Рамкові угоди з розвитку досліджень та інновацій в єс: основні напрями реалізації у ХХІ ст

Міністерство  освіти та науки України

Київський національний економічний університет ім.. В. Гетьмана

Кафедра європейської інтеграції

Реферат

на тему:

РАМКОВІ УГОДИ З РОЗВИТКУ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ІННОВАЦІЙ В ЄС: ОСНОВНІ  НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ У ХХІ СТ.

Виконала:

Нікітенко Олена

Володимирівна

Факультет: МЕіМ

Курс: 4

(заочне  відділення)

Група: № 2

Викладач:

к.е.н, доцент

Вінська Оксана

Йосипівна

Київ 2013

Зміст

Вступ 

1. Загальні засади інноваційної політики у Європейському Союзі..............4
2. Правові засади інноваційної політики та основні керівні органи у даній сфері..........................................................................................................................5
3. Особливості та історичні аспекти реалізації Рамкових угод з розвитку досліджень та інновацій в ЄС................................................................................8
4. Сьома рамкова програма Європейського Союзу.....................................10

Висновки 

Список використаної літератури 

Вступ

Головними характеристиками економіки Європейськго Союзу виступають інтелектуалізація та інформатизація, які є похідними від науки і науково-технічного прогресу. Ще однією рисою, яка визначає розвиток економіки країн-членів ЄС, є виникнення четвертинного сектора у господарській структурі, представленого високотехнологічними галузями, що виробляють інформацію та знання. Зважаючи на такі тенденції соціально-економічного розвитку, уряди західноєвропейських держав (особливо тих, що входять до ЄС) починаючи від 1990-х рр. посилили увагу до проблеми правового регулювання інновацій, розглядаючи їх як важливий фактор конкурентоспроможності.

Рамкові програми міжнародного науковотехнічного  співробітництва між країнами ЄС існують уже близько двох десятиліть. Імпульсом для їх започаткування було те, що західноєвропейські країни опинилися перед фактом свого  значного відставання від США  та Японії за масштабами практичної реалізації результатів наукових розробок. Тому їхньою головною метою стало подолання цього розриву.

 В  інноваційній економіці усе  більшого значення поряд з  технологічними нововведеннями  набувають організаційні і маркетингові, а сфера НДДКР перестає бути  єдиним джерелом інновацій, хоча  і залишається основним. У результаті  одне з головних місць в  інноваційній політиці зайняли  інституціональні перетворення.

Європейське  науково-технічне співробітництво  виступає як загальний елемент, що в  сучасних умовах є характерним для  всіх основних тенденцій, властивих розвитку Європейських країн.

1. Загальні засади інноваційної політики у Європейському Союзі

Сьогодні  у Європейському Союзі (далі – ЄС) продовжує формуватись інноваційна економіка («економіка, заснована на знаннях»), у якій наука та знання стають передумовою для розвитку технологій, що впливають на економічний розвиток.

Для досягнення мети переходу країни на інноваційний шлях розвитку необхідно домогтися  підвищення інноваційної активності національної промисловості, адаптувати науково-дослідний комплекс до умов ринкового  господарства, підсилити взаємодію  державного і приватного секторів. Вирішення цих завдань залежить від вироблення ефективної науковотехнічної, інноваційної та промислової політики. У зв’язку з цим заслуговує на увагу досвід Європейського Союзу (ЄС) та країн Західної Європи щодо стимулювання інноваційної діяльності.

