Правове виховання як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури

1. Вступ.

 Протягом  багато часу суспільству загалом  була й залишається актуальною  завдання із викорінювання злочинності,  виховання людини, яке б порядок,  правил поведінки у суспільстві.  Людини виховує сім'я, школа, суспільство. Здатність сім'ї ефективно функціонувати вважається вирішальною у попередженні правопорушень. Дитяче непослух, нечесність інші форми антигромадського поведінки важливі покажчиками наступних правопорушень. Та не у ній закладаються основи поведінки людини. Становище сім'ї у суспільстві залежить від політики держави- це політика у сфері охорони здоров'я, політика, що з ліквідацією безробіття і створення робочих місць, молодёжная політика. Ресурси мають бути направлені на особливі групи ризику у місцях проживання, особливо у районах з низьким рівнем, високої злочинності і безробіття. Ресурси мають зосереджуватися особливих категоріях молоді, на особливих проблемах, що з молоддю, таких як наркоманія, проституція, бездомність. Але наприкінці кінців, які б суб'єктивні причини ні наводилися, у злочині, яке вершить людина, винен вона сама. Чому ж? Тому, напевно, що погане знає право, не поважає закони, нечесний, завистлив, погано вихований. Тому необхідна діяльність із правовому з освітою, по правовому вихованню людей, по ліквідації юридичної безграмотності. Для безпосередньої боротьби з правопорушеннями, задля забезпечення законності та правопорядку, держава створило правоохоронні органи – суд, прокуратуру, органи юстиції, внутрішніх справ, службу безпеки. Попередження правопорушень – головний напрямок у боротьбі зміцнення законності і правопорядка.

2. Поняття правового  воспитания.

Під правовим вихованням прийнято розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність держави, його органів прокуратури та їх службовців, громадських об'єднань є і трудових колективів із формування та підвищення правової свідомості і питання правової культуры.

Правове навчання й правове виховання органічно  пов'язані між собою. Виховує навчання передбачає безперервну взаємозв'язок процесів цілеспрямованого формування свідомості особистості законослухняного громадянина і юриста-професіонала, включаючи правовоззрение, моральні ідеали, правові встановлення і ціннісні орієнтації, спеціальні, професійно необхідні характеристики. Дуже важливе сформувати відповідну мотивацію – позитивне ставлення до пізнаваному змісту і потребу постійного розширення і поглибленню правових знань. По образним висловом відомого вітчизняного психолога Л. І. Божович, потреба що така повинна характеризуватися своєї «ненасыщаемостью», передусім на юристів-професіоналів, інших державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, і навіть громадян. Лише цього разі вважатимуться, що людина буде лише декларувати значення теоретичних знань для практичної діяльності, а й знайде змога оволодіння цими знаннями й їх правильного застосування в юридично значимих ситуаціях. Правове навчання і виховання є частиною всього процесу духовного формування особистості, без якої не можна обійтися, реалізуючи ідею побудови у Росії правового государства.

Головний об'єкт  впливу при правовому навчанні й  фізичному вихованні - правове свідомість, стійко позитивно орієнтоване, розвинене, належного рівня. Є у вигляді правове свідомість індивіда, колективу (професійної групи), суспільства взагалі. Слід сказати, що ідеологічне вплив громадські правосвідомість означає відповідне вплив на групове і індивідуальне свідомість і, навпаки, правове виховання окремих індивідів та його груп, у кінцевому рахунку, обумовлює формування та розвиток громадського правосвідомості, оскільки різні види правосвідомості перебувають між собою у діалектичній взаємозв'язок харчування та взаимозависимости.

