Поняття та види міжнародного конфлікту

 

ДИПЛОМАТИЧНА  АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

при МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ  УКРАЇНИ

 

Кафедра дипломатичної  і консульської служби

 

 

 

РЕФЕРАТ

з навчального  курсу „ Миротворча та превентивна дипломатія ”

 

 

Поняття та види міжнародного конфлікту

 

 

 

 

 

Виконала:

слухачка 2-го курсу гр. №2

Тарасенко І.В.

 

 

 

Київ–2012

План:

Вступ

1. Поняття міжнародного конфлікту
2. Структура міжнародного конфлікту
3. Види міжнародного конфлікту

Висновки

 Додатки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Функціонування сучасного міжнародного товариства неможливе без протистояння позицій і поглядів, притаманних певним суб'єктам. Тлумачення певних питань, наявних у практиці міжнародних відносин, отримують відмінні оцінки з боку учасників процесу. Логічним наслідком цього є суперечності та конфлікти (рис. 15.4). Ці конфлікти інколи призводили до небезпечних міжнародних криз і збройної боротьби, які спричиняли серйозні та небезпечні наслідки. Декотрі з них виявилися стійкими, тривали упродовж років і десятиліть, інші затихали на певний час і за певних умов починалися з новою силою.

Науковці стверджують, що впродовж останніх 5,5 тис. років людство  жило в мирі щонайбільше 300 років. Протягом цих 55 століть на нашій планеті  відбулося 14,5 тис. воєн (з них дві  світові), у яких загинуло 3,6 млрд осіб. За роки, що минули після закінчення Другої світової війни, у світі відбулося понад 250 воєн, у яких брали участь понад 90 держав, а людські втрати становили понад 35 млрд осіб.

Незважаючи на те, що в  середині XX ст. виникла певна тенденція  до зниження загальної кількості конфліктів на планеті (так, якщо 1989 р. налічувалося 36 крупних збройних конфліктів у 32 районах світу, а 1995 р. їх було 30 у 25), проблему їх мирного врегулювання не знято з порядку денного. Кінець XX і початок XXI ст. ознаменувалися низкою серйозних міжнародних криз, які в сукупності суттєво посилюють міжнародне напруження (Косово, Чечня, Афганістан, Ірак тощо). Хочемо ми цього чи ні, в розвитку світового співтовариства існували й існуватимуть проблеми. Важливо, як їх вирішують. Є способи їх врегулювання: через насильство, збройні конфлікти, або мирним шляхом.

Можна виділити декілька основних причин міжнародних конфліктів: недосконалість людської природи, бідність та нерівність у добробуті народів різних країн, соціально-економічний та політичний лад держави, рівень її культури і цивілізованості, невпорядкованість міжнародних стосунків.

Практика міжнародних  відносин свідчить, що в основі суперечності зрідка лежить якийсь один чинник. Джерелом суперечностей здебільшого є  інтереси певних держав, економічних союзів, а також військово-політичних блоків. Предметом суперечностей часто є території та кордони (о. Коса Тузла, 2003 p.), прагнення посісти домінуюче становище в регіоні, протистояння економічних, політичних інтересів країн, що розвиваються, негативні етнічні стереотипи, релігійні протиріччя.

Отже, нині міжнародні відносини  все ще залишаються сферою розбіжностей інтересів, суперництва, непередбачуваності, конфліктів і насильства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ

 

Незважаючи  на незриму присутність конфлікту  в усіх сферах суспільного життя, його точне та недвозначне визначення залишається предметом наукового  пошуку. Частково це пов’язано із багатогранністю  конфлікту та різноманітністю його форм. Іншою і, можливо, більш важливою обставиною, що стоїть на заваді спільному розумінню цього феномену, є принципова відмінність між тими ролями й функціями, якими конфлікт наділяється в рамках різноманітних підходів до вивчення ще більшою мірою різноманітних соціальних процесів.

На початку наукових досліджень конфлікт часто ототожнювали з війною. Сьогодні прихильників таких поглядів значно менше, поза тим це не додає ясності розумінню конфлікту: явище залишається багато в чому terra incognita для науки.

