Проблема розмежування сфер компетенції теології і науки

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет «Острозька Академія»

Кафедра релігієзнавства

Реферат

з дисципліни «Наука та релігія»

«ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ СФЕР КОМПЕТЕНЦІЇ ТЕОЛОГІЇ І НАУКИ»

Виконав: студент 3-го курсу ФФ ЗВ

спеціальності релігієзнавство

Ходорчук  Андрій Юрійович

Викладач: Якуніна К.І.

Острог,  2013

ЗМІСТ

ВСТУП

Бо ми знаємо частинно, і

пророкуємо  частинно;      

коли ж досконале  настане,

тоді зупиниться те,що  частинне

(1 Кор. 9:10)

Насамперед, хочу попросити читача не шукати в цій  роботі прямих наукових доказів існування Бога, або цитат з Біблії, які б протирічили сучасній науці. Спираючись на величний досвід цього Світу, і виходячи з результатів власного пізнання, мушу Вас запевнити, що першого просто не існує, а перед глибинами Другого раціональний розум є надто безсилий. І ще дозвольте мені розглядати дану проблему виходячи з принципів Християнства, оскільки абсолютна більшість мені відомих вчених сповідували або заперечували саме  цю Віру (хоча, слід зазначити, останніх було не так багато). Ще однією причиною  такого суб'єктивізму є те, що я також християнин.

  Отже, в даній  роботі я зроблю ще одну  спробу проаналізувати причини  виникнення (як на мене надуманих)  розбіжностей між релігійним  і науковим світоглядом, прослідкувати  за етапами їх розвитку і розглянути наслідки цього протистояння.  Звичайно, мені не вдасться розглянути всі аспекти цієї теми. Просто сподіваюсь, що фах фізика і елементарні знання математики  і філософії дозволять мені на популярному рівні знайти спільну грань між цими світоглядами. Я гадаю, що зараз знайдеться мало людей, які б заперечували існування такої грані, але одночасно небагато набереться і таких, кого б ця проблема взагалі коли-небудь турбувала. Така байдужість і є наповнювачем порожнечі, що виникає між раціональним розумом і ірраціональним серцем людини. Тому саме завдяки взаємно доповненню розуму і серця Людина досягає сили, що здатна зробити її щасливою, що наповнює сенсом її життя, що врешті показує їй Істину, і називається Мудрістю.

Проблема співіснування релігії і науки є особливо актуальною для українського народу. Адже протягом сімдесяти років всіма методами і засобами прихильники комуністичної ідеології намагалися відкинути один з наріжних каменів, на яких будується усе людське буття.

Це тільки мала частина причин, що спонукають до вирішення такої проблеми або, хоча б, її розгляду. І вже з них можна зробити висновки про те, що питання віри і науки є складовою частиною однієї проблеми, яку намагається вирішити людство протягом свого існування, це сенс Буття Людини.  

1. РОЗДІЛ

РЕЛІГІЯ І НАУКА  В СВІТЛІ СУЧАСНИХ ДУХОВНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: ТЕНДЕНЦІЇ, СУПЕРЕЧНОСТІ

Релігія все більше входить  в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію.

Ще не так  давно, в радянському суспільстві, повністю заперечувалась можливість позитивного  ставлення до релігії. За відкрите сповідання будь-якого релігійного вчення, людина не могла отримати повноцінної вищої освіти, зайняти керівні посади тощо. Взагалі, така людина повністю обмежувалась в своїх правах. З одного боку це було викликано упередженим ставленням до релігії і неуцтвом політичних сил з іншого.

Обов’язковим предметом в освіті того часу був науковий атеїзм, який пропагував критичне ставлення до релігії і її прихильників, атеїстичний погляд на світ тощо. Будь-яке позитивне згадування релігії в аудиторії обов’язково супроводжувалось її різкою негативною оцінкою.

Сьогодні, в  так званому пострадянському  суспільстві складається інша ситуація. Не лише релігійні діяли, але і  багато світських авторів наголошують, що лише віра в Бога здатна забезпечити  духовне відродження суспільства. Релігія все більше входить в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію.

