ПРИРОДНІ  РЕСУРСИ УКРАЇНИ  ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗМІЩЕННЯ

Зміст

     Вступ

     Розділ 1.                Методи економічної оцінки природних

                                    Ресурсів україни……………………………………5

     Висновки  до розділу 1.............................................................................7

         Розділ 2.                 Розміщення природних ресурсів-основа

                                         Територіальної організаціі виробництва…………8

          2.1.                         Мінерально – сировинні ресурси…………………8

         2.2.                         Водні ресурси……………………………………..14

         2.3.                         Земельні ресурси………………………………….17

         2.4.                         Лісові ресурси…………………………………….20

2.5.                        Рослинний і тваринний світ……………………...21

         2.6.                         Рекреаційні ресурси……………………………....26

          Висновки до розділу 2...........................................................................28

          Розділ 3.                Проблеми ресурсозбереження і впровадження

                                                ресурсозберігаючих технологій………………… 

Висновки  до розділу.............................................................................34

     Висновки.................................................................................................36

     Список  використаних джерел...............................................................38

     Додатки…………………………………………………………………39

     Додаток А………………………………………………………………39

     Додаток В……………………………………………………………….40 

     Вступ

     Сьогодні  Україна переживає тяжкі часи, які обумовлені її переходом до ринкової економіки. Тому вже ми – студенти повинні шукати різноманітні шляхи, котрі б прискорили її розвиток. З цією метою кожен з нас  аналізує і вивчає питання, пов’язані з розвитком і розміщенням продуктивних сил.

     Роль  обраною мною проблеми дослідження, а це – природні ресурси України  і особливості їх розміщення, є  дуже важливою. Оскільки в умовах переходу до ринкової соціально орієнтованої економіки насамперед природні багатства визначають можливість країни посісти гідне місце в світі. Оцінивши природні ресурси я можу сказати, що наша держава має дуже великі перспективи. Так у нас є значні запаси кам’яного вугілля (до 200 млрд. тон), великі поклади бурого вугілля, марганцю, залізної руди, а щодо нерудних корисних копалин, то ми забезпеченні ними чи не найкраще у Європі.

     Значення  оцінки природних ресурсів є визначальним. Якщо ми на сьогоднішньому етапі розвитку точно знатимемо запаси всіх природних ресурсів і ті проблеми, які існують у цій сфері, ми зможемо правильно організувати виробництво різних продуктів і “пустити в хід механізм економічного зростання країни.”

     Знову ж таки, говорячи про актуальність моєї теми, слід сказати, що природні ресурси відіграють чи не найважливішу роль у правильному і раціональному розміщенні продуктивних сил. Наприклад, якщо розглянути східні райони  України. Тут є вугілля, залізна руда, певна частина нафтових запасів, значні поклади різноманітних нерудних корисних копалин, завдяки господарській діяльності людини було прокладено канал Дніпро-Донбас, тому там і зосереджені найбільші металургійні, машинобудівні заводи, нафтопереробні комбінати. Наявність великих річок на території країни (Дніпро, Дністер, Південний Буг, Дунай, Сіверський Донецьк) зумовило побудову на їхніх водних потоках гідроелектростанцій. Прекрасні багатства Карпатських і Кримських гір у рельєфному відношенні призвели до концентрації великих баз відпочинку, санаторно-курортних закладів. Таких прикладів можна навести дуже й дуже багато.

     Основною  метою і завданням моєї курсової роботи є:

• Оцінити реальний стан природних ресурсів;
• Визначити основні проблеми, які пов’язані з особливостями характеру їх використання;
• Продумати можливі шляхи поліпшення стану природних “дарів” на сьогоднішньому рівні їх “винищення”;
• Вказати політику держави щодо раціонального їх використання;
• Показати, які в Україні впроваджуються ресурсозберігаючі технології і як, взагалі, ведеться політика ресурсозбереження.

Слід відзначити, що ступінь вивчення природних ресурсів нашої Батьківщини є досить значним. Над їх вивченням працювало багато відомих вчених. Вони дуже добре висвітлили етапи формування різних видів корисних копалин і їх  сьогоднішній стан. Зокрема я хочу відзначити праці “Природні умови і природні ресурси”, яку розробляли Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І.; і “Природно-ресурсний потенціал України” Руденка В.П. Ці вчені присвятили частину свого життя вивченню природних ресурсів України. Саме відштовхуючись від їхньої роботи я здійснюватиму аналіз природних “багатств”, оцінюватиму рівень їх вичерпаності і винищеності людською діяльністю, шукатиму шляхи для поліпшення природно-ресурсного потенціалу України.

