Правление Центральної Ради

ЗМІСТ

1. Утворення Центральної Ради

З перших днів національно-демократичної революції проходило об’єднання національних сил, і це призвело до виникненя загальноукраїнського суспільнополітичного центра, що призваний очолити масовий народний рух – Української Центральної Ради. З ініціативою про її створення виступили українські самостійники.

Київських самостійників на той час очолював Микола Михновський – один з найбільш видатних прихильників мети незалежності України.

Саме самостійники 3 березня 1917 р. наголосили про організцію УЦР, призваної перетворитися на орган Тимчасового державного Уряду усіма сферами життя незалежної України. З часом Рада повинна була скликати український парламент і організувати відповідальний перед ним уряд.

Майже водночас із самостійниками Товариство Українських Поступовців (ТУП) почало зосновувати власний національний центр. Його політичним ідеалом була автономна Україна у складі перебудованої на федеративних основах Російської держави. Тобто формувалося два центри національних сил із різною державно-політичною орієнтацією. Бажая уникнути розколу у національному русі, керівники обох організацій 4 березня погодилися на створення об’єднаної організації, що отримала назву Української Центральної Ради.

2. Універсали Центральної Ради та їх історичне значення

2.1. Перший універсал

6-8 квітня 1917 р. – відбувся Український Народний Конгрес, делегати якого доручили ЦР вимагати від Тимчасового Уряду автономії України.

16 травня 1917 р. Рада спрямувала до Петрограду свою делегацію, очолювану одним з її керівників В. Винниченко. Уряд скасував вимоги ЦР.

Великодержавна політика Тимчасового уряду викликала обурення серед українського населення. Делегати Другого Всеукраїнського військового з’їзду перед початком своєї роботи зібралися на Софіївській площі, щоб прослухати молебен і у присутності десятків тисяч киян поклястися не повертатися у свої ділянки без автономії України. В умовах загального підйому ЦР відважилася на рішучий крок: 10 червня схвалила і у той же день урочисто проголосила на Загальноукраїнському військовому з’їзді Універсал: “До українського народу на Україні та поза Україною сутньому”, названий пізніше Першим Універсалом. У цьому документі проголошувалося: “Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від всієї Росії, не розривая з державою російською, хай народ український, на своїй землі має право сам вирішувати своє життя. Хай порядок і лад на Україні надає обраний загальнонародним, равним, прямим, тайним голосуванням Загальнонародний Український збор (Сейм).” Універсал закликав до організації народа та покладенню основ автономного устрою України. Кожне село, волость, уїзний і земський уряд повинні встановити зв’язок з Радою. Наголошувалося про відмову передавати податок у центральну (російську) казну і про ствердження зоснування одночасного податку “на рідну справу”. Українські організації повинні були вступити у контакт з демократично обраними організаціями інших національностей і разом з ними будувати нове життя.

15 червня було було створено правління края – Генеральний секретаріат на чочлі з В. Винниченко. Генеральним писарем став – С. Петлюра, секретарем міжнародних справ – С. Єфремов.

2.2. Другий Універсал.

Тимчасовий уряд ,консервативні кола Росії засудили Перший Універсал ЦР і навіть наголосили його “злочином”, “німецькою інтригою”. В. Ленін, лідер більшовиків, називав вимоги про визнання Тимчасовим Урядом автономії України “скромнішими і законнішими”.

Тимчасовий Уряд повинен був шукати згоди з ЦР. У разі посилення соціального невдоволення багатолюдними антиурядовими демонстраціями, що відбулися 18 червня у Петрограді та інших містах, також сприяв цьому і червневий наступ на Південно-Західнім фронті.

В умовах збільшення загальної нестабільності уряд намагався отримати від ЦР хоча б мінімальних поступок. 29 червня у Київ прибула делегація міністрів Тимчасового Уряду у складі І. Церителі, А. Керенського і М. Терещенко, які були повинні забезпечити схвалення урядом Генерального секретаріата у якості “вищого краєвого органу управління на Україні”. Склад секретаріата стверджувався урядом, а до складу ЦР додатково впроваджувалися представники національних меншин в Україні, у тому разі і російські кадети, меншовіки, есери. Вона зобов’язувалася відмовитися від однобічного проголошення автономії і погоджувалася очикувати ствердження автономного устрою України Всеросійським Установчим збором. Уряд не відмовився від українізації військ, але при умові здійснення її під контролем російського командування і у межах, які воно буте вважати доречними.

Підсумки компромісу були викладені у документі, оформленому ЦР як Другий Універсл. Цей документ датується 3 липня 1917 р.

2.3.     Третій Універсал.

25 жовтня 1917 р. у Петрограді більшовики захопили владу. Було створено новий уряд – Совнарком, на чолі з В. Леніним. Переворот стався всупереч волі народу. В листопаді відбулися вибори у Всеросійські Установчі збори, на яких більшовики отримали 25 % гоосів. На Україні за них голосувало лише 10 % виборців.

