Пожарная и радиоционая безопасность

Пожежна безпека. Пожежі та причини її виникнення

Пожежа - неконтрольоване горіння позаспеціальним осередком, що завдає моральні і матеріальні збитки, а іноді призводить до загибелі людей.

Причини виникнення пожеж:

1. недотримання правил пожежної безпеки;
2. необережне поводження з вогнем;
3. несправність електрообладнання;
4. аварії, катастрофи;
5. природні явища.

Процес горіння можливий за наявності: горючої речовини, джерела  запалювання, окислювача.

Горюча речовина — тверда, рідка або газоподібна речовина, здатна окислюватись з виділенням тепла та випромінюванням світла.

Окислювач —кисень, хлор, фтор, сірка та інші речовини, які мри нагріванні або ударі мають здатність розкладатися з виділенням кисню.

Джерело запалювання —вплив на горючу речовину та окислювач, що може спричинити загорання.

Джерела запалювання  поділяються на відкриті і приховані.

За відсутності одного з трьох факторів процес горіння  не виникає:

Пожежонебезпечні  матеріали — матеріали і речовини, які за своїми властивостями сприяють виникненню або поширенню пожежі.

Загорання — виникнення горіння під дією джерела запалювання.

Спалах — швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується утворенням стислих газів.

Самозагорання — явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини.

Займання — загорання, що супроводжується появою полу м и

Самозаймання — самозагорання, що супроводжується по явою полум'я.

Вибух — швидке перетворення речовини, що супроводжу СІМ II виділенням енергії та утворенням фронту стислих газів.

Температура займання - найменша температура, речовини, при якій виникає стійке горіння.

За горючими властивостями речовини і матеріали  поділяють на 3 групи:

Горючі — мають властивість самозагоратися, чи загоратися від джерела запалювання та самостійно горіти після видалення джерела запалювання.

Важкогорючі — можуть загоратися у повітрі від джерел запалювання, але не горять за відсутності джерела запалювання.

Негорючі — не можуть горіти в повітрі.

Вогнестійкість  будівельних конструкцій – властивість зберігати несучу і відгорожувальну функцію в умовах пожежі, вимірюється у годинах.

Вогнестійкість споруд визначається межею вогнестійкій кості основних будівельних конструкцій. Згораємі частини будівель не мають межі вогнестійкості.

Загальні вимоги пожежної безпеки:

Кожний повинен знати  правила поведінки при пожежі шляхи евакуації, вміти користуватися первинними засобами пожежогасіння, знати місце їх знаходження.

Легкозаймисті та горючі рідини необхідно зберігати у спеціально відведених місцях окремо від інших матеріалів.

Правила поведінки  людей при виникненні пожежі:

1. У випадку виникнення пожежі необхідно викликати спеціалізовану пожежну частину за телефоном 101 та повідомити сусідів, керівництво підприємства, колег і негайно ти ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.
2. Здійснити необхідні заходи щодо гасіння пожежі власними силами.
3. Евакуювати людей і майно. У першу чергу евакуюють найбільш цінні та пожежонебезпечні матеріали.
4. У випадку, якщо неможливо погасити пожежу власними силами, потрібно якнайшвидше залишити приміщення через основні та запасні виходи.
5. Виходячи з приміщення, де виникла пожежа, потрібно щільно зачинити двері, щоб зменшити надходження кисню до приміщення.

Евакуація людей  при виникненні пожежі

Показником ефективності процесу евакуації є період часу, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будинок взагалі.

Безпека евакуації досягається  за умови, коли тривалість евакуації  людей з окремих приміщень  і будинку в цілому менша за критичну тривалість пожежі, яка становить небезпеку для людини.

Критична тривалість пожежі — час досягнення небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню у повітрі.

Головна небезпека, від  якої гинуть люди на пожежі — дим  і гаряче повітря, тому у задимленому  приміщенні дихати потрібно тільки через мокру щільну тканину, пам'ятаючи, що поблизу підлоги концентрація диму найменша.

Первинні засоби пожежогасіння (рис 3.2) розміщують на спеціальних щитах. Щити встановлюють так. щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від  сховищ з вогненебезпечними матеріалами — не більше 50 м, або з розрахунку — один щит на 5000 м2.

Засоби пожежогасіння  фарбують у сигнальний червоний колір. а надписи на них та на щитах  роблять контрастним білим кольором.

Засоби пожежогасіння

Засоби пожежогасіння: шанцевий інструмент, вогнегасники, ручний пожежний інвентар.

