Прибуток підприємства та шляхи його підвищення» у вищій школі

     Значне  місце у підготовці фахівців з  вищою освітою належить лекціям. Лекція - чіткий, системний виклад окремої  наукової проблеми або теми. Мета лекції полягає в допомозі студентам  оволодіти методами самостійної  роботи з підручниками, посібниками, першоджерелами. Лекція - один з найважливіших чинників в організації навчальної діяльності студентів.[29]

     Провідна  роль лекції у викладанні навчальних дисциплін кафедри пов'язана з  їх змістовим аспектом, організаційними  засадами та методичними особливостями.

     Основний зміст лекції становлять центральні методологічні, теоретичні і практичні проблеми. Розкривають у лекції не всі питання теми, а найважливіші, найсуттєвіші, що вимагають наукового обгрунтування.

     Будь-яку  лекцію готують і проводять відповідно до основних дидактичних принципів: науковості; системності і систематичності; наочності; формування пізнавальної активності слухачів; групового й індивідуального підходу; навчання на високому рівні складності; міцності оволодіння знаннями, навичками і вміннями.

     Основна мета лекції—дати систематизовані основи наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки і техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях.

     Можливе проведення окремих лекцій з проблем, які стосуються конкретної навчальної дисципліни, але не охоплені робочою навчальною програмою. Такі лекції проводять провідні вчені або фахівці для студентів і працівників вищих навчальних закладів в окремо наданий час.

     Дидактична  роль лекції полягає в тому, щоб ознайомити студентів з наукою, з основними категоріями й закономірностями дисциплін, їхніми методологічними основами, а також сформувати орієнтовну базу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Таким чином формується зміст і характер подальшої роботи студента з цій галузі науки, розвивається його пізнавальний інтерес і вміння логічно мислити.

     Добре підготовлена й прочитана лекція активізує пізнавальну діяльність слухачів, спонукає до роздумів над  проблемами, що їх висуває та чи інша наука, до пошуку відповідей на запитання, які виникають, а також формує в них творче мислення.

     Вимоги  до академічної лекції; сучасний науковий рівень і насичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка  структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

     Структура академічної лекції: вступна частина - план — основні питання лекції, зв'язок з попередньою лекцією, ознайомлення з темою; викладення основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підбивання підсумків — загальний висновок.

     Лекцію  потрібно читати зрозумілою для студентів  мовою, незнайомі слова і терміни  роз'яснювати, не варто перенасичувати лекцію наукоподібними термінами й  модними іноземними словами. Текст (лат. ґехіит — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

     Процес  навчання — багатогранна й багатофакторна діяльність педагога і студентів, він  спрямований на реалізацію низки  функцій. Оскільки лекція посідає особливо важливе місце в навчально-виховній роботі, то вона містить можливості здійснення низки функцій.

     Будь-який вид лекції є носієм функцій навчання:

     ■ освітньої, яка полягає в тому, щоб оптимально сприяти здобуванню наукових знань, навичок і вмінь  та на їхній основі формувати науковий світогляд;

     ■ виховної, яка полягає в цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісного ставлення особистості до світу (державно-правових, патріотичних, естетичних, моральних, національно-етнічних та ін.);■  розвиваючої, яка полягає в розвитку психічних пізнавальних процесів і станів;

     ■ організуючої, суть якої в тому, що лекції пов'язують в єдину систему, зміст  і організацію навчального процесу  з урахуванням особливостей та інтелектуального рівня розвитку слухачів, майстерності педагога, матеріального забезпечення процесу навчання;

     ■ мотиваційної, що стимулює інтереси й  позитивні мотиви слухачів до навчання;

     ■ гедоністичної, яка полягає в  тому, щоб під час лекції студент  одержував задоволення..

     Необхідно виокремити низку загально дидактичних вимог до лекції у вищій школі.

     По-перше, зміст лекції має відповідати  робочій навчальній програмі, відображати  найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків.

     По-друге, у лекції мають реалізовуватися  вимоги загально дидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв'язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності.

     По-третє, потрібно забезпечити логічно доцільну структуру лекції відповідно до змісту навчального матеріалу.

     По-четверте, лекція має сприяти активізації  мисленнєвої діяльності студентів  задля їх інтелектуального розвитку.