      Взагалі, я вважаю, що природні ресурси –  це основа розвитку не лише економіки країни, а й основа духовного процвітання її народу. Тому кожен справжній громадянин України повинен замислюватись про наслідки своїх дій перед тим, як зробити щось на шкоду природі. 
 

Розділ І Методи економічної оцінки природних ресурсів України 

     Використання  в економічній системі природних  ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів длч життєдіяльності людини. При економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовиш, які визначаються його запасами, якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання, господарське значення; річні обсяги видобутку.

     Найправомірніше показниками економічної оцінки повинні бути:

• собівартість, яка характеризує поточні витрати;
• питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.

     В економічній науці склалися 3 основні підходи до оцінювання

     природних рисурсів. Всі вони спираються на визначення матеріальних витрат, пов’язаних з  ресурсовикористанням. У зв’язку  з цим оцінити природні ресурси, їхнє джерело можна лише опосередковано – через величину цих витрат та економічну вигоду.

     Оцінювання  за витратами на залучення до використання грунтуються на обліку прямих витрат на розвідку, освоєння, поліпшення (наприклад, меліорацію) джерела ресурсів. Порівняння цих витрат з витратами за іншими джерелами дає можливість виявити ті, які забезпечують економію сил, часу і матеріальних засобів на залучення до експлуатації нових джерел.

     Оцінювання  за витратами на використання засноване  на теорії диференціальної ренти  та розрахунку економічної вигоди (економі  витроти і одержання прибутку), яка виникає при есплуатації родовища, ділянки землі, тощо, кращих порівняно з іншими. Їх обчислення за різницею між приведеними витратами на гіршому джерелі ресурсів та тому, що оцінюється, якщо відомі кількіть і склад джерел для забезпечення потреб в ресурсах. Це дає змогу вибрати “найдешевші” варіанти забезпечення країни ресурсами, а також розрахувати прийняті податки при передачі джерел ресурсів в оренду, при зміні їх власників, користувачів [3-c.125].

     Оцінювання  за витратами на відтворення або компенсацію – фактичне оцінювання майбутніх витрат суспільства у разі, якщо це джерело ресурсів не використовуватиметься в результаті виснаження або деградації.

     Це  оцінювання прийняте для відновлюваних  або взаємозамінних ресурсів і спрямоване на економічну експлуатацію джерел ресурсу, враховуючи допустимі витрати на його відновлення чи заміну іншим ресурсом. Воно також може використовуватися для регулювання відносин між ресусокористувачами у вигляді зтягнень за погіршення якості ресурсів.

     Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні  параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням  запаси корисних копалин поділяються  на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин: А – докладно розвідані та вивченні; В і С₁ – розвідані менш докладно; С₂ – оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С₁, С₂ разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких  за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва[.

     Загальне  економічне оцінювання природних ресурсів передбачає облік сукупності чинників (економічних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності та значимість корисних копалин для життєдіяльності людини. 
 
 
 
 

     Висновки  до розділу

     Економічна  оцінка природних сил України  є важливою передумовою ефективного  їх використання у народному господарстві нашої держави. Це насамперед дає  змогу правильно організувати виробництво різних видів продукції і, як наслідок,  забезпечити сталість економіки країни. Саме від того, як здійснюється ця оцінка і залежить ресурсозбереження та перспективи відновлення вичерпних ресурсів. Якби в нашій державі правильно здійснювалася економічна оцінка природних ресурсів, то ми б займали перше місце в світі за темпами розвитку.  
Розділ ІІ Розміщення природних ресурсів – основа територіальної  організації виробництва. 

     2.1. Мінерально-сировинні ресурси 

     Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил.

     За  характером використання мінеральні ресурси  поділяються на групи: паливноенергетичні, рудні, нерудні. В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А+В+С₁ станом на 1997 р. складали 45,7 млрд. тон. Основним кам’яновугілним басейном є Донбас, який охоплює територію понад 50 тис. км². Він містить понід 45 млрд. тон балансових запасів вугілля переважно високої якості. Львівсько-Волинський басейн займає близько 10 тис. км². На жаль, і потужність пластів цих басейнів (0,5-2 м на Донбасі, 0,5-1 м у Львівсько-Волинському) і умови залягання, і глибина видобутку ( на Донбасі окремі шахти мають глибину понад 1 км) є не дуже втішними.

     Дещо  кращі умови і більша потужність пластів у Дніпровському буровугільному басейні, що дає змогу вести видобуток  тут більшш дешевим відкритим  способом, але запаси його становлять усього 2,4 млрд. тон і основні родовища розташовані на землях з найбільш родючими грунтами. Незначні поклади бурого вугілля Дніпровсько-Донецької впадини, Прикарпаття і Закарпаття через свою нерентабельність не розробляються.

     В Україні виявлено 307 родовищ нафти  і газу, які зосереджені у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській і Причорноморсько-Азовській нафтогазних провінціях. Вже понад 100 р. ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 р. – природного газу на Передкарпатті. Тому запаси нафтових і газових родовищ цього краю майже вичерпані. Близько 80 % видобутку нафтовї сировини країни в даний момент часу припадає на родовища Східної України. Найбільшими нафтовими родовищами тут є Леляківське, Гнідинцівське і Глинсько-Розбитівське; нафтогазовими – Шебелинське, Єфремівське, Західнохрестищенське. На півдні України найбільша кількість родовищ нафти і газу досліджена на Тарханському і Керченському півостровах. З 1966 р тут видобувається газ, а з 1993 р – нафта. 

                                                                                                                  Таблиця 1

Динаміка  видобутку палива  Україні

     Дещо  кращі умови і більша потужність пластів у Дніпровському буровугільному басейні, що дає змогу вести видобуток тут більшш дешевим відкритим способом, але запаси його становлять усього 2,4 млрд. тон і основні родовища розташовані на землях з найбільш родючими грунтами. Незначні поклади бурого вугілля Дніпровсько-Донецької впадини, Прикарпаття і Закарпаття через свою нерентабельність не розробляються.

     В Україні виявлено 307 родовищ нафти  і газу, які зосереджені у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській і Причорноморсько-Азовській  нафтогазних провінціях. Вже понад 100 р. ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 р. – природного газу на Передкарпатті. Тому запаси нафтових і газових родовищ цього краю майже вичерпані. Близько 80 % видобутку нафтовї сировини країни в даний момент часу припадає на родовища Східної України. Найбільшими нафтовими родовищами тут є Леляківське, Гнідинцівське і Глинсько-Розбитівське; нафтогазовими – Шебелинське, Єфремівське, Західнохрестищенське. На півдні України найбільша кількість родовищ нафти і газу досліджена на Тарханському і Керченському півостровах. З 1966 р тут видобувається газ, а з 1993 р – нафта.

                                                                                                                   Рис. 2.1

     Взагалі, якщо говорити про видобуток нафти і газу в Україні, то в 2000 році початкові потенційні видобувні ресурси вуглеводів становили 8481 млн. тон умовного палива, з них нафти і конденсату 1706 млн. тон, газу – 6712 млрд. куб. метрів. На 1 січня 2000 року з надр України видобуто нафти з конденсатами 351 млн. тон, газу 1729 млрд. куб. метрів.

     Як  ресурси низькосортного палива або  сировина для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися горючі сланці: сапронелітові  Бовтинського родовища і менілітові – Карпат. Навіть враховуючи низьку якість менілітових сланців і вихід сланцевої смоли в 3-4 %, при загальних запасах 500 млрд. тон у них міститься 15-20 млрд. тон вуглеводневої сировини.

     На  території України розміщено  понд 10,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені  переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Черігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській і Львівській областях.

     Найбагатша  Україна на рудні корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. Запаси залізної руди в Україні за категоріями  А+В+С₁ оцінюються в 27,4 млрд. тон, а прогнозовані – у 20 млрд.тон. Основні  родовища зосереджені в Криворізькому, Кременчуцькому басейнай, Білозерському і Керченському азалізорудних районах.