Вогнегасні  засоби

Вода. Основний ефект гасіння — охолодження горючих предметів нижче температури горіння. Недоліки гасіння водою:замерзання води при від'ємних температурах; вода не гасить горючі рідини з температурою кипіння нижче 80°С; спричиняє значні збитки для обладнання та будівель; при гасінні електрообладнання можливе враження електричним струмом; погано змочує деякі волокнисті і тверді речовини, тому при їх гасінні водою ефект ВІД сутній.

Піна буває хімічна та повітряно-механічна. Хімічна піна складається з бульбашок вуглекислого газу, повітряно-механічна — містить бульбашки повітря. Вогнегасна дія піни — охолодженим верхнього шару та ізоляція горючих предметів від атмосферною повітря. Піна не застосовується для гасіння електрообладнанні! під напругою та таких активних речовин як калій, натрій, сірковуглець, з якими вона вступає в реакцію.

Вуглекислота (С02) використовується, в основному, для гасіння електроустановок. Вуглекислотою не можна гасити етиловий спирт, в якому вона розчиняється, а також целулоїд, термії що горять без доступу повітря. При гасінні вуглекислотою у закритих приміщеннях концентрація С02 зростає, що небезпечно для життя.

Порошки. Порошкова хмара створює захист від теплового випромінювання, тому пожежу можна гасити без спеціальної захисної одежі. При потраплянні порошків на розжарений предмет відбувається розклад солей та виділення негорючих газів, що підсилює вогнегасну дію порошку. Проте, в закритих приміщені ні при гасінні порошками створюється висока запиленість повітрям, порошки також мають слабкий охолоджуючий ефект, що може призвести до повторного загорання.

У будівлях вогнегасники встановлюють поблизу пожежних кранів, а також на видних та в доступних місцях на висоті 1,5 м від підлоги.

Для зв'язку при  пожежі використовують телефон, радіо, радіотелефон, установки автоматичного і напівавтоматичного зв'язку. Для попередження людей у приміщеннях може використовуватися спеціальна система зв'язку, внутрішня радіотрансляційна мережа, а також звукові сигнали оповіщення (автоматична система сигналізації).

Основними складовими систем автоматичної сигналізації є: датчики, що монтуються в будинках або на території об'єктів і призначені для подачі сигналу при пожежі; приймальні апарати (станції), що забезпечують прийом сигналів від датчиків; лінії комунікацій, що з'єднують датчики з приймальними апаратами; джерела електропостачання.

За принципом  дії датчики поділяються на: теплові, димові, світлові, комбіновані.

Теплові датчики — реагують на підвищення температури довкілля та поділяються на: максимальні, що спрацьовують при підвищенні температури до встановленого критичного значення; диференційні, що спрацьовують при підвищенні температури довкілля з певною швидкістю; максимально-диференційні.

Димові датчики — поділяються на іонізаційні і фотоелектричні. Димові датчики не можна встановлювати в приміщеннях з температурою повітря нижче — 30°С і вище 60°С, відносною вологістю вище 80%, а також у дуже запилених приміщеннях і місцях, де можуть бути пари кислот.

Світлові датчики — реагують на ультрафіолетове чи інфрачервоне випромінювання.

Комбіновані датчики — побудовані на принципах спрацьовування теплових і димових датчиків.

Сигнали від датчиків надходять до прийомних станцій пожежної сигналізації та автоматичних засобів пожежогасіння.

Радіаційна  безпека

Радіоактивні речовини та джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються у виробництві, наукових дослідженнях, медицині та, на жаль, при створенні зброї. Близько 3 тис підприємств на території України використовують радіоактивні речовини.

Катастрофи, пов'язані  з радіоактивними речовинами та застосування ядерної зброї, є найбільш небезпечними надзвичайними ситуаціями. Адже їх наслідки мають найважчий і найдовший негативний вплив на людей.

Радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювання широко використовуються у виробництві, наукових дослідженнях, медицині та, на жаль, при створенні зброї. Статистика свідчить, що близько 3 тис. підприємств на території України використовують радіоактивні речовини.

Катастрофи, пов'язані  з радіоактивними речовинами та застусування ядерної зброї, є найбільш небезпечними надзвичайними ситуаціями. Адже їх наслідки мають найважчий і найдовший негативний вплив на людей.

Іонізуючі випромінювання — квантове (електромагнітне та корпускулярне випромінювання, під дією якого із нейтральних атомів утворюються іони.