Феномен конфлікту нерозривно пов’язаний із протиріччями. Однак універсальність поняття «протиріччя» знижує його ефективність у науковому аналізі: завжди необхідно визначати контекст, в якому протиріччя виявляють або не виявляють себе як конфлікт. Основна відмінність між протиріччям і конфліктом полягає в суб’єктивному характері останнього, на противагу об’єктивно-суб’єктивним проявам перших. Протиріччя є категорією, яку з часів Геракліта використовують для пояснення мінливості й розвитку; своєрідною рушійною силою прогресу. Протиріччя можна побачити між будь-якими елементами матеріального і нематеріального світу. В цьому проявляється об’єктивність протиріч, їхній «вічний» характер, який, однак, не завжди означає незмінність або статичність. Конфлікт не тотожний протиріччям. Конфлікт передусе позначає взаємодію суб’єктів. Ця взаємодія, звісно, ґрунтується на протиріччях, але самого лише протиріччя або навіть системи протиріч не досить для виникнення конфлікту. Протиріччя, відбиваючись у свідомості суб’єкта, набуває суб’єктивних рис. Пригадаймо, наприклад, дилему «наполовину наповненої склянки», яка так само може бути «наполовину порожньою». Ступінь наповненості склянки не дає об’єктивних підстав для вибору між цими альтернативами. Конфлікт, що виникає при спробі виявити справжній стан склянки, ґрунтується на об’єктивних протиріччях діалектичної єдності категорій «повний – порожній», але ці протиріччя залишаються непомітними та, ймовірно, невідомими, доки не з’являються учасники конфлікту із власними, суб’єктивними оцінками стану речей (в даному випадку визначеності щодо «порожня» чи «наповнена»). Додаткові фактори створюють конфлікт, і цими факторами стають сприйняття та дії суб’єктів конфлікту.

Поняття «міжнародний конфлікт» є політичним за своєю  природою. Сучасні проблеми розуміння міжнародного політичного конфлікту невіддільні від складних питань теорії в сфері міжнародних відносин у цілому. З одного боку, міжнародному конфлікту притаманне традиційне значення міждержавного протистояння, що характеризує, передусім, його форми і методи; з іншого – категорія «міжнародний конфлікт» дедалі більше набуває абстрактних рис і стосується політичних процесів як таких, взаємодії сил у динаміці, процесів міжнародного співробітництва і загального розвитку міжнародної системи. Різним залишається і розуміння поняття міжнародного конфлікту в межах різних теоретичних шкіл та методологічних підходів.

Часто визначення поняття залежить від цілей дослідження  та його методології. Міжнародний конфлікт можна розглядати:

• філософську категорію, що позначає зіткнення однієї сили з іншою;
• наукову категорію, методологічною функцією якої є операціоналізація основних ознак конфліктних ситуацій у світовій політиці;
• категорію соціальної поведінки для позначення ситуації існування двох чи декількох сторін у боротьбі за щось, що не може належати їм всім одночасно;
• можливість або ситуацію;
• структуру;
• подію або процес.

Навіть наведений  перелік можливих тлумачень конфлікту  свідчить про комплексність та системність  цього явища. Для повного і  глибокого розуміння конфлікту його потрібно вивчити в усіх зазначених проявах. Разом із тим звуження та конкретизація поняття, принаймні в рамках окремих дисциплін або навіть окремих досліджень, є необхідними. Для нас ця конкретизація визначатиметься міжнародним характером конфлікту.

Міжнародним конфліктом є конфлікт, який виникає за участі двох чи декількох міжнародних акторів та має міжнародно-політичні наслідки; об'єкт конфлікту при цьому виходить за межі юрисдикції будь-якого з його учасників.

Міжнародному  конфлікту властиві такі особливості:

• учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі;
• міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків;
• розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення;
• міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум).

Міжнародні  конфлікти нерідко трапляються  у світовій політиці. Деякі вчені  навіть вважають, що без них світової політики просто не існувало б. При цьому держави мають різний досвід участі в таких конфліктах. (табл. 1.1.)

Історично склалося так, що найчастіше міжнародний конфлікт набирав форми війни, внаслідок  чого ці два поняття часто ототожнюють. Насправді ж війна є лише однією з форм міжнародного конфлікту поряд із низкою інших, менш насильницьких.

Розуміння міжнародного конфлікту переважно як війни, а  війни як регламентованого протистояння держав стало характерним як для  політиків ХІХ – початку ХХ століття, так і для дослідників міжнародної політики. Вкоренилися міжнародно-правові підходи, котрі концентрували увагу саме на регулятивних можливостях міжнародного права у питаннях війни: його здатності обмежити її застосування як засобу політики та регламентувати її в разі виникнення. З такого розуміння природи міжнародного конфлікту виникає і пацифізм, наділений передусе політичними рисами. Пацифізм як прагнення до вилучення війни з арсеналу зовнішньополітичних засобів держав є, по суті, не шляхом розв’язання конфлікту, а одним із засобів обмеження можливостей такого розв’язання.