Відбувається  швидке зростання чисельності нетрадиційних  Церков. Законодавство України наголошує на тому, що свобода совісті є невід’ємною константою нашого життя в суспільстві. Однак, поряд з тим, православні (за календарем) свята проголошуються державними святами поліконфесійної України.

Напевно всі  погодяться, що багато помилок у рішенні релігійних питань, держава робить через необізнаність, і тому релігія, як світоглядний феномен має стати об’єктом ціле направленого вивчення. Крім того, передача знання як універсального досвіду життя – необхідна умова життєздатності суспільства.

Саме тому, правлячі сили завжди контролювали обсяг і зміст  знання, яке люди отримували у навчальних закладах. Так, в епоху середньовіччя  центральним пізнавальним постулатом було поняття Бога, з яким співставлялись всі культурні цінності. А вже  в епоху Відродження відзначається процес секуляризації суспільства, який починає еволюціонувати, і вже на початку ХХ сторіччя уявлення про домінування розуму, який розкриває "неповноцінність віри", отримує розповсюдження серед філософів-натуралістів.

1. Глобальні проблеми сьогодення крізь призму науки і релігії

Взаємодія суспільства  і природи на початку 21 століття дедалі більше стає проблемою, від вирішення  якої залежить наше загальне майбутнє. Ми пізнаємо навколишній світ не тільки за допомогою раціонального мислення, а й чуттєвого сприйняття. Навіть сама природа розпорядилась так, що одна півкуля людського мозку відповідає за логічне мислення, а друга – за чуттєве сприйняття. Отримуючи інформацію з різноманітних каналів, сфера підсвідомого інтегрує її в цілісну картину, породжуючи при цьому й певні оцінки пірнаючого суб’єкта.

Сьогодні відбувається своєрідна комп’ютерна революція, пов’язана з широким застосуванням  комп’ютерної техніки. Дана ситуація перебудовує всі інформаційні зв’язки  планети. На думку деяких вчених, ми сьогодні стоїмо на порозі формування колективного, або загально планетарного Розуму. А це вселяє оптимізм щодо майбутнього нашого біологічного виду. Становлення колективного Розуму навряд чи обернеться злиттям суспільства і природи, бо це практично не можливо. Виникаючий колективний інтелект відкриває певний шанс людству зберегти себе у біосфері, а отже, і у Всесвіті. Та все ж таки, навіть за цих умов залишається відкритим питання про взаємодію людини з природою.

Повертаючись до Тейяра де Шардена, варто розглянути його концепцію взаємодії людини і природи. Людину він розглядав в її нерозривному взаємозв’язку з природою. При цьому внутрішній світ людини породжує власне бачення навколишньої природи. Люди різні, у них різний колір шкіри, вони поклоняються різним Богам, говорять різними мовами. Але цей світ знаходиться в постійному розвитку, він ускладнюється і настане час, коли розум людини визначатиме як долю людства, так і долю природи.

Для позначення феномену еволюційного шляху розвитку, тобто  поступового переходу біосфери в сферу розуму, він вводить поняття ноосфери. Тейяр намагався побачити горизонти даного процесу і прийшов до уявлення про існування над життя. Цей стан він вважав повним закінченням еволюційних процесів: у людей зникнуть будь-які відмінності – расові, економічні, релігійні; Людство зіллється в одне ціле з природою і Богом.

Цю думку дещо в  іншій формі за 20 років до Тейяра висловив наш співвітчизник, акад. В. І. Вернадський. Він базує свої дослідження  на іншому підході. Аналізуючи еволюцію біосфери і роль живої речовини у перетворенні верхньої оболонки Землі, особливу увагу Вернадський звертав на все зростаюче втручання людей у природні процеси, на те, що людство стає основною геолого перетворюючою силою планети. Виходячи з цього з’являється положення про ноосферу - на певному етапі розвитку цивілізації людству доведеться взяти на себе відповідальність за її подальшу еволюцію.

Це необхідна передумова виживання людства на планеті. Якщо й надалі суспільний розвиток здійснюватиметься  стихійно, то біосфера стане непридатною для життя. Отже, для забезпечення свого подальшого розвитку людству необхідно навчитись узгоджувати свої потреби з можливостями біосфери. Нажаль сьогодні практично неможливо зробити світовий еволюційний процес керованим, проте люди здатні зрозуміти і можливо організувати систему впливів на природні й суспільні процеси з тим, щоб забезпечити бажані тенденції розвитку або подолати можливі кризи.

Сьогодні ми можемо виділити кілька взаємопов’язаних процесів, які  стосуються розвитку суспільства і природи.

Ми є свідками зростання  могутності земної цивілізації та її здатності активно впливати на природні процеси. Тільки за остання 30-35 років  людство використало стільки  сировинних та енергетичних ресурсів, скільки за всю попередню історію свого існування.

Різко прискорились усі  процеси, пов’язані з перебудовою  соціальної структури суспільства, у більшості країн світу відбувається лібералізації в економіці та політиці.

Прискорення розвитку техніки  і технології позитивно впливає  на формування і розвиток ринкової економіки, а остання вимагає лібералізації, тобто розширення "свободи вибору" організаційних структур, різних форм власності, виробничих відносин і всього того, що є найжиттєвішим.

Розвинуті країни світу  поступово переходять до вищих технологій, які вимагають високої кваліфікації і свідомої дисципліни на робочих місцях. Суспільство повинно сьогодні довго і цілеспрямовано вчити і виховувати майбутнього оператора, який стоятиме за пультом надскладного агрегату. Сьогодні такий робітник за рівнем кваліфікації і освіченості стоїть вище інженера 19 століття.

Йому треба не тільки платити хорошу заробітну плату, а й лікувати, створювати можливості його дітям отримати потрібну їм професію, а також забезпечити передачу знань, професійних навичок, культурних цінностей. І ті держави, які в процесі свого розвитку змогли добитися значних успіхів у цій справі, сьогодні вийшли на авансцену історії.

З наступним розвитком  людської цивілізації дедалі більшу роль відіграватимуть інтегративні процеси в житті людства. На зорі антропогенезу ця інтегративність (або кооперативність, об’єднання людей) обмежувалась родом, племенем, сім’єю. А сьогодні вона починає охоплювати всю планету. Її носіями в планетарному масштабі виступають транснаціональні корпорації, а в межах європейського континенту – Європейський Союз, Рада Європи, Європейський банк реконструкції і розвитку та інші міжнародні об’єднання.

Можна допустити, що і  в Східній Європі відбудеться  щось подібне, проте сьогодні ми ще далекі від цієї інтегрованості, оскільки східноєвропейські країни сильно розділені як національними, так і релігійними ідеями.

Релігійний погляд на проблеми сьогодення де в чому збігається з науковим. І хоча кожна релігія  пропонує різні шляхи подолання  цих проблем, всі вони погоджуються, що сьогодні людство стоїть на межі винищення придатної для життя біосфери. Як вже було зазначено вище, представники релігійних організацій вбачають головну проблему в ціннісних орієнтаціях науковців. Однак розуміння цих орієнтацій в різних релігіях різне.

Аналізуючи християнське віровчення, можна говорити про те, що прогрес, як розвиток людської цивілізації, є нічим іншим, як діяльністю Бога. Це положення витікає з розуміння  Бога як Творця. Творити – означає  не лише одноразовий акт створення  чогось, а постійне творення.

Тобто сутність Бога Творця вимагає постійного творення. Ще одне положення, яке витікає із сутності Бога – Він не може творити негативних речей, які приносять шкоду, бо тоді б він не був Досконалим Богом  та Абсолютним Світлом. Сама людина спотворює створені Богом речі. Лише людина, яка має недосконалу природу, здатна приносити шкоду собі та іншим.

Відповідно до цього, людина може використовувати природу, перетворюючи її на користь собі. Єдина  умова – людина не повинна робити того, що може зашкодити їй та іншим.