Іонізація живої тканини  призводить до розриву молекулярних зв'язків і зміни хімічної структури  різних сполук. Зміни в хімічному  складі значної кількості молекул спричиняють загибель клітин.

Природа іонізуючого  випромінювання

Термін «іонізуюче випромінювання»  об'єднує різні за своєю фізичною природою види випромінювань, що мають  здатність іонізувати речовину. Людський організм не має органу, який міг би сприймати іонізуюче випромінювання.

Електромагнітне випромінювання включає частину спектра, що починається  з жорсткого ультрафіолету, переходить у рентгенівське випромінювання і закінчується гамма-випромінюванням. У практиці для позначення всіх видів електромагнітного іонізуючого випромінювання користуються терміном гамма-випромінювання, тому що як найчастіше його частка у загальному потоці найбільша. Жорстке ультрафіолетове випромінювання — це найбільша короткохвильова частина ультрафіолетового випромінювання, воно, як і рентгенівське, генерується атомами чи молекулами внаслідок зміни стану електронів на зовнішніх оболонках.

Альфа-випромінювання (а) — потік позитивно заряджених частинок, що складаються з двох протонів та двох нейтронів і за структурою відповідють ядрам атомів гелію, які називаються α-частинками та мають високу іонізуючу і малу проникаючу здатність. Відомо близько 40 природних та понад 200 штучних альфа-активних ізотопів. У повітрі альфа-частинки пролітають кілька сантиметрів, добре затримуються речовинами, в шкіру проникають на глибину до 0,1 мм. Найбільшу небезпеку α-випромінювання становить при внутрішньому опроміненні організму та аплікації на шкіру.

Бета-випромінювання (β) — потік електронів або позитронів, що називаються β-частинками. Випромінюються атомними ядрами при бета-розпаді радіоактивних ізотопів. При взаємодії частинок з речовиною утворюється рентгенівське випромінювання. Іонізуюча здатність бета-випромінювання менша, ніж у альфа-випромінювання, а проникаюча здатність вища. Найбільш енергетичні частинки можуть проникнути через шар алюмінію до 5 см.

Гама-випромінювання (у) — електромагнітні хвилі з частотою 3-Ю19 ГЦ і більше, що мають високу проникаючу здатність. Гама-випромінювання виникає при ядерних вибухах, розпадах радіоактивних ядер, елементарних часток, а також при проходженні швидких заряджених часток крізь речовину. Використовується у медицині (променева терапія), для стерилізації приміщень, апаратури, ліків, продуктів харчування. Найбільш ефективно ослаблюється матеріалами з високою щільністю.

Потоки нейтронів, протонів виникають при ядерних реакціях їх дія залежить від енергії часток. Зазвичай, потоки нейтронів поділяють на повільні (холодні), швидкі та надшвидкі.

Для вимірювання радіоактивності  використовується цілий ряд одиниць. У практиці радіаційних досліджень дотепер використовуються старі позасистемні одиниці (система СГС) та одиниці системи СІ, що ускладнює сприйняття інформації. Для вимірювання активності (міра кількості радіоактивної речовини, виражена числом радіоактивних розпадів за одиницю часу) застосовується одиниця беккерель (Бк), яка чисельно дорівнює одному ядерному перетворенню за секунду (розпад/с). Позасистемною одиницею активності є Кюрі (Кі), що відповідає активності 1 г радію або 3,7-1010 розпадам за секунду.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу здатність випромінювання у повітрі, тобто потенційні можливості іонізуючого випромінювання. За одиницю дози у системі СІ прийнятий Кулон поділений на кілограм (Кл/кг) — це така доза випромінювання, при якій в 1 кг сухого повітря виникає така кількість іонів, що мають заряд 1 кулон електрики кожного знаку. Позасистемною одиницею експозиційної дози є рентген (Р) — одна з найпоширеніших одиниць вимірювання радіоактивності.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання (незалежно від виду випромінювання), яка поглинуті одиницею маси опроміненого середовища. Одиниця вимірювання поглинутої дози в системі СІ — грей (Гр), позасистемна одиниця рад. При підрахунках експозиційну дозу прирівнюють до поглинутої 1 Р= 1 рад. проте для точних розрахунків необхідно враховуй; що 1 Р відповідає поглинута доза у повітрі - 0,87 рад, у воді та яси вій тканині — 0,93 рад.

Біологічний ефект іонізуючого випромінювання надзвичайно сильний і не може бути порівняним з дією будь-якого іншого виду енергії. Однократна смертельна доза іонізуючого виипромінювання для людини становить 5 Гр, тобто відповідає поглиненій енергії випромінювання 5 Дж/кг. Така кількість теплової енергії витрачається на нагрівання склянки води до 100°С або на нагрівання тіла людини не більше, ніж на 0,001°С.

Поглинута доза не відображає біологічну дію радіації, а тільки свідчить про кількість поглинутої енергії. Для оцінки біологічний, впливу різних видів іонізуючих випромінювань на організм людини використовується еквівалентна доза, що у системі СІ вимірюється у зівертах (Зв), у системі СГС — берах (біологічний еквівалент рентгена, БЕР). Еквівалентна доза служить для оцінки радіаційної небезпеки різних видів випромінювань.

Еквівалентна доза характеризує біологічний ефект будь-якого іонізуючого випромінювання, що приведений до впливу, який викликають гама-промені.

При наближених розрахунках, пов'язаних тільки з у-випромінюванням (для випадків зовнішнього опромінення людини без забруднення радіоактивним пилом) можна вважати, що експозиційна, поглинута та еквівалентна дози практично рівні: 1 бер 1 рад = 1 рентген.

Плануючи заходи цивільного захисту, користуються показником колективної  еквівалентної дози, тобто дози, яка отримана групою людей (вимірюється у людино-зівертах). Колективну ефективну еквівалентну дозу, яку отримують багато поколінь людей від будь-якого радіоактивного джерела за час його існування, називають очікуваною (повною) колективною ефективною еквівалентною дозою.

Поглинута та експозиційна дози випромінювання, віднесені до одиниці часу, визначають потужність дози (рівень радіації).

Рівень радіації характеризує, наприклад, ступінь забруднення  місцевості та вказує, яку дозу може одержати людина, знаходячись на забрудненій  місцевості, за певний час. Рівень радіації вимірюється у рентген/годинах, рад/годинах, бер/годинах.

Рівень радіації зменшується  у геометричній прогресії через  розпад радіоактивних елементів. Швидкість  зменшення залежить від періоду  напіврозпаду ізотопів, що забруднили територію.

Період напіврозпаду - час, за який розпадається половина атомів радіоактивного елемента (ТІ /2).

Так, якщо зараження відбулося радіоактивним йодом з періодом напіврозпаду 8 діб, зменшення рівня радіації на місцевості буде йти швидко, а при зараженні цезієм та стронцієм з періодами напіврозпаду 28 і ЗО років — довго.

Джерела іонізуючих випромінювань

Джерела іонізуючих випромінювань (радіації) поділяють на природні та штучні. Основну частину опромінення  населення земної кулі отримує від  природних джерел радіації.

До природних джерел радіації відносять: космічні, земну  радіацію та внутрішнє опромінення.

Космічні промені приходять  до нас з глибини Всесвіту, а  більша їх частина надходить з  Сонця. Вони можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з атмосферою, породжуючи різні радіонукліди. При цьому північний і південний полюси отримують більше радіації, ніж екваторіальні області, внаслідок наявності магнітного поля Землі, яке відхиляє космічні промені (заряджені частки). Крім того, із збільшенням висоти меншає шар повітря, який грає роль екрана, внаслідок чого рівень опромінення космічними променями зростає.

Джерелами земної радіації є: довгоживучі радіонукліди калію-40, рубідію-87, урану-238, торію-232, свинцю-210, поло нію-210, газу радону та інші, що зустрічаються в різних породах землі. При цьому земна радіація в різних районах земної кулі неоднакова і залежить від концентрації радіонуклідів в тому або іншому місці.

Найбільш небезпечним з усіх природних джерел радіації є радон - важкий газ, що не має смаку, запаху і забарвленая в 7,5 разів важчий за повітря. У природі зустрічається у вигляді радону 22 (від розпаду урану-238) і радону-220 (від розпаду торію-232). Однак, продукти розпаду радону більш небезпечні, ніж сам газ.

Іншими природними джерелами радіації є: вугілля (при спаленні), термальні води, фосфати (при добуванні і як добрива) та інші речовини.

Внутрішнє опромінення складає  від 2/3 до 5/6 загальної дози опромінення  людини. Внутрішнє опромінення пов'язано  з наявністю у організмі людини радіоактивних речовин, зокрема С12 (радіоактивний вуглець С12 міститься у всіх біологічних тканинах на Землі, в зв'язку з цим археологи та палеонтологи оцінюють вік знахідок за допомогою радіовуглецевого аналізу), що надходять до організму переважно з їжею, і в значно меншій мірі з водою та повітрям.