Історія засвідчує  у тому, що у всіх державах (з різною ступенем усвідомленості і забезпечення якості) здійснюється особлива діяльність із поширенню поглядів про право і правопорядку, навіщо використовуються що у розпорядженні кошти: церква, література, мистецтво, школа (всіх рівнів), печатку, радіо, телебачення, спеціальні юридичні навчальні закладу. Інакше кажучи, правове виховання є складовим компонентом ідеологічної функції кожної держави. З розвитком і вдосконалення державності вишукуються дедалі більше вправні способи і форми ідеологічної обробки свідомості мас, дедалі більше відособлюється і спеціалізується правове виховання як вид діяльності держави, його органів місцевого самоврядування й суспільства в целом.

Змінюється утримання  і тактика, об'єкти, форми і знаходять  способи впливу на свідомість мас і окремих особистостей, але у значною мірою стабільної, передусім, в розвинених державах залишається його сутність як поглядів на право і правосвідомості, їх сутності, цінності й функціях. Тільки умовах реальну демократію можлива цілеспрямована і спеціально організована діяльність із правовому навчання юристів- профессионалов.

Правове виховання  має відносної самостійністю  цілей, специфікою методів їхнього  досягнення й організованих форм. Воно є багатоцільову діяльність, яка передбачає наявність стратегічних, довгострокових цілей і цілей  тактичних, найближчих, загальних і  доходи приватних. Цілі можуть конкретизуватися з огляду на специфіку суб'єкта і об'єкта виховного впливу, використовуваних форм і коштів цієї діяльності, і навіть органів, здійснюють правове воспитание.

Програмної метою  вважатимуться профілактику у Росії правового нігілізму. Як спеціальних коштів відомості його до мінімуму слід назвати: забезпечення належного якості ухвалених законів, зміцнення законності та правопорядку, посилення ролі суду й проведення судової реформи, у цілому, приведення у відповідність із потребами часу правового виховання населення, професійного навчання і виховання юристів, інших службовців. Одночасно необхідна систематична предметна робота з підвищення рівня правової культури усіх суб'єктів правоохоронної системи. Безпосередній мета – правомірне поведінка, зокрема правова активність громадян, і професійна активність юристів й інших службовців в процесі реалізації її компетенції в юридично значимих ситуациях.

Правова активність передбачає певний ступінь інтенсивності  діяльність у соціально-правовий сфері, вищу, ніж просто непорушення кордонів і виконання правових обов'язків, перевищує звичайні вимоги до посадового поведінці. У цьому справедливо підкреслюється, що ця діяльність пов'язані з додатковими витратами часу, енергії, котрий іноді матеріальними витратами. Суспільство, зрозуміло, цілком влаштувало ще й просто правомірне поведінка громадян, причому, чим більшого кількості, тим лучше.

Деякі основні  мети, вищезазначені, реальні лише за дотриманні у правовий виховній роботі таких засадничих принципів: науковість, плановість, систематичність, послідовність і дифференцированность, забезпечення комплексного підходу, і навіть створення сприятливих умов реалізації розвиненого здорового правосвідомості на практике.

Зміст шуканого рівня правосвідомості передбачає придбання суб'єктами правового виховання і навчання належного рівня правової підготовки, системи переконань, яка характеризується визнанням правничий та розумінням необхідності слідувати його розпорядженням, володіння вміннями і навичками реалізації права. Відповідно правове виховання і навчання полягає у передачі, накопиченні і засвоєнні знань принципів, і норм права, а й у формуванні відповідного ставлення до права й практиці її реалізації, умінні вживати свої права, дотримуватися заборони й виконувати обов'язки. Звідси потреба у усвідомленому засвоєнні засад законодавства, виробленні почуття на глибоку повагу права. Отримані знання повинні перетворитися на особисте переконання, в міцну установку суворо слідувати правовим розпорядженням, та був – у внутрішнє потребу народу і звичку дотримуватися правової закон, виявляти правову і професійно- юридичну активность.