     Одним з найбільших у світі є Криворізький залізорудний басейн, який містить 18 млрд.тон  як багатих гематито-маартитових руд із вмістом заліза 51-66 %, так і відносно бідних залізистих кварцитів.

     Продовженням  цього басейну на півночі є  Кремечуцький залізорудний район. Промислові запаси залізних руд тут становлять 4,5 млрд. тон. Дещо меншим за запасами є  Білозерський залізорудний басейн у Запорізькій області і Керченський – у Криму. Але їх цінність зростає ще й тим, що у Білозерському районі значні запаси (0,7 млрд. тон) багатих руд із вмістом заліза 55-65 %, а бідні керченські руди мають значну потужність пластів (6-15 м) і практично всі доступні для відкритої розробки. Як перспективна сировина для чорної металургії можуть розглядатися залізисті кварцити (таконіти) Дніпропетровської, Полтавської, Одеської областей, а також родовища осадових залізних руд Азово-Чорноморської залізорудної провінції.

     На  території України скончентровано до 20 % світових ресурсів марганцевих  руд, загальною кількістю 2,28 млрд. тон. Поки що найбільше марганцевих руд  видобувають в Нікопольському родовищі, але в майбутньому зросте роль найбільшого у світі Велико-Токмацького родовища. Невеликі родовища марганцю є на Вінничині та Івано-Франківщині.

     Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській, Дніпропетровській областях, ртуті – у Донбасі і Закарпатті; титану – в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів – У Дніпропетровській області, алунітів – У Закарпатті; нефелінів – у Приазов’ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

     Поліметалічні руди виявлені в районі Нагального кряжу (Донбачс) і на Закарпатті (Берегівське  і Біганське родовища). Ці Закарпатські родовища містять алуніт – сировину для виробництва алюмінію. Алюміній можна також виплавляти з бокситів Високополіського родовища на Дніпропетровщинні і нефелінів Приазов’я.

     Ртутні  руди вже давно видобуваються  на Микітівському родовищі кіноварі (Донбас), а також розвідані в  районі Вишкова (Торуня) на Закарпатті.

     За  останні роки дорозвідане і підготовлене до промислової розробки Мужаївське родовище золота (Закарпаття), крім того, значні родовища золота є  в Черкаській і Дніпропетровській областях.

     Для видобутку магнію та інших кольорових металів можуть використовуватись  поклади солей Прикарпаття і затоки Сиваш.

     Територія України в цілому багата на нерудні  корисні копалини і тому її соціально-економічний  комплекс практично повністю забезпечений ресурсами будівельних матеріалів і значною мірою – покладами  гірничо-хімічної сировини.

     Родовища  самородної сірки у Прикарпатті  не тільки забезпечують потреби України, але й дають змогу експортувати сірку.

     Поклади калійних солей сконцентровані у  Передкарпатському солоносному  басейні. Загальні запаси становлять майже 3 млрд. тон. Тепер розробляються Калусько-Голинська і Стебницьке родовища.

     Кухонна сіль представлена величезними родовичами кам’яної солі – галіту (Бахмутський, Слов’янським і Новокарфагенським  на Донбасі та Солотвинським у  Закарпатті). Розвідані запаси солей  перевищують 9 млрд. тон, яле їх кількість продовжує поповнюватись.

     Із  фосфатних руд на території України  поширені переважно фосфорити, але  родовища їх мають незначні запаси, низький вміст Р₂О₅ і несприятливі умови експлуатації. Найбільше відомі і вивчені родовища: Незвиське і Кролевецьке.

     Вогнетивні  глини, що використовуються для виробництва  термічно стійких матеріалів в основному  концентруються в родовищах Донбасу (Часовоярське, Новорайське) та Придніпров’я (Поволзьке, П’ятихатське, Кіровоградське).

     Родовища  флюсових вапняків і доломітів знаходяться переважно в Донецькій області, Криму і на Придніпров’ї. Достатні запаси формувальних пісків алювіального і морського походження є в Харківській, Донецькій, Запорізькій і ін. Областях.

     Родовища  цеоліту виявленні в неогенових туфах Закарпаття, а цеоліти Криму не можуть розглядатися як промислова сировина, бо знаходяться в межах заповідника “Карадаг”.