До штучних джерел радіації відносять: ядерні вибухи, атомну енергетику, уранові  копальні і збагачувальні фабрики, могильники радіоактивних відходів, рентгенівські апарати, апаратуру, яку використовують в науково-дослідній роботі в галузі ядерної фізики і енергетики, ТЕЦ, які працюють на вугіллі, радіонукліди, що застосовуються в медицині та приладах побутової техніки, різні будівельні матеріали, світлові прилади: апаратура у покажчиках якої застосовується фосфор, телевізори, комп'ютери, генератори надвисокої частоти та багато інших.

Характеристика радіоактивного забруднення  середовища мешкання залежить від: радіонуклідів, їх кількості, активності (періоду напіврозпаду), відстані до джерела радіації, часу і ступеню впливу на людину.

Так, наприклад, радіаційне забруднення  салону авіалайнера буде залежати від  висоти і тривалості польоту, оскільки основним джерелом опромінення є  космічні промені, так само незначна частина опромінення буде від  радіонуклідів, які використовують в системах авіалайнера.

Підприємства ядерної енергетики є, потенційними джерелами забруднення  зовнішнього середовища на всіх етапах ядерного паливного циклу.

Вплив іонізуючого випромінювання на живі організми

Іонізуюче випромінювання характеризується такими особливостями дії на людський організм та інші біологічні об'єкти:

1. дуже мала кількість енергії викликає глибокі біологічні зміни;
2. опромінення характеризується ефектом накопичення:
3. різні органи живого організму мають різну чутливість та реакцію на опромінення:
4. дія іонізуючого випромінювання проявляється не відразу (наявність прихованого періоду);
5. випромінювання впливає не лише на даний організм, але й на його нащадків;
6. ефект опромінення залежить від величини дози та періоду, за який ця доза отримана.

Ступінь, глибина і  форма променевих вражень біологічних  об'єктів, у першу чергу, залежить від величини поглинутої дози, тобто  величини поглинутої енергії випромінювання. Велика одноразова доза викликає важчі наслідки, ніж систематична, що су марно дорівнює однократній.

Вражаюча дія проникаючої  радіації на людину залежить від: величини дози опромінювання та часу, протягом якого доза отримана.

Різні частини тіла неоднаково реагують на отриману дозу опромінення. Найчутливіші до радіації — червоний кістковий мозок. щитовидна залоза, внутрішні органи, статеві органи, молочні залози. Наприклад, при однаковій еквівалентній дозі виникненням раку у легенях імовірніше, ніж у щитовидній залозі. Тому дози опромінення органів та тканин вираховуються за різними коефіцієнтами. При рівномірному опроміненні усього тіла із 100% доми опромінення червоний кістковий мозок поглинає 12 %, молочні залози - 15 %, легені - 12 %, яєчники чи сім'яники - 25%, щитовидна залоза - 3 %, кісткова тканина - 3 %, інші тканини - ЗО %. Дані цифри характеризують коефіцієнти радіаційного ризику цих органів.

Сумарний ефект опромінення  організму характеризується і ефективною еквівалентною дозою, яка вираховується  шляхом до давання доз, отриманих  усіма органами та тканинами, помноженими  на коефіцієнт ризику.

Іонізація живої тканини  викликає невластиві організмові хімічні, фізичні та біологічні процеси, що призводить до розриву молекулярних зв'язків  і зміни хімічної структури різних сполук, утворення токсинів, наслідком  чого є загибель клітин та розвиток променевої хвороби.

Під дією іонізуючого  випромінювання відбувається іонізації води з утворенням іонів Н+ та ОН, а в подальшому хімічно активних пероксидів, зокрема, пероксиду водню Н202, що взаємодію 11, з білками, ферментами, нуклеопротеїдами та іншими речовинами з утворенням вільних радикалів, які, в свою чергу, вступають у на ступні реакції. Нерідко в результаті такої хімічної взаємодії утворюються токсичні речовини. Тому іонізація навіть однієї молекули може призвести до лавиноподібного ефекту. Це пояснює ефект, що надзвичайно мала енергія іонізуючого випромінювання викликає надзвичайно сильну біологічну дію на організм.