До засобам  правового виховання ставляться: правова пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання. У  основі застосування всіх зазначених коштів лежить здійснення правової інформованості, яка передбачає передачу, сприйняття, перетворення і використання інформації про право і практиці її реалізації. Особливе місце тут займає проблема «правового мінімуму», якогось обов'язкового рівня знання права (рівня правової поінформованості), яку повинен мати кожен громадянин будь-якого суспільства, незалежно від соціального статусу. Передумовою управління цим процесом є чітке уявлення про систему джерел правової інформації та реальному використанні громадянами, і навіть трудовими колективами, групами й культурними шарами населення. Визначальна роль системі джерел правової інформації належить засобам масової інформації, і навіть правовому всеобучу (мають на увазі вивчення основ правничий та держави у дитсадках, школах і всіх навчальних закладах, а як юридических).

Диференціація підходу при застосуванні цих коштів має мати місце стосовно, принаймні, до чотирьох основним групам: законослухняні громадяни, засуджені, потенційні і реальні правопорушники і юристы-профессионалы.

Особливо значиму  роль правовому вихованні і навчанні має судова практика і діяльність судової системи загалом, які мають бути реальним правосуддям. Ще Ш. Монтеск'є писав, що з людства немає нічого важливіше, ніж правосуддя. Тому виховання шанування суду і розуміння необхідності розв'язувати всі конфлікти у суді входить необхідним компонентом у зміст стійко позитивного ставлення до практиці реалізації права.

Нарешті слід звернути увагу до такий засіб, як самовиховання, яке представляється найефективнішим для формування правосвідомості усіх суб'єктів права. Самовиховання полягає у формуванні в собі на глибоку пошану права, потреби суворо слідувати правовим розпорядженням шляхом самонавчання, самостійного аналізу правової дійсності й особистої практиці. Поруч із спеціальної підготовкою самовиховання для юристів-професіоналів – спосіб профілактики деформації свідомості людини та особи і підтримки належним чином профессионализма.

На закінчення треба сказати, що необхідно відмовитися  від установки на переважно просвітницьку  діяльність, а ще спрямувати всі зусилля на формування відповідного ставлення до праву, ухвалення й визнання його лише на рівні її загальнолюдських цінностей і естественно-правовой концепции.

Конкретні, предметні  рекомендації із формування і коригуванню  интеллектуально-эмоционально-волевых  властивостей особистості, визначальних зміст її правової психології, безпосередньо даються психологічної наукою. Тут же помітити, що, займаючись правовим навчанням і вихованням, слід чинити вплив як у розум, і на эмоционально-волевую сферу воспитуемого, навіщо використовувати відомі методи: передусім живе і заохочення, і навіть загрозу примусу і пряме примус, передбачене законодавством. Нічого іншого, до жалю, у частині методів людство не придумало. А вибір першочерговою безпосередньої сфери впливу (раціональної чи емоційної) залежить від особливостей психології воспитуемого, яку виявляється вплив, і стан його правосвідомості. Відповідно дозується правова інформація, визначається неї давав, провідний метод впливу, послідовність застосування існуючих методов.

Для виховання  правосвідомості юристів-професіоналів  особливо ефективні практичні вправи (індивідуальні і групові), ігри та зовсім вчення, вирішення конкретних проблемних ситуацій з урахуванням  фундаментальних теоретичних знань. Їх треба учити тільки й й не так законодавству, скільки юридичному мисленню і практичним діям на основі законодавства надають у типових  і типових ситуациях.

3. Завдання органів  внутрішніх справ за забезпечення  правопорядка.

Діяльність держави  та її органів охоплює багато сфер державної влади і життя. Рішення проблем, що з забезпеченням нормально функціонувати економіки загалом, її деяких галузей і конкретних господарських організацій, здійснення зовнішньої політики України, створення умов розвитку, науку й освіти, підтримку обороноздатності і охорона державної безпеки країни, і навіть багатьох інших функції - таке зміст цієї різній і багатопланової діяльності. Один із центральних місць у ній займає виконання завдань із забезпечення правопорядку і принцип законності, захисту, правий і свобод людини, охороні правий і законних інтересів державних підприємств і неурядових організацій, трудових колективів, боротьби з злочинами й іншими правопорушеннями. Ці завдання – предмет турботи в першу чергу органів внутрішніх дел.

