Позовна давність. 2

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….2

1. Поняття та види строків у цивільному праві………………………….3
2. Позовна давність………………………………………………………..8
1. Поняття позовної давності………………………………………….8
2. Види позовної давності, їх характеристика………………………10
3. Обчислення позовної давності…………………………………….12
4. Підстави для зупинення перебігу позовної давності…………….14

Висновок………………………………………………………………………….19

Список використаної літератури………………………………………………..22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Актуальність  теми: Полягає в тому, що строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила  щодо позовної давності, складають  самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної  частини цивільного права.

     У матеріальному розумінні право  на позов - це право вимагати від  суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права  і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через  суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного  права законодавець ніяких строків  не встановлює.

     Значення  позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в  здійсненні належних їм прав, зміцнює  договірну дисципліну, сталість господарських  відносин.

     Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо  в ЦК або в інших нормативних  актах.

     На  мою думку, написання даної роботи дає змогу глибше дослідити окремі напрямки цивільного права, зокрема  особливості позовної давності та використання строків у цивільному праві, дозволяє набути навички щодо наукової роботи, розвивати логіку мислення та викладення своїх думок у письмовому вигляді. Все це є вкрай потрібним для  професії юриста. 
 

1. ПОНЯТТЯ  ТА ВИДИ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ  ПРАВІ

     Здійснення  і захист цивільних прав тісно  пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних  відносин використовують певні проміжки часу, які називаються строками.

     Під строком у цивільному праві розуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням  якого законодавець пов'язує певні  правові наслідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній  за місцем постійного проживання і  його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити  такого громадянина померлим. Ось  цей проміжок часу (три роки) і  є строком.

     За  своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме - до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не залежить від волі суб'єктів цивільних  правовідносин. Цю думку поділяють  більшість цивілістів. Але в юридичній  літературі висловлювалися й інші точки  зору. Наприклад, що в системі юридичних  фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій.

     Цю  позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями.

     Багатоманітність  строків, які регулюються нормами  цивільного права, зумовлює потребу  в їх класифікації.

     Класифікацію  строків можна  провести за різними  критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються  на:

- правовстановлюючі  або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

- правоприпиняючі.  Це строки, з перебігом яких  законодавець пов'язує припинення  певних правовідносин, окремих  прав та обов'язків. Так, по  закінченню певного часу кредитор  втрачає право звернутися з  претензією до поручителя;

- правозмінюючі.  По закінченню цих строків  припиняються одні права та  обов'язки і виникають інші. Так,  якщо особа загубила річ, і  ця річ певний час зберігалася  в органах внутрішніх справ,  то по закінченню визначеного  строку особа перестає бути  власником речі і право власності  на що річ виникає у держави.

II. За підставами  встановлення строки  розрізняють:

- законні  (тобто строки, встановлені законом  чи під-законним актом). Ці строки  сторони не можуть змінювати  за домовленістю. Так, при порушенні  права привілеєвої купівлі співвласник  може звернутися до суду протягом  строку, який визначений Цивільним  кодексом України;

- судові. Це строки, тривалість яких визначається  судом чи арбітражним судом  залежно від обставин конкретної  справи і з врахуванням змісту  дій, які повинні виконати сторони.  Скажімо, якщо в арбітражному  засіданні сторони не можуть  дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

- договірні.  Це строки, які визначаються за  угодою сторін із врахуванням  індивідуальних особливостей конкретних  правовідносин.

III. За ступенем самостійності  сторін у встановленні  строків:

- імперативні  строки, тобто такі, що не можна  змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні  строки);

- диспозитивні  строки, тобто такі, які хоч і  передбачені законом, але можуть  бути змінені за погодженням  сторін. Наприклад, боржник повинен  виконати зобов'язання, визначене  моментом витребування, в 7-денний  строк від дня пред'явлення  вимоги кредитором, якщо сторони  в договорі не передбачили  негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням:

- строки  здійснення цивільних прав, тобто  строк, протягом якого володар  суб'єктивного права може реалізувати  можливості, закладені в суб'єктивному  праві. В основному такі строки  встановлюються законом, але можуть  бути визначені й сторонами.  Це - строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

- строки  виконання зобов'язань (строки  поставки, здачі робіт за договором  підряду);

- строки  захисту цивільних прав, тобто  строк, протягом якого сторона  може розраховувати на захист  свого права в разі порушення  і отримати цей захист (строки  позовної давності).

