Професійна діяльність шкільних психологів

План

1. Етика професійної діяльності шкільних психологів.
2. Сімейне консультування і робота з батьками.
3. Використана література.

Етика професійної діяльності шкільних психологів.

     Метою роботи психолога у сфері освіти є поліпшення навчального процесу. Робота будується не тільки в цілому з метою оптимізації навчального процесу з урахуванням конкретних труднощів, що виникають в формуванні мотивації до навчальної діяльності, наладка міжособистісних відносин).

     Необхідно, щоб дитина, батьки і вчителі не були "ізольовані" один від одного, щоб між ними не було протистояння. Над виникаючими проблемами вони повинні працювати спільно, тому що тільки в цьому випадку можливе  оптимальне рішення. Головна задача шкільного психолога полягає  не в тому, щоб розв'язати виниклу  проблему за них, а в тому, щоб  об'єднати їх зусилля для її вирішення.

     Буквально в останні декілька років адміністрація  все більшого числа шкіл розуміє  необхідність участі психолога в  шкільному процесі. Все ясніше вимальовувалися  конкретні задачі, рішення яких чекають  від шкільного психолога. У зв'язку з цим професія шкільного психолога  стає однією з самих запитаних. Втім, психолог запитаний не тільки в школі, але і в інших дитячих установах (наприклад, в дитячих садах, будинках дитини, центрах раннього розвитку і ін.), тобто скрізь, де необхідне  уміння працювати з тріадою "дитина - батьки - педагог (вихователь)".

     У функції шкільного психолога  входить: психологічна діагностика; коректувальна  робота; консультування батьків і  вчителів; психологічна освіта; участь в педрадах і батьківських зборах; участь в наборі першокласників; психологічна профілактика.

     Психологічна  діагностика включає проведення фронтальних (групових) і індивідуальних обстежень вчаться за допомогою  спеціальних методик.

     Діагностика проводиться по попередньому запиту вчителів або батьків, а також за ініціативою психолога з дослідницькою або профілактичною метою.

Психолог підбирає методику, направлену на вивчення здібностей, особливостей дитини, що цікавлять  його (групи вчаться). Це можуть бути методики, направлені на вивчення рівня розвитку уваги, мислення, пам'яті, емоційної сфери, особливостей особи і взаємостосунків з оточуючими. Також шкільний психолог використовує методики по вивченню дитячо-батьківських відносин, характеру взаємодії вчителя і класу.

     Одержані  дані дозволяють психологу будувати подальшу роботу: виділити учнів так  званої "групи ризику", потребуючих  в коректувальних заняттях; підготувати  рекомендації для вчителів і батьків  по взаємодії з учнями.

Коректувальні заняття можуть бути індивідуальними  і груповими. В ході їх психолог прагне скоректувати небажані особливості  психічного розвитку дитини. Ці заняття  можуть бути направлені як на розвиток пізнавальних процесів (пам'ять, увага, мислення), так і на рішення проблем  в емоційно-вольовій сфері, у сфері  спілкування і проблеми самооцінки вчаться.

     Шкільний  психолог використовує вже існуючі  програми занять, а також розробляє  їх самостійно, враховуючи специфіку  кожного конкретного випадку. Заняття  включають різноманітні вправи: розвиваючі, ігрові, мальовничі та інші завдання - залежно від поставлених цілей  і віку школярів.

     Етика професійної діяльності являє собою  сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні  бути теплими, доброзичливими, цілющими.

     Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної  діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання  учнів та студентів; психологам у  галузі охорони здоров'я -- у виконанні  функцій, пов'язаних з профілактикою  захворювань, лікуванням, реабілітацією  пацієнтів; психологам у сфері державного управління -- у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.

     Заснована Товариством психологів України  Комісія з етики проводить  роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

     Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

     Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків  у своїй професійній діяльності.

     Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати  свої знання і становище з метою  приниження людської гідності, пригнічування  особистості або маніпулювання  нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

     На  психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів  та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться  з використанням комп'ютерних  технологій.