Складовою частиною органів внутрішніх є міліція, вся  діяльність якої полягає в найсуворішому  дотриманні законності. Основними завданнями міліції є: забезпечення суспільного  ладу, попередження і припинення злочинів та інших правопорушень, охорона  правий і інтересів громадян, підприємств, установ і закупівельних організацій від злочинних зазіхань та інших антигромадських дій, швидке і повний розкриття злочинів, всемірне сприяння усунення причин, що породжують злочини минулого і інші правопорушення. Уся діяльність міліції грунтується на найсуворішому дотриманні законности.

Міліція вирішує  покладені її у завдання у тісній взаємодії зі іншими органами, трудовими  колективами, адміністрацією підприємств та інші громадськими організаціями, що у охороні суспільного ладу. Міліція всіляко розвиває через відкликання широкими масами трудящих, спираючись своєї діяльності з їхньої допомогу й підтримку. Державні органи влади та посадові особи надають працівникам міліції сприяння під час здійснення ними обов'язків з охорони громадського порядку й боротьби з преступностью.

Міліція забезпечує охорону суспільного ладу тут, площах, парках, на транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах і  інших громадських місцях, зокрема  під час проведення різних масових заходів із громадянської обороне;

-проводить роботу  з запобігання злочинів та  інших правопорушень, вживає заходів до розкриття злочинів, виявляє причини умови скоєння злочинів та інших правопорушень та приймає заходи до устранению;

-приймає у  порядку заходи для заявам  громадян, і повідомленням посадових  осіб про можливі чи скоєні  злочини, забезпечує своєчасну  реєстрацію й облік скоєних преступлений;

-приймає необхідні  заходи до припинення скоєних  злочинів і інших правопорушень,  і навіть оперативно-розшукові  та інші, передбачені законом  заходи, з метою виявлення злочинів  й з, їх які вчинили, порушує  кримінальні справи і проводить  уже невідкладні слідчих дій  по установленню і закріплення  слідів злочинів, виробляє у певному  законом компетенції дізнання  у кримінальних делам;

-виконує доручень  і вказівки прокурорів і слідчих  про виробництві пошукових і  слідчих дій, виконує вироки  судів і участі постанови прокурорів  про взяття під варту, охороняє заарештованих, і задержанных;

-веде з іншими  державними й суспільними організаціями  боротьбу з пияцтвом , алкоголізмом та наркоманією; виявляє осіб, схильних до здійснення протиправних дій, та приймає щодо їх заходи, передбачені законом;

-проводить з  іншими державними й суспільними  організаціями роботу з запобігання  дитячої бездоглядності і з  боротьби з правопорушеннями  несовершеннолетних;

-забезпечує  дотримання правил придбання,  зберігання, перевезення зброї, боєприпасів,  вибухових речовин та інших  речовин з переліку, певному законом;

-забезпечує  проведення життя паспортної  системи, контролює виконання  вимог цією системою, і навіть  дотримання іноземцями правил  проживання, у Російської Федерации;

-здійснює розшук  обвинувачуваних, котрі переховувалися  від слідства й суду, засуджених, ухиляються від виконання, осіб, зниклих безвісти, та інших осіб тоді, передбачених законом;

-забезпечує  безпеку дорожнього руху на  населених пунктів і на дорогах,  веде облік та автотранспортних средств;

-спричиняє виконання  вироки судів про засланні, висилці,  умовному засудженні; здійснює відповідно  до законом адміністративний  нагляд за особами, визволеними  з місць позбавлення волі; сприяє  в трудовому і побутовому устрої осіб, звільнених із місць позбавлення свободы;

-надає допомогу  особам, постраждалим від правопорушень  і від нещасних випадків, і  навіть що у громадських місцях  в беспомощном состоянии;

-при стихійних  лих та інших надзвичайних  обставин бере участь у порятунок  людей, охороні державного устрою  і особистого майна, що залишився  без нагляду; сприяє у проведенні  карантинних заходів під час епідемій і эпизоотиях, в охороні природних багатств, боротьбі з браконьєрством і порушеннями правил полювання й до рибальства і виконує інші обов'язки, передбачених законодавством. Як бачимо, все перелічені й інші завдання й обов'язки міліції характеризують різноманітну діяльність у різних напрямах для всього суспільства і окремих людей.

Діяльність міліції  будується відповідно до принципами поваги права і свободи людини і громадянина, законності, гуманізму, гласности.

Міліція своєї  діяльності керується Конституцією Російської Федерації, Законом міліцію, федеральними законів і іншими нормативними актами Російської Федерації, міжнародними договорами Російської Федерації, конституціями, статутами, законів і іншими нормативними правовими актами суб'єктів Російської Федерації, виданими на межах їхніх полномочий.

Міліція захищає  правничий та свободи людини і  громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місце проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежність до громадським об'єднанням, і навіть інших обстоятельств.

Міліції забороняється  вдаватися до катуванням, насильству, іншому жорстокому чи унижающему людську  гідність обращению.

Будь-яке обмеження  громадян, у їхні права і свободи  міліцією припустиме лише на підставах і як, прямо передбачених законом.

Співробітник  міліції завжди обмеження права  і свободи громадянина зобов'язаний роз'яснити йому основу і привід такого обмеження, а також що виникають  у з цим його правничий та обязанности.

Міліція дає  можливість затриманим особам реалізувати  встановлений законом декларація про  юридичну допомогу; повідомляє по їх проханні ( а випадках затримання неповнолітніх – в обов'язковому порядку) про затримання їх родичам, адміністрацію за місцем роботи, чи навчання; за необхідності вживає заходів до надання їм доврачебной допомоги, а також до усунення небезпеки чиєїсь життя, здоров'ю чи майну, яка виникла у результаті затримання зазначених осіб. Міліція Російській Федерації підрозділяється на кримінальну міліцію, й міліцію громадську безпеку. У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ Російської Федерації, а міліція громадську безпеку - також відповідною органів виконавчої влади суб'єктів Російської Федерации.

Міністр внутрішніх справ Російської Федерації керує всієї міліцією у складі Федерации.

До кримінальної міліції ставляться служби: відділення з боротьби з економічними злочинами, экспертно-криминалистическая група, відділення карного розшуку. Основними завданнями кримінальної міліції є виявлення, попередження, припинення і розкриття злочинів, по справах яких ведення попереднього слідства обов'язково, організація та здійснення розшуку осіб, котрі переховувалися від органів дізнання, слідства й суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, без вести зниклих та інших осіб тоді, передбачених законодавством Російської Федерації. Кримінальна міліція сприяє міліції громадську безпеку у виконанні покладених її у обязанностей.

Кримінальна міліція  є органом дознания.

До міліції  громадську безпеку ставляться служби: відділення роботи дільничних інспекторів  міліції, відділення паспортно- візової служби, відділення з лицензионно-разрешительной роботи і контролю за приватної детективної й охоронної діяльністю, група з боротьби з правопорушеннями у сфері споживчого ринку України і виконання адміністративного законодавства, У державної інспекції безпеки дорожнього руху, охранно-конвойная служба ізолятора тимчасового змісту підозрюваних і обвинувачуваних, патрульно-постова служба, відділення із запобігання правопорушень неповнолітніх Основними завданнями міліції громадську безпеку є забезпечення безпеки особистості, громадську безпеку, охорона власності, суспільного ладу, виявлення, попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень, розкриття злочинів, у справах яких ведення попереднього слідства необов'язково, розшук окремих категорій осіб, встановлення місця перебування яких віднесено до компетенції міліції громадську безпеку. Міліція громадської безпеки сприяє кримінальної міліції у виконанні покладених її у обов'язків. Міліція громадську безпеку є органом дознания.

