  майнового характеру, наприклад, при  вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

      Специфіка об'єкта і предмета визначають і  загальні об'єктивні та суб'єктивні  ознаки злочинів проти власності.

      З об'єктивної сторони більшість з  них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом  — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

      З суб'єктивної сторони, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення. Поряд з цим, знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

      За  наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти  власності, вони істотно розрізняються  між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.

      Злочини проти власності поділяються на(статті 165—198):

1. корисливі (статті 165—193):

       - пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185—191);

       - не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);

      2) некорисливі (статті 194—198).

      Загальними  ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи, є;

      1) незаконне, безоплатне обертання  чужого майна на користь винного  або інших осіб;

      2) корисливий мотив — прагнення,  спонукання до незаконного збагачення  за рахунок чужого майна.

      Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

      Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто  воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

      З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним  обертанням чужого майна на користь  винного або інших осіб, відносяться  до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

      Суб'єктивна  сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом  і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи  права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

      Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або  інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна. 

      Суб'єкт  корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання — будь-яка  особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка  досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

      Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення:крадіжка, грабіж, розбій, викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання викрадення, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

      Крадіжка (ст. 185). Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

      Об'єктивна  сторона крадіжки виражається в  дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, в присутності малолітніх тощо). Таємним вважається викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють крадіжку, що здійснюється, але суб'єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, він впевнений в їх мовчазній згоді, невтручанні (наприклад, крадіжка продуктів на м'ясокомбінаті в присутності інших працівників).

      З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне відношення винного має вирішальне значення для кваліфікації викрадення як крадіжки. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.

      Закінченою  крадіжка визнається з моменту вилучення  майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження  вилученим (сховати, передати, викинути тощо).

      Частина 2 ст. 185 встановлює відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки 1 до ст. 185 повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189—191 або статтями 187 і 262, незалежно від того, чи була особа судима за раніше вчинений злочин чи ні. Важливо лише мати на увазі загальне положення, що відноситься до поняття повторності: повторність крадіжки виключається, якщо за раніше вчинену крадіжку (або інший злочин, вказаний в примітці) особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за цей злочин була погашена чи знята.

      Повторну  крадіжку слід відрізняти від продовжуваної  крадіжки, при якій вчиняється одна крадіжка, але частинами, кількома тотожними діями, об'єднаними однією метою (наприклад, крадіжка із заводу велосипеда частинами, окремими деталями).

      У разі вчинення крадіжки після інших, вказаних у статтях 186, 189—191, 187 і 262 однорідних злочинів, необхідна кваліфікація вчиненого  за сукупністю — за ч. 2 ст. 185 і відповідною статтею, що передбачає відповідальність за ці злочини. 

      Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, передбачає вчинення її спільно  декількома особами (двома і більше), які заздалегідь, тобто до початку  вчинення крадіжки, домовилися про спільне її вчинення (ч. 2 ст. 28). При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний з них при вчиненні крадіжки.

      У частині 3 ст. 185 встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдала значної шкоди потерпілому.

      Аналіз  першої ознаки передбачає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».

      Житло — це приміщення, призначене для  постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Приміщення — це різного роду споруди, будови, в яких постійно або тимчасово знаходиться майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище — це широке поняття — будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється тощо).

      Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне  вторгнення до них будь-яким способом — із застосуванням засобів подолання  перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою є незаконність — з метою крадіжки. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не з метою крадіжки, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня. Так, І. прийшов в гуртожиток до своєї знайомої, якої в кімнаті не було, і пішов шукати її в інших кімнатах. Побачивши, що в одній з кімнат, в якій нікого не було, на столі лежав гаманець, викрав його. У цьому випадку відсутня крадіжка з проникненням у житло.

      Для проникнення не має значення, чи проник винний сам (фізично) в житло, приміщення або використав знаряддя, якими, наприклад, через відкриту кватирку вилучав майно.

      Якщо  з метою проникнення застосовується насильство (наприклад, до охоронця, господаря  квартири та інших) то, залежно від  характеру насильства, все вчинене  має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

      Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального становища потерпілого  та розміру збитку на суму від ста  до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185).

      Частини 4 і 5 ст. 185 передбачають відповідальність за крадіжку, вчинену у великому і особливо великому розмірі. Крадіжка, вчинена у великому розмірі, має  місце при вчиненні її однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах — на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (примітки 3 і 4 до ст. 185).