Природним наслідком  таких трактувань стала ідея про  те, що шлях до розв’язання конфліктів лежить через запобігання війн. Розуміння  конфлікту переважно у воєнних  термінах характерне для періоду 1920 – 30-х років, коли особливо активно заохочувалася тема обмеження можливостей держав вести війну, а також встановлювався зв'язок між таким обмеженням і загальним зниженням рівня конфліктності в системі.

Поняття «міжнародний конфлікт» дедалі більше виходить за рамки воєнних дій. Перші спроби на цьому шляху було зроблено ще раніше, зокрема в теорії конфліктів Карла Маркса. Міжнародний конфлікт у Марксовій моделі мав ключовим елементом економічне протистояння, а війна, хоч і була найімовірнішим засобом його розв’язання, втім могла мати місце лише на певному етапі його еволюції. Конфлікту загалом повертається його філософський зміст. Сприяє цьому і виникнення системних ідей в міжнародних відносинах, внаслідок чого конфлікт розглядається як один із різновидів співробітництва елементів міжнародної системи, набуває функціонального значення, що пізніше враховуватиметься в теоріях Георга Зіммеля, Льюїса Козера, Ральфа Дарендофа та ін.

Однак визначальним щодо розкриття змісту й природи  міжнародного конфлікту стало поняття «сила». Внаслідок цього конфлікт розглядався одночасно як результат і як процес взаємодії силових потенціалів акторів на міжнародній арені. Категорія «сила» часто є типовою ознакою застосування політичного реалізму, і дослідження міжнародних конфліктів переважно відбуваються на підставі саме таких теоретичних засад.

Еволюція та ускладнення феномена конфлікту  зумовили врешті перехід від «силового» мислення до з’ясування «інтересу» як способу розкрити природу сучасних міжнародних конфліктів. Застосування поняття «інтерес» дало змогу не просто розширити поняття конфлікт, а й наділити його абстрактними рисами. Для конфлікту міжнародного це означало вихід за межі силової взаємодії. Тепер конфлікт міг існувати не лише у безпосередніх відносинах держав – він набував структурних рис, «розчинявся» в загальній системі міжнародних відносин. Міжнародний конфлікт міг виявитися на економічному, етнічному, ідеологічному, ціннісному, військовому рівнях, причому навіть між державами, що могли і не мати безпосередніх відносин між собою.

Міжнародний конфлікт позначає відмінність прагнень акторів міжнародних відносин, а також їхню конкурентну взаємодію із метою встановлення контролю над неподільними ресурсами, процес і форми такої взаємодії.

Навіть за істотного зменшення протягом останнього часу питомої ваги традиційних міжнародних конфліктів значення міжнародних факторів у нових конфліктах залишається важливим на всіх його етапах – від виникнення до регулювання. Сучасні конфлікти є наслідком посилення взаємозалежності в світі, у них втягнуто все більше учасників, які вимагають дедалі активніших міжнародних процедур для розв’язання.

Поряд із віддаленням поняття міжнародного конфлікту від війни відбувається зближення його із рядом інших, доволі близьких за значенням термінів, встановити відмінності між якими необхідно для подальшої роботи.

До найчастіше вживаних синонімів «міжнародного  конфлікту» належить поняття «міжнародна криза», «насилля» та «конкуренція».

Міжнародною кризою називається специфічна фаза міжнародного конфлікту, яка характеризується високою цінністю інтересів сторін, коротким часом для прийняття рішень, високим рівнем стратегічної невизначеності.

Часто криза  ототожнюється із використанням  військової сили в конфлікті, хоча безпосереднього  зв’язку між ними немає. Однак криза, зменшуючи наявну кількість інформації у сторін щодо дій та намірів одна одної, а також збільшуючи антагонізм в конфлікті, збільшує також і ймовірність переходу конфлікту з латентної фази до фази відкритого протистояння із використанням військової сили. Якщо використання військової сили відбувається в ході кризи, воно нерідко має спонтанний, неорганізований характер і може включати мобілізацію регулярних військ, партизанських сил або визвольних армій, запровадження економічних або військових санкцій, часткову окупацію або порушення статусу демілітаризованих зон, прикордонні інциденти. На відміну від війни, використання військової сили в ході міжнародної кризи не є систематичним. Однак, якщо взяти до уваги тиск часових обмежень, в умовах якого діють учасники кризи, несистематичне використання військової сили здатне спровокувати повномасштабну війну.