4. Виховання  правової свідомості, правової культури – невід'ємний процес правового воспитания.

Саме що у  правової життя суспільства впливає  на правосвідомість індивіда, сприяє засвоєнню їм правових знань і  навиків. Суспільство і держави  зацікавлені у формуванні соціально активних й у той час законослухняних громадян. Стверджуючи право себе велику соціальну цінність, вираз і чинник реалізації свободи творчої особистості, держава сприяє зміцненню законності, правопорядку, громадської дисципліни. За сучасних умов у суспільстві мусять бути подоланими правової нігілізм, який вразив багатьох, виховувати шанобливе ставлення до закону, свідомість і відчуття відповідальності, непримиренності до сваволі, корупції, такого стану правової системи та суспільної моралі, який називають поняттям «свавілля». Основами формування здорового морального і основам правової свідомості російських громадян є соціальний світ, громадянське згоду, активну співпрацю всіх громадських груп населення, підвищення добробуту народу, розширення матеріальних гарантій прав человека.

Будь-які прояви з так званого «свавілля», тобто. ігнорування права, інших соціальних норм, психологія хижацького протиборства приватних осіб, які сповідують уявлення про демократію за такою формулою «Хочу, щоб було те, що захочу», утворюють завали по дорозі формування громадянського суспільства, правової держави. Ці прояви соціального зла мусять бути подоланими, й з найважливіших складових частин всієї роботи з викоріненню сваволі, нігілізму, соціальну апатію є активні заходи для правовому вихованню граждан.

Виховання правової свідомості в органічної зв'язки й з началами моральності, демократичного свідомості усіх громадян представляє процес підвищення культури суспільства, людини, здобуття їм гідності, волі народів і справедливості. У духовного життя нашого суспільства останніми роками зросла неприйняття ідей социально-утопического свідомості. Проте актуальними є питання співвідношення законності і свободи творчої особистості, правами людини та її цивільну відповідальність, розвитку демократії. Вочевидь, що демократія, законність, прав людини несумісними з анархією, вседозволеністю, сваволею. Свобода людини у її моральних та правових формах означає такий її варіант поведінки особи, у якому реалізація його здорових, розумних і шляхетних інтересів поєдналася б із повагою інтересів інших, суспільства, государства.

У свідомості від світочів людства історично визрівала і знаходила вираз ідея мудрість, волі і гідність людини. Чудові думки і судження залишили нам Платон, Аристотель, мислителі пізніших часів. Платон стверджував: «Мудрому непотрібен закон – в нього є розум», що можна тлумачити у зв'язку з іншими ідеями мислителя про кращому устрої держави, у якому правлять філософи, мудрейшие люди, розробляють справедливі закони. Ф. Рабле у філософському романі «Гаргантюа і Пантагрюель», описуючи спосіб життя членів Телемской обителі, зазначав, що «все їхнє життя було підпорядкована не законам, не статутам і правилам, які власної доброї волі й бажанню», а статут обителі перебував вже з правила: «Роби, що завгодно». Звісно, у тому правилі отримала вираз ідея освіченого индивидуализма.

Рабле говорить про тому, які причини визначають вільний вибір поведінки телемитов, підкреслює, цих вільних людей, що відбуваються від добрих батьків, освічених, що обертаються у в порядному товаристві, сама природа наділила інстинктом і спонукальною силою, котрі наставляють їх у добрі справи і відволікають від пороку, і сила ця називається у них честью.

Природно, що правосвідомості  починається з засвоєння моральних цінностей, норм у ній, школі, в духовному спілкуванні, у цьому однині і іграх з однолітками, товаришами і друзями. Тут закладається моральний фундамент, у якому формуються елементи правової свідомості. У спостереженнях за життям, роздумах про нормально що протікають подіях і побутових, соціальних конфліктах, що з нормами права, юридичними оцінками, затверджуються правові уявлення, погляди, розвиваються почуття молодих граждан.