     Основні запаси графіту містить Завалівське  родовище на Кіровоградчині. Крім того, поглади графіту є на Волинні, у Придніпров’ї, Приазов’ї.

     Як  цементна сировина в Україні використовуються карбонатні породи (вапняки, мергелі), гіпси і глини, найбільні запаси яких є в Донецькій, Харківській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій, Чернігівській, Івано-Франківській областях і в межах Волинської височини.

     Глини, суглинки, глинисті сланці і мергелі  поширені в гірських районах Карпат і Криму.

     Поклади каолінів, які широко використовуються у фарфоро-фаянсовій і ін. Галузях  промисловості, пов’язані з корою  вивітрювання Українського кристалічного  щита. Сотні родовищ потужність покладів яких сякає 50, а часом і 100 метрів, містять понад 400 млн. тон промислових запасів. Розвідані запаси скляних пісків становлять 220 млн. тон і сконцентровані в 24 родовищах Донецької, Харківської, Львівської, Чернігівсьої та ін. областей.

     В Україні є великі поклади будівельного каменю (близько 8 млрд. м³ розвіданих запасів), гранітів і гранітодіоритів, лабродоритів Українського кристалічного щита, мармуру і туфи (Крим, Закарпаття), пісковиків і вапняків.

     Поки  що недостатньо вивчені і оцінені ресурси дорогоцінного і виробничого каміння, але відомі як окремі мінеральні знахідки, так і перспективні ділянки різних самоцвітів, найкращі з яких зосередженні на Волині. Промислові поклади високоякісного бурштину (янтарю) виявлені поблизу селища Клесів Рівненської області.

     Із  виробничого каменю найбільшу цінність має родоніт Мармарошу, пірофілітовий  сланець Овруцького кряжу і скам’яніле дерево. З інших самоцвітів зустічаються берил, аметист, димчастий кварц, гірський кришталь і ін.

     Взагалі Україна належить до тих країн  світу, на території яких зосередженні майже всі відомі мінерально-сировинні  ресурси. 

     2.2. Водні ресурси 

     Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

     Рівень  забезпеченості України водними  ресурсами є недостатнім і  визначається формуванням річкового  стоку, наявністю підземних і  морських вод. Потенційні ресурси річкового  стоку оцінюються у 209,8 км³, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 км³. Запаси підземних вод, не пов’язаних з поверхневим стоком, становлять 7 км³. Крім того, в господарстві України використовується до 1км³ морської води. В розрахунку на одного жителя нашої держави поверхневий місцевий стік становить близько 1045 км³. Найвищий рівень водозабеспечення жителів у західних і північних областях України.

     Основним  елементом прибутку водного балансу  України є атмосферні опади, загальний  обсяг яких, за різними оцінками становить 366-377 км³ . Через значні втрати на випаровування (понад 80 % водного балансу) на поверхневий місцевий стік у середній за водністю рік припадає  лише близько 50 км³ . Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно становлять майже 210 км³. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг) загальним обсягом 14 км³ виходить за межі України.

     Хоч найбільший обсяг стоку припадає на Дунай, головну роль у водозабеспеченні господарства України відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Києва становить приблизно 44 км³ , біля Дніпропетровська 53,4 км³. Обсяг стоку інших річок: Тиси – 6,3 км³ , Сіверського Дінця – 5 км³ , Південного Бугу – 3,4 км³ .

     Територіальний  розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість води формується у місцях зосередження потужних споживачів – Донбас, Криворіжжя, Автономної Республіки Крим, південних областей України. Для пом’якшення територіальних  відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ, найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів.

     З 3 тис. озер України лише 30 (1 %) мають площу більшу 10 км². В основному прісні озера розміщенні на Поліссі (найбільше Світязь – 24,2 км²), закритих солонуватих і солоних озер та лиманів – на узбережжях Чорного і Азовського морів (найбільше Сасик – 210 км², Тілігульський лиман – 160-170 км², Ял пуг – 149 км²).

     Найбільший  каскад водосховищ створено на Дніпрі, де збудовано шість великих водосховищ об’ємом 43,8 км²: Каховське, Кременчуцьке, Київське, Дніпровське, Київське, Дніпродзержинське.

                                                                                                                Таблиця 2

Основні водосховища України