Насилля не є  обов’язковим атрибутом ані кризи, ані міжнародного конфлікту. Його використання характеризує форми протікання конфлікту, позначаючи різні шляхи застосування сили його учасниками. Еволюція силових засобів призвела до того, що пряме використання військової могутності поступово змінюється більш витонченими засобами примусу. Разом із цим еволюціонує поняття «насилля», в основі якого міститься застосування сили з метою примусу. Насилля є, скоріше, синонімом поняття «сила», яку можна в загальному вигляді визначити як здатність суб’єкта А змусити суб’єкта В зробити те, чого суб’єкт В за інших умов робити не став би. Однак, якщо поняття сили постійно розширюється, включаючи нові елементи економічного, політичного, інформаційного та, загалом, невійськового характеру, то «насилля» переважно й досі позначає фізичний вплив, який в міжнародних відносинах набуває військових форм.

Конкуренція також є поняттям, близьким до поняття конфлікту, але не тотожним йому. Конкуренція характеризує стан відносин між суб’єктами, але не передбачає несумісності їхніх інтересів. Так, конкуренти можуть діяти під впливом спільних інтересів, або в рамках спільних правил чи норм, сильнішими, ніж протиріччя між ними. Таке інституціолізоване суперництво часто позбавлене конкретного об’єкту, яким сторони не можуть володіти одночасно.

Синонімічні ряди та теоретична плутанина навколо поняття «міжнародного конфлікту» все ж таки не можуть зупинити наукових зусиль, спрямованих на з’ясування природи та закономірностей розвитку цього цікавого явища. Як це часто буває при вивченні складних об’єктів, одним із перших кроків є аналіз його структури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ

 

В сучасній політичній науці існує ціла система методів  – методологічний підхід – в  основу яких покладено виявлення  загальних та стабільних рис принципово мінливих явищ. Методологічний підхід називається системним, а серед  різноманітних методів в його рамках для наших завдань оптимальним є структурний метод. Він дозволяє виявити структуру міжнародного конфлікту та оцінити її значення.

Міжнародний конфлікт, навіть в порівняно простій формі  двостороннього протистояння суверенних держав, є складною соціальною системою. Всім соціальним системам притаманний високій ступінь мінливості, динамічності та відкритості. Це означає, що такі системи активно обмінюються інформацією із середовищем і оновлюються під впливом цього обміну. В цих умовах важливим завданням є встановлення сталих параметрів, що притаманні міжнародним конфліктам в цілому, і на основі яких можна конфлікт досліджувати.

Найважливішими з них традиційно вважають:

• суб’єктів (сторони) конфлікту;
• його об’єкт або об’єктне поле (іноді й предмет);
• відносини між суб’єктами;
• учасників (треті сторони).

Крім того, необхідно  також встановити рамки конфлікту (часові, географічні, системні) та середовище, в якому він розгортається. У такий спосіб стає зрозумілою структура конфлікту та його місце в світі серед інших соціальних відносин.

Коло суб’єктів  міжнародного конфлікту здебільшого  складається із суверенних держав. В сучасній теорії міжнародних відносин тривають масштабні дискусії щодо зміни  ролі держави в міжнародних відносинах. Це віддзеркалює суттєві зміни в колі суб’єктів міжнародних конфліктів.

Монополія держави  на участь у міжнародних конфліктах руйнується. Сьогодні ініціаторами та сторонами конфліктів, що підпадають під наведене вище визначення, можуть бути, крім суверенних держав, національно-визвольні рухи, терористичні угруповання, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації та, цілком можливо, окремі індивіди.

Діяльність  терористичних організацій, якщо вона має політичне спрямування, може спровокувати міжнародний конфлікт, а саме така організація виступити його стороною. Однак такий конфлікт у будь-якому разі вимагає участі держави як однієї із сторін. При цьому він може бути як міжнародним, так і внутрішнім із міжнародними наслідками.

Окрім терористичних  груп, недержавними учасниками міжнародних конфліктів можуть бути національно-визвольні та сепаратистські рухи з огляду на транскордонний характер їхніх цілей та втягнення до ініційованих ними конфліктів інших міжнародних акторів.