     По-п'яте, у лекції доцільно виокремлювати  певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

     Однією  з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний та емоційний  компоненти мають бути збалансованими. Жодна емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової порожнечі, наукової неспроможності, непідготовленості науково-педагогічного працівника.

     Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба  подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба ставитися до читання лекцій першокурсникам, ураховувати їхню недостатню адаптованість. Певна специфіка властива й викладенню лекцій студентам заочної форми навчання.

     Читаючи лекцію, науково-педагогічний працівник має охоплювати поглядом усю аудиторію, психологічно тримати її в стані розумової праці, час до часу концентруючи увагу на окремих слухачах. Аж ніяк не виправдана позиція, коли викладач, читаючи лекцію, захоплений лише своєю персоною, очі спрямовані у вікно або в якусь частину аудиторії.

     Лекції  як форми організації навчання, поділяються на [12]:

• тематична лекція - основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично розкривається програмний матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв'язки між окремими частинами лекційного курсу;
• вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю. Для вступної лекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами,  що будуть вивчатись на наступних заняттях;
• заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу;
• оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності. Оглядова лекція передбачає подачу навчальної інформації для поглиблення одержаних знань, приведенню їх у певну систему. Така лекція проводиться в кінці вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою;
• консультативна лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні;
• настановча лекція проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може пояснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, практичних), що необхідно виконати та зробити відповідні висновки;
• основною метою поточної лекції є розкриття та пояснення конкретної теми, яка має великий за обсягом і складну за змістом навчальну інформацію. Зміст такої лекції може визначатись на основі окремого предмету або на міжпредметній основі. При цьому її ще називають комплексною лекцією із використанням навчального матеріалу кількох предметів.

     Для розроблення будь-якої лекції використовують певну сукупність методів.

     ■ Дедуктивний метод — виклад матеріалу від загального до часткового. У процесі викладу матеріалу дедуктивним методом ми імітуємо відповідні висновки й заохочуємо аудиторію зробити шлях пізнання часткового через загальне. Однак застосування цього методу ефективне в тому разі, якщо воно поєднується з іншими методами, насамперед з індуктивним.

     ■ Індуктивний метод — рух думки  від часткового до загального, від  знання одиничних чи часткових факторів до загальних правил, узагальнень.

     ■ Метод аналоги (схожість, паралель, подібність). Використовуючи цей метод, ми не просто згадуємо про схожість будь-якого явища, а й допомагаємо слухачам зробити аналогічний висновок, який можна сформувати так: якщо два явища подібні в одному чи кількох аспектах, вони, можливо, схожі в інших.

     ■ Метод контрасту, суть якого - у використанні протилежних (контрастних) аргументів і фактів у процесі викладення лекційного матеріалу.

     ■ Метод концентрації, який полягає  в тому, що викладення будують навколо  одного центру, яким є поставлена проблема.

     ■ Метод ступінчастості - викладач розкриває проблематику теми, переходячи від однієї частини (ступеня) до іншої.

     ■ Історичний (хронологічний) метод викладення матеріалу.

     ■ Просторовий метод, який допомагає  подати факти і події більш  наочно, зримо, у їхній динаміці та взаємодії.

     ■ Проблемний метод передбачає активізацію  мислення слухачів у процесі читання  лекції через постановку проблем, які  треба розв'язати.

     ■ Метод монологу полягає у монологічному  викладенні матеріалу, студенти в обговоренні  можуть участі не брати. Науково-педагогічний працівник сам подає навчальну інформацію через монолог.

     ■ Пошуково-показовий метод — поєднання  монологічного викладення з демонстрацією  логіко-психологічних особливостей.

     ■ Метод діалогічного викладення полягає  в тому, що науково-педагогічний працівник, пояснюючи матеріал, залучає студентів до процесу не тільки пошуку розв'язання, а й формування проблем.

     ■ Метод візуалізація — згортання змісту та різних видів інформації в наочні образи. Ці образи, їх сприйняття, можна розгорнути і зробити фундаментом адекватних розумових та практичних дій.