V. За  способами визначення, а саме - строки, які визначаються:

- календарною  датою (строк повернення боргу);

- певним  періодом часу (поставка продукції  -- поквартальна, щомісячна);

- вказівкою  на подію, яка неодмінно має  настати (настання навігації - за договором перевезення водним  транспортом: кожного року неможливо  визначити конкретну дату настання  цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

- визначені  строки, якщо відомо, коли саме  строк настане;

- невизначені  строки, якщо це пов'язано з  певною подією, яка обов'язково  настане, або з бажання кредитора  (наприклад, строк повернення  боргу "за першою вимогою").

     Обчислення  строків

     Правил  щодо визначення та обчислення строків  у ЦК України немає, тому їх визначення та обчислення здійснюється за правилами  ЦПК України (ст. ст 86, 87) та АПК України (ст. ст. 50-53).

     Строки  можуть обчислюватися роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно. Перебіг  строку починається наступного дня  після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття  спадщини починається обчислюватися  від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний  місяць і число останнього року цього  строку, а якщо строк обчислюється місяцями ~ то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно 30 вересня, оскільки у вересні останній день - 30 число.

     Якщо  останній день строку припадає на неробочий  день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк  встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена  в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той  час, коли в даній організації  припиняється робота. Проте строк  не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові  кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується  поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру  поштових відправлень тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ПОЗОВНА  ДАВНІСТЬ

2.1. Поняття позовної  давності

     Можливість  захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

     Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

     Претензійний  строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа  у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного  захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі  господарські відносини).

     Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

     Позовна давність - це строк, в межах якого  особа може звернутися до суду з  вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).

     Значення  інституту позовної давності пояснюється  низкою причин. Насамперед обмеження  строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність  і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між  їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні  обов'язків.

     З урахуванням значення цього інституту  позовна давність встановлена безпосередньо  законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони  мають укласти договір, для якого  передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2. Види позовної  давності, їх характеристика

     Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

     Загальна  позовна давність становить три  роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

     Спеціальна  позовна давність може встановлюватися  законом для окремих видів  вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.

     Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

- про  стягнення неустойки (штрафу, пені);

- про  спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової  інформації. У цьому разі позовна  давність обчислюється від дня  поміщення цих відомостей у  засобах масової інформації або  від дня, коли особа довідалася  чи могла довідатися про ці  відомості;

- про  переведення на співвласника  прав та обов'язків покупця  у разі порушення переважного  права купівлі частки у праві  спільної часткової власності  (ст.362 ЦК);

- у зв'язку  з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);

- про  розірвання договору дарування  (ст.728 ЦК);

- у зв'язку  з перевезенням вантажу, пошти  (ст.925 ЦК); - про оскарження дій  виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).

     Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 років; 10 років.

     Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним  правочину, вчиненого під впливом  насильства або обману.

     Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків  нікчемного правочину. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. Обчислення позовної  давності

     Оскільки  позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст.253-255 ЦК. При  цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в  ч.2 ст.260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок  обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

     Оскільки  і загальна, і спеціальна позовна  давність обчислюються роками, то при  їх обчисленні використовуються правила  щодо обчислення строків роками (ч.І  ст.254 ЦК). Отже, позовна давність спливає  у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий  або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є  перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає  відповідного числа, строк спливає  в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ  зв'язку до закінчення останнього дня  строку, вважаються такими, що здані  своєчасно (ст.255 ЦК).

     За  загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня  виникнення права на позов, тобто  коли особа дізналася або могла  дізнатися про порушення свого  права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє  нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права  власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася  про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний день після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.

     Крім  того, для окремих випадків порушення  цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку  перебігу позовної давності.

     Зокрема, в чч.2-6 ст.261 ЦК зазначені такі випадки:

1) перебіг  позовної давності за вимогами  про визнання недійсним правочину,  вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення  насильства;

2) перебіг  позовної давності за вимогами  про застосування наслідків нікчемного  правочину починається від дня,  коли почалося його виконання;

3) у  разі порушення цивільного права  або інтересу неповнолітньої  особи позовна давність починається  від дня досягнення нею повноліття;

4) за  зобов'язаннями з визначеним строком  виконання перебіг позовної давності  починається зі спливом строку  виконання;

5) за  зобов'язаннями, строк виконання  яких не визначений або визначений  моментом вимоги, перебіг позовної  давності починається від дня,  коли у кредитора виникає право  пред'явити вимогу про виконання  зобов'язання. Якщо боржникові надається  пільговий строк для виконання  такої вимоги, перебіг позовної  давності починається зі спливом  цього строку;

6) за  регресними зобов'язаннями перебіг  позовної давності починається  від дня виконання основного  зобов'язання. Законом можуть бути  встановлені винятки із загальних  правил, встановлених ЦК для визначення  початку перебігу позовної давності.

     Слід  звернути увагу на те, що згідно зі ст.262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. 

2.4. Підстави для зупинення  перебігу позовної  давності

     Зазвичай  перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього  часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або  відновлення перебігу позовної давності.

     Зупинення перебігу позовної давності полягає  в тому, що період часу, протягом якого  діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення  перебігу позовної давності.

     Згідно  зі ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо  пред'явленню позову перешкоджала  надзвичайна або невідворотна  за даних умов подія (непереборна  сила). Такою подією може бути  стихійне лихо (наприклад, землетрус)  або соціальні явища (наприклад,  страйки);

2) у  разі відстрочення виконання  зобов'язання (мораторій) на підставах,  встановлених законом. Мораторій  може бути оголошений стосовно  якогось окремого виду зобов'язань  або за всіма зобов'язаннями  в цілому. На відміну від непереборної  сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання  позову;

3) у  разі зупинення дії закону  або іншого нормативно-правового  акта, який регулює відповідні  відносини. В цьому разі позовна  давність зупиняється, якщо законодавчий  орган виносить рішення про  зупинення дії закону або іншого  нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час,  або до прийняття іншого нормативного  акта, що регулює відповідні відносини;

4) якщо  позивач або відповідач перебуває  у складі Збройних Сил України  та інших створених відповідно  до закону військових формуваннях,  переведених на воєнний стан (наприклад,  у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.

     Слід  зазначити, що вказана обставина  є підставою зупинення позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична  особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення  позовної давності можуть бути лише непереборна  сила, мораторій та зупинення дії  закону або іншого нормативного акта.

     У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється  на весь час існування цих обставин.

     Від дня припинення обставин, що були підставою  для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням  часу, що минув до його зупинення.

     Слід  звернути увагу на те, що на відміну  від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження  не встановлює. Тобто зазначені в  ст.263 ЦК обставини можуть виникнути  в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.

     Переривання перебігу позовної давності полягає  в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в  позовну давність, і її перебіг  після переривання починається  спочатку. Обставини, що переривають  перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.

     Згідно  зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:

1) вчиненням  особою дії, що свідчить про  визнання нею свого боргу або  іншого обов'язку (наприклад, часткове  повернення боргу, лист з проханням  про відстрочку повернення боргу  тощо);

2) у  разі пред'явлення особою позову  до одного із кількох боржників;

3) у  разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову  є лише частина вимоги, право  на яку має позивач.

     Позов має бути поданий з дотриманням  встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не перериває позовну давність (ст.265 ЦК).

     Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному  процесі, час від дня пред'явлення  позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).

     Наслідки  спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права  на задоволення позову про захист порушеного права.

     Водночас  ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

     Вони  полягають, зокрема, в такому:

1) особа,  яка виконала зобов'язання після  спливу позовної давності, не  має права вимагати повернення  виконаного, навіть якщо вона  у момент виконання не знала  про сплив позовної давності;

2) заява  про захист цивільного права  або інтересу має бути прийнята  судом до розгляду незалежно  від спливу позовної давності;

3) позовна  давність застосовується судом  лише за заявою сторони у  спорі, зробленою до винесення  ним рішення;

4) сплив  позовної давності про застосування  якої стороною в спорі є  підставою для відмови у позові;

5) якщо  суд визнає поважними причини  пропущення позовної давності, порушене  право підлягає захисту.

     Отже, фактично сплив позовної давності є  підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

     Оскільки  позовна давність на основні та додаткові  вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну  вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення  неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається  спливом позовної давності. Однак  якщо позовна давність пропущена  на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).