Право громадян на працевлаштування і гарантії його реалізації

ЗМІСТ

ВсТУП…...………………………………………………………………….3

Право громадян на працевлаштування і гарантії його реалізації…….…………………………………………………………………...4

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….14

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..16

Вступ

Становлення України як соціальної, правової демократичної держави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки ставить перед  країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним з найбільш складних, якщо не найскладнішим завданням  с формування в Україні цивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненою ринковою економікою показує, що він здатний  в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу. В той же час ринкові стосунки в сфері працевлаштування, сформування  попиту і пропозиції на робочу силу неминуче породжують цілий ряд негативних соціальних наслідків. Найболючішим з  них є безробіття.

Слід зазначити, що проблема безробіття в Україні стоїть досить гостро. Так, на 1 січня 2004 р. на обліку в  державній службі зайнятості перебувало 1003.7 тис. незайнятих громадян. Чисельність  осіб, які в такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003 р. зросла на 2.0%. Серед  зазначеної категорії громадян 98.5% мали офіційний статус безробітних. Чисельність зареєстрованих безробітних за грудень зросла на 41% і становила 988.9 тис. осіб.

Ситуацію в сфері зайнятості і працевлаштування погіршують проблеми в правовому регулюванні цих інститутів. Так, вадами законодавства, яке регулює зайнятість та працевлаштування населення являється багаточисельність та неузгодженість нормативно-правових актів в цій сфері. Крім того, воно характеризується нестабільністю, наявністю суперечностей та великої кількості відсильних норм, а також незабезпеченістю фінансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм. Такий ускладнений характер законодавства у цій сфері аж ніяк не сприяє належному регулюванню відносин в сфері зайнятості та працевлаштування у доволі непростих умовах перехідного періоду.

Право громадян на працевлаштування і гарантії його реалізації

Громадяни мають право  на працевлаштування і вибір місця  роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального  селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при  безплатному сприянні державної  служби зайнятості.

Іноземці та особи без  громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову  діяльність лише за наявності в них  дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України [5, с.7]. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [13, с.15]. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян [3, ст.8]. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу. Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини с усвідомлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з  незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно  із Законом  України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок  безробіття» від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється на принципах надання  державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов'язковості  страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового  договору та ін.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкуплятись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступиш до неї [3, ст.2]. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків — віл 16 до 60 років.

Не можуть бути визнані  безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали  і були вивільнені у зв'язку із змінами  в організації виробництва і  праці, реорганізації, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або скороченням чисельності чи штату [17, с.124].

У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути визнані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни, які мають право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією. Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої роботи. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин зареєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянин, визнаний безробітним, має право на допомогу по безробіттю. Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів. Громадянам, зареєстрованим  на загальних підставах в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнаними безробітними, допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 % середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі не нижче розміру мінімальної заробітної плати.

Працівникам, трудовий договір  з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним  органу в зв'язку із змінами в  організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби в зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається допомога по безробіттю у розмірі 300 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 % — протягом 90 календарних днів і 50 % - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати [8, с.345].

На період професійного перенавчання з відривом від виробництва за працівниками зберігається по новому місцю роботи середня заробітна плата за попереднім місцем роботи.

Працівникам, звільненим з  роботи у зв'язку із змінами в  організації виробництва і праці, надається право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають встановлені законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах. Витрати, пов'язані із достроковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих витрат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі 75 % їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати. Якщо громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років) допомога по безробіттю виплачується до 720 календарних днів. Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої, більше шести місяців, перерви, а також громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів. Цим громадянам гарантується виплата допомоги по безробіттю у розмірі не менше 50 % середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менш 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках виплати допомоги по безробіттю, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої перерви більше шести місяців, допомога виплачується у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати [11, с.231].

Громадянам, які звільнились  з підприємств не у зв'язку із змінами у виробництві і праці, скороченням чисельності та штату  працівників, а з інших причин, або які вперше шукають роботу, тривалий час, більше шести місяців, не працюють, або закінчили навчання у професійно-технічних і вищих закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, у період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї категорії громадян.

Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись на строк до трьох  місяців і припинятись на строк  до трьох місяців. Припинятись допомога по безробіттю і матеріальна допомога може у разі працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального  закладу на навчання з відривом віл виробництва; проходження професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі або направлення на лікування до лікувально-трудового профілакторію; отримання права на пенсію; переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район, місто); закінчення строку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; подання до державної служби зайнятості письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; смерті безробітного [14, с.67].

Відкладатись на строк  до трьох місяців допомога по безробіттю може у разі надання громадянину відповідно до встановленого порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів; звільнення з дисциплінарних підстав розірвання трудового договору (систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на нього трудових обов'язків, прогул без поважних причин, поява на роботі в нетверезому стані, вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівним працівником), а також у зв'язку з втратою довір'я та вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; порушення громадянином у період пошуку роботи та безробіття обов'язку сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників держаної служби зайнятості; звільнення громадянина з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю може припинятись на строк до трьох  місяців у разі відмови громадянина  від двох пропозицій підходящої роботи; приховування від державної служби зайнятості відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю; порушення громадянином умов і строків його реєстрації як безробітного; перереєстрації як безробітного; перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування центру зайнятості більше місяця без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; припинення у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважних причин.