Відразу ж після петроградського перевороту місцеві більшовистські організації здійснили спробу насильницьким засобом захопити владу на Україні. Але вони зустріли протидію Центральної Ради, її військових сил. ЦР у своєму зверненні “До всіх громадян України” дала різко негативну оцінку більшовистському перевороту. Озброєне повстання, кероване більшовиками у Києві та інших містах України зазнало поразки. Владу Центральної Ради доволі швидко визнала майже вся Україна.

7 листопада 1917 р. УЦР виступила з Третім Універсалом. Головна мета якого – проголошення створення Української Народної Республіки (УНР). Але ЦР і на цей раз не зважилася на проголошення самостійності. УНР по Третьому Універсалу була автономною одиницею Російської республіки. Правда, мова велася не про Радянську Росію під владою більшовиків. УНР планувала вступити у федеративні відносини з тими державами, які мають зоснуватися на руїнах імперії, і, зазвичай, без більшовистських урядів. На думку багатьох істориків, це було помилкою ЦР. До моменту прийняття Третього Універсалу були всі умови для проголошення повної державної незалежності України.

Юрисдикція УНР розповсюджувалася на дев’ять українських губерній, враховуя Донбас, Харківщину та Південь, у тім разі і Таврію (без Криму). Що ж стосується приєднання до УНР “частини Курщини, Холмщини, Воронежчини, а також суміжних губерній і областей, де переважно населення українське”, то це питання Універсал переносив на майбутнє і передавав “організованій волі народів”.

Проголошення УНР було визначною подією у житті українського народу, черговим кроком на важкому шляху до незалежності.

Третій Універсал оголошував і програму соціально-економічних перетворень, в тому разі перехід великих приватновласницьких земель до рук селян, державний контроль над виробництвом, широкі демократичні свободи. Але в досягнені намічених у Третьому Універсалі цілей ЦР не проявила необхідної наполегливісті.

2.4.  Четвертий Універсал.

З початку своєї діяльності ЦР прагла до автономії України у складі перебудованиої на федеративних основах Російської Республіки. Навіть у Третьому Універсалі, прийнятому 7 листопада, після жовтневого перевороту у Петрограді, ЦР наполягала на федерації з Росією. Але очікування на російські демократичні сили, які повинні були перебудувати Росію на федеративних основах, не виправдилися. Вгору в Росії брали більшовики, які лозунг федералізму використовували для маскування своїх централістських, імперських намірів. Як відомо, Харківський з’їзд Рад у грудні 1917 р. проголосив УНР “Федеративною частиною Російської республіки”. Грушевський казав з цього приводу: “старий московський централізм виступає тут ще раз перед нами під маскою більшовизма”.

Ця істина поступво ставала явною усе більшому колу українських політиків. Наростало прагнення до повного розриву з російським центром. До цього підштовхували зовнішні обставини. Проводивши переговори з Німеччиною, ЦР не мала сподівань підписати з нею договір до тих пір, доки Україна формально залишалася частиною Росії.

Напередодні вирішальних бойовищ за Київ 9 січня 1918 року ЦР прийнялаЧетвертий Універсал, по якому УНР проголошувалася незалежною державою: “Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Універсал проголошував бажання жити у згоді і приязні з усіма сусідніми державами.

Це була видатна історична подія у житті українського народу. Довготривалий і суперечливий шлях до осмислення необхідності мати власну самостійну державу завершився логічним висновком: проголошенням незалежності. Тепер перед усім українським народом поставали нові завдання: збереження державності, боротьба за неї.

3. Підсумки діяльності Центральної Ради.

У березні 1917 р. в Україні розгорнулася національно-демократична революція, відновився процес створення держави, очолюваний ЦР. Мільйони жителів України відчули пробудження національної свідомості, пригніченого століттями перебування у складі Російської імперії. Чотири Універсали ЦР відзначили собою етапи складного та суперечливого шляху України до державної незалежності. Першим Універсалом була проголошена автономія України, другий був вимушеним відступом на шляху створення держави, третім проголошувалася Українська Народна Республіка – автономна частина Росії, четвертий універсал проголосив самостійність України.

Однак перша у ХХ столітті спроба українського народу створити власну демократичну державу наштовхнулася на великі труднощі. На шляху до створення держави стали могутні зовнішні і внутрішні сили. У грудні 1917 – січні 1917 рр. ЦР втратила контроль над більшою частиною України. Скоординовані дії російських радянських військ та місцевих більшовиків поставили українську національно-демократичну революцію на межу поразки.

Серед важливіших причин цього слід назвати недостатньо широку соціальну базу державного будівництва, на яку вимушені були спиратися керівники національно-демократичної революції. Століття національного гноблення спотворили соціальну структуру українського населення, лишили його тих елементів, які у сусідніх європейських странах були організуючою силою у створенні держави: давньої земельної аристократії і власної буржуазії. Ці групи виявилися русифікованими і втратили симпатії до ідеї національного визволення. Самою діяльною частиною населення, що стала начолі визвільницької боротьби, була українська інтелігенція. Але і ця порівняно небагаточислена група достатньо повільно усвідомлювала необхідність проголошення незалежності України. Довготривалий час у її середовищі переважали автономістсько-федералістські ілюзії, необгрунтовані надії на російську демократію.