У ЄС за останнє десятиліття відбулися  значні зміни в інноваційній політиці і механізмах стимулювання інноваційної діяльності як на міжнародному рівні, так і в рамках окремих країн і регіонів. Процвітання ЄС в цілому та зокрема країн-членів, основу існування  яких складають наукомісткі експортні  виробництва і сектор послуг, визначається становищем на світовому ринку. Інноваційна політика – одна зі складових частин політики держави, яка проводить  низку заходів, спрямованих на роз-виток  інновацій, що включають забезпечення взаємозв’язку щодо всього циклу  створення та реалізації інноваційного продукту. Інноваційна політика ЄС включає  класичну підтримку досліджень, стимулювання процесів обміну між наукою та економікою, а також формування рамкових умов, сприятливих інноваціям. У Римському, а потім й у Маастрихтському  договорах було поставлено завдання забезпечення міжнародної конкурентоспроможності ЄС. Вважається, що ЄС як єдине ціле повинен бути здатним до конкурентної  боротьби з промисловими співтовариствами інших регіонів світу. Однією з умов, необхідних для досягнення зазначеної  мети, є більш рівномірний технологічний розвиток усього західноєвропейського  економічного співтовариства. Таким  чином, два основних напрямки політики розвитку ЄС – соціально-економічна консолідація територій і забезпечення конкурентоспроможності співтовариства як єдиного цілого на ринку високих  технологій – є взаємодоповнюючими. У зв’язку з цим постає питання  про проведення ефективної науково-технічної й інноваційної політики ЄС.

Європейський  Союз зміг домогтися деяких зрушень  у реалізації стратегії інноваційного розвитку. У роботі над проектами  ЄС бере участь значна кількість малих  і середніх інноваційних підприємств. На підвищення якості експертизи при  проектуванні й організації інновацій, на підготовку і консультування фахівців для роботи в сфері малого підприємництва спрямована робота значної кількості  бізнес-організацій. Державна політика країн ЄС у науково-технічній сфері  реалізується за допомогою різних інструментів. Політика в державному секторі включає підтримку як фундаментальних досліджень, так і прикладних досліджень із потенційним комерційним застосуванням. Сюди входять законодавство, податкова політика, розмір і характер розподілу бюджетних коштів, у тому числі на проведення робіт із пріоритетних напрямків, формування і підтримку інфраструктури, кадрове забезпечення. Питома вага і роль тих чи інших інструментів в окремих країнах відрізняються.

2. Правові засади інноваційної політики та основні керівні органи у даній сфері

Політиці  в галузі науки, техніки, технологій  присвячений великий розділ договору про Європейський Союз (стаття 130). В першому пункті статті підкреслюється пріоритетність мети досягнення науково-технологічної та інноваційної консолідації ЄС. У даній статті зазначено, що вирішальним  фактором збереження передових позицій Західної Європи на світовому ринку  є якісний рівень європейської виробничої  системи. Етапом, що передував укладанню  Маастрихтського договору, було прийняття Єдиного Європейського акта, у якому  визначені спеціальні заходи по розвитку досліджень і технологічних розробок з метою підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку промисловості  Західної Європи в цілому. Власне кажучи, Єдиний Європейський акт  являє собою одночасно і базовий закон, і керівництво до дії. У  ньому сформульовані правила  кооперації між дослідницькими центрами, підприємствами й університетами, порядок організації робіт з рамкових програм і участі в них третіх країн, які не є членами ЄС, умови і процедури укладання контрактних договорів, норми відносин в області фінансування, підготовки кадрів і т. п.

Більш детально це питання розглядалося органами Європейської Комісії безпосередньо після підписання Маастрихтського договору. У травні 1993 р. Комісією було випущено комюніке «Взаємодія між політикою науковотехнічного  і соціально-економічного розвитку» (No (93)203). У даному документі, що визначив основні напрямки практики Європейського Союзу на період 1994–1999 рр., теза про  консолідацію двох зазначених напрямків  політики одержала розширене пояснення. У комюніке вказується, що розрив у  рівнях технологічного розвитку окремих  регіонів Європейського Союзу значно перевищує розходження економічного порядку, які розділяють ці регіони. Отже, соціально-економічний розвиток відстаючих регіонів, їх «підтягування» до середньоєвропейського рівня повинен  узгоджуватися там з розвитком  наукомістких виробництв і інноваційним  розширенням сфери послуг. Зміцнення  наукових і технологічних основ  у промисловості й забезпечення зростання міжнародної конкурентоспроможності ЄС відповідно до статті 130 віднесені  до числа головних завдань науково-технічної політики.