Дечому інше розуміння  цих проблем склалося у східних  релігійних вченнях, зокрема Буддизмі, Індуїзмі, Ведизмі тощо. Виходячи з  вчення східних релігій про переродження душі, можна зрозуміти їх шанобливе  ставлення до природи. Згідно цьому положенню, душа після смерті істоти перероджується в новому тілі, при чому душа може переродитись не лише в людський оболонці, а й у тварині, рослині тощо.

Відповідно переривання  життя будь-якої істоти означає переривання  її реінкарнаційного шляху. Зробивши такий вчинок, людина одночасно приносить шкоду і своїй душі, тому що весь негативний досвід людини накопичується в її судьбі (Кармі), і вона відкидається на нижчий щабель реінкарнаційного шляху. Саме тому в давній Індії люди ставали аскетами, і намагалися жити так, щоб не приносити ніякої шкоди природі.

Напевно всі погодяться, що саме при поєднанні всіх точок  зору на проблематику сьогодення, їх так  би мовити синтезуванні, створенні  універсальної програми подолання  кризових ситуацій в суспільстві  та природі, можна говорити про дійсно продуктивне функціонування суспільства.

2. РОЗДІЛ

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І СПІВІСНУВАННЯ НАУКИ І РЕЛІГІЇ

В одному з підручників  філософії виклад матеріалу починається  з поняття світогляду, оскільки саме це поняття включає в себе певні категорії в свідомості людини, що дозволяють їй «дивитись на світ» і вирішувати проблеми власного буття в ньому. З огляду на важливість і широту цієї «форми суспільної самосвідомості» я з її допомогою спробую викласти історичний бік нашої проблеми. Філософи розрізняють три найбільш дослідженні історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний  і філософський. Ці три типи певним чином відображають в собі розвиток людської свідомості протягом часу існування людства. Всі вони були рознесені в часі і просторі і для кожної цивілізації мали різні періоди існування. Але ці світогляди мають одну спільну рису, яка, як на мене, була і є фундаментом на якому вони формувалися. Кожен з них виникав внаслідок «темноти» розуму. Зараз я спробую пояснити, що маю на увазі.

1. Міф

Отже, однією з  найнижчих стадій розвитку людської  свідомості є міфологічна. В давні  часи людей турбували проблеми схожі  з нашими. Їжа,  тепло, безпека  – це те, що є необхідним для нормального  існування кожної людини. Але вирішуючи  ці питання вже в ті часи людина свідомо або несвідомо пізнавала навколишнє середовище і оцінювала міру своєї залежності і незалежності від того, що її оточує. Все, що людина не могла пояснити з допомогою розуму, вона приписувала вищим силам і бачила їх у всьому. Всі природні явища пояснювались тільки їхнім божественним походженням. Цікавим тут є саме виникнення ідеї існування вищих сил. Що це? Плід людської фантазії, продукт розумової потуги як гострої необхідності збагнути незбагнене чи, може, все ж якесь відчуття «Когось», що закладено в людину від самого її народження природою. Перше я б відкинув, оскільки це досить суб’єктивний результат психологічної діяльності мозку і тому це б не змогло набути масового характеру. Що до другого, то в самому процесі «обожествлення» раціональний розум відіграє далеко не вирішальну роль. Тому цей варіант я б також відкинув. Отже, залишається знову ж таки таємниця, що існує в середині людини. Я згідний що в даному випадку також можна говорити про певний суб’єктивізм, але суб’єктивною, як на мене, тут є лише форма вираження цієї таємниці.

Здавалося б що такий світогляд  мав би спричинити повний застій у  розвитку людської свідомості або її деградацію. Тим не менше в ті часи люди поступово пізнавали природу  розумом. Особливо це стосується пізньої стадії міфу, що характерна для античної міфології. Філософи Стародавньої Греції і Риму по різному пояснювали Світ але більшість з них головну роль відводила Богові в тому чи іншому представленні. А наукові здобутки цього періоду є досить переконливими, аби стверджувати, що розум людини  ніяким чином не був обмежений релігійними переконаннями. Ще одним осередком високої культури і науки був Вавілон. Саме там поруч з досить добре розвиненою релігією під могутнім впливом юдейської віри в єдиного Бога успішно розвивалися астрономія, арифметика та інші науки.

2. Релігійний світогляд

Таким чином  поступово розвиваючись людство  перейшло на вищу стадію розвитку свідомості, яку філософи назвали релігійним світоглядом.

Основним фактором впливу на такий поступ суспільства стало християнство. З часу його виникнення людство започаткувало нову еру свого існування. Оскільки ця релігія проникала у всі сфери людської діяльності і не просто проникала але давала точні і конкретні відповіді на запитання, що турбували великих філософів і доносила їх до пересічних людей. Питання виникнення світу, його існування, поняття вічності, сенсу буття людини на землі, життя після смерті і інші проблеми християнство тепер ставило перед раціональним розумом кожної людини. І потреба у вирішенні цих питань змушувала людей до  поступу.

 Чомусь прийнято вважати,  що християнство було причиною  занепаду науки в період середньовіччя,  що час між античністю і  Ренесансом був найменш сприятливим  для пізнання оточуючого світу.  Я абсолютно погоджуюсь, що феодальний лад не сприяв раціональному осмисленню природи,  але я зовсім не приймаю того, що причиною цього стало християнство чи взагалі релігія. По-перше, християнство поширювалось тоді, коли антична культура вже була в глибокому занепаді. І однією з причин цього занепаду було саме те, що з розвитком науки міфологічний світогляд вичерпав себе і людська природа шукала пояснень на питання в нових формах. Тому християнство змушене було заповнити собою цю прогалину і вивести суспільство з цієї кризи. По-друге, добре розвинувшись на «цивілізованій» території воно змушене було підкоряти ліси і болота Європи. Погодьтеся, що переконуючи войовничих варварів і вікінгів у правильності християнських догм і неправильності їх власного віросповідання, важко розвивати науковий світогляд. Таким чином, середньовічна церква, незважаючи на свої чорні плями у історії (Хрестові походи і інквізиція, як на мене, були вибором людей, а не Бога) стала головною інституцією, яка просвітлювала звичайних людей. Через монастирі прокладався шлях до пізнання. Саме там людина мала можливість отримати освіту і тому саме в цих напівізольованих осередках тогочасного суспільства народжувались спроби пізнати Істину через серце і розум. Яскравим проповідником, що став  в ті часи ініціатором розгляду цієї проблеми на філософському рівні був Тома Аквінський. Він першим зробив спробу зраціоналізувати релігію і намагався знайти логічні доведення на користь існування Бога. Ці докази мали два потужні наслідки. Першим наслідком стало усвідомлення того, що самим розумом пізнати “Все” неможливо. Після приведення цих аргументів факт існування Бога був незаперечним для віруючих і залишився непереконливим для невіруючих. І другим наслідком стало усвідомлення того, що односторонній підхід до цієї проблеми обмежує свободу людини у пізнанні світу.

3. Розум

Томізм став рушієм, що спричинив до виникнення нової епохи в розвитку людства  – Епохи Відродження. Ренесанс до цього часу викликає асоціації повної гармонії у духовній сфері людського  буття. Людина постала у світлі своєї спроможності пізнавати Природу. Саме на цьому етапі і з`являються перші протистояння між релігією і наукою. Причиною цього стало нове твердження про те, що земля далеко не центр Всесвіту, єдиний і неповторний, а всього лиш одне з тіл, що літають у космосі. Геліоцентричну систему вперше запропонував знаменитий представник Ренесансу, астроном і канонік Ніколай Копернік у своїй праці «Про обертання небесних сфер» у 1543 році. На перших порах церква мирилась з таким твердженням, поки воно існувало на рівні гіпотези. Але коли Йоганн Кеплер відкрив свій закон про те, що всі планети рухаються по еліпсу, в одному з фокусів якого знаходиться сонце, це вже потребувало певного втручання на захист старого уявлення про світ. Остаточного удару наніс італійський астроном Джордано Бруно, що стверджував про безмежну кількість світів у Всесвіті. Він і постраждав від інквізиції церкви, яка чомусь вважала цю заяву запереченням абсолютної всемогутності Бога. Тут варто відзначити, що ці вчені абсолютно не заперечували Бога. Кеплер свої праці по астрономії закінчував молитвою, в якій він дякував Богові за те, що відкрив йому ці таємниці. Копернік виховувався у монастирі, і бувши глибоко віруючим, визнавав владу церкви.