     Лекції  повинні [13]:

• поєднувати академічні знання і професійне навчання на основі новітніх світових досягнень науки;
• орієнтуватися на сучасну ділову практику і сукупність навчальних матеріалів з врахуванням накопиченого досвіду викладання;
• їх зміст повинен своєчасно реагувати на зміни в ринковому середовищі;
• базуватися на найсучасніших інформаційних технологіях;
• оптимально поєднувати якість викладання і вчення, що передбачає високий рівень передачі знань, вмінь та навичок, спрямований на творче мислення, нетрадиційне вирішення проблем;
• забезпечувати відповідні рівні засвоєння знань;
• забезпечувати поточний контроль знань, при якому студент не повинен накопичувати великий обсяг незасвоєного матеріалу;
• орієнтувати на самостійне здобування поглиблених знань;
• активізувати пізнавальну діяльність;
• сприяти формуванню особистості студента як ділової людини, якій притаманні: комунікабельність, цілеспрямованість, мобільність, креативність;
• передбачати проблемність та диференційованість як необхідну умову розвитку професійних та управлінських навичок наукової та творчої діяльності у вищих навчальних закладах;
• сприяти формуванню професійної компетентності при виборі та виконанні випускової чи дипломної роботи;
• забезпечити відповідну зрілість випускника (професійна підготовка і розвиток особистості) як критерій ефективності підготовки студентів (прагнення до самореалізації).

     Отже, лекція – провідна, головна форма навчання. Такою вона була і залишається тому, що з неї починається кожна навчальна дисципліна, розділ і більшість тем, що передбачені програмами. Лекція є незамінною формою організації навчання через те, що вона не повторює підручник, а доповнює його останніми даними науки, іноді ще неопублікованими, але вже відомими викладачу, фактами з життя, особистим розумінням і відношенням до матеріалу, що викладається. В лекції наука оживає і слухачам доноситься в емоційному, доступному, цікавому і зрозумілому вигляді [28].

     Викладання  лекції на тему “Прибуток підприємства та шляхи його підвищення” можна за наступним планом:

Питання 1. Прибуток підприємства: сутність, види, функції.

       Головним  двигуном підприємницької діяльності за умов ринкової економіки є прибуток.

     Прибуток  – найпростіша і одночасно  найбільш складна категорія ринкової економіки. Він є основною і головною рушійною силою економіки ринкового  типу, основним мотивом діяльності підприємств в цій економіці.

     Роздивляючись сутність прибутку, у світлі сучасної економічної парадигми, слід в першу  чергу підкреслити такі його характеристики:

а) прибуток являє собою форму доходу підприємця, здійснюючого певний вид діяльності.

б) прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху.

в) прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вклав свій капітал в той  чи інший вид бізнесу.

г) прибуток характеризує не весь дохід, отриманий  в процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину доходу, яка є “очищеною” від затрат, понесених на здійснення цієї діяльності.

д) прибуток є вартісним показником, вираженим  у грошовій формі.

     Існують різні підходи економістів до трактування поняття "прибуток підприємства".

     Так, С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виторгу, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства, характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником її результативності (ефективності).

     На  думку І.М. Бойчик, прибуток – це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією  продукції та іншими видами діяльності.

     Л.І. Шваб характеризує прибуток як узагальнюючий  фінансовий показник діяльності підприємства, це та частина його виторгу, що залишається  після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. За визначенням А.А. Мазаракі, прибуток як економічний показник – різниця між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманого виторгу та сумою витрат на виготовлення та реалізацію продукції.

     Згідно  до П(С)БО 3 можна виділити такі види прибутку:

     За  характером відбиття в обліку: бухгалтерський, економічний. За характером діяльності підприємства: прибуток від звичайної  діяльності, прибуток від надзвичайних подій. За основними видами господарських  операцій підприємства: прибуток від  реалізації продукції, прибуток від позареалізаційних операцій. За основними видами діяльності підприємства: прибуток від операційної діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від фінансової діяльності. За складом елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток, вадливий прибуток, фінансові результати від позареалізаційних операцій, чистий прибуток. За характером оподаткування прибутку: оподаткована частина прибутку, неоподаткована частина прибутку. 3а характером інфляційної «очистки» прибутку: номінальний прибуток, реальний прибуток. За достатністю рівня формування: нормальний, низький, високий. За ступенем використання: нерозподілений прибуток, розподілений прибуток.

     Прибуток  як найважливіша категорія ринкових відносин виконує наступні функції:

1. Оціночна функція – характеризує ефект господарської діяльності.
2. Розподільча функція – інструмент розподілу між підприємством та банком.
3. Стимулююча функція – джерело формування фондів стимулювання.

Питання 2. Формування та розподіл прибутку підприємства.

     Розмір  отриманого прибутку має досить велике значення в діяльності підприємства. Величина прибутку впливає на формування фінансових ресурсів, ефективність виробничої діяльності та збільшення ринкової вартості підприємства, економічний розвиток держави. Саме тому значну увагу треба приділяти питанням формування та розподілу прибутку, адже це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку [17]:

• валовий;
• від операційної діяльності;
• від звичайної діяльності до оподаткування;
• від звичайної діяльності;
• чистий.

     Згідно  П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”  прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати, а збиток – це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати [18].

     Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця  між чистим доходом  від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і  собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати:

     Пвал = Дч – С/в,  (1.8)

     де Пвал – валовий прибуток (збиток) підприємства, грн.;

     Дч – чистий доход від реалізації продукції, грн.;

     С/в  – собівартість реалізованої продукції, грн..

     Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, за вирахуванням адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат:

     Попрер.д =  Пвал + Допер – Вадмін – Взбут -  Вопер, (1.9)

     де: Попрер.д – прибуток (збиток) від операційної діяльності, грн.;

     Пвал – валовий прибуток (збиток) підприємства, грн.;

     Допер – інші операційні доходи, грн.;

     Вадмін – адміністративні витрати, грн.;

     Взбут – витрати на збут, грн.;

         Вопер – інші операційні витрати, грн.

     Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна  сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків) і обчислюється за формулою:

Пзвич.д.до опод = Попрер.д +Дуч.кап. +Дін.фін +Дін –Вуч.кап –Вфін –Він, (4.3)

     де: Пзвич.д.до опод – прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, грн.;

     Попрер.д – прибуток (збиток) від операційної діяльності, грн.;

     Д,Вуч.кап. – доход, витрати від участі в капіталі відповідно, грн.;

     Дін.фін – інші фінансові доходи підприємства, грн.;

     Д,Він – інші доходи,витрати підприємства відповідно, грн.;

     Вфін – фінансові витрати підприємства, грн.

     Прибуток  від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від  звичайної діяльності до оподаткування  та сумою податків з прибутку та обчислюється за формулою:

           Пзвич.д = Пзвич.д.до опод – Под на приб (4.4)

     Чистий  прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна  сума прибутку (збитку) від звичайної  діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з  надзвичайного прибутку та обчислюється за формулою:

           Пч = Пзвич.д + Пнадзвич.д – Знадзвич.д – Под.з надзвич.приб. (4.5)

     де: Пч – чистий прибуток підприємства, тис. грн.;

     Пзвич.д – прибуток підприємства від звичайної діяльності, тис. грн.;

     Пнадзвич.д – збиток підприємства від надзвичайної діяльності, тис. грн.;

     Под.з надзвич.приб. – податок з надзвичайного прибутку підприємства.

     Процес  формування прибутку підприємства за звітний період може бути поділений  на такі кроки (рис. 4.1):

1. визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів, послуг;
2. розрахунок валового прибутку (збитку);
3. визначення фінансового результату від операційної діяльності;
4. розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;
5. визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

              6)визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. 

     Рис. 1.2. Формування чистого прибутку згідно П(С)БО 3

Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність, рис.4.2

     Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак, незалежно від визначення моменту  реалізації в законодавчих актах  реальне формування прибутку від реалізації продукції на підприємстві має місце тільки за умови, коли таке відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника. 

Рис 1.3. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до П(С)БО в Україні

     Треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування. У звя’зку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподаткованого прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України

“Про оподаткування прибутку підприємств” (1997 р.) оподаткований прибуток (По) обчислюється за формулою:

                 По = Пв – (Вв + Ав), (4.6)

     де: Пв – валовий прибуток за певний період, грн.;

     Вв – валові витрати за той самий період, грн.;

     Ав – сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних засобів виробництва і нематеріальних активав, грн.