Транснаціональні  форми деяких конфліктів зумовлюють і активну участь у них міжнародних організацій та інституцій, яка не обмежується створенням коаліцій. Втручаючись у конфлікти з метою їх врегулювання, міжнародні інституції таким чином виступають як їх учасники, а деякі з них є повними суб’єктами конфлікту.

До суб’єктів  економічних міжнародних конфліктів можуть належати також транснаціональні корпорації, вплив і діапазон інтересів  яких постійно зростає.

В цілому справедливим є висновок про те, що звичний  суб’єкт міжнародного конфлікту – суверенна держава – поступається місцем численним конкурентам, які, внаслідок послаблення та ерозії державного суверенітету, набувають здатності до формулювання власних політичних цілей та потенціалу для їх досягнення. Це ускладнює як діагностику, так і типологію міжнародних конфліктів, а також урізноманітнює засоби управління ними.

Наявність двох суб’єктів є необхідною і достатньою умовою початку міжнародного конфлікту. Однак сучасний світ із високим ступенем взаємозалежності рідко створює  ізольовані умови саме для двосторонніх конфліктів. Коло учасників міжнародних конфліктів, як правило, розширюється, і частина з них може стати сторонами конфлікту. Крім того, особливості цінностей, за які сперечаються суб’єкти сучасних конфліктів, робить ці конфлікти «відкритими». Разом із тим залишаються й традиційні двосторонні протистояння, особливо в міждержавних відносинах.

Суб’єкти міжнародного конфлікту характеризуються комплексом інтересів та можливостями їх захисту, тобто, силовими можливостями. Комплекс інтересів обумовлює цілі кожного із суб’єктів, визначаючи таким чином об’єктне поле конфлікту – множину цілей, які не можуть бути досягнуті одночасно. Комплекс силових можливостей впливає на вибір сторонами стратегій дій у конфлікті. Для сучасних міжнародних конфліктів характерною є здатність об’єктного  поля до розширення та здорожчання прямого використання сили, що стимулює суб’єктів конфлікту до вибору більш складних стратегій.

Об’єктом міжнародного конфлікту є матеріальний  або нематеріальний ресурс, стосовно якого інтереси суб’єктів конфлікту є несумісними і повне володіння або контроль над яким не можуть бути досягнуті одночасно всіма сторонами конфлікту.

Об’єктом міжнародного конфлікту може бути територія, політичний вплив, військова присутність, ідеологічний контроль та ін. Як правило, міжнародний конфлікт виникає внаслідок переплетіння декількох різноманітних протиріч, внаслідок якого утворюється система взаємопов’язаних об’єктів – об’єктне поле конфлікту. Деякими дослідниками виокремлюється також предмет конфлікту, як конкретна, специфічно визначена цінність, з приводу якої сторони вступають у конфліктні відносини.

У міжнародному конфлікті сторони переслідують декілька цілей одночасно. Тому об’єктне поле конфлікту, як правило, складається із кількох елементів, серед яких найважливішими є:

• влада (політичний контроль, вплив);
• ідеологічні або культурні цінності;
• територія та інші матеріальні ресурси.

Ці елементи є взаємопов’язаними, і, поширюючи контроль на один із них, суб’єкт конфлікту може розраховувати на зміцнення впливу на інші. Така взаємопов’язаність ускладнює регулювання сучасних міжнародних конфліктів.

Влада є тією цінністю, володіння якою ніколи не буває виключеним і достатнім, тобто  повним. Внаслідок цього влада  провокує конфлікти постійно, виступаючи  «вічним» об’єктом протистояння.

Ціннісні орієнтації – інший важливий об’єкт міжнародного конфлікту.

Особливість боротьби за цінності полягає в тому, що вона не може бути тільки і саме насильницькою. Конфлікт, в об’єктному полі якого акцентовані ідеологічні елементи, виявляє ознаки суперництва, конкуренції, «боротьби за свідомість». Більшою мірою це стосується протистояння політичних ідеологій, коли основним завданням сторін є демонстрація переваг власного способу життя та недоліків альтернативного, меншою мірою – релігійного протистояння. Серед різновидів ціннісних конфліктів – також конфлікт ідентичностей, зокрема національні та етнічні конфлікти. Тут зачіпається самооцінка та самовизначення людини або соціальної групи, внаслідок чого поділ на «свій-чужий» стає яскраво вираженим, що прискорює розвиток конфлікту.

