Право інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Волинський  національний університет імені  Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота

на  тему: 

 «Об’єкти інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві» 
 
 
 
 
 

                                                                                Виконала:

студенека 41групи                                                                                                                                                                                         Лавренюк Х. Ю.

                                                                                    Перевірила:

Гресик  Ю. В. 
 
 

Луцьк-2011

План

Вступ

1. Поняття інтелектуальної власності та об’єктів інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві
2. Особливості правової охорони різних об’єктів права інтелектуальної власності (авторське та патентне право)
3. Система міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності

Висновки

Список  використаних джерел 

    Вступ

    Тенденція соціально-економічного розвитку будь-якої країни на сучасному етапі спрямована передусім на розвиток науки, техніки  і культури. Рівень виробництва, економіки  в цілому і врешті-решт добробуту  людей визначатиметься саме рівнем розвитку зазначених напрямів доцільної  людської діяльності. Культура, науково-технічний  рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в  цілому і нарешті добробут суспільства  значною мірою залежать від рівня  й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил  розвитку цивілізації. Людина за своєю  природою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки  тощо. Проте через ті чи і ниті причини рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Він  визначається передусім рівнем усвідомлення значення цієї діяльності для розвитку суспільства, створенням для неї  сприятливих умов та іншими факторами, які тією чи іншою мірою їй сприяють.

    В зв’язку з цим зростає значення захисту інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у зв'язку з різними видами інтелектуальної  діяльності.

    Метою індивідуальної роботи є дослідити поняття і сутність об’єктів інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві. Об’єктом дослідження є право інтелектуальної власності, а предмет дослідження – об’єкти права інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві.

    Надійні гарантії набуття, здійснення й захисту  права інтелектуальної власності  є невід'ємним атрибутом державності  кожної цивілізованої країни. Наявність  сучасної системи правової охорони  інтелектуальної власності сприяє розвитку національної економіки, збереженню і збагаченню науково-технічного потенціалу держави, розвитку міжнародної торгівлі, залученню в економіку країни іноземних інвестицій, зокрема у  вигляді найсучасніших технологій, входженню України як рівноправного  партнера до світового ринку інтелектуальної  власності. 

1. Поняття інтелектуальної власності та об’єктів інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві

    У сучасному міжнародному приватному праві об'єкти авторського і патентного права стали об'єднуватися в одну загальну групу, що отримала найменування «інтелектуальна власність». Це пов'язано  з укладенням Стокгольмської конвенції 1967 р., яка заснувала Всесвітню  організацію інтелектуальної власності (ВОІВ).  Ст. 2 цієї Конвенції стверджує, що "інтелектуальна власність" містить права, які відносяться до:

    літературних, художніх і наукових творів;

    виконавчої  діяльності артистів, звукозапису, радіо  і телевізійних передач;

    винаходів у всіх сферах діяльності людини;

    наукових  відкриттів;

    промислових зразків;

    товарних  знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

    захисту від недобросовісної конкуренції;

    всі інші права, що стосуються інтелектуальної  діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах [5].

    Права на результати творчої інтелектуальної  діяльності, що мають об'єктивну  новизну, є інтелектуальною власністю  як такою. Але для того, щоб ці результати були визнані суспільством як об'єкти права інтелектуальної  власності, необхідна їх формалізація у будь-який спосіб. Процес формалізації є передумовою набуття права  інтелектуальної власності в  установленому законом порядку.

    Інтелектуальна  власність - це формалізований результат  творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка  визначена чинним законодавством, право  власності на цей результат, яке  набувається, здійснюється і захищається  відповідно до законодавчо встановлених норм і правил. Врегульовані законом  суспільні відносини стосовно володіння, користування і розпоряджання результатами інтелектуальної творчої діяльності складають інститут права інтелектуальної власності [2].

    Інтелектуальна  власність повинна приносити  матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий  від використання інтелектуальної  власності у сфері матеріального  виробництва. Іноді інтелектуальна власність може не приносити прибутку, але при цьому вона створює  додаткові труднощі для конкурентів, полегшуючи тим самим просування власних товарів і послуг виробника  на ринок. Нарешті, вона може сприяти  духовному розвиткові громадян.

    Інтелектуальна  власність — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або  кількох осіб.