Остаточний  розкол між наукою і церквою відбувся за часів діяльності Галілео Галілея. Цей вчений став відкривачем фундаментальних  законів фізики і механіки. Він  дослідив ізохронність коливань маятника, закони вільного падіння, інерції тіл, рівноваги у механізмах. Не менш переконливими є його астрономічні здобутки. Відкривши чотири супутники Юпітера, гори на місяці і плями на сонці він залишився бути християнином і не раз заявляв: «Святе Письмо не може в ніякому випадку ні говорити неправди, ні помилятись, вислови його абсолютно і незаперечно правдиві». Але пояснити цього вищим санам церкви так не вдалось. Я думаю, що таку позицію з боку церковної влади можна пояснити, взявши до уваги те, що церква поступово втрачала свій вплив суто як організація. Але цей консерватизм має і досить об`єктивні причини, що дають йому право на існування. Ну уявіть собі, що якийсь вчений стверджує, що Земля трикутна, а її округленість просто відповідає формі нашого ока. Це виглядало б досить кумедно. Думаю, щось схоже відбувалося в ті часи. І уявіть, яким рівнем свідомості треба було володіти цим вченим, щоб поєднати ці, здавалося б, абсолютно протилежні речі.

Цей переворот  і став причиною зародження нового світогляду, а саме філософського, який спирався на розумові здібності людини. Наука почала завойовувати нові сфери людської діяльності. Вона почала ставати ідолом. Антропоцентризм Епохи Відродження почав трансформуватися у відвертий егоцентризм, цим і можна пояснити виникнення великої кількості філософських вчень. Але незважаючи на це, абсолютна більшість з них все ж не змогла обійтись без Бога чи то у формі Творця, чи Абсолютного Духу чи якоїсь іншої субстанції яка б «брала на себе» відповідальність за речі, недосяжні для «всемогутнього» розуму людини. Навіть Вольтер, один з найзапекліших тогочасних ворогів християнства визнав, що якби Бога і не було, то його варто б було придумати.

  Так само  як перехід від міфологічного  до релігійного світогляду призвів  до переходу від рабовласницького  до феодального ладу, так і перехід до філософського світогляду спричинив до зародження буржуазних відносин в суспільстві. Змінилась і роль науки. Коли до того часу наука задовольняла лише цікавість людини, то від тепер вона почала «працювати» на людину у буквальному розумінні. Це, до речі, стало ще одним аргументом на її більшу користь перед релігією. Причому, спостерігався той самий парадокс: люди, які досліджували Природу, не знаходили ніяких протиріч між вірою і наукою. Так, зокрема,  Ньютон, що відкрив фундаментальні закони механіки, всесвітній закон тяжіння, дослідив дифракцію і інтерференцію світла, розробив методи диференціального і інтегрального числення, вперше висунув гіпотезу про світло як потік частинок, показав свою тверду і тривку віру в чуда і пророцтва в своєму тлумаченні книги пророка Даниїла і Об`явлення. Паскаль, що прославився своїми роботами з гідродинаміки, геометрії і ін., усе своє життя побудував на заповіді жити в Бозі і для Бога, і вважав християнство єдиною релігією, що здатна задовольнити розумові і духовні потреби людини.

Все ж епоха  Нового часу і Просвітництва стала  періодом, який затягнув людство в  коловорот наукової лихоманки, в  якій воно перебувало до останнього часу.

Таким чином  з формуванням нового світогляду людина все краще пізнавала матеріалістичну сторону свого буття  і це в свою чергу призводило до нових таємниць в її духовній сфері. Чим більше знань накопичувало людство, тим ширшим ставало коло незнання і зростала жага розуму пізнати це непізнане.