Строк, на який припиняється виплата допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю, зараховується до загального періоду виплати допомог, що виплачуються громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості на загальних підставах, і матеріальної допомоги після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю може бути призначена безробітному після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю тривалістю 180 календарних днів у розмірі до 75 % встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання, виплачується допомога на поховання. Кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова матеріальна допомога. Кожний із членів сім'ї, який перебуває па утриманні безробітного, а також громадяни, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю, можуть одержати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї безробітного не перевищує встановленого законодавством неоподаткованого мінімуму доходів громадян [20, с.17].

Одноразова матеріальна  допомога може надаватися не більше двох разів протягом календарного року. Громадянин повинен подати до центру зайнятості письмову заяву, довідку про склад сім'ї та довідку про доходи кожного члена сім'ї за три місяці, що передують поданню заяви.

Внаслідок звернення громадян до державної служби зайнятості населення виникають правові відносини по працевлаштуванню. Вони тривають від моменту такого звернення громадянина за направленням на роботу і закінчуються укладенням трудового договору [7, с.5]. Саме шляхом реалізації направлення на роботу правові відносини по працевлаштуванню перетворюються у трудові правовідносини.

Відповідно до Закону України  «Про зайнятість населення» держава  гарантує працездатному населенню  у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір  або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої  відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також  сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у  підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з  урахуванням суспільних потреб, всіма  доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах  і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних  нових професій, перепідготовку в  навчальних закладах або в системі  державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним  в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного  трудового стажу;

з) надання роботи за фахом  на період не менше трьох років  молодим спеціалістам – випускникам  державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Також держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей  віком до шести років;

б) одиноким матерям, які  мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила  або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних  або вищих навчальних закладах, звільнилася  зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається  перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилось  п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після  відбуття покарання або примусового  лікування.

Для працевлаштування вище зазначених осіб місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад  за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій  незалежно від форм власності  та організаційних форм з чисельністю  працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5% загальної кількості робочих  місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації  працює понад 20 осіб, які належать до категорій вище зазначених громадян, квота для цих підприємств  не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до цих категорій  громадян, враховується при встановленні квоти для даних підприємств (об'єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штату працівників  підприємств, установ і організацій  у розмірі, що перевищує встановлену  квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад  зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ  і організацій. Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови у прийомі  на роботу громадян із числа, вище згаданих осіб, у межах установленої броні  з підприємств, установ і організацій  державна служба зайнятості стягує штраф  за кожну таку  відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти  спрямовуються до місцевої частини  державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися  для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють  робочі місця для цих категорій  населення понад встановлену  квоту [10, с.18].

Висновки

Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з  найбільш актуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у  сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів  про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу  на працевлаштування в Україні», Закон  України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок  безробіття» від 2 березня 2000 року і  ін.

На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питань працевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльність державних  органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів  підприємницької діяльності та інших  посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням  і його організація покладені  на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій  і органів місцевого самоврядування. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають  право звертатися всі незайняті  громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які  бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для  громадян безкоштовні. Реєстрація і облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, у разі потреби – військового квитка, документа про освіту, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки. Право громадян України, іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування і вибір місця роботи закріплюється в Законі України «Про зайнятість населення». В цьому ж законі визначені державні гарантії щодо працевлаштування населення.

Список  використаної літератури

Нормативно-правова  база

1. Конституція України. – К.: Велес – 2004. – 46с.
2. Кодекс законів про працю України – К.: Видавець Паливода А.В. – 2006. – 104с.
3. "Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».– 13с.
4. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV–Інфодиск. «Законодавство України».– 8с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні». - Інфодиск. «Законодавство України».
6. Положення «Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578. - Інфодиск. «Законодавство України».– 34с.

Спеціальна  література

7. Безусий В.В. Правове  регулювання працевлаштування в Україні.: Автореферат. Харківський національний університет внутрішніх справ. – Х.,2006. – 17с.
8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. – К.: Вікар, 2004. – 725с.
9. Бойко М.Д. Трудове право України. – К.: Атіка, 2006. – 312с.
10. Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення // Право України. – 1994. - №10.
11. Бущенко П.А., Вєтухова І.А. Трудове право України. Законодавство та практика застосування. – Х.: Консум, 2002. – 462с.
12. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. – Харьков.: Консул, 2004. – 301с.
13. Заржицький О., Сидоренко О. Правовове регулювання працевлаштування іноземних громадян в Україні //  Право України. – 1997. - №2.
14. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальний захист населення. – Львів.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 192с.
15. Карлицький С.М. Трудове право України. – К.: Прецедент, 2004. – 212с.
16. Карпенко Д.О. Основи трудового права. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 655с.
17. Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України. – К.: Алеута, 2005. – 279с.
18. Пилипенко П.Д. Трудове право України. 2 видання. – К.: Вид.дім «Ін Юре», 2006. – 478с.
19. Прокопенко В.І. Трудове право України. – Х.: Консум, 2000. – 479с.
20. Юрчак Н. Регіональний аспект зайнятості та безробіття у соціологічному вимірі // Україна: аспекти праці. – 2001. - №1.