Дуже негативний вплив на розвиток подій надала також недооцінка необхідності створення міцьної національної армії, здатної захистити народ від зовнішніх антиукраїнських сил та ліквідувати внутрішню анархію. Коли наприкінці 1917 року на Україну почали наступати російські війська, дати їм належного опіру не вдалося. Байдужих і нейтральних у ті дні опинилося більше, ніж рішучих і відважних.

ЦР не змогла належним чином вирішити пекучі соціально-економічні  питання, особливо аграрний. У самий рішучий момент Української національно-демократичної революції – наприкінці 1917 - початку 1918 рр. селянська біднота опинилася більш схильною до програмно-анархістських засобів ліквідації панського землевладдя, відкинувши пропозиції ЦР провести аграрну реформу у рамках законності і порядка. Ця обставина пагубно відобразилася на боєздатності українізованих частей армії, особливо тилових. Вони відмовлялися захищати УНР, підозрюючи її у симпатіях до поміщиків і заможніх селян.

В решті-решт невдачі УЦР були обумовлені недостатнім розвитком національного руху, нездатністю його керівників повести за собою мільйонні маси населення України. Палкі вислови Шевченка “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” ще не стали стійким переконанням більшості українців. Після довгих століть русіфікацій вони не могли усвідомити, що державна незалежність є необхідною передумовою розв’язання накопичених століттями соціально-економічних і політичних проблем.

ДОДАТКИ:

Важливі поняття:

Визначні дати:

Історичні документи:

     З возвання Центральної Ради “до українського народу”

“Народе український!

Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя після більш як 200-літнього сну.

Уперше, Український тридцятимільйонний народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сйм’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш собі сам долю кувати.

...Ми закликкаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які тобі природньо належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на українській землі...

Народе український! Селяни, робітники, солдати, громадяни, духовенство і вся українська інтелегенція! Додержуйтесь спокою, не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад у житті, але разом, щиро і уперто беріться до роботи: до гуртування в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибирайте своїх українських людей на всі місця...

Організуйтесь!”

Українська Центральна Рада

9 березня 1917 р.

     З Першого Універсалу УЦР “До українського народу на Україні та поза Україною сутньому”

“Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центальну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі.

...Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають обрані всеукраїнським, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

Ті ж закони, що мають лад  давати на всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійським Парламенті.

...Ми гадали, що Центральне Російське Правительство протягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку українського народу...

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя”.

Ухвалено:                                                        Київ, року 1917, місяця червня числа 10

     З Другого Універсала Української Центральної Ради.

“Громадяни землі Української!

...Временне Правительство, стоючи на стороні завойованої народом волі, визнаючи за кожним народом право на самовизначення і відносячи остаточне встановлення форми його до Уредительного зібрання, – простягає руку представникам Української демократії – Центральній Раді – і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всій революційній Росії.

              ...Генеральний Секретаріат... буде представлений на затвердження Временного Правительства на Україні.

Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпесчує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людностів можливих до Учредительного Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського Учредительного Собранія.

Що торкається комплектування військових частин, то для цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь у справах комплектування окремих частей включно українцями, поскільки таке комплектування, по визначенні Військового Міністра, буде являтися з технічного бокуможливим без порушень боєздатності армії.”

У Києві, 1917 р. липня 3-го дня.

     З Четвертого Універсалу Української Цетральної Ради (9 січня 1918р.)

“Народе, України!

...Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Зо всіма сусідніми державами, як от: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, – ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки.

Власть в ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Збори, будемо правити ми – Українська Центральна Рада, представництво робочого народу, селян, робітників і солдат, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради Народних Міністрів.

...Що ж до так званих “більшовиків” та інших напасників, що нищать та руйнують наш край, то приписуємо Правительству Української Народної Республіки твердо й рішуче взятися за боротьбу засланих з Петрограда найманих насильників, що топчуть права Української Республіки.”

Українська Центральна Рада

у Києві, 9 січня 1918 р.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

   http:// www.meta-ukraine.ua

   http:// www.dvoek.net.ua/180.html

   http:// www.briz.if.ua/index.php?nid=666

   http:// www.yandex.ru

   Російсько-український і українсько-російський словник: Понад 65000 слів / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 620с. – (Б-ка державної мови).

   Турченко Ф. Г. История Украины, всемирная история, ХХ век. Экзаменационные билеты: вопросы и ответы. 11 класс. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 112с.

   Турченко Ф. Г. Новейшая История Украины. Часть первая. (1917-1945 гг.): Учеб. для 10-го кл. сред. шк.: Пер. с укр. – К.: Генеза,1995. – 344с.

   Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. – Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

   Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. – Т. І. Доба Центральної Ради. – Ужгород, 1932. – с. 43.

   Городський З. Українська Національна Рада: Істор. Нарис: К.: KM Academia, 1993. – 144с.

   “Сто днів” Центральної Ради/ О. Л. Копиленко. – К.: Україна, 1992 р. – 204с.

15