Науково-технічна політика ЄС реалізується в рамках діяльності Європейської Комісії, яка проводить політику вирівнювання рівнів технологічного і наукового  розвитку кожної з країн співтовариства, а також заохочує брати участь у науково-технічних програмах  Європейської Комісії. Підтримку  з коштів ЄС отримують тільки багатобічні  проекти. При цьому Європейська Комісія дотримується принципів  недопущення дублювання робіт і  концентрації ресурсів на темах, що мають життєво важливе значення для Європи. Все ще зберігається орієнтація на виділення з коштів країн-членів або з бюджету ЄС підтримки програм посилення  науково-технічних основ промисловості  ЄС у цілому і підвищення конкурентоспроможності співтовариства на світовому ринку. Відтепер на перший план висувається також надання фінансової підтримки дослідженням, що представляють для Європейського Союзу значною мірою і політичний інтерес.

Одними  з перших нормативно-правових актів  Європейського Союзу, які на офіційному  рівні закріпили визначення інновації, були «Зелена Книга про інновації» 1995 р. та «Перший план дій в сфері  інновацій» 1996 р., котрі є програмними  нормативними документами, що визначають перші спроби Європейської комісії розробити інноваційну політику в  Європейському Союзі. Так, у «Зеленій  Книзі про інновації» сформульовані  основні напрями політики ЄС у  інноваційній та науково-технічних  сферах, шляхи подолання виділених  недоліків; розвиток прогнозування  і технологічного моніторингу; посилення  комерціалізації досліджень; розвиток навчання та освіти, активізація обміну студентами і дослідниками; виявлення  повноти користі від інновацій; покращення фінансування; податкове  стимулювання інноваційної діяльності та ін. Ці напрями у подальшому сформували «Перший план дій в сфері інновацій», де були визначені вектори інноваційного розвитку та відповідні механізми як на рівні Співтовариства, так і  на рівні державчленів ЄС.

У контексті  «Зеленої книги» інновація розглядається  як синонім, що позначає успішне виробництво, впровадження та експлуатацію нововведення в економічних та соціальних сферах. Вона пропонує нові шляхи вирішення  проблем та, таким чином, дозволяє задовольнити потреби людини і суспільства. Зокрема, до інновацій віднесено виробництво  вакцин та ліків, покращення користування транспортними засобами, спрощені комунікації (мобільні телефони, відеоконференції), більш відкритий доступ до ноу-хау (CDROM, мультимедіа), нові маркетингові методи (банківське обслуговування), поліпшення умов праці, безпечніші для навколишнього  середовища технологічні методи, ефективніше  комунальне обслуговування та ін.

У Регламенті No 294/2008 Європейського парламенту від 11.03.2008 р. «Про створення Європейського інституту інновацій та технологій» інновація – це процес, у тому числі його результат, за посередництвом якого нові ідеї відповідають суспільним або економічним інтересам та породжують нові продукти, послуги  або моделі підприємств чи організацій, які введені успішно на існуючий  ринок, або здатні створювати нові ринки.

3. Особливості та історичні аспекти реалізації Рамкових угод з розвитку досліджень та інновацій в ЄС

Перші Рамкові  програми передбачали діяльність, спрямовану на виявлення спільних дослідницьких  пріоритетів, узгодження науково-технологічної  політики в рамках співтовариства, подолання регіональних протиріч, розв'язання проблем, які виникають між різними  напрямами національної та загальноєвропейської науково-технічної політики, тощо.

У 90-х  роках минулого століття позиції  ЄС на світовому ринку в галузі високотехнологічної продукції  відчутно погіршилися. Так, із середини 80-х до 1995 р. дефіцит у торгівлі цією продукцією зріс більш як втричі і становив 45 млрд дол. США. Незважаючи на зусилля європейців повернути  собі лідерські позиції, вони втрачали ринки практично в усіх галузях  — від напівпровідників і цифрових схем до програмного забезпечення та біотехнологій.

У зв'язку з цим у 2000 р. Рада Європи конкретизувала стратегічну мету на найближче десятиліття  — зробити економіку ЄС максимально  динамічною, конкурентоспроможною, здатною  до стійкого зростання, спрямованою  на забезпечення зайнятості населення, задоволення його основних потреб, створення соціальної єдності суспільства.

На здійснювану країнами ЄС політику в сфері  науки, техніки, технології накладаються певні обмеження, пов’язані з  тим, що вони є не тільки членами  Союзу, але й учасниками ряду міжнародних  організацій економічного характеру. Здійснюючи фінансування або підтримку  досліджень і розробок, будь-яка  європейська держава повинна керуватися цілим рядом принципів, закріплених  на міжнародному рівні. Наприклад, ще в  Договорі про створення Європейського економічного співтовариства було записано, що державна допомога не повинна ніяким чином призводити до порушення сформованого співвідношення (у частині конкурентоспроможності) між окремими суб’єктами національної  і європейської економіки. Надалі на рівні міністрів Співтовариства була прийнята рамкова угода, що регулює порядок державного субсидування наукових досліджень і розробок. Результати робіт повинні бути загальнодоступними і не давати особливих переваг  окремій фірмі. Прямий вплив держави  на інноваційний процес, наприклад  у формі безоплатних субсидій, повинен закінчуватися в основному  на етапі, коли створюється так званий доринковий продукт, розрахований на багатьох товаровиробників, які будуть доводити його до стану кінцевої споживчої продукції чи виробничих технологічних процесів.

Для реалізації наукових результатів на всіх етапах дослідження слугує запропоноване Філіпом Бускеном у 1999 р. створення Єдиного європейського наукового простору — ERA (European Research Area) для об'єднання дослідницьких зусиль усіх європейців.

Одним з  найголовніших інструментів для  формування ERA визнано Рамкові програми науково-технічного співробітництва  ЄС. Тому виконання 5FP у 2001—2002 рр. було зорієнтоване на адаптацію робочих  програм до умов діяльності в рамках ERA, особливо шляхом проведення спільних акцій та створення об'єднаних  тематичних мереж. Значне збільшення загальної  вартості підписаних контрактів відчутно стимулювало спільну дослідницьку діяльність у межах ЄС, зміцнило зв'язки з асоційованими країнами та іншими партнерами з досліджень.

Істотною  порівняно з попередніми чотирма  програмами відмінністю 5FP, а ще більшою  мірою — 6FP, стала націленість  на вирішення не тільки суто технічних  або наукових, а й пов'язаних з  ними соціально-економічних проблем, починаючи вже з постановки завдань  проектів. Такий підхід розширює запровадження  інновацій у сфері промисловості  та обслуговування і сприяє задоволенню  потреб усього європейського суспільства. Основні завдання 6FP сформульовані  так, що вони стосуються не лише якогось  одного виду продукції чи технології, а об'єднують комплекс проблем, розв'язання яких сприятиме також більшій  гнучкості підприємств, особливо малих  та середніх, їхній сприйнятливості  до інновацій, суттєвому підвищенню якості та зниженню вартості продукції, зменшенню рівня споживання ресурсів, зростанню кількості робочих  місць тощо.

4. Сьома рамкова програма Європейського Союзу

6 квітня 2006 року Європейська Комісія (ЄК) затвердила пропозицію щодо нової  програми ЄС з досліджень та  технологічного розвитку. Сьома рамкова програма (РП7), що має також підназву "Будівництво Європейського дослідницького простору (European Research Area) знань для зростання", почалася 1 січня 2007 року і завершиться 31 грудня 2013 року. Це основний фінансовий інструмент Європейського Союзу для підтримки дослідницьких проектів у ЄС та у країнах за його межами. Бюджет програми на найближчі сім років – 54 мільярди євро.