Захворювання, спричинені іонізуючим випромінюванням, можуть бути гострими чи хронічними, загальними та місцевими. Гострі ураження, як правило, наступають при опроміненні великими дозами протягом короткого проміжку часу, хронічні — у разі тривалого опромінення у невеликих дозах.

Гостра променева хвороба  розвивається в разі зовнішнього  або внутрішнього опромінення в  дозі 1 Гр (100 Р) і більше за невеликий проміжок часу (до 4 діб).

Залежно від дози опромінення  розрізняють кілька клінічних форм гострої променевої хвороби, що наведено у таблиці 3.2.

У разі опромінення дозою  менше 1 Гр може розвинутися променева  реакція, але, як правило, це не призводить до незворотних змін в організмі.

Захворювання на променеву  хворобу протікає у чотири етапи:

період первинної реакції  — первинна реакція наступає тим  швидше, чим більша доза опромінення, це є основою для оцінки тяжкості променевої хвороби, терміну, місця евакуації і госпіталізації та обсягу лікування;

латентний період — період уявного благополуччя, у випадку  кістково-мозкової форми продовжується  від кількох днів до 2-4 тижнів:

період розпалу —  у тяжких випадках настає безпосередньо за початковим періодом, а в легких — через 3-4 тижні, характеризується погіршенням стану потерпілого; період відновлення — продовжується протягом 2-4 і більше місяців, що залежить від тяжкості хвороби, повне відновлення загалом може тривати 1-3 роки.

Найчастіше при опроміненні спостерігається кістково-мозкова форма, що має чотири ступеня. У разі опромінення до 6 Гр та своєчасного медичного втручання, видужання наступає через З місяці — 3 роки. При опроміненні більше 6 Гр перебіг хвороби залежить від індивідуальних особливостей організму і може закінчитися летальним наслідком уже через кілька тижнів.

Первинна реакція при  кишковій формі гострої променевої хвороби виникає у перші хвилини  після опромінення і має важкий перебіг. На 5-8 добу стан хворого різко  погіршується, а летальний кінець наступає на 8 -16 добу.

Судинна форма променевої хвороби має ще швидший перебіг, при якому смерть наступає через 4-7 діб.

Для церебральної форми  променевої хвороби характерний  колапс хворого із знепритомленням та вкрай тяжкий і швидкий перебіг. Смерть наступає у перші 3 доби, а деколи у перші години після опромінення.

Найвразливіша до дії  радіації кровотворна система організму, яка припиняє нормальне функціонування при дозах опромінення 0,5-1 Гр. Однак вона має високу здатність до відновлювання, і. якщо доза опромінення була не дуже велика, кровотворна систем; і може повністю відновити свої функції.

Одноразове опромінення  сім'яників при дозі лише 0,1 Гр при  зводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр може призвести до сталої стерильності. Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж така ж, але одноразова, на відміну від інших органів людини.

Очі людини уражаються при дозах 2-5 Гр. Встановлено, що професійне опромінення з сумарною дозою 0,5-2 Гр, отримане протягом 10-20 років, призводить до каламутності кришталика.

Більшість інших тканин та органів дорослої людини менш чутливі  до радіації, наприклад, нирки витримують сумарну дозу 23 Ір. одержану протягом 5 тижнів, печінка — 40 Гр за місяць, сечовий міхур — 55 Гр протягом чотирьох тижнів.

Особливо небезпечний  вплив іонізуючого випромінювання на вагітних жінок та дітей. Опромінення  у дитячому віці може призвести до аномального розвитку кісток, втрати пам'яті. Дуже чутливий і мозок плоду, якщо майбутня мати підлягає опроміненню, наприклад, при рентгенівському обстеженні між восьмим та п'ятнадцятим тижнями вагітності.

Небезпека радіоактивного опромінення зростає при надходженні радіоактивних ізотопів до організму людини. У цьому випадку на організм впливає не тільки гама-, але й бета- та альфа-випромінювання, що за своєю руйнівною дією є значно небезпечнішим, ніж гама. При проникненні радіоактивних речовин всередину організму уражаються переважно органи та тканини, в яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках: уран і плутоній - у нирках, товстому кишечнику, печінці; цезій - у м'язовій тканині; натрій розповсюджується по всьому організму.

З часом відбувається поступовий розпад радіоактивних елементів  та виведення їх із організму. Цей  процес залежить від періоду напіврозпаду того чи іншого радіонукліда та періоду біологічного напіввиведення — часу, протягом якого кількість даного радіоактивного елементу зменшується вдвічі внаслідок фізіологічного обміну.