3. РОЗДІЛ

РОЗМЕЖУВАННЯ  ПРОБЛЕМИ

1. Початок

Існувало багато гіпотез виникнення всесвіту, його вік та розміри, але тільки у XX столітті наука змогла до певної міри схилитися  до однієї з найбільш вірогідних на сьогоднішній час гіпотез про  так званий «Великий вибух» (Big Bang). Виникнення цієї теорії сталося в першу чергу завдяки відкриттю австрійського фізика Х. Допплера в 1842 році. Відкрите ним явище полягає в тому, що частота коливань, яку реєструє приймач відрізняється від частоти коливань світла, яке випромінює джерело і залежить від швидкості руху джерела відносно приймача. І в 1912 році вперше помітили цей зсув в спектрі Молочного шляху. Звідси зробили висновки про те, що наш Всесвіт постійно розширюється внаслідок велетенського вибуху. Цю ж гіпотезу підтверджувала і Загальна теорія відносності Айнштайна. У 1969 році Арно Пенціянс і Роберт В. Вільсон першими ”почули” луну цього вибуху відкривши так зване реліктове випромінювання з довжиною хвилі 7,3 дм. Це дало змогу порахувати і час відколи відбувся вибух і він становив порядку 13 – 18 мільярдів років. Тобто вік існування Світу є обмеженим. Згідно гіпотези цей вибух відбувся з маленької кульки розміром що в мільярди разів менший за діаметр шпильки. За час 10^-35 с Всесвіт розширився до розмірів яблука і вже через 10^-32 с зародилась перша елементарна частинка. В момент 10^-31 існування всесвіту почали виникати решта частинок з яких складається світ. Вченим вдалося розписати всю хронологію, за якою відбувався акт творіння крім періоду часу від початку до 10^-44с. це так званий Планківський бар’єр. Це число є далеко не випадковим. Виходячи з фундаментальних констант, якими користуються фізики, на так званий планківських масштабах l=(G/c³)^1/2=10^-33 і t=(G/c⁵)^1/2=10^-44 внаслідок квантових флуктуацій “майбутнє” може передувати минулому. Тобто порушується причинно-наслідковий принцип. Про це говорив ще Августин Блаженний у своїй Сповіді, коли розмірковував над існуванням часу. Він прийшов до висновку, що для Бога не існує минулого і майбутнього,теперішнього і поняття часу в даному випадку взагалі недоречне. Тому питання: “Коли Бог створив світ?” не має сенсу. Про значення фундаментальних констант ми поговоримо трохи пізніше.

В гіпотезі про  великий вибух є ще одне відкрите питання. Якщо існувала кулька з такою  безмежною кількістю енергії, то вона мала б перебувати в стані рівноваги, але тоді що або Хто вніс в систему неоднорідність, яка призвела до вибуху? Хоча в даному випадку говорячи про факт існування цієї системи в часі, я особисто відчуваю певний дискомфорт. 

Отже, згідно даної  гіпотези всесвіт є скінченим як в просторі так і в часі. Тоді мікросвіт мав би бути безпосередньо зв’язаний з космосом з огляду на утворення Всесвіту. Поведінка маятника Фуко є яскравим свідченням наявності такого зв’язку. Нова фізика, яка змогла проникнути у ці два світи сформувала нове бачення нашого буття. Так, наприклад, наслідком того, що будь-яка частинка може поводити себе як хвиля, є факт що у випадку двох електронів, перший веде себе так, ніби знає що робить другий. Цікаво, Хто йому про це повідомляє. Іншим прикладом є абсолютна швидкість поширення світла. І справа тут не тільки в світлі, але і у скінченій швидкості поширення взаємодій у Всесвіті. І це є ще одним доказом про скінченість існування Світу. Подібні поняття зробили радикальний прорив у формуванні людської свідомості. Така наука завдала нищівної поразки вченню Будди і визнала хибними положення діалектичного матеріалізму, що говорять про вічність існування матерії.