    Творча  діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо [4]. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види:

    • духовна творчість (гуманітарного  характеру, спрямована на збагачення внутрішнього світу людини);

    • науково-технічна творчість (винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви  і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо, тобто такі результати науково-технічної  творчості, які можна використовувати  будь-яким способом, що не суперечить закону, в господарській діяльності —  промисловості, сільськогосподарському виробництві) [11].

    Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям "інтелектуальна власність". З цього загального поняття міжнародно-правові документи  виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні  зразки, промислові креслення або  моделі, фабричні, товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом, яку часто називають літературно-художньою власністю. Таким чином, усі результати творчої діяльності щодо цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна з них охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності (патентним правом) та іншими нормативними актами. Всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і, отже, можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності у такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної та науково-технічної продукції [3].

2. Особливості правової охорони  різних об’єктів права  інтелектуальної  власності (авторське  та патентне право)

    Спільною  істотною ознакою авторського права  і права промислової власності  є те, що об'єктами їх, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, виступають саме результати творчої  діяльності людини. Ніяка інша діяльність не може бути предметом регулювання  цих інститутів. Тому в авторському  праві підкреслюється, що суб'єктом  творчої діяльності можуть бути тільки людина або група (колектив) людей, а  не організації (юридичні особи). Проте  суб'єктами авторських відносин і відносин щодо об'єктів права інтелектуальної  власності на наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування інтегральної мікросхеми, сорти рослин, породи тварин (прав та обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

    Надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику (консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок тощо) не має творчого характеру і не відповідає поняттю "творчість", тому допомога такого роду не може вважатися творчим  співавторством. Не мають творчого характеру (і тому не вважаються творчістю) запозичення, перенесення і використання чужого, навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією  тощо. Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших.

    Спільною  рисою духовної та науково-технічної  творчої діяльності є те, що кожна  з них має завершитися конкретним результатом, об'єктивованим у певну  матеріальну форму або зафіксованим на певному матеріальному носієві. Якщо творчий пошук не завершився конкретним результатом, то немає об'єкта правової охорони — немає що охороняти. Проте слід мати на увазі, що під  правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно  від його суспільної цінності [11].

    Результати  науково-технічної творчості мають  бути не просто реалізовані в певну  матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й у встановленому  порядку визнані відповідним  державним органом саме тим результатом, на досягнення якого було спрямовано творчий пошук. Винахід повинен  бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Проте для надання  йому правової охорони цього замало — він має бути кваліфікований відповідним відомством України  як винахід. Без такого визнання і  без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом, і  їй не надається правова охорона. Таким відомством, відповідно до чинного  законодавства, визначено Державний  департамент інтелектуальної власності  Міністерства освіти і науки України [9].

    Авторське право і право промислової  власності поєднує те, що вони охороняються на певній території, тобто мають  територіальний характер. Щодо авторського  права і суміжних прав, то це саме правило поширюється також на об'єкти, які ним охороняються. Іноземні особи та особи без громадянства в Україні відповідно до міжнародних  договорів або на основі принципу взаємності мають такі самі права, як і громадяни України. Якщо міжнародним  договором встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві  України, то застосовуються правила  міжнародних договорів.

    Спільним  у правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, є також однакова дієздатність суб'єктів  творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

    Право авторства і право на ім'я виникають  як у автора будь-якого твору літератури, науки та мистецтва, так і в  автора винаходу, промислового зразка, незалежно від віку. Кожний творець  має право вважати себе автором  свого винаходу чи іншого твору і  вимагати цього від інших. Кожний автор має право випускати  свій твір у світ або під власним  іменем, або під псевдонімом, або  анонімно. Творець винаходу має право  просити, аби його витвору було присвоєно  його ім'я або спеціальну назву.

    Автор результату творчої діяльності має  право на винагороду за наявності  підстави для її виплати. Такою підставою  відповідно до чинного законодавства  є тільки факт використання цього  результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується. Будь-який результат творчої діяльності за загальним правилом може використовуватися  лише на підставі договору. Позадоговірне  використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством [11].

    За  законодавством суб'єктом авторських прав і прав промислової власності  може стати й держава. Так, після  закінчення терміну дії авторського  права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право  на використання винаходу державі та іншим юридичним особам [9].

    У цивільно-правовому регулюванні  відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, багато істотних відмінностей. Передусім  це різні об'єкти відносин. Так, об'єктом  авторських відносин є твори у  галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема  стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія. Коло цивільно-правових відносин у сфері науково-технічної діяльності та художньо-технічної творчості  досить широке. Воно охоплює відносини  зі створення і використання винаходів, промислових зразків, раціоналізаторських  пропозицій, товарних знаків, корисних моделей, знаків обслуговування, нових  сортів рослин, нових порід тварин і птахів, науково-технічної інформації, комплекс результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Цей перелік невичерпний, він постійно поповнюється.

    Відмінність об'єктів зумовлює особливості їх правової охорони. Для надання правової охорони об'єктам промислової  власності чинне законодавство  передбачає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні  документи у формі патентів або  свідоцтв. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони  не потребують подання спеціальної  заявки, здійснення експертизи і державної  реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктивну матеріальну форму [11].

    Істотною  відмінністю цивільно-правової охорони  результатів духовної та науково-технічної  творчості є різні терміни  дії авторського і патентного права. Право авторства, право на недоторканність твору не обмежуються  терміном. Автор будь-якого твору  науки, літератури і мистецтва чи об'єкта промислової власності залишається  таким незалежно від того, коли його створено. Права авторства охороняються вічно.

    Умови передання майнових прав інтелектуальної  власності можуть бути визначені  договором, який укладається відповідно до Цивільного кодексу України та іншого закону (п. 2 ст. 427 ЦКУ) [10].

    Право на ім'я також ніяким терміном не обмежене. Як і право авторства, воно діє безстроково. Інші авторські  права та права промислової власності  обмежені певним терміном дії. Так, Закон  про авторське право у ст. 28 передбачає, що авторське право діє  протягом усього життя автора і 70 років  після його смерті, рахуючи з 1 січня  року, який настає за роком смерті автора.

    Чинним  законодавством встановлено різні  терміни дії прав промислової  власності для різних її об'єктів. Патенти на винаходи і нові сорти  рослин діють протягом 20 років з  дня надходження заявки до патентного відомства України. Патент на промисловий  зразок видається на 10 плюс 5 років  від дати надходження заявки. Свідоцтво  на знак для товарів і послуг діє  протягом 10 років від дати надходження  заявки до патентного відомства, і на прохання його власника дія свідоцтва  може бути подовжена на наступні 10 років [10].

    Авторське право, на яке чинне законодавство  встановило певні терміни його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чи об'єкта промислової  власності. Автори результатів творчої  діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані  протягом терміну дії авторського  права. Так, письменник має право  на винагороду, якщо твір використовується за його життя, а спадкоємці автора — у межах 70 років після його смерті.

    Винагорода  за використання винаходу чи іншого об'єкта промислової власності виплачується за умови, що використання мало місце  в межах терміну дії патенту. По закінченні терміну дії авторського  права або права промислової  власності твір чи об'єкт промислової  власності стають суспільним надбанням  і можуть використовуватися будь-ким  без згоди автора і без виплати  авторської винагороди [11].

    Проте у спеціальній цивілістичній  літературі жваво дискутується питання  про правовий режим результату інтелектуальної  діяльності. Річ у тім, що в законодавствах більшості країн світу про  інтелектуальну власність на результати творчості визнається лише виключне право на використання. Власник патенту  не має права власності на результат, що охороняється патентом, а лише виключне право використання цього результату. Водночас більшість держав визнає за творцем зазначеного результату саме право власності. Отже, питання  постає так: є результат творчості  об'єктом права власності чи тільки об'єктом виключного права використання.

    Цей дуалізм у правовій охороні результатів  інтелектуальної діяльності відображено  і в законодавстві України  про інтелектуальну власність. Так, Закон України "Про авторське  право і суміжні права" визнає за творцями творів та їх правонаступниками  лише виключне право на використання. Закони про промислову власність  України за творцями та їх правонаступниками  визнають право власності з усіма  наслідками, що з цього випливають. Визнання права власності на результати інтелектуальної діяльності закріплено також Законом України "Про  власність" від 7 лютого 1991 р. У новому Цивільному кодексі України визнається лише право інтелектуальної власності [10].

    Таким чином, ми маємо правовий інститут інтелектуальної  власності як права власності  на нематеріальні результати діяльності: ідеї, думки, міркування, образи, символи  тощо, які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях. Це та специфічна ознака продукту інтелектуальної діяльності, що є об'єктом цієї власності [9].

    Результати  інтелектуальної діяльності визнаються товаром. Товар є об'єктом як господарського, так і цивільно-правового обороту. У цивільному законодавстві передбачено  можливість укладати будь-які угоди  стосовно об'єктів інтелектуальної  власності. Право інтелектуальної  власності є складовою інституту  власності.

    Об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайного права; використання об'єктів інтелектуальної  власності зазвичай здійснюється на платній основі. Користувач має сплатити власнику за право користування об'єктом  інтелектуальної власності, що є  звичайним і для об'єктів власності. Отже, такі правомочності суб'єкта власності, як право використання об'єкта власності  та право інтелектуальної власності, не мають принципової відмінності. Право розпорядження притаманне як праву власності, так і праву  інтелектуальної власності, оскільки їх суб'єкт має право визначати  долю власності та інтелектуальної  власності, що йому належить. Такі дії, як користування і розпорядження, можуть передаватися власником іншим особам, які здійснюють їх від імені власника. Законодавство майже всіх країн  передбачає можливість передання права  розпорядження власністю, в тому числі інтелектуальною, іншим особам. Власник може вчиняти будь-які  цивільно-правові дії, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження, у тому числі інтелектуальною власністю [11].

    Правовий  захист інтелектуальної власності  є строковим і має на меті передати ЇЇ результати у загальне надбання відразу після закінчення дії  прав на них. Це є загальним, остаточним і непорушним статусом результатів  інтелектуальної діяльності та комерційних  позначень, які не мають спеціальної  форми правового захисту інтелектуальної  власності. Об'єкти прав інтелектуальної  власності, які є загальним надбанням, не можуть використовуватись тільки для приватних цілей і є доступними для вільного копіювання та використання будь-ким [4].

    Однією  із цілей правового захисту винаходів  шляхом надання патентів на них є  впровадження нових технологій до загального використання через їх інформативні функції. Наприклад, умовою надання  патенту на винахід є розкриття  сутності винаходу шляхом публікування його опису як компенсації ("quid pro quo"), що позбавляє цей винахід  конфіденційності. Публікування патентним  відомством даних щодо винаходу забезпечує його доступність для громадськості  й дає можливість іншим зрозуміти  сутність винаходу, щоб використати  його для досліджень або експериментів (залежно від норм національного  патентного законодавства), що є основою  для подальшого розвитку техніки  і технологій. Проте відразу після  закінчення терміну дії патенту  на винахід громадськості дозволяється використовувати цей винахід, який стає суспільним надбанням.

    Авторські права надають їх власникам можливість використання твору, виключне право  дозволити використовувати твір, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі  заборонити таке використання, та інші майнові права, встановлені законом. До права використання твору належать:

    • опублікування, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

    • перекладання, перероблення, адаптація;

    • аранжування та інші подібні зміни;

    • внесення складовою частиною до збірників  баз даних, антомологій, енциклопедій тощо;

    • публічне виконання, продаж, передання  в найм (оренду) тощо;

    • імпортування його примірників, примірників  його перекладів;

    • перероблення тощо та інші дії, встановлені  законом [3].

    Патент  надає його власнику право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти  їх використання (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправовому  використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, регламентовані законом. Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

    • виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через Інтернет, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський оборот у зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі);

    • застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для  використання в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про  те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту, або, виходячи з обставин, що це і так є очевидним;

    • пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

    Власник патенту може використовувати попереджувальне  маркування із зазначенням номера патенту  на продукті чи на упаковці продукту, виготовленого  із застосуванням запатентованого  винаходу.

    Патент  надає його власникові право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається порушенням прав, що надаються  патентом.

    Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка  стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) — тільки за погодженням із державним  експертом. Власник патенту надає  будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а  щодо секретного винаходу (секретної  моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із державним експертом [11]. 

3. Система міжнародних договорів  у сфері інтелектуальної  власності

    До  джерел права інтелектуальної власності  слід відносити багатосторонні та двосторонні  міжнародні угоди, які укладаються  у процесі співробітництва між  державами у цій сфері. їх прийняття  обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони цих об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають, право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах [7].