У правовому вихованні, у його нерозривний зв'язок із загальною культурою велика роль належить художньої літератури, засобам масової інформації, зокрема телебаченню, радіо, газетним публікаціям. Виховання правової свідомості є складовою всієї культурної життя суспільства, соціальної функцією держави, виявляє піклування про освіті й фізичному вихованні підростаючого покоління. Правове просвітництво дорослих громадян також має виховне значення у розвитку масового свідомості суспільства. Виховна робота піднімає індивідуальне правосвідомість особистості до розуміння найзагальніших юридичних принципів, і вимог, відповідальних інтересам всього суспільства, держави. Виховання в дусі права, законності не обмежується правовим просвітою, формуванням позитивного ставлення до закону, праву, а знаходить своє завершення правової активності особистості, у її правової культуре.

Правова культура особистості виявляється у оволодінні нею основами юридичних знань, у  повазі до Закону, праву, у свідомому дотриманні норм права, у сенсі соціальної, юридичну відповідальність, в непримиренності до правопорушень, у боротьбі в ними. Знання громадянами своїх прав, свобод, і навіть обов'язків перед державою та постсовєтським суспільством є складовою правової культури. Правове свідомість людини включає почуття переконаності у цьому, що він знайде в держави, його органів допомогу у своїх прав, законних інтересів, держава справедливо вимагає від нього виконання покладених обов'язків що він дорівнює прав коїться з іншими громадянами, дорівнює з усіма перед законом і судом.

Засобами підвищення правової культури громадян є пропаганда права, розвиток громадяни мають юридичних знань, практичне зміцнення законності. Велике виховне значення, вплив на громадян, особливо молодь, надає приклад керівників, зокрема посадових осіб державної машини, в неухильне додержання законів, в боротьби зі злочинністю. Правова культура – необхідна умова свідомого здійснення громадянином свого боргу перед суспільством, і державою. Розвиток правосвідомості громадянина, суспільства сприяє подоланню відсталих поглядів, отклоняющегося поведінки людей, запобіганню випадків свавілля та насильства з особистості. Внесення науково обгрунтованих, зважених правових уявлень, поглядів, у свідомість громадян, боротьби з злочинністю є передумовами зміцнення законності та правопорядку, без чого неможливо побудувати громадянське суспільству й так правове государство.

Формою суспільної свідомості, відбиває моральні відносини, які проникають у всі сфери життя суспільства, є мораль. Моральне свідомість – це система норм, принципів, цінностей, ідеалів, регулюючих відносини людей друг до друга, до своєї сім'ї, народу, суспільству. Ці норми, принципи, цінності, ідеали склалися під час розвитку цивілізації, вони розвиваються і наповнюються новим вмістом у наш час життя людства, підготовки до до вступу до двадцять перше век.

Моральне свідомість – особливий спосіб соціальної регуляції, який має й певні спільні риси з регуляцією, але водночас має  суттєві відмінності між права. Мораль є «суперечливо- напружений співвідношення понять сущого і должного».

Мораль ніж  формою суспільної свідомості вид громадських відносин стимулює затвердження Кабміном і розвиток гідності людини, його прагнення змістовною та щасливою жизни.

У регулюванні  громадських відносин мораль взаємодіє  зі правом. При з'ясуванні змісту правових норм необхідний їм всебічний аналіз з урахуванням вимог ідей правосвідомості  суспільства, а й виявлення взаємозв'язків  норм права до основних засад та аналогічних норм моралі, з моральним  свідомістю суспільства. Застосування норм права вимагає проникнення моральну оцінку життєвих відносин, обставин по конкретному юридично значимого справі. Аналіз моральних відносин необхідний під час розгляду брачно-семейных, і навіть багатьох громадянських і кримінальних дел.