      Крім  того, ч. 5 ст. 185 передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену організованою  групою (ч. 2 ст. 28).

      Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 185 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 185 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 185 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років; за ч. 4 ст. 185 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 5 ст. 185 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

      Грабіж (ст. 186) з об'єктивної сторони виражається  у відкритому викраденні — вилученні  чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

      Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна  і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

      Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

      Насильство  при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися  і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається .його затримати).

      Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні  зусилля, щоб відібрати у потерпілого  річ, предмет (наприклад, вирвав з рук  сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

      Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значної шкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою) аналогічні тим, які проаналізовані стосовно крадіжки.

      Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 186 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років; за ч. З ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років; за ч. 4 ст. 186 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років; за ч. 5 ст. 186 — позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

      Розбій (ст. 187) є найбільш небезпечним злочином проти власності. Його обов'язковим  додатковим об'єктом виступають життя і здоров'я потерпілих.

      Об'єктивна  сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

      Під фізичним насильством, небезпечним  для життя чи здоров'я розуміється  легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або  незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Однак слід відмітити, що замах на вбивство і вбивство, що супроводили розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

      До  насильства як обов'язкової ознаки розбою відноситься і насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специфіка його у тому, що реальна небезпека для життя  існує для потерпілого лише в  момент застосування насильства, фактично воно не приводить до настання смерті.

      До  такого насильства відносяться також  дії, що не призвели у конкретному  випадку до будь-яких наслідків, але  містили реальну небезпеку для  життя в момент їх вчинення. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, скидання з висоти тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому, який спав). Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Тому додаткової кваліфікації за ст. 129 тут не потрібно. Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому. Однак воно може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання.

      Насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, застосоване винним з метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

      Тривалий  час спірним у судовій практиці було питання про можливість віднесення до насильства, небезпечного для життя  чи здоров'я, давання потерпілому, з  метою вилучення у нього майна, наркотичних, психотропних речовин, що призвели до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду України визнав, що, якщо такі засоби були застосовані без згоди потерпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров'я, про що знав винний, то такі дії кваліфікуються як розбій.

      Розбій  відноситься до усічених складів  злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту  застосування насильства, незалежно  від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

      Кваліфікуючими  ознаками розбою є: вчинення його за попередньою  змовою групою осіб, або особою, яка  раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187); спрямовання розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187). Ці ознаки аналогічні тим, які розкриті при аналізі крадіжки, за виключенням двох. Це розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм і розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

      Розбій  вважається повторним лише тоді, коли йому передував розбій або бандитизм. Вчинення раніше крадіжки, грабежу  чи інших корисливих злочинів, пов'язаних із обертанням чужого майна, повторності розбою не утворить.

      Заподіяння  в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 4 ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує.

      Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 187 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна; за ч. З ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

      Викрадення  шляхом демонтажу та іншим засобом  електричних мереж, кабельних ліній  зв'язку та їх обладнання (ст. 188). Додатковим безпосереднім об'єктом цього  злочину е відносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язку споживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєзабезпечення.

      Цей склад відрізняється своїм предметом  злочину — ним є електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

      З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобто в таємному або відкритому вилученні вказаних предметів шляхом демонтажу чи іншим засобом. Наприклад, особа з метою здачі металолому вирізала більше ста метрів електрокабеля, внаслідок чого протягом доби було порушено електропостачання ряду підприємств і житлових будинків. Закінченим злочин визнається з моменту вилучення вказаних предметів.

      Суб'єктивна  сторона характеризується прямим умислом  та корисливою метою.

      Частина 2 ст. 188 встановлює відповідальність за вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за такий самий злочин, чи у великих розмірах; а ч. З ст. 187 — за викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання, вчинене організованої групою або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки. З них рецидив цього злочину та спричинення ним особливо тяжких наслідків є специфічними, інші кваліфікуючі ознаки аналогічні тим, що розглядалися при аналізі крадіжки.

      Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин, за умови, що судимість не погашена або не знята.

      Особливо  тяжкими наслідками, згідно з приміткою до ст. 188, вважаються: загибель людини; перерва в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.

      Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 188 — штраф від  ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 188 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. З ст. 188 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

      Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім  додатковим об'єктом відносини у  сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої  недоторканності потерпілих.