     Психологи застосовують лише ті знання, якими  вони володіють відповідно до своєї  кваліфікації, повноважень і соціального  статусу.

Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові  досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих  завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності  завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або  допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт  з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

     Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих  випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу  контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент  з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених  методів і технічних пристроїв  або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

     Психолог  публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним  самим або містить істотний власний  внесок; недопустима публікація з  метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

     Психолог  прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості  і визначення меж власних професійних  можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають  на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності  і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час  роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими  психічними розладами (тобто в крайніх  випадках) допускаються відхилення від  принципу добровільності, але в межах  законодавчих норм; обов'язком психолога  є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються  від непотрібних лікувань

     Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної  експертизи), не мають права змушувати  клієнта повідомляти відомості  поза його волею, не можуть вживати  примусових заходів для одержання  даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх  або самого клієнта.

     Психологи не беруть участі в діях, спрямованих  проти свободи особи. Вони не мають  права змушувати клієнта розповідати  про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від  них.

     Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни  завершення своєї діяльності або  доцільність направлення клієнта  до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

Психологи не мають  матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення  і залежність клієнта у власних  корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові  умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата  з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно  або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

     Психолог  уникає встановлення неофіційних взаємин  з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної  роботи з ним. Між психологом і  клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

     Психолог  має право вирішувати, на якому  етапі консультування або лікування  можна дати об'єктивний професійний  висновок, а у випадках, коли він  не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

     Висновок  за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб  його можна було правильно зрозуміти  і використати отримані дані на користь  клієнта.

     Психолог  не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про  клієнта або ситуацію, в якій він  перебуває. У звіті (висновку) психолога  має міститися лише необхідна  і водночас достатня, що відзначається  цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів -- постійний  чи тимчасовий.

     Психолог  у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений  діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених  патологій у психічному стані  клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку.

     Психолог  уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен  виконувати цей обов'язок незалежно  від посадової субординації.

     Психолог  зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин  з клієнтом, його особистого життя  і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і  психолог зобов'язаний поінформувати  тих, хто може надати кваліфіковану  допомогу.

     Конфіденційності  можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби  в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного  без його згоди і задовольняється  лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

     Психолог  зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих  у процесі діагностичної і  корекційної роботи, додержуватись  анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування  будь-яких матеріалів потрібний письмовий  дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали  негайно., знищуються.

     Документація  роботи психологів повинна вміщувати  лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має  виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи  звертаються за допомогою до інших  фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.

     Якщо  психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і  інформацію, занесену до комп'ютера). В  разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій  іншому фахівцеві.

     Психолог  інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення  обстежуваного не звільняє психолога  від необхідності зберігати професійну таємницю.

     Психолог  не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати  психологічну діяльність; не розкриває  суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

     Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

     Психолог  не виступає з публічними заявами  для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних  послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються  здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про  мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для  населення, однак він має право  робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.

     Поради  психолога у засобах масової  інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні  факти і ситуації, щоб не допустити  розголошення конфіденційної інформації.

     Усні  виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування  особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає  змогу зберегти їх валідність та надійність.

     Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен  дискредитувати колег або представників  інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує  професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення  до справи колег та представників  інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність  у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню  ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У  тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється  суб'єктивною, упередженою, він має  право звернутися до Комісії з  етики, висновок якої може використати  для спростування несправедливих оцінок чи критики.

     Психолог  не може застосовувати маніпулятивні  методи для здобуття прихильності і  привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті  результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати  психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної  діяльності досвідом.

Розв'язуючи конкретні  завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта  та за згодою клієнта вступити в  контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той  не має клієнтурних стосунків  з іншими психологами.

     Психолог  забезпечує персонал адекватною інформацією  про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження  колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини  будуються на основі Закону про авторські  права. 

Сімейне консультування і  робота з батьками

     Робота  з батьками з питань охорони дитинства  проводиться і на загальному рівні  соціально-педагогічної діяльності. Це передбачає реалізацію усіх доступних  і доцільних форм просвітницько-інформаційної  роботи серед населення. У цьому  напрямі також одними із важливих шляхів підвищення правової відповідальності батьків за виховання і розвиток їхніх дітей є батьківські  збори, перегляд і проведення теле-, радіопередач, індивідуальних консультацій та зустрічей батьків з фахівцями  соціальної сфери, працівниками правоохоронних органів, організація культурно-масових  заходів.

     Формами й методами роботи з батьками, щоб  запобігти порушенню ними прав дітей, слід виділити:

- інформаційні (бесіди, консультації, роз'яснення,  рекомендації);

- соціально-економічні (сприяння наданню соціальної  допомоги членам сім'ї як форми  захисту неповнолітньої особи  та консультації щодо отримання  соціально-правової допомоги);

- соціально-педагогічні  (організаційні заходи, педагогічний  вплив, психологічна підтримка).

     Організація індивідуальної роботи соціального  педагога з батьками неповнолітніх  з метою запобігти й усунути  порушення прав останніх має характер:

1. Соціально-організаційний - здійснюється задля забезпечення права на житло, нормальні умови проживання й виховання, навчання та отримання спеціальності, захист від морального і фізичного насильства. Формами й методами соціально-організаційного напряму забезпечується активізація діяльності самих батьків. Важливо врахувати наступне.

Порада, рекомендація, консультація надається тільки після  глибокого і всебічного вивчення системи виховання дітей в  сім'ї, стилю взаємовідносин між  батьками і дітьми, індивідуальних особливостей кожного з її членів.

Відвідування  сім'ї за місцем проживання застосовується з метою з'ясування, корекції відносин та стилю спілкування між батьками і дітьми.

     Індивідуальна бесіда з батьками за місцем проживання та (чи) через виклик їх у державну установу чи заклад є дієвим методом  запобігти порушенню ними прав дітей  в ситуації необхідності термінового  реагування.

     Ефективною  є спільна робота соціального  педагога з батьками задля сприяння у залученні неповнолітнього  до навчання чи праці, організації життєдіяльності  у різних сферах.

     До  батьків неповнолітніх, які не виконують  належним чином обов'язків з виховання  дітей, застосовують примусові заходи впливу. Серед них:

- попередження;

- розгляд питання  про неналежне виховання батьками  своїх дітей за місцем їх  праці;

- звернення до  органів місцевого самоврядування, державної виконавчої влади з  проханням вплинути на батьків,  які не займаються вихованням  дітей, не забезпечують їм належних  умов для розвитку й соціалізації;

- притягнення  до відповідальності через правоохоронні  органи;

- підняття клопотання  перед службою у справах неповнолітніх,  органами опіки й піклування  про відібрання дітей від батьків  чи позбавлення батьків їх  прав стосовно дітей.

2. Психолого-педагогічний вплив здійснюється з метою організації морально-психологічного впливу на батьків неповнолітнього. Вибір форм і методів обумовлений необхідністю надання соціально-організаційної чи соціально-психологічної допомоги та типом сім'ї, в якій він виховується:

- налагодження  взаєморозуміння між батьками  і неповнолітнім;

- подолання вад  стилю взаємовідносин;

- допомога у  виборі технології захисту прав  дитини;

- організація  самостійної роботи батьків з  питань захисту прав дитини;

- посилення відповідальності  батьків за умови виховання  й розвитку дітей;

- залучення до  організації виховання неповнолітніх  у сім'ї працівників органів  державної виконавчої влади та  місцевого самоврядування;

- ізоляція неповнолітнього  від батьків шляхом направлення  його в інтернат, влаштування  на проживання в гуртожиток  професійно-технічного закладу,  в якому він навчається;

- встановлення  опіки над неповнолітніми іншими  членами родини, які утримують  їх, допомагають ізолювати від  негативного впливу батьків;

- сім'ю неповнолітнього  ставлять на облік у службі  у справах неповнолітніх як  неблагополучну і застосовують  до батьків заходи виховно-примусового  характеру.

     Так, будь-яке насильство над неповнолітніми в сім'ї є небезпечним для  їх розвитку й соціалізації. У роботу з деякими батьками слід залучати працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду. У таких  випадках мають місце примусові  заходи виховного характеру щодо батьків. Окрім коректного втручання, методів і прийомів педагогічного  впливу, консультування, попередження, можуть застосовуватися суворіші міри покарання, такі як відібрання дітей  від батьків, позбавлення їх батьківських прав стосовно своїх дітей.

     Отже, індивідуальна робота з батьками здійснюється у випадках порушення  основних прав і законних інтересів  дітей, передбачених міжнародним і  національним законодавством. Вона спрямована на відновлення порушених прав дітей, нормалізацію стосунків між батьками і дітьми, сімейного виховання  дітей загалом.

     Забезпечення  дотримання прав неповнолітнього в  колективі, де він навчається чи працює, здійснюється у співпраці педагогів  цих колективів. Така форма роботи обумовлена специфікою самого колективу, його основною діяльністю, особовим складом, чисельністю членів колективу. Це передбачає:

- за необхідності  надання допомоги неповнолітньому  в навчальній чи трудовій діяльності;

- корекцію поведінки  неповнолітнього в колективі,  усунення негативних факторів  впливу на нього;

- вивчення стану  виховання неповнолітнього в  колективі;

- активізацію  діяльності педагогів, наставників  з питань організації навчання  і праці неповнолітнього;

- вивчення характеру  взаємостосунків дитини у межах  колективу;

- залучення до  активної діяльності в межах  формального колективу.

     З метою запобігти порушенням прав дітей, в яких вони навчаються чи працюють, повинні проводитись профілактичні  заходи, що передбачає постійне вивчення стану дотримання прав дітей, умов їх виховання, внесення відповідних коректив. Ефективність забезпечують різні форми  і методи роботи з неповнолітніми у формальному колективі.

     Неповнолітнім, які не вчаться чи не працюють через  ті чи інші обставини, дуже важливо  надавати кваліфіковану допомогу. Зменшенню  негативного впливу в кожному  конкретному випадку сприяє безпосередня робота щодо залучення неповнолітніх  до праці, навчання, правильна організація  їхнього дозвілля. Незайнятість, відсутність  навчальних чи трудових інтересів, призводить до соціальної дезадаптації, а відтак і до більшої уразливості у  соціумі, попадання під вплив  факторів негативного характеру.

     Не  секрет, що при народженні дітей  і протягом всього періоду взаємодії  з ними батькам потрібна підтримка  і допомога. При цьому важливо, щоб і батьки, і психолог були готові вирішувати складні проблеми разом. Це значить, що треба формувати  потребу в психологічній допомозі, для чого кожний батько повинен усвідомлювати  необхідність втручання в ситуацію з боку психолога, якому, у свою чергу, потрібно бути готовим до цих складнощів, а також деколи до неадекватного  уявлення про специфіку його роботи і зіткнення з іншими труднощами.

     По-перше, дуже часто до психологів звертаються  батьки, що заявляють про труднощі спілкування з дитиною. Але не слід забувати, що в більшості випадків за труднощами спілкування ховаються  більш глибокі особові проблеми клієнта. Проте до роботи на більш  глибокому рівні, пов'язаному з  дитячою і юнацькою дружбою і  знайомствами, особливостями батьківської сім'ї і т.д., більшість шкільних психологів не підготовлена, але головне, що до цього не підготовлені і клієнти, чекаючи від психолога негайної допомоги і що не розраховують на тривалу, яка вимагає великих душевних і матеріальних витрат, психотерапію. (Проте навіть на самому поверхневому рівні за допомогою корекції поведінки  або установок можна в значній  мірі сприяти рішенню проблем  клієнта.)