Метою нової 7 Рамкової Програми є підвищення рівня наукових досліджень, що проводяться  в Європі та стимулювання усіх форм співробітництва.

Основну ідею програми висловлено в її гаслі: „Знання – це найбільший ресурс Європи”. Базову ідею програми стисло сформулював Європейський Комісар  у справах науки, освіти та культури Янез Поточнік: „Європа потребує розвитку дослідницької діяльності. Якщо наш  бізнес має залишитися конкурентоспроможним на світових ринках... ми маємо знати  більше та ліпше... Тож якщо ми прагнемо бути завжди одним кроком попереду решти світу, наша найбільша надія  – у силі нашого розуму”.

Структура РП7 складається з шести програм, що відповідають спеціальним цілям та компонентам зони європейських досліджень (рис.1).

Рисунок 1. Структура РП7

I. Програма “Співпраця” підтримує усі типи науково-дослідної діяльності і її метою є посилити або закріпити вплив Європейського Союзу у провідних наукових та технологічних галузях.

В рамках 7РП на програму “Співпраця” виділено 32 мільярди євро. Ці кошти призначені для підтримки співробітництва  між університетами, промисловими підприємствами, науково-дослідними центрами та органами державного управління як в межах  Європейського Союзу, так і за його  межами.

Програма  “Співпраця” поділена на десять окремих  тем – тематичних пріоритетів:

1. Здоров’я

2. Продукти  харчування, сільське господарство, біотехнології

3. Інформаційні  та комунікаційні технології

4. Нанонауки,  нанотехнології, матеріали та  нові виробничі технології

5. Енергія

6. Навколишнє  середовище (вкл. зміни клімату)  √ Зміни клімату, забруднення  та ризики

7. Транспорт  (вкл. Аеронавтику)

8. Соціоекономічні  та гуманітарні науки

9. Космос

10. Безпека

Підтримка міжнаціональної співпраці за всіма  цими темами буде реалізовуватись через  такі механізми:

• Спільні наукові дослідження
• Технологічна Платформа
• Спільні технологічні ініціативи
• Координування національних науково- дослідних програм.

II. Програма “Ідеї” На програму “Ідеї” виділяється 7 510 млн. євро.

Завданням програми є покращувати динаміку, творчість та майстерність наукових досліджень, що проводяться на “межі  знань” (міждисциплінарні дослідження) для підтримки науково-дослідних  проектів у всіх галузях науки, що реалізуються індивідуальними командами.

Програма  “Ідеї” пропонує механізм підтримки  творчих наукових досліджень, завданням  якого є продукувати нові знання і який відкриває нові шляхи  для технологічного прогресу та нові можливості вирішення соціальних проблем  і проблем навколишнього середовища. Ці «граничні дослідження», що будуть основою програми “Ідеї”, є новим  підходом до фундаментальних досліджень.

Програма  “Ідеї” пропонує створити європейську науково-дослідну раду (ERC), що складається  з Наукової Ради та призначена організовувати виконання науково-дослідної роботи у тих галузях, які відносяться  до “граничних знань”. Науково-дослідні галузі, що охоплюватимуться цією програмою, не залежатимуть від тематичних орієнтацій  інших частин Рамкової Програми і включатимуть інженерію, соціальні  та гуманітарні науки.

III. Програма “Люди”. Метою даною спеціальної програми є “покращити якість людських ресурсів” і збільшити число працівників, зайнятих у європейському науково- дослідному секторі. Ці завдання досягатимуться шляхом сприяння кар’єрному росту дослідників, заохочення європейських науковців залишатись в Європі, а також залучення найкращих спеціалістів з усього світу працювати в Європі. Крім того, активно підтримуватиметься навчання та розвиток кар’єри науковців.

Діяльність  даної програми базуватиметься на тривалому  та успішному експерименті “Акцій  Марії Кюрі” і охоплюватиме усі  етапи професійного росту науковців, починаючи від початкової підготовки і до тривалого навчання та розвитку кар’єри. Враховуючи позитивний досвід програми Марії Кюрі, акцент буде зроблено на трьох аспектах:

• Краще структурування.
• Залучення промисловості.
• Міжнародне розповсюдження.

IV. Програма “Можливості”. Європейська Комісія виділяє на програму «Можливості» 4 097 млн. євро, які розподіляються між шістьма ініціативами:

• Дослідні інфраструктури. Мета: оптимізація використання та розвитку кращих дослідних інфраструктур, які існують в Європі, допомога у створенні нових дослідних інфраструктур загальноєвропейського значення в усіх галузях науки та техніки.
• Дослідження, які приносять користь, малим і середнім підприємствам. Мета: посилення інноваційних можливостей малих і середніх підприємств (МСП) у Європі та їх внеску в розробку продуктів, які базуються на нових технологіях, та розвиток ринків у даній галузі. Програма допомагає організувати дослідження, збільшити свої дослідні зусилля, розширити свої мережі, краще використати результати досліджень і одержати технологічні ноу-хау, подолати проміжок між дослідженнями і інноваціями.
• Дослідницький потенціал регіонів конвергенції. Мета: стимулювання реалізації всього дослідницького потенціалу розширеного Євросоюзу для відкриття і розвитку дослідницького потенціалу в регіонах конвергенції ЄС і найвіддаленіших регіонах, сприяння успішній участі науковців у дослідженнях європейського рівня.
• Регіони знань. Мета: зміцнення дослідницького потенціалу європейських регіонів, особливо через заохочення та підтримку розвитку у Європі регіональних «кластерів, які займаються дослідженнями», спільних університетів, дослідних центрів, підприємств і регіональних органів влади
• Наука у суспільстві. Мета: побудова дієвого та демократичного суспільства, що базується на знаннях. Дана ініціатива намагатиметься стимулювати інтеграцію політики наукових та технічних зусиль і політики об’єднаних досліджень у європейське суспільство, а також заохочуватиме європейські дискусії щодо науки і технологій та їх зв’язку з суспільством і культурою. Така діяльність ґрунтується на твердженні, що здатність європейського суспільства розвиватись у певному напрямку і підтримувати цей розвиток значною мірою залежить від його можливості створювати і експлуатувати знання та запроваджувати іновації.
• Міжнародна співпраця

Наукові дослідження Euratom відрізняються від інших програм, бо вони здійснюються на основі окремого договору. Euratom (European Atomic Energy Community – Європейська Спільнота з атомної енергії) заснована в 1957 році на базі Римського договору, вона юридично незалежна від Європейської Спільноти, проте має з нею спільні органи управління. До Euratom входять Бельгія, Франція, Голландія, Люксембург, Німеччина й Італія.

Головною  метою Euratom є використання ядерної енергії в мирних цілях, а також  розвиток спільного ринку, пов’язаного  з ядерною енергетикою. Euratom займається  розвитком досліджень у цій галузі, а також встановленням єдиних норм охорони навколишнього середовища від радіації. Зараз одним з  найважливіших завдань Euratom є будівництво  у Франції спільного ядерного реактора (ITER).

Спільний науково-дослідний центр. Завданням JRC є забезпечення наукової та технічної підтримки відповідно до потреб клієнтів для розуміння, розвитку, запровадження та моніторингу політики ЄС. Як установа Європейської Комісії, Спільний науково-дослідний центр є пунктом координації для ЄС у галузі науки та технологій. Цей центр має великий вплив на процес формування політики. Він забезпечує спільні інтереси країн-членів, при цьому є незажним щодо приватних і державних інтересів.

У межах 7 РП Комісія пропонує підсилити  забезпечення наукової та технічної підтримки відповідно до потреб клієнтів, а також її зв'язок із науковою спільнотою з метою інтеграції, головним завданням якої є підтримка  наукової та технічної політики і  забезпечення її сталого розвитку.

Висновки

Рамкові програми з наукових досліджень та технологічного розвитку, які також  називаються рамкові програми —  програми фінансування, які створює  Європейський Союз з метою підтримки  і заохочення досліджень в Європейському  науковому просторі (ERA). Конкретні  цілі та дії програм є різними  в різні фінансові періоди.

Рамкові програми приймаються у формі законодавчих рішень ЄС і встановлюють на період своєї дії глобальні цілі діяльності ЄС в сфері наукових досліджень і  технологічного розвитку, намічають  систему пріоритетів і напрямки досліджень,визначаютьправилаіпроцедуривиконання, загальні умови участі, запланований  бюджет і розподіл ресурсів за різними  напрямками досліджень. Ці напрямки реалізуються потім у ряді спеціальних цільових програм, що також мають статус законодавчих рішень ЄС. Форми співробітництва  в рамках таких програм включають  міждержавну наукову кооперацію, координацію національних досліджень, проведення спільних наукових заходів.

Нинішній  Сьомій рамковій програмі передували шість попередніх (зокрема, 4-а рамкова  програма – 1994-1998, 5-а рамкова програма – 1998-2002, 6-а рамкова програма – 2002-2016). Сьома рамкова програма розрахована  на сім років (2007-2013). Її загальний  бюджет складає понад 50 мільярдів  євро. Основну ідею програми висловлено в її гаслі: „Знання – це найбільший ресурс Європи”.

Основними напрямами в рамках Сьомої рамкової програми є такі:

• Програма „Співпраця” (Cooperation)
• Програма „Люди” (People)
• Програма „Ідеї” (Ideas)
• Програма „Дослідницький потенціал” (Capacities)
• Євратом
• Спільний дослідницький центр

Сьома рамкова  програма з наукових досліджень і  розвитку технологій є потужним інструментом для реалізації науково-технологічної політики ЄС. Механізми програми передбачають широкі можливості для міжнародної співпраці, що дає можливість українським науково-дослідним організаціям брати участь у конкурсах програми з метою отримання фінансування для реалізації спільних науково-дослідних проектів за всіма тематичними розділами і напрямами.

Програма  надає новий імпульс розвитку та підвищенню конкурентоспроможності Європи та посилює роль знань як найбільшого європейського ресурсу. РП7 більше за попередні програми приділяє увагу міжнародному співробітництву, що підтримується на всіх її рівнях, та дослідженням, що відповідають потребам європейської економіки. Крім того, вперше програма надає підтримку найкращим європейським дослідженням через створення Європейської дослідницької ради. В центрі уваги всієї програми є майстерність, бо саме це відіграватиме роль у розвиткові глобальної конкурентоспроможності Європи.

Список використаних джерел

1. Андрощук Г.О. Інноваційна політика ЄС: стратегічні напрямки // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Інформація, аналіз, прогноз-стратегічні важелі ефективного державного управління». – Київ, 2008. – С. 7–16.
2. Андрощук Г.О. Сьома рамкова програма – інструмент реалізації інноваційної політики Європейського Союзу // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: Збірник наукових праць. – Маріуполь: Вега-Принт, 2009. – С. 8–10.
5. Бочарова Н. Розвиток інноваційної і науково-технічної політики Європейського Союзу в умовах реалізації нового циклу Лісабонської стратегії економічного зростання і зайнятості // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – No1. – С. 46–60.
6. Гороховатська М. та ін. Європа на порозі нової рамкової програми наукових досліджень (2007-2013) // Вісник НАН України. – 2006. – No 11. – С. 7–18.
7. Фірстов С., Левіна Д., Патрах Т., Чернишов Л. Рамкові програми Євросоюзу в контексті створення єдиного наукового європейського простору // Вісник НАН України. – 2003. – No 5.
8. http://cordis.europa.eu EUROPA CORDIS: Товариство наукових досліджень і розробок.
9. http://www.fp7-ncp.kiev.ua - Національний інформаційний центр зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій