Психологічний аналіз видатних захисних промов

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра прикладної психології

Психологічний аналіз видатних захисних промов

Виконала:

студентка 4 А курсу

психологічного факультету

Сальнікова Марія

Перевірив:

Ст.викл. Лисенко О. М.

Черкаси 2011

План

ВСТУП…………………………………………………………………………3
Зміст захисної промови адвоката…………………………………………….4
Заключна частина промови та її психологічний вплив………………….....7
Аналіз промов видатних адвокатів…………………………………………13
Висновок……………………………………………………………………...16
Список використаних джерел………………………………………………17

Вступ

Кращі промови прості, зрозумілі, і сповнені глибокого сенсу,так говорив видатний російський письменник, публіцист і судовий оратор Анатолій Федорович Коні. І, як підтверджує зміст даної реферативної роботи, кожна судова промова – це з першого погляду простий і зрозумілий, але сповнений глибоким психологічним змістом зразок геніальності людського розуму.

Захисна промова - це промова в судових дебатах, в якій, з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарані, інші питання, які мають значення для правильного вирішення справи. Отже, перш за все адвокат на думку знавців від юриспруденції, має бути освіченим в питаннях свого фаху. Але історія доводить, що передумовою успішної адвокатської діяльності є також ораторські здібності, аналітичний склад розуму, та розуміння людської психології на рівні майстерності.

Цицерон же вважав, що результат судового розгляду в значній мірі залежить від уміння сторін переконувати. Переконуючий вплив судових промов будується на раціональній та емоційній засадах. Перше виявляється в тому, що для судової промови характерно широке використання логічних доказів фактів, доказів. Виступаючі в суді прагнуть вплинути на розум і почуття слухачів, переконують аудиторію погодитися з думкою оратора. Щоб подолати недовіру, оратори намагаються зробити аудиторію співучасницею формування висновку. Досвідчені оратори вибудовують свої промови, процесуальні та логічні докази так, щоб переконливість зростала в міру можливого до закінчення промови. Емоційне забарвлення судової промови викликає почуття слухачів. Оратор намагається створити той настрій слухачів, який допоможе переконати їх у його правоті. Співвідношення раціонального та емоційного початків у промовах ораторів визначає їх індивідуальний стиль. Нижче буде проаналізовано стиль ряду видатних судових opaтopів.

Все це засвідчує нерозривний зв'язок адвокатської діяльності з психологією. Що й обґрунтовується в представленій роботі.

Зміст захисної промови адвоката

Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів. Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального процесу, і як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність. Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, грунтуючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі. Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. Захисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші питання, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних елементів — фактів і оціночних міркувань. Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти. Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій промові М. Казарінова: «Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше». У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засідателі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закінчення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний — холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини. З точки зору психологічного аналізу цього випадку, варто додати, що визначну роль в тому як на слухачів впливає захисна промова, як, до речі, і будь-яка інша, грає віра мовця в те, що він виголошує. На публіку, а точніше на масу і натовп, як вважав Фрейд і багато хто з видатних психологів в таких випадках діє ефект зараження. Якщо вміти тримати зацікавлення аудиторії та ще й казати в цей момент слова, які за своєю емоційною насиченістю і потужністю не можуть залишити байдужим, то можна «вести» за собою людей до найнесподіваніших логічних висновків. Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без справедливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у виправдання злочину...»

На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарницькому районному суді м. Києва звучав виступ захисника приблизно такого змісту:«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався». Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворюється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає. Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обов'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематично промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних обставин справи; обгрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання. Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обгрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду. Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може: • заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутністю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину; • заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин; • заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК України, яка передбачає легше покарання; • обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного; • доказувати неосудність підсудного.

Заключна частина промови та її психологічний контекст

Будь-яка захисна промова, як зазначалось раніше, включає в себе загальновизнані в цій сфері юридичної діяльності і чітко визначені складові. В контексті змісту даної роботи, найдоречнішим буде детальніше зупинитись на описі заключної частини. Вона є обов'язковою в кожній судовій промові. Але у великих захисних промовах буває корисним підсумувати висновки захисту. Якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення і просить суд виправдати підсудного, це не звільняє захисника від обов'язку мотивувати в своїй захисній промові необхідність виправдання, а в заключній частині промови подати суду своє прохання. Захиснику необхідно так переконливо сформулювати висновки, щоб суду стало очевидним, що виправдання в цьому випадку — єдино правильний шлях правосуддя. Йдеться про те, щоб переконати не лише суддів, але й всіх присутніх у залі засідання. Адвокат М. Карабчевський так закінчив свою захисну промову в справі братів Скитських:«Я відчуваю, що пора закінчувати, панове судді! Але я боюся кінчати. Коли я закінчу, — черга вашому вироку. Може настати жахливе, те жахливе, яке ми вже переживали. Невже це насправді можливе? Суд і засудження близькі. Але закон не хоче, не вимагає від вас неможливого. У подібних випадках він, навпаки, сам приходить вам на допомогу, сам береже вас. Чи вам, юристам-суддям, нагадувати мені про це? Самонавіяність завжди сліпа. Сумніви ж — супутники розуму. Сказати, що в цій справі все для вас зрозуміле і немає сумнівів, ви не можете... Я прошу для Скитських виправдувального вироку» '. На прикладі даної промови добре спостерігається прийом авансованого компліменту. Адже, як відомо, коли ми застосовуємо у взаємодії з оточуючими критику і негативні зауваження, в них спрацьовують опори щодо всього, що ми їм пропонуємо. В той же час, якщо ми завищуємо планку їх реальних можливостей і талантів, скоріше за все, це буде гарним стимулом для них самовдосконалюватися і виправдовувати таку довіру. І, як ми бачимо, коли адвокат говорить «сумніви ж – супутники розуму», він «провокує» суддів на те, щоб вони відповідали званню «розумних, доброчесних, мудрих розважливих тощо». Така делікатна і легка маніпулятивна тактика є досить ефективною як в адвокатській, так і в повсякденній практиці. Із промови адвоката С. Андрієвського у справі про крадіжку смарагдової брошки:«Отже, ви виправдаєте М-ву. Але нехай же ваше виправдання послужить й іншу службу. Нехай відділення розшуку хоча б на мить відійде від своєї прямолінійності, від поспіху, бо хоч з боку і гарно дивитися, як баский кінь стрілою мчить від Анічкіна мосту до Адміралтейства, але при цьому часто буває, що він калічить ні в чому не повинних перехожих. Так само у цій справі відділення розшуку придушило і М-ву. Коли вина підсудного чітко доказана, тоді ми готові віддати його в караючі руки; але коли звинувачення базується на одних здогадках і причому дуже хитких, — наші кращі захисники, тобто судді, завжди скажуть тому, хто зазіхне на волю М-воі: руки геть! Ця жінка недоторканна! Такий вирок ви постановите спокійно і достойно, для підтримання віри в чистоту звичаїв, оскільки основне правило, на якому має триматися кримінальне правосуддя, завжди залишається незмінним: довіра вище підозри» . Також має місце важлива за психологічним змістом частина виступу адвоката – заключна репліка. Ця частина виступу теж не завжди звучить наприкінці судових дебатів. Після проголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками (ст. 318 КПК України). Зміст реплік суттєво відрізняється від змісту основних судових промов. Репліка — це заперечення проти промови або її частини. Походить від латинського — повертаю назад, відбиваю. Якщо репліку проголошує прокурор, він висловлює в ній заперечення проти положень захисної промови. Захисник у своїй репліці заперечує проти певних тверджень прокурора. Захисник реплікою не повинен заперечувати проти основної промови прокурора, оскільки це мало місце в захисній промові, крім тих виняткових випадків, коли заперечення необхідно для обгрунтування певних положень репліки. Прогалини, які допустив захисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Головуючий у цьому випадку має право відмовити захиснику в наданні додаткового слова під виглядом репліки. Чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався своїм правом? «Ні, — відповідає В. Гольдінер, — якщо прокурор у своїй репліці навів дані, які явно спростовують висновки, висловлені адвокатом у захисній промові, то в цьому випадку необхідно визнати його правоту і внести відповідні зміни в свою систему захисту». Якщо прокурор не навів таких доводів, то в репліці слід звернути увагу суду на відсутність у прокурора можливості серйозно обгрунтувати свою позицію. Якщо прокурор відмовився від репліки або якщо він не бере участі в процесі, адвокати мають право обмінятися репліками. Така необхідність виникає в групових процесах, де інтереси підсудних суперечливі. Репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних запитань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульовані: • суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів; • висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підкріплюють ці висновки; • кінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргументації захисника. У репліці захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід дія додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову. Репліка, на відміну від промови, побудована на полеміці із супротивником. А також, на тонко спланованому ударі в слабке місце промови прокурора. Саме у добре сформульованій репліці можна простежити логіку міркувань адвоката про психологію події та її учасників. Стислість репліки обумовлює велику напруженість, пристрасність, заповзятливість і запальність. У зв'язку з цим виникає питання про допустимі межі полеміки. Нерідко доводиться спостерігати в суді досить непривабливу картину, коли репліка перетворюється в лайку. Прокурор і адвокат ведуть себе так, як при зустрічі, скажімо, перекупники на базарі. Віталій Леоненко наводить приклад із судової практики одного із районних судів м. Києва Під час судового розгляду справи, в той момент, коли адвокат, виступаючи із захисною промовою, сказав: «Товариші судді, якщо по совісті говорити...»У цей момент прокурор, піднявшись зі свого місця, кинув адвокату репліку: «А у вас є совість?” Суд прийняв рішення занести репліку прокурора до протоколу судового засідання і довести до відома вищестоящого прокурора. Основні правила, яких повинні дотримуватись під час судових дебатів учасники процесу, — ввічливість, коректність, культура. У першу чергу це стосується адвоката. Його висока культура, вишукана поведінка, особливо перед виходом суддів до нарадчої кімнати для винесення вироку у справі, принесе користь і йому, і його підзахисному. Чи допустима альтернатива в судовій промові? В обвинувальній промові прокурора — ні. В захисній промові вона теж не бажана, але допустима. Із промови адвоката Миколи Холеви у справі Максименко: «Говорити про винність чи невинність будь-кого в злочині можна тільки за умови, що подія цього злочину безсумнівна. Заперечувати звинувачення в отруєнні можна лише тоді, коли смерть уявної жертви від отрути є доказаною. Тому ви, панове присяжні засідателі, зрозумієте скрутність мого становища: мені доводиться заперечувати винність підсудної в злочині, який, на моє глибоке переконання, ніким і ніколи не був вчинений. Мені доводиться для цього здійснювати над собою деяке розумове насильство — допустити отруєння, яке мною заперечується — не як факт, а як логічну посилку, як необхідну умову для даного судового змагання. Зробити таку тимчасову, умовну поступку обвинуваченню для захисту уявляється цілком безпечним. Звичайно, для захисту суттєво відхилити отруєння: досягнувши цього результату, він може вважати своє завдання виконаним. Немає смерті від отрути, немає злочину отруєння, не може бути і мови і про будь-чию винність... Не відмовляючись від жодного слова, мною сказаного про причину смерті, переходжу до другого питання — про винність підсудної. Я повинен тимчасово допустити, що спірне отруєння доказане».

Коли так трапиться, що виникнуть підстави і для виправдання, і для перекваліфікації дії підсудного, найкраще вибрати позицію, найсприятливішу для підзахисного, — просити виправдувальний вирок. Але в захисній промові слід розібрати і докази, які підтверджують і можливість перекваліфікації. В даному випадку можна застосувати такий риторський прийом, як запитально-відповідальна форма. Задається питання:А чи мав місце склад злочину, передбачений статтею... КК України, за якою підсудного віддано до суду? У відповіді доказується, що даного складу злочину немає. Потім знову запитання: А, можливо, має місце інший склад злочину — такий-то? Доказується, що і цього складу злочину немає, після чого захисник переходить до викладу остаточної позиції про виправдання. Це так звана прихована альтернатива, і вона допустима в промові адвоката. В даному випадку, спостерігаємо як інформація, яка, припустимо, відома адвокату в цілісному вигляді,у формі доведеного фактами висновку, подається слухачам дозовано, в запиту вальному виді. Тобто публіка спонукається до роздумів, до самостійного логічного міркування. Таким чином нівелюється їхня байдужість, спостерігачі переходять у статус активних спів діячів слідства, що не може не бути корисним адвокату. Цей прийом ще можна назвати «міра і час».

Аналіз промов видатних адвокатів

З практики адвоката Плевако

Найзнаменитіша історія з практики адвоката Ф.Н. Плевако.
Судили якось одного попа за якусь провину.У Плевако перед судом поцікавилися, чи велика його захисна промова? На що він відповів, що вся його промова складатиметься з однієї фрази.І ось, після звинувачувальної промови прокурора, вимагаючого пристойного покарання, настала черга захисту.
- Пани! Пригадайте, скільки гріхів відпустив вам батюшка за своє життя, так невже ми тепер не відпустимо йому один єдиний гріх?!!!
Реакція залу була відповідною. Попа виправдали. Психологічний аналіз представленого випадку говорить нам про те, що іноді роль слабкої і безпомічної жертви, закликає каральника самоствердитись саме актом благодійності, змилування.

     А одного разу потрапила до Ф.Н. Плевако справа з приводу вбивства одним мужиком своєї баби. На суд Плевако прийшов як завжди, спокійний і упевнений в успіху, причому без жодних паперів і шпаргалок. І ось, коли дійшла черга до захисту, Плевако встав і вимовив:
- Пани присяжні засідателі!В залі почав стихати шум.     Плевако знову:           -Пани присяжні засідателі!         В залі наступила мертва тиша. Адвокат знову:      - Пани присяжні засідателі!         В залі пройшов невеликий гвалт, але промова не починалася. Знову:
- Пани присяжні засідателі!          Тут в залі прокотився незадоволений гул народу. А Плевако знову:
- Пани присяжні засідателі!          Тут вже зал вибухнув обуренням, сприймаючи все як знущання над поважною публікою. А з трибуни знову:        - Пани присяжні засідателі!        Почалося щось неймовірне. Зал ревів разом з суддею, прокурором і засідателями. І ось нарешті Плевако підняв руку, закликаючи народ заспокоїтися.
- Ну ось, пани, ви не витримали і 15 хвилин експерименту. А як цьому нещасному мужику слухати 15 років несправедливі докори і роздратовання своєї сварливої баби по кожній нікчемній дрібниці?!
Зал заціпенів, потім вибухнув захопленими аплодисментами. Мужика виправдали.            Цей, зовсім легкий, прийом ототожнення публіки в залі суду з самим обвинувачуваним, вражає своєю дієвістю. І свідчить про те, що коли ми прирівнюємо всіх людей за принципом «ніщо людське мені не чужерідне», ми виграємо позиції. Найкраще вдається зрозуміти когось, якщо хоча б приблизно зануритись в ті обставини, в яких перебуває суб’єкт.

Виступав Ф.Н.Плевако адвокатом мужика, якого повія звинуватила в згвалтуванні і намагається по суду отримати з нього значну суму за завдану травму.Обставини справи: позивачка стверджує, що відповідач заманив її в готельний номер і там згвалтував. Останнє слово за Плевако.
"Пани присяжні," - заявляє він."Якщо ви присудите мого підзахисного до штрафу, то прошу з цієї суми відняти вартість прання простирадл, які позивачка забруднила своїми туфлями".Повія схоплюється і кричить:
"Неправда! Туфлі я зняла!!!"В залі регіт. Підзахисний виправданий. Найкраще дуже часто є найпростішим. А в цій ситуації за лаконічним висловленням адвоката насправді криється сильна логіка, знання психології людей різних соціальних прошарків і творчий підхід.

Знаменитий юрист Ф.Н.Плевако, який виграв майже всі процеси, був тонким психологом і завжди грав на слабкостях людських душ. Одна стовпова дворянка - розорилася, позбавилася чоловіка, сина, що застрелився, позбавилась свого маєтку за борги, жила приживальницею у якоїсь барині, потім знімала кімнатку і оскільки у неї не було чайника, щоб закип'ятити воду, вона його вкрала на ринку. І її судив коронний суд (як дворянку).

Плевако посперечався з Неміровічем-Данченко, що виграє цей процес. Прокурор, побачивши Плевако, вирішив: "Ага. Зараз він битиме на жалість, на те, що це бідна жінка, що втратила чоловіка, що розорилася... Зіграю і я на цьому". Вийшов і говорить: "Звичайно, жінку жалко, втратила чоловіка, сина і т.д., кров'ю серце обливається, сам готовий піти замість неї у в'язницю, але... Пани коронний суд. Справа у принципі, вона замахнулася на священну основу нашого суспільства - приватну власність. Сьогодні вона вкрала чайник, а завтра - віз, а післязавтра ще що-небудь. Це руйнування основ нашої держави. А оскільки все починається з маленького і розростається у величезне, тільки тому прошу її покарати, інакше це загрожує величезними бідами нашій державі, руйнуванням його основ". Прокурор зірвав аплодисменти. Виходить Плевако на своє місце і раптом розвернувся, підійшов до вікна, довго стояв, дивився. Зал в напрузі: чого він дивиться? Плевако вийшов і сказав: "Шановний коронний суд! Скільки бід Росія зазнала: і Батий кіньми топтав її, і тевтонські лицарі насилували матінку-Росію, двунадесять мов на чолі з Наполеоном Бонапартієм підійшли і спалили Москву. Скільки ж бід зазнала Росія, але вона кожного разу підіймалася, повставала, як фенікс, з попелу. І ось тепер нова напасть: жінка вкрала чайник. Бідна Росія! Щось тепер з тобою стане?" Зал реготав. Процес був зірваний, жінку виправдали. Прийом «зходження вниз» відомий в психологією своєю ефективністю. Оскільки, коли ми порівнюємо свої біди з більш глобальними і жахливішими, яскравість власних негараздів тьмянішає. Так, переходячи від загального, серйозного і масштабного до більш дріб’язкових речей, адвокат Плевако довів публіці і суду, що засудження бідної жінки не вирішить проблем країни. А провина підсудної за логікою речей не може спричинити поглиблення тих історично зумовлених порізів, що є на теренах Росії. Адже вміти бачити і розуміти головне, не загубитись «у трьох соснах» і абстрагуватись від незначного і є однією з ознак психологічно і освіченої людини, якою і був відомий адвокат.

Один російський поміщик поступився селянам частиною своєї землі, ніяк це юридично не оформивши. Через багато років він передумав і відібрав землю назад. Обурені селяни влаштували безладдя. Їх віддали під суд. Жюрі присяжних складалося з навколишніх поміщиків, бунтівникам загрожувала каторга. Захищати їх взявся знаменитий адвокат Плевако. Весь процес він мовчав, а в кінці зажадав покарати селян більш суворо. "Навіщо?" - не зрозумів суддя. Відповідь: Щоб назавжди відучити селян вірити слову російського дворянина. Частина селян була виправдана, інші отримали незначні покарання.

Випадки з практики адвоката Коні На одному судовому процесі адвокатом на якому виступав Анатолій Федорович Коні підсудному хотіли ухвалити звинувачувальний вирок на підставі того, що в його сумці був знайдений злодійський інструмент, але факту крадіжки не було. Коні заявив: Тоді і мене судите за згвалтування", коли суд обурився: "але ж факту не було", Коні парирував: "Але інструмент-то є"

А. Ф. Кони згадував випадок з своєї практики. Судили двох жінок, звинувачених в шахрайстві. Вони повністю визнали свою вину, доказів було достатньо. Проте присяжні виправдали їх. Після процесу старшина присяжних в розмові з Коні пояснив це рішення: "Помилуйте, пан голова, якби за це в'язниця була, то ми б з дорогою душею звинуватили, адже це каторжні роботи!" Коли ж старшині пояснили, що підсудним за зроблене загрожувало лише декілька місяців в'язниці, то він був украй здивований і жалкував про ухвалене рішення.

Одного разу, подорожуючи за кордоном десь в Німеччині або Австрії, А.Ф. Коні їхав в одному диліжансі з росіянами, які, прийнявши його за іноземця-німця, не соромилися у виразах до непристойності. Вони знущалися над А.Ф. Коні за незнання російської мови і навіть кинули фразу, що кожний німець зрозуміє по-російськи, якщо йому сказати: ''Бісмарк - свиня". Взагалі пани, користуючись незнанням оточуючими російської, явно зловживали терпінням їхнього неначе не розуміючого попутника. Але А.Ф. Коні всю цю потворну поведінку виніс і, уявіть собі, як витягнулися фізіономії цих людей, коли, розлучаючись з ними, він мовчки вручив їм свою візитну картку. Це була німа сцена жаху, вада була зразково покарана.

А.Ф. Коні завжди починав захисну мову із слів: "А могло бути і гірше!"( прийом «зходження вниз»), далі виразно розказував про можливі наслідки, порівнюючи їх з діями обвинувачених, природно, в їх користь, будуючи на цьому прийомі виправдувальну мову. Дісталося йому захищати групу насильників-збоченців, які згвалтували неповнолітню дівчинку, тіло якої довго не могли пізнати родичі. Коли прокурор закінчив звинувачувальну промову, а суддя надав слово захисту, зал судового засідання, аж до судді і судового пристава замовк, чекаючи знаменитих слів Коні. Адвокат як ні в чому не бувало почав мову:
- Шановні присутні. Адже могло бути і гірше!
- Ну куди гірше? - не витримав суддя - гірше бути не може!!!
- Може!- Парирував адвокат - якби це була Ваша донька, пан суддя!

Як справедливо помічав А.Ф.Коні, адвокат не повинен бути слугою свого клієнта, його посібником звільнення від заслуженої кари правосуддя. Кримінальний захисник представлявся йому як людина, "...озброєна знанням і глибокою чесністю, помірний в прийомах, безкорисливий в матеріальному відношенні, незалежний в переконаннях

У А.Ф. Коні трапився в практиці майже курйозний випадок: він захищав бідолагу-боса від звинувачень його невропатки-секретарки. - Мадам, - сказав він їй. - Ви коли-небудь втягали нитку в голку?
- Так, звичайно. - А ви пробували при цьому тримати тільки щось одне, скажімо, або голку, або нитку?..
Присяжні, публіка попадали із стільців від реготу, і бідолаха-начальник був виправданий.

На прикладі цієї історії, можна зробити відомий у психології висновок про те, що існує психологія жертви. Тобто такі установки індивіда, ставлення до оточуючого світу, людей, себе, які стають основою для негативних подій, що трапляються з ним. Як справедливо говорить народна приказка «що посієш – те й пожнеш», що й доводить – в усьому, що з нами відбувається, є внесок самого суб’єкта, що й довів метафорично і по майстерному психологічно, адковат А.Ф.Коні.

Висновок

Адвокатська діяльність, як, безумовно, і судійська, прокурорська, слідча, вимагає людини більше ніж профессіоналізма та досконалого розуміння своїх обов’язків. Ці спеціальності потребують в кращому випадку природної обдарованості, а також психологічної гнучкості, логічного складу розуму та, можна навіть сказати, віртуозності.

З розвиток психологічної науки, ми почали краще усвідомлювати, що ці знання необхідні в будь-якій галузі людської взаємодії зі світом. Не буде перебільшенням, стверджувати, що юриспруденція вимагає гарної психологічної підготовки своїх діячів.На основі матеріалу даної роботи, ми побачили, що всі відомі адвокати – це бездоганні психологи, які при побудові своїх вимов задіювали досвід, накопиченні знання про тонкощі людських душ, інтуїцію та глибинний психологічний аналіз наявної інформації. Окрім механізмів сильної логіки, видатні представителі адвокатури використовували знання про каузальну атрибуцію, соціальні установки та стереотипізацію. Яскраво помітно це на прикладах захисних промов А.Ф.Коні, Ф.Н.Плевако,С.Андрієвського. Вони в своїх блискучих захистах часто спирались на ототожнення, співставлення різних соціальних прошарків суспільства, порівнюючи їх психологічні потреби в розумінні, підтримці, без упередженого ставлення. Ці талановиті люди були справжніми гуманістами і прекрасними красномовцями. Руйнуючи атрибуції публіки про те, що підсудні – це обов’язково зіпсовані, небезпечні для суспільства, хитрі й жорстокі представники низів, великі адвокати виправдовували невинно засуджених. Вони встановлювали справедливість поширюючі психологічне розуміння дійсності в галузі дії непохитного права. Загалом же, тема психологічного аналізу видатних промов це мало досліджена науковцями від психології. Вона потребує детальнішого розгляду і уваги у зв’язку зі своєю феноменальністю і багатством корисних для суспільства висновків про приховані закономірності людської психіки і потенціал індивідуальних здібностей окремих людей до знання не пізнаної до кінця людської душі.

Список використаних джерел

Андриевский С.А. Драмы из жизни. Защитительные речи. — Петроград, 1916.
Бондаренко. А.С. Судова промова. — Львів, 1972.
Введенська Л.А., Павлова Л.Г. Риторика і культура мови - Ростов-на-Дону, 2004. - 544 с.
Гольдинер В.Д. Защитительная речь. — М., 1970.
Риторика загальна та судова: Навч. посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикарькова — К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с.
Судебные речи известных русских юристов. — С. 464. 110
Защитительные речи советских адвокатов. — М., 1956. — С. 170.
Кони А. Ф. Собр. соч. — Т. 4. — С. 134.
Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. - М., 1989.
Крыленко Н.В. Судебные речи. — М., 1964.
Любіше С. Промова адвоката в кримінальній справі // Рад право. — 1966. — № 4.

Психологічний аналіз видатних захисних промов 📙 Реферат → 🆔 229249