Процесуальні строки в цивільному процесі

Процесуальні строки в  цивільному процесі

План.

I. Вступ.

II. Поняття та  сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного та своєчасного розгляду та розв’язання цивільних справ.

ІІІ. Види процесуальних  строків в цивільному процесі.

IV. Застосування  процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства.

V. Процесуальні  строки та проблема законної  сили судового рішення.

VI. Висновок.

І. Вступ.

Як справедливо відмічають фахівці, в останні роки в правовій системі України відбуваються кардинальні  зміни.1 Основою цих змін була ще Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р., а в наступному - Конституція України 1996 року, яка поклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя та цивільного судочинства.

Немало важливіших змін в конструкцію майбутньої моделі цивільного процесу було внесено в наступний період. Особливо це стосується змін, внесених Законом України від 21.06.2001 року, пов’язаних з введенням процедури апеляційного та касаційного оскарження та ліквідуванням перегляду судових рішень в надзорному провадженні. Не введення цих змін, спричинило б виведення судової системи України за межи конституційного простору в подальшому.2

Не менш важливою подією стало прийняття Закону України "Про судоустрій" від 7.02.2002 року, який фактично визначив нову структуру  судової системи України та спричинив  її не тільки правотворче, але й організаційне реформування.

Наприкінець вирішальним  та визначальним етапом в реформуванні системи цивільного процесу безумовно  повинно стати прийняття нового Цивільного процесуального кодексу, проект якого (внесений Кабінетом Міністрів  України до Верховної Ради ще на початку минулого року), як відомо, зараз готується до третього читання в Верховній Раді України.

Але, поряд з суто практичним підходом (у тому числі й правотворчим) до розв'язання проблем розвитку цивільного процесуального законодавства та цивільного судочинства, не менш уваги слід приділяти й науково-теоретичним засобам аналізу цих питань. Бо, як відомо, люба практична діяльність, а особливо й правозастосувальна діяльність повинна базуватися на чітких, виважених, справедливих ідеях, концепціях, міркуваннях, поглядах, знаннях (тобто науковій системі), котрі до того ж будуть враховувати досвід не тільки сучасної правової науки України, але й досвід правової науки інших країн та науково-правові дослідження радянського періоду.

Дійсно можно казати, що останнім часом все більш активно  відбувається розвиток науки цивільного процесуального права (цивільного процесу) та втілення наукових досліджень у практичну діяльність. У той час неможливо не відмітити, що досить часто важливіші аспекти як правової науки, так и практичної діяльності в галузі цивільного процесу, залишаються поза увагою теоретиків та фахівців-практиків, що суттєво знижує як "якість" проводимих теоретичних досліджень, так й ефективність правозастосувальної практиці (а значить і захисту прав та інтересів учасників цивільного процесу).

Одним з таких важливіших аспектів безумовно є питання, пов’язані  з використанням процесуальних  строків в цивільному процесі, оскільки, як справедливо відмічається, процесуальні строки є одним з головних засобів забезпечення дисципліни при здійсненні цивільного судочинства та захисту прав учасників цивільних процесуальних правовідносин, своєчасного та "якісного" розв'язання справ1 (визначення важливості дотримання процесуальних строків також можливо відмітити, наприклад, аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ").

П. Поняття та сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного та своєчасного розгляду та розв'язання цивільних

справ.

Згідно діючого законодавства  України правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, та шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних справ та застосування встановлених законодавством покарань до осіб, винних у скоєні злочинів чи виправдання невинних.

Загальновизнане визначення правосуддя втілюється в наступному: правосуддя - одна з форм державного управління, засіб виконання внутрішньої  функцій охорони правопорядку, власності, прав та свобод громадян шляхом розв'язання спеціальним органом державної  влади - судом цивільних та кримінальних справ в порядку, визначеному  цивільним та кримінальним процесуальним  законодавством.1

Викладене вище визначення дозволяє сформулювати такі загальні ознаки правосуддя:

1. здійснюється його тільки  спеціально уповноваженим органом - судом;

2. правосуддя здійснюється  шляхом розгляду та розв'язання  в судових засіданнях цивільних  та інших категорій справ; 

3. передбачений законодавством  порядок (процесуальна форма здійснення  правосуддя);

4. можливість використання  заходів державного примусу;

5. наявність спеціальних цілей.2

Вказані ознаки характеризують так звану процесуальну форму  діяльності по здійсненню правосуддя. Однією з властивостей цивільної  процесуальної форми безумовно  є її строковість.

Не випадково відмічається, що ефективність захисту порушених  чи оспорюваних прав та законних інтересів  організацій та фізичних осіб в цивільному судочинстві залежить від фактору часу.1

Необхідність своєчасного  розгляду цивільних справ обумовлена динамікою відповідних правовідносин  в умовах становлення громадянського суспільства та формування ринкової економіки. У зв’язку з цим, правове  регулювання строків розгляду та розв'язання цивільної справи, здійснення процесуальних строків, виконання  судового рішення набуває досить важливе значення. Тому не випадково судова практика вказує на те, що судочинство з кримінальних та цивільних справ повинно здійснюватись без невиправданої затримки в строки, що дозволяють оптимально забезпечити право фізичних та юридичних осіб на судовий захист; що в той же час основними чинниками процесуальних строків розгляду цивільних справ є недоліки в діяльності судових органів, обумовлені, перш за все, незадовільною організацією судового процесу, зниженням виконавчої дисципліни, недостатнім контролем за боку голів відповідних судів; що умисне грубе або ж систематичне порушення суддями процесуального закону, що спричинило невиправдану тяганину при розгляді цивільної справи та суттєво позбавило фізичних та юридичних осіб можливості захищати свої права та законні інтереси - слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як скоєння діяння, що марнує честь та гідність судді чи як неналежне виконання обов'язків судді (див. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ", №9 від 21.12.1990р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції", №1 від 05.031997р. "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду", а також, наприклад, Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. "Про усунення тяганини при розгляді судами справ" - в якому прямо пропонується невідкладно притягати до встановленої відповідальності суддів та працівників суду, скоєвших подібні вчинки).

Таким чином відмічається, що процесуальний строк - один з найбільш ефективних процесуальних засобів  забезпечення своєчасного розв’язання  цивільних справ; це проміжок часу, встановлений діючим процесуальним  законодавством (Цивільним процесуальним  кодексом) або суддею (судом), на протязі  якого суд та особи, що приймають  або не приймають участь у розгляді справи, повинні здійснити визначені  процесуальні дії.1

При цьому слід відмітити, що далеко не всі фахівці поділяють  подібну точку зору відносно визначення поняття та сутності процесуальних  строків в цивільному судочинстві. Так досить часто висловлюється точка зору, що вимоги так званих процесуальних строків неможливо розповсюджувати на суддю (склад суду), який розглядає цивільну справу (в тому числі здійснює підготовку справи до судового розгляду) - відповідно до цього змінюється і класифікація процесуальних строків в цивільному процесі2 (це питання буде розглянуто нами нижче).

В цілому можливо відзначити, що окрім своєчасності розгляду та розв'язання цивільних справ значення процесуальних строків (як засобу для  перш за все правильного розгляду цивільних справ судом) заключається ще й в тому, що, з одного боку, додержання їх є важливим засобом впливу на несумлінних учасників цивільного процесу, котрі своїми діями чи бездією перешкоджають своєчасному та правильному розв'язанню справи, а з другого боку - процесуальні строки покликані забезпечувати стійкість, ясність та визначеність правовідносин сторін, а цім самим и послідовному перетворенню в життя принципу реальності та гарантування суб’єктивних прав.3

Ш. Види процесуальних  строків в цивільному процесі.

Задля забезпечення швидкого та ефективного розгляду цивільних  справ, дисциплинування поведінки  учасників цивільного процесу процесуальне законодавство передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, на протязі котрого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні повноваження.

Таким чином діючий Цивільний  процесуальний кодекс передбачає такі види процесуальних строків (різноманітної правової природи):

1. Строки , встановлені діючим процесуальним законом;

2. Строки, які встановлює  суддя (суд) під час розгляду цивільної справи. Різниця між ними в тому, що перші з них встановлені як для суду, так і для осіб, приймаючих участь в процесі, та носять імперативний характер, вони не можуть бути змінені за згодою сторін чи суда; другі встановлені тільки для осіб, приймаючих участь в процесі та вони у випадку необхідності можуть змінені чи подовжені самим судом.

К процесуальним строкам, встановленим процесуальним законом  можливо віднести:

- строки на апеляційне  оскарження судових рішень (один календарний місяць з дня, слідуючого за днем проголошення рішення суду);

- строк на касаційне  оскарження ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції (місяць з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції);

- строк на порушення  питання про постановлення додаткового  рішення (десять календарних днів з дня постановлення рішення);

- строк на оскарження  додаткового рішення (десять календарних днів з постановлення додаткового рішення);

- строк на надання зауважень  з приводу допущених в протоколі  судового засідання неправильностей  або ж неповноти змісту (протягом  трьох днів з дня підписання протоколу);

- строк на оскарження  ухвал суду першої інстанції  (п'ятнадцять днів з дня постановлення  ухвали);

- строк на оскарження  постанови про накладення адміністративного  стягнення, іншої постанови органу  або посадової особи в справі  про адміністративне правопорушення  ( десять календарних днів з дня винесення відповідної постанови);

- строк на оскарження  рішень, дій чи бездіяльності державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності (двомісячний чи місячний строк);

- строк оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; тощо.

Прикладом застосування процесуального строку, якій встановлюється суддею (судом), може слугувати стаття 139 Цивільного процесуального кодексу, згідно якої суддя, встановивши, що позовна заява надана без дотримання вимог, вказаних в  ст.ст. 137, 138 Цивільного процесуального кодексу, чи подана без оплати державного мита, виносить ухвалу про залишення  позовної заяви без розгляду та надає  строк позивачу строк на виправлення відповідних недоліків. Аналогічні правил застосовуються, наприклад, при виявленні відповідних недоліків з оформлення апеляційної скарги, при надані пояснень на подану апеляційну скаргу тощо.

При цьому, призначаючи той  чи інший строк, суддя повинен  враховувати обставини кожної конкретної справи та особливості кожної процесуальної  дії.1 На цьому також прямо наголошує Верховний Суд України в Постанові Пленуму №9 від 21.12.1990р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції".

Слід також відмітити, що багато фахівців дотримуються досить різноманітної точки зору відносно класифікації строків в цивільному процесі та можливості віднесення тих чи інших строків до категорії процесуальних.

Так декотрі автори вказують, що вимоги такої правової категорії, як процесуальні строки, необхідно  розповсюджувати не тільки на осіб, приймаючих участь у процесі, а й на самих суддів (суд), які розглядають цивільну справу.

Таким чином, до категорії  процесуальних строків такі фахівці  відносять також встановлені  процесуальним законодавством проміжки часу, на протязі котрих суддя повинен  вчинити ті чи інші процесуальні дії.1

Зокрема, це відноситься  до:

- строки підготовки справ до судового розгляду. Згідно ст. 146 Цивільного процесуального кодексу України підготовку справи до судового розгляду повинно бути закінчено не пізніше семи днів, а в окремих випадках цей строк може бути продовжений до двадцяти днів (сюди можливо також віднести встановлені Цивільним процесуальним кодексом строки підготовки апеляційного чи касаційного розгляду справ );

- строки розгляду цивільних  справ, які встановлені діючим  процесуальним законодавством у  залежності від категорії справ.  При цьому виділяють загальні  та скорочені строки для розгляду  цивільної справи. Загальний строк  розгляду справ, встановлений  діючим Цивільним процесуальним  кодексом України, дорівнює п'ятнадцяти  добам. Для окремих категорії  позовних справ встановлений  скорочений строк їх розгляду: у сім днів - для справ, що  витікають з трудових правовідносин; десять днів - для справ, про стягнення аліментів та про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника (ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України). Скорочені строки розгляду встановлені для окремих справ, виникаючих з адміністративно-правових відносин. Так справи по скаргам на недоліки у списках виборців чи в списках громадян, котрі мають право приймати участь у референдумі, повинні розглядатися на протязі трьох днів, враховуючи день подання скарги, якщо вона подана не пізніше дванадцяти годин того ж дня (ст. 241 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії та заяви про відміну реєстрації виборчої комісії про реєстрацію кандидата розглядаються судом у п’ятиденний строк (ст.243-3 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення, дії чи бездіяльність дільничних чи територіальних комісій з виборів Президента України розглядаються на протязі трьох днів, а на рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в Президенти України чи відмови в реєстрації претендента на кандидати в Президенти України, а також заяви Центральної виборчої комісії про відміну реєстрації відповідної особи у якості кандидата в Президенти України - у семиденний строк, але не пізніше ніж за день до виборів (ст.243-8 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення, дії чи бездіяльність відносно виборів Народних депутатів України розглядаються на протязі п’яти днів. Скарги на дії органів та посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень повинна бути розглянута не пізніше десятиденного строку з дня її направлення (ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічний строк встановлено на розгляд скарги на рішення , дії чи бездіяльність державних органів, юридичних та посадових осіб у сфері управлінської діяльності (ст.248-6 Цивільного процесуального кодексу України); строк надання відповіді на окрему ухвалу суду, який відповідно до ст. 235 Цивільного процесуального кодексу не може перевищувати одного місяця (тобто строки, встановлені для осіб, які взагалі могли не приймати участь у справі); строк виконання одним судом доручення іншого суду щодо збирання доказів, яке згідно ст. 33 Цивільного процесуального кодексу повинно бути виконано на протязі десяти днів, тощо.1

Інколи, встановлені цивільним  процесуальним законодавством для  суду строки підготовки справ до судового розгляду та строки самого розгляду цивільним справ судом називають організаційними процесуальними строками.1

У той же час, другі фахівці  прямо визначають, що встановлені  діючим процесуальним законодавством для суду на здійснення своїх процесуальних  повноважень (в основному, це стосується строків підготовки справи до судового розгляду та безпосередньо строків розгляду цивільних справ) аж ніяк не можна відносити до категорії процесуальних строків. Такі строки вони називають службовими строками, котрі, на їх думку, відрізняються від звичайних процесуальних строків тим, що

- правила про ці строки  законодавець помістив у главі  18 Цивільного процесуального кодексу  України, котра регулює підготовку справ до судового розгляду, а не у главі про процесуальні строки;

- вони встановлені для суду та судді, не для інших учасників процесу;

- вони відрізняються від процесуальних строків по наслідкам їх пропуску. Пропуск без поважних причин процесуального строку лишає осіб, приймаючих участь у справі, можливостей здійснювати процесуальні дії, а пропуск службового строку не знімає с суду обов'язку здійснювати процесуальні дії чи комплекс процесуальних дій;

- на відміну від процесуальних строків, встановлених законодавством, службові строки можуть бути продовжені.2

Однак, з викладеними вище висновками неможливо однозначно погодитись:

- Цивільний процесуальний  кодекс є основним кодифікованим  актом законодавства України,  що регулює відповідні правовідносини  учасників процесу та визначає  міру їх можливої поведінки, а не є "посадовою Інструкцією" для суддів;

- застосування встановлених  кодексом строків підготовки справ до розгляду та строків розгляду цих справ має безпосередній вплив не тільки на суддів, але й на реалізацію прав та обов'язків учасників процесу, тому вказані строки ніяк не можна називати суто службовими, не маючими статусу процесуальних строків;

- наврядчи законодавець  при розробці та викладенні  глави 7 Цивільного процесуального  кодексу мав на увазі визначення  виключних ознак процесуальних  строків та імперативної їх  класифікації. Що ж стосується  можливості аналізуємих видів  процесуальних строків, то можливість  продовження ці строків слід  скоріше розуміти як особливий  спосіб їх застосування;

- наприкінець, саме віднесення  строків підготовки справ до судового розгляду та строків розгляду цивільних справ до категорії процесуальних дає можливість реалізувати основне їх призначення - підвищення дисципліни в діяльності суддів та інших учасників цивільного процесу.

IV. Застосування  процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства.

Говорячи про застосування процесуальних строків у цивільному процесі, фахівці, перш за все, зупиняють  свою уваги на встановленому порядку обчислення цієї категорії строків.1

Згідно статті 86 Цивільного процесуального кодексу України, строки, встановлені у законі чи призначені суддею (судом), обчислюються роками, місяцями і днями.

Так, рішення суду, винесене за результатом розгляду цивільної справи та виданий на його підставі виконавчий лист може бути пред'явлено до виконання на протязі трьох років (стаття 21 Закону України "Про виконавче провадження"). При цьому на виконання рішень судів у частині майнових стягнень цей строк обчислюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його постановлення.

Що ж до інших виконавчих документів, виданих на підставі рішення суду у цивільній справі, то строк їх пред’явлення до виконання обчислюється з наступного дня після їх видачі.

При цьому не слід забувати деякі особливості відповідних  категорій цивільних справ: як відомо, по рішенням про стягнення періодичних платежів ( у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) строк пред'явлення їх до виконання збігається з проміжком часу (строком), на який присуджені такі платежі.

Процесуальний строк також  може визначатися календарною датою. Це може бути:

- дата виклику позивача  до суду у стадії підготовки справи до судового розгляду;

- перебіг строку на  розплід цивільної справи починається  на наступний день, після винесення ухвали про призначення справи до судового розгляду у судовому засіданні, тобто ухвали, що має календарну дату;

- календарну дату також  має ухвала про судове доручення  іншому суду про вчинення тих чи інших процесуальних дій, однак строк у десять днів, встановлений законодавством для виконання судового доручення, повинен обчислюватись не з моменту винесення ухвали, а з моменту отримання цієї ухвали судом, котрому доручено її виконання.1

Крім того, процесуальний  строк може визначатися вказівкою  на подію, яка неминуче повинна наступити:

- коли сторони зобов'язані  надавати свої докази чи повідомляти про них суд до початку судового засідання по справі;

- коли провадження у  справі зупиняється у випадку  неможливості розгляду даної  справи до вирішення іншої  справи, розглядаємої у цивільному, кримінальному чи адміністративному  порядку (частина 4 статті 221 Цивільного  процесуального кодексу України) - до набуття законної сили  відповідним рішенням, вироком, ухвалою чи постановою, від яких залежить розгляд справи (частина 3 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України).

Іноді, також процесуальний  строк визначається обов'язком негайно  здійснити ту чи іншу процесуальну дію. Так, наприклад, стаття 33 Цивільного процесуального кодексу встановлює, що протоколи і матеріали за судовими дорученнями негайно пересилаються в суд, що розглядає справу по суті.

Перебіг процесуальних строків  починається слідом за подією, вказаною законом чи судом.2 Так, наприклад, перебіг  строку на апеляційне оскарження судових  рішень, ухвал починається з наступного дня після їх оголошення судом (стаття 292 ЦПК України). Разом з тим, не слід забувати, що відповідно до ст. 157 ЦПК України строк на оскарження ухвали суду про забезпечення позову, поставленої у відсутності оскаржувана, починається з дня, слідуючого за днем, коли йому була доведена ця ухвала

Закінчення перебігу процесуального строку, що обліковується роками, визначається відповідним місяцем та числом останнього року строку. Якщо строк обчислюється місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця строку. У том ж разі, якщо закінчення перебігу такого строку припадає на місяць, у якому не мається закінчення відповідного числа, то строк слід вважати закінченим в останній день такого місяця. Якщо строк визначається днями, то їх обліковують з дня, наступного за тим днем, з котрого починається строк. При цьому, це не завжди може мати ті певні позитивні наслідки, як досить часто здається на перший погляд (що може спричинити неправильне тлумачення положень процесуального законодавства, хоч не звісне ще з чийого боку мало місце це неправильне тлумачення).

Так, наприклад, Ухвалою судової  колегії в цивільних справах  Верховного суду від 24 листопада 1999р. матеріали  і скаргу гр-на С. на ухвалу судді  Харківського обласного суду від 8 жовтня того ж року було повернено до цього  суду для виконання вимог статей 85, 89 Цивільного процесуального кодексу, оскільки скаргу було подано до суду 22 жовтня 1999р., тобто з порушенням установленого статтями 291, 323 ЦПК десятиденного строку. Проте наведені вказівки судом виконані не були.

Розглядаючи заяву С. про  поновлення строку, суддя в ухвалі від 16 грудня 1999р. Зазначив, що з ухвалою  від 8 жовтня того ж року С. ознайомився 13 жовтня, а скаргу на неї подав 22 жовтня, тобто в установлений законом десятиденний строк. Однак (на думку Верховного Суду) такий висновок не є обгрунтованим.

Згідно з ч. З cm. 87 Цивільного процесуального кодексу, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють із дня, наступного після того, з якого починається строк. Виходячи з наведених вимог закону, на думку Верховного Суду, строк на касаційне оскарження ухвали від 8 жовтня 1999р. закінчився 18 жовтня того ж року, продовжений бути не може, а може бути поновлений відповідно до cm. 89 ЦПК України.

Таким чином, керуючись вищевикладеним, судова колегія в цивільних справах  Верховного Суду матеріали і скаргу С. повернула до обласного суду для виконання вимог cm.89 Цивільного процесуального кодексу України.1

Якщо строки визначаються днями, то їх перебіг закінчується в  останній день строку, який, звичайно, дорівнює 24 годині, але якщо в цей  строк необхідно було здійснити  процесуальні дії в суді, де службові заняття закінчуються раніше, то строк  закінчується у момент припинення цих  занять (стаття 87 Цивільного процесуального кодексу).

Не слід забувати, що процесуальний  строк не може вважатися пропущеним, якщо до його закінчення скарга або  необхідні для суду документи чи грошові кошти здано на пошту. При цьому, коли кінець строку припадає на неробочий день, то за останній день строку вважається перший після цього робочий день.

У березні 2003 року гр-н С. звернувся до Малиновського місцевого  суду м. Одеси з позовом до гр-на Е. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням Малиновського місцевого суду м. Одеси від б квітня 2003 року позов гр-на С. задоволена, вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.

Зазначене судове рішення гр-н Е. оскаржив до Одеського апеляційного суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2003 року апеляційна скарга залишена без розгляду з тих мотивів ., а також, що її було подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку.

Верховний Суд України  ухвалою від 23 жовтня 2003 року розпочав провадження з перегляду в  касаційному порядку Ухвали Апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2003р. за касаційної скаргою гр-на Е., де порушено питання про скасування цієї ухвали та передачі справи на новий розгляд  до Одеського Апеляційного суду, посилаючись  на неправильне застосування судом  апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Конституції України.

Заслухавши суддю доповідача та перевіривши матеріали справи Судова палата у цивільних справах  Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав .

Аналіз матеріалів справи свідчить, що апеляційну скаргу Одеського апеляційного суду було подано в межах строку, встановленого для її подання. Так cт. 292 ЦПК України встановлено місячний строк на подачу апеляційної скарги з дня набрання рішенням Малиновського місцевого суду законної сили. Вказане рішення набрало законної сили 7 травня 2003 року.

Згідно з частиною 3 cт. 87 ЦПК України у випадках, коли кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день вважається перший після нього робочий день. Якщо апеляційну скаргу та рішення подано дона пошту чи телеграф до 24-ої години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

7 червня припадало на  суботу. Таким чином, першим робочим  днем після цієї дати було 9 червня 2003 року. Саме тому гр-н Е. надіслав поштою апеляційну скаргу , що підверджується відтиском штампу поштового відділення на бланку опису вмісту поштового відправлення. За таких обставин, керуючись ст.ст. 334, 336 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах касаційну скаргу гр-на Е. задовольнила, Ухвалу Одеського апеляційного суду скасувала і направила справу на новий розгляд до цього суду.1

Згідно ст. 88 Цивільного процесуального кодексу, із зупиненням

провадження у цивільній  справі зупиняються і всі поточні, але ще не закінчені по ньому строки. Перебіг процесуальних строків зупиняється за початку дії тієї обставини, котра стала підставою зупинення провадження у справі чи підставою зупинення виконання рішення.

Від зупинення процесуальних  строків необхідно відрізняти перерив в їх перебігу. Так згідно статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документу до виконання перериваються :

- пред'явленням виконавчого  документу до виконання; 

- частковим виконанням  рішення боржником;

- надання судом, який  видав виконавчий документ, відстрочки

виконання відповідного рішення.

Різниця між перериванням процесуальних строків та їх зупиненням полягає в тому, що після закінчення зупинення процесуальних строків (відновлення провадження у справі) перебіг цих строків продовжується, а після їх переривання - обчислення процесуальних строків відбувається з самого початку (а час, що пройшов до переривання строку, у новий строк не зараховується).

Слід також відмітити, що не менш важливим аспектом застосування процесуальних строків в процесі цивільного судочинства є встановлена процесуальним законодавством можливість продовження та поновлення процесуальних строків.

Діюче законодавство, як правило, встановлює фіксовані строки для  здійснення учасниками процесу більшості  процесуальних дій. В той же час, як відомо, стаття 85 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. При цьому скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення.

Але ж, як відомо, дійсні життєві  реалії не завжди дають можливість фізичним чи юридичним особам, які  приймають участь у цивільному процесі (або намагаються зробити це), вчинити ті чи інші процесуальні дії у встановлені законодавством чи суддею (судом) строки, що безумовно значно знижує дієвість та ефективність правозастосувальної практики у сфері захисту прав та інтересів таких учасників процесу (при цьому можна навести чимало прикладів, коли несвоєчасність вчинення процесуальних дій учасника процесу викликана не впливом обставин, котрі стосуються особисто нього, а безпосередньо пов’язана з несумліною працею, а інколи - ще й умисним перешкоджанням з боку працівників судових органів). Саме тому процесуальне законодавство надає можливість учасникам процесу здійснити захист своїх прав та інтересів не лише в часових межах встановленої Цивільним процесуальним кодексом процедури, а й при пропущені строків вчинення процесуальних дій, шляхом звертання із клопотанням до суду про продовження або поновлення процесуальних строків.1