Реальним об’єктом міжнародних конфліктів виступають матеріальні ресурси.

В сучасних міжнародних  конфліктах, звичайно, об’єктами можуть бути всі зазначені групи ресурсів. Особливого значення все ж таки набувають територіальні конфлікти, тобто конфлікти, в яких основним об’єктом виступає територія. Територія одночасно є місцем розміщення армій та озброєння, важливим економічним та геополітичним ресурсом. Це збільшує її політичну цінність і робить найбільш «популярним» об’єктом конфліктів, особливо між новими або «слабкими» державами.

Відносини між  суб’єктами конфлікту являють собою  практичну взаємодію їхніх стратегій. Вона охоплює різні сфери дво- та багатосторонніх відносин, але  нерівномірно. В залежності від фази конфлікту та його об’єкту, відносини між сторонами концентруються переважно в одній або декількох суміжних сферах. Лише масштабні конфлікти («тотальні») зачіпають всі сфери відносин між сторонами.

Система відносин будується не лише між сторонами, але також і між учасниками конфлікту. Під учасниками маються на увазі не безпосередні суб’єкти конфлікту, а різного роду треті сторони: посередники, третейські судді, миротворці, арбітри тощо. Ключовою відмінністю учасників від суб’єктів конфлікту є відсутність прямої зацікавленості перших в розподілі об’єкту конфлікту. Вони, тим не менш, є зацікавленими в його результатах або в його врегулюванні з різних причин. З метою попередження негативних наслідків конфліктів останнім часом використовується гуманітарна інтервенція.

Становлення структури  конфлікту шляхом виокремлення його суб’єктів, відносин між ними, об’єктного поля та учасників дає змогу протиставити конфлікт середовищу, в якому він розгортається, становити його межі й рамки, з’ясувати, що є конфліктом і що ним не є. Інколи це виявляється складним завданням. Характер сучасних суб’єктів міжнародних конфліктів не завжди дає змогу побачити участь тих чи тих елементів суспільства в конфлікті. Високий ступінь взаємозалежності учасників міжнародних відносин заважає чітко розмежувати конфлікт та інші форми взаємодії. Держави-конкуренти в одній сфері можуть бути партнерами в інших. Об’єкти конфліктів стають настільки багатовимірними, що сторони плутаються в їх визначенні. В той же час міжнародним конфліктам притаманне наслідування структурних ознак тієї системи міжнародних відносин, в якій вони розгортаються. Отже, зрозуміти конфлікт без контексту неможливо. Структурні особливості міжнародної системи екстраполюються, «продовжуються» на конкретні глобальні, регіональні та локальні конфлікти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ

 

Труднощі типології  пов'язані з рядом обставин:

1. конфлікти ставляться до категорії соціальних явищ, границі яких явно не простежуються;
2. будь-який конфлікт має безліч сторін, аспектів і можливих граней, що не дає можливості створити єдину класифікацію й однозначно відрізнити один тип конфлікту від іншого;
3. сутність конфлікту найчастіше неможливо визначити навіть по закінченні часу: завуальованість справжніх джерел, причин і мотивів учасників;
4. суб'єктивність дослідника.

Типологія міжнародних  конфліктів являтиме собою теоретичну класифікацію, в основі якої лежатиме побудова моделей, виявлення спільних і відмінних рис між ними, що повною мірою узгоджується із принципами використання системної методології.

Традиційно всі типи конфліктів розрізняються за такими критеріями:

• за суб’єктом: міждержавні конфлікти, національно-визвольні рухи, терористичні угруповування, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації, окремі індивіди;
• за об’єктом: матеріальні цінності, конфлікт цінностей тощо;
• за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;
• за географічним показником: регіональні, локальні, міжконтинентальні, глобальні;
• за тривалістю: короткострокові, довготривалі;
• за рівнем насильства: військовий чи мирний;
• за сферою відносин: економічні, політичні, військові, інформаційні;
• за якісним характеристиками протистоянь: конфлікти з нульовою сумою » і «конфлікти з ненульовий сумою».
• за методом ведення війни: з дотриманням правил та без.

Традиційні міжнародні конфлікти – це більшість конфліктів ХХ століття.

Внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові) – суперництво всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти – це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.

Для виникнення цього конфлікту має бути наявність  таких чинників: